Велика Плавля див. Базавлуг

Велика Плавня див. Базавлуг

Велика Пуща, – ої – і, ж. – лісовий масив на правому березі Дніпра, що тягся зі сходу на захід від пр. Куми до оз. Плоского. Улюблене урочище запорозьких відлюдників і характерників. Ось як писав про нього А.Кащенко побувавши тут 1883-го і 1916-го року: “Саме проти Паліївщини лежить понад Дніпром урочище, що зветься Велика Пуща. Такого лісу, як був у пущі ще року 1883, не одшукати було по всьому Великому Лугу. Величезні, у чотири обхвати, дуби з розлогим гіллям, що могло б захистити од дощу цілий курінь запорожців, височенні, у 15 сажнів, осокори, лапасті клени, стрункі ясени, здається, шикували один перед одним, вихваляючись, хто темніше захищає землю од проміння сонця, а груші, кислиці та шовковиці сперечалися про те хто рясніше закидає землю своїми ягодами. Тяглася Велика Пуща од устя Кінської п’ять верст на схід, до протоки Куми, та стільки ж на захід: переходячи за устя Перевалу; упоперек же вона мала од півтори до чотирьох верст. Року 1916, пливучи упродовж Великої Пущі параплавом, я вже не бачив ні дубів, ні іншого твердого дерева, але взагалі ліс по Великій Пущі був високий і майже найкращий у всьому Великому Лузі. Невеликий шматок от пущі, проти Томаківських островів та устя Річища, одрізано найкрасивішою . здається, на всьому Дніпрі протокою, що зветься Дні прищем” (КВЛ, 75-76).

Велика Розумівська див. Велика¹

Велика Скажена, – ої — ої, ж. – протока, що виходила з пр. Лапинки нижче м. Нікополя. Кілометрів через два після виходу зливалася з сусідньою пр. Малою Скаженою, а невдовзі разом із останнього розбивалася на чотири протоки (Ткачева, Цаврина, Гнила та Грузька), які йшли до гирла р.Чортомлика і там утворювала.великий лиман. У джерелах: Б.Скажена (МС, 86). Скаженою названа за характером течії (дуже бурхлива, особливо під час повені), а Великою – за розміром (довжиною) на противагу сусідній Малій Скаженій. Інколи іменувалася, просто Скаженою.

Велика Теренівка див. Велика Тернівка

Велика Тернівка, – ої – й, ж. – річка, права притока р. Базавлука нижче р. Польової Грушівки. В козацькі часи її довжина сягала ЗО верст, а вже під кінець 19-го ст.. – до однієї версти. Тепер це невеликий струмок в районі с. Мар’янського. Відома ще й під назвами Велика Теренівка, Суха Тернвка. На карті І. Ілсленьєва (1779 р.) значиться як Бол.Терновка (дивись додатки до ЯВ). В інших джерелах: Терновка (МС,87), Gr. Ternowka (ТКХ), Тернівка (КРУ, 126). Названа Тернівкою через те, що по її берегах ріс, а Великою довжиною на противагу сусідній Малій Тернівці. У 2-ій половині 18-го століття біля гирла річки були запорозькі зимівники (ІМСХ, 504).

Велике¹ (1), - ого, ср. – озеро в Скелянських плавнях недалеко від л. Дурного. Назване за розміром на противагу оз. Малому, що було поряд.

Велике¹ (2),.- ого, ср. – озеро в Базавлузі на північ від оз. Підстепного.. Назване за розмірами по відношенню до менших сусідніх озер Литвинового, Мілкого, Вхідного та ін.

Велике¹ (3)- ого, ср. – озеро в Базавлузі на північ від оз. Підстепного, поряд із

оз. Прогнойним Назване за тією ж ознакою, що й Велике¹ (2).

Велике¹ (4)- ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської, трохи нижче т. Сомової ями. Називалося за розмірами на противагу сусідньому оз. Малому¹ (2). В с. Єлизаветівці відоме ще й під назвою Великий Боклаг, остання частина якої від “боклаг” (переносно), тобто барило для води (СУМ, т. 1, 92)

Велике², - ого, ср. – городище в товщі Великого Лугу між протоками кілометрів за три від лівого берега Дніпра. Одне з найзначніших і найцікавіших плавневих урочищ. А.Кащенко припускає, що саме тут була Запорозька Січ (КВЛ, 67). Я.Новицький про це урочище писав таке: “Велике городище розташоване на низинній рівнині Великого Лугу, що поросло вербою, лозняком, очеретом і бур’яном. З півдня, за кілька кроків, - річка Лопушка або Лопухувата, а потім, поблизу, майже зі всіх боків, багато озер і боліт. Від Дніпра віддалене на 3 версти, від материка – на 15. Найближче до нього село, через Дніпро праворуч, – Біленьке, за 7 верст; ліворуч села — Скельки за 15, Маячки — за 18 і Василівка — за 25 верст. Як ми дослідили городище 15 серпня 1901 р., воно мало в довжину 340 кроків, у ширину – 760. Положення – зі сходу на захід, причому зі східного кінця дещо ширше. Грунт – глинистий. Південний схил у кількох місцях урвистий і перекопаний шукачами скарбів. Тут трапляються людські кістки і фрагменти грубих керамічних виробів. На городищі знаходяться дві економічні хати й пасіка. За будовою грунту це городище, треба думати, в віддалену епоху приєднувалося до материка” (НП, 57-58). 12.06.1887 року той же таки Я. Новицький записав у с. Біленькому від 76-літнього Макара Пазюка про Велике городище ось що: “В плавнях Попова єсть городище, котре ми звемо Велике, а п’ять верст далі, в плавнях Бродського, – Мале. На обох городищах жили колись турки, а потім запорожці, бо й досі в землі находять багато людських голів і трупу. До великої води в сорок п’ятому годі (1845) Велике городище було довге й широке, а тепер його і четвертої частини нема – знесло водою. Щогоду, як прибуває вода весною, воно стоїть мов острів. Тут люди находили черепки посуди, маленькі горщечки, а год двадцять назад чоловік викопав невеличку мідну вазу. Викопав та й продав шинкареві. Находили тут і гроші срібні, тоненькі та довгі. За старих годів найшов і я раз шагів за три мідних, а між ними один з хрестом посередені. В тридцятих годах коло Великого городища і в плавнях Матлаша (Миклашевського) жило багато панських утікачів. Тоді люди тікали од лютих панів, а найбільше од лютих прикажчиків, котрі знущались над ними. Тікали по одному, тікали сімействами. Тут були лози, очерета, терни несходимі, а в таких пущах були іх курені і землянки. Утікачі й усяка бурлашня жили тут літо й зиму. Як випаде, було, холодна зима, то баби з дітьми і просяться до людей в слободу, а мужики так і пропадали надворі. Розведуть, було, огонь біля куреня та й гріються день і ніч. Тут утікачі жили, тут діти родились і женились. В слободу не показувались: боялись. Був у них і свій піп, із утікачів. Було, як жене інший сина або дає заміж дочку, то й кличуть того попа. Він обведе молодих кругом дуба тричі, проспіва “Отче наш” – от і все вінчання... Проміж утікачами багато було шевців, прях. Із слобід носили шить кожухи, свитки, чоботи. Шили добре й дешево. Добрі були косарі, молотники з них. Інші втікачі тут і вік свій зжили. Вони люди були такі ж, як і ми; жили тихенько й шкоди або розбою не робили. Жили убого, хліб брали у людей на одробіток або міняли на рибу. Оттак, чуєте, жили люди до волі” (НП, 56-57). 1916-го року А.Кащенко застав на місці Великого городища лише пагорб із глини (КВЛ, 66). Цей пагорб мешканці навколошніх сіл у 20 – 50-их роках нашого століття називали могилою Городище.

