1.6.Зміст і класифікація видатків підприємства.

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на

* загальні витрати;

* витрати на одиницю продукції.

Загальними називаються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами:

* економічним;* виробничим;* за способом віднесення на собівартість;* залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизаційні відрахування;

• інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування.

Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів.

Витрати на оплату праці не мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці.

Витрати на соціальні заходи накопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили.

Амортизаційні відрахування — кошти, що йдуть на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі:

I. Сировина і матеріали.

II. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби.

III. Енергія технологічна.

IV. Зворотні відходи.

V. Транспортно-заготівельні витрати.

VI. Основна заробітна плата виробничих робітників.

VII. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

VIII. Відрахування на соціальне страхування.

IX. Витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів.

X. Внутрішньогосподарчі витрати

XI. Витрати від браку продукції

XII. Загально господарчі чи фабрично–заводські витрати

XIII. Невиробничі чи комерційні витрати

XIV. Інші витрати

За ступенем однорідності сталі собівартості поділяються на прості та комплексні.

Прості витрати — однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників.

Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

* заробітна плата обслуговуючого персоналу;

* амортизаційні відрахування по машинах і механізмах;

* витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

* витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні . Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні. Пропорційні, на відміну від непропорційних — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

1.7. Прибуток,його економічна суть та функції,Формування чистого прибутку,Принципи та етапи розподілу чистого прибутку,Прибуток до оподаткування.Валові доходи та валові витрати підприємства.Скоригований валовий дохід.

Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток - це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії.

Водночас прибуток-це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку.

Слід зазначити, що в економічній літературі існують різні концепції прибутку, немає єдиної думки щодо джерела його. Марксистська політична економія розглядає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, як неоплачену працю найманих працівників сфери матеріального виробництва. Перетворена форма тому, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення, і виникає враження, що він породжується не лише працею найманих робітників, а й усіма засобами виробництва.

Сучасні зарубіжні економічні теорії найчастіше пов'язують прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємництво, або як компенсацію за невизначеність і ризик у підприємницькій діяльності. Слід зазначити, що у ринковій економіці ближче до істини ті концепції, які джерело прибутку пов'язують з виробництвом додаткового продукту. Саме додатковий продукт є матеріальною основою прибутку. Отже, прибуток є грошовою формою вартості додаткового продукту. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок над витратами виробництва, тобто виступає як прибуток підприємства. При цьому прибуток обчислюється як відношення цього надлишку до всієї вартості авансованого капіталу. І хоч цей надлишок вартості товару над витратами його виробництва виникає у безпосередньому процесі виробництва, але реалізується він у процесі обігу, тобто прибуток - це реалізований надлишок вартості. До того ж, слід мати на увазі, що прибуток формується через ціни, за якими реалізуються товари, під впливом кон'юнктури ринку і виступає грошовою формою доходу від уже реалізованих товарів. Тобто, підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному товарі вартість буде реалізована і перетворена у грошову форму. Тому з'являється враження, що прибуток виникає саме в процесі обігу (реалізації товару). Однак у сфері обігу прибуток виникнути не може. Він виникає лише у безпосередньому виробництві товару. Отже, джерело прибутку як грошової форми вартості додаткового продукту У безпосередньому виробництві, проте реалізується він у процесі обігу і є складовою валового виторгу від продажу виготовленої продукції. Величина цього прибутку залежить від двох основних чинників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. А на зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, цін, що склалися, а також частки прибутку, що входить в ціну продукції.

В умовах ринкових відносин підприємства всіх форм власності можуть значно впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.

У підприємницькій діяльності виділяють такі форми прибутку, як балансовий і чистий прибуток. Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів виробничо-господарської діяльності за вирахування збитків, яких зазнало підприємство за певний період. Його відображають у бухгалтерському балансі підприємства. Прибуток чистий (залишковий) - це частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, рентних, та інших обов'язкових платежів до бюджету, виплати відсотків за кредити тощо. Одержаним чистим прибутком суб'єкти господарювання мають право розпоряджатися на свій розсуд. Проте за нормальних умов його спрямовують насамперед на створення резервного (страхового) фонду, поповнення статутного фонду підприємства, виплату дивідендів, інші напрямки використання.

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: облікова, розподільча, стимулювальна.

Облікова функція прибутку полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Саме такий облік дає змогу визначити оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо-фінансовий результат.Розподільча функція прибутку полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки.

Стимулювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників. Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності.

Отже, прибуток в ринковій економіці є головною метою і найважливішим критерієм ефективності господарської діяльності підприємницьких структур. Водночас прибуток є основним джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, формування дохідної бази бюджетних ресурсів різних рівнів, позабюджетних та благодійних фондів.

РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду як на території України так і за її межами.

Для визначення скоригованого валового доходу з загальної суми валового доходу платника виключаються деякі доходи, тобто відбувається коригування (зменшення) суми валового доходу для цілей оподаткування. Перелік доходів, що включаються і що не включаються до складу скоригованого валового доходу є чітко визначеним в законі. Так, наприклад, валовий доход включає:

• загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

• доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями та цінними паперами;

• доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

• доходи у вигляді процентів, роялті, від здійснення операцій лізингу;

• дивіденди, отримані від нерезидентів;

• доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, безоплатно наданих платнику податку товарів (робіт, послуг);

• суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;

• суми акцизного збору та рентних платежів;

• суми штрафів, неустойки чи пені, фактично одержані за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду та інші.

Не включаються до складу валового доходу:

• суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є платником податку на додану вартість;

• суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

• суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів;

• суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

• дивіденди, отримані платником податку від резидентів;

• кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

• суми одержаного платником податку емісійного доходу та інші надходження, прямо визначені нормами закону.