3.1 Хор a capella.

Кілька слів про розміщення хористів. Для приклада візьмемо змішаний хор, великий або камерний. Класична схема розміщення найпоширеніша: сопрано - перші один або два ряди ліворуч, альти-перші один або два ряди праворуч; за сопрано, тобто третій або третій і четвертий ряди - тенора, а за альтами - баси, причому другі, більше низькі, ближче до центра.

Хочу небагато уточнити: тенори й баси перебувають, точніше, не тільки "за" сопрано й альтами, а, скоріше "над" ними, тому що хористи коштують, як правило, на хорових верстатах, які звичайно мають чотири щаблі. Крім того, будь-який хор коштує не по прямої лінії, а невеликою ввігнутою дугою - так співаки краще чують один одного й звучання стає більше компактним.

Другий варіант: хор розташований секторами (не "штабелями", як відповіла одна студентка, а "секторами") ліворуч праворуч по партитурі - сопрано, альти, тенори, баси. Іноді тенори й баси міняються місцями і, нарешті, третій варіант: хор розташовується квартетами. Такий варіант зустрічається рідше. Так розташовувався знаменитий американський хор під керуванням Роберта Шоу, чудовий хор, що гастролював у СРСР. Таке ж квартетне розташування в сучасного Уральського камерного хору (м. Перм) під керуванням Владислава Новіка, що записав більше десятка дисків російської духовної музики й отримав прекрасні відкликання на Заході. До речі, у цьому хорі прийняли дотепне рішення - розташовувати хористів не на верстатах, а на невеликі, різної висоти підставках-лавочках на однієї людини. Дуже зручно на гастролях, у залах, де немає верстатів.

До якого ж звучання хору ми повинні прагнути? Це, як завжди, залежить від добутку, що виконується. Якщо це світська музика - представимо собі звучання гарного концертного залу, якщо духовна - акустикові православної церкви або католицького собору. А якщо народні пісні в авторській обробці? Тут теж, напевно, концертний зал, але більше "сухий" по акустиці, адже треба пам'ятати про скоромовки в народних піснях ("віники-повіники" і т.д.) - як би не "розмити" артикуляцію! А якщо російський хор виконує народні пісні? Існує думка, що ці пісні співалися на відкритому повітрі й тому не треба ніякої акустики через відсутність відбиттів. Це, мені здається, дивно - не все-таки співалося у відкритому полі або степу? А на узліссі лісу, на березі ріки й т.п. хіба немає відбиттів? Навіть луна буває! Звичайно, коли хор записаний досить повітряне, це звучить гарніше - зрозуміло, з урахуванням жанру.

Тепер повернемося до розміщення хору. Яке з них для нас привабливіше? По-моєму, простіше всього й зручніше для запису (не гарніше, а саме зручніше), коли хор коштує секторами: поставив мікрофон до групи, направив на її середину й на пульті встановлюєш весь баланс між групами. А при "квартетному" розміщенні? Тут ніякого балансу міксуванням ми на пульті не створимо, прийде бігати до мікрофонів і поправляти, направляти, поки не доможемося балансу. Класична й "секторна" розміщення все-таки більше контрольовані.

А тепер про те, скільки використовувати мікрофонів. Точних і конкретних рекомендацій дати просто неможливо - і приміщення різні, і музика різна, і різні хори, коли кожний має своє специфічне звучання. Але дещо все-таки можна сказати. Як показує практика, для запису стандартного хору в стандартному залі або студії потрібно три ряди мікрофонів, властиво, також, як і для стандартного оркестру.

Це - загальний головний мікрофон, точніше, мікрофонна пара (у нас же стерео), а те й три (технології decca tree), раптом у нас surround! Індивідуальні - по кількості груп - чотири або більше, і два далеких "повітряних" (деякі ставлять три, або й чотири).

Дуже важливо правильно поставити загальний мікрофон - звичайно спайку або стерео мікрофон, можна, залежно від умов, застосувати й не дуже широка стереопара «AB». Але тут ми вступаємо в деякий конфлікт із диригентом - найкраще місце для мікрофона займає саме він. Треба домовлятись! Як правило, диригент небагато уступає, якщо ж ні, треба якось однаково ухитритися водрузити мікрофон у потрібне місце (для цього ж існують стійки з "журавлями"). Загалом, важливо знайти таку крапку, щоб на загальному мікрофоні хор звучав одноманітно, щоб всі групи були в балансі, щоб був розбірливий текст, незалежно від того, чи відомий вам мова, на якому виконується чи добуток ні. Звичайно така крапка, залежно від розміру хору, перебуває в 2,5...3,5 метрах від першого ряду хору, ледве вище голів верхнього ряду, і спрямований в крапку між середніми рядами співаків (мал. 3.1).

Таким чином, при деякій корекції висоти й спрямованості, можна одержати досить рівне звучання груп і гарну злитість голосів.