Велике Дніприще, – ого – а, ср. – правий рукав Дніпра, що омивав з півночі о. Красний. Друга частина назви від того, що колись це було старе русло Дніпра, а перша частина вказує на довжину рукава (більше п’яти кілометрів).

Велике Дубкувате, – ого – ого, ср. – озеро біля хутора Болгарською Називалося Великим за розмірами (довжина до 2-х, ширина до одного кілометра), а Дубкуватим, бо по його берегах росли дубки. Інколи його називали просто Дубкуватим.

Велике Закітне, – ого – ого, ср. – озеро в Балабинських плавнях за пр. Кушугумом, Назва Велике – за розміром на противагу сусідньому Малому Закітному, а Закітне, бо під час повені в нього вливалася, “закочувалася” стрімким потоком вода з Дніпра. В джерелах: Велике Закитне (НП, 61).

Велике Котове, – ого – ого, ср. – озеро в Балчанських плавнях. Назва Велике на противагу сусідньому Малому Котовому, а Котове за прізвищем рибалки Кіт.

Велике Криве – ого – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра вище л. Великі Води. Назване за обрисами берегів та за розміром (на противагу оз. Кривенькому чи Малому Кривому, що було неподалік).

Велике Піскувате, – ого – ого, ср. – озеро поблизу ур. Великих Кучугур у Поповських плавнях. Мало піщані береги, тому й Піскувате, а Велике за розміром на противагу Малому Піскуватому, що було поряд.

Велике Свирівське, – ого – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому боці Дніпра вище: Великих Вод. Перша частина назви за розміром, а друга, очевидно, має відантропонімічне походження (Свиря, Свирівський?).

Велике Сліпоконове, – ого – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської проти

с. Златополя. Перша частина назви – за розміром на противагу сусідньому оз. Малому Сліпоконовому, а друга має відантропонімічне походження (прізвище або прізвисько Сліпокон)

Велике Ямувате, – ого – ого, ср. – озеро в Канкринських плавнях на лівому березі пр. Кушугуму. Перша частина назви — за розміром на противагу сусідньому оз. Малому Ямуватому, а друга відбиває характер дна (багато заглибин, ям).

Великий¹ (1), – ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кінської нижче с. Маячки. Назва за розміром.

Великий¹ (2), – ого, ч. – лиман між пр. Скарбною і пр. Грузькою біля ур. Мурового. Назва за розміром.

Великий¹ (3), – ого, ч. – лиман між пр. Домахою та рук. Бистриком проти с. Водяного. Назва за розміром.

Великий² (1) див. Рибальський (2)

Великий² (2)- - ого, ч. – острів під лівим берегом Дніпра, якраз напроти, того місця, де відділяється пр. Тарас. На одному з планів кінця 18-го ст.. (1786 р.) позначений як такий, що мав одну версту довжини і близько 200 сажнів ширини, лісистий (ЯВ, 96). У джерелах: Великій (АРД). Назва за розміром.

Великий² (3) – ого, ч. – острів у гирлі р. Кінської нижче с. Іванівки. Лісистий. Назва за розмром.

Великий² (4) – ого, ч. – острів, який Г.Л. де Боплан (30-40-і рр. 17-го ст..) описує так: “Нижче цього острова (Хортиці – В.Ч-) річка (Дніпро – В.Ч.) тече, дуже розширюючись. Ще нижче знаходиться Великий острів (Wielsky ostro) завдовжки у два льє, зовсім голий; великої вартості не має, тим більше, що навесні затоплюється водою за винятком середини, де лишається сухе місце до 1,5 – 2 тисячі кроків у діаметрі. Навпроти цього острова з боку Татарії пливе річка, яка впадає в Ніпро і називається Кінська Вода (Konsekawoda)” (БОУ, 43). За наведеним описом важко встановити, про який саме топооб’єкт Великого Лугу йде мова. На нашу думку, можливі два варіанти його локалізації. Перший: франзуцький інженер мав на увазі південно-східну частину Великого Лугу з піщаними кучугурами посередині; вона, дійсно, являла собою острів, що омивався зі сходу й південного сходу р.Кінською, із заходу й північного задоду пр. Кушугумом і з північного сходу пр. Вербовою. Другий: в описі йдеться про пізніше Велике городище (див. Велике²), яке з прилеглою місцевістю теж являло фактично острів, що омивався з півночі й північного заходу Дніпром, зі сходу й південного сходу пр. Змійкою і з заходу пр. Лопушкою. Другий варіант видається вірогіднішим, тим паче, що спостерігаємо лексико-семантичний збіг назв (Великий острів і Велике городище). Припущеня Д-Яворницького про те, що Боплан мав на увазі острів, з якого утворилося три острови (Гїйний, Круглих і Варави) в районі першого злиття р. Кінської з Дніпром (ЯЗО.228), – малоймовірне. Тим більше, що вчений посилається на “Описание Украйны” 1832-го року видання, де переклад не зовсім точний, тому топографія дещо викривлена.

