ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

імені МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ

ПОЛІТОЛОГІЯ

КУРС ЛЕКЦІЙ

(навчально-методичний посібник)

ВІННИЦЯ – 2008

Авторський колектив: доц. Будьонна Л.Г. (тема 10), доц. Буртяк Г.Я. (теми 16, 21, 26), доц. Євтушенко Н.В. (теми 10, 20, 22, 23, 24, 25), ст. викл. Добіжа В.В. (теми 3, 18, 19), доц. Конотопенко О.П. (теми 11, 13, 14,) доц. Ніколаєць Ю.О. (тема 5), проф. Струкевич О.К, проф. Ткаченко А.Д.(теми 1, 2, 4, 6, 7, 8, 9, 15)

Рецензенти:

Корнієнко Валерій Олександрович

доктор політичних наук, професор.

Яременко Олександр Іванович

кандидат наук з державного

управління, доцент.

Матеріали подано у авторській редакції

Комп’ютерний набір здійснено Маршук Н.О.

Рекомендовано до використання у навчальному процесі Вченою радою Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Протокол № 3 від 19 грудня 2007 р.

ЗМІСТ

Лекція 1. ПРЕДМЕТ

І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІТОЛОГІЇ……………………….5

Лекція 2. ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ…………………….23

Лекція 3. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА.

ТЕОРІЯ СТРАТИФІКАЦІЇ………………………………………….. ..39

Лекція 4. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА………………………………………55

Лекція 5. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ

СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ………………………………………………………………….62

Лекція 6. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ

ДУМКИ В УКРАЇНІ……………………………………………………84

Лекція 7. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

І ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ…………………………………………104

Лекція 8. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ

І ЕТНОПОЛІТИКА …………………………………………………...115

Лекція 9. ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА

ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА………………………………………131

Лекція 10. ВИБОРЧІ СИСТЕМИ………………………………..……141

Лекція 11. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА:

СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ…………………………………...……149

Лекція 12. ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ

СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА…………………………………………..161

Лекція 13. ПРАВОВА ДЕРЖАВА

І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО……………………….………186

Лекція 14. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКО-

ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ………………………………...209

Лекція 15. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО:

СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ………………………221

Лекція 16. ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА КРИЗИ

ШЛЯХИ ЇХ РОЗВЯЗАННЯ…………………………………………237

Лекція 17. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ……………………………256

Лекція 18. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА…………………...……..…...266

Лекція 19. ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ…………………………..273

Лекція 20. МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

І СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС…………………………….289

Лекція 21. УКРАЇНА В СИСТЕМІ СУЧАСНИХ

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА

СВІТОВОМУ ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ………………….301

Лекція 22. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦИВІЛІЗАЦІЙНА

СТРУКТУРА СУЧАСНОГО СВІТУ………………………………...320

Лекція 23. ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

ТА ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ………………………………….341

Лекція 24. ПОЛІТИЧНІ АСПЕТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

СУЧАСНОСТІ. ………………………………………………………..378

Лекція 25. СУЧАСНІ ФУТОРОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТВА………. 408

Лекція 26. ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ…………………………………..420

1. Предмет і метод політології

У найзагальнішому тлумаченні політологія – це наука про політичне життя суспільства, людської цивілізації. При детальнішому розгляді політологію визначають як науку про закономірності й тенденції функціонування політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію як між собою, так і з іншими підсистемами суспільства.

У більшості країн, де політику інтенсивно вивчають як на академічному, так і на прикладному рівнях, активно використовують термін „політичні науки”, під якими насамперед розуміють політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію. В Україні, як і в більшості країн пострадянського простору, утвердився термін „політологія”, запозичений з соціально-гуманітарного дискурсу, ряду європейських академічних шкіл. З нашого погляду, ця назва декларує готовність і спонукає до комплексного підходу при вивченні політики, поєднуючи знання усіх наук соціально-гуманітарного спрямування.

