§ 5. Основи державного регулювання економіки

Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягом століть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історія становлення державного економічного регулю-вання - невід'ємна складова історії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загаль-нодержавне втручання в економіку яскраво виявилось лише за ча-сів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей пе-ріод увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Одним з перших і найвидатніших державних юридичних актів з цього питання став ремісничий регламент Людовіка IX 1229 р. у Франції. Згодом, широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької про-мисловості та торгівлі.

Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характери-зувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівни-ка" економічної системи.

Швидке усуспільнення, концентрація та централізація вироб-ництва наприкінці XIX - на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава - активний учасник суспільного про-цесу відтворення благ. У більшості цивілізованих країн світу, неза-лежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себе функції за-безпечення розвитку транспорту і зв'язку, інших систем комуніка-цій, освіти, охорони здоров'я, захисту природного навколишнього середовища, пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальної справедливості, оборони.

Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окре-мих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне ре-гулювання, проводить позичкову і податкову політику.

В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі й соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції роз-витку сучасного господарського життя.

§ 6. Економічні функції місцевих органів влади

Значну роль у реалізації економічних функцій держави віді-грають місцеві органи влади, система яких сьогодні в Українській державі формується.

Економічні функції місцевих органів державної влади дуже ши-рокі. В більшості країн ці органи є повноправними суб'єктами гос-подарської діяльності. Вони розв'язують проблеми соціального об-слуговування населення, охорони природного навколишнього се-редовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктури ринку та ін. У розвинутих країнах функціонують два види місцевих орга-нів влади. Це місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Їх функції різні.

Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалі-зацію на відповідних територіях політики центрального уряду. Їх економічні функції є складовою частиною економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. Разом з тим у розвинутих краї-нах склалася практика, згідно з якою функції центральних і місце-вих органів державної виконавчої влади розмежовані. Відповідно до цієї практики центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної вла-ди. Цей процес має назву деконцентрації повнова-жень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покладаються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектора, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реє-страції суб'єктів підприємницької діяльності та ін.

Отже, державне господарство має кілька рівнів. Є також кілька рівнів реалізації економічних функцій держави. Найяскравіше ба-гаторівневий характер державного господарства виявляється у краї-нах із федеративним державним устроєм. Для цих країн характер-на поліцентрична модель державного регулювання економіки.

Проблема розмежування компетенції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері економічного регулювання стоїть і перед Україною. Вирішення цієї проблеми сприяти-ме завершенню процесу формування економічних функцій Україн-ської держави з урахуванням сучасного зарубіжного досвіду.

Місцеве самоврядування як. форма управління територіями на засадах самоорганізації громадян також виконує властиві для нього економічні функції. Серед завдань, які покладаються законом на ці органи, є розробка, затвердження і виконання місцевих бюджетів, прийняття планів розвитку відповідних територій, встановлення місцевих податків і зборів, управління об'єктами комунальної (му-ніципальної) власності, надання жителям міст і селищ різноманіт-них послуг тощо.

Держава і місцеве самоврядування розмежовують свою компе-тенцію у сфері економічного регулювання на основі чинного зако-нодавства. В Україні інститут місцевого самоврядування знаходиться на стадії формування. В процесі його становлення має враховува-тися як зарубіжний, так і вітчизняний багатий досвід розвитку міс-цевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в тій чи іншій формі виникло майже одночасно з державою як продовження додержавної організації управління, проте найбільшого розвитку воно набуло в період фор-мування підприємницького ладу. Реформи, спрямовані на розви-ток підприємництва, практично у всіх країнах супроводжувались зміцненням і розширенням компетенції органів місцевого само-врядування. Так, у Росії, до складу якої входила основна частина українських земель, нові органи місцевого самоврядування, що мали назву земств, були створені після реформи 1864 р.

В Україні місцеве самоврядування також у різних формах має більш ніж тисячолітню історію, яка, на жаль, була обірвана. Глибо-кий слід у багатьох містах залишило магдебурзьке право. Сьогодні інституція місцевого самоврядування в Україні знову відроджує-ться. Економічні функції його в основному пов'язані з житгєзабез-печенням міст і сіл, створенням умов для повсякденного життя лю-дей, адже всі ми, проживаючи на території того чи іншого населе-ного пункту, є населенням країни.

Від того, як здійснюються функції місцевого самоврядування, багато в чому залежить рівень життя, його якість тощо. Не випад-ково третій президент США Т. Джефферсон назвав місцеве самовря-дування "республікою в мініатюрі", а французький історик О. Ток-віль визначав місцеве самоврядування як "інститут, в якому сила вільних націй".

