
- •1. Поняття психокорекції у сучасній психологічній науці і практиці
- •3. Основні принципи, мета і завдання психокорекційної роботи
- •5. Характеристика видів психокорекції та їх класифікація.
- •1. По характеру спрямованості
- •2. По змісту розрізняють корекцію:
- •3. По формі роботи з клієнтом розрізняють корекцію:
- •6. По тривалості:
- •6. Вимоги до особистості і складові професійної компетентності психолога, що здійснює психокорекційні заходи.
1. Поняття психокорекції у сучасній психологічній науці і практиці
Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.
Етапи психокорекційної роботи:
1. Збір психологічного анамнезу за допомогою бесіди і психодіагностичних методів.
2. Встановлення психологічного діагнозу і психологічного прогнозу (шлях розвитку проблеми).
3. Планування психокорекційних заходів з урахуванням зони найближчого розвитку.
4. Здійснення психокорекційних заходів.
5. Оцінка результативності (досягнення мети).
6. Психопрофилактика рецедивов даної проблеми.
2. Відмінність психокорекції від психотерапії у вітчизняній і зарубіжній психологічній практиці.
Завдання психокорекції тісно пов'язані з поняттям «норма», що визначає основну мету психокорекції як «повернення» чи «підтягування» клієнта до належного рівня виходячи з його вікових та індивідуальних особливостей, а також медичних, соціальних і культурних вимог. Про необхідність психокорекційного впливу можливо говорити, коли існує якесь відхилення від норми. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень і суджень членів групи про вимоги до поведінки її членів.
Результативність психокорекційної роботи визначається за трьома сферами:
- Когнітивна (усвідомлення мотивів своєї поведінки, відносин, реакцій, емоційних і поведінкових стереотипів, зв'язки між психогенними факторами і соматичними розладами; усвідомлення причин і своєї відповідальності та ролі у виникненні переживань і проблем);
Емоційна (усвідомлення, вербалізація і відреагування почуттів та емоцій, модифікування емоційних реакцій і відносини);
Поведінкова (корекція неадекватних форм поведінки, оволодіння новими формами поведінки).
Психотерапія - галузь психології, що вивчає механізми, способи і прийоми професійного надання психологічної допомоги з метою розв'язання проблем, звільнення від психосоматичних симптомів або актуалізації резервів особистісного зростання.
Мета психотерапії - сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травмуючими ситуаціями і переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно та гідно діяти у відповідних соціально-культурних умовах.
3. Основні принципи, мета і завдання психокорекційної роботи
Принцип автономності особистості. Корекційний вплив має бути спрямований не на зміну клієнта, а на стабілізацію порушеної психологічної рівноваги з опорою на все сильне, позитивне в особистості. Інакше кажучи, психолог у роботі має керуватися етичним принципом «не зашкодь».
Принцип особистісного досягнення. Сутність його полягає у визнанні права самого клієнта взяти для себе з психокорекційних можливостей те, що зможе, або те, що захоче. Адже одним із завдань психокорекції є створення умов для особистісного зростання, а не досягнення особистістю наперед регламентованих результатів. Оскільки психокорекція здійснюється з орієнтацією на власні резерви клієнта і не має директивного характеру, то психолог відповідає за обґрунтованість корекції, а клієнт за її результат.
Принцип особистісної мотивованості. Практично неможливо досягти позитивного результату від корекційного впливу без зацікавленого, уважного і серйозного ставлення клієнта до своєї проблеми, психолога, ситуації загалом. Інакше кажучи, психокорекційний процес має бути особистісно-мотивованим («хочу змінитися», «перебороти», «навчитися» та ін.). Звідси випливає найважливіше завдання психокорекції — формувати мотивацію самовиховання і саморозвитку, сприяти переростанню корекції в самокорекцію.
Принцип нормативності та індивідуальності розвитку. Здійснюючи корекційну роботу, психолог має орієнтуватися на основні закономірності психічного розвитку, його вікові норми і формування особистості дитини. Водночас він не може оперувати поняттям «узагальнена норма» (вікова, статева тощо). Усі дані про закономірні риси, симптоми чи властивості мають бути «переплавлені» з огляду на їх індивідуальний прояв у реальній поведінці чи психологічному складі людини, з якою проводять корекційну роботу. При постановці цілей корекції слід зіставляти нормативний розвиток і конкретні особливості варіантів індивідуального розвитку.
Принцип випереджального розвитку. Цей принцип розкриває спрямованість корекційної роботи і обумовлює необхідність передбачення в ній профілактичних і розвивальних завдань. У центрі уваги психолога має бути перспектива розвитку, а основним змістом корекційної діяльності — створення «зони найближчого розвитку». Тобто завданням психологічної корекції є не лише подолання труднощів, що вже виникли, а й створення умов, за яких можна їм запобігти, заблокувати, а також повноцінно сформувати вікові психологічні новотвори.
Принцип системності розвитку.
Принцип залучення значущих осіб. Особистість — продукт системи значущих відносин. Тому до реалізації цілей корекції психолог має залучати батьків та інших осіб з оточення дитини. Практика засвідчує, що досягнення корекційного успіху в роботі психолога з дитиною саме по собі ще не гарантує перенесення позитивних зрушень у її реальну життєдіяльність у родині, школі, дитячому садку. Повна реалізація цілей корекції можлива лише з урахуванням зміни системи відносин дитини в її найближчому соціальному оточенні. З огляду на це необхідно активно впливати на близьких дитині дорослих з метою підвищення їхньої психологічної культури, зміни позиції і ставлення до дитини, навчити їх адекватних способів комунікації.
Принцип психокорекційного контакту і рівності позицій. Важлива особливість психокорекційного контакту психолога з клієнтом полягає в рівності позиції, пов’язаній із визнанням суб’єкт-суб’єктного діалогового спілкування. Ідеться про взаємне визнання права кожного на відповідальність, керівництво, пошук, психологічну незалежність і особистісне зростання. При цьому сам фахівець — психокоректор — стає активним суб’єктом психологічної взаємодії, а одним із його провідних завдань є формування в клієнтів усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за власні поведінку, емоції та рішення.
Принцип єдності діагностики і корекції. Він відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги як особливого виду діяльності практичного психолога. Діагностика причини конкретного психологічного явища або проблеми розвитку не є для практичного психолога самоціллю, вона завжди підпорядковується головному завданню — розробленню рекомендацій щодо психічного розвитку особистості або його корекції. Завдання корекційної роботи можна правильно визначити лише на основі повної діагностики та оцінювання проблеми.
Основною ціллю корекції виступає допомога клієнту в розумінні і усвідомленні ним причин його поганого пристосування до реальності і надання йому допомоги у можливості адаптації до неї.(психодинамічний напрямок)
Головна ціль корекції - допомогти клієнту в усвідомленні своїх ігор, життєвого сценарію, „его-станів” і при необхідності прийняття нових рішень, які відносяться до життєвих стратегій. Сутність корекції полягає в тому, щоб звільнити людину від виконання нав’язаних програм поведінки і допомогти їй стати незалежною, спонтанною, здібною до повноцінних стосунків і близькості.(поведінковий напрямок)
Кінцева мета – досягнення автономії особистості, визначення своєї власної долі, прийняття відповідальності за свої вчинки і почуття.
4. Психокорекційна ситуація, її структурні елементи.
Незважаючи на розбіжності в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив полягає у тому, що одна людина намагається допомогти іншій у межах психокорекційної ситуації.
Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів:
1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт);
2. Людина, яка допомагає (психолог);
3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта.
4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта.
5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом.