Тема ііі морфологія та типологія культури План

1.  Морфологія культури (матеріальна, духовна, соціальна, фізична культура).

2.  Поняття типу та типології культури.

3.  Історична та регіональна типології культури.

4.  Концепції ідеальних типів М. Вебера та Дж. Фейблмана.

5.  Концепція локальних культур М. Данілевського.

6.  Циклічні концепції Дж. Віко, Лео Фробеніуса та П. Сорокіна.

7.  Еволюціоністські та формаційні концепції (О. Конт, К. Маркс, А. Тойнбі, К. Ясперс).

1. Морфологія культури (матеріальна, духовна, соціальна, фізична культура)

Морфологія культури (від гр. «morphe» – форма, вчення) – розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури. Найчастіше культуру поділяють на матеріальну та духовну. Проте з огляду на розкриття смислового аспекту такий поділ не є достатнім. З одного боку, культура в цілому духовна, адже вона є світом смислів, тобто духовних сутностей. З іншого боку – вона матеріальна, тому що подана в кодах, знаках, текстах, які ми сприймаємо чуттєво. Культура може бути представлена як єдність духовної та матеріальної складової. Сучасні культурологи виділяють чотири основних сфери культури: матеріальну, духовну, соціальну та фізичну.

Матеріальна культура включає знаряддя праці, засоби виробництва, будинки, одяг, транспорт та інше, все те, що є результатом матеріальної діяльності людини. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. Виходячи з цього виділяють дві галузі, створені результатами практично-перетворюючої діяльності та практично-комунікаційної.

До практично-перетворюючої належать: 1) результати матеріального виробництва (різноманітні речі для споживання), засоби праці, будівлі, одяг тощо; 2) технології та культура виробництва, які постійно оновлюються, спираючись на розвиток науки; 3) економічна культура – характер економічної діяльності людини в суспільстві, що втілюється конкретними особливостями виробництва, розповсюдження і оновлення існуючої в суспільстві системи цінностей економічної діяльності.

Отже, матеріальну культуру неможна обмежити або звести лише до матеріального виробництва, адже вона втілюється не лише у виробництві, техніці, а і в реалізації творчого начала матеріальної діяльності людини.

Духовна культура – діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і, як правило, включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. По суті духовна культура є ідеальною стороною матеріальної діяльності. Виходячи з того, що діяльність має складну структуру та включає в себе такі види як перетворююча, пізнавальна, ціннісно-орієнтована та комунікативна, в духовній культурі виділяють також чотири сфери:

–  проективна, що передує матеріальній діяльності (проекти, креслення, ідеальні моделі соціальних, політичних перетворень);

–  пізнавальна (сукупність знань про природу, суспільство, людину; особливості отримання цих знань, їх зберігання та передачі);

–  ціннісно-орієнтаційна (знання-оцінка): моральна культура як рівень гуманності суспільства та окремої людини; мистецтво; релігія;

–  духовне спілкування (на міжособистісному рівні та як опосередковане спілкування з митцями через художні твори).

Соціальна культура включає виробництво, розвиток та вдосконалення суспільних умов життя людини. Соціальна культура характеризує діяльність держави, різноманітних соціальних інститутів, громадянського суспільства. Головними складовими соціальної культури є політична та правова культура.

Фізична культура включає чотири основні сфери:

–  культура відтворення людського роду (стихійне або планомірне, усвідомлене);

–  фізична культура та спорт (розвиток фізичних здібностей людини);

–  здоровий спосіб життя (культура харчування, розпорядок дня, організація праці та дозвілля, відсутність шкідливих звичок);

–  діяльність у сфері медицини (збереження та відновлення тілесно-духовних потенцій організму людини). Одночасно є елементом матеріальної культури, адже від останньої залежить матеріальна база системи охорони здоров’я.

Отже, не дивлячись на різноманітність конкретних форм, культура виступає як цілісність, як система.