3)Альгодисменорея.Клініка.Лікування.

Альгодисменорея-це больовий синдром, який циклічно повторюється та супроводжується відторгненням ендометрії при менструації.Вона може бути зумовлена функціональними та органічними причинами. До органічних нгалежать наявність перешкод відтоку менструальної крові у иглядіперегину матки, рубцевих змін, що призвели до звуження цервікального каналу. Це один із симптомів ендометріозу,генітального інфантилізму, запальних процесів у матці та яєчниках, неправильних положень матки, пухлин статевих органів. Болючі менструації бувають частіше у дівчат та жінок, які ненароджували, після перших пологів альгодисменорея минає або біль стає нетаким інтенсивним.

Лікування повинно бути етіопатогенетичним, спрямованим на усунення причини, що викликала захворювання. Якщо альгодисменорея є проявом інфантилізму, проводять загальнозміцнювальне лікування, теплові процедури, гормонотерапію. Симптоматичне лікування полягає у призначенні спазмолітичних засобів, анальгетиків, рекомендовані седативні засоби-Валеріна, Сибазол, Месулід.

Білет 8

ДІАГНОЗ Пізній післяпологовий період 8день, робити повітряні ванни,обліпихове масло.

1)Жіноча консультація. Основні завдання, структура, принципи роботи.

ЖК-це поліклінічний відділ пологового будинку.Завдання ЖК:диспансеризація вагітних жінок з виділенням груп ризику; профілактика і раннє виявлення ускладнень вагітності, екстрагенітальних та післяпологових ускладнень; надання гінекологічної допомоги; втілення заході щодо планування сім*ї; виявлення передракових захворюань у жінок; організація профілактичних оглядів та диспансеризація гінекологічнх хворих; проведення санітарно-освітньої роботи.Основними показниками роботи консультації стосовно обслуговування вагітних є: 1.Рівень материнської та перенатальної смертності. 2.Відсоток невиношування. 3.Наявність пізніх гестозів, особливо важких форм. 4.Співвідношення між кількістю пологів та абортів.

2)Розриви матки. Класифікація, причини. Клініка загрожуючого розриву матки. Тактика фельдшера. Розрив матки, тобто порушення цілості її стінок

Класифікація розривів матки. Найбільш поширеною та всеохоплюючою є класифікація розривів матки, розроблена Л.С.Персіаниновим (1961).

За патогенетичною ознакою

1. Самовільні розриви матки: Типові

1) механічні (в разі механічної перешкоди для розродження та при здоровій матковій стінці).

Атипові

2)гістопатичні (при патологічних змінах маткової стінки);

3)механічно-гістопатичні (при поєднанні механічної перешкоди для розродження та патологічних змін маткової стінки).

2. Вимушені розриви матки:

1)травматичні (від грубого втручання під час пологів, якщо немає перерозтягнення нижнього сегмента матки або під час вагітності та пологів від випадкової травми);

2)змішані (від зовнішньої дії, якщо нижній сегмент матки перерозтягнутий).

За ступенем ушкодження

1)Тріщина (надрив).

2)Неповний розрив (не проникає у черевну порожнину).

3)Повний розрив (проникає у черевну порожнину).

За локалізацією

1)Розрив у дні матки.

2)Розрив у тілі матки.

3)Розрив у нижньому сегменті матки.

4)Відрив матки від склепіння піхви.

За часом виникнення

1)Розрив під час вагітності.

2)Розрив під час пологів.

За клінічним перебігом

1)Загрозливий розрив.

2)Розпочатий розрив.

3)Завершений розрив.

Причини виникнення розриву матки чисельні й різноманітні. У минулому сторіччі L.Bandl запропонував механічну теорію виникнення розриву матки, згідно з якою розрив матки під час пологів пояснюється невідповідністю між розмірами пе-редлежачої частини плода й таза роділлі. Як відомо, така невідповідність може виникнути при вузькому тазі, неправильних пе-редлежаннях (лобне, задній вид лицьового) або при асинклітичних вставленнях голівки, при великому (гігантському) плоді, гідроцефалії. Така сама невідповідність буває й при поперечних та косих положеннях плода.

