§ 6. Нематеріальні блага як об'єкти цивільного права

Цивільні правовідносини виникають також внаслідок створення та використання результатів інтелектуальної, творчої, діяльності осіб. У відповідності з положеннями статей 199 та 418 ЦК право фізичної або юридичної особи на результати творчої діяльності ви­знається особливою категорією суб'єктивних цивільних прав. Вони мають абсолютний характер і традиційно іменуються виключними правами.

Результатами інтелектуальної, творчої, діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи та корисні моделі, промислові зраз­ки, топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо. Для визнання їх об'єктами цивільних прав результати творчої діяль­ності повинні бути втілені у відповідну об'єктивну форму, достатню для їх сприйняття іншими особами. Наприклад, твір науки чи літера­тури може бути відображений у рукопису, книзі; картина - у полотні; скульптура - у бронзі, мармурі, інших матеріалах; винахід - у крес­леннях, схемах тощо. Сам процес створення відповідних творів та ін­ших результатів творчої діяльності залишається поза межами право­вого регулювання. Норми цивільного права не регламентують порядок або форми здійснення діяльності, кінцевим результатом якої є створення відповідного об'єкта цивільних прав. Право регулює від­носини, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об'єктивної форми, доступної для сприйняття. Від­носини з приводу об'єктів авторського права саме з цього моменту підлягають правовому регулюванню незалежно від їх призначення, цінності, способу відтворення тощо. Для визнання відповідного тех­нічного рішення винаходом воно повинно мати ознаки патентоспро­можності і отримати правову охорону шляхом одержання правоутри- мувачем у компетентному державному органі спеціального докумен­та - патенту.

На відміну від речей продукти творчої діяльності є благами нема­теріальними, хоча матеріальні носії продуктів названої діяльності (книги, магнітні плівки, інтегральні мікросхеми тощо) є речами і мо­жуть виступати об'єктами права власності та інших майнових прав. Відповідне майнове право на матеріальний носій не дає власнику права на результат творчої діяльності, яке, включаючи право автор­ства, завжди зберігається за його творцем. Власник матеріального но­сія результату творчої діяльності без згоди автора, як правило, не має права відтворювати чи вносити зміни у текст, форму, зовнішній виг­ляд відповідного об'єкта. Тому в науці цивільного права результати творчої діяльності визнаються об'єктами виключних прав і охоплю­ються поняттям «інтелектуальна власність». Особливості співвідно­шення права інтелектуальної власності та права власності на річ, у якій втілено результат творчої діяльності, визначаються положення­ми ст. 419 ЦК. Вказана стаття встановлює незалежність цих прав одне від одного.

Особливим об'єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі ст. 200 ЦК інформацією визнаються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у су­спільстві, державі або навколишньому середовищі. Цінність інформа­ції обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі збиранням, зберіган­ням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здій­снюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»¹, від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію»², від 5 лип­ня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах»³.

Особливості інформації як об'єкта цивільних прав полягають у на­ступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, магнітна плівка, папір тощо). За свої­ми фізичними властивостями вона є благом неспоживним, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшен­ня її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки мораль­но застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необ­хідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю ін­формації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширен­ня тощо. Крім цього, законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України на інформацію, закладаючи підвалини розвитку ін­формаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого - забезпечує правові форми захисту прав суб'єктів даних правовідносин.

Законодавство України, зокрема ст. ЗО Закону України «Про інфор­мацію», визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до якої відносить конфіденційну та секретну інформацію.

Конфіденційною інформацією є відомості, що знаходяться у воло­дінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і можуть поширюватися на визначених ними умовах. Конфіден­ційною, наприклад, може бути інформація певної юридичної особи стосовно укладених нею договорів або міжнародних контрактів, пер­спектив підприємницької діяльності, змін у складі її керівних органів, кількості майна тощо. Конфіденційними можуть визнаватись також відомості щодо використовуваних товариством у виробництві техно­логічних процесів, технічних рішень, методів організації виробницт­ва та інша комерційна інформація. У зарубіжних правових системах такі відомості мають назву «ноу-хау» (від англ. know-how- знати як).

Секретною є інформація, що містить відомості про державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може завда­ти шкоди особам, суспільству та державі.