Розділ іі. Смертна кара як вид покарання на сучасному етапі.

Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах — там, де вона практикується, поширений рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення Тим не менше, з кожним роком необхідність її скасування стає все невідкладнішою. Досвід показує, що страти роблять жорстокими тих, хто пов'язаний із цим процесом. Немає жодних доказів того, що застосування смертної кари призводить до зменшення рівня злочинності. В багатьох країнах вона часто використовується проти бідних, расових або етнічних меншин. Використовується найсуворіше покарання і як інструмент політичних репресій. Непоодинокі випадки, коли смертні вироки виносяться і виконуються цілком свавільно. Виконаний смертний вирок скасувати неможливо, що неминуче призводить до смерті невинних людей.⁷⁴

Попри це, смертна кара як і раніше вважається у багатьох країнах ефективним або, принаймні, прийнятним способом вирішення тих чи інших проблем. На сьогоднішній день близько ста країн зберігають смертну кару в своєму законодавстві – в 11 державах скасована за всі злочини за виключенням особливих обставин; - в 32 країнах збережена законодавчо, але не використовується більше 10 років; - 64 держави застосовують її на практиці та закріплюють законодавчо.⁷⁵

Лише в 1995 році було винесено 4165 смертних вироків в 79 країнах і страчено 2931 засуджених в 41 державі світу. І це лише ті випадки, які стали відомі суспільству, насправді цифри набагато більші. У ряді країн Азії і Африки спостерігається щось подібне до реанімації середньовіччя - засудження до смертної кари за проступки, повернення до публічних страт, виконання кваліфікованих видів смертної кари і т.д.). Так, навесні 1997 року в Чечні (Російська Федерація) смертний вирок був виконаний шляхом перерізання горла засудженому, при цьому сама процедура страти транслювалася по телебаченню.

Протягом останнього десятиліття в середньому більше трьох країн в рік відмовлялися від застосування смертної кари. Більш того, заборонивши смертну кару, держави, як правило, не повертаються до її застосування.

Ця тенденція спостерігається у всіх регіонах світу. На території колишнього СРСР чітко простежувався рух на шляху до повного скасування. Смертна страта зберігалася в усіх колишніх радянських республіках на момент здобуття ними незалежності в 1991 році. Однак станом на січень 2009 Вірменія, Азербайджан, Грузія, Киргизстан, Молдова, Туркменістан, Україна і Узбекистан скасували смертну кару в законодавчому порядку. У Таджикистані, Росії і на невизнаних територіях Придністров'я, Південної Осетії і Абхазії діють мораторії на винесення і виконання смертних вироків. У Казахстані також введений мораторій на страту. На сьогоднішній день Європа - за винятком Білорусії – стала територією, вільною від застосування смертної кари.

У переважній більшості африканських країн кари не проводяться.

Наскільки відомо, у 2007 році смертні вироки виконувалися в семи з 53 держав-членів Африканського союзу: Ботсвані, Єгипті, Лівії, Сомалі, Судані, Екваторіальної Гвінеї та Ефіопії.

Страти були скасовані і в більшості країн Північної та Південної Америки. З 2003 смертні вироки регулярно виконуються лише в Сполучених Штатах. У новому сторіччі людей стратили лише на Багамських Островах в 2000, в Гватемалі в 2001, на Кубі в 2003, а також в Сент-Кітса і Невісе в 2008 році. На території Центральної і Південної Америки смертна кара практично не застосовується, вона зберігається лише в Гватемалі, Белізі і Гайані.

США поступово відмовляються від ідеї застосування смертної кари. В останні роки кількість страт і смертних вироків помітно скоротилося.

Наведені дані та приклади наочно підтверджують, що у всіх куточках світу дії до відмови від смертної кари набирають силу. Ця тенденція підкріплюється зростанням числа держав, що ратифікують міжнародні та регіональні договори, що передбачають її скасування. 18 грудня 2007 ООН в черговий раз підкреслила й зміцнила свою позицію неприйняття смертної кари: Генеральна Асамблея прийняла резолюцію № 62/149, закликавши всі держави-члени ООН ввести мораторій на виконання смертних вироків, а потім повністю скасувати смертну кару. Резолюція отримала схвалення переважною більшістю голосів: на її користь виступили 104 держави, проти - 54, а 29 країн утрималися. Вісімнадцятого грудня 2008 року Генеральна Асамблея прийняла ще одну резолюцію - № 63/168 - про виконання резолюції № 62/149, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 2007 році. Резолюцію № 63/168 підтримали 106 держав, 46 країн проголосували проти, і 34 країни, включаючи Білорусь, утрималися.

