Ошибка! Ошибка связи.
Рис. 2.1 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США
в період з 1 жовтня по 1 листопада 2011 року
Як видно з виведених на графік трендів, найбільш достовірно описує дану тенденцію поліноміальне рівняння, яке має вигляд:
(2.1)
За допомогою цього рівняння можливо розрахувати прогнозні значення офіційного курсу гривні до долару США, що наведені у табл. 2.2, та побудувати графік, на якому буде наглядно відображений зроблений прогноз (рис. 2.2).
Таблиця 2.2
Прогноз офіційного курсу гривні до долару США
на період з 2 листопада по 6 грудня 2011р.
Дата |
Сума в гривнях |
02.11 |
797,79 |
03.11 |
797,81 |
04.11 |
797,83 |
05.11 |
797,85 |
06.11 |
797,87 |
07.11 |
797,89 |
08.11 |
797,91 |
09.11 |
797,93 |
10.11 |
797,95 |
11.11 |
797,97 |
12.11 |
797,99 |
13.11 |
798,01 |
14.11 |
798,04 |
15.11 |
798,06 |
16.11 |
798,08 |
17.11 |
798,10 |
18.11 |
798,12 |
19.11 |
798,15 |
20.11 |
798,17 |
21.11 |
798,19 |
22.11 |
798,21 |
23.11 |
798,23 |
24.11 |
798,26 |
25.11 |
798,28 |
26.11 |
798,30 |
27.11 |
798,33 |
28.11 |
798,35 |
29.11 |
798,37 |
30.11 |
798,40 |
01.12 |
798,42 |
02.12 |
798,44 |
03.12 |
798,47 |
04.12 |
798,49 |
05.12 |
798,51 |
06.12 |
798,54 |
Ошибка! Ошибка связи.
Рис. 2.2 Прогноз офіційного курсу гривні до долару США
на період з 02 листопада по 06 грудня 2011р.
Як видно з рис. 2.2, спостерігається тенденція до стрімкого зростання курсу гривні до долару США. Отже, найменше витрат в національній валюті на покупку обладнання імпортер понесе, якщо здійснить аванс 2 листопада. Якщо ж переказ першої половини вартості товару буде здійснений 8 листопада, тобто у крайній строк, то загальна сума витрат на придбання товару буде найбільшою.
Відкриття валютного рахунку. Складання плану валютних видатків. Виконання розрахунків використання валюти.
За умовами поставки з рахунку імпортера протягом семи банківських днів з дати підписання контракту повинна бути знята оплата у розмірі 50% вартості товару. Наступні 50% вартості покупець перераховує після прибуття на вказану в контракті станцію. Отже, до цього часу необхідно відкрити поточний валютний рахунок.
Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній засаді для збереження грошових коштів і для здійснення розрахунково-касових операцій застосовуючи платіжні інструменти згідно умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до Інструкції, затвердженої Постановою Національного банку України від 12.11.2003 № 492 “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам та фізичним особам.
Документи на відкриття, переоформлення зазначених банківських рахунків, а також у разі зміни осіб, які мають право першого і другого підписів, подають у банк особисто керівник чи головний бухгалтер.
Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.
Отже, як свідчить Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, “якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:
заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;
копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчену органом, що видав свідоцтво, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/ установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.
Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:
копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку “Додаткова інформація”.
Заява про відкриття поточного рахунку та картка із зразками підписів та відбитком печатки наведені відповідно у Додатку 1 та Додатку 2.
В табл. 3.1 наведено план валютних видатків з відкритого поточного рахунку підприємства-імпортера:
Таблиця 3.1
План валютних видатків
Назва товару |
Дата переказу валюти |
Сума грошових коштів, дол. США |
Курс валюти |
Сума грошових коштів, грн |
Індукційна тигельна плавильна піч типу “Power Melt-10” |
03.11.2011 |
147500 |
7,9787 |
1176858,3 |
30.11.2011 |
147500 |
7,9787 |
1176858,3 |
Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено такі положення:
1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.
Опис порядку продажу/купівлі іноземної валюти. Заповнення заявки на продаж/купівлю іноземної валюти
Торгівля безготівковою іноземною валютою здійснюється в Україні відповідно до Правил торгівлі іноземною валютою, затверджених постановою № 281 Правління НБУ від 10.08.2005 р. Під торгівлею іноземною валютою розуміють купівлю, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій із валютними деривативами (опціонами, ф'ючерсами тощо). Торгівля іноземною валютою здійснюється на Українському міжбанківському ринку (УМВР), а також на міжнародних валютних ринках.