Загрозливий розрив матки

Розриву матки звичайно передують клінічні ознаки, які характеризують стан цього небезпечного явища. Ці ознаки виникають у зв'язку з наявністю механічних перешкод для зганяння плода. Описані Бандлем, вони настільки характерні, що за ними закріпилася назва типового симптомо-комплексу Бандля при загрозливому розриві матки, коли є просторова невідповідність між передлежачою частиною плода і тазом матері (вузький таз, розгинальні вставлення голівки, поперечне положення плода тощо). Типовий симптомокомплекс характеризується такими ознаками: а) роділля збуджена, стривожена, скаржиться на сильний біль у животі, кричить від болю, що майже не стихає між переймами. Жінка не знаходить собі місця, приймає найхимерніші пози. Обличчя червоне, вираз переляканий. Пульс звичайно частіший, температура тіла підвищена, язик сухий; б) пологова діяльність сильна, причому перейми інколи набувають бурхливого характеру, потім стають судомними; в) пальпація живота дає незвичайні дані: матка надзвичайно напружена, між переймами не розслаблюється, має дуже чіткі контури. Плід із порожнини матки зганяється в ділянку нижнього сегмента; г) нижній сегмент матки перерозтягнений, стоншений, болісний під час пальпації; д) контракційне кільце підіймається високо, доходить до рівня пупка, розташовується косо; є) матка набуває форми піскового годинника (мал. 436); є) круглі зв'язки матки сильно напружені та болісні; ж) частини плода промацати не вдається, серце його б'ється ледь чутно або його зовсім не чути; з) під час піхвового дослідження виявляється набрякла, нерідко ущемлена передня губа шийки матки; и) з'являється набряк шийки матки, що поширюється на піхву та промежину. Пологова пухлина на голівці різко виражена, у зв'язку з чим важко визначити характер вставлення голівки; і) утруднене сечовипускання, причиною чого є стиснення сечового міхура та сечівника між голівкою плода та кістками таза; ї) сукровичні виділення із піхви свідчать про те, що ушкодження тканин вже розпочалося.

Допомога роділлі з ознаками загрозливого розриву матки має бути надана негайно, бо розрив матки може статися у найближчу мить. Допомога надається на місці, будь-яке транспортування протипоказане, оскільки віддаляє надання допомоги, а пов'язані з ним перекладання, трясіння та інші фізичні навантаження можуть прискорити розрив матки. Як тільки виникають симптоми загрозливого розриву матки, необхідно вжити таких заходів: а) припинити або ослабити пологову діяльність; б) негайно завершити пологи оперативним шляхом.

Для припинення (або ослаблення) пологової діяльності існує єдиний шлях — ввести роділлю у стан глибокого наркозу. При загрозливому розриві матки наркоз потрібен не стільки для знеболювання, скільки для розслаблення скорочених м'язів матки, тому грубою помилкою є застосування коротко-термінового поверхневого наркозу, ін'єкцій промедолу, пантопону, які, притуплюючи болісні відчуття, не припиняють скоротливої діяльності матки і не запобігають її розривові, а коли він настає, змазують клінічну картину й утруднюють діагноз.

Вид наркозу залежить від клінічних можливостей. Найкращим є ендотрахеальний ефірно-кисневий наркоз або наркоз сумішшю закису азоту з киснем у поєднанні з міорелаксантами та апаратною штучною вентиляцією легенів. У надзвичайних си­туаціях не можна нехтувати навіть примітивним наркозом крізь маску Есмарха. Тільки тоді, коли роділля перебуває у глибокому наркотичному сні, а матка цілком розслабилася, жінку можна перекласти на каталку й перевозити до операційної, класти на операційний стіл.

Розродження проводять надзвичайно обережно і обов'язково під глибоким нар­козом. Якщо плід живий і ознак інфекції немає, застосовують кесарів розтин, а якщо плід мертвий, пологи завершують плодо-руйнівною операцією. Для інших розроджу-вальних операцій (накладання акушерських щипців, вакуум-екстр'акція плода, поворот плода на ніжку з подальшим діставанням), якщо існує загроза розриву матки, прогаяний час, пропущені умови для їх виконання, існують категоричні протипоказання. У разі загрози розриву матки не можна робити поворот плода на ніжку й накладати акушерські щипці, оскільки навіть сама спроба зробити їх неминуче призведе до розриву матки. Якщо надати вчасно кваліфіковану допомогу не можна, загрозливий розрив матки переходить у завершений.

3)Сальпінгоофорит. Клініка. Діагностика. Лікування.