Великий Бакай, – ого – я, ч. – протока між рр. Чортом ликом і Базавлугом. У джерелах: Б.Бакай (МС, 87). Щодо походження другої частини гідроніма див. Бакай¹, перша ж частина дана за розміром на противагу; сусідній пр. Малий Бакай.

Великий Боклаг див. Велике¹ (4)

Великий Затн¹ – ого. Затону, ч. – правобережна затока р. Кінської у вигляді озера майже на межі Балчанських і Златопольських плавнів. Поряд оз. Малий Затін. Отже, тут Великий і Малий як протиставлення за розміром, а Затін – від “затон” (з чергуванням о – і), що значить “місце, затоплене водою річки, озера, що розлилися, або спокійна, тиха затока річки, озера” (СУМ, т. III, 355). Друга назва – Ніжній Затін (на противагу Верхньому Затонуну).

Великий Затін², – ого Затону, ч. – урочище на правому березі р.Кінської, де була однойменна затока. Від цієї затоки й назване.

Великий Кут, – ого — а – мис на північному (правому) березі Великого Лугу. Утворювався вигином р. Базавлука при входженні її в плавні. Тепер затоплений. Колись на ньому було багато козацьких зимівників (БЗ, 33).

Великий Кучугур див. Великі Кучугури

Великий Кушугум, – ого – у, ч. – ділянка пр. Кушугуму під північно-східним берегом Великого Лугу, від залізничної станції Кушугуму до різкого повороту протоки на захід навпроти гирла б. Дубової¹ (1). Тут Кушугум широкий і глибокий, тому й зветься Великим. Щодо походження другої частини назви – див. Кушугум¹.

Великий Мар’ївський Прогній, – ого – ого – ою, ч. – протока між пр. Клокункою та оз. Шундаревим на лівому березі Дніпра напроти с. Біленького. Називалася ще й Великим Мар’їнським Прогниєм або просто Мар’ївським чи Мар’ївським Прогниєм. Влітку з обох кінців могла пересихати й ставати озером. У Великому Лузі між сс. Біленьким та Скельками було кілька Прогноїв, але цей виділявся своїми розмірами, тому й Великий. Мар’ївський чи Марійський – через те, що по його берегах були господарськи займища (городи, сінокоси, пасіки і т. п.) жителів сусіднього з Біленьким с. Мар’ївки (Мар’їнки) Запорізького р-ну. Прогній від дієслова “прогнити” (про стан води, що є тривалий час стоячою).

Великий Мар’їнський Прогній див. Великий Мар’ївський Прогній.

Великий шиш, ого – а, ч. – протока між пр. Кушугумом і пр. Клокункою в лівобережних плавнях напроти с. Біле’нького. Перша частина назви за розміром протоки на противагу Малому Шишу або просто Шишу (сусідньому озеру). Друга частина, можливо, відантропонімічного походження (пор. Григорій Шиш – отаман війська запорозького; ЯАМ, 520 – 530). Звичайно, не виключено, що тут маємо і вказівку на рельєф, якусь іншу ознаку місцевості ( пор. “шишъ” – островерхая куча, ворох, насыпь, постройка, копешка сена, островерхий шалаш; СД, т. IV, 636).

Великі, их, мн. – старі осокори, що росли біля оз. Бистрина на лівому березі Дніпра, напроти с. Вищетарасівки. В різні роки їх було не однакове число. На одному з них гніздилися орли, і той осокір вважався у місцевих жителів недоторканим.

Великі Бочки див. Бочки.

Великі Бучки див. Бочки.

Великі Води.- их Вод, мн. – лиман у південно-західному кутку Базавлугу. Названий за розмірами. В Д. Яворницького: 6,5 верст довжини, 50 сажнів ширини і 2 аршини середньої глибини (ЯВ, 193); в А.Кащенка: 11 верст довжини і 2 версти ширини (КВЛ, 95). Збирав до себе майже всі протоки Базавлуку. За джерелами: Велика Вода (ЛВ, 567), Великі Води (Wielesky Woda) (БОУ, 45,161-162), Великі Воды (КЗ). Через протоки в лиман уливалася й р. Базавлук, тому він відомий ще й під назвою Базавлуцький (КО, 57).

