§ 3. Класифікація юридичних осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища.

Юридичні особи різняться за кількома видами.

Залежно від порядку їх створення на; юридичні особи приватно­го права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів (ч. 2 ст. 81 ЦК); юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента¹, органу дер­жавної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядуван­ня (наприклад, установи, які створюються і фінансуються державою, АРК, територіальними громадами (органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліотека тощо)¹. Між тим цей поділ в жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширю- іоться положення Кодексу, тобто вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права у цивільних відносинах, якщо інше не встанов­лено законом.

Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюю­ться у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які ство­рюються у розпорядчому порядку. Дане питання докладніше буде розглянуто у § 4 цієї глави.

Залежно від виду установчих документів юридичні особи поді­ляються на:

юридичні особи, установчий документ яких - статут;

юридичні особи, установчим документом котрих є засновницький договір;

юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;

юридичні особи, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум).

ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, включаючи підприємницькі і непідгіриємницькі, є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасника­ми. яшцо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для та­ких підприємницьких товариств, як: товариства з обмеженою відпо­відальністю, акціонерні товариства, виробничі кооперативи; а також для пепідприємницьких товариств, благодійних та релігійних орга­нізацій, установчим документом є статут; а для повного, командитно- го товариства і товариства з додатковою відповідальністю - заснов­ницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить такі ж відомості, що і засновницький до­говір. Між тим, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у ко- мандитному товаристві залишився один повний учасник, то заснов­ницький договір переоформлюється у одноособову заяву, підписану повним учасником.

Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встанов­лено, що установчий акт може міститися, навіть, і у заповіті (ч. З ст. 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасова­ний засновником (засновниками).

За метою діяльності:на підприємницькі та непідприємницькі товариства. Як вже вказу­валось, підприємницькі товариства переслідують основну мету - одержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються вони за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайо­вих внесків членів (виробничі кооперативи) та доходів, отриманих у процесі підприємницької діяльності, а також інших джерел. Непід- приємницькі товариства не мають за основну мету одержання при­бутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосеред­ньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших по­треб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створю­ються дані юридичні особи) або своїх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінансується за рахунок майна, пере­даного засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон відносить благодійні і недержавні пенсійні фонди¹, благодійні і релігійні організації, творчі спілки, по­літичні партії тощо.

Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна:

юридичні особи, щодо яких їх учасники мають корпоративні пра­ва - господарські товариства², кооперативи; юридичні особи, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права - творчі спілки, релігійні та благодійні організації; юридичні особи, на майно яких засновники мають інші речові права - державні акціонер­ні товариства.

За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на:

юридичних осіб - власників майна (всі приватні юридичні особи), юридичних осіб - не власників майна, які, між тим, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, дер­жавні акціонерні товариства). Не власники майна - це юридичні осо­би публічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний характер, бо вони не є суб'єктами права власності, а тому не стають власниками майна, що їм передається засновниками³. Запровадження конструкції юридичної особи публічного права - не власника обу­мовлюється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у зв'язку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення погреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява у ЦК ст. 329, відповідно до якої передба­чається, що юридична особа публічного права набуває право власно­сті на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у влас­ність на підставах, не заборонених законом, оскільки це входить у протиріччя з ч. З ст. 81 ЦК, котрою передбачено: ЦК встановлює по­рядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус то­що лише юридичних осіб приватного права (ч. З ст. 81).

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на: юридичні особи, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади у особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство); юридичні особи, заснов­никами котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організа­ції, об'єднання фізичних осіб, творчі спілки); юридичні особи, засно­вниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди); юридичні особи, заснов­никами котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юри­дичні (господарські товариства).

За кількісним складом засновників окремих організаційно-пра­вових форм юридичні особи поділяються на:

юридичні особи, що створюються декількома особами (господар­ські товариства), і юридичні особи, які створюються однією особою¹, (товариства однієї особи акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю). Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприк­лад, у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законодавець передбачив прямий порядок виникнен­ня акціонерного товариства однієї особи. Відомості про це підляга­ють реєстрації і опублікуванню для загального відома. Але акціонер­не товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК).

Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути заснова­но однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного това­риства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до яко­го товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником котрого є одна особа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учас­ником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 ЦК). Товариство з додатковою відпо­відальністю теж може бути створено однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК).

Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати за волею одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже у процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, що засновано на об'єднанні ка­піталів декількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого зали­шиться тільки одна особа.

У зв'язку з появою товариств однієї особи постає питання: чи збе­рігаються стосовно цієї форми ознаки та функції, притаманні взагалі юридичній особі? Чи може йтися про те, що у цього товариства існує якась інша воля, ніж у засновника? У діючих господарських товарис­твах складається виважена система органів (загальні збори, виконав­чий орган, ревізійна комісія), які знаходяться у взаємодії. Що ж від­бувається у товаристві однієї особи?

Юридична особа - організація, існування якої законодавець не по­в'язує, за загальним правилом, з визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає останню як обов'язкову умову для створення пев­них видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). Причо­му незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юри­дична особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі за­сновника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособо­во формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже в силу того, що воля його реалізується крізь ці органи (орган), вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збігатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на самостійну волю юридичної особи. Засновник даного товариства підпорядковує свою діяльність інтересам юридичної особи, меті її створення, тобто реалізує інтерес саме юридичної особи.

За організаційними ознаками:

юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи - це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізичних та юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивільних відносин відокрем­лює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при об'єднанні декількох юридич­них осіб (об'єднання споживчої і промислової кооперації, об'єднан­ня, що створюють об'єднання фізичних осіб).

Залежно від наявності економічної залежності

:головна юридична особа і залежна юридична особа (залежне гос­подарське товариство). В умовах переходу України до ринкової еко­номіки у процесі концентрації виробництва спостерігається поява по­між самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридично самостійних суб'єк­тів права на економічно залежних. І у вказаних випадках у нагоді стає інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві України термінів: «афілійовані», «пов'язані», «зв'язані», «залежні» юридичні особи, а у ЦК - залежного господарського товариства. Так, відповідно до ст. 118 ЦК господарське товариство (товариство з об­меженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському то­вариству належить двадцять або більше відсотків статутного капіта­лу товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю або два­дцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

До недавнього часу вважалось, що відносини залежності виника­ють між суб'єктами цивільного обороту лише на підставі укладення договорів і припиняються належним їх виконанням. Між тим в умо­вах ринку залежність може виникати також з інших підстав. Відноси­ни економічної залежності юридичних осіб вже знайшли закріплення у законодавстві багатьох країн світу, а юридично самостійні суб'єк­ти, пов'язані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілійовані особи» (англ. - to affiliate, affiliation - приєднува­ти, пов'язувати) має багато значень, але всі вони визначають взаємо­відносини між двома або більшим колом суб'єктів господарювання, які засновані на різних формах залежності та контролю¹.

За особливостями правового становища юридичні особи поді­ляються на:

національні (резидентів), які створені і діють відповідно до зако­нодавства України; іноземні (нерезидентів), котрі створені за законо­давством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність.

Наведена класифікація може існувати поряд з другими, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.