Порядок допиту свідків

• Кожний свідок допитується окремо.

• Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

• Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

• Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

• Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

• Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

• Свідок, даючи показання, може користуватися записами в тих випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

• Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

• Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

ПИСЬМОВИМИ ДОКАЗАМИ є всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Характерною ознакою письмових доказів є те, що їх зміст відображається умовними письмовими знаками. Основне місце належить буквам. Але умовні знаки можуть бути і іншими: цифри, ієрогліфи, нотні знаки, шифр, стенографічні знаки, топографічні позначення. Відповідно, до письмових доказів належать креслення, кошторис, нотні партитури, карти.

Письмові знаки можуть наноситися людиною безпосередньо, а також за допомогою різних пристроїв, друкарських машинок, принтерів та інших апаратів.

Класифікація письмових доказів

За змістом вони поділяються на:

• розпорядчі (воля осіб, від яких виходить документ, направлена на виникнення, зміну або припинення правовідносин);

• інформаційні (особи, які склали їх, повідомляють інших осіб про певні фактичні обставини).

За формою письмові докази класифікуються на:

• прості. Доказами простої письмової форми називаються такі письмові докази, які не мастять ніякого підтвердження чи реєстрації;

• нотаріальні – документи нотаріально посвідчені або такі, що пройшли реєстрацію в установленому законом порядку.

За суб’єктним складом письмові докази класифікуються на:

• офіційні – які виходять від державних органів чи посадових осіб;

• приватні – які виходять від приватних фізичних осіб.

За характером джерела докази класифікуються на:

• оригінали – перший екземпляр документів;

• копії – повторення документів в цілому або у певній частині. Копія може бути простою або нотаріально посвідченою. До суду, як правило, мають надаватися оригінали письмових доказів, але допускається подання копій. Але, якщо подано копію, суд має право вимагати подання оригіналу (ч. 2 ст. 64 ЦПК України).

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – експертам, спеціалістам і свідкам.

Серед письмових доказів особливе місце займає особисте листування, оскільки використання його як доказу по справі пов’язане з охороною таємниці листування громадян. В цивільному процесі суду не надано право виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах. Суд не може залучити до справи як докази листи осіб, які не є учасниками справи, без їх згоди на це. Якщо в листі міститься інформація про інтимне життя особи, державна, комерційна таємниця чи інформація про всиновлення, то він може бути досліджений в закритому судовому засіданні.

РЕЧОВИМИ ДОКАЗАМИ є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Речовими доказами є предмети, які своїми властивостями свідчать про обставини, які стосуються справи. Суд повинен вжити всіх заходів для збереження речових доказів у незмінному стані до вступу рішення в законну силу.

Речові докази пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – експертам, спеціалістам і свідкам.

Речові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Протоколи огляду речових доказів за місцем їх знаходження оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів.

У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.

ЦПК України 2004 року до речових доказів відніс магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини справи. Це можуть бути аудіо- та відеокасети, диски, записи, збережені у пам’яті телефонів, диктофонів, автовідповідачів.

Звуко- і відеозаписи досліджуються у загальному порядку, але з обов’язковим урахуванням їх особливостей.

Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

Особа, яка представляє у суді запис зобов’язана вказати у який спосіб він був отриманий, щоб суд міг установити чи допустимий такий доказ.

ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Для з’ясування обставин, які потребують спеціальних знань в галузі науки, техніки, ремесла, може бути призначена експертиза.

Експертиза – це дослідження певних фактичних обставин справи, що проводиться на підставі ухвали суду особою, яка володіє спеціальними знаннями у галузі науки, техніки, мистецтва тощо і має особливий процесуальний статус, у результаті якого утворюється новий засіб доказування – висновок експерта.

Види експертизи:

• судово-психіатрична (визначає психічний стан особи),

• судово-медична (для встановлення ступеня втрати працездатності, походження дитини),

• почеркознавча (для встановлення виконавця рукописних текстів),

• технічна експертиза документів (для встановлення способу і часу виконання документу, його частин, факту внесення змін у документ),

• технічна експертиза матеріалів і засобів звукозапису,

• будівельно-технічна,

• товарознавча та ін.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. При цьому суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються:

• підстави та строк для проведення експертизи;

• з яких питань потрібні висновки експертів,

• ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи;

• об'єкти, які мають бути досліджені;

• перелік матеріалів, що передаються для дослідження,

• попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Перед експертом не можуть ставитися правові питання.

Експертиза призначається обов’язково:

• у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами;

• за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким, на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.