Великі Кучугури¹ - их Кучугур, мн. — урочище, пасмо піщаних пагорбів у південно-східній частині Великого Лугу довжиною близько шести й шириною близько двох кілометрів. Тяглося з півночі на південь від оз. Довгого (1) до пр. Богуша¹. Утворилося в незапам’ятні часи з наносного піску. Після затоплення плавнів над водою у вигляді семи островів залишалася невелика (приблизно третя) частина площі, яка заросла деревами (верби, осокори, клени, ясени), лозою, очеретом, рогозом, осокою та ін. Тут водиться чимало птахів, у тому числі й рідкісних. Із 1974 року ця острівна територія стала державним орнітологічним заказником. 1594-го року повз Великі Кучугури пропливав (Кінською або Кушугумом) австрійський посол Еріх Лясота, який у своєму щоденнику відзначив, що тут “знаходяться стародавнє городище Курцемаль (Кurzemal)” (МИЮР, 185). Дані Лясоти підтверджувані пізнішими дослідниками, архівними матеріалами та народними переказами. Відомо, що ще за часів Нової Січі в урочищі було багато руїн, зокрема мармурових стін і фундаментів, через які виникла суперечка між Кошем і комендантом Олександрівської фортеці. Царський генерал хотів використати рештки колишнього міста для спорудження військового укріплення, а запорожці запротестували, посилаючись на те, що вони самі вже давно мають намір забрати мармур і цеглу на будівництво нової січової церкви (див. СІ, ч.3 131). 1882-го року в урочищі побував А.Кащенко. Свої враження згодом він передав так: “До наших часів руїни давнього городу почасти вже використані поміщиками на будування своїх економій, почасти ж позасипувані піском. Ніхто досі докладно не досліджував Кучугур, і через те досі невідомо, якому народові той город належав. Народні перекази пристосовують його до турків, на мою ж думку, запорожці на початку XVI віку не могли застати у Великої Лузі такого великого турецького городу, а коли б і застали, то не змогли б одвоювати його, а через те руїни городу на Кучугурах треба мати за зруйнований татарами генуезький город, як і на Білозерці... Я не зміг примусити себе, щоб зайти у Кучугурах глибше, як сажнів сто: вони ж упоперек мають більше двох верст. Коли спуститися з кучугури в яму кругогляд так зменшується, що видно тільки небо та перед очима кущі, коли ж піднімешся на кучугури, то бачиш навкруги безкраї ряди таких саме кучугур на котрих ноги грузнуть у пісках, а одежа дереться об кущі. По цих Кучугурах ще довго матимуть притулок вовки і лисиц” (КВЛ, 71, 7). Урочищем цікавився і Я.Новицький. 10 січня 1885 року він записав від 84-літнього жителя с. Підстепного (Царицинкута) Василя Джерелївського такий переказ: “В Великому Лузі, насупротів слободи Василівки, єсть Кучугури (оповідач має на увазі ур. Малі Кучугури – В.Ч.), а проміж ними – глибокі ями. Ці кучугури такі високі та круті, що не всякий на них і зійде; а ями глибокі, заросли березою, кущами та хмелем, що не видно й дна. Страшно там: звір живе всякий і виховуються злодії та душогуби. Як жили запорожці в Великому Лузі, то тут було їх і кишло. В цьому місці ніяка б сила не звоювала війська! Кучугури єсть і ближче, біля слободи Підстепної, де кінчаються плавні пана Попова і починаються Канкринські (оповідач має на увазі ур. Великі Кучугури – В.Ч.). І тут невилазні урвища, і тут жили запорожці. Біля цих кучугур, на Канкринській землі, був якийсь турецький город, бо багато найдено цегли і камня з хундамента. Цегла міцна, як камінь. Щоб не затопляла весняна вода, турки насипали високі могили по плавнях і ставили на них цеглові дворці. Срібні гроші, мов риб’яча луска, і невеличкі мідні люди находять і тепер. Ще недавно в цих могилах люди викопували чавунні турецькі казани і якісь мідні труби. Казани й тепер єсть у підстепнянських людей: вони широкі і мілкі, так що з кожного можна нагодувать чоловіка десять-п’ятнадцять” (НП, 64-65). Восени 1963-го року нами записана від 80-літнього жителя с. Скельок Юхима Гальченка легенда в якій розповідається про взяття запорожцями турецької “кріпості” на Кучугурах з допомогою характерника Тараса (див. СМ, 105-107). Окремі архівні джерела замість теперішнього топоніма Великі Кучугури фіксують Великий Кучугур, при цьому вказуючи, що тут у 2-ій половині 18-го ст. був козацький зимівник (див. ГЗС. 138). Друга частина назви Кучугури походить від слова “кучугура” (“кучугур”), що значить “невелика полога гора, горб” або “купа”(СУМ, т. IV, 424); а Великі – за розміром на противагу сусіднім Малим Кучугурам.

Великі Кучугури², – их Кучугур, мн. – хутір в ур. Великих Кучугурах.Існував з початку 19-го ст. до затоплення плавнів (на місці запорозького зимівника і слобідки Катеринівки). Його мешканці займалися городництвом, скотарством, рибальством і бджолярством; після 1955 року переселилися в ближні села (Скельки, Царкут, Верхня Криниця та ін.). Назва за однойменим урочищем.

Великі Кучугури³ - их Кучугур, мн. —. державний орнітологічний заказник у південно-східній акваторії Каховського водосховища на островах, що залишилися після затоплення ур. Великих Кучугур. Існує з 1974 року. Тут водяться сіра й мала біла чаплі, квакви, баклани, дикі качки, гуси, чайки, кулики та інші птахи. Названий за колишнім однойменним урочищем.

Великі Кучугури⁴, – их Кучугур, мн. – острови (сім) у південно-східній акваторії Каховського водосховища. Це незатоплені верхи колишнього ур. Великих Кучугур (звідси й назва островів). З 1974 року мають статус державного орнітологічного заказника. Докладніше див. Великі Кучугури¹ і Великі Кучугури³

Великі Осоки, – их Осок, мн. – протока, що сполучала пр. Кручене з пр. Затоном біля

с. Скельок на правобережжі р. Кінської Названа так через те, що з обох боків заростала великою (високою) осокою.

Великі Піски див. Іванівські Кучугури

Великі Плавні див.Базавлуг

Величанська¹ - ої, ж. – річечка (струмок), що протікає б. Величанською через куток с. Балок Велнчки, населений жителями з прізвищем Величко (звідси й назва річечки). Впадала в сагу Заливу, а тепер в Каховське водоймище.

Величанська², – ої, ж. – балка, по якій тече однойменна річка. (струмок) у с. Балках. Назва від кутка Велички, через який вона тягнеться з півдня на північ. Довжина близько півкілометра. Місцеві жителі називають її ще й Кочержиною, бо в її верхів’ї були хата і сад Кочерги.

Величанський, – ого.ч. – узвіз у гирлі б. Величанської (на лівому схилі). Тепер розмитий водами Каховського “моря”. Назва від кутка Велички як і у випадках із Величанською та Величанською². Свого часу цей узвіз дехто називав ще й Малишівським або Микитчиним (праворуч від нього жили Малиші, а ліворуч – Микитка).

Величанські, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Луга (Каховського водоймища) між уз. Величанським (Малишивським, Микитчиним) і кручами Больбатівськими, Висота від 5 до 10 метрів. Тепер їхня лінія значно відсунута на південь і постійно руйнується хвилями Каховського водоймища. Названі за кутком с. Балок Велички.

Велички, – ів, мн. — західний куток с. Балок. Назва від того, що тут живуть переважно Велички (прізвище Величко).

Вербівка, – й, ж. – протока між пр. Мірошником і пр. Здумів кою в Балабинських плавнях. У П.Маштакова Вербовка (МС, 83). Назва від того, що по її берегах росли верби.

Вербова, – ої, ж. – протока; виходила з пр. Кушугуму навпроти смт. Малокатеринівки і впадала в р. Кінську нижче с. Приморського. Названа через те так, що по її берегах росли верби.

Вербове¹ (1), – ого, ср. – озеро між пр. Кушугумом і пр. Жбурівкою в Канкринських плавнях. На берегах росли верби, від того .й назване.

Вербове² (2), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської навпроти с. Верхньої Криниціи¹. Походження назви те ж, що й у випадку Вербове¹ (1).

