Додаток 3 історія перша, у якій Жучок Сонечко дізнається, як багато у нас потреб

Був теплий серпневий ранок. Малесенький Жучок Сонечко обтрусив крильця, що намокли від ранкової роси, і вибрався на верхівку стеблини, ближче до ласкавих променів теплого сонця. Сонечко само не помітило, як задрімало...

Ш ум і веселі дитячі голоси розбудили Сонечко. Перш ніж воно встигло що-небудь зрозуміти, декілька хлопчиків на велосипедах із сміхом промчалися повз нього. “Носяться, як очманілі, – пробурчало Сонечко – тільки й дивися...”. Але закінчити воно не встигло. Хлопчисько, що відстав від друзів, збив стеблину, на якій сиділа комашка. Від несподіванки Сонечко замружило очі, а коли розкрило їх, то виявилося, що воно зачепилося за брючину і тепер теж їде по лузі! “Ух ти! Ніколи ще не каталося на велосипеді!” – зраділо Сонечко.

Тим часом діти під'їхали до річки і зупинилися. Хлопчик, на велосипеді якого “їхало” Сонечко, наздогнав їх усього хвилиною пізніше.

– Ти чого відстаєш? – поцікавилися в нього товариші.

– Так велосипед же не мій, у сусіда попросив покататися. А до чужого велосипеда поки звикнеш! – відповів той.

– А твій де? – запитала дівчинка з білими бантами й носиком у ластовинні.

– У мене немає велосипеда, – зітхнув хлопчисько, з яким їхало Сонечко. – От прошу-прошу батьків подарувати на день народження, вони начебто цього року обіцяють... Так хочеться мати велосипед!

– А день народження в тебе коли? – поцікавився високий худий хлопчик у смугастій футболці.

– Так у тому і справа, що восени...

– І треба ж було тобі восени народитися! Восени на велосипеді особливо не покатаєшся – часу немає: школа починається...

Заговорили про школу: кому які уроки подобаються, хто які книжки влітку читав. Сонечко слухало уважно, йому все було цікаво. Потім розмова знову повернулася до велосипеда.

– Я теж про велосипед мріяв, – сказав серйозний хлопчик в окулярах. – Думав, що мені більше нічого й не треба. Мені його як подарували, я цілими днями катався. Тато сміявся, говорив, що я б і спав на велосипеді. А потім я зрозумів, що мені вже зовсім іншого хочеться - отримати на день народження: маленьке радіо! Ідеш собі, гуляєш – і радіо слухаєш!

– Ну, ні, мені ніякого радіо не треба – мені б велосипед!

– Це тільки тому, що в тебе немає зараз свого велосипеда. А от одержиш його в подарунок – і щось інше захочеш! – упевнено сказала дівчинка.

– Я знаю, ми це на уроках економіки вчили: замість однієї потреби виникає інша!

– Що-що? – перепитав високий хлопчик. – Потреби? Це що таке, і з чим його їдять?

Усі засміялися. Але дівчинка не зніяковіла.

– Потреба – це якщо тобі щось потрібно, і ти хочеш це одержати. І потреби не їдять. От є в людини потреба одержати велосипед – він же його їсти не буде, він на ньому буде кататися!

– Стривайте, – сказав хлопчик в окулярах. – Потреби не їдять, але ж існує потреба в їжі!

– Так, і потреба в одязі, бо можна взимку замерзнути.

– І потреба в житлі, щоб заховатися від дощу!

– І в сонячному світлі!

- І в повітрі!

– І у воді!

Сонечко тільки встигало голову повертати, щоб нічого не пропустити.

– Без цього всього люди не проживуть, тому це – найважливіші потреби, – із серйозним видом сказала дівчинка.

– Ти хочеш сказати, що я проживу без велосипеда? – обурився рудий хлопчик, з яким їхало Сонечко. – Нізащо! Адже якби мені сьогодні сусід не дозволив свій взяти, я б з вами й на річку не поїхав...

– Так, все це зрозуміло, але твоя потреба у велосипеді, як не крути, все-таки не така життєво важлива, як, наприклад, потреба в їжі, – заперечив хлопчик в окулярах. – Все-таки без велосипеда можна прожити, а от без їжі...

Сонечко раптом згадало, що ще не снідало! Ой, а послухати ще так хочеться!

Виявляється, потреби, без задоволення яких не можна прожити – це фізіологічні потреби. До них відносять потреби в їжі, одязі й житлі.

– А от нам вчителька розповідала, що потребам немає кінця: тільки одержав те, що хочеш – відразу чогось іншого хочеться, – заговорила дівчинка. – Мені, приміром, так хотілося ляльку Барбі! А одержала – і захотілося роликові ковзани!

– Так і я про те ж! – підхопив хлопчик в окулярах. – Хотів велосипед, а тепер би маленьке радіо!

– Досить вам! У мене є потреба викупатися! – крикнув високий хлопчик, стягуючи свою смугасту футболку. – Хто перший у воду?!

І вся компанія, регочучи й підштовхуючи один одного, поспішила до сріблястої води, що блищала на ранковому сонці.

Сонечко замислилося. По-перше, було ясно, що в нього немає потреби викупатися, але є потреба поснідати. По-друге, було б цікаво довідатися про цю науку... як же вони її називали?... Згадало, економіка! Так, довідатися про економіку щось іще. Для цього треба буде злітати в школу, коли почнуться заняття. По-третє, треба про все почуте гарненько подумати! І Сонечко полетіло, кинувши останній погляд на дітлахів, які весело борсалися у воді. День почався чудово!