Яку систему стереофонічного запису вибрати для загальних мікрофонів? Мені здається, XY буде звучати біднувато, і я б рекомендував ORTF або нешироке AB. AB треба використовувати дуже обережно, щоб уникнути "діри" у середині, до того можна втратити другі баси, вони адже звичайно

коштують ближче до центра. Існують теоретично ще системи MS-Запису, але сумарно-різницеві перетворювачі в сучасних пультах зустрічаються рідко.

Правда, існує й технологія псевдо-MS, але це зовсім інша тема. Обійтися тільки загальним мікрофоном і домогтися при цьому гарного й рельєфного звучання хору більша рідкість і велике везіння. Тут повинні збігтися різні компоненти - виконавський рівень хору, характер акустики, що підходить для виконання даного добутку, якість мікрофонів і всього звукового тракту. Що стосується характеристики спрямованості загального мікрофона - те знову ж це диктують умови запису: якщо доводиться писати тільки на загальні мікрофони (one point), те в гучному приміщенні краще використовувати кардіоїди або широкі кардіоїди; якщо не дуже гучне, можна спробувати вісімки або кругові. Але якщо будуть застосовуватися далекі "повітряні" мікрофони, то в кругових загальних мікрофонах немає необхідності, адже, мабуть, у якості далеких будуть застосовуватися саме ненаправлені або двосторонні.

Перейдемо тепер до індивідуальних мікрофонів адже завжди хочеться записати рельєфно. Та й з розбірливістю тексту буде менше проблем. Менше, якщо ці мікрофони правильно поставити. А те, може трапитися, що хто-небудь із особливо старанних хористів "засолює" або свистячі голосні засвистять, а шиплячі засичать, шелест нот перетвориться в моторошний тріск... Загалом, всі недоліки виконання найбільше чутні саме на індивідуальних мікрофонах. Правда, на загальному "диригентському" мікрофоні можна часто почути якщо й не спів диригента, те, у всякому разі, пошепки вимовний текст. Отут треба вартувати!

Тому що ж все-таки ставити ближні мікрофони? Є два стандартних варіанти. Перший. Перед хором, приблизно в одним-півтора метрах від першого ряду хору, ставляться чотири мікрофони ("по рампі") на висоті ледве вище голів другого ряду, якщо рядів чотири. Якщо в хорі два ряди, то мікрофони встановлюються ледве вище голів першого ряду й направляються над головами другого ряду або, відповідно, першого ряду при двох рядах, але нижче голів третього ряду (або другого при дворядному розташуванні).

Нагадаю, що це при усередненій акустиці залу.

Акустика приміщення вносить свої корективи. Крім того, треба враховувати й глибину хорових верстатів. Якщо щабля занадто широкі, то відстань від мікрофонної стійки до першого ряду може бути трохи менше, але тоді сам мікрофон варто підняти вище, а направити в ту ж крапку, як було сказано вище, щоб не втратити верхні ряди, які в цьому випадку є не тільки "верхніми", але й "далекими". У деяких випадках можна індивідуальні мікрофони ставити й вище, на рівні очей співаків, але набудовувати все-таки прийде в крапку між другим і третім рядами. Знову ж - дивлячись який хор, які голоси... Помнете, у поета: "Є жінки в російських селищах... Коня на скаку зупинить... " і т.д. Отож, якщо такі бойові жінки будуть, наприклад, у групі сопрано, тобто небезпека втратити тенорів. Будемо працювати з мікрофоном - піднімемо стійку ще вище й направимо мікрофон на тенорів. Трапляється також, що диригент по своїх хормейстерських міркуваннях міняє місцями жіночу й чоловічу групи -у всіх свої проблеми, а ціль одна.

Другий варіант при класичному розміщенні хору. Ставиться по одному мікрофоні на кожну групу, при цьому цілком придатна широка кардиоїдна, якщо є така, напроти середини кожної групи. Виходять дві пари мікрофонів,

ліворуч і праворуч, одна над іншою (мал.3.2). Але при цьому необхідно пам'ятати про фази! Кожний мікрофон спрямований у крапку між рядами "своєї" групи. Якщо щабля хорових верстатів занадто широкі, то стійку треба ставити ближче до хору або скористатися "журавлем", - головне, щоб мікрофони перебували на однаковій відстані кожний від своєї групи. Якщо хор дуже великий, 70 і більше людина, то чотирьох індивідуальних мікрофонів при такому розміщенні може не вистачити - прийдеться подвоїти їхню кількість і поставити по два мікрофони на кожну групу. Якщо з мікрофонами дефіцит, те, як видно, прийде звернутися до першого варіанта "по рампі". Буває ситуація ще складніше, коли до великого дорослого хору додаються діти, як це часом трапляється при записі хору Хорової академії п/к В.С. Попова. Доводиться до цим, хоч і голосистим, але все-таки дітям, ставити нижче додаткові мікрофони, штуки чотири. Адже не будуть же дорослі хористи тримати на руках маленьких співаків? Хоча для телебачення було б цікаво! Припустимо, що все вдалося: баланс знайдений і між групами хору, і між групами мікрофонів, і навіть отримана гарна "реверберація" на

індивідуальних мікрофонах, виставлений середній рівень після прослуховування окремих голосних і тихих місць... Все добре!

Якої ж проблеми очікують нас спереду? Їх не так уже мало! Вище згадувалося, що текст повинен бути розбірливим, незалежно від мови виконання, але при старанній артикуляції можуть бути занадто підкреслені шиплячі й свистячі приголосні, які побороти чисто мікрофонними прийомами мало імовірно, як їх не нахиляй і не обертай! Це ж не запис читця або соліста-вокаліста, коли така маніпуляція може допомогти. Еквалайзером теж краще не користуватися, щоб не втратити тембр. Залишається тільки волати до диригента й до самих хористів, щоб за цим постежили - вони це вміють, запевняю вас! Друге, мабуть, саме неприємне - комбінаційні частоти. Це биття голосів, що виникає при голосному співі, особливо на високих голосах, а вуж на дитячих! Вони проявляються у вигляді хрускоту, тріску й схожі на нелінійні спотворення.

Цей призвук іноді присутній навіть у голосах деяких солістів, а на хорі може придбати глобальні масштаби. Один засіб - попросити зм'якшити ці невдалі звуки самих виконавців. І можна ще спробувати розставити хористів ширше, подалі друг від друга, навіть за рахунок тимчасового зменшення їхньої кількості (природно, порадившись із диригентом). І, звичайно, особливо уважно стежити за найменшими перевантаженнями на будь-яких ділянках звукового тракту. Коли це робиться не дуже акуратно, виникає короткий провал у звучанні якійсь із груп. Прийдеться ці місця переписувати іншого рецепта немає. Головне - не проґавити. Тепер що стосується октавістів. Особливо гарні ці голоси на останніх акордах наприкінці фраз, наприкінці добутку. Буває так, що навіть якщо ці представники "хорової еліти" і беруть участь у басовій партії в цілому, те перед особливо важливими низькими нотами переходять на "індивідуальний режим" і замовкають, щоб зібратися із силами й особливо ефектно "поставити" нижчу ноту. Тут теж варто втрутитися ізонефі, щоб не було помітного зникнення найнижчих голосів, а також несподіваного й навіть акцентованого різкого їхньої появи.

ПРО "суфлерську" діяльності диригента вже було сказано. Не все в цьому зізнаються, але на якийсь час все-таки затихають. І, звичайно, тональність. Не треба приймати на віру, що "тримаємо лад" - обов'язково треба самим

переконатися в цьому. А те при монтажі трапиться катастрофа - склеїти шматки з розбіжностями в тональності неможливо. Непогано було б в апаратній мати камертон, щоб точніше вловити "плавання ладу" і вчасно зробити потрібні дописки. Щоб підстрахуватися, добре мати хоча б один пристойний цілий дубль як резерв. У міру втоми групи хору можуть зазвучати більш строкато, ніж на початку запису, з'являться окремі "псевдосолісти". Наша справа це почути й припинити. Вірніше, припинить диригент після нашої скарги. Ну, і зовнішні перешкоди: шум нот, що перебувають у руках виконавців, тріск верстатів та ін. Щабля верстатів можна полити водою, на короткий час це може допомогти. А шарудливі нотні аркуші добре б вкласти у тверді папки. Частенько в хорових добутках можна зустріти й сольні партії. Важливо зрозуміти, у якому ключі це повинне звучати: чи те це явне соло, чи те це репліка з хору. Треба обов'язково це обмовити з диригентом. Якщо справжня сольна партія, то соліста краще "відірвати" від хору, писати на окремий мікрофон, причому бажано помістити соліста зі своїм мікрофоном спиною до індивідуальним мікрофонам хору й перед загальним, що допоможе зберегти соліста в тім же акустичному просторі, що й хор. Якщо це фарба, репліка з хору, то окремий мікрофон не знадобиться, аби тільки був розбірливий текст. Якщо план вийде занадто далеким, то можна попросити соліста встати ближче до одному з індивідуальних мікрофонів хору. А якщо знадобиться особливий колорит, наприклад ангельський "голос із небес", як, скажемо, в "Літургії" Рахманінова в номері "Тобі поїсти", те солістку можна вивести в зал або в хорі відвернути від мікрофонів, аж до того, щоб устати спиною до диригента, він не образиться.

Іноді, при кристально чистій інтонації й при вдалому розміщенні мікрофонів, на довгих і неголосних акордах можна почути перший октавний обертон, а вуж зовсім рідко й другий, квінтовий через октаву. Красиво! Ще кілька слів про невеликі хорові колективи. Я думаю, нікому не прийде в голову ставити всі три "шари" мікрофонів на хор із дванадцяти чоловік. Напевно, можна обійтися й двома загальними, додавши до них два "повітряних", якщо треба. Бувають ситуації, коли хор з 18...20 чоловік розташовується в один ряд, як, наприклад, хор Свято-Данилова монастиря п/к Г. Сафонова. У цьому випадку доцільніше на загальних мікрофонах використовувати систему AB, навіть, може бути, додавши на кожну групу індивідуальні мікрофони. Але кожний конкретний випадок має свої особливості й свої рішення.