§ 3. Розробка л. Вальрасом теорії загальної економічної рівноваги

Формування неокласичної теорії завершилось розробкою сис-теми загальної економічної рівноваги та її математичною інтерпре-тацією, здійсненою швейцарським економістом Л. Вальрасом (1834- 1910). Ця теорія акцентує увагу на наявності широкої та складної системи взаємозв'язків у сучасній економіці. Вона контрастує із спробами У. Джевонса та теоретиків Австрійської школи знайти просту причинну залежність між граничною корисністю та цінами споживчих і виробничих благ. Крім того, теорія контрастує і з част-ково-рівноважним аналізом А. Маршалла, який ігнорував взаємо-зв'язки всієї економічної системи, фокусуючись на специфіці ок-ремих фірм та ринків.

І хоча попередники Л. Вальраса (Ф. Кене, А. Курно) розуміли, що економіка складається з багатьох взаємопов'язаних частин і що для вирішення якихось проблем певної частини економічної систе-ми необхідно проаналізувати всю систему та її взаємозв'язки, про-те вони або не займалися математичною інтерпретацією мікроеко-номічних відносин (Кене), або вважали проблему економічної рів-новаги недосяжною для математичного аналізу (Курно).

Л. Вальрас оволодів проблемою; передбаченою його попередни-ками, і продемонстрував, що ця проблема вирішується, принаймні в принципі.

Модель загальної рівноваги Вальраса відзначається насамперед широтою охоплювання економічних процесів. Він використовував

систему моделей. Переходячи від простого до складного, Вальрас поступово включав у систему загальної рівноваги все нові компо-ненти: теорію обміну, теорію виробництва, теорію капіталізації.

Математична інтерпретація системи загальної економічної рів-новаги Вальраса показує, що всі змінні величини системи пов'язані відносинами функціональної залежності, тому їх значення повинні бути встановлені одночасно, тобто одномоментно повинні бути вста-новлені всі ціни рівноваги і відповідні їм урівноважені кількості виробничих послуг і готових продуктів.

Більшість економістів вважають, що теорія економічної рівнова-ги Л. Вальраса, досконала за своєю математичною формою, є до-сить обмеженою за змістом. Вальрас не здійснив широкого статис-тичного дослідження, необхідного для забезпечення конкретних рішень кожного з рівнянь системи. В дійсності тут існують великі проблеми в специфікації відповідних рівнянь точними термінами та в зборі даних такого великого об'єму.

Можна зазначити й те, що система Вальраса має яскраво вира-жений статичний характер: стан рівноваги на всіх ринках, обумов-лений даними перевагами споживачів, даною кількістю виробни-чих ресурсів і фіксованими виробничими коефіцієнтами, встанов-люється на певний момент.

Дж. Хікс, лауреат Нобелівської премії, відмічає, що Вальрас "не підійшов до законів формування змін його системи загальної рів-новаги. Він міг сформулювати умови, які торкаються цін, встанов-лених з урахуванням даних ресурсів і даних переваг, але він не пояснив, що станеться, коли смаки чи ресурси зміняться".

Однак наявність цих проблем не означає приниження важли-вості внеску Л. Вальраса у розвиток економічної теорії. На відміну від А. Маршалла Л. Вальрас все ж продемонстрував здатність аналі-зувати складну економічну проблему саме з допомогою математич-ного інструментарію. Більше того, він зумів показати, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівно-вагою фірм і ринків факторів виробництва. Подальші пошуки еко-номічно змістовного вирішення цієї проблеми призвели до серйоз-них позитивних нововведень в методах економічного аналізу.

Становлення і розвиток другого класичного стану, як і першого, в різних країнах відзначалися національною специфікою і відбива-ли її. В Україні ця специфіка виявилась у тому, що, по-перше, кла-сичний стан настав дещо пізніше порівняно із Західною Європою. По-друге, маржиналізм і неокласичний напрям в економічній теорії були менше поширені. Таке становлення супроводжувалося більш гострим протиборством з іншими теоріями (особливо марксизму та історичної школи). По-третє, пошук консенсусу серед економі-стів виявився в оригінальних спробах поєднання теорій трудової вартості та граничної корисності, граничної продуктивності факто-рів виробництва Дж. Б. Кларка і М. І. Туган-Барановського, а та-кож виникненні такого специфічного явища, як "легальний марк-сизм"*.