Вербове² (3), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кїнської навпроти с. Скельок. Походження назви те ж, що й у випадках Вербове¹ (1), Вербове². (2)

Вербове², – ого, ср. – гряда навпроти смт. Кушугуму за пр. Кушугумом. Не затоплена Каховським водоймищем. По ній ростуть верби, від того названа так.

Вербове³, – ого, ср. – урочище біля оз. Вербового¹ (1).

Вербові, – их, мн. – гряди між р. Кінською й ур. Малі Кучугури навпроти с. Верхньої Криниці.. На них росли верби, від того й назва.

Верещаків, – ового, ч. – зимівник запорожця Верещака на Верещаковій гряді в Канкринських плавнях. Існував до початку 19-го ст. (НП, 63).

Верещакова, - ої, ж. – гряда в Канкринських плавнях за пр. Кушугумом. Названа за прізвищем запорожця Верещака, який мав тут зимівник (НП, 63).

Верхній, - ього, ч. – лиман на правому березі р. Кінської вище л. Дурного. Названий жителями с. Скельок через своє місце знаходження по відношенню до інших (за течією р. Кінської) лиманів.

Верхній Затін див. Малій Затін¹

Верхній Ушкальський, – ього – ого, ч. – острів посередині Дніпра в Базавлузі, навпроти с. Ушкалки. Довжина близько кілометра, ширина півкілометра. Належав ушкальській громаді – звідси й друга частина назви, перша пов’язана з місцем розташування острова порівняно з нижніми островами. За джерелами: Верхний Ушкальский ЯЗО, 333).

Верхня Дмитрівка, – ьої – й, ж. – протока в Базавлузі. Виходила із пр. Скарбної (вірніше, її ділянки Старої Сисиної) і текла на південь кілометрів 6-7, потім зливалася з пр. Нижньою Дмитрівкою й продовжувала спільним руслом текти в тому ж напрямку. Вливалася в Скарбну Колотівську і вже разом впадала в л. Великі Води. Друга частина назви відантропонімічного походження, а перша дана на противагу сусідній Нижній Дмитрівці. У джерелах: Верхн. Дмитровка (МС, 87), Верхняя Дмитровка ( ЯВ, 181), Дмитраківка (ЛВ, 567)

Верхня Криниця, – ьої – і, ж. – село на крайньому східному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) біля гирла б. Криничної, на правому її схилі. Засноване в кінці 18-го століття кріпаками катерининського вельможі Попова, переселеними з Чернігівщини та Полтавщини. До початку 20-х років 20-го століття називалося Поповим за прізвищем поміщика-власника. Згодом змінило назву і, значно розрісшись, поділилося власне на два села: Нижню Криницю і Верхню Криницю. Криниця від того, що по балці багато криниць, а Нижня й Верхня — за місцем розташування на схилі балки. З 50-их років 20-го століття увесь населений пункт іменується Верхньою Криницею, а в неофіційному мовленні місцевих жителів він здавна зветься ще й Поповою. На околицях села археологами знайдені рештки поховань ямної культури (АВ, 41).

Верхня Лапка, – ьої – й, ж. – рукав пр. Сандалки, сполучав останню з р. Базавлуком. Назва Лапка пов’язана, очевидно, з гідронімом цього ж регіону Лапинка. Верхньою ж цей рукав іменується на противагу сусідньому рукаву Нижній Лапці.

Верхня Плетениха, – ьої – й, ж. – протока між озерами на захід від пр. Межової Лопушки. Дуже звивиста, покручена, „плелась” у плавневих хащах – звідси й назва Плетениха, а Верхня тому, що була по ходу Дніпра із усіх Плетених першою, верхньою.

Верхньотарасівка¹ див. Вищетарасівка¹

Верхньотарасівка² див. Вищетарасівка²

Верхньотарасівська, – ої, ж. – кам’яна гребля, якою на початку 20-го століття було перегачено р. Тарас біля с. Вищетарасівки, Згодом розмита водами Дніпра. Названа за сусіднім селом (Вищетарасівка іменувалася тоді ще й Верхньотарасівкою та Верхньотарасівським).

Верхньотарасівське див. Вищетарасівка¹

Верхньотарасівський, – ого, ч. – перевіз через Дніпро біля с.Вищетарасівки (Верхньотарасівки). Існував із 40-х років 18-го століття до затоплення Великого Лугу. До скасування Січі ним користувалися запорожці. Довгий час тут перевозилися човнами (дубами), а з кінця 19-го ст. – і човнами, і пероном. На лівому березі Дніпра від перевозу відходили два шляхи: один прямо на південь до Струківського хутора й с: Балок, другий на південий захід до сс. Іванівки та Благовіщенки, В останні десятиліття існування називався ще й Вищетарасівською або просто Тарсівською переправою. Всі назви походять від однойменного села й пр. Тараса.

Вершин, – ого, ч. – лиман у Скелянських плавнях західніше ур. Малих Кучугур. Назва відантропонімічного походження (від прізвиська Верша).

Виводівське, – ого, ср. – озеро в Кушугумівських плавнях, приблизно посередині між Дніпром і пр. Кушугумом. Походження назви точно не з’ясоване. Дехто говорить, що озеро колись було займищем рибалки Виводівського, через те воно буцімто так і називається. У місцевих говірках цей гідронім відомий ще й як Вивудівське.

Виводівські, – их, мн. – гряди біля оз. Виводівського, від якого і одержали назву. Окремі з місцевих жителів вимовляють Вивудівські.

Виводівські¹, – их, мн. – городи на однойменних грядах. Належали працівникам Кушугумського лісництва. Відомі ще й під назвою Вивудївські.

Вивудівське див. Виводівське

Вивудвські¹ див. Виводівські¹

Вивудівські² див. Виводівські²

Вилувате, – ого, ср. – озеро між протоками Клокінкою та Лопушкою в районі Великого городища. За обрисами берегів було схоже на двійчасті вила, звідси й назва.

Виноградна, – ої, ж. – балка; входила у Великий Луг (виходить до Каховського водоймища) зі сходу між б. Сухою (1) і смт Балабиним. Довжина більше п’яти кілометрів. У давнину по ній ріс дикий виноград, тому вона так названа. За козаччини тут сиділи зимівники запорожці, займаючись садівництвом і пасічництвом (НП, 62).

