Школа естетичного ідеалізму к.Фосслера

Названа школа завдячує своїй назві тому, що її представники основною при дослідженні всієї лінгвістичної проблематики визначають експресивну функцію й мову в цілому витлумачують як історико-культурне утворення, Названий напрямок склався зусиллями мовознавців Є.Лерха. Д.Шпіцера. Х.Хатцфелда. Х.Райнфелдера. Ф.ПІюра. В.Клемперера. Л.Ольшкі, Безпосередньо напрямок назвати за найменуванням виданого в 1992 р. учнями глави школи К.Фосслера на честь його п'ятдесятиріччя однойменного збірника. Основоположником цього напрямку постає німецький мовознавець К.Фосслер (1872 - 1949). професор романської філології Мюнхенського університету. Перелік його робіт досить значний. В основному вони присвячені мовознавчій

96

проблематиці, хоч учений був ще й визначним літературознавцем. Найістотніші серед них "Позитивізм та ідеалізм у мовознавстві", "Мова як творчість і як розвиток", "Вибрані статті з філософії мови", "Дух та культура у мові", "Культура та мова у Франції"(а спершу "Культура Франції у дзеркалі її мовного розвитку"). У першій своїй роботі вчений утверджує положення, що лінгвістика має базуватися на естетичній концеїщії Б.Кроче, в останній відбиті теоретичні положення К.Фосслера на основі аналізу французької мови від найдавніших часів аж до сучасного її стану. Учений будує теорію на основі вчень В. фон Гумбольдта, Г.Штейнталя, Г.Гегеля й уже згадуваного Б.Кроче. Його концепція - то проблематика філософії наукової творчості. За мету він ставить виявлення першопричини, а не конкретної причини кожного окремого явища у мові. Якщо для молодограматиків питання про першопричину не постає, то для К.Фосслера воно важливе, бо відносить його до вчених, що не обмежуються збиранням матеріалу. У цьому вій постає продовжувачем В. фон Гумбольдта. Адже для Гумбольдта мова - різновид людської діяльності, а через те мова пов'язується з усією інтелектуальною й духовною діяльністю дюдини( К.Фосслер') називає мову вираженням духу, духовних процесів, бо мова формує останні. Таким чином, дух мови визначає розвиток мови. Цим пояснюється звернешш вченого до вивчення механізму мовної експресії. Крім того, КФосслер визначає ще й поетичний природний дух усіх мов. Оскільки мова - творча діяльність, то й вивчатися має в динаміці. Пізнається мова на основі дослідження індивідуального мовлення. Унаслідок цього традиційна структура мовознавства трансформується таким чином, щоб можна було пізнавати саме творчу сторону людської мови, зв'язок мовних та інтелектуальних духовних процесів. На жаль, у даному випадку під впливом-БКроче К.Фосслер на відміну від В. фон Гумбольдта тлумачить мову не як систему й діяльність, а лише як діяльність. У самого Б.Кроче - гегельянця людське пізнання постає то інтуїтивним, то логічним. Перше -то часткові образи окремих предметів, друге - абстрактних понять. Перше реалізується в мистецтві, друге - у науці. Знання - то наслідок переходу першого в "друге? Естетика для вченого - частина філософії. Об'єкт вивчення естетики - вираження у вигляді інтуїтивного образу. Зрозуміло, що мовний акт -це творчий акт, бо творчою постає мовна діяльність подібно, до мистецтва. Отже, мовознавство зближується з естетикою, точніше мовознавство входить до складу естетики. Відповідно при вивченні мови вся увага зосереджується на аналізі

97

експресивності мови як засобу самовираження. Мова постає поезією. Усякий мовознавець - її творець. Центральні»! для мовознавця визначається творчий індивідуальний мовний акт вираження в процесі індивідуального мовлення. Природно для Б.Кроче визнавати мову лише у вигляді художніх творів. У такому випадку всі раніше визначені в мовознавстві на основі понятійного мислення терміни у Б.Кроче виявилися зайвими. Уся ця концепція сприйнята була К.Фосслером й розвинута у вже названу теорію мови. У даному випадку відбулась абсолютизація одного з аспектів вивчення мови. К.Фосслер теж сприйняв положення про те, що категорії мови - то наслідки інтуїтивного, конкретно-образного мислення. А тому вивчення мови набуває суто естетичного й естетично-історичного характеру, що передбачає дослідження окремих форм вираження окремо самих по собі, а також - різних форм вираження в різних народів, у різні періоди. Уже раніше визначені галузі мовознавства підпорядковуються естетиці й виконують допоміжну роль. Історія мовознавства ототожнюється з історією естетики. Природна мова стає аналогом мови танців, живопису, музики, архітектури, поезії як мови мов. Серед виражень, крім словесних, зустрічаємо у вигляді кольору, тону, лінії, звука, мелодії, ритму, такту тощо. Лише художник незалежно від форми вираження здатний створити певне вираження, яке б правильно відтворювало духовний замисел. Процес творення базується на фантазії. Ось тому для Б.Кроче основна функція:, у_ мови -експресивна, під кутом зору якої має вивчатися мова, а точніше індивідуальне мовлення, що постає у вигляді великої кількості індивідуальних творчих мовних актів. Говорити для К.Фосслера -не лише окремий мовний акт, але й його розуміння!відповідь на почуте. Всяка розмова - це кілька актів, зокрема відчуття, продумування, мовлення, а при наявності співрозмовника ще й розуміння, слухання і т. д. Процеси можуть поєднуватися,

