Лінгвістична семіотика

Лінгвосіміотика (від гр. semeion "знак") - складова частина семіотики. Семіотика ж тлумачиться або як наукова галузь, що вивчає загальні .закономірності функціонування й структурної організації знакових систем, або як система певного об'єкта, що вивчається в семіотичному аспекті.

На відміну від лінгвістичної формальна семіологія (вона ж формально-математична) використовується, багатьма галузями науки, виступаючи металогікою.

Загальні принципи семасіології були виявлені в процесі аналізу природних мов Ч.С.ПІРСОМ. Ф. де Соссюром. Корені семіології уже в XX ст. ученими виявлені в латинському мовознавстві V ст. у роботах Блаженного Августина. у середньовічних учених, які розрізняли граматику, логіку й риторику, у схоластів XII - XIV ст., у XVII - на початку XVIII ст. у ДжЛокка, Г.В.Лейбшца, а особливо у мовознавців В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні. К.Л.Бюлера,

163

І.О.Бодуена де Куртене. в автора психоаналізу З.Фрейда. Основи наукової семіотики заклали структуралісти - пражці та глосематики, представники російської "формальної" школи в особі Ю.МТинянова. В.Б.Шкловського. Б.М.Ейхенбаума. Сприяли складанню семіотики російські вчені М,М.Бахтін, Ю.МЛошан, літературознавець М.Б.Храпченко.

За рубежем склалися семіотичні школи в США - Ч.У.Моріса. у Франції - етнографічна школа К.Леві-Строса, психоаналітична семіотика Ж. де Лакана, школа семіології кіно К.Метца. в Італії -шкода семіології кіно П.П. Пазоліш. Уже в 1974 р. відбувся І Міжнародний з'їзд семіотиків. Основна одиниця семіотики - знак. Визначається вона нечіткістю, не вдається виявити специфіку знака в мові, мистецтві. А тому використовують так звану пропозицію, бо її виявляють у природній мові, кіно, живописі на функціональній основі. Увага семасіологів зосереджується на вивченні семіологічних закономірностей та виявленні рівнів семіотичного членування. .Під семасіологічні закономірності підводиться протиставлюванісгь (опозиції) елементів, зокрема фонем, морфем, слів, типів речень і т. ін. у природних мовах, жестів, ситуацій, поз у немовних системах, кадрів у кінофільмах тощо. За допомогою опозицій виявляються розрізнювальні ознаки фонем. Елементи з додатковою ознакою порівняно з безпосередньо

протиставлюваними їм елементами називаються маркованими. Маркованою постає дзвінкість, м'якість тощо. Сфера маркованих елементів значно вужча, ніж у немаркованих.

Відповідно з принципами функціональної семантики новий матеріальний елемент системи включається в систему у формі того предмета, який він функціонально заміщує. Це свого часу відзначав М.Я.Марр. На перший погляд перші автомобілі зовні нагадували карети. З цим узгоджується вчення про внутрішню форму слова. Як правило, нове слово утворюється на основі ознаки вже функціонуючого слова. Саме так можна пояснити етимологію іменника *Ь~ьсе1а у праслов'янській мові, який споріднюється з дієсловом *Ьиса1і "гудіти, дзижчати, мукати".

Наслідком цієї' закономірності постає кумулятивність семіотичної системи: елементи нового знання нагромаджуються, співвідносячись з уже наявними, ніби прилипаючи до перших. Доречно тут згадати про діяння аналогії.

Одна з найзагальніших закономірностей у семіотиці - принцип ізоморфізму, стосовно форми по відношенню до змісту. Так, подовження основного голосного кореня в дієсловах деяких

164

індоєвропейських мов засвідчує тривалість дії, а повторення кореня - повторення дії. Розрізняють три семіотичні членування - у синтактипі. семантиці й прагматиці. Синтактика визначає відношення знаків у тексті, семантика - між позначаючим і поняттям про предмет; прагматика - між знаками та тим, хто ними користується. Ідеться про відношення між суб'єктом мовлення й адресатом мовлення. У художній літературі останнє доповнюється типологією тексту художнього твору.

Когнітивізм розширює розуміння семантики: семантика тлумачиться як істинність висловлювань, прагматика. - як.сфера думок, оцінок, настанов мовця, син тактика - як сфера формального висновку. У такому випадку сгало можливим визначати художню літературу семіотично через її мову у вигляді інтенсіональної мови; остання ж постає як мова, за допомогою якої відтворюється можливий, інтенсіональний світ.

Складним на сьогодні .виявилось розуміння знака, бо одні тлумачать його як однобічний, інші - двобічний (з позначуваним і позначаючим). Таким же складним було й залишається питання про знаковість одиниць різних рівнів. Нехтуєгься при цьому відносність й еволюція значення й знака.

Класифікація ж знаків узагалі і мовних знаків - явище, природно, складне й зумовлене не лише складністю їх, але й багатофункціональніспо і з нею зв'язаною багатоаспєктшетю вивчення й класифікації. Саме багатоаспектність розгляду знака й знакової системи зумовили багатство точок зору на знак мови, що стало основою сформування різних ліній чи підходів. Безумовно, що загальні принципи знакових концепцій сформовані на основі аналізу властивостей знака природної мови.

Логіко-математичний аспект пов'язується з Ч.С.Пірсом, Р.Карнапом. Біхевіористське - з концепцією Ч.У.Морріса (цілеспрямована поведінка), певною мірою Ч.К.Оргена та А,А.Річардса. АХТардінера, КЛБюлера, ЛБлумфільда. Суто лінгвістичний аспект дослідження починається Ф. де Соссюром, продовжується празькими функціоналістами на основі ідеї Б. де Куртене. Далі продовжили цю лінію Е.Бенвеніст, Е.Бьойсенс, досліджуючи .дискурс. Філософський аспект аналізу проблеми обгрунтували російські мовознавці А.Ф.Лосєв, Ю.С.Степанов, Л.О.Рєзников, ЛААбрамян. Психофізіологічну природу мови аналізували ІМ.Сєченов, І.Шашюв, на вищому рівні під кутом зору культурно-історичної теорії розвитку психіки людини -ЛСВиготський, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія.

165

Логіко-математичне вивчення здійснюється російськими вченими Ю.К.Лекомцевим, Б.В.Бірюковям, В.В.Мартиновим, Р.Г.Піотровським.

Література

1.Волков А.Г. Язык как система знаков. - М.: Изд-во МГУ, 1966. - 85 с.

2. Воронин С.В. Принцип "произвольности" язикового знака в свете ленинской теории отражения / Вестник ЛГУ. - Вип.2, История, язык, литература. - 1980. - № 8.

3. Газов - Гинзбург А.М. Был ли язик изобразителен в своїх стоках?(свидетельство прасемитского запаса корней). - Л.: Наука, 1965.- 181 с.

4. Панфилов В.З. О гносеологических аспектах проблемы языкового знака II Вопр. языкознания. - 1977. - № 2.

5. Пекелис В. Говорят немые символи (Проблеми семиотики) II Красная звезда. - 1971. - 11 сентября.Семиотика и художественное творчество. - М: Наука,1977.

6. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование .-М.: Наука, 1971.

7. Солнцев В.М. Языковой знак и его свойства II Вопр.языкознания. - 1977. - № 2.

8. Ю.С. Степанов, Семиотика энциклопедический словарь. - М., С. 440 - 442,// Лингвистический Сов. энцикл., 1990.