
- •Модуль з міжнародного права Тема 1. Поняття, особливості та значення міжнародного права
- •Тема 2: Принципи міжнародного права
- •Тема 3. Джерела міжнародного права
- •Тема 4: Суб’єкти міжнародного права
- •Тема 5. Територія і міжнародне право.
- •Тема 1. Поняття, особливості та значення міжнародного права
- •1. Поняття, суть та особливості міжнародного права.
- •Історія становлення міжнародного права. Роль Французької буржуазної революції в розвитку основних інститутів національного права.
- •4. Співвідношення міжнародного і внутрідержавного права.
- •1. Проблеми та теорії взаємодії внутрішнього і міжнародного права
- •2. Способи взаємодії внутрішнього і міжнародного права
- •3. Законодавство України про взаємодію внутрішнього та міжнародного права
- •Тема 2: Основні принципи міжнародного права
- •1. Поняття та система основних принципів сучасного міжнародного права.
- •2. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі забезпечення миру і безпеки.
- •3. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі міжнародного співробітництва.
- •4. Нормативно-правовий зміст принципів міжнародного права в галузі дотримання прав людини та основних свобод.
- •Тема 3. Джерела міжнародного права
- •Поняття джерел міжнародного права. Процес створення норм міжнародного права.
- •2. Міжнародний договір як основне джерело міжнародного права.
- •3. Міжнародно-правовий звичай. Взаємозв’язок договірних і звичаєвих норм.
- •4.Загальні принципи права і міжнародне право.
- •5. Роль резолюцій міжнародних організацій у створенні норм міжнародного права.
- •6. Доктрина міжнародного права та праці видатних юристів – міжнародників як джерело міжнародного права.
- •1. Поняття та класифікація суб’єктів міжнародного права
- •2. Міжнародна правосуб’єктність націй та народів
- •3. Міжнародна правосуб’єктність держав
- •4. Міжнародно-правове визнання та правонаступництво держав
- •5. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, державоподібних утворень та специфічних суб’єктів міжнародного права
- •1. Поняття та особливості суб’єктів міжнародного публічного права.
- •2. Держава як основний суб’єкт міжнародного публічного права:
- •3. Правосуб’єктність народів і націй які борються за самовизначення.
- •4. Правосуб’єктність міжнародних організацій.
- •5. Державоподібні утворення як суб’єкти міжнародного публічного.
- •6. Проблема правосуб’єктності фізичних осіб та інших інституцій в міжнародному праві.
- •1. Поняття, правова природа та види території
- •2. Поняття та склад державної території
- •3. Державні кордони
- •4. Міжнародно-правові підстави зміни титулу державної території
- •5. Правовий режим міжнародних рік та каналів
- •1. Роль міжнародного права у регулюванні правового становища населення
- •2. Міжнародно-правове регулювання питань громадянства
- •3. Міжнародно-правове регулювання статусу іноземців
- •4. Міжнародно-правове регулювання становища біженців, переміщених осіб та вимушених переселенців
- •5. Політичний притулок, його види та умови надання
4. Міжнародно-правове регулювання становища біженців, переміщених осіб та вимушених переселенців
Поняття “біженці” вперше з’явилося в міжнародному праві під час другої світової війни. Післявоєнні збройні конфлікти та інші надзвичайні ситуації, що зумовлювали і зумовлюють масове переміщення осіб з регіонів постійного проживання в інші, викликають необхідність спеціального міжнародно-правового регулювання статусу біженців, переміщених осіб та вимушених переселенців.
Основним міжнародно-правовим документом, який регулює це питання є Конвенція про статус біженців 1951 р. та Протокол до неї 1967 р. крім того, важливе значення має Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців – спеціального органу, створеного на підставі резолюції генеральної Асамблеї ООН у 1950 р. Крім системи захисту прав біженців у рамках ООН є й інші, перш за все регіональні договори і створені на їх основі організації, що займаються проблемами біженців на постійних чи тимчасових засадах. Прикладом регіональних договорів може бути Угода держав СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1995 р. На національному рівні статус біженців може визначатися відповідними законами та підзаконними актами конкретної держави, але, як правило, вони є адаптацією міжнародно-правових актів до конкретних національних умов. Прикладом такої адаптації є Закон України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ “Про біженців”.
Біженці – це особи, які в силу обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознакою раси, національності, релігійних переконань, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань знаходяться поза межами країни громадянства або звичайного місця проживання і не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок зазначених побоювань чи з інших міркувань, не пов’язаних з мотивами особистої зручності.
Іноді біженців називають особами без громадянства de facto, оскільки їх правовий статус майже нічим не відрізняється від статусу осіб без громадянства. Хоча, покидаючи свою країну, біженець не втрачає, як правило, свого громадянства, однак той факт, що особа відмовляється від захисту своєї держави, свідчить про те, що біженець, на відміну від звичайного іноземця, не має “подвійного підпорядкування”. Набуття статусу біженця фактично означає, що особа підпадає лише під юрисдикцію держави перебування, і звільняється від підпорядкування правопорядку держави громадянства.
Конвенція 1951 р. передбачає основні права біженців (на працю за наймом, на придбання рухомого і нерухомого майна, на освіту, на соціальне забезпечення, на свободу пересування тощо) і, зокрема, вказує, що їх становище не повинно бути гіршим, ніж те, що передбачено для інших іноземців. Для біженців державами можуть встановлюватися пільгові умови набуття громадянства держави перебування, наприклад, скорочений строк проживання та ін. Ця Конвенція закріплює і специфічні механізми захисту прав біженців, спрямовані перш за все на попередження дискримінації з боку держави, громадянами якої вони є і яку вони з тих чи інших мотивів залишили. Зокрема, держава, яка надала притулок не має права висилати біженців, які законно проживають на її території, окрім як з міркувань державної безпеки або громадського порядку. Вислання таких біженців може здійснюватися лише на виконання рішень, винесених у судовому порядку. Але навіть якщо і буде винесене судове рішення про вислання біженця, держава перебування повинна надати йому достатній строк для отримання законного права (дозволу) на в’їзд до іншої країни.
Крім біженців існують ще такі категорії осіб як вимушені переселенці та переміщені особи.
Переміщені особи – це особи, насильницьким шляхом вивезені під час другої світової війни гітлерівцями та їх союзниками з окупованих територій для використання на примусових роботах.
Після війни СРСР було укладено кілька договорів про репатріацію таких осіб. Для сприяння поверненню біженців та переміщених осіб на батьківщину в 1946 р. була створена Міжнародна організація у справах біженців, діяльність якої припинена в зв’язку зі створенням УВКБ ООН.
Вимушені переселенці (або, т.зв., внутрішні біженці) – це особи, які з тих же причин, що й біженці, змушені покинути місце свого постійного проживання і переселяються в іншу частину однієї й тієї ж країни.
Їхнє правове становище визначається внутрішнім законодавством держав, однак має відповідати загальновизнаним стандартам прав людини.