Ананкастний (обсесивно-компульсив­ний) розлад особистості

Носії цього розладу — люди, не схильні до порушень норм життя в суспільстві, але через постійну невпевненість в собі, в своїх рішеннях не здатні до цих норм пристосуватися.

Клінічні діагностичні критерії цього розладу:

— надмірна схильність до сумнівів;

— перфекціонізм (тобто потреба все робити тільки на високому рівні, з відмінною якістю, незважаючи на те, що деякі з наших дій мають тимчасовий або допоміжний характер і не потребують особливої ретельності при їх виконанні; деякі ж, які мали би бути виконані краще, але через брак часу, відведеного для більш важливих справ, часто непередбачених заздалегідь, ми змушені нехтувати високою якістю при виконанні якихось інших завдань, які треба просто швидко завершити, — для ананкастів це є недосяжною задачею);

— надмірна сумлінність, скрупульозність і неадекватна занепокоєність продуктивністю на шкоду задоволенню від роботи та міжособистісним стосункам (цей критерій, по суті, розвиває попередній);

— підвищена педантичність і схильність до соціальних умовностей;

— необгрунтовані наполегливі вимоги, щоб інші все робили в точності як вони, або нерозсудливе небажання дозволяти виконати щось іншим людям, навіть своїм підлеглим;

— неодноразова протягом життя поява наполегливих і небажаних думок і потягів, що можуть набувати характеру нав’язливостей і ритуалів.

Характерною для цього розладу є наявність окремих його рис уже в ранньому дитячому віці, але дебют розладу спостерігається у підлітковому або навіть зрілому віці.

Для корекції нерішучості, нав’язливостей, що суттєво заважають соціальній адаптації ананкастів, інколи використовують деякі з антидепресантів.

Тривожний розлад особистості

Ці люди живуть серед постійних тривог та побоювань, вони неспроможні просто радіти життю, оскільки завжди чекають нещасть або неприємностей, для яких в даний час не існує відповідних підстав.

Клінічні діагностичні критерії цього розладу:

— гіперчутливість до відкидання їх іншими, неуваги з боку інших людей;

— постійні важкі передчуття та загальне почуття напруженості;

— наявність уявлень про свою соціальну неспроможність, особистісну непривабливість і приниженість стосовно інших;

— підвищена занепокоєність критикою на свою адресу або неприйняттям своєї поведінки в соціальних ситуаціях;

— небажання вступати у взаємини без гарантій сподобатись;

— обмеженість життєвого укладу через потребу в фізичній безпеці;

— ухиляння від соціальної або професіональної діяльності, пов’язаної зі значними міжособистісними контактами через страх критики або несхвалення;

— відсутність друзів, крім, як правило, близьких та родичів; ухиляння від формування глибоких, довірливих відносин з іншими людьми;

— мовчазність в соціальних ситуаціях, що обумовлено страхом сказати щось невідповідне або дурне, або неможливістю відповісти на запитання;

— побоювання потрапити в безглузде становище, почервоніти, закричавши або виявити ознаки тривоги в присутності інших;

— перебільшення потенційних труднощів, фізичної небезпеки або ризику при виконанні простих, але виходячих за межи звичних дій.

Характерною, як і при попередньому розладі, є наявність окремих рис у ранньому дитячому віці, але дебют розладу спостерігається у підлітковому або навіть зрілому віці. Для лікування цього розладу рекомендують короткі курси терапії препаратами з анксіолітичною (протитривожною) дією, але головним, як і при інших особистісних розладах, залишається психотерапія та поведінкова терапія.