МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

САМОСТІЙНА РОБОТА

З дисципліни «фінанси»

Студента-заочника 2-го курсу ОА-23групи

За спеціальністю «Облік і аудит»

Салати Лесі Богданівни

Самостійна робота

Вступ.Предмет та завдання фінансової науки

*динаміка валового внутрішнього продукту та національного доходу

За попередніми оцінками, реальний ВВП України у 2010р. зріс приблизно на 4,5%, у т.ч. обсяг промислового виробництва – на 11%2. Хоча це певним чином позитивний результат, проте він не свідчить про усунення кризових тенденцій і вихід економіки

на стійку позитивну динаміку. Зокрема:• зростання зумовлене не стільки покращенням економічних умов і структури економіки, скільки, по-перше, надто низькою базою порівняння (падіння ВВП у 2009р. склало 15%, у т.ч. обсягів промислового виробництва – на 22%), по-друге, сприятливою зовнішньоекономічною кон’юнктурою, зумовленою посткризовим зростанням світової економіки, а отже – зростанням зовнішнього попиту і сприятливої цінової динаміки на головні українські експортні товари (насамперед – продукцію металургійної промисловості);• зростання є вкрай нерівномірним за секторами економіки – позитивна динаміка спостерігається лише в тих секторах, на продукцію яких підвищився зовнішній попит3; водночас у будівництві та в аграрному секторі продовжується зниження виробничих показників (діаграма “Складові зростання ВВП у 2010р.”4).• немає достатніх підстав стверджувати, що

навіть галузі - лідери зростання промисловості вийшли на стійку тенденцію відновлення; так,35% зростання в машинобудівній галузі забезпечене лише завдяки короткостроковим контрактам з країнами СНД (80% усіх замовлень); зростання в хімічній (22%) і металургійній (12%) галузях пов’язане переважно із згаданим вище зростанням зовнішнього попиту і світових цін на їх продукцію внаслідок низької пропозиції на міжнародних ринках5. В умовах нестабільності світових ринків стійке відновлення економіки могло б забезпечити внутрішнє споживання – в розвинутих країнах та успішних країнах, що розвиваються, приріст національного продукту забезпечується саме за рахунок споживання домогосподарств. Однак, в Україні низький рівень доходів (насамперед – заробітної плати) переважної по суті унеможливлює розширення споживчих ринків, а відтак не може стати джерелом зростання і розвитку.

Про невпевненість Уряду у власній спроможності впровадити політику прискореного економічного розвитку або хоча б вийти на рівень докризових темпів зростання (середньорічний показник 2000-2008рр. – 7,5%) свідчать офіційні економічні прогнози. Так, на 2011р. заплановане зростання в 4,5-5%. Тобто передбачається, що Україна досягне докризового рівня лише наприкінці 2012р. Таким чином, для виходу з кризи, яка тривала фактично рік (II половина 2008р. - I половина 2009р.) країні знадобиться три роки. За таких темпів дуже сумнівними видаються перспективи України за 10 років увійти до двадцятки найбільш розвинутих країн світу, як це декларується Президентом України.

*робота окремих галузей народного господарства

Базовою передумовою успішної реалізації проектів державно-приватного партнерства у різних секторах економіки та соціальної сфери є створення відповідного інституційного та нормативно-правового середовища. В Україні основні інститути такого середовища проходять сьогодні етап формування та розвитку. Стратегічні орієнтири та доцільність розвитку проектів державно-приватного партнерства актуалізовано у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 рр. Президента України В.Ф. Януковича «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Частково нормативно-правове підґрунтя для реалізації державно-приватних партнерств (ДПП) в Україні вже сформовано, розроблена методична регламентація їх діяльності, оцінки ризиків та ефективності впровадження проектів державно-приватного партнерства. Однак, імплементація цих методичних засад у практичну площину функціонування окремих секторів економіки та соціальної сфери, що визначені Законом України «Про державно-приватне партнерство» як основні для впровадження таких інструментів, - не сприяють його поширенню та розвитку таких сфер. Відтак, існує нагальна потреба у дослідженні провідного зарубіжного досвіду формування інституційного середовища реалізації проектів ДПП та визначення можливості його адаптації до принципів формування нормативно-правової бази та особливостей розвитку різних секторів економіки та соціальної сфери України.

