2. Природа та «друга» природа

Взаємодія культури і природи має декілька аспектів. Перший – господарсько-практичний, який полягає у залежності від природних умов, природних багатств життя людини, долі країн та народів. Сьогодні значення природного фактора для економічної могутності країни дещо зменшується. Велику роль відіграють не природні умови і багатства, а власне людський фактор. С першим аспектом тісно пов’язаний другий – екологічний. Екологічна рівновага, охорона природи, екологічно чисті технології – це найважливіші аспекти сучасного стану проблеми «культура – природа». Усвідомлення цієї проблеми набуло особливої ваги сьогодні, коли все гучніше звучать попередження про загрозу глобальної екологічної катастрофи. Знаходження гармонії між природою та культурою буде, напевне, основним завданням третього тисячоліття. Третій аспект – медико-генетичний, що полягає у впливі на життя людини клімату, екології, погодних та природних умов. Наступний – етичний аспект проблеми. Любов до природи часто асоціюється з любов’ю до Батьківщини, що є найважливішою культурною цінністю. Можна виділити і естетичний аспект – милування красою рідної природи.

Отже, людина і культура несуть у собі природну, біологічну передісторію. Культура є природним, яке продовжується та перетворюється людською діяльністю. І тільки в цьому смислі про культуру можна говорити як про надприродне, позабіологічне явище. Разом з тим необхідно підкреслити, що культура не може бути над природою, адже тоді вона може її знищити. Людина зі своєю культурою є частиною екосистеми, тому культура покликана бути частиною загальної з природою системи. І наостанок, необхідно пам’ятати слова М. Прішвіна: «Природа може існувати без культури… Але культура без природи швидко знесилиться».

3. Провідні концепції культурогенезу: трудова (к. Маркс, ф. Енгельс), ігрова (й. Хейзінга), психоаналітична (з. Фрейд)

Провідні концепції культурогенезу. Серед найважливіших проблем, які завжди бентежили людський розум, питання походження людства та людської культури. В різноманітних міфологічних та релігійних системах питанням цього кола належало дуже значне місце. В процесі становлення наукової культурологічної думки, проблема походження людства та стимулів і принципів формування людської культури стала стрижневою для культурологічного вчення.

Концепція культурогенезу К. Маркса та Ф. Енгельса. Її класичні положення викладено у працях засновників марксизму Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895). Але, звісно, у марксизму в цьому плані були й попередники. Насамперед слід згадати американського просвітителя, філософа, суспільного діяча Б. Франкліна, який (вважається, що вперше) визначив людину як «а toolmaking animal», тобто як тварину, що робить знаряддя праці.

У праці Маркса йдеться скоріше про роль праці в розвитку людського суспільства (але вже наявного як саме людського), а також про вивчення історії на основі матеріальних решток культури – звісно, первісні культури залишили по собі насамперед знаряддя праці; але ніде прямо не говориться про те, що людина як така з’явилася саме завдяки праці.

Наведемо абзац з тексту Ф. Енгельса «Діалектика природи»: «Праця – джерело всякого багатства, говорять політико-економи. Вона справді є такою поряд з природою, що доставляє їй матеріал, який вона перетворює в багатство. Але вона ще й дещо безмежно більше, ніж це. Вона – перша основна умова всього людського життя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину».

Енгельс звертає увагу і на другий чинник – розвиток у людини мовлення.

Третій значний чинник у процесі появи людини – початок вживання м’ясної їжі.

Саме вживання м’ясної їжі, на думку Енгельса, привело до двох нових досягнень, що мають вирішальне значення, а саме користування вогнем та приручення тварин. Розселення ж людини по територіях з холоднішим кліматом створило нові потреби, тобто потреби в житлі й одязі, та, внаслідок цих потреб, «нові галузі праці і разом з тим нові види діяльності, які все більше віддаляли людину від тварини».

Трудова концепція культурогенезу тільки умовно, за традицією може називатися «трудовою», оскільки насправді в ній ідеться про низку рівнозначних і взаємозумовлених чинників перетворення тварини в людину і по своїй суті вона може бути віднесена скоріше до концепцій «діяльнісного» типу.

Психоаналітична концепція культурогенезу З. Фрейда. Психоаналітична концепція австрійського психіатра 3. Фрейда (1856-1939) засновується на уявленні, згідно з яким люди є складними енергетичними системами і життєдіяльність людини від біологічного до найвищого культурного рівня активізується єдиною психічною енергією, яка може переходити з одного стану в інший, але її кількість постійно зберігається. Джерелом психічної енергії Фрейд вважав нейрофізіологічне збудження, а метою будь-якої форми поведінки індивіда – зменшення напруження від надмірної концентрації цієї енергії (оскільки нагромадження енергії викликає неприємне відчуття). Таким чином, мотивація будь-якої поведінки людини пояснюється дією енергії збудження, що викликається тілесними потребами.

Для розуміння суті і процесу становлення культури велике значення має поняття зміщеної активності, згідно з яким звільнення енергії й ослаблення напруження може відбуватися завдяки зміні об’єкта поведінкової активності. Зміщена активність (сублімація) спостерігається в тих випадках, коли з якихось причин вибір потрібного об’єкта для задоволення інстинкту є неможливим.

Не маючи можливості отримувати задоволення потреби безпосередньо й миттєво, люди навчились зміщати свою інстинктивну енергію на інші об’єкти (інших людей, інші предмети та іншу діяльність) замість тих, які передбачались для прямої розрядки енергетичного напруження. За Фрейдом, і були сформовані складні соціальні інститути – релігійні, політичні, економічні і т.д. Продуктом сублімації сексуальної та агресивної енергії Фрейд вважав і мистецтво.

Ігрова концепція культурогенезу Й. Хейзінги. Однією з найвідоміших культурологічних праць, присвячених значенню гри у виникненні й розвитку культури, стала книга нідерландського мислителя Й. Хейзінги (1872-1945) «Homo Iudes» («Людина граюча»). Його погляд полягає в тому, що «культура виникає у формі гри, вона розігрується від самого першопочатку». Хейзінга звертається насамперед до вищих форм гри, тобто ігор соціальних, у яких можна побачити такі форми суто ігрової діяльності, як змагання й перегони, вистави та видовища, турніри, процесії, маскаради тощо. Хейзінга переконаний, що саме через гру людська спільнота підноситься до надбіологічних форм життя. У грі «розігрується» щось таке, що перевищує безпосередні життєві потреби й надає дії смислу. Гра сприяє утворенню суспільних угруповань, оскільки спільне перебування в певному винятковому відносно «звичайного» життя просторі, спільна причетність до чогось важливого зближує людей, формує почуття єдності й відокремленості від решти світу.

Хейзінга пише, що вже мова, найперший і найвищий інструмент культури, що його творить сама людина, твориться духом і є своєрідною грою.

Ігрову концепцію культури розвивав у своїх працях і представник німецької герменевтики Г.-Г. Гадамер. Він також вважає, що людська культура без елементу гри немислима, оскільки гра є елементарною функцією людського життя. Значне місце відведено грі в трактуванні культури Е. Фінком, Л. Вітгенштейном, Х. Ортега-і-Гассетом, Г. Гессе та ін.