Термін походить від давньогрецьких слів „polis” (місто-держава) та його похідних: politike (мистецтво управляти містом-державою), politica (поліс, організований певною владою), politeia (конституція), polites (громадянин), politecas (державний діяч) та ін., а також − logos − слово, поняття, вчення.

Політологія, як відносно самостійна царина знань сягає своїми коренями часів Стародавніх держав і насамперед Греції. Виникнення 2,5 тис. років тому соціально зорієнтованого філософського знання зумовило активні роздуми щодо сутності політики як соціального явища, пошуку оптимального політичного ладу, виявлення змісту таких соціальних, моральних і, одночасно, політичних цінностей як свобода, право, справедливість та ін.

Зародки спеціально організованого викладання політичних знань дослідники виявляють у середньовічних університетах. Принаймні на двох із чотирьох обов’язкових тоді факультетів – правовому і філософському – викладання безпосередньо торкалося політичних аспектів суспільного життя.

Відокремлене викладання знань про політику стало набутком нового часу. Добу політології як навчальної дисципліни започаткував 1613 р. Лейденський університет у Нідерландах. У Швеції було створено перші кафедри: з ораторства та політики в університеті м. Упсала (1622 р.), політики та історії в академії м. Або (1640 р.). На теренах Нового світу політологія як навчальна дисципліна започаткована 1880 р. створенням при Колумбійському коледжі школи політичної науки. У США 1903 р. було створено й першу асоціацію політичних наук, за зразком якої творилися національні асоціації в інших країнах. 1949 р. під егідою ЮНЕСКО було створено Міжнародну асоціацію політичних наук.

Прорив у поширенні політології як науки та навчальної дисципліни відбувся лише після другої світової війни. До того часу політична система суспільства практично зводилася до системи державних органів, обмежувалася лише їх активним функціонуванням. Для вивчення особливостей функціонування і передбачення тенденцій розвитку такої системи вистачало принципів юриспруденції, конституційного, державного та адміністративного права.

Нагальна потреба у політології виникла після другої світової війни. Вона виникла з двох причин: державні діячі передвоєнного часу у більшості випадків дискредитували себе недолугою політикою „умиротворення” фашизму, нездатністю йому протистояти, еміграцією зі своїх країн, а то й колабораціонізмом – співпрацею з фашистами. У ході боротьби з фашизмом і в післявоєнний час народи Європи та інших частин світу здобули багатий політичний досвід, сформували заново чи наповнили новим дієвішим змістом функціонування старих політичних інституцій. З того часу політику, поряд з державою, стали уособлювати масові й кадрові партії, громадські організації, суспільно-політичні рухи, групи тиску, громадська думка й засоби, що її формували. За їх допомогою народи ряду провідних країн світу все з більшою енергією почали перебирати на себе справу прийняття важливих для суспільства рішень.

За цієї обставини теорії держави і права стало замало для аналізу й передбачення політичного життя. Конче необхідною стала спеціалізована й доволі мало відома у попередні часи політологія чи політична наука.

Оскільки радянський тоталітаризм ґрунтувався на засадах залежності народу від влади, але ні в якому разі не на засадах взаємозалежності, взаємодії суспільних верств і влади, то керівництво суспільством, яке здійснювалося в Радянському Союзі компартією не можна визначити як політику у повному сенсі цього слова. Відповідно компартійно-радянському керівництву і не потрібна була політологія як наука. Головною ж причиною ігнорування політології було небажання науковими методами виявляти зміст і характер взаємин, які утвердилися в Радянському Союзі між суспільством і владою. Як наслідок, до політології було причеплено ярлик лженауки і т.п.

Тому лише з послабленням і втратою влади компартією кафедри політології почали з’являтися на теренах СРСР спочатку у Прибалтійських державах. 1990 року у ряді провідних українських університетів, у тому числі й у Вінницькому педінституті (перший завідувач – Ткаченко А.Д.)