4 Інновації в антикризовому управлінні

Підприємство досягає успіху (виконує свою місію) лише за умов по­слідовного й неухильного розвитку, тобто набуття нової якості, що виз­начає стійкість життєдіяльності організації. Послаблення позицій підприємства на ринку, зниження конкурентоспроможності його продукції, як правило пов'язують з відсутністю інноваційних процесів.

Запровадження інноваційної моделі розвитку як єдино вірного шляху зміцнення конкурентоспроможності економіки України має стати однією з визначальних цілей в діяльності суб'єктів господарювання та орган і виконавчої влади. Розвиток промислового виробництва забезпечується належною інноваційною діяльністю, яка підтримується Концепцією Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Тому інноваційна спрямованість підприємства — це стратегічно найважливіший шлях до налагодження виробництва, забезпечення реалізації продукції, економічного зростання країни. Особливо актуальною ця проблема є сьогодні, в умовах подальшого розвитку ринкових відносин в Україні.

Зауважимо, що реальний стан інноваційної діяльності в Україні в ос­танні роки є вкрай негативним. Зокрема, для промислових підприємств України характерне погіршення майже в усіх напрямках інноваційної діяльності. Це, передусім, низька інноваційна активність більшості про­мислових підприємств та погіршення їх сприйнятливості до впроваджен­ня нововведень, що можна розцінювати як інноваційну кризу.

Приводом для таких тверджень, зокрема, є те, що в 2000 р. частка підприємств, які впроваджували прогресивні технологічні процеси, ос­воювали на їх основі нову продукцію або виконували роботи щодо підви­щення технічного рівня виробництва, становили лише 14,8% порівняно з 22,9% в 1995 р.; 19,3% - в 1996р.; 17,0% - в 1997р.; 15,1% - в 1998р. і 13,5% —в 1999р. Тільки 1,7% обстежених у 2000 р. підприємств (або кож­не 58-ме) здійснювали комплексну механізацію та автоматизацію вироб­ництва; 4,1 % (або кожне 24-те) — впроваджували нові прогресивні техно­логічні процеси, з них 1,7% (або лише кожне 58-ме) - маловідходні, ре­сурсозберігаючі та безвідходні технологічні процеси; 13,7% (або кожне 7-ме) - освоювали виробництво нових видів продукції, з них 9,9% (або кожне 10-те) — товарів широкого споживання.

Скорочення кількості підприємств, що впроваджували інновації, бе­зумовно, негативно позначилося на стані їх інноваційної діяльності та науково-технологічному забезпеченні промислового виробництва в Ук­раїні. Так, у 2000 р. порівняно з 1995 р. кількість комплексно-механізо­ваних і автоматизованих дільниць, цехів та виробництв зменшилася на 42,0%; введених в дію механізованих потокових та автоматичних ліній - на 17,5%; промислових роботів - на 73,3%; металорізальних верстатів ЧПУ — на 38,9%; нових прогресивних технологічних процесів — на 52,2%, з них маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних — на 58,8%. При цьому динаміка лише чотирьох показників має позитивну тенденцію: це, передусім, кількість впроваджених гнучких виробничих модулів, яка збільшилася за вказаний час на 600%, а також показники освоєння ви­робництва нових видів продукції — на 33,6%; товарів широкого споживання — на 33,4% та впровадження гнучких виробничих систем — на 25%.

Наведені дані свідчать, що інноваційна діяльність взагалі і діяльність щодо оновлення промислової продукції зокрема не відповідають вимогам часу. Інноваційна ситуація в промисловості України характеризуєть­ся тим, що понад 80% промислових підприємств не проводять робіт, спрямованих на розробку та освоєння нової продукції та нових технологій. Продовжується зниження науково-технічного рівня виробництва, що негативно позначається на якості продукції, її конкурентоспроможності та обсягах реалізації при підвищених вимогах споживачів.

Освоєння виробництва нової продукції — це комплекс заходів, які включають весь процес від створення ідеї до реалізації проекту у виробництві.

Процес освоєння нового виробу в загальному вигляді є комплексним і складається з окремих періодів, що мають свої характерні особливості. Перший період починається з досліджень або пошукових науково-дослідних робіт, в результаті яких виникає ідея про створення нового виду ви­робу, і закінчується проведенням певних прикладних науково-дослідних робіт, підтверджуючих необхідність у створенні нового виробу.

Другим періодом освоєння нового виробу є його виробниче освоєння. Він починається з розробки технічного завдання на проектування і закін­чується випуском серійних виробів. Цей період найбільш важливий для економіки нового виробу.

Третій період — це період експлуатаційного освоєння нового виробу. Він триває з початку експлуатації виробу до освоєння його проектної ви­робничої потужності. Цей період важливий при освоєнні складних уні­кальних виробів.

Багато видів робіт, пов'язаних з освоєнням нового виробу, особливо другого і третього періодів, можуть виконуватися паралельно, що сприяє скороченню процесу засвоєння виробу в цілому. Особливо це відносить­ся до робіт по освоєнню проектних техніко-економічних показників.

Ефективність капітальних вкладень в інновації характеризує еко­номічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їх здійснення.

Для оцінки ефективності проектів застосовуються дві групи показників — якісні та кількісні. Кількісні показники передбачають використання математичного апарату для розрахунку показників ефективності, якісні — евристичних.

Виділяють такі якісні показники ефективності інноваційного проекту:

• показники комерційної ефективності, які враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

• показники економічної ефективності, які враховують загальноза­водські вигоди і витрати проекту;

• показники бюджетної ефективності, які відображають фінансові наслідки здійснення проекту для державного і місцевого бюджетів;

• показники ресурсної ефективності відображають вплив інновацій на обсяг виробництва і використання того чи іншого виду ресурсів;

• показники соціальної ефективності враховують соціальні результа­ти реалізації інновацій;

• показники екологічної ефективності відображають вплив інновацій на навколишнє середовище.

Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може ви­користовуватися система наступних кількісних показників: інтеграль­ний ефект; індекс рентабельності; норма рентабельності; період окупності; коефіцієнт вигід/витрат; економічний ефект інноваційних заходів; ко­мерційний ефект:

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності складається із Законів України „Про інноваційну діяльність", „Про інвестиційну діяльність", „Про наукову і науково-технічну діяльність" та інших нор­мативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Сьогодні можна виділити три основні моделі науково-інноваційної діяльності промислово розвинутих країн:

країни, що займають провідне місце в науці, орієнтовані на реалізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють всі стадії науково-виробничого циклу, як правило, із значною частиною науково-іннова­ційного потенціалу в обраному секторі (США, Англія, Франція);

країни, орієнтовані на поширення нововведень, створення сприятли­вого інноваційного клімату, раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія);

країни, що стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної інфраструктури, забезпечення причетності до досягнень світового науко­во-технічного прогресу, координації дій різних секторів в області науки і технології (Японія, Південна Корея).

Отож, інноваційні процеси в антикризовому управлінні підприємством піймають чільне місце в умовах прийняття ефективних управлінських рішень.