У жовтні 2008 року в спільній декларації про заснування «Європейського дня боротьби проти смертної кари » вищі органи ЄС і Ради Європи нагадали, що смертна кара суперечить основним правам, на яких ЄС і Рада Європи були засновані, і що «з 1997 року в жодному з 47 держав-членів Ради Європи, включаючи 27 країн-членів Євросоюзу, не проводилися страти». У декларації було підкреслено, що скасування смертної кари є обов'язковою умовою вступу до Ради Європи.⁷⁶

Аналізуючи сучасні тенденції застосування смертної кари вважаю за необхідне розглянути історико-правовий аспект застосування смертної кари в США. Дану позицію обґрунтовую тим, що феномен смертної кари в США викликає подив у значної кількості фахівців з кримінології та соціології. Чому у демократичній та розвиненій державі – США, правопорядок якої більшість держав можуть ставити собі в приклад, по сьогоднішній день законодавець в окремих штатах передбачає смертну кару як вид покарання, в той час, коли усі демократичні держави не лише скасували але й вважають її застосування на сучасному етапі варварством і деградацією?

Лише у 1999 році у країні було страчено 98 осіб, що значно перевищує показник попереднього року (68 осіб) і є рекордним з 1976-го, коли смертна кара після нетривалої перерви було відновлена. США залишаються однією з небагатьох країн, де смертну кару вважають цілком прийнятною мірою покарання за злочини. У той час як переважна більшість держав за три десятиліття переконалося в необхідності відмовитися від вищезгаданого виду покарання.⁷⁷

Станом на грудень 1998 року найбільша кількість страт припадала на Китай (1067), і США займали «всього лише» третє місце за цим показником після Конго з його 100 стратами за аналогічний період. Досить висока ймовірність засудження до смертної кари невинної особи вважається в Європі переконливою причиною повної відмови від цього виду покарання. У США ймовірність судової помилки ще більш висока, про що свідчить той факт, що лише в 1998 році були скасовані смертні вироки щодо восьми осіб, щодо яких після винесення вироку були виявлені факти, що доводять їх невинуватість у вчинені злочину. Всього з 1976 року було звільнено більше 100 осіб помилково засуджених до смертної кари.

Застосування смертної кари в США розпочинається з часів колонізації, а перша відома страта датується 1608 роком. Оскільки значна частина сучасної території країни в той час була колонією Великої Британії, то цілком логічним було запозичення права країни-домініону, зокрема і в частині застосування кримінальних покарань. Але незалежність США вплинула на можливий розвиток історії смертної кари в країні, оскільки на початку XIX століття у Великої Британії кількість караних смертю злочинів сягала фантастичної цифри - 222 склади, в той час як в США таких злочинів не було передбачено більше тридцяти п’яти.

Тим не менш, загальна кількість страчених – 16 240 осіб. за період з 1608 року по лютий 2011 року є приголомшливою. Найбільша кількість страт відноситься до кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Історії відомі навіть випадки колективних страт, коли одночасно піддавалися смерті чимало осіб, і як правило – публічно. Наприклад, повішання в Міннесоті 38 засуджених за вбивство та зґвалтування в 1862 році. В ті дав­ні часи смертна кара все ще вважалася важливим засобом загальної превенції злочинності шляхом залякування, тому самі процедури страти не були лише актом позбавлення засудженого жит­тя, а й містили також сумну виставу для населення. Зокрема, останній випадок виставлення в залізній клітці тіла стра­ченого шляхом повішання мало місце в 1914 році, тобто вже за часів розвинуто­го громадянського суспільства в США, що наврядчи можна вважати прий­нятним.⁷⁸

Застосування смертної кари в кож­ному зі штатів має свої відмітні риси. На даний момент призначення смертної кари дозволяється лише за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих об­ставинах, хоча в більшості юрисдикцій кількість злочинів, караних таким ви­дом покарання, історично була суттєво більшою.