Серед українських економістів - представників маржиналіз-му - виділяються, окрім Є. Є. Слуцького, професори Київського університету Д. І. Піхно (1853-1913), О. Д. Білімович (1876-1963), професор Новоросійського університету Р. М. Орженцький (1863- 1923). Вони були не лише добре знайомі з економіко-математични-ми працями західних вчених, а й самі здійснили оригінальні дослі-дження, які справили значний вплив на розвиток світової еконо-мічної думки XX ст.

Розділ 45. Кейнсіансько-неокласичний синтез - визначальна характеристика третьої класичної ситуації

Розділ 45. Кейнсіансько-неокласичний синтез - визначальна характеристика третьої класичної ситуації

§ 1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса

§ 2. Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М. Кейнса

§ 3. Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу

Розділ 45 КЕЙНСІАНСЬКО-НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ ВИЗНАЧАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРЕТЬОЇ КЛАСИЧНОЇ СИТУАЦІЇ

§ 1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса

У XX ст. західна економічна теорія ринкового розвитку висту-пила з неокласичним напрямом, який продовжував визначати спе-цифіку другого класичного стану. Проте згодом ситуація кар-динально змінилася під впливом двох визначальних тенденцій роз-витку.

По-перше, у зв'язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а після другої світової війни подібних революцій в ряді інших країн Східної Європи, в Китаї та інших країнах Азії і на Кубі марк-сизм тоталітарного напряму став єдиною безальтернативно паную-чою течією в країнах командно-адміністративної системи, залиша-ючись однією з течій в інших країнах світу. Разом з тим в ринко-вих країнах набув подальшого розвитку марксизм соціал-демокра-тичного напряму. В країнах командно-адміністративної системи умови, як виявилось, перешкоджали розвитку творчого марксизму. Проте практика першого періоду існування командно-адміністра-тивної системи довела значну плідність активного втручання дер-жави в економічні процеси. Лише згодом, коли, з одного боку, були розв'язані екстремальні завдання відбудови народного господарст-ва, що потерпіло від воєн, розрух тощо, а з другого - було здійсне-но фактичне одержавлення усієї економіки, роль держави в еконо-мічному житті була доведена до абсурду.

По-друге, вже в 30-ті роки небувалої раніше гостроти набули кризові процеси в економіці й економічній ринковій теорії Заходу. Існувала нагальна потреба у новій ринковій теорії, яка б перекон-ливо пояснила існування таких явищ, як масове безробіття, трива-ле падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих по-тужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхи виходу з кризового становища без зни-щення ринкових основ господарювання.

По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналі-зу ринкового підприємницького господарства заклав інституціо-налізм (від лат. institutio - настанова, institutum - устрій, уста-нова), що виник в США наприкінці XIX ст. і зміцнів в 20-ті роки XX ст. (Т. Веблен, У. Мітчелл). Ці підходи полягали у розгляді впли-ву "інституції", під якою розуміється будь-яке стійке об'єднання людей для досягнення певних цілей (сім'я, партія, профспілка, цер-ква, трест, держава тощо), на суспільство, в тому числі економіку. При цьому політична влада розглядалась як вираз скоординованої діяльності різних прошарків і груп суспільства. Погляди інституці-оналістів послугували критичному розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації і заклали певні можливості нового підходу до аналізу ринкової економіки на новому етапі її розвитку. Зазначені погляди інституціоналістів були генетичне і логічно пов'язані з тео-рією бюрократії, авторитету і влади, розробленою видатним німець-ким вченим М. Вебером (1864-1920).

Нагальна потреба в новій ринковій теорії була задоволена вихо-дом у світ праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсот-ка та грошей" (1936). Після цього більшість молодих економістів-ринковиків стали послідовниками теорії Кейнса. В ній була піддана обгрунтованій критиці ідеалізація класиками механізму ринкового саморегулювання, доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновані інструменти регулювання.

За Кейнсом, досягнення повної зайнятості можливе при наяв-ності ефективного попиту. Під ним розуміється та величина сукуп-ного попиту на реальний обсяг національного виробництва, при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток*. Однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії сти-хійних ринкових сил неможливо. У зв'язку з цим Дж. М. Кейнс відкинув як помилковий основоположний закон класичної і нео-класичної економічної теорії - так званий закон Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит.

Зростання сукупного попиту гальмують два фактори. Перший - психологія споживачів. Кейнс вивів основний психологічний закон:

"люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зрос-танням доходу, але не в тій мірі, в якій зростає доход"". Схильність до споживання знижується, а схильність до збереження зростає.

Другий негативний фактор - зниження ефективності інвести-цій капіталу. Із збільшенням розмірів нагромадженого капіталу норма прибутку знижується пропорційно закону спадної продук-тивності капіталу.

Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводя-чи їм вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. "Оскіль-ки при збільшенні зайнятості витрати споживачів зростають по-вільніше, ніж підвищується ціна сукупної пропозиції, збільшення зайнятості виявиться нерентабельним, якщо тільки резерв, що.ут-ворився, не буде "заповнений" збільшенням інвестицій". Для виз-начення кількісної залежності між приростом інвестицій і приро-стом національного доходу Кейнс використав концепцію мультип-лікатора*". За словами Кейнса, принцип мультиплікатора дає за-гальну відповідь на питання про те, як коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, здатні викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, які ха-рактеризуються значно більшою амплітудою.

Для збільшення інвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка на кредити, по-друге, збільшити державні витрати (розши-рення державних закупок товарів і послуг, державного інвестуван-ня), по-третє, підняти рівень ефективності капіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два інструменти регулювання ефектив-

ного попиту - грошово-кредитний і бюджетний, віддаючи перева-гу останньому.

Внесок Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто ана-лізу залежностей між агрегативними величинами на народногос-подарському рівні - національним доходом, споживанням, збере-женням, інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і роз-виток макроекономіки як невід'ємної складової частини загальної економічної теорії (поряд з мікроекономікою). Кейнс застосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалеж-ностей між економічними змінними.

Виступивши з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми нео-класичної економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупний по-пит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринково-го господарства. Як підкреслював Л. Харріс, Кейнс вбачав своє зав-дання в тому, щоб показати, що рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок - це рівновага при наяв-ності безробіття, а повна зайнятість - це лише особливий випа-док. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості, держава зобов'язана проводити особливу політику щодо її досягнення, оскіль-ки автоматично діючі ринкові сили цього не гарантують*.

Заслуга Дж. М. Кейнса полягала в дослідженні функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків (товарів, праці, грошей і обліга-цій) і виявленні факторів, які перешкоджають дії стихійних ринко-вих сил у встановленні рівноваги. До особливих допущень Кейнса належать три види нееластичностей: негнучкість ставок заробітної плати (і відповідно уповільнена реакція цін на зміни попиту та про-позиції), "ліквідна пастка" (особливий стан економіки в умовах гли-бокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження норми відсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно від норми відсотка. При відсутності будь-якого із цих трьох допущень Кейнса його модель має автоматичну тенденцію до рів-новаги з повною зайнятістю. Якщо ж. в модель вводиться хоч одне із вказаних допущень, вона буде відтворювати рівновагу з безро-біттям. В цьому полягає принципова відмінність кейнсіанської мо-делі від класичної, яка завжди знаходиться в стані рівноваги з пов-ною зайнятістю.

З часом більшість вчених-немарксистів оцінили теорію Кейнса як "кейнсіанську революцію", що здійснила переворот в економічному мисленні. Дж. М. Кейнса ставили в один ряд з найвидатніши-ми економістами-класиками, а його працю - з "Багатством наро-дів" А. Сміта і "Капіталом" К. Маркса.

Поява "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" виклика-ла бурхливу полеміку, в якій брали участь економісти провідних країн Заходу. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно проблем, висунутих у роботі Дж. М. Кейнса. Відомі пред-ставники неокласичного напряму 30-х років (Г. Хаберлер, А. Пігу, Д. Робертсон, Ф. Хайєк та ін.) гостро критикували теорію Кейнса зі старих позицій. Однак неокласика була відтіснена на другий план, епоха другої класичної ситуації завершилася. Проте специфіка но-вого, третього класичного стану полягала в тому, що теорія Кейнса в її первісному вигляді не стала панівною.