1. Поняття грошового обороту як процесу руху грошей. Суб*єкти грошового обороту.

Грошовий оборот — це процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства.

Грошовий оборот можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб’єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

1. окремими підприємствами та організаціями;

2. підприємствами та організаціями і населенням;

3. окремими фізичними особами;

4. комерційними банками і підприємствами та організаціями;

5. комерційними банками і населенням;

6. окремими комерційними банками;

7. комерційними банками і центральним банком;

8. небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами — з іншого;

9. небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

10. окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

2. Визначити сутність та основні риси грошового обороту.

У багатьох виданнях грошовий оборот трактується як сукупність усіх грошових платежів у народному господарстві. Таке визначення має той істотний недолік, що фіксує лише кількісний бік грошового обороту, його результативний аспект. Сутність же його як руху грошей у процесі відтворення залишається поза увагою. Цей недолік спричиняє формальний підхід і до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту.

Основні риси:

1) еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

2) безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту;

3) прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

3. Внесок д. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Одним з тих, хто відстоював необхідність грош. кредитн. регул-ня економ. процесів був Кейнс. Основною причиною циклічних криз він вважав нестачу «платоспроможного попиту», а відтак інвест. активності. Кейнс розглядав показник V як змінну величину. Кейнс розробив теорію «переваги ліквідності» в якій до мотивів накопичення грошей ек. агентами додав спекулятивний мотив, який передбачав страхування ставок і цін на ЦП. Чим нижча норма%, тим вища перевага ліквідності. (попит на касові залишки). Формула попиту на гроші має такий вигляд: М=М1+М2= F(Y)+(і) М1-трансакційні касові залишки.М2-спекулятивні касові залишки Y- сукупний доход І-норма %. Вирішальне значення в своії теорії Кейнс відводить не грош. масі та ії впливу на ціни, а норму%, яка виступає важелем за допомогою якого гроші впливають на рівень вир-ва і зайнятість. Передаточний (трансакційний) механізм Кейнса виглядає так М-і-І-У-Р. Збільшення грош. маси (М) державою призводить до зменшення реальної норми% (і).Це робить більш доступними кредити , що підвищує інвестиц. активність (Ї), як наслідок призводить до зростання вир-ва і зайнятості (У). В результаті ціни (Р) також зростають, але інфляція в даному випадку стимулює платоспром. попит. Кейнс рекомендував застосовувати політику «дешевих грошей» в умовах економ. спаду для «розігріву» економ. Однак в умовах глибокої депресії ек-ка стає малочутливою до низьких процентних ставок, що загрожує абсолютною перевагою ліквідності або словами Кейнса «пасткою ліквідності».