Література:

1. Общие проблемы фтизиатрии, онкологии и пульмонологии в выявлении бронхолегочной

патологии. / Жук Н.А. и др. // Пульмонология. – 2000. - № 4. – С.6-10.

2. “Терапевтические” маски туберкулёза / Семенкова Е.Н. и др. // Проблемы туберкулёза. – 2001.

– № 3. – С.3-5.

3. Борисов С.Е. Диагностика туберкулёза: возможности и пределы // Проблемы туберкулёза. –

2001. - № 3. – С.5-10.

4. Власов П.В., Абрикосова С.М. Рентгендиагностика туберкулёза органов дыхания //

Пульмонология. – 2001. - № 4. – С.103-111.

5. Черенько С.А. Диагностика туберкулёза органов дыхания. – Доктор. – 2002. – № 4. – С.21-24.

6. Патоморфоз первинних форм туберкульозу у дітей в сучасних умовах / Костроміна В.П. та інш.

// Український пульмонологичний журнал. – 2002. - № 2. – С.36-39.

7. Красноборова С.Ю., Зенин Д.М. О диагностике туберкулёза лёгких в учреждениях общей

лечебной сети // Проблемы туберкулёза. – 2003. - № 7. – С.21-23.

8. Ефективність методу мікробіологічного дослідження у виявленні хворих на туберкульоз

легенів / Фещенко Ю.І. та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2004. - № 3. – С.5-7.

9. Иртуганова О. А., Смирнова Н. С., Мороз А. М. и др. Ускоренная культуральная диагностика туберкулёза с использованием автоматизированных систем ВАСТЕС МGIT 960 и МВ/ВАСТ // методические рекомендации. – М. – 2001.

7. Иртуганова О. А., Смирнова Н. С., Слогоцкая Л. В. и др. Бактериологические методы определения лекарственной устойчивости микобактерий туберкулёза // В сб.: Туберкулёз сегодня: проблемы и перспективы. – М. – 2000. – С. 73-75.

Розділ 10. Профілактика туберкульозу

Туберкульоз - інфекційне захворювання. У його виникненні, розвитку, поширенні простежуються всі три ланки складного епідеміологічного ланцюга: джерело захворювання, шляхи передачі інфекції і сприйнятливий організм. Сучасна профілактика туберкульозу будується з врахуванням чіткого уявлення про всі ланки епідеміологічного процесу.

Профілактика туберкульозу поділяється на неспецифічну (соціальну, санітарну), специфічну (вакцинацію і ревакцинацію БЦЖ) і хіміопрофілактику.

Неспецифічна профілактика

Соціальна профілактика включає заходи державного характеру і повинна бути спрямована на підвищення життєвого рівня населення, розвинуту і загальнодоступну лікувальну мережу, надійний захист навколишнього середовища. Особи, що занедужали на туберкульоз, повинні мати можливість одержати ізольоване житло, на всіх етапах лікування забезпечуватися високоефективними безкоштовними медикаментами до повного одужання.

Санітарна профілактика в основному спрямована на джерело захворювання, яким найчастіше буває хвора на туберкульоз людина або тварина (частіше велика рогата худоба) і має попереджати шляхи передачі інфекції. Міри санітарної профілактики необхідно проводити скрізь, де можливе інфікування мікобоктеріями туберкульозу, але головним чином у будинках і квартирах, де проживають хворі на відкриту форму туберкульозу, тобто у вогнищах туберкульозної інфекції.

Важливим розділом санітарної профілактики є допуск до роботи осіб хворих на туберкульоз. Є цілий ряд професій, до яких хворі на активний туберкульоз не можуть допускатися за епідеміологічними показниками. Робочим документом по допуску осіб до роботи є “Інструкція про проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів на туберкульоз і порядок допуску до роботи в деяких професіях осіб, хворих на туберкульоз”, затверджена МОЗ України від 26.08.1993 р. №192.

Перша категорія професій, у які не допускаються хворі на туберкульоз - це працівники дитячих установ: ясел, дитячих садків, дитячих будинків та інтернатів, шкіл. Серйозні обмеження встановлені також у відношенні працівників виховних установ і навчальних закладів, у яких навчаються підлітки. При цьому найбільш суворі установки є стосовно персоналу лікувально-профілактичних, санаторно-курортних і виховних закладів для дітей раннього і дошкільного віку, що обумовлено високою чутливістю дітей, зазначених вікових груп, до туберкульозної інфекції.

