Готель „подих моря”

Високо на скелі, що саме виходить на затоку «На семи вітрах» стояв готель «Подих моря». Уже багато років пані Пірсон управляла цим готелем, їй допомагав Генрі – «йди-куди-пошлють», Хільда – покоївка, і онук Генрі – Сем.

Готель був побудований для того, щоб приймати відпочиваючих. Але ніхто не хотів тут зупинятися. І в цьому не було провини пані Пірсон, Генрі, Хільди або Сема. Все лихо було через вітер.

З півдня дув пробивний бриз, що розхитував готель одинадцять місяців на рік. І діти зазвичай скаржилися: «Занадто вітряно! І плавати не хочеться, і риба не клює». А батьки додавали: «Нема чого йти на пляж – занадто вітряно». А старі бурчали: «Та й з балкона може здути...».

І от всі вони спакували свої валізи й виїхали.

«Що ж нам тепер робити? – зітхнула місіс Пірсон, глянувши у книгу для відвідувачів, у якій не було записано жодного імені. – Якщо вітер не припинитися, нам доведеться закрити готель!»

І місіс Пірсон мала такий сумний вигляд, що це наштовхнуло Сема на ідею.

У підвалі він знайшов те, що йому було потрібно: зламану вудку, волосінь і обрізки тканини, що залишилися від нових штор, які повісили на кухні.

І він взявся за роботу. Він зробив раму, вирізав шматок тканини, застрочив шви, намалював велике яскраве личко й приторочив два пера боа на раму.

Коли сюрприз був готовий, він показав його місіс Пірсон, що сиділа на балконі, загорнувшись у свою вовняну зимову шаль.

«Повітряний змій? Для мене? – здивувалася вона. – Я вже не запускала повітряного змія більше 50-ти років! Я навіть не пам'ятаю, як це робиться...».

Та раптом порив вітру вихопив повітряного змія з її рук і той злетів у небо.

Змій злітав, поринав, пікірував, крутився й танцював над їхніми головами.

«Чудово! – вигукнула місіс Пірсон. – Давно я так не розважалася!»

А Генрі сказав, дивлячись, як змій місіс Пірсон борознить повітряні простори: «Якщо навіть у нас не буде відвідувачів, ми будемо робити повітряних зміїв для власних розваг».

Хільда зробила змія у вигляді метелика, а Генрі сконструював повітряного змія у вигляді етажерки. А Сем вигадав змія у вигляді дракона з довжелезним зеленим хвостом.

І разом вони запустили своїх зміїв. І змії літали доти, доки в хазяїв не втомилися руки тримати їх.

І люди помітили, що в небі над готелем літає чотири повітряні змії.

Дівчатка й хлопчики, їхні батьки, дідусі й бабусі щодуху кинулись, щоб взяти участь у цих веселощах.

«Чи залишилися в нас ще волосінь, дерев'яні планки й шматки матерії?» – запитала пані Пірсон.

«Ще о-го-го як багато!» – відповів Сем.

«Тоді за роботу! Нам потрібно зробити багато повітряних зміїв, дуже багато», – сказала місіс Пірсон.

І вони зробили: блакитних, червоних, зелених, золотавих зміїв... І ці змії були круглі, квадратні, великі (для дорослих), маленькі (для дітей). Це були змії, прикрашені стрічками, зірочками і просто кольоровими смужками матерії. І зробили вони таких різних зміїв силу-силенну.

Коли люди почули про «Готель повітряних зміїв», то стали приїжджати із ближніх місць і здалеку.

Дітвора бігала по пляжу, запускаючи своїх зміїв.

Батьки стояли на скелі і зворушено спостерігали за цим дійством.

Бабусі й дідусі дивилися на все це з веранди готелю.

Все небо навколо готелю було заповнено повітряними зміями.

По вечорах кожний прив'язував свого змія за поручі веранди і змії тріпотіли в повітрі, освітлені місячним світлом.

І більше ніхто не скаржився на вітер. Більше того, готель був переповнений цілий рік. Виключенням був місяць квітень, коли бриз із моря стихав і готель порожнів.

І тоді Генрі, Хільда, місіс Пірсон і Сем купалися, ловили рибу й збирали гарні черепашки на пляжі. А ще вони про запас заготовляли нових повітряних зміїв на наступний сезон.

Marsia Vaughan and Patricia Mullins «The Sea-Breeze Hotel» – Willa Perlam books. First American Edition, 1992. – Переказ Миколи Григор'єва.