Тенденції до цілковитої заборони смертної кари в США беруть початок ще на початку позаминулого століття. Першим штатом, який відмовився від застосування цього виду покарання, був Мічиган — з 1846 року. Рішення законодавчої влади штату набагато ви­передило свій час як в масштабі США, так й в масштабах Світу. Протягом на­ступних ста п'ятдесяти років кількість штатів, які застосовують смертну кару, зменшилася до тридцяти п'яти, що ста­новить більш ніж дві третини від їхньої загальної кількості. Також смертна кара передбачена федеральним криміналь­ним та військовим законодавством, які також являють собою дві окремі юри­дичні системи.

В цілому по США статистика ви­конання смертних вироків має тенден­цію до зниження кількості страт. Так в 2008 році було приведено до виконання 37 вироків, в 2009 році — 52, а в 2010 були позбавлені життя 46 засуджених. В другій половині 90-х років останньо­го століття кожного року страчувалося приблизно 75 осіб, але в 1980-х роках кількість страт була суттєво нижчою, що демонструє циклічність, притаман­ну американській правовій системі в цілому.

В 1972-1976 роках в Сполучених Штатах діяв мораторій на виконання смертних вироків та на призначення смертної кари особам, визнаним винними у вчиненні злочинів. Юридичною основою мораторію виступило рішен­ня Верховного Суду США по справі Furman v. Georgia.⁷⁹

Розглянувши клопотання про перегляд вироку, Суд дійшов висновку, що смертна кара була призначена незаконно, оскільки кваліфікуючі ознаки складу злочину не були передбачені в законі, а також були відсутні інші критерії, які б дозволяли визначити обтяжуючі та пом'якшуючі покарання обставини. Закон впрова­джував лише оціночні абстрактні по­няття, наприклад, такі як «надзвичайна зухвалість та аморальність злочину» та ін. Судовий процес по справах про тяж­кі злочини в США завжди проводиться за участю присяжних, та в ряді штатів на них також було покладено функцію призначення покарання у виді смертної кари. Невизначеність засад призначен­ня таких покарань у законі призводила до того, що присяжні мали повну владу вирішувати питання життя винного у вчиненні злочину. На той час системи призначення покарань в законодавчих системах штатів залишалися суто диск­реційними. Необмеженість повноважень суду у відношенні застосування й інших кримінальних покарань яскраво ілюс­трує передумови, які спонукали до як можливо активного реформування за­конодавства більшості штатів у 1980-х роках.

Крім того, в більшості штатів обтяжу­ючі та пом'якшуючі фактори або взагалі не були зазначені в законі, або ж їхні списки залишалися відкритими, таким чином сторона обвинувачення могла називати будь-яку обставину вчинення злочину такою, що обтяжує покарання. Звичайно, такий волюнтаризм при при­значенні смертної кари не мав права на існування.

Судді Верховного Суду так і не дійшли єдиної думки по справі: рішен­ня було прийнято п'ятьма голосами проти чотирьох, і майже кожний з них обґрунтовував власну позицію. Лише двоє — Т.Маршалл та У. Бреннан запе­речували смертну кару як «жорстоке та незвичайне покарання», яке мало бути визнаним неконституційним. Інші ж вважали за необхідне уточнення кримі­нального законодавства з метою упоряд­кування засад застосування даного виду покарання. Так, в рішенні Верховного Суду по справі містилися загальні ви­моги до законодавства про призначен­ня смертної кари, а саме обов'язковість формального врегулювання оцінювання обтяжуючих та пом'якшуючих обставин у випадках її можливого застосування. В результаті в тридцяти п'яти штатах були прийняті нові редакції законодав­чих норм про призначення смертної кари, але в чотирьох було вирішено не відновлювати їхньої дії.

