Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеська національна академія харчових технологій

Кафедра соціології,

філософії та права

Конспект лекцій з курсу «Релігієзнавство»

для бакалаврів усіх напрямів та форм навчання

Затверджено радою з гуманітарної освіти та виховання протокол № __ від ____________

Одеса ОНАХТ 2012

Конспект лекцій з курсу «Релігієзнавство» для бакалаврів усіх напрямів та форм навчання / Укл.: Г.А. Шевченко. – Одеса: ОНАХТ, 2012. – 51 с.

Укладачі: Шевченко Г.А., канд. філос. наук, професор кафедри

Відповідальний за випуск зав. кафедри соціології, філософії та права

Г.В. Ангелов, канд. іст. наук, професор

При укладанні конспекту лекцій з релігієзнавства використано матеріали: К.В. Кислюк. Модуль. – Харків, 2008.

Тема і Предмет, структура і завдання курсу «Релігієзнавство» План

1. Предмет і структура релігієзнавства.

2.  Основні підходи до вивчення релігії.

3.  Релігійність та її вияви у сучасному світі. Типи релігійних і нерелігійних людей.

1. Предмет і структура релігієзнавства

Поняття релігія вживається для позначення віри, особливого погляду на світ, сукупності певних обрядово-культових дій, які випливають з переконання в існуванні того чи іншого різновиду надприродних сил. Цим словом також позначають об’єднання вірян у певну організацію.

Релігієзнавство – комплексна сфера людських знань про релігію.

Предмет релігієзнавства – релігія в усій різноманітності форм її вияву (шляхи виникнення релігії; особливості релігійних уявлень про світ і людину; специфічні межі релігійної етики й моралі; функції релігії у культурі та її відношення до інших компонентів культури; класифікація і типологія релігій в історії світової цивілізації тощо). До компетенції релігієзнавства належить також встановлення місця релігії у системі «світ – суспільство – людина»: адже релігія є одночасно картиною світу, авторитетним традиційним соціальним інститутом та історичною формою світогляду.

На початку XXI ст. у предметі релігієзнавства на перший план виходить вивчення не стільки зовнішніх виявів релігійності, скільки внутрішнього релігійного досвіду. Великого значення дослідники почали надавати вивченню взаємодії релігії з культурою.

Як галузь гуманітарного знання (а також предмет викладання), релігієзнавство виникає у другій половині XIX ст. Перші релігієзнавчі кафедри було відкрито наприкінці 70-х років XIX ст. у Голландії і Франції, а незабаром – в інших європейських країнах і США. Перший конгрес релігієзнавців відбувся у Стокгольмі у 1897 р., а перший конгрес істориків релігії – у 1900 р. у Парижі. У 1950 р. на сьомому конгресі було засновано Міжнародну асоціацію істориків релігії, яка і донині залишається найбільш авторитетною у світі організацією релігієзнавців.

Традиційно у структурі релігієзнавства виділялися лише чотири його відгалуження:

• філософія релігії;

• соціологія релігії;

• психологія релігії;

• історія релігії.

У XX ст. до них додалися ще два:

• феноменологія релігії;

• географія релігії.

В останні десятиріччя XX ст. процес спеціалізації релігієзнавства тривав. З’явилися нові його сфери, зокрема:

• політологія релігії;

• етнологія релігії.

Політологія релігії вивчає особливості процесу взаємодії релігійного і політичного чинників розвитку суспільства, які, наприклад, можуть поставати у формах поєднання релігійної і політичної влади у різних співвідношеннях (скажімо, єгипетські жреці, які брали участь в управлінні державою).

Етнологія релігії простежує взаємозв’язок і взаємодію релігії та народу (етносу): джерела і походження цих двох феноменів, вплив релігії на формування народу і навпаки – механізми, за допомогою яких етнос формує свою релігію, зміни, які той чи інший народ вносить у чужі релігії, засвоюючи їх і сприймаючи як свої власні.

До розв’язання своїх завдань релігієзнавство залучає низку філософських, загальнонаукових і спеціальнонаукових методів дослідження. Серед цих методів універсальними є два:

–  метод історизму. Він означає, що явище досліджується, по-перше, у тих умовах, в яких воно існує, по-друге, ураховується не тільки наявний стан досліджуваного явища, а й процес його виникнення, попереднього розвитку і тенденції функціонування загалом;

–  метод об’єктивізму. Явище відтворюється у його внутрішній суті, незалежно і від побутових уявлень про нього, і від теоретико-методологічних уподобань самого дослідника.

Кожен із розділів релігієзнавчого знання застосовує власну систему спеціальнонаукових методів дослідження. Наприклад, у психології релігії можливий метод спостереження, а у соціології релігії – опитування.

Повноцінні результати дослідження будь-якої релігієзнавчої проблеми досягаються тільки за умови комплексного методологічного підходу до її висвітлення.