Мова як система

Свою назву структурна лінгвістика отримала завдяки особливій увазі до стрктури мови, яка постає у вигляді сітки відношень (протиставлень) між елементами мовної системи, які впорядковані й перебувають в ієрархічній залежності в межах певних рівнів.

На відміну від традиційної структурна лінгвістика розглядає мову в даному її стані (синхронно) як замішену в собі й певним чином організовану знакову систем)', яка підпорядковується структурним законам різного рівня: так звані фонологічні закони керують сполуками звуків, морфологічні - словотворенням та словозміною, синтаксичні сполуками слів. При цьому несуттєво чи вимовлене, чи написане, чи закодоване абеткою Морзе дане речення: структура його та ж сама у всіх випадках. Структурна лінгвістика намагається описати мову формально, тобто не звертаючись до смислу, бо смисл на відміну від структури важко піддається точному опису. Структурна лінгвістика чітко розрізняє, з одного беку, мовлення (чи тексі') - послідовність мовних знаків, написаних чи вимовлених, а, з іншого боку, власне мову - певну систему законів та правил, так би мовити кібернетичний пристрій,

159

що породжує послідовності, тобто тексти. Якщо основне питання традиційної лінгвістики - "чому" (чому має місце той чи інший мовний факт?) то для структурної лінгвістики основне питання "як" (як функціонує мова в цілому?).

Структурна лінгвістика підходить до мови, відволікаючись від | її матеріальної природи та смислового боку, перетворюючи мову в абстракцію, що допускає й потребує математичних методів для свого вивчення. Мова розглядається як кібернетична машина, на виході якої ми отримуємо текст чи мовлення. Завдання лінгвістики - відкрити закони породження цього тексту, тобто вивчити структуру цієї машини. Кінцевою метою структурної лінгвістики є зведення мови до словника вихідних одиниць та набору правил

породження з цих одиниць мовних текстів.

У 20-40-х роках XX століття склались школи структурної лінгвістики, які відіграли суттєву роль у розробці її концепцій та методів: празька, копенгагенська, американська, лондонська. Ці школи, однак, не вичерпують усієї різноманітності концепцій, розроблених у межах структурної лінтвістики. Багато вчених, що не належали до певної школи, зробили важливий внесок у розвиток теорії структурної лінгвістики: А.Мартіне (розробка теорії мови в аспекті "система-функція", створення функціональної лінгвістики, використання системно-структурного аналізу в діахронічній фонології), Е.Бенвеніст (проблеми мовного знака, граматичної структурної мови).

Одним з основних для структурної лінгвістики є поняття системи та структури мови. Коли аналізують, як саме влаштований мовний механізм, за допомогою якого люди спілкуються між собою, вживають терміни "структура" і "система", що стали своєрідними домінантами сучасної лінгвістики. Ці терміни у різних авторів наповнюються різним змістом, отож насамперед треба засувати, що саме слід розуміти під кожним з них.

Система тлумачиться таким чином:

1. Порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь.

2. Форма організації, будова чого-небудь.

3. Сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об'єднуваних за спільною ознакою, призначенням.

4. Сукупність принципів, що складають основу певного вчення.

5. Будова, структура, що становить єдність закономірно

160

розташованих та функціонуючих частин.

Слово структура означає: 1. Взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого. 2. Будова, організація чого-небудь.

Мова - не проста номенклатура одиниць, перелік слів і морфем, фонем і букв. Мова - це єдине ціле, система.

Мовна система - це безліч мовних елементів будь-якої природної мови, що перебувають у певних відношеннях і зв'язках одне з одним і утворюють певну єдність і цілісність. Кожний компонент мовної системи існує не ізольовано, а лише в протиставленні іншим компонентам системи.

Велику роль у розробці вчення про мовну систему відіграли ідеї Бодуена де Куртене про роль відношень у мові, про розмежування статистики й динаміки, внутрішньої Й зовнішньої сторін мови, виділення ним найбільш загальних типів одиниць мовної системи - фонеми, морфеми, графеми, синтагми. У вченні Соссюра мовна система трактується як система знаків, при дослідженні якої слід розрізняти її внутрішню структуру, що вивчається внутрішньою лінгвістикою, і зовнішнє функціонування. Ідеї про системну організацію мови були розвинуті у кількох напрямках структурної лінгвістики, яка поставила одним з основних завдань виділити та класифікувати одиниці мови і встановити найбільш загальні типи відношень між ними. Відкидаючи положення Соссюра про несистемність діахронії, празька лінгвістична школа визнавала системний підхід до еволюції мови. У працях пражців мовна система характеризується як функціональна система, тобто як система засобів вираження, що служить певній меті.