У 1976 році Верховний Суд США розглянув справу Gregg v. Georgia⁸⁰ та припинив дію мораторію на застосування смертної кари. На думку Суду, законодавство штатів загалом було доопрацьоване з урахуванням вимог, на­ведених в рішенні у справі Furman v. Georgia. Однак Суд також встановив вимогу обов'язково розділити процес на дві стадії: визнання особи винною у вчиненні злочину та призначення їй покарання. На першій з них присяжні мали визначитися з питанням вини особи у вчиненні злочину, а на другій стадії встановити, чи мають місце обтяжуючі обставини, за наявності яких можливе застосування смертної кари. Також присяжні мали оцінити співвід­ношення обтяжуючих та пом'якшуючих обставин.

На жаль, встановлення в законі чітко визначених кваліфікуючих ознак вбивства або обставин, що обтяжують вбивство, не в повному обсязі призвело до очікуваного результату. По-перше, такі ознаки не завжди були чіткими, тому що в багатьох випадках були досить абстрактно сформульовані. По-друге, присяжні на власний розсуд оцінювали такі ознаки за розпливчастим критерієм і могли помилятися щодо їхньої сутності та значення. А судді у заключній промові до присяжних не завжди в достатній мірі роз'яснювали юридичні аспекти тих чи інших проблемних питань. У результаті діяльність журі присяжних з встановлення обтяжуючих та пом'якшуючих обставин вчинення злочину так і залишилася заснованою на оціночному підході.

Застосування смертної кари за кваліфіковані склади вбивства в законодавстві різних штатів уможливлюється за наявності більшої чи меншої кількості обставин, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку злочину. В деяких штатах призначення смертної кари допускається вже за наявності хоча би однієї такої обставини (Арізона, Колорадо, Іллінойс), в інших потребується наявність одночасно усіх обтяжуючих ознак (Алабама), а в окремих штатах так і не встановлено, наявність яких саме ознак є підставою для призначення смертної кари (Луїзіана, Меріленд, Місурі).

Певна проблема виникає під час оці­нки присяжними співвідношення обтяжуючих та пом'якшуючих покаран­ня обставин. У більшості випадків законодавець детально та послідовно підходить до визна­чення обтяжуючих обставин, в той же час, досить абстрактно підходить до встановлення пом’якшуючих обставин. Тому, скажімо, в складі певного злочинного діяння можна з легкістю встановити п'ять чи більше обставин, що обтяжують покарання, у той час як на користь його пом'якшення будуть від­несені лише дві обставини. Проте остан­ні можуть суттєво знижувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, створюючи паритет з обтя­жуючими покарання обставинами. Але як свідчить практика, присяжні скоріше вважатимуть за потрібне порахувати кількість таких обставин, ніж вдавати­ся до оцінки їхніх якісних характерис­тик.⁸¹

Того ж самого року Верховний Суд у рішеннях по справах Woodson v. North Carolina⁸² та Roberts v. Louisiana⁸³ за­боронив встановлювати в законодавстві смертну кару як обов'язкове покарання за вчинення тяжких вбивств. Відповідні кримінально-правові норми були авто­матично визнані неконституційними та в наслідку допрацьовані легіслатурами штатів.

В 2002 році була визнана неконститу­ційною практика засудження до страти розумово відсталих осіб. Такими особа­ми вважаються особи з низьким інте­лектом, які хоча і спроможні розуміти характер своїх дій, проте таке покаран­ня, за думкою суддів Верховного Суду, було «жорстоким і незвичайним», тобто порушувало вимоги Восьмої поправки до Конституції США. Три роки після цього аналогічна заборона була вста­новлена у відношенні страти осіб, які вчинили злочині у віці до вісімнадцяти років⁸⁴.

В 2008 році Верховний Суд США також поставив крапку в питанні про підстави застосування смертної кари. Так по справі Kennedy v. Louisiana.⁸⁵ було винесено рішення, відповідно до якого надалі смертна кара могла бути призначена лише за тяжке вбивство, а ні в якому разі не за будь-які інші види злочинів. До цього моменту законодавс­тво багатьох штатів, зокрема Флориди, Оклахоми, Південної Кароліни, Фонта­ни та Техасу, припускало можливість застосування цього покарання за зґвал­тування неповнолітніх, державну зраду, тяжкі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. Хоча ці положення й досі передбачені в зако­нодавстві, проте вони не є чинними і смертна кара може бути призначена виключно за вбивство.

