П.Г.Житецький (1836 - 1911) - український компаративіст кінця XIX ст.

У зв'язку із запізненням становлення державності українського народу відбулося пересунення утвердження компаративізму в українському мовознавстві. Безумовно, як основоположник україністики П.Г.Житецький став найзначнішим українським компаративістом бездержавного українського народу, що в умовах Російської імперії онтологічно на основі конкретного фактичного матеріалу прослідкував еволюцію становлення української літературної мови на живомовній основі у процесах взаємодії української мови з польською, російською й старослов'янською. П.Г.Житецький народився 23 грудня 1836 р. (за новим стилем 4 січня 1837 р.) у м. Кременчуці в родині священика. Початкову освіту здобув у духовному училищі, середню - у семінарії у м. Переслав!. У 1857 р. він вступає до Київської духовної академії, а у 1860 році, залишивши її, вже на історико-філологічний факультет Київського університету. З 1864 р. вчителює в Кам'янці-Подільському до 1868 р., коли повертається до Києва й викладає російську мову в Києво-Подільській прогімназії, Київській другій гімназії, фундуклеївській жіночій гімназії. З 1874 р. працює, за винятком двох років, у колегії Павла Ґалаґана викладачем словесності. У 1878 р. захищає дисертацію "Очерк звуковой истории малорусского наречия" й одержує учений ступінь магістра російської мови й літератури. У 1880 р., будучи звільнений за неблагонадійність з учительських посад у Київському кадетському корпусі та колегії Галагана, виїздить до Петербурга, де вчителював та працював приват-доцентом Петербурзького університету й академії генерального штабу. У 1882 р. повертається до Києва й поновлюється на попередніх посадах. У 1893 р. через хворобу йде у відставку. У 1898 р. його обирають членом-кореспондентом Російської академії наук, у 1908 р. йому присвоюють учений ступінь доктора honoris causa. Помер учений 5 березня 1911 р. й похований на Байковому кладовищі.

128

У мовознавство П.Г.Житецький вступає у 60-і роки XIX ст., що характеризувалися розгортанням в Україні національно-культурного руху, очолюваного ліберальною інтелігенцією, під впливом національно-визвольного руху в Польщі. Він набуває в Україні революційно-визвольного характеру. У Києві, Харкові, Петербурзі створюються українські громади. Основним у їх діяльності стало вивчення народного життя; це реалізувалося шляхом аналізу української культури, фольклору зокрема, звичаїв, обрядів, мови, у спробах організувати навчання рідною мовою, зокрема в недільних школах. Здійснюється величезна робота по збиранню й публікації фольклорних творів, виданню підручників і популярних книжок українською мовою. Редакція журналу "Основа" розпочинає роботу над створенням словника української мови. У центрі громадської культурно-просвітницької діяльності опинився П.Г.Житецький як член студентського гуртка, що з часом перетворився в Київську українську громаду. Програмне кредо вченого цього періоду відбите у статті "Руський патріотизм", надрукованій в "Основі" у 1862 р. Стаття була спрямована проти тези В.Ламанського, який заперечував функціонування української мови взагалі, а українську літературу трактував як таку, що придатна "для домашнього вжитку" П.Г.Житецький наголосив, що творчість Тараса Шевченка дає підстави твердити, що українська мова набула статусу літературної і стала в один рівень з літературними мовами інших слов'янських народів. Обстоювання права українського народу на самовизначення учений поєднує з примітивною тезою офіційного російського мовознавства про спільність походження української й російської мов з одного джерела.

Першою серйозною науковою роботою П.Г.Житецького стала розвідка "Описание Пересопницкой рукописи XVI в., на основі якої він виступає з доповіддю на Третьому археологічному з'їзді в Києві і яка була опублікована в "Трудах III археологического сьезда" з додатком уривків з текстів Євангелія. На основі аналізу мовних та палеографічних особливостей Пересопницького Євангелія П. Г. .Житецький фактично першим в українському мовознавстві визначив і показав величезне значення названої пам'ятки для вивчення історії української літературної мови, бо в ньому виявлено тенденцію перекладача наблизити професіональний текст до живої народної мови. Хиби й помилки перекладача дали змогу на тлі польських й дещо менше чеських елементів виявити слов'янську, власне українську основу.

129

У 1876 р. в "Киевских университетских известиях" була надрукована велика робота вченого "Очерк звуковой истории малорусского наречия", що стала знову ж таки фактично першою ґрунтовною працею з історичної фонетики української мови. Дослідження побудоване на матеріалі давніх писемних пам'яток української літературної мови XIV - XVIII ст. та живих народних говірок, зокрема північного та південно-західного наріччя. Використовуючи методику історичного дослідження І.І.Срезневського, полемізуючи з М.ПЛогодіним, він відстоює наявність у функціонуванні української й російської мов спільноруського періоду.

З часткових проблем заслуговують на увагу питання про занепад редукованих ь, ь, про звучання *Ь і перехід його в українське і. Саме тут наголошувалось, що головні риси українського вокалізму визначились уже в ХП - XIII ст., а консонантизму дещо пізніше. У додатках до роботи автор пропонує зразки говірок української мови архаїчних та новіших говірок писемної мови XIV -XVII ст. Саме в ній роботі П.Т.Житецький виділяє три діалекти - північний, галицький (західний) й український (південно - східний).

