4. Концепції ідеальних типів культур м. Вебера та Дж. Фейблмана

На початку ХХ століття М. Вебером були розглянуті ідеально абстрактні способи соціокультурної інтеграції, що стало основою вчення про ідеальні типи культур.

Ідеальний тип, за Вебером, – це теоретична конструкція, образ-схема, отримана в результаті спрощення, посилення та логічного поєднання рис феноменів, що трапляються в різні епохи, в різних культурах.

Ідеальні типи культур були виділені на ґрунті аналізу соціуму за видом існуючого панування. У чистому вигляді М. Вебер виділяє три таких типа:

1) раціональний тип панування, що обумовлений раціональними інтересами тих, хто підкорюється, і тих, хто панує. Відповідним йому є правовий тип держави, покора перед законом, а не перед авторитетом;

2) традиційний тип панування, що ґрунтується на святості традицій та звичаїв. Відповідною йому є патріархальна спільнота на чолі з господарем, якому безумовно підкоряються всі члени спільноти;

3) харизматичний тип панування, що пов’язаний з емоційним сприйняттям влади (харизма – це певні якості особистості, які дозволяють надихати людей та вести їх за собою).

Ідеальний тип не має прямого аналога в реальній історії культури, він є умовністю, науковою абстракцією, яка дає можливість досліджувати численні феномени реальних культур, вивчати причини й характер відхилення реальних культурних типів від ідеальних.

Інша класифікація ідеальних типів культур була запропонована Дж. Фейблманом. Він, як і Вебер, підкреслював, що виділені ідеальні типи не співпадають з реально існуючими культурами. Ідеальний тип – це абстрактна модель, що може бути присутньою в реальній культурі автономно або з кількома подібними моделями.

Фейблман виділяє сім таких типів: чотири ранніх та три розвинених.

Ранні типи культур:

1) допервісний тип культури: люди кочують, не перетворюють природу, шукаючи в ній підтримку. Становище людини повністю визначається її фізичною силою. Соціальна організація не розвинена. По суті ця культура – перманентна, нескінчена боротьба за виживання.

2) первісна культура: звичаї та інститути соціальної групи формують людину настільки, що вона не уявляє власного існування поза групою. Первісна культура більше залежить від природи, максимально пристосовується до неї. Розвивається скотарство, землеробство. Ця культура створює божества, які допомагають людині вижити.

3) воєнний тип культури: ідея виживання поступається ідеї володіння речами. Ця культура виявляється у таких видах діяльності, як торгівля та військова діяльність (алчність та хижацтво). Людина повинна відмовитися від власних інтересів заради досягнення загальної мети. Ця культура скоріше регламентована, ніж організована. Господарська діяльність ґрунтується на ефективному використанні природних ресурсів та розвитку работоргівлі. Поклоніння не природним божествам, що допомагають вижити, а богам війни.

4) релігійний тип культури: відкидає активну діяльність, її ідеал – пасивність та невизначеність. Все визначається Богом і йому підкоряється. Загальна мета – відмова від значущості земного життя в ім’я досягнення вічного потойбічного життя. Ступінь конформізму надзвичайно високий. Спосіб виробництва – феодальний. Головний соціальний інститут – церква. Релігійна культура відкрита для контактів з іншими культурами, переймає релігійні елементи інших культур, проте зачиняє двері перед науковими дослідженнями. По відношенню до культурного прогресу відіграє роль заборони або обмеження.

Розвинені культурні типи:

1) цивілізаційний або урбаністичний тип культури: людина повинна задовільнятися лише дійсністю, яку може пізнавати за допомогою відчуттів та інтелекту. Наука та мистецтво розвиваються як засоби самоствердження та саморозвитку. Єдність суспільства досягається надзвичайними зусиллями, спрямованими на об’єднання індивідів. У соціальному житті відсутня спільна мета. Спосіб виробництва – капіталістичний. Людина цивілізованого типу отримує задоволення від життя, перебуває у пошуках різноманітності. Ця культура – атеїстична.

2) науковий тип культури: домінує теорія, у відповідності до якої відомі наукові закони діють на будь-якому рівні буття. Провідний мотив діяльності – дослідження, а мета досліджень – відкриття законів природи. Мета культури – безперевне вдосконалення можливого майбутнього реального світу. Науковий тип культури надає індивіду йти власним життєвим шляхом, неповторним, відмінним від інших, проте таким, що забезпечує особистості задоволення від реального служіння цілям суспільства. Єдиний бог, якого визнає людина наукового типу – природа.

3) постнауковий тип культури: провідна роль як і раніше належатиме дослідницькій діяльності, головна мета – знання. Мета цієї культури – створення раю на землі (або хоча б максимальне наближення до цієї мети). Постнаукова культура віднайде способи застосування наукових методів до вирішення психологічних та соціальних проблем. Цікаво, що людині цієї культури будуть притаманними релігійні почуття, адже все створене Богом в однаковій мірі богоподібне.

Крім запропонованої класифікації культур, Фейблман визначив чинники, від яких залежить рівень розвитку культури. Останній прямо пропорційний високому ступеню соціальної організації, що дозволяє вирішувати проблеми, які турбували попередні покоління, автоматично.