На думку провідних експертів ПРООН з питань розвитку державно-приватного партнерства, надмірна кількість регламентуючих документів може стати вагомим бар’єром поширення державно-приватних партнерств як інструменту розвитку економіки та соціальної сфери. Відтак, з метою забезпечення врегулювання нормативно-правового середовища реалізації зазначених проектів вважаємо з доцільне впровадження типових (модельних) договорів державно-приватного партнерства в Україні. Використання типових (модельних) договорів дає можливість виробити норми якісно нові, такі, що зважають на специфіку сучасних договірних відносин державно-приватного партнерства. Держава, приймаючи ці норми, має право частково їх видозмінювати, адаптувати до особливостей функціонування окремих галузей економіки та соціальної сфери або відміняти у односторонньому порядку, якщо вони виявляться малоефективними. Система типових (модельних) договорів характеризується властивостями «гнучкості», що дозволяють застосовувати модельні норми державам з різними історичними і правовими традиціями.

Типові (модельні) договори державно-приватного партнерства – це рекомендаційні модельні нормативні акти, призначені для застосування у процесі розробки конкретних галузевих договорів державно-приватного партнерства, що імплементуються в національне законодавство за встановленими процедурами.

Отже, у різних секторах економіки та соціальної сфери України можуть бути запропоновані наступні види типових договорів, що забезпечуватимуть регламентацію реалізації проектів державно-приватного партнерства у сфері інноваційної діяльності, а саме:

1) типові (модельні) договори про спільну діяльність;

2) типові (модельні) договори про державно-приватне партнерство;

2) типові (модельні) договори концесії та оренди.

Щодо формування останнього виду договорів, то постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 року № 643 затверджено типовий концесійний договір, відповідно до якого мають бути визначені: права і обов'язки сторін договору; предмет та об’єкт концесійного договору; кошторис витрат на фінансування; порядок виконання робіт та приймання створених об'єктів; розв'язання спорів, що виникають з концесійного договору; порядок припинення дії, зміни умов і розірвання концесійного договору; страхування об'єкта концесії; умови використання праці працівників - громадян України; порядок використання амортизаційних відрахувань; умови встановлення цін та тарифів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень. Поряд з типовим концесійним договором, у вітчизняному нормативно-правовому середовищі є наступні акти типових договорів, що потенційно можуть регулювати відносини державно-приватного партнерства: типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (наказ Фонду державного майна України від 23. 08. 2000 року № 1774), типовий договір оренди землі (постанова КМУ від 3. 03. 2004 року № 220).

Досвід окремих країн свідчить про те, що доцільним є розробка спеціальних типових договорів державно-приватного партнерства, які повинні врахувати набор виконуваних функцій, сферу реалізації проекту державно-приватного партнерства та інші їх особливості . Базові розділи типового договору про державно-приватне партнерство повинні відповідати наступним вимогам: договір про державно-приватне партнерство є дійсним тільки в тому випадку, якщо в його тексті прямо вказано, що воно є договором про державно-приватне партнерство та відповідає чинним нормам законодавства України, типові форми договорів про державно-приватне партнерство має затверджувати Кабінет Міністрів України; договір про державно-приватне партнерство повинен здійснюватися на підставі рішення уповноваженого державного органу у разі реалізації проекту державно-приватного партнерства в рамках відповідної галузі або адміністративно-територіальної одиниці та в межах компетенції державного органу; договір про державно-приватне партнерство набуває чинності після обґрунтування приватним партнером, можливості повернення кредитних коштів та необхідних договорів з кредитно-фінансовими організаціями щодо отримання грошових коштів для виконання зобов'язань, визначених договором, що потребує регламентації отримання банківської гарантії про завершення робіт за договором про ДПП; один договір про державно-приватне партнерство з приватним партнером можуть укладати декілька державних партнерів.

