21. Гуманістичні ідеї в філософії епохи Відродження (м. Кузанський, Піко делла Мірандолла, н. Макіавелі).

Гуманістичний напрям Відродження визначають філософи Піко делла Мірандола, Н. Макіавеллі та ін. Гуманізм розуміється ними як принцип, відповідно до якого людина та її розвиток є вищою цінністю людства. Людина уявляється як найдосконаліше творіння Всесвіту. Нова епоха розповсюдила на людину притаманні Богу творчі здібності, які спрямовані на перетворення світу працею та наукою. Відродженню властиве антропоцентричне вчення про людину як центральну ланку космічного буття. Людина є завершенням еволюції світобудови й стає головною категорією філософствування.

Піко делла Мірандола говорить, що Бог дав людині волю для того, щоб вона сама могла визначитись у житті. Людина, яка усвідомлює себе творцем власного життя, починає почувати себе хазяїном природи та своєї долі. Розроблюючи нову теорію національної держави та влади, М.Макіавеллі відмежовує державу від моральних цінностей, таких як чесність, порядність, гідність та справедливість.

Ніколо Макіавеллі (1469—1527), відомий передусім своїми працями «Правитель» (1513), «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» (1519), «Історія Флоренції» (1532). Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику. Тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики.

21. Натурфілософія епохи Відродження (м. Кузанський, м. Копернік, Дж. Бруно, г. Галілей).

Натурфілософія – напрям романського відродження в найбільшій мірі виявлений у М. Коперника, М. Кузанського, Дж. Бруно, Г. Галілея та ін. Ці філософи розвивають вчення про нескінченність Всесвіту, про місце людини в системі світотворіння. Вчення про Бога розуміються як пантеїстичні, тобто ототожнюючи Бога з природою, що відкриває нові можливості для експериментальної діяльності людини.

Філософське вирішення Кузанським проблеми відношення Бога і світу має геоцентричне спрямування. Він використовує арістотелівський принцип пізнання дійсності чуттями, розумом та інтелектом, вважаючи, що пізнавальні можливості людини обмежені прихованою сутністю, яка має необмежену глибину. Необмежене знання можливе лише у формі символу, загальної абстракції, яка виявляє властивості дійсності у формі людських уявлень, а тому може відображати те, чого у світі немає, тобто фантазії. Основу такої символіки Кузанський вбачає в математиці. Людина— не просто частина цілого, а сама є чимось цілим, індивідуальним, невичерпним.

Коперник. Створення геліоцентричної системи світу стало революційним переворотом у науці. За висловом Фрідриха Енгельса, він «поклав початок звільненню природознавства від теології». Вчення Коперника науково спростовувало міф про Землю як центр Всесвіту, утверджувало однакову матеріальну природу небесних і земних тіл, їх підпорядкованість єдиним законам, прокладало шлях до наукових відкриттів не лише сонячного, а й багатьох інших світів, аж до ідеї про безкінечність Всесвіту.

В философских работах Бруно содержатся как логические рассуждения, так и мистические элементы. В философии Бруно идеи неоплатонизма перекрещивались с сильным влиянием воззрений античных материалистов и пифагорейцев. У Николая Кузанского Бруно почерпнул идею «отрицательной теологии», исходящей из невозможности положительного определения Бога. Это дало ему возможность противопоставить схоластическому аристотелизму свою пантеистическую натурфилософию. Бруно считал, что целью философии является познание не сверхприродного Бога, а природы, являющейся «богом в вещах».

ГАЛИЛЕО ГАЛИЛЕЙ основал научный метод экспериментального естествознания. Он впервые отказался от отвлеченных рассуждений в естествознании и от подгонки научных результатов под авторитетные нормы церковного богоучения. Вместо этого он предложил наблюдение за природой, физический эксперимент, анализ полученных данных и логический их синтез в виде научного вывода.