§ 6. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи

Якщо до встановлення ринкових відносин цивільна правоздат­ність (далі - правоздатність) юридичної особи була спеціальною (об­меженою)², то сьогодні спеціальну правоздатність мають, за загаль­ним правилом, юридичні особи публічного права.

Юридична особа приватного права відповідно до ст. 91 ЦК здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, тобто вона здатна мати загальну (універсальну) правоздатність.

Виходячи з того, що саме від якості соціального середовища зале­жить побудова правового регулювання, дієвість систем регулювання, що використовуються у ході юридичного впливу, ЦК сприйняв тен­денцію до розширення обсягу правоздатності юридичної особи, вра­ховуючи те, що в ринкових умовах застосування принципу спеціаль­ної правоздатності не відповідає умовам підприємницької діяльності.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного ре­єстру запису про її припинення.

Але чи свідчить це про те, що всі без винятку юридичні особи при­ватного права повинні мати загальну (універсальну) правоздатність? Вважаємо, що ні, оскільки, по-перше, існують підприємницькі това­риства, які займаються виключними видами підприємницької діяль­ності (наприклад, страховою, банківською, туристичною³) і не мо­жуть займатися ніякими іншими видами діяльності, тобто правоздат­ність у них залишається спеціальною.

По-друге, непідприємницькі організації, включаючи непідприєм- ницькі товариства і установи, створюються для досягнення певної мети, а значить надання їм загальної (універсальної) правоздатності не узгоджується з цільовим характером їх діяльності. Зокрема, ре­лігійні організації мають спеціальну правоздатність, пов'язану з ме­тою їх діяльності, тобто із задоволенням релігійних та інших, пов'я­заних з ними, потреб. Виходячи з цього, вказані юридичні особи по­винні мати спеціальну (цільову) правоздатність.

Надання підприємницьким товариствам та установам можливості здійснення підприємницької діяльності зовсім не означає, що таким чином їх правоздатність повинна бути загальною (універсальною), бо не всі з них взагалі зможуть займатися підприємницькою діяльністю, а, якщо це й відбудеться, то зазначена діяльність повинна, перш за все, узгоджуватися (підпорядкуватися) меті створення організації: прибуток від підприємницької діяльності повинен спрямовуватися тільки на розвиток і функціонування цієї організації і не може бути розподіленим між її засновниками. До речі, це відповідає також тен­денції розвитку законодавства інших країн. Зокрема, щодо благодій­них організацій законодавство більшості країн закріплює декілька правил стосовно здійснення підприємницької діяльності. По-перше, зайняття нею можливо тільки тоді, коли вона не відволікає від основ­ної мети і є прямим наслідком благодійної діяльності. По-друге, вона повинна провадитися окремою структурою, яка перебуває у власно­сті благодійної організації. По-третє, відносини між благодійною ор­ганізацією і структурним підрозділом визначаються дуже повно й ім­перативно. Вважаємо, що при здійсненні підприємницької діяльності такими організаціями виникає немов би «змішана» правоздатність, яка не тотожна спеціальній, оскільки юридична особа набуває додат­кові спеціальні права та обов'язки, але її не можна характеризувати і як загальну, бо вона обмежена певними рамками.

Слід виходити з того, що термін «правоздатність» юридичної осо­би підлягає поширеному тлумаченню, оскільки у його зміст входять також всі елементи дієздатності¹. Юридична особа стає правосуб'єк- тною з моменту створення, тобто у момент реєстрації стає не тільки правоздатною, а й дієздатною і має можливість набувати цивільні права та обов'язки, здійснюючи їх через свої органи

.§ 7. Органи юридичної особи

Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт ци­вільних правовідносин. Вона набуває цивільні права і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи, як її частина, представляє інтереси остан­ньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу - дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

за своїм складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і од­ноособовими (президент, директор). Колегіальні органи, за прави­лом, обираються, одноособові - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, але вони тільки формують волю останнього, а виражати ії може прав­ління акціонерного товариства або його президент.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так од­ночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