Винокурня, і, ж. — урочище на лівому березі р. Больбатівської при виході її у Великий Луг. До громадянської війни тут стояла поміщицька винокурня, звідси й назва.

Вирва див. Канцерівський

Вирвач. – а, ч - острів на Дніпрі навпроти с. Галогрушівки нижче о. Шовкового. Утворився під час великої повені 1877 року; його вирвало, відірвало від правого берега Дніпра, звідси й назва (ЯВ, 97).

Висока, ої, ж.— гряда на Бальбатівських луках між пр. Бродиком й оз. Бакаєм³ (2). Найвища серед сусідніх гряд, звідси й назва.

Витівка-Плетениха див. Плетениха-Витівка

Вишня, - і, ж. – озеро на правому березі Дніпра над пр. Куцою навпроти с Червоногригорівки. Кажуть, що біля нього росла вишня, звідси й назва.

Вищезалома,- й, ж. — острів на Дніпрі навпроти гирла б. Пушинноі У джерелах: Выше Залома (АРД), Золомный (ЯВ, 96). Являв собою власне частину о. Пушинного.В кінці 18-го століття мав 1 версту 400 сажнів довжини і 50 сажнів ширини (ЯВ,96). Знаходився вище ур. Заломів, звідси й назва.

Вищетарасівка¹ – й, ж. – село Томаківського р-ну Дніпропетровської області на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) вище пр. Тараса (звідси й назва). Засноване 1740-го року як зимівник запорозького військового старшини Тараса. Після скасування Січі – кріпацьке село. Дозаселене вихідцями з різних регіонів України та Молдови. У джерелах: Вышетарасовская (АРД), Вышетарасовское, Вышетарасовка (ДЮУ, 112,115), Тарасівка (ЯІ, т. П, 128), Верхнєтарасівка, Верхнєтарасівське (КВЛ, 38). Один із документів 1767 року свідчить, що біля Вищетарасівки за часів Нової Січі стояв козацький сторожовий пост (СІ, т. І, 115). На території села археологами знайдені залишки поселень епохи пізньої бронзи та ранньослов’янських поселень черняхівської культури.

Вищетарасівка²- й, ж. — пристань в однойменному селі на судноплавній лінії Запоріжжя – Херсон. У 20 – 50-і роки 20-го століття називалася Верхньотарасівкою.

Вищетарасівська див. Верхньотарсівський

Вищетарасівські- их, мн. – плавні по обох берегах Дніпра та пр. Тараса навпроти с.Вищетарасівки. Мали й паралельну назву Тарсівські (здебільшого в розмовному мовленні).

Вищий Просеред, - ого – у, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Канівського. На атласі 1786-го року Вышней Просередь (АРД). Мав 1 версту 100 сажнів довжини та 20 сажнів ширини; був покритий лісом і трьома озерами (ЯВ, 95) Називався Просередом, бо являв собою піщану косу посередині Дніпра (див. СГ, т. З, 478), а Вищим – на противагу сусідньому Нижчому Просереду. Іменувався ще й Крутоярським бо лежав якраз навпроти запорозького урочища Крутий Яр, що на правому березі Дніпра.

Виямка див. Глибкувате

Вівчареве, – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської навпроти гирла б. Бугорської посеред Царкутянських лук. Назва відантропонімічне походження (прізвище Вівчар).

Військова Скарбниця, – ої- і, ж. – північно-східний куток Базавлугу, між протоками Підпільною та Скарбною. Відомий і під назвою Скарбне. Тут було безліч островів, покритих густим очеретом, а також озер, боліт і проток. Відігравав виключно важливу стратегічну роль для запорожців. „Саме в плутанині цих місць, – писав Боплан, – козаки мають свою схованку, називають „Військовою Скарбницею” [Scarbniza Woyskowa], тобто скарбом армії. Всі ці острови навесні затоплюються водою... Саме в цих місцях нічого не змогли б вдіяти всі турецькі сили. Тут загинуло багато турецьких галер, які переслідували козаків, коли ті поверталися з Чорного моря. Запливши у ці лабіринти, вони (галери) не могли знайти дороги назад, а козаки, обстрілювали їх зі своїх човнів, захованих за очеретами, завдали їм жару. Відтоді галери не піднімаються вище, аніж на 4 – 5 льє (від гирла). Розповідають, що у Військовій Скарбниці, у цих протоках, козаки заховали багато гармат, і жоден поляк не може дізнатися, де саме. Бо, окрім того, що поляки ніколи не бувають у цих місцях, козаки зберігають це у таємниці і не видають її. Зрештою, і поміж козаків мало хто це місце знає. Усі здобуті в турків гармати вони опускають на дно, навіть гроші свої там ховають і беруть їх лише тоді, коли виникає потребі Кожен козак має свою окрему схованку, бо, захопивши здобич у турків, вони діляться нею, а повернувшись до цих місць, кожен ховає свій малий добуток, як уже говорилось, під воду, але, звісно, ті речі, які не зіпсуються від води. Саме у цих місцях вони роблять свої човни, тобто судна для морських походів, які мають у довжину до 60, в ширину 10 або 12, а в глибину 8 стіп, з двома стернами...” (БОУ, 44). Військова Скарбниця пильно охоронялася січовиками. По ній постійно сновигали на човнах козацькі дозори, тут же стояла в перерві між морськими походами запорозька флотилія (ГЗК, 110).

Вітиха, – й, ж. – звивина, ліве ямкувате відгалуження р. Кінської навпроти с. Златополя, недалеко від оз. Розкупаного. В основі назви очевидно, слово „віта” чи „вітка”.

Вічище¹, – а, ср. – протока між пр. Кушугумом і пр. Богушем нижче ур.Великих Кучугур. Загальна назва „річище” означає „місце, де збираються на раду (збори)”, „місце сходу, збору”. Не виключено, що на берегах протоки збиралися якісь козацькі ради, віча.

Вічище², – а, ср. – озеро над однойменною протокою недалеко сп.Білоцерківського. Щодо походження назви див. Вічище¹.

Вовки, – ів, мн. – круча біля с. Бабиного. Назва відантропонімічного походження (недалеко була садиба селянина Вовка).

Вовків, Вовкового, ч. – вигин, уступ р. Кінської біля м. Кам’янки-Дніпровської. Назва відантропонімічного походження (від прізвища Вовк).