Але призначення судом штату пока­рання у виді смертної кари ще не оз­начає автоматичного виконання приго­вору. Вирок проходить декілька стадій перевірок, на кожній з яких призначе­ний вид покарання може бути заміне­ний більш м'яким — довічним позбав­ленням волі, як правило — без права на дострокове звільнення. Смертні вироки обов'язково підлягають апеляційному перегляду. Крім того, існують й інші можливості для скасування вироку, при тому вірогідність заміни покарання в та­кому разі є досить імовірною. Так піс­ля підтвердження вироку апеляційною інстанцією він фактично вважається остаточним. Але засуджений може по­дати заяву про проведення додаткового перегляду справи, зазвичай за виявлен­ням нових обставин чи доказів, або з посиланням на низьку якість наданої захисником юридичної допомоги. Та­кож підставами можуть бути факти неправильного застосування процесу­ального закону, неповне дослідження доказів, окремих фактів відносно наяв­ності пом'якшуючих обставин та взагалі будь-яка формальна підстава може бути використана для подання заяви про про­ведення додаткового перегляду. В кож­ному штаті процедура його проведення має свої відмінності, але взагалі сама ідея та зміст перегляду залишаються однаковими. Як свідчить статистика, суди штатів (йдеться про вищі судо­ві інстанції штатів — верховні суди, чи апеляційні суди) нечасто задовольняють прохання засуджених — не більше ніж у 5-10 відсотках випадків. У разі зали­шення вироку без змін суд призначає засудженому дату страти.

Але на цьому процес оскарження вироку не завершується. Засуджений, який вже використав усі можливі інс­трументи перегляду справи в судовій системі штату, може звернутися з кло­потанням про habeas corpus у федераль­ний суд. Це окремий вид провадження федеральних судів по перевірці смерт­них вироків, винесених судами штатів. Перегляд справи по суті не проводиться: перевіряється лише чи в повному обсязі були забезпе­чені конституційні права засудженого з боку судової влади штату. Засуджений формально має право надати й докази своєї невинуватості (що вже обумовлює перегляд справи по суті), але вони мають бути надзвичайно вагомими для того, щоб суд взяв їх до уваги.

Цей вид оскарження виявляється доволі ефективним: в порядку habeas corpus скасовується чимало смертних вироків — не менш ніж 20 %, а то й більше.

У разі невдачі на усіх попередніх стадіях перегляду справи засуджений також може звернутися до федерально­го суду в порядку, передбаченому па­раграфом 1983 Титулу 42 Зводу Законів США, відповідно до якого особи мають право подавати скарги на посадових осіб штатів до федеральних судів, у разі якщо вважають дії таких осіб такими, що порушують їхні конституційні права. Але на цей раз йдеться не про клопотання замі­нити смертну кару іншим покаранням: засуджені оскаржують жорстокість спо­собів виконання смертних вироків з ме­тою застосування до них іншого, більш гуманного, способу страти.

Коли усі можливості для оскаржен­ня вироку вичерпані, особі залишаєть­ся лише чекати на виконання вироку. Хоча в неї залишається ще одне, але зовсім малоймовірна надія — подати кло­потання про прийняття її справи до пе­регляду Верховним Судом США (writ for certiorari). Хоча будь-який засудже­ний до страти може подати таке кло­потання, проте кількість справ, прийня­тих Верховним Судом до розгляду, не перевищує двох відсотків. Так можуть бути переглянуті справи, в яких мали прояви колізії законодавства або судо­вих рішень, чи інші нетипові аспекти суто юридичного плану. Верховний Суд практично не переглядає справи по суті, тобто перевіряє власне юридичне обґрун­тування смертного вироку.

Процедура багаторівневої перевірки вироків із призначенням смертної кари є основним чинником, який робить цей вид покарання фінансово обтяжуючим для держави. Так залежно від штату су­марні затрати на страту одного засудже­ного коливаються від 2,5 до 25 мільйонів доларів. В ці суми входить заробітна плата співробітників правоохоронної та судової системи, експертів, а також захисників. Крім того, повна процедура оскарження вироку займає кілька років, і деякі засуджені очікують на страту по 10-15 років, протягом яких вони також знаходяться на державному за­безпеченні в пенітенціарних установах. За підрахунками фахівців, ширше засто­сування довічного позбавлення волі без права помилування значно би зменшило державні видатки на кримінально-вико­навчу систему.

