ТЕМА. Доказування і докази в цивільному процесі
план
Поняття доказів та доказування у цивільному процесі.
Предмет доказування.
Належність доказів. Допустимість засобів доказування.
Подання доказів суду та обов’язок доказування. Звільнення від доказування.
Забезпечення доказів. Судові доручення по збиранню доказів.
Загальна характеристика доказів та порядок їх дослідження.
Оцінка доказів.
Поняття доказів та доказування у цивільному процесі
Суд не може вирішити жодну справу, не встановивши її обставини. Оскільки завданням суду є захист прав та інтересів, то для виконання такого завдання суд у кожному конкретному випадку повинен встановити, чи існує те право, про захист якого просить позивач, чи покладено на відповідача відповідний обов’язок і у чому він полягає, тобто, з’ясувати спірні правовідносини. При цьому права і обов’язки не виникають самі собою. Їх виникнення, зміну і припинення закон пов’язує із настанням певних юридичних фактів. Тому суду для з’ясування спірних правовідносин необхідно спочатку встановити, які юридичні факти здійснювалися.
Відповідно до закону суд може обґрунтовувати своє рішення тільки тими фактами, які були доказані у процесі, тобто, були встановлені у судовому засіданні за допомогою судових доказів.
Отже, суд зобов’язаний встановлювати по кожній справі, яку він розглядає, об’єктивну істину. Це досягається шляхом доказування.
Факти, які повинен встановити суд, є фактами юридичними, тобто такими, з якими суд пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Такі факти встановлюються за допомогою доказів.
Джерела
отримання доказів називаються
засобами
доказування.
Засоби доказування це визначена законом
форма відомостей про обставини, що мають
значення для вирішення справи.
ЗАСОБАМИ ДОКАЗУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Є:
пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків;
показання свідків;
письмові докази;
речові докази (зокрема, звуко- і відеозаписи);
висновки експертів.
Елементи доказів
Зміст доказів – це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Наприклад, у справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним, змістом доказу мають бути фактичні дані про перебування продавця у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Процесуальною формою доказів є визначені ЦПК України засоби доказування, в яких містяться фактичні дані.
Процесуальний порядок одержання, дослідження та оцінки змісту і процесуальної форми доказів є визначена ЦПК України послідовність одержання, дослідження та оцінки доказів.
ЦПК України визначає, що саме може використовуватися як докази у суді. Також закон визначає порядок використання доказів. Кожному виду доказів у Кодексі присвячена група норм, яка визначає порядок їх отримання і дослідження.
За способом утворення фактичних даних докази поділяються на:
первісні (отримані із першоджерела – оригінал документа, слід на землі чи предметі);
похідні (опосередковані – копія документа, зліпок сліду, плівка з відбитками пальців). Оскільки похідні докази більш віддалені від фактів, про які вони свідчать, вони менш достовірні, чим первісні докази. Тому суд, відповідно до принципу безпосередності, повинен досліджувати матеріали справи за першоджерелами. При використанні похідних доказів від суду вимагається особлива уважність в їх дослідженні та оцінці з тим, щоб не допустити спотворення дійсних фактів.
За характером зв’язку змісту доказів із фактами, які необхідно встановити, докази поділяються на:
прямі (які містять безпосередньо відомості про головний факт – показання свідка про заподіяння шкоди);
побічні (дають можливість зробити висновок про факт – показання свідка про те, що одна із сторін при укладенні договору не усвідомлювала значення своїх дій). Часто докази містять інформацію про юридичний факт опосередковано. Вони дають можливість зробити висновок про наявність або відсутність потрібних юридичних фактів.
Наприклад, у справі про відшкодування шкоди відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що в день заподіяння шкоди знаходився в іншому місці, про що надає докази. Факт знаходження відповідача в іншому місці не є юридичним фактом, з яким пов’язані спірні правовідносини. Але, якщо він підтверджується доказами, то дозволяє зробити висновок про те, що відповідач шкоду не заподіював.