Суб'єктами міжбанківського валютного ринку України є:
Національний банк України;
уповноважені банки;
уповноважені фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ;
валютні біржі.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб і за дорученням клієнтів.
Клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купити, обміняти іноземну валюту з метою здійснення розрахунків із нерезидентами за торговельними операціями, за імпорт продукції (послуг), а постійні представництва нерезидентів мають право купити, обміняти іноземну валюту з метою здійснення розрахунків із нерезидентами за неторговельними операціями на підставі таких документів:
заява про купівлю іноземної валюти;
договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог законодавства України;
вантажна митна декларація;
акт (здавання-приймання тощо) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;
документи, що передбачені для документарної форми розрахунків;
розрахунок витрат: на відрядження за межі України; на експлуатаційні витрати для транспортних засобів, що виконують рейси за межі України;
для оплати праці працівників-нерезидентів, які згідно з укладеними договорами (контрактами) працюють в Україні;
на перерахування страхових виплат, пенсій, міжнародних поштових переказів;
інші документи, які використовуються згідно з міжнародною практикою.
Продаж уповноваженими банками іноземної валюти своїм клієнтам можливий лише за наявності необхідного еквівалента в гривнях на їх поточних рахунках.
Уповноважені банки протягом 3-х робочих днів від дня зарахування коштів на розподільчі рахунки експортерів одержують від них заявки на обов'язковий продаж іноземної валюти і викуповують її (у разі ненадходження заявок здійснюють продаж у примусовому порядку).
Національна валюта, одержана від продажу іноземної валюти, має бути зарахована на поточний рахунок суб'єкта торгів протягом 2-х робочих днів.
Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана на зазначені в заявці цілі протягом 5-ти банківських днів.
Уповноважені банки через свої операційні каси чи пункти обміну мають право: купувати або продавати валюту, обмінювати купюри інвалюти, перевіряти інвалюту на дефект, видавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції. При цьому обов'язковою вимогою до банку є наявність угоди з іноземним банком на вивезення готівкової валюти для зарахування її на коррахунок у комерційному банку тієї держави, валюта якої перебуватиме в обміні.
Контроль за роботою уповноважених банків та обмінних пунктів здійснюють регіональні управління НБУ.
Так як за умовою задачі імпортер має оплатити поставку товару в іноземній валюті, а саме в доларах США, йому потрібно купити цю валюту в банку для отримання доларового еквіваленту. Приклад заяви про купівлю іноземної валюти наведений в Додатку 3.
Обґрунтування та вибір форми розрахунків. Виконання розрахунків у відповідності до умов угоди
Форми міжнародних розрахунків, які застосовуються в міжнародній практиці, подібні тим, що мають місце у внутрішньо економічних розрахунках. Це інкасо, акредитив, банківські переведення.
Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.
Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.
Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін.
Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.
При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
– виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
– надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з «червоним застереженням», резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.
Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; з іншого боку, вона сповільнює обіг коштів, тому що потребує депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як відбувся акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.
Ще однією, нині менш використовуваною, формою міжнародних розрахунків є інкасо – банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта, на підставі розрахункових документів одержує належні клієнтові від платника кошти за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги й зараховує ці кошти на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо – це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін.
В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов'язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умов виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.
Розрізняють два види інкасо: чисте та документарне.
Інкасова форма розрахунків застосовується в тому разі, коли експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома сторонами діють перевірені часом відносини; політичні, економічні й правові умови у країні імпортера стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень, якщо такі є, останній завчасно отримав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень щодо термінів здійснення розрахунків за отриманий товар.
Банківський переказ (платіж) одночасно є і найпоширенішою, і найризикованішою (якщо використовується сам по собі) формою міжнародних розрахунків, оскільки зазвичай неможливо відкликати здійснений банківський переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок одержувача (бенефіціара).
Розрізняють два види банківського переказу:
авансовий платіж;
по факту відвантаження товару.
Здійснення банківського переказу можна умовно поділити на етапи. На першому етапі клієнт подає до банку, що його обслуговує, заяву (платіжне доручення) на переказ коштів зі свого рахунку в цьому банку на рахунок одержувача (який може бути як у цьому банку, так і в будь-якому іншому) із зазначенням суми, валюти, призначення платежу, порядку сплати банківських комісій тощо. Існують два види оплати комісії: за рахунок одержувача або за рахунок відправника. У першому випадку банк відправника і банк-кореспондент справляють комісію за переказ суми з відповідним зменшенням її. У другому – відправник оплачує переказ окремо, і сума переказу має надійти одержувачу в повному обсязі. Однак на практиці буває, що переказ проходить через кілька банків-кореспондентів (два і більше), і тоді не виключено, що якийсь банк вирахує комісію із суми переказу.
