§ 3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний ана-ліз, в якому була обгрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової ак-тивності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх робо-тах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Ство-рення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опуб-лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Тео-рія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на по-дальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.

У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів еконо-мічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам роз-виток науки, підкреслював він, включається до закономірного про-цесу економічної динаміки'. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.

Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40-50-60 ро-ків. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-техніч-

них і економічних факторів здійснюються і довготривалі еконо-мічні цикли. З часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково-техніч-ної революції розпочався четвертий цикл, який триває і тепер.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку - низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних техно-логій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню виробництва.

Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої сис-теми економічних зв'язків новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва - монополі-стичної. Це й криза 1929-1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної струк-тури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького сус-пільства.

Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Період "високого піднесення" - це період масового розповсю-дження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвес-тиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджу-ватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови вироб-ництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зрос-тає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсот-кові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже немож-ливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозу-вання економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною ба-зисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою ви-робничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відпо-відає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному рин-ково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополіс-тичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - пе-ріод державно-монополістичного підприємництва з державно-моно-полістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у роз-витку технологічного способу виробництва і відповідного оновлен-ня економічної структури суспільства дає можливість наукового обгрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економіч-ній літературі його називають транснаціональним.

Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціо-нального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозбері-гаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інфор-матиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліт-тя наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На змі-ну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структу-ри економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індуст-ріальної до постіндустріальної структурні характеристики.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Гли-бина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєв-ропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміні-стративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з не-обхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.

На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де цик-лічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на почат-ку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної сис-теми зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і техно-

логії. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду пере-творень механізмів управління, організаційно-економічних струк-тур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Пи-тання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання. Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.

Розділ 25. Зайнятість і безробіття. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили

Розділ 25. Зайнятість і безробіття. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили

§ 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника

§ 2. Зайнятість населення та регулювання й в сучасних умовах

§ 3. Ринок робочої сили

§ 4. Макроекономічна нестабільність і безробіття

§ 5. Інфляція та зайнятість населення

Розділ 25 ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ. ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ

§ 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника

Формування сукупного працівника є закономірністю історично-го розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натураль-ного домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кін-цевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою про-стого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-еконо-мічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно вза-ємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.

Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потре-бах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і без-силлям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.

Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови форму-вання і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес харак-теризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спе-ціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і оди-ничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбіна-цією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частко-вому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.

У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональ-них корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждер-жавний рівень.

Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку про-дуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого госпо-дарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо).

Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населен-ня. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корис-них характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи ін-шого регіону, його господарськими, історичними, демографіч-ними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї кате-горії.

Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є насе-лення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудо-вий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного на-селення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.

Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінно-стей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:

а) професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що грун-тується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;

б) готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище функ-ціонує у суперечливій єдності об'єктивних і суб'єктивних чинників.

На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів нале-жать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як орга-нічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарю-вання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивіду-альних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недо-ліками часткового робітника, на достоїнства і переваги.

До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпо-середньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації сус-пільного виробництва, тобто виконують певну його функцію. Важ-ливою складовою частиною сукупного працівника є наукові пра-цівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо

продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі.

Таким чином, структура сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проник-нення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалі-зації праці тощо.

Сукупний суспільний робітник - це категорія, що безперервно розвивається. Сучасний сукупний працівник характеризується різким поглибленням диференціації й одночасно інтеграції його частин.

Проявами диференціації є поява нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. Інтеграція означає взаємне збагачення спеціальностей, виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'яз-ків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі сукупного праців-ника.

Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є під-вищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурно-го рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення про-дуктивності праці.

В умовах формування багатоукладної економіки, різноманітності форм власності й господарювання з'являються нові форми зайня-тості виробників, що зумовлюють мобільність, гнучкість, активність сукупного працівника в цілому.

Якщо раніше домінували погляди на явище сукупного працівни-ка за виробничо-технологічним критерієм, то тепер досліджуються сукупності працівників і за іншими критеріями. Наприклад, таке соціально-економічне явище, як середній клас, визначається не стільки сферою зайнятості, скільки рівнем отриманого сукупного доходу, рівнем споживання окремих товарних груп, домінуванням на конкретних часткових ринках. Це означає, що суто виробничі процеси та характеристики все тісніше переплітаються зі спожив-чими, розподільчими.

Інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготов-ки, економічних знань формують творчого працівника. Удоскона-лення здібностей до праці, ефективна реалізація їх поєднуються з розвитком усіх здібностей людини, тобто трудовий процес стає важливим фактором її гармонійного розвитку.