6. Українська культура в литовсько-полську добу. Роль православної церкви.

У другій половині XIV ст. більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об’єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Самі литовці називали її Велике князівство Литовське Руське і Жемантійське. Це найповніше відповідало національному та територіальному складу нової держави. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.

Руська (українська) мова була визнана офіційною. Розширюється сфера застосування української мови. В 15561561 рр. у Пересопницькому православному монастирі на Волині Михайлом Василевичем із Сянока на замовлення княгині Анастасії Гольшанської-Заславської було зроблено перший з відомих донині перекладів текстів Євангелія з болгарської на розмовну українську мову. У рукопису Пересопницького Євангелія чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст. Ця найдосконаліша рукописна книга - величне творіння, унікальна пам’ятка української культури, національна святиня України, результат багаторічної подвижницької праці.

Литва і Польща зближували Україну з Західною Європою, відкривали вікно на захід. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація. Ці впливи захопили, в першу чергу, верхи українського громадянства. Через Польщу Україна познайомилась з такими течіями в культурі Західної Європи, як гуманізм і реформація. Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах.

Становище церкви. 

Надзвичайно тяжким було становище української православної церкви як одного з чинників культурного процесу. Проти неї вів уперту, непримиренну боротьбу войовничий католицизм, який офіційно підтримувала польська королівська адміністрація. Ще однією трагедією православної церкви було те, що вона, позбавлена підтримки меценатів, з XV-XVI ст. культурно зубожіла, її література була обмежена богослужебними книгами, які не могли задовольнити запити багатьох інтелектуально розвинутих людей.

у 1596 p., була укладена Берестейська церковна унія. Задумана як засіб зміцнення української православної церкви, вона мала непередбачені наслідки: з однієї православної церкви утворилася так звана уніатська, або українська католицька церква (з’єднана з Римом), і православна не з’єднана, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від московського патріарха.

7.Розвиток освіти у з XV-XVI ст

 Освічені люди того часу шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була спра­ва заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вва­жали за головну причину занепаду культурного і національ­ного життя

Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов'янською школою, або гімназією. На­вчання в школі велося слов'янською мовою, з давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, мож­на побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких учителів.

Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та рито­рики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астро­номії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п'яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом.

Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була засно­вана перша школа, в якій навчалися бажаючі — як мало­літні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі (нижче від Нікополя) в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною школою при ній.

Створенням вищої школи першим зайнявся князь Кос­тянтин Острозький, волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Ос­трозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених.

Петро Мо­гила об'єднав в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створив навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізні­ше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий нав­чальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.