Вовкова¹, - ої, ж. – протока між пр. Кушугумом і пр. Лозуваткою навпроти смт. Кушугуму. Відома тут ще і як Вовкове. Назва від поширеного в цій місцевості прізвища Вовк.

Вовкова², - ої, ж. – гряда на лівому березі Дніпра нижче с. Біленького. Тяглася від Вовчого Горла аж до пр. Лопушки. Назва від прізвища Вовк.

Вовкова³ ої, ж. – дорога в плавні від правого берега пр. Кушугуму (навпроти однойменного селища) у напрямку до Вовкової гряди. Щодо походження назви див. Вовкова¹.

Вовкове¹ див. Вовкова¹

Вовкове² ого, ср. – озеро над Вовковою грядою в Кушугумських плавнях. Біля нього був стан рибалки Вовка, від того й назване.

Вовковий, - ого, ч. – рибальський стан біля оз. Вовкового. Назва від прізвища рибалки.

Вовча¹ – ої, ж. – протока в Біленьківських плавнях між озерами й болотами вище рук. Грузького. Переказують, що в лісі по її берегах колись водилися вовки від того й назва.

Вовча² - ої; ж. – могила, високий піщаний пагорб й районі ур. Великих Кучугур.Тут водились вовки, від того й назва.

Вовче¹,- ого, ср. – струмок; витікав у Великий Луг (до р. Кінської) в районі с. Скельок. За переказами, з нього нібито пили колись воду вовки, від того й назва.

Вовче² (1), - ого, ср. – озеро в Благовіщенських плавнях на правому березі від р. Кінської. Кажуть, що біля нього в хащах водилися вовки, від того й назва.

Вовче² (2), - ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти с. Новопавлівки. В

Д. Яворницького Волчье (ЯВ, 192). Походження назви, певно, те ж саме, що й у випадку з Вовчим² (1).

Вовче³ - ого, ср. – урочище в Біленьківських плавнях на березі пр. Вовчої. Від цієї протоки й назване.

Вовче⁴ – ого, ср. – хутір (жили рибалки й лісники) в однойменному урочищі на березі р. Вовчої. Відомий також як Вовчий.

Вовче Горло¹ , – ого – а, ср. – протока в Базавлузі між пр. Білобородчихою і пр. Темною, нижче пр. Скарбної.В Д.Яворницького Волчье Горло (ЯВ,181). Горло тут те ж саме, що й „гирло”, в значенні „витікання води вузьким каналом” (СО, ч. 1, 60) або „протока, яка з’єднується з іншою протокою при впаданні у велику воду” (СНР, 22). Вовче, можливо, від того, що тут водилися вовки, або від того, що й у випадкові Вовче Горло³.

Вовче Горло² – ого – а, ср. – озеро над Василівською дорогою кілометрів три на південь від Біленьківського перевозу, поблизу оз. Губиного. Рибалки похилого віку з сс. Біленького, Скельок та смт. Малокатеринівки твердять, що оз. Вовче Горло – це залишок колишньої протоки між Дніпром та пр. Клокункою. Якщо це дійсно так, то походження назви тут те ж саме, що й у випадку Вовче Горло¹ чи Вовче Горло³

Вовче Горло³, – ого – а, с. – ділянка пр. Кушугуму між ділянкою Великим Кушугумом і тонею Галиною Ямою. Тут вода текла звуженим руслом, швидко, мовби вливалася в пожадливе вовче горло – від того й назва (пояснення місцевих жителів).

Вовчий¹ , – ого, ч. – бакай у Благовєщенських плавнях недалеко від оз.Вовчого² (1). Назва бакая й озера взаємопов’язані.

Вовчий² див. Вовче¹

Вовчишине¹, – ого, ср. – тоня на рук. Дніпра Річища¹(3) (ділянка Бугай) біля с. Доброї Надії Глибина до 25 м. Названа від того, що на ній був однойменний перевіз (перонний), яким колись володіла родина Вовчихи.

Вовчишине² , – ого, ср. – перонний перевіз через рук. Річище¹ (3)(ділянка Бугай) біля с. Доброї Надії. Щодо походження назви Вовчишине¹.

Вовчі¹, – их, мн. – група озер у районі Великих Кучугур (недалеко від Вовчої могили). Тут водилися вовки, від того й назва.

Вовчі², – их, мн. – гряди поміж Вовчими озерами в районі Кучугур.

Вовчки, – ів, мн. – невелика протока між озерами й болотами на Канкринівських луках. Назва від „вовчок”, „вовк”.

Вовчків, Вовчакового, ч. – брід на р. Кінській нижче т. Сомової Ями. Поряд рибальська ділянка Кінської Вовчок. Назви пов’язані (від „вовча” та „вовк”).

Вовчок, Вовчка, ч. – рибальська ділянка, тоня на р. Кінській, де починається (відходить праворуч) пр. Оджигільна Плетениха (Оджигільна). Тут же бр. Вовчків. Назви тоні й броду взаємопов’язані.

Вода Кінська див. Кінська¹

Водяна див. Водяне

Водяне, – ого, ср. – село Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької області на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) нижче м. Енергодара. Офіційно веде свій початок від 1783-го року, коли сюда прибула велика група переселенців із с. Водяної Балки Єлисаветградського пов. Катеринославської губ. (звідси й назва нового населеного пункту). До цього тут існувало кілька хуторів, по яких жили колишні запорожці й утікачі-кріпаки з північноукраїнських губерній. У Водяному та на його околицях археологами виявлені рештки трьох поселень і близько десяти поховань епохи бронзи (ІІІ-І тисячоліття до н.е.), а також рештки поселень скіфсько-сарматського періоду (III ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) й пам’ятки кочовиків середньовіччя (кургани, кам’яні баби і т.п.) . Багато місцевих жителів і жителів навколишніх сіл вживають назву Водяна, а не Водяне.

Водянські¹ – их, мн. – луки понад р. Кінською навпроти с. Водяного.

Водянські², мн. – плавні за р. Кінською проти с. Водяного.