Розрізняють неспецифічні і специфічні сальпінгоофорити. Неспецифічні викликаються патогенними та умовнопатогенними мікроорганізмами-стафілококами, стрептококами, ешерихіями, ентерококами, хламідіямию.КЛІНІКА : розрізняють декілька стадій розвитку.1-ша-сальпінгіт без ознак подразнення тазової очеревини,2-га-з ознаками подразнення очереиниЄ.3-тя-з оклюзією маткових труб і розвитком тубооворальної пухлини, 4-та-розрив тубооворального отвору. Захворювання починаються із ↑темп тіла, появи сильного болю внизу живота, ознобу, дизуричних явищ. Можуть відзначатись напруження живота, болючість його при пальпації. При гінекологічному дослідженні контури придатків матки визначаються недостатньо чітко за рахунок набряку та перифок4альногозапалення,дослідження посилює біль. Придщатки пастозні, збільшені рухомість їх обмежена. Зявляються зміни в картині крові: лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво,підвищення С-реактивного білка, ↑ШОЕ. Вираженість клінічних ознак залежить від патогенності мікроорганізму, вираженості запального процесу та характеру випоту. ДІАГНОСТИКА: базується на даних анамнезу, об*єктивного дослідження, лабораторних даних додаткових методів дослідження. Одним з важливих методів який використовується для діагностики сальпінгоофориту, є ехоскопія. Діагностичну цінність цього методу збільшує використання вагінальних датчиків. У молодих жінок, які планують вагітність, слід використовувати лапароскопію, тим паче, що одночасно з нею можна проводити лікувальні процедури. ЛІКУВАННЯ: гострого сальпінгоофориту проводиться виключно в стаціонарі., створюється строгий постільний режим , призн легка для засвоєння їжа, адекватна кількість рідини. Стежать за функцією кишечника та сечовипусканням. Призначають антибіотики з урахуванням чутлиості мікрофлори. Хороший ефект дає живання напісинтетичних пеніцилінів. При підозрі наанаеробну флору призначають метронідазол,у важких випадках-в/в. після нормалізації темп і зникненню симптомів подразнення очеревини антибактеріальну терапію проводять ще протягом 5днів. Здійснюють дезінтоксикаційну терапію, парентерально вводять 5%розчин глюкози, поліглюкін, реополіглюкін, білкові препарати, пр-ти що корегують кислотно-лужний стан-4-5%розчин бікарбонату Na. Бажано призначити десенсебілізувальні пр-ти. З фізичних методів лікування використовують холод на низ живота. Оптимальним методом лікування у жінок репродуктивного віку є поєднанння антибактеріальної терапії з лапароскопічною санацією та активним дренуванням малого тазу. За наявності тубоовапріальної пухлини виправданим вважається евакуація вмісту пухлини шляхом пункції з промиванням і настиупним введенням антибіотиків через ту саму голку. Якщо, незважаючи на евакуацію вмісту, стан хворої не покращується, необхідно вдатись до оперативного втручання. У підгострій стадії рекомендують аутогемотерапію, ін*єкції алое, ультрафіолетове опромінення, електрофолрез, вібромасаж. Ці процедури проводяться на фоні антибактеріальної терапії під контролем клінічних та лабораторних показників. Раціональне використання цих заходів допомагає запобігти переходу запального процесу в хронічну стадію, винекненню незворотних змін(спайки, рубці, склероз)

ВАРІАНТ 9

1)Внутрішньоутробна смерть плода. Причини, діагностика, профілактика. Зміни плода після смерті.Внутрішньоутробна смерть плоду – Загибель плода під час вагітності (антенатальна смерть) або під час пологів (інтранатальна смерть). Основними причинами внутрішньоутробної загибелі плоду є інфекційні хвороби вагітної, при яких збудники і токсини передаються через плаценту (наприклад, грип, черевний тиф, сепсис), і токсикози вагітних (особливо нефропатія та еклампсія), що викликають гіпоксію плоду. До внутрішньоутробної смерті плода можуть привести такі захворювання вагітної, як декомпенсований порок серця, гіпертонічна хвороба, нефрит, анемія, гіповітаміноз, а також гострі і хронічні отруєння (наприклад, свинцем, фосфором, ртуттю, алкоголем), травми. Нерідко причиною загибелі плоду є несумісність крові матері і плоду по резус-фактору, системі АВ0 або іншим чинникам крові (див. Гемолітична хвороба плода та новонародженого). Смерть плоду настає і при важких, не сумісних з життям пороках його розвитку. Під час пологів загибель плода може відбутися внаслідок гострої гіпоксії-плода в зв'язку з передчасним відшаруванням плаценти, обвиття пуповини навколо шиї, істинним вузлом пуповини, слабкістю родової діяльності та ін До сприяючих чинників належать захворювання матки (наприклад, ендометрит, пухлини), неправильне положення матки, передлежання плаценти, коротка або довга пуповина, багатоводдя або маловоддя, багатоплідність.Діагноз грунтується на даних ультразвукового дослідження та аускультації, ЕКГ плода і кардіомоніторного спостереження (відсутність серцевих комплексів). Інші методи: рентгенологічне дослідження плоду (характерні зміни скелета плода), результати визначення вмісту гормонів в крові вагітної (зниження концентрації естріолу і прогестерону) мають допоміжне значення. У стаціонарі при підтвердженні діагнозу проводять родостимуляції з розкриттям плодового міхура, а в ранні терміни вагітності (до 12 тижнів) – інструментальне видалення плідного яйця. У зв'язку з тим, що аборт і пологи при внутрішньоутробної смерті плода можуть супроводжуватися матковою кровотечею, обумовленим порушенням згортання крові, необхідно бути готовим до переливання препаратів крові, кровозамінників. Профілактика включає своєчасне виявлення і лікування ускладнень вагітності (токсикозів вагітних, резус-або АВ0-сенсибілізації внаслідок несумісності крові матері і плоду по резус-фактору і системою АВ0 і т. п.), повноцінне харчування з достатньою кількістю вітамінів і правильну організацію праці вагітної. Профілактика інтранатальної смерті плода полягає в правильному веденні пологів, попередженні гіпоксії плода, постійному контролі за серцебиттям плоду під час пологів. При виникненні гіпоксії в пологах необхідно негайно проводити лікувальні заходи по її усуненню, а в разі їх неефективності своєчасно вирішувати питання про оперативне пологах.