Література:

1. Охорзина Н.А. Диагностика и лечение туберкулёза периферических лимфатических узлов у

детей и подростков // Проблемы туберкулёза. – 2003. – № 1. – С. 36-39.

Туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів (абдомінальний туберкульоз)

Серед інших локалізацій туберкульозу абдомінальний займає особливе місце і є одним з найбільш складних розділів фтизіатрії. Клінічна картина абдомінального туберкульозу поліморфна, патогномонічі симптоми і чіткі діагностичні критерії відсутні, тому, як правило, він протікає під маскою інших захворювань органів черевної порожнини і виявляється лише у невеликої частини хворих, у більшості ж залишається недіагностованим.

Абдомінальний туберкульоз найчастіше розвивається в результаті лімфогематогенного засіву мікобактерій туберкульозу з інших органів, насамперед з легенів. Як первинне ураження він виникає при аліментарному шляху поширення інфекції. Небезпека зараження в цих випадках перебуває в повній залежності від епізоотичних обставин і відбувається досить рідко. У випадку розвитку туберкульоза кишечника при аліментарному зараженні в специфічний запальний процес втягуються регіонарні лімфатичні вузли, лімфатичні вузли кореня брижі тонкої кишки і очеревина. Виникненню і поширенню абдомінального туберкульозу сприяють загальне ослаблення організму, неспецифічні захворювання органів травлення, що знижують місцеву резистентність, неповноцінне і нерегулярне харчування, ендокринні розлади, вагітність, пологи, аборти.

При туберкульозі будь-якої локалізації клінічна картина складається із загальних симптомів, зумовлених специфічною інтоксикацією, і місцевих. При будь-якій локалізації абдомінального туберкульозу в процес втягується травний тракт, порушуються травлення і всмоктування. Один з характерних ознак захворювання - зменшення маси тіла. Виражені симптоми інтоксикації: слабість, швидка стомлюваність, головний біль, дратівливість, нічні поти, поганий сон і апетит аж до повної анорексії, субфебрильна температура тіла, біль в області серця, тахікардія, зниження артеріального тиску. Часто відзначаються психоневрологічні розлади: депресія, почуття страху.

Туберкульоз кишечника. Найчастіше локалізується в ілеоцекальній області, характеризується горбкуватою висипкою на слизовій оболонці кишки. Сама вдала систематизація туберкульоза кишківника – класифікація, розроблена М. М. Альпериным (1950), у якій виділені безсимптомна, діарейна, алгічна, диспептична і загальноінтоксикаційна форми захворювання.

Гіппократ говорив: «...туберкульозні хворі помирають, якщо приєднується діарея». Біль при туберкульозі кишечника локалізується в правой підвздошній області і характеризується сталістю. Вони різні за інтенсивністю і тривалістю, можуть з'являтися самостійно або у зв'язку із прийомом їжі і дефекацією. Здуття живота – характерний симптом туберкульозу кишечника. Гній, слиз і кров у калі виявляють рідко. Живіт рівномірно роздутий, при пальпації м'який, хворобливий у правої підвздошній області, при цьому нерідко пальпація викликає гурчання в ілеоцекальній області. Сліпа кишка може бути роздута або ущільнена. Термінальна петля підвздошної кишки пальпуєтся у вигляді шнура.

Спочатку немає клінічних проявів. Інфільтративно-виразковий процес характеризується злиттям пагорбків з утворенням виразок. Якщо утворилась стриктура кишки, можлива часткова її непрохідність. Поширення процесу іде як по протяжності, так і у глибину з казеозно-некротичним і виразковим ураженням всіх шарів стінки кишечника. Характеризується болями, що локалізуються в ділянці ураження кишки, диспепсією, формуванням запального конгломерату (обмеженого перитоніту), кишковою кровотечею, непрохідністю кишки. Найбільш тяжким ускладненням є перфорація виразки кишки з розвитком розлитого перитоніту.

Туберкульоз очеревини. Захворювання вираженого гематогенного генезу, рідше – ускладнення локальних форм лімфаденіту, туберкульозу інших органів черевної по­рожнини і тазу. Загальновизнаною є клініко-морфологічна класифікація туберкульозного перитоніту, що включає бугоркову, ексудативну, адгезивну, ексудативно-адгезивну і казеозно-виразкову форми.

За своїм плином – це хронічне захворювання, але воно може бути і гострим. Гострий плин характерно для бугоркового туберкульозного перитоніту. Захворювання починається зі значного підвищення температури тіла, появи ознобу і болей у животі, нагадуючи гостре інфекційне захворювання – черевний тиф або паратиф, або його приймають за гострий живіт. Передня черевна стінка напружена, позитивні симптоми подразнення очеревини. Таким хворим найчастіше роблять оперативне втручання, під час якого виявляють бугоркові висипання на очеревині. При гістологічному дослідженні очеревини знаходять епітеліоїдні клітки і клітки Пирогов-Лангханса.

В початковому періоді створюються пагорбкові висипи на очеревині. Клінічні симптоми незначні, інтоксикація відсутня. В подальшому, коли з’являється ексудат – явища інтоксикації, диспепсії, втрата маси тіла. При адгезивній формі – явища інтоксикації, диспепсії, розвиток часткової кишкової непрохідності. Вузловато-пухлинна форма характеризується вираженою інтоксикацією, формуванням конгломератів у черевній порожнині із спаяних петель кишок, сальника, закапсульованого ексудату, а також симптомами часткової кишкової непрохідності.

Туберкульоз брижових лімфатичних вузлів.

Відповідно до класифікації туберкульозного мезаденіту, запропонованої В. Г. Штефко (1937), розрізняють казеозну, фіброзно-продуктивну і індуративну форми захворювання.

Плин туберкульозного мезаденіта може бути гострим і хронічним. При гострому плині з'являються біль в животі різної локалізації, але частіше в області пупка і правої підвздошної області. Тривалість нападу хворій від 2-3 годин до 2-3 днів, при цьому болі настільки інтенсивні, що нагадують картину гострого живота. Живіт рівномірно роздутий, передня черевна стінка бере участь в акті подиху. Пальпація живота помірковано хвороблива, напруга м'язів передньої черевної стінки відсутня, симптоми подразнення очеревини слабкопозитивні.

Хронічний туберкульозний мезаденіт протікає хвилеподібно: періоди загострень змінюються ремісіями. Найчастішим симптомом є болі в животі, локалізація яких найчастіше відповідає локалізації патологічного процесу. Характер болів різний: від тупих ниючих до приступодібних типу кольок. Вони підсилюються при ходьбі, фізичній напрузі, метеоризмі, а іноді після клізми, що пов'язане з наявністю спайок у черевній порожнині. Характерне здуття живота, що наростає до кінця дня і викликає тупі ниючі болі. У запальний процес втягується очеревина (місцевий перитоніт), що також є причиною розвитку болючого синдрому.

В інфільтративній фазі характеризується запальною інфільтрацією мезентеріальних (оточинових) лімфатичних вузлів без виражених перифокальних явищ і симптомів інтоксикації; в казеозно-некротичній фазі – збільшенням лімфатичних вузлів, перифокальною реакцією, втягненням у процес очеревини.