Захворюваність на туберкульоз та віл-інфекцію в Україні (на 100 тисяч населення)

У 2008 році відсоток мультирезистентного туберкульозу серед нових випадків захворювання коливається в різних областях від 2,5 % до 15,0 %, серед повторних випадків – 50-65 %.

Проте, протягом останніх двох років, завдяки впровадженню сучасних міжнародних стандартів контролю за туберкульозом, вдалося дещо стабілізувати темпи росту епідемії цієї хвороби в Україні.

Література:

1. Методические рекомендации по вычислению показателей, характеризующих деятельность противотуберкулёзных диспансеров / Герман А.К. и др. – Запорожье,1996.

2. Мельник В.М. Проблеми епідеміології та профілактики туберкульозу // Медицинские вести. – 1997. - № 1. – С.10-13. и - № 2. – С.13-15.

3. Основні тенденції динаміки статистичних показників з туберкульозу в Україні за останні 10 років / Фещенко Ю.І. та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2000. - № 4. – С.5-9.

4. Хубаева Н.Г. Методы анализа и прогнозирования ряда показателей при туберкулёзе // Проблемы туберкулёза. – 2001. - № 6. – С.30-33.

5. Методика оценки эпидемиологических показателей по туберкулёзу и эффективности противотуберкулёзных мероприятий / Сон И.М. и др. // Проблемы туберкулёза. – 2002. – № 4. – С.55-63.

6. Фещенко Ю.И. Ситуация с туберкулёзом в Украине // Доктор. – 2002. – № 4. – С.11-14.

7. Анализ региональных различий показателей распространённости туберкулёза на территории Украины / Авербух Л.Г. и др. // Екологічні проблеми у фтизіатрії і пульмонології. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 2004. – С. 16-23.

8. Динаміка захворюваності та смертності від туберкульозу до і під час епідемії: тенденції та регіональні особливості / Мельник В.М. та інш. // Український пульмонологічний журнал. – 2006. - № 1. – С.53-55.

Розділ 3. Організація і система боротьби з туберкульозом в Україні

Організація боротьби з з туберкульозом в Україні є загальнодержавним завданням. Насамперед її виконують протитуберкульозні диспансери різних рівнів – обласні, міські, міжрайонні й районні, що працюють як самостійні заклади в територіальних або профільних медичних об’єднаннях. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих лікарень. Віділяють також протитуберкульозні заклади стаціонарного типу: стаціонари протитуберкульозних диспансерів, протитуберкульозні лікарні, санаторії, санаторні ясла, дитячі садки, школи-інтернати.

В організації й проведенні протитуберкульозних заходів активну участь приймають лікувально-профілактичні заклади загальної медичної мережі, санітарно-епідеміологічні служби, органи державної влади, місцеві органи й громадські організації. Науково-методичну допомогу надають Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України та кафедри фтизіатрії і пульмонології медичних ВУЗів і академій післядипломної освіти.

Основним організаційно-методичним центром по боротьбі з туберкульозом є протитуберкульозний диспансер – спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, робота якого спрямована на зниження інфікованості, захворюваності й хворобливості на туберкульоз, смертності та інвалідності від нього в районі обслуговування. Протитуберкульозний диспансер здійснює організаційно-методичне керівництво роботою всіх закладів загальної мережі охорони здоров’я по боротьбі з туберкульозом.