Що стосується видів виконання смертної кари в США, то деякі з них дійсно жахають своєю жорстокістю. За часів колонізації застосовувалися най­різноманітніші способи страти, деякі з яких могли бути віднесені до кваліфі­кованих видів смертної кари. Зокрема розривання на колесі, спалювання на вогнищі, повішання в клітці (як правило — вже трупа). Пізніше найбільш поши­рене було повішання та розстріл. Але ці види позбавлення життя критикувалися за те, що або ж були неестетичними для присутніх при страті, або ж не гарантували миттєвої смерті засудженого. Так при повішанні довжина мотузки та висота падіння тіла мала бути розрахована таким чином, щоб в особи зламався хребет та смерть настала миттєво.

Наприкінці XIX століття був ви­найдений принципово новий спосіб

— «електричний стілець». Досі не зовс­ім зрозуміло, в чому саме полягали переваги цієї машини смерті над іншими способами позбавлення життя, адже страта на електричному стільці потребу­вала спеціального обладнання, а в ба­гатьох випадках смерть наступала не с першої спроби, а сама процедура страти ще більше жахала присутніх. Що сто­сується іншої новації — газової камери, то вперше вона була застосована в 1924 році. Впровадження цього виду екзеку­ції було обумовлено бажан­ням зробити процес позбавлення життя більш гуманним. На жаль, газова каме­ра спричиняла засудженим ще більші страждання, ніж електричний стілець.

В 1982 році в Техасі відбулася страта Ч. Брукса — перша в США за допомо­гою смертельної ін'єкції, що ознамену­вало настання нової ери у сфері вико­нання смертних вироків. Цей метод не виявився новим: в США він був впер­ше запропонований ще наприкінці XIX століття. Але на той час не одержав підтримки спільноти та зако­нодавців. Проте через століття проста зацікавленість нескладним та гуманним способом страти переросла в активні дії, і в 1977 році легіслатура Оклахоми затвердила смертельну ін'єкцію як вид страти на території штату. Протягом на­ступних 10 років цей вид смертної кари був впроваджений в кримінально-вико­навчі системи практично усіх штатів, в яких вона застосовувалася. Якщо при­пустити, що страта може бути гуман­ною, то цей її вид, безперечно, є най­більш прогресивним.

Як відомо, у будь-якій країні світу страта — це не тільки інструмент політики держави, але й соціокультурний феномен. Ставлення суспільної свідомості до страти і масштабів її застосування є барометром моральності суспільства, його соціального та психічного здоров’я, індикатором пануючих у цьому суспільстві цінностей та настроїв; воно формується на основі складної взаємодії історичних, політичних, культурних, правових і багатьох інших факторів соціального життя країни. Ступінь диференційованого сприйняття політики і практики застосування страти у Сполучених Штатах у різні роки фіксував різну міру поляризації суспільної свідомості. Однак при всіх цих розходженнях не можна не враховувати, що інститут страти здавна став невід’ємною частиною та певним атрибутом американської культури.⁸⁶

Співробітники журналу The Economist⁸⁷, що присвятили проблемі смертної кари в Америці спеціальне дослідження, прийшли до висновку, що ця міра покарання зберігається як символ громадського обурення проти виключно високого розмаху злочинності. Причому в умовах демократії цей символ набуває одіозну значимість.⁸⁸

Враховуючи вищенаведене, в найближчому май­бутньому смертна кара в США наврядчи буде скасована або визнана неконституцій­ною.

Розглянемо основні тенденції, щодо скасування смертної кари у світі:

• скорочується число смертних страт в цивілізованих країнах.

Це пояснюється обмеженим використанням смертного вироку судовими органами, а також широким застосуванням владою права помилування.

• значно звужується коло злочинів, за вчинення яких передбачається можливість винесення смертних вироків.