ЦК передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обо­в'язків також і через своїх учасників (ч. 2 ст. 92). У даному випадку законодавець немов би легалізує можливість учасників своїми діями набувати для юридичної особи певні права і обов'язки. Між тим така можливість не може бути безмежною. І слід визнати слушним, що за­конодавець вказує на її межі, тобто це може відбуватися лише у ви­падках, передбачених законом. Наприклад, така можливість перед­бачається для діяльності повного і командитного товариств. Так, від­повідно до ст. 122 ЦК кожний учасник повного товариства має право діяти від його імені, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доруче­но окремим учасникам. А відповідно до ст. 136 ЦК управління діяль­ністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Ведення справ у по­вному товаристві учасниками пов'язується, перш за все, з тим, що цей вид товариства належить до товариств, в основі яких лежить осо­бистий момент. Відомо, що повні учасники відповідають за зобов'я­заннями товариства усім майном, а це тягне зацікавленість кожного з них у справах юридичної особи, що можливо лише за умови, якщо ве­дення останніх здійснюватиметься ними самими.

Орган юридичної особи - це юридична конструкція, яка ство­рюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити во­лю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Орган формується в структурі юридичної особи і означає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган). Його треба розглядати як особливо­го функціонального представника юридичної особи. Це її законний представник, оскільки його повноваження засновані на вказівках за­кону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюєть­ся не тільки можливість, а й необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок створення, а також компетенція.

Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов'язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб'єктів цивільного права - фізич­них чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і функціонального пред­ставника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридич­ної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб'єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Та­кий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розви­нутих країн Заходу¹. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах з третіми особами орган юридичної особи (надалі - ор­ган) або особа, яка за законом чи установчим документом юридичної особи виступає від її імені (надалі - особа), зобов'язані діяти в інтере­сах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати сво­їх повноважень щодо представництва (ч. З ст. 92 ЦК). Тобто і орган, і особу законодавець вважає представниками. Частина 4 ст. 92 ЦК від­носить до представників також членів органу юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. Наприклад, відповідно до Закону «Про кредитні спілки»², органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кре­дитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

Управління товариств з обмеженою та додатковою відповідальніс­тю здійснюють загальні збори їх учасників і виконавчий орган (прав- лиши або інший орган, визначений статутом), якщо інше не встанов­лено законом. Що ж стосується акціонерних товариств, то у них може бу ти створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

В установах засновники не беруть участі в управлінні, а тому тут обов'язково створюється правління. Між тим в установчому акті мо­же бути передбачено створення також й інших органів з визначенням порядку їх формування та складу. Нагляд за управлінням майном, до­держанням мети установи та за іншою її діяльністю здійснює нагля­дова рада.

В сучасних умовах актуальною стає проблема правової природи виконавчих органів юридичної особи. Привертає увагу те, що ЦК пе­редбачив можливість обрання виконавчого органу товариства не ли­ше із складу його учасників (ст. 145). Безумовно, це не «винахід» укр­аїнського законодавця. Сучасне цивільне законодавство РФ знає такий інститут керуючої компанії господарським товариством, який замінює виконавчий орган господарського товариства іншою юри­дичною особою або індивідуальним підприємцем (п. З ст. 103 ЦК РФ). У науковій літературі це пов'язують з тим, що однією з харак­терних ознак сучасності є відокремлення функції управління від капіталу¹, а звідси не обов'язковим є правило, згідно з яким управлін­ня повинно здійснюватись тільки тим органом, що формується у структурі юридичної особи. Хоча існує й інша точка зору, яку можна назвати негативною. Представники останньої вважають, що у зв'язку з тим, що юридична особа реалізує свою волю безпосередньо через свої органи, якщо таким органом стає за договором інша комерційна організація або індивідуальний підприємець, юридична особа втра­чає свою сутність².

Виходячи з того, що законодавець України теж передбачив дану можливість, то як це може відбитися на традиційних ознаках юридич­ної особи? На перший погляд, складається враження, що все дуже просто: загальні збори акціонерів приймають рішення про заміну ви­конавчого органу - правління керуючим або керуючою організацією. Але, напевно, це може відбуватися тільки тоді, коли правління не справляється або неналежно виконує свої обов'язки і від цього страждають інтереси акціонерного товариства, а значить й інтереси акціонерів. Крім того, приймаючи рішення про заміну правління на сторонню керуючу організацію або керуючого, загальні збори повин­ні знати: хто конкретно ними буде. Для цього заздалегідь необхідно отримати інформацію про їх ділові якості, а також згоду від вказаних осіб на управління цією компанією. І тому вже нині у науковій літера­турі висловлена думка, що введення такої новели є передчасним.