Другу категорію складають працівники харчових підприємств, що мають безпосередній контакт із сировиною, напівфабрикатами і готовими виробами при їхньому виробництві, упакуванні, збереженні, транспортуванні і реалізації, а також працівники по ремонту, чищенню, мийці і дезінфекції виробничого устаткування, інвентаря і тари. До даної групи відносяться також працівники аптек і фармацевтичних заводів та фабрик, що займаються виготовленням і розфасовкою лікарських засобів, працівники водопровідних станцій і особи, що обслуговують водорозбірні будки і стовпчики, слюсарі-сантехники, а також працівники підприємств, що виробляють дитячі іграшки. Небезпека зазначеної групи професій визначається можливістю ентерогенного шляху зараження мікобактеріями туберкульозу.

До третьої категорії професій, де не має бути хворих на туберкульоз, відносяться особи, робота яких пов’язана із широким спілкуванням з масами населення: працівники підприємств по комунально-побутовому обслуговуванню населення, що безпосередньо з ним контактують (банщики, перукарі, косметологи), особи, що працюють по сушінню, прийманню, сортуванню і видачі білизни в пральні і білизняних; провідники пасажирських залізничних вагонів, кондуктори громадського транспорту, водії таксі, бортпровідники і ряд інших професій, подібний перелік яких є в зазначеній інструкції.

З особами другої і третьої категорій професій може бути вирішене питання про можливості повернення на раніше займані посади і професії. При цьому, визначальними критеріями є ефективність проведеного лікування і стабільність позитивного результату, перевірена часом. Це можливо не раніше, ніж при визнанні хворого клінічно вилікуваним і його переводом у категорію 5.1. диспансерного обліку. Що ж стосується працівників пологових будинків і закладів для дітей раннього і дошкільного віку (перша категорія професій), то у них не повертаються і до них не допускаються навіть особи з неактивними вогнищевими змінами в легенях, етіологічно пов'язаними із туберкульозом.

Важливим елементом профілактики туберкульозу є санітарна освіта. Недоліком у боротьбі з цим захворюванням у даний час є менш насторожене відношення населення до мір його попередження. У ще більшій мірі це стосується деяких категорій хворих, що порушують режим лікування й зловживають алкоголем, наркотиками. Тому в сучасних умовах протитуберкульозну пропаганду не слід послаблювати. Вона містить у собі як масову пропаганду знань про профілактику туберкульозу серед різних груп населення, так і гігієнічне виховання хворих на туберкульоз та їхніх родин.

Населенню необхідно роз'яснити сутність туберкульозу як інфекційного захворювання, значення профілактичних щеплень в його попередженні, а також неспецифічних методів, що підвищують несприйнятливість, зміцнюють і гартують організм людини. Серед причин, що послаблюють опірність організму, необхідно вказати на алкоголізм, наркоманію, ВІЛ-інфікування і паління.

Стосовно питання про джерело інфекції і шляхів поширення туберкульозу (пиловий, контактний, краплинний), варто загострити увагу населення на важливості дотримання загальногієнічних правил, що особливо стосується людей, які знаходяться в контакті з бактеріовиділювачем. Гігієнічне виховання хворих на туберкульоз проводиться у протитуберкульозному диспансері, лікарні, санаторії, а також при їх відвідуванні удома лікарем і медичною сестрою. Значення санітарно-просвітньої роботи серед хворих важко переоцінити. В особистих бесідах із хворими про сутність захворювання і його прогноз варто враховувати особливості психології хворого, відношення його до своєї хвороби – чи надмірно він стривожений нею або, навпаки, недооцінює всю її серйозність. Ці нюанси і варто перетворити в ефективний психотерапевтичний вплив.

Лекції повинні бути доступні за формою і переконливі за змістом. Висловлювані положення доцільно ілюструвати діаграмами, малюнками й іншими наочними метеріалами. Вони повинні вселяти впевненість хворих в одужання. Деякі, покладаючи перебільшені надії на хіміотерапію, відмовляються в показаних випадках від хірургічних втручань. У пропаганді такого лікування варто вказати, наскільки висока його ефективність завдяки удосконаленим у сучасних умовах способам виконання оперативних втручань і можливості використання широкого арсеналу протитуберкульозних препаратів до операції і після неї.