На другому етапі банк перевіряє правильність заповнення реквізитів заяви: найменування та банківські реквізити платника і бенефіціара, сальдо рахунку платника, право на переказ коштів в іноземній валюті, правильність зазначення «ланцюжка» проходження платежу через банки-кореспонденти (у разі коли про таку можливість домовлено між клієнтом і банком) та ін. При позитивному результаті перевірки заяви клієнта банк списує кошти з його рахунку на внутрішньобанківський рахунок або блокує їх і надсилає електронне повідомлення до банку-кореспондента. Після одержання підтвердження від банку-кореспондента про те, що він виконав переказ і списав гроші з кореспондентського рахунку, банк списує кошти клієнта й утримує комісію за проведення платежу.
На третьому етапі банк-кореспондент, відповідно до договору між банком і ним, надсилає нове повідомлення (або модифікує і відправляє отримане повідомлення) до наступного банку-кореспондента чи до банку одержувача або зараховує кошти на рахунок одержувача платежу (у випадку, якщо банк-кореспондент одночасно є банком одержувача). Після цього повідомляють банк ініціатора платежу про те, що платіж виконано і списано комісійні за переказ коштів.
У цьому випадку банк діє як довірена особа і посередник між експортером та імпортером. Він, за дорученням експортера, надає імпортерові документи (рахунок-фактуру, відвантажувальні документи, специфікації, сертифікати тощо), які свідчать про відвантаження товару або надання послуг (згідно із зовнішньоекономічним договором), і проти них інкасує належну експортерові суму або одержує акцепт векселя.
Авансові платежі або оплата вже отриманого товару, як різновид банківського переказу, здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортерові. Ці перекази часто з'єднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, отриманих від експортера.
Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера й найменш вигідної для імпортера.
Авансовий платіж передбачає виплату покупцем погоджених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше – під час і навіть до початку виконання замовлення.
Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого боку, забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування своїх збитків.
Аванс може бути представлений у грошовій і товарної формах. Аванс у товарній формі має на увазі вистава замовником-імпортером сировини й комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (давальницька сировина). Аванс у грошовій формі визначаються у відсотках від контрактної вартості замовлення.
Розміри авансу залежать від цілей авансу, характеру й новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.
Аванс може проводитися вроздріб декількома внесками. Сума авансу може відніматися від суми, яку імпортер повинен заплатити за першу поставку, або при кожній окремій поставці від суми цієї поставки віднімається певний відсоток від суми авансу.
Здійснюється такий платіж шляхом банківського переведення або чеком.
Слід зауважити, що банки, працюючи з документарними акредитивами, документарним інкасо, гарантіями, керуються міжнародними правилами і звичаями, які видаються Міжнародною торговельною палатою (МТП). Так при операціях з документарним інкасо використовуються Уніфіковані правила по інкасо; при акредитивній формі розрахунків – Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. Ці правила і звичаї з юридичної точки зору не належать до міжнародно-правових нормативних актів і не є обов’язковими для застосування в усіх випадках здійснення зовнішньоторгових операцій купівлі-продажу товарів (послуг). Проте вони широко застосовуються у практиці міжнародної торгівлі, тому що сприяють однаковому розумінню і тлумаченню умов розрахунків як між контрагентами з різних країн, так і між банками, а також між банками та їхніми клієнтами. Обов’язковість застосування правил МТП з’являється тоді, коли сторони прямо зазначають у договорі, що розрахунки відбуваються відповідно до уніфікованих правил.
Незважаючи на те, що зазначені норми і звичаї носять характер рекомендацій, у нашій країні застосування Уніфікованих правил по інкасо й Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів є обов’язковим для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
За умовою ситуаційної задачі імпортер здійснює авансовий платіж шляхом банківського переказу.
Розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з розгляду їх привабливості для імпортера. Для цього розташуємо форми розрахунків відповідно до ступеню вигідності для імпортера від найбільш вигідної до найменш вигідної наступним чином:
відкритий рахунок;
документарне інкасо;
документарний акредитив;
авансовий платіж.
Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується; відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.
Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.
Імпортеру невигідно використовувати документарний акредитив як форму розрахунку, так як останній супроводжується рядом недоліків для покупця:
Банки мають справу з документами, а не з товарами. Платіж буде виконаний за умови, що експортер надасть документи відповідно до умов акредитива, незалежно від стану самих товарів.
