Особливості смакової рецепції

У різних людей абсолютні пороги смакової чутливості до різних речовин можуть суттєво відрізнятися, аж до "смакової сліпоти" до окремих агентів (наприклад до креатину). Крім того, абсолютні пороги смакової чутливості багато в чому залежать від стану організму (вони змінюються при голодуванні, емоціях, під час вагітності).

У разі тривалого впливу смакових речовин відбувається зниження інтенсивності смакового відчуття – адаптація. Тривалість розвитку процесу адаптації пропорційна до концентрації розчину. Адаптація до солодкого й солоного розвивається швидше, ніж до гіркого й кислого. Виявлено й перехресну адаптацію, тобто зміну чутливості до однієї ре­човини під час впливу іншої. Застосування кількох смакових подраз­ників одночасно або послідовно створює ефект смакового контрасту або змішання смаку. Наприклад, адаптація до гіркого підвищує чутли­вість до кислого й солоного, а до солодкого — загострює сприйняття всіх інших смакових відчуттів. При змішуванні кількох смакових речо­вин може виникнути нове смакове відчуття, що відрізняється від смаку складової суміші компонентів.

У процесі еволюції смак формувався як механізм вибору їжі або нехтування нею. У природних умовах смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними й термічними, також створеними їжею. Кра­щий вибір їжі лише почасти ґрунтується на вроджених механізмах. Значною мірою він зумовлений механізмами, виробленими в онтогене­зі умовно-рефлекторним шляхом. Біологічне значення смакових від­чуттів полягає, з одного боку, у визначенні їстівності їжі, а з іншого, – у регуляції процесу травлення. Завдяки наявності вегетативних реф­лексів смакові відчуття беруть участь у процесах секреції травних за­лоз, причому впливають не лише на інтенсивність процесу, а й на склад секрету.

Шкірна чутливість

Тіла нейронів, що іннервують шкіру, лежать у передніх рогах сірої речовини спинного мозку. Аферентні волокна їх не утворюють спе­ціальні чутливі нерви, а розподілені багатьма периферичними нервами. У шкірі й пов'язаних з нею структурах перебувають нервові закінчення цих волокон: механорецептори, терморецептори й рецептори, що сприймають біль. Вони не зібрані в окремі органи чуття, а розсіяні по всій шкірі. Щільність розташування шкірних рецепторів не скрізь рів­номірна.

Механорецепція (дотик) охоплює низку якостей, таких як відчуття тиску, дотику, вібрації і лоскоту. Вважають, що для кожного виду від­чуттів є свої рецептори. У шкірі вони розташовані на різній глибині й у різних її структурних утвореннях. Більшість рецепторів – це вільні не­рвові закінчення чутливих нейронів, позбавлені мієлінової оболонки. Частину їх укладено в різного роду капсули.

Кожний тип рецептора шкіри відповідає переважно на модуляцію подразника, до якої він найчутливіший. Однак деякі рецептори реагу­ють і на інші подразники, але зі значно нижчою до них чутливістю.

Тільця Мейснера – датчики швидкості. Подразнення в них сприй­мається лише під час руху об'єкта. Розташовуються вони в позбавленій колосистого покриву шкірі: на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках. Швидкість сприймають також і вільні нервові за­кінчення, що містяться навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску; розміщені у волосистій і позбавленій волосся шкірі.

Тільця Пачині – рецептори тиску і вібрації. Виявлено їх не лише у шкірі, а й сухожилках, зв'язках, брижах. Відчуття вібрації виникає внаслідок швидкої зміни стимулів.