Найціннішою й найвагомішою для історії україністики стала робота вченого "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в." (1889). За цю роботу його вдруге вшановують Уваровською премією. Праця була високо оцінена сучасниками -ученими й учнями та послідовниками. Такими ж вагомими були його роботи "Энеида" Котляревського и древнейший список ее в связи с обзором русской речи в XVIII века" (1900), "К истории литературной русской речи в XVIII в." (1903). їх доповнює мовознавець у статтях "Старинные воззрения русских людей на русский язык" (1882), "О переводе евангелия на малорусский язык"

(І906).

У монографії "Энеида" Котляревського и древнейший список ее в связи с обзором русской речи в XVIII века" П.Г.Житецький простежує долю обох типів старої літературної мови (слов'яно-української і книжної української), функціонування яких він дослідив у роботі "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке". Учений аналізує особливості вживання слов'яно-української мови в творах Ф.Прокоповича, в "Літописі" Г.Граб'янки, "Странствованиях" В.Григоровича-Барського, у драмах XVIII ст., мовну практику Г.Сковороди, твори уніатської літератури, літописи, діаріуші, написані книжною мовою. Тут же

130

констатує їх занепад, зумовлений утвердженням російської літературної мови і її експансією на українську мовну практику.

Дослідник наголошує на логічності з'яви "Енеїди" І. П. Котляревського, бо вона підсумовує еволюцію мови бурлеску

XVII ст., побутової комедії, зокрема інтерлюдій, різдвяних та великодніх віршів і т. ін., тобто поема І.П.Котляревського постала синтезом всього, що пережила українська література ХУЛІ ст. на момент її написання. Безумовно, заслуговує на увагу й робота "Начерк історії літературної української мови", написаний учнем П.Г.Житецького О.Богумилим, який популярно передає зміст щойно аналізованих робіт учителя.

Питанням розвитку літературної мови в Росії та Україні у

XVIII ст. учений присвятив свою пращо "К истории литературной русской речи в XVIII в." Виділяються відповідно три основні періоди в становленні російської літературної мови: епоха Петра І, позначена великим впливом київських учених та письменників, епоха Єлизавети Петрівни, коли попередню мовну й культурну

практику продовжив М.В.Ломоносов, та кінець XVIII ст., коли унаслідок зрослого авторитету російської літературної мови й занепаду української починається зворотний процес впливу на останню. Підсумовує доробок ученого розвідка П.Г.Житецького "О переводе евангелия на малорусский язьік". Проблематика, зв'язана з висвітленням історії мовознавства, представлена роботами "Діалог Платона "Кратил", "В.Гумбольдт в истории философского язьїкознания".

Ряд праць - літературознавчого характеру, зокрема рецензія вченого на видання "Слова о полку Ігоревім", здійснене О.Огоновським, передмова до публікації ПГалагана "Малоруський вертеп" і т. д. Наслідком поглибленого інтересу П.Г.Житецького до творів, написаних на межі усної народної творчості та літературної традиції, стала велика робота ученого "Мьісли о малорусских народних думах" (1893). Думи як своєрідний жанр українського фольклору дали підстави в рецензії на видання О.Огоновського твердити, що саме під їх впливом склалося "малоруське наріччя". У своїй роботі автор здійснив "дослідження поетичної форми дум у зв'язку з побутовими і культурними умовами народного життя". На основі аналізу взаємодії народної творчості, шкільної освіти, життєвого укладу народу ПГ.Житецький констатує складання досліджуваного жанру українського фольклору в процесі взаємодії писемної традиції, шкільної літератури й усного мовлення.

131

Чимало зробив учений, збираючи й публікуючи писемні пам'ятки й фольклорні твори. Про це свідчить його задум видавати "Літературно-науковий вісник" та архів П.Г.Житецького в рукописному відділі ЦНБ АН України.

Залишив по собі слід П.Г.Житецький як педагог. Він підготував шкільні підручники "Теорня сочинения", "Теория поззии", "Очерки по истории поззии". Серед його учнів називають А.Ю.Кримського, який навчався в колегії ПГалагана у 1885 -1889 рр.

П.Г.Житецький здійснював і значну науково-організаторську громадську роботу: активно співробітничав у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства, допомагав видавати "Записки" відділу, був дійсним членом історичного товариства Нестора-літописця, співробітничав з журналом "Киевская старина", сприяв виданню творів Тараса Шевченка. Разом з КП.Михальчуком допомагав Б.Д.Грінченку у розв'язанні цілого ряду питань щодо укладання "Словаря української мови". Він цікавився проблемами .. правопису української мови, про що свідчить чорновий варіант рукопису "О правописании". З П.Г.Житецьким пов'язують опущення ь, передачу йотованого є буквою є, утвердження в орфографії морфемного принципу.

Література

1. Белодед И.К. Научноє наследие ІТИ. Житецкого и современность // Вопр. языкознания. - 1968. - № 1. - С. 111 -117.

2. П.Г. Житецький. Вибрані праці. Філологія. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л.Т. Масенко. - К.: Наук, думка, 1987. -325 с.

3. Жовтобрюх М.А. Видатний український вчений П.Г. Житецький // Український історичний журнал. - 1967. - № 1.-С. 126-128.

132