Тема 5. Інструменти грошово-кредитної політики

5.1. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунту­ється на основних макроекономічних показниках програми загально­еко­но­мічного розвитку держави на визначений період (обсяг ВВП, прогноз­ний рівень інфляції, розмір дефіциту Державного бюджету і джерела його покриття, платіжний і торговельний баланс).

Згідно з Законом "Про НБУ" і чинним законодавством в процесі здійснення ГКП Національний банк використовує такий інструментарій:

1. Визначення і регулювання норм обов’язкових резервів для КБ і фінансово-кредитних установ.

2. Процентна політика.

3. Рефінансування КБ.

4. Управління золотовалютними резервами.

5. Операції з цінними паперами на відкритому ринку.

6. Регулювання імпорту й експорту капіталу.

7. Політика підтримки курсу національної валюти.

8. Емісія власних боргових цінних паперів.

1. Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює КБ та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового резервування притягнутих засобів. Розмір обов’язкових резервів вста­нов­люється у процентному відношенні від загальної суми притягнутих банком засобів. Резерв зберігається на коррахунку комерційних банків у НБУ, відсотки на обов’язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів притягнутих засобів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити або на їх окремі види в залеж­ності від тієї ролі, яку відіграє цей інструмент в монетарній політиці.

При рестрикційній політиці НБУ підвищує норму обов’язкових резер­вів (зменшує ресурсний потенціал комерційних банків).

При експансіоністській політиці НБУ знижує норму обов’язкових резервів (збільшує банківські депозити і суму грошової маси).

Це дуже сильний інструмент ГКП. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою його використовують рідко. До того ж це негативно впливає на діяльність КБ.

2. Процентна політика. НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними та обліковими кредитами, які він надає КБ у порядку рефінансування їх активних операцій.

Якщо Нацбанк проводить політику скорочення (стримування) гро­шової маси у обігу, від підвищує процентні ставки. Скорочення попиту приводить до зменшення пропозиції. Невикористані для кредитування засоби вкладаються в інші активи (цінні папери (ЦП) держави) або осі­дають на депозитах КБ у НБУ. Відбувається зменшення грошей у обігу.

У випадку протилежної політики НБУ знижується рівень процентних ставок. Це стимулює попит на кредити, тобто кредитну діяльність. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (гроші вкладені у ЦБ державні депозити в НБУ) у первинні, отже, зростають залишки грошей на коррахунках і загальна маса грошей у обігу.

3. Рефінансування КБ тісно зв’язане з процентною політикою, але має відмінні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "креди­то­ра останньої інстанції". КБ звертаються за кредитом найчастіше у випадку появи тимчасового дефіциту первинних резервів (засобу на коррахунках в НБУ). Такі кредити банки просять, як правило, на короткий термін і одер­жують у порядку переобліку комерційних векселів або під заставу цінних паперів.

Надаючи такі кредити, НБУ збільшує первинні резерви КБ і тим самим загальну суму грошей у обігу.

4. Керування золотовалютними резервами базується на дивер­сифікації валюти та золотого запасу держави.

5. Операції з цінними паперами на відкритому ринку складаються зі зміні НБУ обсягів цінних паперів, казначейських зобов’язань тощо. При необхідності стабілізації або зменшення маси грошей у обігу, стриму­вання платоспроможного попиту, зниження інфляції НБУ продає цінні папери КБ. Відбувається зменшення первинних резервів (засобів на корра­хунках у НБУ), внаслідок чого скорочується загальний обсяг грошо­вої маси.

НБУ може продавати цінні папери і іншим суб’єктам (підприєм­ст.­вам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому випадку у КБ зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки засобів на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо необхідно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери у комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції у цих суб’єктів збільшуються залишки коштів, у тому числі і на їхніх рахунках у банку, звідси — збільшення кількості грошей в обігу.

Висновок: купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучкими інструментами ГКП і найчастіше використовуються Національним банком. Якщо припущено помилки, її легко виправити, здійснивши зворотну операцію.

6. Регулювання імпорту й експорту капіталу є інструментом впли­ву на грошову масу, що використовується НБУ через:

реєстрацію імпорту й експорту капіталу;

встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

встановлення для осіб, що мають борги перед нерезидентами, обов’язкового безпроцентного вкладення частини суми цих боргових зобов’язань в уповноважені банки України.

Істотно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінан­сові інвестиції, що включаються до національних цінних паперів (ЦП) зі спекулятивними цілями. Якщо привабливість ЦП (у тому числі дер­жавних) знижується, здійснюється відлив іноземного капіталу з країни, звідси — зниження курсу національної валюти.

НБУ не повинен допускати відливу з держави національної валюти, що може виникнути внаслідок низької ставки за депозитами.

7. Політика підтримки курсу національної валюти. Управління валютними резервами забезпечується за допомогою валютних інтервен­цій шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримки курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит та пропозицію грошей усередині країни. Якщо на валют­ному ринку попит на іноземну валюту, що є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до зниження курсу національної валюти (девальвації). Щоб цього не допустити, НБУ продає частину своїх валютних резервів, врівноважуючи попит та пропозицію. Збільшується обсяг грошової маси у обігу (як з цін­ними паперами).

НБУ купує іноземну валюту, якщо пропозиція перевищує попит і це може привести до підвищення курсу національної валюти (ревальвація). І девальвація, і ревальвація — це відхилення від стабільності, тому НБУ намагається не допускати такі явища і регулювати курс національної валюти у межах визначеного валютного коридору.

8. Емісія власних боргових цінних паперів має на увазі випуск у обіг облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), продаж або купівля яких дозволяє впливати на основні макроекономічні показники й обсяг гро­шової маси у обігу. Ці операції з реалізації коштів дозволяють залучати засоби КБ або суб’єктів фондового ринку.

Розглядаючи інструментарій ГКП в Україні, важливо знати, від чого залежить вибір того чи іншого інструмента за кордоном.

Вибір інструментів ГКП залежить від:

традицій

економічної політики ЦБ країни

макроекономічних факторів

ступеня незалежності ЦБ від уряду

Інструменти ГКП, що використовують ЦБ закордонних країн:

обов’язкове резервування;

офіційна дисконтна ставка;

операції на відкритому ринку;

моральний фактор;

контроль за ринком капіталів;

встановлення або регулювання маржі за ф’ючерсними або фон­довими операціями;

доступ до ринків;

спеціальні депозити;

кількісні обмеження (максимальна процентна ставка за кредитними операціями тощо);

валютні інтервенції;

керування державним боргом;

таргетирування.