І, хоча в деяких країнах спектр таких діянь досить широкий (злочини проти держави, власності, викрадення людей, застосування вогнепальної зброї та її незаконний оборот, підбурювання до самогубства, зловживання наркотичними засобами, підпал або затоплення помешкань та ін.), в основному смертні вироки у більшості державах, де збереглася смертна кара, виносяться виключно за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

• скорочується коло осіб, яким можуть бути винесені смертні вироки.

• Міжнародні норми в галузі дотримання прав людини забороняють застосування смертної кари до осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку на момент вчинення злочину.

Однак, незважаючи на консенсус, який знайшов своє відображення в міжнародних і регіональних договорах, в ряді країн неповнолітні піддавалися і піддаються смертній карі.

Значна кількість країн до цих пір не привели своє внутрішнє законодавство у відповідність з міжнародними нормами (так, не існує чітко обумовленого заборони застосування смертної кари до осіб молодше вісімнадцяти років в 37 країнах, які застосовують цю міру покарання за загально-кримінальні злочини в мирний час, і в 13 країнах, що зберігають її за злочини, вчинені під час війни). Неповнолітніх дозволено страчувати, зокрема, в Ірані, Нігерії, Пакистані, Саудівській Аравії, Ємені та США.У червні 1990 року Верховний Суд США розширив сферу використання смертної кари, визнавши конституційним її застосування щодо вбивць у віці 16 років (з 1977 року в США було страчено дев'ять неповнолітніх). Штати Луїзіана і Арканзас дозволяють страчувати підлітків з 15 років, штат Алабама - з 14, штат Міссісіпі - з 13. В історії США були випадки, коли смертні вироки виконувалися відносно дванадцятирічних дітей.⁸⁹ У світовій пресі публікувалися факти вчинення страт в Ірані щодо дітей, починаючи з 11 років, а також трирічних - разом з їхніми батьками.⁹⁰ Тим не менш, в більшості країн закон однозначно встановлює мінімальний вік - 18 років, до досягнення якого злочинець не може бути засуджений до смертної кари. У ряді країн ця вікова планка піднята ще вище: наприклад, на Кубі - з 20 років, в Парагваї - з 22.

Отже, смертна кара досить рідко застосовується щодо неповнолітніх навіть у державах, де це законодавчо не визначено. Це дає підставу вважати, що мінімальний вік - 18 років - є на даний момент визнаним стандартом в міжнародному праві.

Як правило, будь-яких обмежень, пов'язаних зі статтю злочинця, у застосуванні смертної кари немає. Однак, у багатьох державах (за винятком деяких регіонів Африки та Азії) число осіб жіночої статі складає лише незначну частку загального числа таких осіб і останнім часом помітно скорочується. А в деяких країнах (наприклад, в Монголії і Гватемалі) ця міра покарання не призначається всім без винятку жінкам.

Міжнародні норми і стандарти в галузі дотримання прав людини обмежують застосування смертної кари до осіб жіночої статі випадками знаходження останніх у стані вагітності (положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, його Другого факультативного протоколу, Американської Конвенції про права людини та ін.) Крім того, Додатковий протокол до Женевських конвенцій закріпив положення, згідно з яким не підлягають смертної кари жінки, нещодавно народили дитину, гарантії ЕКОСОР 1984 заборонили застосовувати цей захід як до вагітних, так і до жінок, які недавно народили. Мета цих положень - виключити заподіяння шкоди ще ненародженим, а також - грудним дітям. Застосування цієї міри покарання до вагітних прямо забороняють і закони більшості держав. При цьому в деяких країнах встановлено і певний період часу після народження дитини, до закінчення якого жінка не може бути піддана смертній карі⁹¹.

• поширення відміни смертної кари.

Перша за часом загальна відміна смертної кари була зроблена в 1786 році в Тоскані, а останній випадок її застосування був зафіксований в Сан-Марино ще в 1468 році (законодавча скасування смертної кари за всі злочини тут відбулася в 1865 році). Станом на сьогодні 90 держав скасували смертну кару щодо всіх злочинів. У 11 країнах смертна кара передбачена лише щодо військових злочинів або злочинів, скоєних під час війни. Крім того, можна вважати, що 32 країни скасували смертну кару de facto, тому що, зберігаючи її законодавчо, на практиці її не застосовують протягом останніх 10 і більше років.