При використанні акредитива банк-емітент дає незмінне зобов'язання виконати платіж, незалежно від стану товарів.
Якщо банк-емітент виставляє акредитив, він бере на себе зобов'язання від імені клієнта й може позбавити клієнта інших можливостей одержання позички.
Часто саме імпортерові доводиться оплачувати видатки й комісію за акредитив. Однак імпортер може вимагати в експортера, щоб він прийняв на себе всі видатки або їх частина.
Авансовий платіж являється найгіршою формою розрахунку для імпортера. До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. Крім того, порушення виконання зобов’язань експортера за контрактом може статися у вигляді недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування і транспортування, що може призвести до визнання товару некондиційним. У такому разі імпортер ризикує втратити аванс і матеріальну компенсацію. Авансовий платіж також означає, що імпортер кредитує поставку на відповідний період, до того як він фізично отримає товар у своє розпорядження.
Таким чином можна зробити наступний висновок: авансовий платіж, який був обраний при складанні контракту контрагентами, являється самим невигідною формою розрахунку для імпортера, адже останній повинен вишукувати зайві кошти і відривати їх з обороту, при цьому не отримуючи 100% гарантії виконання продавцем своїх обов’язків якісно та вчасно. Найкращим варіантом для покупця за умов ситуаційної задачі є використання відкритого рахунку, який в свою чергу не вимагає від імпортера відриву коштів з обороту, бо дає можливість розрахуватися з постачальником через деякий час після реалізації товарів. В той же час відкритий рахунок не вигідний для експортера, бо гроші він отримує через довгий час після виробництва і продажу товарів, тому продавець навряд чи дасть згоду на використання такої форми розрахунків. Компромісом при таких умовах може бути використання авансового платежу, підкріпленого певними гарантіями. Імпортер при складанні контракту повинен наполягти на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку – гарантії повернення авансу чи гарантії належного виконання контракту.
Розробити усі необхідні для цього документи.
Так як підприємство імпортує товар, то необхідно підготувати наступні документи:
Вантажна митна декларація (Форма МД-2) (видається митними органами країни імпортера).
Подача декларантом вантажної митної декларації, заповненої відповідно до заявленого митного режиму, супроводжується поданням у митний орган таких документів, необхідних для її прийняття, а саме:
а) документів, що засвідчують повноваження декларанта на подачу ВМД від власного імені;
б) транспортних документів, що підтверджують факт переміщення товарів;
в) у випадках, передбачених нормативними актами, митних документів:
декларації митної вартості (ДМВ);
документа контролю за доставкою товарів (ДКД);
г) ксерокопії паспорта угоди, завіреної уповноваженим банком у встановленому порядку;
е) документів, що підтверджують сплату митних платежів або забезпечення сплати митних платежів.
Декларант під час подачі ВМД може надати додаткові документи, які використовуються у разі необхідності, для митних цілей. Прикладом таких документів може бути сертифікат походження товарів форми А або СТ1 (у разі, якщо декларант претендує на надання тарифної преференції); дозвіл Національного банку України на відкриття рахунку в іноземному банку тощо. Ці документи вносяться декларантом у спеціальний опис документів, що додаються до ВМД. Опис складається у двох примірниках.
Міжнародна залізнична накладна
Залізнична накладна міжнародного сполучення і її дублікат є транспортними документами при міжнародних залізничних вантажних перевезеннях. Накладна є документарним оформленням договору перевезення між вантажовідправником і адміністрацією залізниці. У практиці міжнародної торгівлі широко застосовується форма накладної, розроблена міжнародною Конвенцією МВК (Міжнародна вантажна конвенція, з 1984 р. іменована КОТІФ – Конвенція про міжнародні залізничні перевезення), а також Угодою про міжнародне вантажне сполучення (УМВС). Основний зміст накладної: назва станції призначення і прикордонних станцій, найменування вантажу, оплата за перевезення, оголошена цінність вантажу. Текст залізничної накладної друкується на стандартних бланках зазвичай на двох мовах. Вона виписується вантажовідправником або його експедитором на ім'я вантажоодержувача, скріплюється перевізником, який ставить штемпель на дублікаті накладної. Останній залишається у вантажовідправника.
Пакувальний лист (видається продавцем).
Рахунок-фактура (2 копії).
