
- •Поняття світогляду, його структура.
- •Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія.
- •Специфіка філософського розв’язання світоглядних проблем.
- •Предмет та функції філософії.
- •Структура філософського знання. Основні філософські підрозділи.
- •Призначення філософії.
- •Передумови виникнення філософії.
- •Філософія та історія філософії. Періодизація та загальна характеристика основних етапів.
- •Натурфілософський етап давньогрецької філософії: Фалес, Геракліт, Піфагор.
- •Вчення Демокрита про атоми та пустоту. Детермінізм Демокрита.
- •11 Парменид, тождество бытия и мышления. Апории Зенона.
- •12. Поворот к человеку: софисты и Сократ. Диалектика как метод философствования.
- •13. Философия Платона как объективный идеализм. Теория эйдосов.
- •14. Теория идеального государства Платона
- •17. Идеал мудреца в Эллинистическо-римской философии
- •18. Основные принципы религиозно-философского мировоззрения.
- •19. Проблема людини та Бога в патристиці: вчення Августина Блаженного. Проблема теодицеї.
- •20. Проблема природи універсалій в середньовічній філософії: номіналізм та реалізм.
- •Проблема людини та Бога в схоластиці: вчення Фоми Аквінського. Докази буття Бога.
- •Докази існування Бога
- •Становлення релігійної філософії в Київській Русі.
- •Гуманістичні ідеї в філософії епохи Відродження (м. Кузанський, Піко делла Мірандолла, н. Макіавелі).
- •Натурфілософія епохи Відродження (м. Кузанський, м. Копернік, Дж. Бруно, г. Галілей).
- •Перша наукова революція хvі – хvіі ст. Гносеоцентризм філософії.
- •26. Проблема об’єктивної істини в емпіризмі (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •27. Суб’єктивна гносеологія Дж. Берклі та д. Юма.
- •28. Філософська революція Нового часу: раціоналізм р. Декарта.
- •29. Вчення про субстанцію: монізм б. Спінози та плюралізм г. Лейбніца.
- •30. Філософія Просвітництва. Основні ідеї: розуму, соціальних свобод, прогресу та природи людини.
Перша наукова революція хvі – хvіі ст. Гносеоцентризм філософії.
Період наукової революції – це час виникнення науки та вихід її на перший план у культурі. Хронологічно – це відрізок часу 1543-1687 рр., тобто від дати публікації праці Миколи Коперніка «Про обертання небесних сфер», до публікації праці Ісаака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії». Мова йде про потужний рух, котрий набуває характерних рис у творчості Галілея, ідеях Декарта та Ньютона. Завершення цього руху прийнято вбачати у класичному ньютонівському образі Всесвіту як годинникового механізму.
Доцільно звернути особливу увагу, що наука тут – це експериментально-математичне природознавство.
Основні риси наукової революції:
1. Відокремлення наукового від релігії та філософських знань минулого.
2. Піднесення досвіду до рівня експерименту.
3. Проголошення математики мовою науки.
4. Вихід на перший план проблеми методу як свідчення зрілості науки.
5. Неоплатонізм став «філософією» наукової революції, тобто тим метафізичним припущенням, котре уможливило астрономічну революцію.
6. Кардинальна зміна уявлень про соціальний статус «механічних мистецтв».
26. Проблема об’єктивної істини в емпіризмі (ф. Бекон, Дж. Локк).
Эмпиризм — направление в теории познания, признающее чувственный опыт источником знания и считающее, что содержание знания может быть представлено либо как описание этого опыта, либо сведено к нему. Противостоит рационализму.
Основой нашего познания является опыт, который состоит из единичных восприятий. Восприятия делятся на ощущения и рефлексии. Идеи возникают в уме в результате абстрагирования восприятий. Принцип построения разума – на нем постепенно отражается информация от органов чувств. Принцип эмпирии: первичность ощущения перед разумом.
На философию Локка чрезвычайно сильное влияние оказал Декарт; учение Декарта о знании лежит в основе всех гносеологических взглядов Локка. Достоверные истины получаются разумом непосредственно или через вывод из других истин, почему знание бывает интуитивным и дедуктивным; дедуктивное знание, слагающееся из интуиции, вполне достоверно, но так как оно в то же время зависит в некоторых отношениях и от памяти, то оно менее надежно, чем интуитивное знание. Самая достоверная истина — это интуитивная истина нашего собственного существования.
В целом великое достоинство науки Бэкон считал почти самоочевидным и выразил это в своём знаменитом афоризме «Знание — сила».
Однако на науку делалось много нападок. Проанализировав их, Бэкон пришёл к выводу о том, что Бог не запрещал познание природы. Наоборот, Он дал человеку ум, который жаждет познания Вселенной. Люди только должны понять, что существуют два рода познания: 1) познание добра и зла, 2) познание сотворенных Богом вещей.
Познание добра и зла людям запрещено. Его им дает Бог через Библию. А познавать сотворенные вещи человек, наоборот, должен с помощью своего ума. Значит, наука должна занимать достойное место в «царстве человека». Предназначение науки в том, чтобы умножать силу и могущество людей, обеспечивать им богатую и достойную жизнь.