37. Адміністративна модель прийняття управлінських рішень.

Методи прийняття управлінських рішень – сукупність способів та прийомів , які використовують сучасні керівники задля прийняття ефективного рішення .Методи – адміністративні, економічні, соціально – психологічні, технологічні. Адміністративні методи – системи прямого адміністративного впливу на підлеглих, які здійснюють керівні органи або окремі керівники в межах своїх повноважень для досягнення цілей.

Цей вплив здійснюється шляхом видачі обов’язкових для виконання наказів, розпоряджень, приписів, які примушують підлеглих виконувати чергові задачі. Формою амін впливу є також видані різні положення, інструкції та інші службові документи, які визначають права та обов’язки службових осіб апарату управління. Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через систему наказів. Суб'єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридичне обов'язкове для об'єкта управління. Такий прямий управлінський вплив виходить безпосередньо з владної природи управління — так реалізується виконавча влада. Без використання адміністративних методів неможливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністративні методи використовуються поряд з економічними, які виступають способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних інтересів. Органи державного управління можуть впливати на об'єкти і управління шляхом непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю відповідного органу —,н а к а з. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців", надання їм можливості обрати варіант поведінки та ін.

38. Джеймс Марч і антираціональна концепція ухвалення рішень.

Джеймс Марч – відомий американський дослідник проблем управління, організаційної поведінки і процесу ухвалення рішень. Він вважав, що процес стійкого просування до кінцевого вибору правильного рішення є далеким від раціонально-контрольованого. У процесі прийняття рішень вирішальне значення має розподіл часу, а саме установлення моменту, коли і до чого приєднатися і яким причинам приділяти увагу. Марч розробив власну модель організаційного вибору( у вигляді «сміттєвого бака»). Наприклад, коли люди виборюють право брати участь у прийнятті рішень, а потім не беруть у них участі; коли вони вимагають ін.-цію, а потім не використовують її. К цій моделі, описаній Марчем, управлінське рішення є результатом взаємної гри між проблемами, їхнього розв’язання, учасниками і тим чи іншим вибором, що є незалежними одне від одного. На думку Марча, рішення приймаються різними способами: шляхом розв’язання проблеми, недогляду проблем чи зникнення проблем (найчастіше два останні).Марч підкреслює, що ми повинні грати з без розсудливими альтернативами і неспроможними можливостями. Цілі розглядаються як гіпотези, інтуїція – реальність, пам'ять – супротивник новизни.

Ця модель описує процес прийняття рішень як хаотична й безладна взаємодія або сполучення різноманітних "елементів", які можуть з'являтися й зникати випадковим образом незалежно друг від друга. До таких елементів, що наповнюють "кошик", Дж. Марч відносить проблеми, рішення, учасників організації й альтернативи. Саме рішення може бути "відірвано" від процесу його прийняття й обумовлено не раціональними причинами, а випадковим збігом обставин. "Організація являє собою набір варіантів вибору, що шукають проблеми". Особливості прийняття рішень в організаціях. Випливаючи теорії Дж. Марча, процес ухвалення рішення в організаціях має чотири важливих особливості. До них ставляться:

1) Квазиразрешение конфлікту.

2) Избегание невизначеності.

3) Проблемний пошук.

39. Мішель Крозьє і синтетична концепція прийняття рішень.

Мішель Крозьє – відомий французький соціолого, один із засновників синтетичної (конфліктно-ігрової) моделі аналізу організаційних систем колективної дії. Його ідеї дають глибоке розуміння феномену бюрократії в будь-якому суспільстві. Він вважає, що бюрократія – не монолітна раціональні структура, а система, що надає індивідуумам і групам певний простір для маневру, незважаючи на всі спроби контролю. М. Крозьє сформулював концепцію «силової гри» і розглядав організацію як «ансамбль» ігор, які забезпечують канали для силових впливів, поєднують і приміряють членів організації завдяки примусу, що зумовлений їх місцем роботи. Кожна група гравців намагається досягти своїх цілей, їм стоять на заваді інші команди. З одного боку, гравці прагнуть одержати всі переваги з тієї стратегії, що розроблена для забезпечення їх групових інтересів, а з іншого – усі вони зацікавлені в тривалості існування організації, що необхідна їм для можливості гри взагалі. Гравці підкоряються певним правилам, які мають визнаватися всіма учасниками гри. Статусне становище гравців є не рівним: одні мають більшу силу, ніж інші. Ролі гравців можуть бути різними в різних іграх.

Кожна група працівників намагається поставити інших у такі статусні позиції, де їх дії можуть бути визначеними лише за умови власних дій.

Найбільш яскравим прикладом такого становища є випадок із ремонтниками, що відбувся на французьких тютюнових фабриках, його Крозьє назвав «виробничою монополією». Кожен місцевий тютюновий завод міг виконувати своє виробниче завдання, вирішуючи всі проблеми самостійно, крім однієї – ремонт устаткування, яке ламалося досить часто, а налагодити його могли лише ремонтники, які навчалися цьому один від одного і тримали всі прийоми в секреті. В даному випадку ремонтники були сильними і забезпечили собі залежність від них робітниць і інших, хто не був обізнаний з їх технологічними прийомами. На думку Крозьє, їх сила була у «керуванні останнім джерелом невизначеності».

40. Рольові позиції та здатність суб’єкта до переробки інформації в процесі розробки та прийняття рішень.Управлінські рішення завжди пов'язані із змінами в організації, їх ініціатором зазвичай виступає посадова особа або відповідний орган, що несе повну відповідальність за наслідки контрольованих або реалізованих рішень. Рамки компетенції, в яких він приймає рішення, чітко позначені у вимогах формальної структури. Проте число осіб, що залучаються до підготовки рішення, значно більше числа осіб, що мають владу. Для ухвалення ефектівних рішень, потрібно володіти і уміти переробляти інформацію. Саме субьекти, які можуть переробляти інформацію повинні готувати і розробляти рішення. Підготовка управлінських рішень в сучасних організаціях незрідка відокремлена від функції їх прийняття і передбачає роботу цілого колективу фахівців. У «класичній» теорії управління вона, як правило, є функцією штабних служб.Процес здійснення рішення пов'язаний з реалізацією спеціального плану, який є сукупністю заходів, направлених на досягнення цілей і термінів їх реалізації. Розробка такого плану –прерогатива відповідних служб в апараті управління..