Контрольні питання

1. Значення патогенетичної терапії у комплексному лікуванні хворих на туберкульоз.

2. Чим обґрунтовується роль гігієно-дієтичного режиму при туберкульозі?

3. Умови та термін призначення патогенетичних засобів. Поділ патогенетичних засобів на

групи в залежності від їх дії на вогнище у організмі.

4. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

глюкокортикостероїдних гормонів і нестероїдних протизапальних препаратів у хворих

на туберкульоз, їх сумісність з протитуберкульозними хіміопрепаратами.

5. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

антиоксидантів і антигіпоксантів у хворих на туберкульоз.

6. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

антикінінових і прокінінових препаратів у хворих на туберкульоз.

7. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

імуностимулюючої терапії у хворих на туберкульоз.

8. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

туберкулінотерапії, вакцинотерапії БЦЖ.

9. Механізми дії, показання, протипоказання, методика, терміни застосування

стимуляторів енергетичного обміну і ретикулоендотеліальної системи, анаболічних

гормональних препаратів, біологічно активних речовин, біогенних стимуляторів у

хворих на туберкульоз.

Література:

1. Обоснование дифференцированного использования неспецифических патогенетических

средств в комплексном лечении больных туберкулёзом лёгких / Старостенко Е.В. и др.

// Пульмонология. – 2000. - № 1. – С. 12-15.

2. Басов П.В. Патогенетичні засоби в комплексній терапії туберкульозу: Методичні

рекомендації. – Запоріжжя, 2002.

Колапсотерапевтичні методи лікування

Колапсотерапевтичні методи лікування хворих на туберкульоз легенів займають проміжне місце між консервативним і оперативним лікуванням. Хоча на тлі успіхів сучасної антимікобактеріальної терапії колапсотерапевтичні методи лікування дещо втратили своє значення, все ж на сьогодні спостерігають їх відродження. Найважливішими колапсотерапевтичними методами лікування хворих на туберкульоз легенів є штучний пневмоторакс і пневмоперитонеум.

Штучний пневмоторакс

Штучний пневмоторакс – це введення повітря в плевральну порожнину з лікувальною метою.

Позитивний вплив штучного пневмотораксу на перебіг туберкульозного процесу пояснюється спаданням ураженої легені і створенням її функціонального спокою. При цьому створюються умови для загоєння каверни, часткового розсмоктування і ущільнення вогнищ, розвитку рубців. Штучний пневмоторакс має також позитивний нервово-рефлекторний вплив.

Показаннями до накладання штучного пневмотораксу є малі форми туберкульозу легенів у фазі розпаду:

1) інфільтративний туберкульоз легенів;

2) вогнищевий туберкульоз легенів;

3) обмежений дисемінований туберкульоз легенів;

4) уперше діагностований туберкульоз легенів із розмірами порожнини розпаду, що не перевищують 2-3 см, яка розташована між субплевральною і прикореневою зонами легенів.

За наявності зазначених показань лікування штучним пневмотораксом здійснюють у таких випадках:

1) коли неможливо проводити раціональну антимікобактеріальну терапію в зв’язку з непереносимістю протитуберкульозних антибактеріальних препаратів або виділенням хворим полірезис-тентних мікобактерій;

2) хворим на алкоголізм, наркоманію, які ухиляються від систематичного лікування;

3) за відмови хворого від хірургічного втручання;

4) за несприятливих епідеміологічних умов, контакту з дітьми;

5) при кровотечах зі свіжих порожнин розпаду та каверн, коли гемостатична терапія вичерпала себе і неможливо провести хірургічне втручання;

6) у разі поєднання туберкульозу з вагітністю, цукровим діабетом.

У зазначених випадках штучний пневмоторакс доцільний тоді, коли неможливо провести хірургічне лікування хворому.

Штучний пневмоторакс повинен бути короткочасним і тривати не більше 3-6 місяців.

Протипоказання до штучного пневмотораксу:

- фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів, циротичний туберкульоз легенів;

- казеозна пневмонія, поширені форми дисемінованого туберкульозу легенів;

- ексудативний плеврит чи плевральні шварти з боку ураження;

- туберкульоми;

- каверни більше 4 см або роздуті блоковані каверни, підплеврально розташовані каверни;

- наявність стійкого часткового або сегментарного ателекта­зу, який не піддається лікуванню;

- активні специфічні зміни у великих бронхах, особливо зі стенозуванням;

- загальний тяжкий стан хворого;

- ураження серцево-судинної системи – стенокардія ІІІ-ІV функціонального класу, порушення серцевого ритму, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ступеню;

- дихальна недостатність ІІ-ІІІ ступеню;

- вік більше 60 років;

- емфізема легень.

Методика. Фізикально і рентгенологічно визначають місце пункції. Дотримуючися правил асептики і антисептики, у вибраний міжребровий проміжок по верхньому краю ребра, застосовуючи для знеболювання 0,5 % розчин новокаїну, вводять у плевральну порожнину голку, яку підключають до пневмотораксного апарата. Повітря вводять у плевральну порожнину невеликими порціями по 50-100 см³.

Під час первинного накладання штучного пневмотораксу вводять приблизно 250-350 см³ повітря. Протягом перших 10 діб інсуфляцію повітря здійснюють з інтервалом 2-3 доби за постійного рентгенологічного контролю. Після формування газового пухиря, який стискає легеню не менше ніж на одну третину, інтервали між піддуваннями збільшують до 5-7 діб, а об’єм повітря, яке вводять, становить 400 см³.

Ускладнення:

- повітряна емболія, зумовлена потраплянням повітря в кровоносні судини;

- травматичний або спонтанний пневмоторакс на контрлатеральному боці;

- підшкірна емфізема, емфізема середостіння тощо;

- плевропульмональний шок;

- пневмоплеврит;

- неефективний штучний пневмоторакс через наявність спайок у плевральній порожнині;

- внутрішньоплевральна кровотеча.

Цим ускладненням можна запобігти шляхом дотримання методики накладання пневмотораксу.

Після припинення штучного пневмотораксу у хворих може спостерігатися синдром пневмотораксної хвороби – часте дихання або задишка, акроціаноз, схуднення, тахікардія під час незначного фізичного навантаження. Ці симптоми пов’язані з розвитком легенево-серцевої недостатності. Особливо часто пневмотораксна хвороба розвивається у випадках неефективного або ускладненого пневмотораксу.