Це документ, який в обов'язковому порядку супроводжує товари, які переміщуються через митний кордон України. Рахунок-фактура повинен містити інформацію щодо відправника та отримувача (найменування, адреси та банківські реквізити), дані про товари (найменування, вартість за одиницю, кількість, загальну вартість платежу), умови поставки товару. Зазначений документ використовується для здійснення взаєморозрахунків сторін - контрагентів угоди та є одним з основних документів для визначення митної вартості переміщуваних товарів.
Зовнішньоекономічний контракт (оригінал + 2 ксерокопії, завірені печаткою фірми- отримувача).
Копія паспорту імпортної операції, завірена банком + копія, завірена покупцем.
Дозвіл або висновок Державної служби експортного контролю.
Сертифікат відповідності.
На підставі позитивних результатів випробувань зразків продукції, висновків з проведення інших робіт (аналіз документації, обстеження або атестація виробництва, технічний нагляд) згідно з обраною схемою сертифікації ВСЦ ВЕ оформлює сертифікат відповідності, реєструє його у Реєстрі та видає заявнику.
Дозвіл служби радіологічного контролю.
Сертифікат про походження товару (оформляється експортером).
Довідка про відсутність за кордоном Україну валютних цінностей та майна, яка діє на дату митного оформлення (оригінал + копія).
Оформляється і видається Державною податковою інспекцією.
Облікова картка (акредитації) суб'єкта ЗЕД, взятого на облік у митниці (оригінал + копія).
Оплата митних платежів (мита, ПДВ).
Платіжне доручення за термінал.
Копія експортної декларації країни відправника або лист, що пояснює її відсутність (обов'язково).
Вибір оптимального способу хеджування валютних ризиків
Ризик як економічне явище, є подією, настання якої додатково впливає на економічні процеси і відповідно деформує економічні результати: негативні, позитивні або нульові.
У зовнішньоекономічній діяльності ризики можуть обумовити втрати експортера, імпортера або обслуговуючого банку. Ризик для імпортера – це підвищення курсу закордонної валюти у відрізок часу між датою підтвердження та днем платежу.
Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.
Фактори впливу на валютний ризик:
Збільшують ризик:
коливання валютних курсів;
відкриті валютні позиції.
Зменшують ризик:
ліміти позицій за валютами;
контроль за ризикам з боку керівництва;
використання методів хеджування.
Валютний ризик поділяється на:
операційний;
трансляційний;
економічний.
Операційний ризик в основному пов'язаний з торговими операціями, а також з грошовими угодами щодо фінансового інвестування та дивідендних (процентних) платежів. Операційному ризику схильний як до руху грошових коштів, так і до рівня прибутку.
Трансляційний ризик пов'язаний з інвестиціями за кордон та іноземними позиками. Він впливає на величину показників статей балансу та звіту про прибуток і збитки при їх перерахунку в національну валюту, а також змінює показники консолідованого балансу групи компаній.
Економічний ризик відноситься до майбутніх контрактних угод. Він має довгостроковий характер, пов'язаний з перспективним розвитком компанії, і більш легко прогнозується.
Найбільш ефективним методом мінімізації ризиків є хеджування. Його можна визначити як сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції своєчасно — що до того як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.
Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:
погодження надходжень і платежів (структурне балансування);
“валютні кошики” – набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;
методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди “своп”;
методи довгострокового хеджування – фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).
Розглянемо найпоширеніші з них.
Валютний опціон – це контракт, що засвідчує право його покупця, але не зобов'язує його купити або продати стандартну суму іноземної валюти на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Продавець опціону за грошову премію зобов'язується за необхідності забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за відповідною договірною ціною. Таким чином, якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилася для покупця невигідною, то опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна - зробити обмін, якщо операція не вигідна - відмовитися від нього. Покупець опціону має більше прав і менше обов'язків, а продавець - більше обов'язків і менше прав.
Переваги:
можливість вибору часу для прийняття рішення про виконання;
прибуток покупця опціону не обмежений;
можливість планування діяльності (компенсація витрат за опціоном включається до кошторису);
можливість вибору ринку (біржовий, позабіржовий);
можливість вибору типу опціону (американський, європейський).
Недоліки:
висока вартість;
необхідність виплачувати наперед всю опціонну премію.
Форвардна валютна операція – продаж чи купівля визначеної суми валюти з інтервалом за часом між укладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні валютні операції здійснюються поза біржею. Сторонами форвардної угоди звичайно виступають банки і промислово-торгові корпорації. Форвардні валютні операції використовують також імпортери. Якщо очікується ріст курсу валюти, у якій імпортер здійснює платежі за контрактом, то імпортеру вигідно купити цю валюту сьогодні по форвардному курсу, навіть якщо він вище реального ринкового курсу, але при цьому убезпечити себе від ще більшого росту курси цієї валюти на день платежу за контрактом.
