Реформа п. Столипіна в Україні

В Україні общинне землеволодіння не набуло такого поширення, як в інших регіонах імперії. Селянські громади були слабкими, індивідуальне господарство переважало над общинним. Протягом 1907–1911 рр. в Україні зі складу общини вийшли 226 тис. селянських господарств.

Столипінська реформа сприяла застосуванню машин в господарствах заможних селян та поміщиків, що привело до підвищення врожайності та товарності зернових. Щорічно з України вивозилося 250–300 млн пудів, що становило понад 40 % російського експорту зернових.

У тих губерніях, де українські селяни не виявляли бажання виходити з общини, урядовці насильницьким шляхом насаджували селянські відруби та хуторські господарства. При цьому не враховувалися ні особливості регіону, ні селянські традиції. Так, у квітні 1910 р. на Чернігівщині у с. Безуглівка Городнянського повіту сільський сход не дав дозволу на вихід дев’яти заможних селян з общини. Землемір і урядник не змогли переконати селян. Почався бунт, який був придушений лише за допомогою зброї. Повсюди за відмову підкорятися розпорядженням землемірів селян арештовували або виселяли з губернії.

Селянські скарги не давали результатів. Відомими прикладами насильницьких дій влади були події в селах Собаківка та Свинарка Уманського повіту Київської губернії. Саме уманські урядовці, виконуючи указ царя, домоглися найбільшого результату за кількістю новостворених відрубів та хуторів серед повітів європейської частини імперії. Місцева адміністрація розглядала столипінський землеустрій як єдиний шлях підвищення ефективності сільського господарства.

Більшість новоутворених селянських господарств були бідняцькими і мали у своєму розпорядженні від 1 до 3 десятин землі. Під час розподілу общинної землі чинилося багато несправедливостей. Кращі землі відводилися заможним селянам. Відсутність достатньої кількості землі, її низька якість та неможливість використання техніки робили основну масу селянських господарств збитковими. Це змушувало селян продавати власні земельні наділи. Опинившись без землі, основна маса селян-бідняків ставали найманими робітниками. Вони працювали в господарствах поміщиків, заможних селян або подавалися до міста у пошуках роботи.

Переважна більшість селян, яка скористалася послугами Селянського банку, не змогла своєчасно сплатити борги по кредитах і втрачала землю, що перебувала під заставою. У 1910 р. в Україні було понад 21 тис. таких селян-банкрутів.

Власниками землі за роки реформи змогли стати лише 8 % селян, які володіли 15 % общинної землі. Поміщиків аграрна реформа практично не зачепила. Перед Першою світовою війною в їхніх руках залишалося понад 10 млн десятин землі.

Переселенський рух

Важливою складовою столипінської аграрної реформи була політика масового переселення селян на неосвоєні землі східних губерній. Вона мала організований характер і повинна була сприяти господарському освоєнню Сибіру, Казахстану, Середньої Азії, Далекого Сходу.

Уряд утворив Переселенське управління, яке направляло в губернії та повіти відомості про наявність незаселених східних земель і їхню придатність до освоєння. Після ознайомлення селян з даними управління переселенців організовано відправляли на Схід, надаючи їм пільги на переїзд залізницею. Ділянки казенних земель переселенцям надавалися безкоштовно. Для розробки важкоосвоюваних земель селянин міг отримати від держави позику до 300 рублів. Більше половини переселенців з України переїхали до Томської та Акмолинської губерній. Особливо багато селян виїжджало з Полтавської та Чернігівської губерній. Загалом до 1914 р. з українських губерній виїхало майже 1,5 млн селян.

Переселенці відразу зіткнулися із серйозними труднощами. Серед селян переважали бідняки, які не мали відповідного реманенту для обробки ділянок цілинних та перелогових земель. Вони змушені були орендувати у місцевих багатіїв вже оброблену землю або ставали наймитами.

Незвичні природні умови життя, відсутність реальної допомоги, ошуканство з боку місцевих урядовців та висока смертність серед переселенців змусили кожного четвертого українського селянина повернутися додому.

Окрім аграрної реформи, Столипін у перспективі мав наміри удосконалити національну політику, місцеве самоуправління, суди та систему освіти. Він вважав, що клас фермерів не може з’явитися без відповідних сільськогосподарських знань. Почалося запровадження загальної початкової (чотирикласної) безкоштовної освіти. Програма розраховувалася на 10 років, але через брак часу і коштів не була реалізована повною мірою. Аграрна реформа сприяла закріпленню наділів общинної землі у приватній власності селян, ширшому застосуванню машин, розвитку ринкових відносин на селі та формуванню численного прошарку заможних селян.

Найбільшого поширення вона набула в Україні, де суттєво зросла кількість індивідуальних селянських господарств. Разом з тим вона не змогла розв’язати проблем, існуючих в аграрному секторі.