48. Нововведення Еврипіда у жанр трагедії.

У першу чергу Еврипід уславився своїми жіночими персонажами, наділивши їх глибоким психологізмом, життєвою мудрістю, вмінням любити і ненавидіти, жертвувати собою і жорстоко мстити за свої образи. Не випадково його вважають засновником жанру соціально-побутової драми, або «слізної» драми.

49. Трагедія «Медея»: основний конфлікт.

Конфлікт трагедії «Медея»  це напружена боротьба двох людських почуттів: ревність і любов до дітей.Ревність і жадоба помсти часто беруть гору над обовязком-ознакою цивілізованої моралі.

"Медея” (431 р. до н.е.) Еврипід ставить у трагедії проблему кризи сім’ї і намагається знайти причини цього явища.

 50. Аналіз однієї із комедій Аристофана.

Творчість Аристофана.

Комедія - це друга галузь грецької драми. Після трагедії, комедійні змагання одержали дозвіл на Великих Діонісіях в 486-484 р. до н.е. Комічне – найбільш важко визначувана категорія естетики (Умберто Еко «Ім'я рози». Поетика Аристотеля). Середньовічні філософи робили висновок, що Аристотель про комедії не писав. Існують легенди, що є друга захована частина поетики Аристотеля. Бєлінський зауважує, що сміх завжди прагне виявити невідповідність між внутрішнім і зовнішнім.

Антична комедія писалася на злобу дня, це справа нелегка й серйозна. Антична комедія - гостро політична, філософська, почасти ідеологічна. Джерела комедії у святах Діонісіях - «комос». Пісні комосу малопристойні. Іноді вони носили особистий характер, що було заборонено. Хор у комедії носить негарні маски й одяги. З фольклорною традицією комедію пов'язує боротьба старого й молодого - немає середнього віку. Перемагали молоді. Елемент карнавального дійства - «останні так будуть першими». Під час ігор раби мінялися місцями з панами. У жанру древньоаттичної комедії – свої попередники - фольклорна дорійська драма (виникла в Мегарах) і літературна сицилійська комедія. Фольклорна дорійская драма - карикатурні примітивні сценки, без хору, часто пародії, сюжету немає. Літературна сицилійська комедія - п'єса із цільною закінченою дією, немає хору, часто пародіюються міфи. Вплив міма. Мім - це сценка з натури, з повсякденного життя, з упором не на сюжет і дію, а на відтворення характерних рис представників професій. Об'єктом зображення в древній аттичній комедії міф не був. Авторів переймала злободенна політика, викриття недоліків, включала повну волю особистого глузування. Аристофан знущався з Евріпіда, Сократа. Прийом - карикатура, шарж, пародія й гротеск на грані фантастики. Древня аттична комедія не індивідуалізувала персонажів. Маски: вчений-шарлатан, хвалькуватий воїн, блазень, паразит-нахлібник.

Сюжет древньоаттичної комедії носить фантастичний характер. Пропонують утопічні виходи зі сформованої ситуації. Комічний хор перевершував трагічний - 24 чоловіки, розділені на два ворогуючі півхори. Пролог, потім парад, у центрі - комічний агон, словесна суперечка головних діючих осіб і двох півхорів. Агон ділився на дві частини: у першій частині перемагала неправда, після чого був антракт - парабаса. Актори йшли, хор знімав маски, звертався до глядачів і намагався пояснити, що відбувалося. Друга частина - перемагала справедливість. Парабасою перші комедії ніби розділялися на дві дії. Потім друга парабаса. Розквіт комедії збігається з підйомом громадського життя в другій половині п'ятого століття. Древня аттична комедія змінюється середньою комедією через поразку в пелопонесській війні. Ніяких політичних комедій до нас не дійшло. Відродження комедії наприкінці четвертого століття – ново аттична комедія. Зовсім не схожа на древню, запозичить багато з Евріпіда. Поділ на три галузі: комедія випадків, характерів й інтриги.

Аристофан (450-384 р. до н.е). Літературна діяльність - 427-388 р. Його життя доводиться на пелопонесську війну. Був людиною середнього статку, ідеалом для себе обирає образ середнього селянина - має рабів, але й сам працює. Аристофан вимагає підписання миру. Поліс уже себе зжив, але Аристофан усе ще прославляє його. Наука зробила крок вперед, а Аристофан наполягає на богах. Була необхідність реорганізації збори. Потрібно було змінити освіту. Люди різні, не можна всіх виховувати однаково. Аристофан не може затримати розвиток, хоча й намагається.

Написав 40 або 44 комедії, до нас дійшло 11. Був запасливий, дві комедії заповів синові.

1) 427-421 р. яскраво-політичні комедії, носій викривального начала - хор, персонаж зла має реальний прототип, узгоджується з маскою. «Вершники», «Оси», «Хмари», «Світ». 2) 414-405 р. Зникає особиста спрямованість. «Птахи», «Лісістрата», «Жаби». 3) 398-388 р. Аристофан наближається до комедії випадків, іде гротеск, карикатура. Намагається запропонувати утопічний варіант рішення насущних проблем.

«Вершники». Перший період творчості, злободенний. Проти війни, проти Клеона. Клеон - політик, демагог, дуже популярний, бездарний воєначальник. Ставити п'єсу побоювалися, костюмери й майстри масок відмовилися їх робити. Прем'єра могла скінчитися погано. Тут Аристофан ще й критикує сам афінський народ. Демос - тупий, сліпий, дурний, старий. У пролозі - слуги демосу - Демосфен і Нікей. Життя текло добре, поки не з'явився новий раб Кожум’яка-Пофлагонець. Шкіряне виробництво вважалося низьким. Батько Клеона володів шкіряною мануфактурою. З Пофлагониї надходили найбільш тупі й нахабні раби. Коли цей герой спить, Нікей і Демосфен крадуть пророцтво оракулів. У ньому написано, що влада цього раба скінчиться, коли з'явиться ще більш нахабний правитель. Ним стає Ковбасник – найбільш низька справа, ще гірше шкіряної. Кожум’яка проганяє Ковбасника. Отут старий Демос повинен вирішити, хто буде очолювати дім. Шкіряник і Ковбасник змагаються, хто краще нагодує Демоса. Фінал багатозначний, Ковбасник обіцяє омолодити Демоса, варить його в казані - той стає молодим - і зрештою з'являється в костюмі часів Греко-перської війни, що символізує силу греків у єдності. Комедія була прийнята.

 «Хмари». Відрізняється від звичайних комедій. Присвячена культурній проблемі: виступає проти софістів і Сократа. Проблема виховання молоді. Афінянам вічні проблеми здавалися нудними. «Хмари» виявилися фатальними в житті Сократа. Викриття в безбожності, аморальності й розбещенні молоді. На суді як обвинувачення зачитувалася п'єса. Старий Стрипсіад стурбований сином - той грає на перегонах, спустив весь маєток. Стрипсіад довідується, що в Афінах є мислильня, хоче піти туди вчитися. Зустрічає там Сократа. Реальний Сократ не був таким смішним дурнем. Афіняни прощали Сократу його зовнішній вигляд за його думки. Завжди був готовий до бесіди – сократичної бесіди - приведення людини до висновку. В Аристофана Сократ - це дивак, що сидить у прив'язаному до крокв кошику. Цей Сократ вивчає всяку гидоту. Проблеми: якою частиною тіла дзижчить комар, вимірює крок блохи. Сократ переконує не вірити в Зевса. З'являється хор хмар, що говорить усякі дурниці. Аристофан все перебріхує. Стрипсіада виганяють із мислильні, але ідей вистачає, щоб позбутися від кредиторів. Відправляє туди сина. Відбувається суперечка між неправдою й правдою - насамперед про проблему виховання. Сократ і софісти вважали, що утворення повинне бути по схильностях. Аристофан називає це розбещеним. Закінчується усе ще одним агоном. І син, і батько йдуть на бенкет, але старому схотілося послухати Есхіла, а синові - Евріпіда. Син побив батька й аргументував це в дусі софістів. Стрипсіад бере сходи й смолоскип - підпалює мислильню.

Прямо суперечка з Евріпідом іде в комедії «Жаби». Це перша літературно-критична полеміка. Дві частини: 1) присвячена подорожі Діоніса в царство мертвих за театралами. Діоніс хоче забрати Евріпіда. Він пустодзвін, хвально, тугодум. Іде до Геракла, довідатися дорогу в царство мертвих. Діоніс відправляється туди пішки, бере свого раба Ксанфія. Бере в Геракла левину шкіру й палицю. Діоніса постійно б'ють через одяг Геракла. 2) Цар розповідає Діонісу історію про те, що вмер Евріпід і за ним пішла юрба маргіналів. До Евріпіда на троні поетів сидів Есхіл. Починається агон. На сцену виносяться ваги, на яких зважуються достоїнства й недоліки Есхіла й Евріпіда. Есхіл: великоваговий стиль, вплив на психіку людини. Він утверджує краще, тому що несе гомерівську спадщину в художню творчість. Евріпід глузує зі стилю Есхіла. Але в результаті Евріпід погоджується, що мова його трагедій легша, ніж есхілівська, але першість відходить Есхілу, тому що він патріотичний. Кінець: Діоніс виводить Есхіла.

Аристофана любили в Афінах. Його часто ставили. Люди його слухали, поважали. Але через півтора століття його забули. Нова комедія взагалі не використає досвід Аристофана. Аристофана визнають великим комедіографом, але ніхто не слідує його традиціям.