Основні напрямки компаративізму хіх ст. Натуралізм

У процесі осмислення конкретного матеріалу під впливом успіхів природничих наук у мовознавстві у 50-60-х роках формується так званий натуралістичний напрям. Яскравим теоретиком цього напряму став один з представників порівняльно-історичного мовознавства - Август Шлейхер (1821 - 1868). Він досліджував загальні проблеми індоєвропейських мов, намагався дослідити живу мову, вивчав германські, слов'янські, балтійські

78

мови у їх порівняльно-історичному й типологічному аспектах. У загальному мовознавстві Шлейхер відомий передусім як глава натуралістичного напрямку. Найбільш повно натуралістична філософія мови Шлейхера сформульована у таких його працях, як "Теорія Дарвіна про мову" (1863), "Значення мови для природної історії людини" (1865). Мови, мовні організми, за Шлейхером, виникли природним шляхом, незалежно від людської волі, вони не є справою рук людини. Тому вчений називає їх природними організмами, природними тілами. Саме це споріднює мови з іншими витворами природи.

Намагання бачити мовознавство як точну науку спрямувало представників натуралістичного напрямку до того, що вони чітко розмежували мовознавство та філологію. Об'єкт мовознавства -мова як природне утворення, як щось незалежне від волі людини; об'єкт філології - створені людством культурні пам'ятки. Філологія передбачає наявність джерел. Вона функціонує тільки там, де є література, письмові пам'ятки. Саме тому не може, наприклад, існувати філологія в американських індіанців. І навпаки, для мовознавства мови цих народів становлять значний інтерес.

Для Шлейхера мова - це природний організм. Найбільш яскраво вплив теорії Дарвіна виявляється у перенесенні Шлейхером положення про "боротьбу за існування" в рослинному та тваринному світі на мову. Він впевнений, що "на сучасному етапі життя людства переможцями в боротьбі за існування стають переважно мови індогерманського племені; розповсюдження їх продовжується безперервно, більшість інших мов ними витіснені".

На думку цього мовознавця, розділи та підрозділи в галузі мов ті ж самі, що й у "царстві природних організмів". Так, види, які належать у рамках класифікації до одного роду, у мовознавстві називаються мовами; підвиди відомі як діалекти або наріччя окремої мови; різновидам відповідають місцеві говори, а окремим індивідам - індивідуальне мовлення. Шлейхер вважає, що в мовознавстві навіть легше простежити зміни мов, встановити походження нових форм з давніх, ніж у світі тварин і рослин, бо, завдяки існуванню писемних пам'яток, деякі мови та сім'ї мов можна прослідкувати більш ніж протягом двох тисячоліть. При цьому Шлейхер називає давньолатинську та давню індуську: відомі не лише ці мови, але й романські та новоіндуські, що походять від них. З учення Шлейхера випливає, що всі мови світу походять від простого кореня, причому за звуковим складом і за змістом, який вони виражали, вони були різні в людей, які жили в різних

79

природних умовах. Тому мови сусідніх народів були більш схожими, ніж мови народів, які неребувади в різних частинах світу. Підтвердження цих гіпотез він знаходить у свідченнях флори та фауни - різні частини світу виявляють відповідний їм тип флори та фауни.

Близькість мови до природних організмів Шлейхер вбачає і в здатності мови до еволюції. У своїй класифікації мов він, як і Шлєгель, поділяє мови на три класи, які відображають три ступені розвитку мови: односкладні, аглютинативні та флективні. Усі три класи мов утворилися в доісторичну епоху. В історичний період нові види мов уже не могли виникати, а лише еволюціонувати і руйнуватися. Односкладні мови ще залишаються на першому ступені розвитку. З односкладного мовного типу розвинулися аглютинативний тип мов, з аглютинативного - флективний. Найвищим мовним типом, таким чином, є флективний тип. Ця схема охоплює всі мови, як живі, так і ті, що вже давно зникли, причому між цими класами мов існують і повинні були існувати мови перехідних ступенів, Повністю усі три ступені розвитку, на його думку, пройшли лише індоєвропейська та семітська сім'ї мов.

Шлейхер зробив надзвичайно багато для утвердження порівняльного мовознавства. Компаративісти початкового етапу розвитку порівняльно-історичного мовознавства встановили спільність походження індоєвропейських мов. Цей факт більше не викликав сумнівів. Але не було єдності в питанні про джерело, з якого розвинулись ці мови. Шлейхер, узявши до розгляду три фактори: а) звукові закономірності; б) особливості морфологічної будови; в) системний підхід у дослідженні індоєвропейських мов, -створює свою теорію родовідного дерева, у якій визначальну роль відіграє поняття "прамова". За Шлейхером, усі мови, які походять з однієї прамови, створюють мовне дерево, яке потім поділяється на мовні сім'ї, або мовні гілки. Мови, які виникли першими з прамови, Шлейхер називає мовами-основами. Мови-основи диференціюються у мови; мови можуть розпадатися на діалекти, а діалекти - на шддіалекти.

Спробу відновити індоєвропейську прамову і прослідкувати її розвиток у кожному з її розгалужень Шлейхер зробив у книзі "Компендій порівняльної граматики індоєвропейських мов. Таким чином, він уперше застосовує метод реконструкції прамови. При цьому приділяє велику увагу системному порівнянню звукового складу окремих індоєвропейських мов, намагаючись одночасно реконструювати їх початковий стан. Однак теорія родовідного

80

дерева не могла пояснити цілий ряд мовних фактів, які зустрічаються в різних мовах. Натуралістична концепція мови постає не тільки у працях Шлейхера Тою чи іншою мірою вона відображена в роботах інших мовознавців: М. Раппа "Фізіологія мови" (1840), "Порівняльна | граматика як природнича наука" (1852 - 1859), М. Мюллера "Лекції і з науки про мову" (1861), А.Овелака "Лінгвістика" (1876) та ін. При всіх недоліках натуралістичний напрям у мовознавстві слід розглядати як етап поступального руху науки про мову.

Література

1. Амирова Т.А., Ольховский Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики. - М.: Наука, 1975. - С. 362

- 365.

2. Ковалик IX, Самійленко С.П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. - К., 1985. - С. 95 - 106.

3. Кондрашов Н..А. История лингвистических учений: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 «Рус. яз. и лит.». -М: Просвещение, 1979. - С. 55 - 70.