Збройний виступ самостійників

Якщо в Росії Другий універсал засудили кадети, то в Україні проти нього рішуче виступили самостійники. На початку липня, коли тривали переговори між Центральною Радою і керівництвом Тимчасового уряду, самостійники (члени Центральної Ради М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова Братства самостійників В. Отамановський та ін.) здійснили відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Виступ був підготовлений і спланований. Ударною силою повстання стали українізовані військові частини, розміщені в Києві. Їх мали підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.

Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення на чолі 5 тис. озброєних українських вояків, об'єднаних у Другий український полк ім. Павла Полуботка. Але позиція лідерів Ради залишалась незмінною. Це паралізувало волю керівників полуботківців: виступити проти Центральної Ради, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились.

Щодо Центральної Ради, то в питанні про необхідність придушення виступу самостійників її керівники не мали сумнівів. Військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ. Після поразки виступу полуботківців усіх керівників повстання ув'язнили або відправили на фронт. На Румунському фронті опинився тодішній лідер самостійників М. Міхновський.

Таким чином, напередодні доленосних подій найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані. Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Першого універсалу і проголошенням автономії України, почався тимчасовий відступ. Його наслідком став Другий універсал Центраьної Ради і розгром повстання самостійників. Але такий перебіг подій не був закономірним, бо не випливав із співвідношення політичних сил. Це співвідношення залишалося на користь українського національно-визвольного руху.