2. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі забезпечення миру і безпеки.

в галузі забезпечення миру і безпеки:

принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах,

принцип мирного врегулювання спорів;

Принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах.

Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб'єктів міжнародного права без винятку. Він, зокрема, покладає на них зобов'язання:

1) утримуватися від застосування сили (прямої чи опосередкованої);

2) утримуватися від загрози силою;

3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав;

4) відмовитися від актів репресії за допомогою сили;

5) відмовитися від сили або загрози силою як засобу врегулювання спорів тощо.

Це, так би мовити, нормативний зміст принципу, основні напрями його застосування. Перелік конкретних дій, які забороняються цим принципом, випливає з численних резолюцій та декларацій ООН. Цей перелік не є стабільним, а постійно розширюється як у рамках ООН, гак і на регіональній основі для держав регіону. Зважаючи на це з метою зміцнення принципу незастосування сили або загрози силою, сучасне міжнародне право чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили. Це, зокрема, за Статутом ООН такі випадки: 1) застосування збройної сили з метою самооборони (ст. 51) і 2)застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки у разі загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42).

З метою запобігання довільному тлумаченню „самооборони” і застосуванню сили за рішенням Ради Безпеки” обидва випадки чітко визначені в нормативному плані. Так, наприклад, Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. наголошує, що «держава має невід'ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, якщо станеться збройний напад, як це передбачено Статутом ООН».

Право на самооборону може використати як держава-жертва агресії, так і на прохання останньої інша держава. Принцип незастосування сили або загрози силою поширюється не тільки на безпосередні дії або погрожування ними, а й на пропаганду таких дій.

Принцип мирного врегулювання спорів.

На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання:

1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності виключно мирними засобами;

2) врегульовувати спори в найкоротший термін;

3) не зупиняти процесу мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень;

4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору);

5) утримуватися від ультимативності;

6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість;

7) враховувати інтереси іншої сторони — учасника спору;

8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Здійснення принципу мирного розв'язання міжнародних спорів забезпечено належними інституційними механізмами як на універсальній, так і на регіональній основах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв'язання міжнародних спорів: Ліга арабських держав — Раду Ліги і спеціалізований юридичний комітет, Організація африканської єдності — Комісію з питань посередництва, примирення та арбітражу, Організація американських держав — Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а згодом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі — Суд і Комісію з питань примирення.