Переваги:
відсутні коливання прибутку в період від дати угоди до дати платежу;
не вимагає переоцінки, на рахунках бухобліку такі операції відображаються тільки на дату підписання угоди і на дату платежу.
Недоліки:
відсутність можливості маневрувати (обов'язковість виконання);
неможливість перепродати (немає вторинного форвардного ринку);
низька ліквідність;
високий ризик невиконання зобов'язань;
відсутність можливості вибору партнерів, необхідність прийняти умови продавця.
Валютний фьючерс – термінова угода на біржі, що представляє собою купівлю-продаж визначеної валюти по зафіксованому на момент укладання угоди курсу з виконанням угоди через визначений термін. Форма контракту стандартизована, терміни та суми незмінні. Вибрати можна тільки вид валюти.
Переваги:
доступність ф'ючерсної торгівлі;
гарантія виконання всіх контрактів;
висока ліквідність;
низький рівень витрат на операцію.
Недоліки:
стандартні умови не завжди зручні;
можлива відсутність ф'ючерсних контрактів на необхідну валюту;
заморожування грошових коштів на депозитному рахунку брокера.
Вибір методів хеджування – порівняння альтернатив. Кожний метод хеджування має вартість, тобто його реалізація пов'язана з певними витратами. Вони визначаються не тільки як реальні витрати, але і як збитки через втрачені можливості. Необхідно оцінити майбутню вартість витрат з хеджування. Це необхідно для порівняння альтернатив страхування валютного ризику. Проводячи аналітичну роботу, фінансовий менеджер порівнює не тільки вартість альтернативних методів хеджування, але і вигідність їхнього використання для компанії. Деякі варіанти хеджування дозволяють зафіксувати валютний курс на визначеному рівні, інші дозволяють застрахуватися від несприятливого руху курсу, але не позбавляють компанію можливості одержати доход при сприятливому розвитку подій. У цілому вибір механізму хеджування залежить від комплексу факторів, які менеджер повинен уміти розпізнати та проаналізувати.
За умовою ситуаційної задачі купівля обладнання здійснюється за долари США українським підприємством. Тут дуже важливо врахувати курс валют на момент підписання договору. Щоб застрахувати себе від росту курсу долара щодо гривні:
а) імпортер купує на валютній біржі ф'ючерсні контракти на суму угоди в доларах США на постачання гривні за долари з виконанням через місяць.
б) укладає зі своїм банком форвардний контракт на покупку доларів США з відстрочкою виконання через місяць.
Таким чином, теоретично імпортер має можливість застрахувати свої валютні ризики і навіть зменшити витрати на покупку обладнання у випадку сприятливої для нього динаміки валютного курсу.
Розробка механізму контролю своєчасності розрахунків, в тому числі обґрунтування та розробка штрафних санкцій. Визначення можливих штрафних санкцій органів податкової служби за порушення валютного законодавства
Господарський Кодекс України визначає, що “штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.” Також цей Кодекс визначає розмір штрафних санкцій та порядок їх застосування.
Відповідальність за порушення валютного законодавства встановлюється Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. В даному документі сказано, що “до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):
за здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 цього Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;
за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;
за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;
за невиконання уповноваженими банками обов'язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету, а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку обов'язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету, - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України;
за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків;
за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;
за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.”
Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”( із змінами і доповненнями внесеними від 20 січня 2010 року) здійснює правове регулювання розрахунків в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами.
Відповідно до ст.4 вищеназваного Закону України перевищення 180-деного терміну поставки товарів, робіт, послуг належних резиденту за імпортними договорами тягне нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від митної вартості недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованої у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. При цьому загальний розмір нарахованої пені за перевищення термінів не може бути більшим від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
За умовою ситуаційної задачі під час угоди використовується авансовий платіж. Постановою Кабінету Міністрів та Національного банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті” зазначається, що “авансовий платіж (як правило, 10-15% вартості договору (контракту) здійснюється шляхом банківського переказу. У деяких випадках авансовий платіж може бути здійснений і за акредитивом проти розписки Підрядчика та/або гарантії повернення авансового платежу. Одержання авансового платежу є найбільш вигідним. У всіх випадках Покупець (Замовник) має право вимагати надання банківської гарантії повернення авансового платежу.”