*окремі питання життєвого рівня громадян

Слід визнати, що на початковому етапі діяльності Уряд спромігся надати позитивні сигнали в соціальноекономічній сфері. З січня 2010р. було суттєво підвищено соціальні стандарти, протягом року відбувалося їх поступове підвищення. Загалом, протягом 2010р. реальна зарплата зросла на 10,2%. Однак, таке зростання протягом року мало радше символічний характер і не могло якісно вплинути на рівень суспільного добробуту, не лише через суттєве заниження офіційного показника інфляції. Тут слід відзначити наступне: • частка заробітної плати у структурі ВВП за

доходами знизилася: якщо останніми роками вона не перевищувала 49%, а на початку 2010р. зросла до 53%, то у II половині року вона зменшилася до 47% (діаграма “Структура ВВП за доходами у 2010р.”22); Зокрема, з 1 лютого 2011р. Росія збільшує експортне мито на нафту з $317,5 до $346,6/т, що в кінцевому рахунку буде перекладено на споживачів через ціни на паливо і збільшення транспортних видатків на перевезення товарів (включно з продуктами харчування). Влада вдається до певного стримування різкого зростання тарифів для того, щоб середня вартість комунальних послуг не перевищувала 15% середньостатистичного українського сімейного бюджету (для мінімізації обсягів субсидій населенню). Оскільки, за оцінками, вартість комунальних послуг зростатиме значно вищими темпами, ніж заробітні плати, то вірогідно посиляться адміністративні вимоги до потенційних отримувачів субсидій (щоб уникнути додаткового розбалансування бюджетів). За інформацією Мінагрополітики, посівні площі гречки під урожай 2010р. були на 21% меншими, ніж 2009р., а валовий збір гречки у 2010р. на

той період оцінювався на 12% менше обсягів ніж 2009р.

Так, місячна мінімальна зарплата (і прожитковий мінімум для працюючих) зросли з 744 грн. наприкінці 2009р. до 869 грн. у січні 2010р. та до 922 грн. у грудні 2010р. Згідно із Законом про Державний бюджет 2011р. мінімальна заробітна плата (прожитковий мінімум) у грудні має досягти 1 004 грн., тобто річне зростання складе 8,9%, що відповідає прогнозованій Урядом річній інфляції. Тобто протягом року офіційно встановлені реальні мінімальні стандарти не покращаться.

Самостійна робота

Тема1. Генезис і еволюція фінансів.Фінансові категорії.Фінансова система.

1. Розкрити історичі аспекти розвитку фінансів.

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави. Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін “фінанси” походить від латинського “finantia”, що в перекладі означає “грошовий платіж”. Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави. Фактично під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого утворення нижчого рівня: земство, міська община тощо. У цей період у деяких країнах, наприклад, Німеччині, термін “фінанси” мав негативне значення. Цей термін використовували у контексті із здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному трактування категорія “фінанси” почала застосовуватися у Франції, а ввів у науковий обіг це поняття французький професор Ж. Боден у праці "Шість книг про республіку" (1577 р.). У ті часи фінансами вважали сукупність грошових коштів необхідних для задоволення держави та різних суспільних груп. Пізніше дана економічна категорія набула міжнародного розповсюдження і почала відтворювати відносини між населенням та державою з приводу створення й використання державних фондів грошових коштів. Сьогодні важко назвати автора, який почав використовувати термін "фінанси". Але багато дослідників авторство цього терміну залишають за французьким вченим Ж.Боденом, який в 1577р. видає наукову роботу "Шість книг про республіку", де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. Зустрічається також точка зору, що першим автором праці, присвяченій фінансам, був Ксенофонт (430- 355рр. до н.е). Його робота називається "Про доходи Афінської республіки".

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства одержало подальший розвиток. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано із розвитком економіки держав.У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Настає перехід до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери функціонування і впливу. Зокрема, фінанси сфери виробництва, фінансові ринки, державний кредит тощо. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного й економічного життя держави.

Найвищого розвитку фінанси досягли в XX столітті, коли функції держави розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Функціонування фінансів визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. А економічне життя постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує діяльність та фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина.