Розділ ііі. Перспективи відновлення смертної кари в Україні.

Комуністична партія України пропонує повернути смертну кару за особливо тяжкі злочини. Така заява лідера партії Петра Симоненка прозвучала на тлі розслідування резонансного злочину в Миколаєві, де в ніч проти 10 березня 2012 року троє чоловіків зґвалтували і, щоб приховати сліди злочину, намагалися спалити живцем 18-річну дівчину, яку перед цим душили.

Спробуємо проаналізувати ставлення наших громадян до інституту смертної кари протягом останніх років.

За даними всеукраїнського дослідження, проведеного у серпні 2009 року Інститутом Горшеніна та переданого агентству УНІАН, 42,7% українців виступають за відновлення страти за тяжкі злочини проти особистості.

При цьому, за даними дослідження Інституту Горшеніна, проведеного 12-25 лютого 2007 року, вважали за доцільне повернення до страти за тяжкі злочини 58,7% українців.

Згідно з опитуванням, вважають, що за жодних умов не можна відновлювати страту в Україні, 34,4% респондентів (у 2007 році – 26,1%).

Страчувати за виробництво й розповсюдження наркотиків вважають за правильне 16,6% українців, страчувати держчиновників за хабарі в особливо великих розмірах пропонують 12,5% опитаних.

На думку 5,3% українців, необхідно страчувати за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Страту за державну зраду підтримують 2,7%, за інші злочини – 4,4% опитаних. Важко відповісти на це питання 3,1% громадян.⁹²

Дослідження громадської думки населення України щодо вивчення ставлення українців до смертної кари і оцінці рівня злочинності в країні проводилося й компанією досліджень & Branding Group у період з 20 - 31 березня 2011 року.

Майже половина жителів Південного Сходу України (48%) вважали за необхідне відновлення смертної кари. При цьому на Заході України прихильників смертної кари дещо менше - 37%, а в Центрі - 46,5%. В цілому ж по Україні 45% респондентів хотіли відновлення смертної кари і 43% - проти такого рішення, решта - вагалися відповісти.

Основний сенс такого покарання, як смертна кара, опитані респонденти визначали як: виняткова міра для невиправних злочинців - 42%, законна міра покарання за тяжкий злочин - 31%, засіб залякування - 23%, абсолютно непотрібне покарання - 21%, засіб справедливості і відплати злочинцю 18% і - що смертна кара - це спосіб оздоровлення суспільства та зміцнення моралі - 7% респондентів від усіх опитаних.

При цьому 45% мешканців України вважали страту страшніше для людини, ніж довічне ув'язнення, а 38% респондентів дотримувалися зворотної точки зору - довічне ув'язнення страшніше смертної кари. Не змогли відповісти 18% опитаних.

Згідно з даними опитування, 75% респондентів вважали, що рівень злочинності в Україні високий, 18% опитаних вважали, що рівень середній, і лише 6,5% оцінювали його як низький.⁹³

Результати отримані в ході опитування, проведеного з березня по квітень 2012 року журналістами ТСН:⁹⁴

Чи підтримуєте Ви повернення в Україні смертної кари?

• з нашою судовою системою часто страчуватимуть невинних – 7025 осіб.

• я за повернення каторги – злочинці мають гнути спину до самої смерті 4182 особи.

• в окремих випадках, як з кривдниками Оксани Макар, це виправдано – 3266 осіб.

• краще страчувати негідників, ніж витрачати на них бюджетні гроші - 2763 особи.

• це варварство, ніхто не має права позбавляти людину життя – 1987 осіб.

• думаю, що найгірше покарання – це довічне ув’язнення – 1776 осіб.

"З поглядами народними необхідно в багатьох випадках рахуватися, але рахуватися з ними без розбору, тільки тому, що вони народні - означало б іноді приректи всі успіхи цивілізації на загибель" - писав А.Ф. Кістяківський.

Беручи до уваги вищенаведене можна зробити висновок про те, що проблема смертної кари - багатоаспектна проблема, кожний підхід до її розв’язання - політичний, моральний, правовий, релігійний та психологічний - викриває різні шари суспільної свідомості, переслідує свою власну мету, використовує свою аргументацію.

Відновлення смертної кари: «за» і «проти»:

Аргументи за відновлення смертної кари:

• Смертна кара – це чинник, що запобігає проявам злочинності.

Те, що смертна кара є чинником стримуючим злочинність, - мабуть, найпоширеніший аргумент на її користь. Суть його в тому, що, тільки убивши злочинця, можна запобігти вчиненню подібного злочину іншими особами. На перший погляд звучить переконливо. Що може більш ефективно зупинити тих, хто готовий вчинити вбивство або інше тяжкий злочин, ніж загроза смерті? Який більш ефективний засіб можна знайти, щоб задовольнити природне бажання звичайних людей бути захищеними від злочинів?

Однак не тільки емпіричні дані не підтверджують цей аргумент, а й логіка здорового глузду, на якій ґрунтується такий довід. Помилково вважати, ніби всі або більшість тих, хто здійснює такий тяжкий злочин, як вбивство, йдуть на такий крок раціонально осмисливши можливі наслідки. Вбивства найчастіше відбуваються в стані афекту, коли граничні емоції беруть гору над розумом. Вбивство може бути вчинено і під впливом алкоголю або наркотику або в стані паніки - наприклад, коли злочинець застигнуть в момент скоєння крадіжки. У таких випадках страх перед смертною карою не може виступати як стримуючий фактор.

Садатака Когі - японський тюремний психіатр, який досліджував обставини вчинення злочинів 145 особами, засудженими за вбивство в період 1955-1957 рр.. Він встановив, що жоден із засуджених перед вчиненням вбивства не думав про те, що за цей злочин може бути засуджений до смертної кари: незважаючи на те, що їм було відомо про існування смертної кари, думка про неї не могла стримати цих засуджених "в силу їх імпульсивності".⁹⁵

Ці зауваження вказують ще на одну слабку ланку в аргументах про стримуючий чинник смертної кари. Злочинці, ретельно планують тяжкі злочини, можуть зважитися на них, незважаючи на ризик, сподіваючись, що вони не будуть виявлені правоохоронними органами.. У таких випадках основним для стримування є підвищення ймовірності виявлення, арешту та засудження злочинця. Смертна кара може бути навіть контрпродуктивною, тому що вона відволікає увагу посадових осіб та громадськості від тих заходів, які дійсно необхідно вжити з метою досягнення реальних результатів у боротьбі зі злочинністю.

Доводи про стримуючий фактор смертної кари не підкріплюються фактами. Якби смертна кара дійсно більш ефективно стримувала потенційних злочинців, ніж інші види покарань, підтвердження цьому містилося б в даних порівняльного аналізу моделей кримінального правосуддя. Це означає, що в країнах, де передбачається смертна кара за якийсь певний злочин, коефіцієнт цього злочину повинен бути нижче, ніж у країнах, де за цей же злочин смертна кара не передбачена. Варто було б також очікувати зростання злочинів, за які раніше могла бути призначена смертна кара, в країнах, що скасували цей вид покарання, і, навпаки, зниження рівня тих злочинів, за які смертна кара вводиться. Проте ні в одному з численних досліджень такий зв'язок між смертною карою та рівнем злочинності не встановлена.⁹⁶

На підтвердження висловленої позиції, наведу приклад з радянського минулого. У 1961 р. в СРСР ввели смертну кару за зґвалтування з кваліфікуючими ознаками. Через два роки статистика показала, що кількість зґвалтувань збільшилася вдвічі. Притому зросла і кількість вбивств, скоєних при зґвалтуванні (страх смертної кари спонукав позбавляти життя єдиного очевидця злочину). Отже, смертна кара виявилася не лише неефективною, а більше того, стимулювала зростання злочинності.

• Опитування громадської думки свідчить що більша половин громадян України виступає за смертну кару.

Дійсно, дані багатьох соціальних досліджень демонструють, що від 45 до 80 % українців підтримують смертну кару. Та також варто зазначити, що дана статистика піддається значним корування, якщо відкинути упередженість, асоціативні ряди з окремими злочинцями та взагалі суб'єктивність і віддаленість опитуваних, так як значна частина яких змінює свою відповідь, якщо подібним злочинцем являється рідна чи близька їй особистість.

• Вартість утримання довічних в'язнів коштує порядка 14 тис. грн.

Громадськість обурена тим фактом, що ми як платники податків змушені фінансувати перебування та обслуговування вбивць та маніяків, які і без того завдали значних фінансових та психологічних втрат для населення. Подібні дії є подвійною платою за їх злодіяння і не можуть бути визнані, як справедливе ставлення до всіх членів суспільства, тим паче до таких які знехтували тим самим суспільством. Однак, економічними міркуваннями не можна виправдовувати порушення самого основного права людини.

• Засуджені на довічне ув'язнення мають право бути помилуваними.

В Кримінально-виконавчому кодексі України, прийнятого 11 липня 2003 року, а саме в спеціальному розділі, йдеться про те, що засуджені до довічного позбавлення волі має можливість після фактичного відбуття не менше 20 років покарання подати клопотання до Президента України про помилування. У разі помилування визначене засудженому покарання заміняється позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років. Таким чином на думку багатьох правників злочинці не відбудуть повної міри покарання, що могла б зрівнятись з позбавленням життя.

• Смертна кара є ефективним засобом попередження злочинів.

Прихильники смертної кари вважають, що більшість потенційних злочинців відмовляться від вбивства, якщо їм буде загрожувати смертна кару, і, таким чином, стративши досить значну кількість злочинців, можна запобігти росту вчинення особливо тяжких злочинів кількох.. Також страта злочинця стовідсотково гарантує життя його потенційним жертвам у майбутньому. В той же час не варто забувати, що найбільш відомі маніяки-вбивці, такі як Сергій Ткач, Андрій Чікотіло, Анатолій Онопрієнко, здійснили свої перші вбивства ще в добу радянського союзу, в період коли смертна кара передбачалася як вид покарання.

В науковому середовищі такі теорії почали розвиватися в США. Одним з перших дослідників цього питання був економіст Ісаак Ерліх який в 70-х рр.. XX ст. провів аналіз статистичних даних про страти і вбивства в США. Він прийшов до висновку, що одна страта вбивці рятує вісім інших життів⁹⁷, ставши, таким чином, родоначальником «теорії залякування». Щоправда, дане дослідження критикується багатьма вченим у зв’язку з методологічною недосконалістю⁹⁸. Зокрема, його дослідження містило істотну помилку: вчений виявляв саме вплив смертної кари на вбивства, не задаючись метою

виявити інші фактори, що впливають на кількість вбивств.

На противагу «теорії залякування» була розроблена «теорія озлоблення». Американські вчені Г. Пірсі В. Боверс. Грунтуючись на результатах своїх досліджень, вони зробили висновок, що кожна смертна кару озлоблює суспільство, викликаючи в середньому два-три нових вбивства. ⁹⁹ Основна помилка як тих, так і інших досліджень полягала в тому, що вони не враховували фактори, які здебільшого впливають на рівень злочинності і хотіли довести пряму залежність між смертною карою та кількістю вбивств, а не існування такого зв'язку.

Суперечки з приводу даного питання відновилися після опублікування досліджень, проведених вже в XXI ст. Х. Дежбакшем, П. Рубіном і Д. Шеферд.¹⁰⁰ Вони врахували недоліки досліджень І. Ерліха і провели власні з урахуванням безлічі факторів, що впливають на рівень злочинності, і зробили висновки, що більше підтверджують «теорію залякування». На їхню думку, одна кара запобігала в середньому 18 вбивств. Х. Дежбакш і Д. Шеферд проаналізували наслідки мораторію на смертну кару в США 1972 - 1976 рр.. За новими даними, одна страта снижувала рівень вбивств на 0,05%, або на 150 осіб, причому для очікуваного ефекту недостатньо було винести смертельний вирок, необхідно було привести його до виконання. Позитивний ефект спостерігався лише в штатах, де стратили не менше дев'яти осіб в період з 1977 по 1996 р. Такі висновки не могли не спричинити за собою перевірки іншими вченим цих даних. Дослідники Д. Донохью і Д. Волферс звернулися до статистики страт і вбивств в різних штатах США. Вчені взяли для аналізу ті ж дані й ті ж формули запропоновані у дослідженнях Х. Дежбакша і Д. Шеферд, але змінюючи часовий інтервал або врізаючи з статистики дані по штату Каліфорнія. Д. Донохью і Д. Волферс отримали ефект однієї смертної кари в різних варіантах від 29 додаткових вбивств до 30 врятованих життів.¹⁰¹ На основі цих досліджень вони зробили важливий висновок: число вбивств змінюється настільки кардинально і настільки нез'ясовно рік від року, що з цих стрибків принципово неможливо виділити конкретні та точні зміни, пов'язані зі стратою.

• Катехізис визнає смертну кару соціально легітимною.

Протягом століть церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Тому як Римський катехізис 1566 року, так і новий Катехізис визнають соціальну леґітимність смертної кари (Катехізис № 2266). Особи, що позбавляють життя інших, втрачають своє право на життя.

Природа подарувала право на життя кожному. Воно справді невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі «Не убий». На переконання всіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалася християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій.

Переглядаючи релігійні кодекси (Біблію, Коран, Талмуд), можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня є найтяжчим гріхом. Тому кожному пропонується поважати закон, не спілкуватися з правопорушниками та засуджувати їхні протизаконні вчинки.

По суті, закликами до законослухняності сповнені всі релігійні кодекси. Це їхня головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння – от у чому суть релігійних учень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосередній стосунок: «Не заздри тим, хто робить беззаконня», «Кожний, хто вчиняє гріх, вчиняє і беззаконня». Є й категоричніші застереження на зразок, скажімо, такого: «Беззаконники всі будуть знищені».

Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: «Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності». У Біблії засуджуються лицеміри, хто, «проповідуючи не красти, краде», «пишається законом, а порушенням закону безчестить Бога». У Псалтирі із занепокоєнням пишеться: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з'їдає народ мій, як їдять хліб?». «Хто вдарить людину так, що вона помре, той також має вмерти» – сказано у Старому Заповіті. Потім Бог, відповідно до книги Буття, сказав: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата його. Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим». Таким поясненням була виправдана вища міра покарання для вбивць.¹⁰²

Разом з тим новий Катехізис Католицької Церкви встановлює певні умови застосування смертної кари. За словами кардинала Шонборна, вони є настільки вимогливими, що реально не існують у наші дні: адже має бути виключено будь-яку ймовірність помилки судді й вичерпано всі інші засоби захисту людського життя і блага. Більш того, Ватикан приєднується до Комісії ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари. Папа звертається до урядів країн з проханням простити тих, хто чекає на смерть. Святий Престол називає смертну кару "знаком відчаю" і вважає її скасування "інтеґральною частиною захисту життя людини на кожній стадії її розвитку".¹⁰³

• Запобігання повторного вчинення злочину засудженим.

Аргументи на користь необхідності позбавлення можливості злочинця діяти зводяться до того, щоб він не зміг вчинити нового злочину, він повинен бути підданий смертній карі. Звичайно, після смерті людина позбавляється можливості «діяти» назавжди. Але політика смертної кари не може базуватися лише на беззаперечному факті, що мертві нездатні вчиняти злочини. Дана політика повинна базуватися визнанні того, що держава в момент винесення вироку може безпомилково встановити, хто із засуджених обов’язково вчинить новий злочин. Якщо є держава не може цього забезпечити, вона повинна усвідомлювати, що внаслідок цього серед страчених може виявитися значна кількість осіб які б не вчинили нового злочину.

• Статистика свідчить про низький рівень запобігання злочинів за допомогою існуючих мір покарання.

За кількістю злочинів на 100 тис. осіб Україна у 2008 році посідала 11-е місце у світовій класифікації, а за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів 12-е.

За роки незалежності в Україні скоєно понад 80 тисяч умисних вбивств та замахів на життя. За останні роки різко зросла кількість резонансних злочинів, вчинених високопоставленими чиновниками, політиками, крупними підприємцями та їхніми дітьми.

• Відплата за вчинене.

Доводи про забезпечення відплати зводяться до того, що деякі злочинці повинні бути вбиті з міркувань справедливості. Страта розглядається як плата за заподіяне зло: вбиваючи злочинця, суспільство демонструє своє засудження вчиненого ним злочину.

Вбивство близької людини - важке переживання для рідних і друзів убитого. Їх можна зрозуміти, коли вони вимагають, щоб вбивцю позбавили життя. Смерть за смерть - це, по суті, мотив помсти. Помста втамовує душевний біль, викликану вбивством близького, але не може бути засобом попередження інших вбивств і злочинності в цілому. Ставлення суспільства до необхідності збереження смертної кари, засноване на почутті помсти, не може бути покладено в зміст каральної політики, що проводиться владою, бо правосуддя в кримінальних справах не може підтримувати порядок у суспільстві шляхом порушення та підтримки почуття помсти.

У цій частині проблема збереження інституту смертної кари має безпосереднє відношення до проблеми режиму політичної влади і ступеня контролю влади над громадянським суспільством. Очевидно, що підтримка спокою в суспільстві на основі збудження почуття стурбованості індивіда за власне життя і життя своїх близьких підвищує престиж влади як захисника інтересів і гаранта безпеки суспільних відносин. Однак це всього лиш ілюзія. Політика залякування обивателя, що стосується його власної безпеки, і введення досить репресивних заходів стосовно злочинців свідчать про слабкість системи забезпечення безпеки громадян з боку державної влади.

Як свідчить досвід країн, де смертна кара була скасована, досить суворе покарання, узгоджується з міжнародними стандартами прав людини, може цілком адекватно продемонструвати осуд суспільством конкретних злочинів. На відміну від смертної кари ці види покарання, не пов'язані з позбавленням засудженого життя, відбивають цінності суспільства, а не цінності вбивці.¹⁰⁴

Аргументи проти застосування смертної кари:

• Людське життя є благом непорушним і невідчужуваним, тому смертна кара несправедлива.

Частина противників смертної кари (Беккаріа) виводять непорушність людського життя з договору, який нібито людина уклала при вступі в суспільство. На підставі цього договору кожна особа, на їхню думку, обмежила свою свободу задля охорони і безпеки решти свобод та інших благ; але жертвуючи цим, людина ні в якому разі не хотіла надавати іншим людям права на своє життя і тим самим піддавати ризику найдорогоцінніше з усіх благ.

Інші ж противники найсуворішого виду покарання (Люкас) виводять непорушність людського життя і ,відповідно, несправедливість смертної кари мотивуючи це тим, що право на життя – це природнє право.

Людина не тільки має право на існування, але й на існування в тому вигляді, в якому вона створена. А створена вона вільною і розумним: як без житті немає творіння, так без цих якостей немає людини. Таким чином, власність особи, або людини як творіння Божого, складають: життя, свобода, діяльність і розум; ці блага належать усім людям без виключення - вони священні і невідчужуваними.

Так як згадані блага отримані людиною від Бога, то вони виключно від нього й залежать. Законодавець їх не наділяв цим правом, тому він не може ним і розпоряджатися. Для користування цими правом немає потреби укладати договори або встановлювати правила суспільних відносин. необхідно тільки попереджати насильства. Життя – це дар Божий, тому ні закон, ні людина не може позбавити людину цього права.

Якщо людина нездатна захистити своє життя від неправомірних посягань, на допомогу їй приходить суспільство. Але втручання суспільства має свої природні межі, за які воно не повинно переходити. Цією межею є якраз охорона і гарантія прав людини, а не їх порушення.

Не викликає сумніву те, що ці вчення, які були викликані новими потребами суспільства, таки здійснили значний вплив на суспільство, сприяючи поширенню поваги до людського життя, а разом з тим і зменшення кількості страт. Проте через методологічну недосконалість ці дослідження мають дуже багато недоліків.

• Смертна кара не є ефективним методом залякування.

Рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Таким чином цифри свідчать про хибність тезису, щодо демотивації потенційних злочинців на здійснення тяжкого злочину під страхом найвищої міри покарання.

Нігерійський кримінолог дослідив дані по вбивствам та стратам в період з 1967 р. по 1985р. і встановив, що переважаючу частину цього періоду кількість вбивств невпинно зростала, хоча вбивство каралося стратою і цією інформацією володіли усі громадяни. Також зросла і кількість грабежів у порівнянні з періодом до 1970 р., коли за даний злочин на всій території Нігерії передбачили покарання у виді смертної кари. Висновок нігерійського кримінолога полягав у тому, що на прикладі Нігерії можна впевнитися, що законодавче закріплення смертної кари за вбивства та грабежі далеко не завжди є ефективним.¹⁰⁵

• Протокол Європейської конвенції про права людини, що набув чинності 1 липня 2003 року, передбачає цілковите скасування страти.

Смертна кара може перешкодити інтегративним процесам України до Європейської спільноти, адже відсутність смертної кари є обов'язковою умовою перебування країни в Раді Європи.

Сьогодні смертна кара не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її не сумісною із членством, адже смертна кара, як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.

• Помилки та несправедливість в судових процесах відбирають життя невинних людей.

Навіть у країнах, де судова система формально незалежна, ніхто не застрахований від судових помилок. І коли ціна такої помилки - людське життя, це дуже страшно.

Можливість судової помилки створює небезпеку того, що може постраждати не винний. Розглядаючи даний аргумент з урахуванням українських реалій, не можна не згадати також про високу корумпованість всіх органів гілок влади, що також прямолінійно, в такому випадку, відбиватиметься на життях неповинних громадян.

• Релігійні переконання.

Життя дає лише Бог, і лише він може його забрати. Даний тезис повністю відтворює зміст однієї з десяти заповідей господніх: "Не убий". Жодна людина, незалежно від своїх службових повноважень не має права позбавляти життя іншу людину, навіть якщо остання є злочинцем.

Ватикан приєднався до Конвенції ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари.

• Смертна кара перешкоджає можливості реабілітації.

Будь-яка кара передбачає можливість реабілітації – визнання своєї провини, переосмислення скоєних помилок, перегляду подальшого світобачення, шанс каяття. У випадку з застосуванням смертної кари, як міри покарання людина (злочинець) позбавляється такої можливості.

"Жодна кара не може руйнувати невід'ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими". (Іван Павло ІІ, 1997 р.).

• Відсутність відповідальних за вбивство.

Винесення вироку досить не легка справа для сумлінної людини і можливість помилки є тяжким моральним злочином для судді, перш за все перед собою. Виконавець вироку – особа, що в переважній мірі бере на себе відповідальність за дії по виконанню вироку. Саме ці та суміжні особи в публічних очах є відповідальними за вбивство людини. І мало хто позиває на те, що і дійсним вбивцею є Держава, яка має привілейоване право через своїх представників виносити та приводити в дію такий роковий вирок. То чи можна допускати таке делегування відповідальності, якщо мова йдеться про вбивство. Чи повинна Держава опускатись до рівня вбивці. ¹⁰⁶

• Смертна кара передбачає в собі катування.

Смертна кара (вбивство), як фізичний спосіб позбавлення життя людини в своєму складі, в тій чи іншій мірі, передбачає наявність елементів катування.

У ст. 3 Загальної декларації прав людини закріплено право кожного на життя. У ст.. 5 категорично стверджується , що ніхто не повинен зазнавати катувань чи жорсткого, нелюдського або принижуючого гідність поводження та покарання». Не може бути ніяких виправдань катуванням або жорсткому, нелюдському чи принижуючому гідність поводженню або покаранню. Жорстокість смертної кари не підлягає сумніву. Смертна кара, як і катування, являє собою крайню міру фізичного і психологічного насильства, що чиниться над людиною, яка вже знаходиться під контролем державної влади.¹⁰⁷

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.12.1999 року вказав серед іншого, що смертна кара, як вид покарання, суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не людському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

На мій погляд, немає аргументів переконливіших на користь твердження про те, що суспільство не в змозі знайти інших засобів, крім застосування смертної кари, щоб висловити своє засудження злочину. Як свідчить досвід країн, де смертна кара скасована, досить суворе покарання, узгоджується з міжнародними стандартами прав людини, може цілком адекватно продемонструвати осуд суспільством конкретних злочинів. На відміну від смертної кари ці види покарання, не пов'язані з позбавленням засудженого життя, відбивають цінності суспільства, а не цінності вбивці.

Україна від часу проголошення незалежності стала складовою частиною міжнародної системи захисту прав людини, взяла на себе певні міжнародні зобов’язання , зокрема в рамках європейської системи захисту прав людини (включаючи повну відмову від застосування смертної кари). Норми конституційного права врегулювали процедуру входження держави у міжнародно-правову систему захисту прав людини та встановили особливості застосування міжнародних стандартів у національній правовій системі.¹⁰⁸

У будь-якому випадку, смертна кара не захищає суспільство, а відволікає увагу від усвідомлення гострої необхідності розробити досконаліші та дієвіші методи захисту, які в той же час служили б зміцненню та розвитку поваги до прав і життя людини. Застосування смертної кари створює видимість прийняття ефективних і невідкладних заходів, ілюзію завершеності. Але єдине, до чого може призвести застосування смертної кари в третьому тисячолітті, так це відвернути суспільство від пошуку реально гуманніших, в той же час, досконалих та не менш ефективних заходів по боротьбі зі злочинністю. Саме тому, будь-які розмови про можливість відновлення в законодавстві України інституту смертної кари безпідставними та безперспективними.