У тих країнах, де ліквідується інститут місцевого самоврядуван-ня, його органи, держава змушена брати на себе також його еко-номічні функції. Проте держава віддалена від місцевих справ як у просторі, так і за економічними інтересами. Внаслідок цього нагромаджуються серйозні територіальні проблеми, виникають диспро-порції, заморожується місцева ініціатива, наростає споживацтво на тлі бюрократизації центральної влади, а отже, гальмується соціаль-но-економічний розвиток усього суспільства. Економічна діяльність сучасної держави відіграє дуже важливу роль. Поряд з приватною ініціативою і громадською самодіяльніс-тю вона є вирішальним фактором суспільного прогресу. Українська держава лише розпочала проводити власну економічну по-літику. Від її успіху залежатиме доля вибору українського народу.

Розділ 37. Політика державного регулювання економіки

Розділ 37. Політика державного регулювання економіки

§ 1. Політика державного регулювання як складова частина господарської системи

§ 2. Концепції макроекономічної рівноваги в системі ринкового господарства як підґрунтя економічної політики

§ 3. Основні функції державного регулювання

§ 4. Національні особливості державного регулювання

§ 5. Основні форми державного регулювання

§ 6. Політика економічного розвитку: державне коригування економіко-соціального розвитку суспільства

§ 7. Зовнішньоекономічна політика держави

Розділ 37 ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Політика державного регулювання як складова частина господарської системи

Високорозвинена ринкова економіка - це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регу-лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного госпо-дарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "не-видимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена еконо-мічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарно-го виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонува-ло безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворен-ня визначали оптимальні пропорції виробництва та його економіч-ну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробницт-ва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвит-ком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало роз-в'язання суперечностей між частковою монополістичною плано-мірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною фор-мою економічних зв'язків у суспільстві;

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з дер-жавними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характери" зується наявністю великої кількості не'лише дрібних і середніх під-приємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" еко-номічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку еко-номіки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американ-ський економіст П. Самуельсон писав, що, .мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж. будь-яка інша країна, до стану laissezfaire (не-втручання. -Авт.), який Карлейль назвав "анархія плюс констебль". Результатом цього виявилися ціле століття прискореного економіч-ного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це приз-вело також до періодичних економічних циклів, виснаження природ-них ресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкла-ду державного апарату, які переслідують різні Цілі, і часом до витіс-нення монополією саморегульованої конкуренції*.

У більшості індустріальне розвинених країн Заходу значно під-вищилася економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використо-вувати норми правового примусу і розпоряджатися значними еко-номічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох за-водів, земельних ділянок, залізниці, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменше орієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо).

У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюд-жет половину валового національного продукту, здійснює до 20 від-сотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США під контро-лем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат.

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес сус-пільного виробництва і висока концентрація останнього модифіку-вали традиційний механізм саморегулювання економіки, різко об-межили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку держав-ного сектора економіки, а також ринкової кон'юнктури.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого еконо-мічна система стала високоефективною. Політика державного ре-гулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні про-цеси і небажані відхилення, які періодично переривають і дефор-мують рух економічного циклу.

Економічна політика держави формується свідомо через мере-жу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масо-вої інформації. Важливу роль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та "групи тиску". Підприємницькі ор-ганізації, наприклад Національна рада французьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості. Конфедерація бри-танської промисловості, Конфіндустрія (Італія), Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., беруть участь у вирішенні найбільш важливих питань з економіки і політики. Вони готують економічні проекти і рекомендації для органів державної і муніципальної влади, впливають на розробку і прийняття багатьох законів і указів, у певних випадках здійснюють контроль за їх ви-конанням.

Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами дер-жавної влади. Оскільки в кожній з розвинених країн їх склалося по декілька, то між ними точиться боротьба за лідерство і отримання певних пільг. Наприклад, у США лідерами є групи Морганів, Рок-феллерів, каліфорнійська на чолі з "Бенк оф Америка", у Велико-британії - "Ллойдз", "Барклейз", в Німеччині - групи на чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерцбанк".

"Групи тиску" зародилися у США, сьогодні вони широко вико-ристовуються в країнах Західної Європи та в ін. Вони формуються з метою впливу на офіційних представників державної адміністрації і членів уряду при розв'язанні таких питань, як оподаткування, ціноутворення, регламентація ринків, право на створення нових підприємств тощо. Так, в Іспанії інтереси приватного сектора представляють 9 таких груп: в паперовій промисловості - Інститут па-перу, в металургії - Союз виробників чорних металів, у суднобу-дуванні - Техніко-торговельне управління суднобудівників та ін.

Місце політики державного регулювання в господарській сис-темі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються не-змінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регу-лювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалі-зації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не під-порядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розста-новку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню ве-ликих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток - забезпе-чення безперервності процесу відтворення національного госпо-дарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.