
- •1.Міжнародний рух товарів як ознака світового рівня
- •2.Історія розвитку митної справи
- •3. Митна система Ураїни в 17-20 століттях
- •4. Митна політика сучасної україни. Фактори впливу.
- •5.Основні принципи митної політики.
- •6.Функції митної політики.
- •7. Сутність і інструменти протекціоністської митної політики
- •8. Вплив імпортного тарифу на регулювання міжнародної торгівлі
- •9. Політика митної торгівлі. Міжнародні торгові організації
- •10. Митні органи україни. Загальна характеристика дмсу
- •11. Структура митних органів України
- •12. Регіональні митниці та митні пости.
- •13. Тарифне регулювання в митній справі
- •14.Поняття митного тарифу,митного кордону.
- •15.Класифікація мит.
- •16. Нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі
- •17. Кількісні обмеження,ембарго.
- •18.Квотування, ліцензування. Види квот і ліцензій
- •19. Приховані методи регулювання зовнішньої торгівлі
- •20 Фінансові,валютно-кредитні та правові методи регулювання зовнішньої торгівлі
- •21. Поняття і сутність митної вартості. Кодекс про митну вартість гатт.
- •22.Визначення митної вартості при імпорті товарів
- •23.Визначення митної вартості при експорті товарів
- •24 Мито.Система митних платежів
- •25 Митні збори, акциз, податок на додану вартість.
20 Фінансові,валютно-кредитні та правові методи регулювання зовнішньої торгівлі
Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому гарантуванні та субсидуванні урядом національних експортерів.
Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговельної політики є такі:
— субсидування;
Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв.
Основними ознаками субсидії є:
— використання бюджетних коштів для надання такої підтримки;
— вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утримувачами субсидії.
Розмір субсидування через цільове кредитування розраховується як різниця між відсотковою ставкою за пільговим кредитом та поточною відсотковою ставкою.
— Експортне кредитування — це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:
— субсидування кредитів національним експортерам — кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;
— державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);
— страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером).
— Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.
Матеріальна шкода — це підтверджені доказами несприятливі економічні наслідки ввезення товару за демпінговими цінами, які настають для галузей, продукція яких конкурує з товаром, що ввозиться за демпінговими цінами.
Загроза матеріальної шкоди — висновок, який базується на фактах, про те, що завдання шкоди є неминучим.
Демпінг може здійснюватися за рахунок:
— ресурсів приватних фірм;
— державних субсидій експортерам.
Антидемпінгові мита — це мита, які застосовуються в рамках антидемпінгових заходів на тимчасових засадах і з дотриманням відповідних правил та процедур, і які спрямовані на усунення економічних наслідків демпінгу. Вони збираються у додаток до звичайних мит.
Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних інструментів об'єднує сукупність елементів валютного ринку, відносин експортерів та імпортерів з банками, системи національного та міждержавного валютного регулювання.
Умови здійснення експортно-імпортних операцій багато в чому залежать від сукупності елементів регулювання валютного ринку, які використовуються, рівнів валютного курсу, позикового процента та умов надання кредиту, способів валютної інтервенції тощо.
До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать наступні:
— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації. Головна функція ВК — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна сила відносно товарів всередині країни.
- валютні обмеження-система правил, що регламентують операції з валютними цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, золотом, цінними паперами тощо. Метою валютних обмежень є скорочення зовнішнього оборотного капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей.
- валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та процентними ставками - реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти.
- маневрування банківськими процентними ставками - впливає на переміщення ліквідних коштів з однієї країни в іншу, а також сприяє зміні ВК.
- набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках, їх мета — полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.
До міжнародного регулювання економічних відносин, зокрема міжнародної торгівлі, перш за все, застосовують такі загальновизнані норми міжнародного права:
— принцип суверенної рівності держав;
— принцип невтручання у внутрішні справи;
— принцип співробітництва;
— принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;
— принцип мирного розв'язання суперечок;
— принцип непорушності кордонів;
— принцип загальної поваги прав людини;
— принцип самовизначення народів та націй.
Дія спеціальних або галузевих принципів, розроблених у МЕВ, спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів.
Торгово-політичний режим (ТПР) — це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу, закріплених у формі норм національного права та механізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та принципів міжнародного права. Або:
ТПР — це сукупність заходів, які застосовуються в певний момент часу в певній країні для регулювання доступу іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок, а також для забезпечення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.
До спеціальних галузевих принципів міжнародного економічного права належать такі:
— принцип найбільшого сприяння (Режим найбільшого сприяння (РНИС) — це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.)
— принцип національного режиму (передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.)
— принцип преференційного режиму(Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит.);
— принцип свободи транзиту (Значення принципу свободи транзиту полягає у забезпеченні завдяки йому стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає принцип рівноправності у питаннях транспортного доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб'єктів міжнародного торгового обігу.);
— принцип транспарентності (забезпечення прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування.);
— принцип нотифікації (інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.).