При використанні такої форми розрахунків у зовнішньоекономічному договорі має бути вказано:
“Платіж за цим контрактом здійснюється Покупцем у доларах США таким чином: Покупець переказує на рахунок Продавця авансовий платіж у розмірі 50% від суми даного контракту протягом 7 діб з моменту підписання угоди. Оплата Покупцем залишкової суми у розмірі 50% від вартості контракту здійснюється через Уповноважений банк протягом 5 робочих днів після отримання копій таких документів:
рахунок Продавця у 3-х екземплярах;
залізничну накладну на ім’я Покупця;
специфікація у 3-х екземплярах;
сертифікат якості, наданий Продавцем;
пакувальний лист.
Усі банківські та інші витрати на території Продавця несе Продавець, а на території Покупця – Покупець.”
Також кожний зовнішньоекономічний договір має містити пункт, в якому описуються санкції та рекламації, що будуть застосовуватися до кожної із сторін у разі порушення однієї з них умов договору. За умовою задачі доцільно сформулювати цей пункт наступним чином:
“Претензії Покупця Продавцю щодо якості та кількості товару, що поставляється можуть бути заявлені протягом 15 днів з дня прибуття товару Покупцю.
У заявленій претензії повинно бути зазначено:
найменування товару, що відповідає контрактом;
номер контракту;
транспортні реквізити;
істота претензії;
вимоги Покупця.
Продавець зобов'язаний розглянути отриману рекламацію протягом 30 днів, включаючи дату отримання. Якщо протягом зазначеного строку від Продавця не буде відповіді, то рекламація вважається визнаною продавцем.
Покупець має право вимагати від Продавця замінити забракований товар товаром хорошої якості. Всі транспортні та інші витрати, пов'язані з постачанням і поверненням дефектного товару, оплачуються Продавцем.
Якщо поставка товару не буде здійснена у встановлені в Контракті терміни, Продавець повинен сплатити штраф, розрахований від вартості непоставленого в строк товару в розмірі 0,1% вартості за кожен день запізнення. Якщо запізнення перевищує 30 днів, нарахування штрафу зупиняється, і Продавець сплачує Покупцю неустойку в розмірі 10% від вартості непоставленого в строк товару. У разі прострочення в поставці товару за цим Контрактом більше 40 днів Покупець має право, сповістивши Продавця, розірвати Контракт.”
Обґрунтувати необхідність кредитування, обрати його вид та розрахувати вартість і ефективність кредиту. Скласти угоду кредитування
Зовнішньоекономічна діяльність, особливо зовнішня торгівля, потребують значних джерел фінансування, як внутрішніх, так і зовнішніх. Експортер намагається отримати повний розрахунок одразу ж після відвантаження товару, а імпортер намагається купити товар у кредит, з оплатою після його реалізації. Тим самим кредит стає органічною складовою міжнародних економічних зв'язків.
З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.
Як свідчить Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:
самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;
безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;
вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.”
Відповідно до статей 47 і 49 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” кредитними вважаються наступні операції:
залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
лізинг.
Відповідно до Положення Національного банку України “Про кредитування” суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо.
Банківський кредит – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит – яка-небудь господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачає авансування (попередню оплату) продукції (робіт, послуг) іншого суб'єкта підприємницької діяльності з відстрочкою дати реалізації (із придбанням права власності), якщо така відстрочка є більшої, ніж звичайні строки поставки або перевищує 30 календарних днів з дати здійснення авансового платежу. Комерційний кредит звичайно надається експортером іноземному імпортерові у вигляді відстрочення платежу (до 2-7 і більше років залежно від виду товарів і кон’юнктури ринку), оформляється переказним векселем (траттою) або видається по відкритому рахункові.
На відміну від банківського кредиту по суті збігається зі строком поставки товару за контрактом. При цьому початком повного строку служить дата акцепту покупцем тратт, виставлених експортером після прибуття останньої партії товару, тобто після виконання експортером контрактних зобов'язань.
Лізинг є особливим видом оренди, одним з інструментів фінансування різноманітних зовнішньоекономічних операцій як при імпортові машин, устаткування й інших товарів, так і при експортові готової продукції.
Лізинговий кредит – це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
Орендні (лізингові) операції здійснюються у вигляді оперативної й фінансової оренди (лізингу).
Лізинг є новою і цікавою формою фінансування, яка може бути вигідною для підприємств у відповідних умовах, особливо у випадку, коли у підприємства немає в наявності необхідних ліквідних коштів для здійснення капіталовкладень. Однак при наявності достатньої кількості фінансових коштів, якщо податкове законодавство не передбачає пільгових умов для лізингу, доцільніше віддати перевагу фінансування капіталовкладень за рахунок власних коштів.
Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.
Бланковий кредит – кредит, що надається без забезпечення товарно-матеріальними цінностями або цінними паперами. Цей кредит використовують, в основному, клієнти, які мають тривалі ділові відносини з банком, довіряють йому свої фінансові операції, володіють високою платоспроможністю.
Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.
Банківський консорціум – це тимчасове об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди. Надання консорціумного кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, що й інші види банківського кредиту, з дотриманням банками-учасниками економічних нормативів, що регулюють їх діяльність.
Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Споживчий кредит надається безпосередньо домашнім господарствам. Його об'єктами є товари тривалого користування (квартири, меблі, автомобілі і т.п.). Він виступає або у формі продажу товарів з відтермінуванням платежу, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі. При цьому забирається досить високий реальний процент. Споживчий кредит супроводжують додаткові комісії і збори, які збільшують вартість кредиту і формують так звану приховану процентну ставку.
Вище згадане Положення також визначає наступні види кредитів:
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування:
короткострокові – до 1 року;
середньострокові – до 3 років;
довгострокові – понад 3 років;
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.
за забезпеченням:
забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
незабезпечені (бланкові).
за ступенем ризику:
стандартні кредити;
кредити з підвищеним ризиком;
за методами надання:
у разовому порядку;
відповідно до відкритої кредитної лінії;
гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
за строками погашення:
водночас;
у розстрочку;
достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
з регресією платежів;
після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
За умовою задачі підприємству-імпортеру доцільно обрати лізинговий кредит, щоб розрахуватися х іноземним контрагентом за поставку обладнання. Це пояснюється тим, що у “Б” недостатньо ліквідних коштів для здійснення капіталовкладень, а позиковий капітал, наданий банками, й так значно перевищує прибутки від господарської діяльності підприємства.
Визначити ефективність розробленого валютно-фінансового механізму
Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обґрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури та напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконуються як у національній, так і в іноземній валюті. Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його напрямків, які пов'язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.
Показники економічної ефективності поділяють на:
1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;
2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними величинами: відсотками, частками одиниці.
Ефективність імпорту – вигідність імпорту, яка вимірюється відношенням вартості імпортного товару, що реалізується на внутрішньому ринку за внутрішніми цінами, до його вартості за зовнішньоторговельними цінами.
Показник економічної ефективності імпорту обладнання (ЕЕімп) розраховується наступним чином:
(10.1)
де: Звітчиз – загальні витрати на придбання та використання обладнання, що є альтернативним імпортному;
Зімп – вартість придбання імпортного обладнання, що включає витрати, пов’язані з придбанням обладнання на зовнішньому ринку.
Показник економічної ефекту імпорту обладнання (Еімп) розраховується за формулою 10.2:
(10.2)
Розрахуємо загальні витрати на придбання та використання обладнання, що є альтернативним імпортному, за формулою 10.3:
(10.3)
де: Цв – вартість покупки обладнання за базовим варіантом (альтернативним обладнанням чи аналогічним імпортному), що включає всі витрати, пов’язані з його придбанням (виготовленням), грн.;
Ев.в. – експлуатаційні витрати за весь період служби обладнання, альтернативного чи аналогічного імпортному.
Загальні витрати на придбання та використання індукційної тигельної плавильної печі за 20 років експлуатації становлять:
Звітчиз = 2190400+893680 =3084080 (грн)
Розрахуємо вартість придбання імпортного обладнання, що включає витрати, пов’язані з придбанням обладнання на зовнішньому ринку, за формулою 10.4:
(10.4)
де: Ці – вартість покупки імпортного обладнання, що включає всі витрати, пов’язані з його придбанням на зовнішньому ринку, грн.;
Еі – експлуатаційні витрати за весь період служби імпортного обладнання.
Загальні витрати на придбання та використання індукційної тигельної плавильної печі типу “Power Melt-10” за 20 років експлуатації становлять:
Зімп = 2353716,5+473040 =2826756,5 (грн)
Розрахуємо показник економічного ефекту імпорту даного обладнання:
Еімп = 3084080-2826756,5 = 257323,5 (грн.)
Розрахуємо показник економічної ефективності імпорту обладнання:
ЕЕімп = 3084080/2826756,5 = 1,09
Висновок: Як показують вище розраховані показники, “Б”, яке виступає імпортером, отримає прибуток від використання індукційної тигельної плавильної печі типу “Power Melt-10” замість альтернативної, але купленої на території України, у розмірі 257323,5 грн. Це означає, що імпортне обладнання ефективніше вітчизняного в 1,09 рази.