редукуючись. Абсолютизація естетичного підходу заперечує визнання узагальненого розуміння мови. Взаєморозуміння між людьми лінгвіст пояснює наявністю у людей мовної обдарованості, схильності. Говори, наріччя - то наслідки операціональних класифікацій, а не реальні речі. Мова постає як відповідь на поклик душі на основі вже названої схильності до мовної діяльності, виявлюваної в загальній звуковій діяльності. Мовні цінності творяться поетами, творцями слова, яким притаманна інтуїція, а вже потім вони стають загальним надбанням людей. Отже, розвивається мова в процесі індивідуальної мовної творчості. Остання

98

виражається у мові. Сприйметься утворене й виражене за умови пасивного наслідування чи творчого засвоєння іншими індивідами. У процесі сприйняття розрізняється момент виникнення й абсолютного прогресу мови та момент відносного прогресу. У процесі колективної духовної діяльності відбувається стабілізація вже сформованих форм. На першому етапі увага зосереджується на історично даному стані мови і робиться це суто естетично, на другому - зіставляються раніший й пізніший етапи, внаслідок чого розгляд кваліфікується як історичний. З часом у розвитку мови К.Фосслер починає визнавати й колективний чинник таким же важливим, як і індивідуальний. Та віддаючи данину естетичному чиннику, учений говорить, що мова не розвивається, а відтворюється кожним окремим індивідом. Використовується ж мова для спілкування всіх індивідів, а тому ніби й постає колективною творчістю. Остання змінюється відповідно до культурних потреб мовного колективу. Як бачимо, у вченого відбувається відхід від індивідуального до колективного процесу мовотворення. Аналіз розвитку мови як постійного мовотворчого процесу став підставою для перегляду співвідношення окремих лінгвістичних дисциплін. Так, КФосслер визначальною серед усіх галузей мовознавства називає стилістику, яка дає змогу вивчати індивідуальну духовну творчість у мові. Адже фрази, речення будуються під кутом зору вимог стилістики. Те ж говориться про морфологію, бо словозміна теж має бути поставлена на службу стилістиці. Учений пропонує відмінну від уже визначеної ієрархію лінгвістичних дисциплін, де першою стає стилістика, а далі синтаксис, морфологія, фонетика, бо одиниці нижчого порядку пояснюються в аспекті все тієї ж стилістики. І знову ж так широко визначена стилістика відноситься до сфери естетики, стаючи її складовою частиною. Таким чином легко встановлюється зв'язок у розвитку мови з розвитком культури, легше уявити розвиток мови як творчий акт і пояснити фонетичні, морфологічні тощо явища Скажімо, якщо для молодограматиків звукові закони - наслідки діяння загальномовних тенденцій у певний період функціонування мов, то К.Фосслер пояснює їх творчою діяльністю кожного окремого індивіда. На цій підставі вважає за недоцільне розрізнення діяння звукових законів та аналогії, бо вони обидва - наслідки діяння творчої діяльності індивіда. За аналогією поширюється мовний індивідуальний акт. І якщо індивідуальний акт здійснюється свідомо, то поширюється підсвідомо. Дух народу сприяє

99

поширенню чи стає на перешкоді процесу. У даному випадку мова заходить про роль наголошення, акцент.

Підсумовуючи, слід сказати, що концепція К.Фосслера спрямовує визначити історію мови як історію форм вираження. Через те визначальним у роботі "Мова і культура Франції" вчений" робить положення про зв'язок людської_мови з іншими виявами народного духу. У вже названій книзі зроблена спроба встановити зв'язок між мовними змінами та особливостями духовної культури в кожну епоху. Граматичні форми представлені як форми мислення певної епохи. Так, втрату складної диференційованої системи латинських сполучників пов'язують з характерною для раннього середньовіччя примітивністю мислення. Це надто нагадує й концепцію акад. М.Я.Марра, який теж пов'язував розвиток мови з розвитком позамовних чинників.

Література

1. ) Амирова Т.А., Ольховский Б.А., Рождественский Ю.В. -- Очерки по истории лингвистики. - М.: Наука, 1975. - С. 505

-519.

2. Кондрашов Н.А. История лингвистических учений: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 "Рус. яз. и лит.". - М.: Просвещение, 1979. - С. 108.

3. Нарский И.С, Критика семантического идеализма. Лекции, прочитанньїе на философском факультете. - М .: Изд-во МГУ, 1956. - 39 с.