Система мови - внутрішня організація її одиниць і частин. Кожна одиниця мови входить у систему як частина в ціле, вона пов'язана- з іншими одиницями й частинами мовної системи безпосередньо чи опосередковано - через мовні категорії. Система мови складна й багатопланова, не стосується як її будови, так і функціонування, тобто використання й розвитку. Система мови - це не тільки те, що є в мові, але й те, що можливе в ній, її нормах та мовленнєвих виявах. Немає й не може бути такої мови, яка б реалізувала всі свої можливості, вичерпала б всі свої ресурси. Якщо б це було так, то мова не здатна була б розвиватись та задовольняти потреби мислення та спілкування, вона б не була найважливішим засобом спілкування.

Існує два типи систем: гомогенні (однорідні) й гетерогенні

161

(різнорідні). У гетерогенних системах поєднуються взаємозумовлєні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми, що можуть перебувати в різних ієрархічних стосунках. Гетерогенна система

функціонує лише завдяки тісній взаємодії" складових частин. З цього погляду мову можна назвати гетерогенною системою. Система завжди відзначається певною упорядкованістю елементів, що її складають. Кожна система існує для виконання певної функції. Мовна система існує як знаряддя спілкування й пізнання. Успішне функціонування мови забезпечується її складною, але надійною структурою. Будь-яка сучасна людська мова є складним утворенням, до якого входять різні системи. З цього погляду справедливим є твердження, що мова - це система систем. У кожній мові можна виділити фонетичну, семантичну й синтаксичну системи, у кожній з яких свої одиниці, до того ж, системи ці можуть бути й неоднорідними, бо вони, у свою чергу, можуть складатися із взаємопов'язаних і взаємодіючих підсистем.

Серед систем розрізняють закриті й відкриті. Закритою є система, яка складається з точно визначеної кількості компонентів, і будь-яке вилучення з її складу хоча б одного елемента або додавання до її складу нового елемента порушує механізм її функціонування. Відкритою називається система, яка дозволяє як вилучати з її складу окремі елементи, так і включати до неї нові елементи, причому подібні зміни не заважають системі виконувати своє призначення. Мова постає відкритою системою. Відкритий характер мовної системи забезпечується тим, що система мови охоплює як реалізовані можливості, так і потенційні факти і явища, які не суперечать її структурі. Більше того, мова - це така система, у якій поряд з системними фактами і явищами функціонують несистемні факти і явища, що є наслідком нереалізації потенцій системи або впливу інших систем, з якими вона зв'язана. Різні підсистеми мови відзначаються різним ступенем відкритості (лексична система є максимально відкритою).

Розрізняють статичні й динамічні системи. Статична система подібна до механізму, вона не змінюється з плином часу, а динамічна подібна до організмів, вона зазнає змін протягом часу внаслідок взаємодії з середовищем, в якому діє. Мова, безперечно, є динамічною системою, яка завжди прагне до ідеалу.

У кожної мовної системи і підсистеми власна структура, яка формується відношеннями і зв'язками одиниць, що складають основу цієї системи чи підсистеми, а також відношеннями і зв'язками підсистем і систем.

162

Кожна мова має власну структуру, яка лише частково може бути подібною до структури іншої мови.

Мова як структура складається з таких підсистем, які хоч і мають самостійність, але не можуть функціонувати' окремо, тому є частинами єдиного цілого, підсистемами системи мови. Підсистеми мови також називають ярусами (чи рівнями) мовної системи. Учення про підсистеми мови - один з характерних компонентів сучасної теорії мови як системи систем. Кожний рівень має свої одиниці та категорії, внутрішньоярусш зв'язки, свою структуру. Основними рівнями мови є фонетико-фонологічний, морфемно-морфологічний, синтаксичний і лексико-семантичний. Виділяють також проміжні: морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.

Отже, мовна система -- це ієрархічно організована й певним чином впорядкована цілісність взаємопов'язаних внутрішніх систем і підсистем. Але мовна система не утворюється механічно із суми внутрішніх систем, вона - складна побудова, властивості якої не зводяться до властивостей її компонентів. Зміни в одній підсистемі можуть викликати зміни в цій системі або в інших внутрішніх системах. Структурні зв'язки, що існують між елементами мови, постійно відновлюють порушену внаслідок змін рівновагу. Структура мови - це спосіб організації мовної системи, відношення і зв'язки між елементами мови.