Водянські Кучугури, , – их Кучугур, мн. – дюнні піски, що тягайся уздовж лівого берега р. Кнської від с. Іванівки до с. Водяного (від останнього й дістали теперішню назву). Довжина – 18, ширина – від 1 до 5 км. Тепер на них збудовані м. Енергодар і Запорізькі АЕС та ДРЕС, внаслідок чого природний стан урочища повністю втрачено. В різний час місцевість називалася по-різному, про що свідчать джерела. Так, Е. Лясота, який побував тут улітку 1594-го року, називає її Товстими Пісками („Липня 3 дня ми пройшли повз Лису гору на лівому, руському березі й Товсті Піски, великі піщані пагорби на татарському березі” – МИЮР, 184). У Самовидця (1687 р.) – це „Торскіе Піски” недалеко от Січи” (ЛС, 143). Б.Граков поряд із назвою Водянські Кучугури вживав ще й назви Подівські Кучугури (Подовские Кучугури) та Подільські Кучугури (Подольские Кучугури) (ПСГ, 162).Означення „подовські” чи „подільські! від того, що піски вкривали північний куток т. зв. Кам’янського Поду (Подолу). Урочище відоме тим, що в червні 1687-го року тут урятувалося від безводдя й голоду з’єднане російсько-українське військо, яке під командуванням В.Голіцина й І.Самойловича ішло на Крим (див. ЯІ, т. 3, 18-22). Археологами у Водянських Кучугурах знайдено багато предметів старогрецького, скіфського, половецького, татарського і козацько-запорозького походження. А.Кащенко, який побував в урочищі на початку 20-ст., писав: „Піски тут пересипаються з місця на місце і ходять, як хвилі на морі , збігаючись у чималі кучугури, вкриті подекуди шелюгами. Місцевість ця колись не була така мертва та піскувата, бо в ямах поміж кучугурами іноді трапляються ознаки перебування тут людини, а саме: череп’я од посуду, маслаки і мідяні гостряки од стріл” (КВЛ, 56).

Волба див. Велика Волба

Волбочка,- и, ж. – невелика протока в Балабинських плавнях, поблизу пр. Кушугуму. Назва походить, очевидно, від зменшувального й метатизованого „вобла”.

Волинка и, ж. – правий рукав Дніпра навпроти о. Британа. В джерелах: Волынка(МС, 85; ЯВ, 180). Назва неясного походження. Семантично вона може бути пов’язаною з „волинка”, тобто музичний інструмент(т. зв. Коза) або „волинка”, тобто жителька Волині (СГ, т. 1,249).

Волове, ого, ср. — озеро в Канкринських плавнях вище оз. Бабиного. Назване так тому, що біля нього випасалися воли.

Воронців, -евого, ч. – зимівник запорожця Воронця в ур. Воронців Куток, існував у18- початку 19 ст. (НП, 61).

Воронців Куток, – евого Кутка, ч. – урочище в Балабинських плавнях на правому березі пр. Кушугуму. Тут сидів зимівником запорожець Воронець (НП. 61).

Вторе, – ого, ср. – озеро біля с. Іллінки, поряд із ур. Сірківкою. З боку села воно було другим („вторим” – говіркове після оз.Бакая [див. Бакай³ (3)], звідси й назва. Під час повені Бакай і Вторе з’єднувалися.

Вузеньке див. Вузьке

Вузьке, – ого, ср. – ділянка р. Кінської між с. Приморським і смт. Малокатеринівкою довжиною кілометрів 2 – 3. Із обох боків обвалована дамбами, за якими ціла система штучних водойм для розведення риби. Названа через вузькість русла. Інколи її називають ще й Вузеньким.

Вузьке Святе, – ого – ого, ср. – протока між р. Кінською і Дніпром у районі м. Кам’янки-Дніпровськоі За особливістю русла, на противагу пр. Широкому Святому, що була поруч, названа Вузькім. А Святим можливо, через те, що тут святили воду на Водохреще. Місцеві вимолвяють здебільшого Узьке Святе або Узькосвяте.

Вустя див. Устя

Вхідне (1), – ого, ср. – озеро в Базавлузі на південь від оз. Підстепного навпроти с. Мар’янського. Назване так через те, що під час повені до нього першого, як і до Вхідного (2), входила вода з пр. Бакая оз. Підстепного.

Вхідне (2), – ого, ср. – озеро в Базавлузі недалеко від оз.Вхідного (1). Обидва гідроніми мають однакове походження.

В’язове, – ого, ср. – урочище на правому березі Дніпра у Вищетарасівських плавнях, з півкілометра на південний схід від оз. Круглого (4). Тут росли в’язи, тому так і назване.

Г

Гадюче, – ого, ср. – правий рукав пр. Кушугуму перед тонею Галина яма. Щодо назви є дві версії. Одні кажуть, що рукав був дуже звивистий „звивався, як гадюка”, тому й Гадюче; інші ж пояснюють назву так:„Тут водилося багато гадюк” (смт. Кушугум). Після затоплення плавнів з’єднався з затокою Французькою.

Гадючі, – их, ми. – два невеликих озера на правому березі р. Кінської, недалеко від Ряжських озер у південно-східному кутку Великого Лугу. Біля них було багато гадюк, тому й названі Гадючими.

Гайдай, – я, ч. – озеро на правому березі пр. Павлюка південніше оз.Шевського. Назва відантропонімічного походження (буцімто від прізвища запорожця Гайдая).

Галин, - ого,ч. – зимівник запорожця Галі на лівому березі пр. Кушугуму. Існував у кінці 18 – на початку 19 ст. (НП, 50).

Галина Яма, – ої – й, ж. – рибальська ділянка, тоня на пр. Кушугумі біля ур. Галиного. Місцеві жителі пояснюють назву так: „У цій ямі утопилася якась дівчина Галя. Але більш імовірно, що тоня названа за однойменним урочищем.

Галине, - ого, ср, - урочище на місці колишнього зимівника козака Галі, де пр. Кушугум (Великий Кушугум) різко повертає на південний захід (НП, 50).

Галянки, Галянок, мн. – лощина у Вищетарасівських плавнях на лівому березі Дніпра, недалеко, від оз. Ковалевого. Назва походить, очевидно, від місцевого говіркового „галянка”, тобто „галявина”. Дійсно, лощина являла собою ряд лісових галявин, які в повінь затоплялися.

Гаманисте, - ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Змійки південніше (кілометрів за два) гор. Великої. Відоме ще й під назвами Гаманицьке та Гомоницьке. Тут рибалчив якийсь Гаманець. (прізвище). Щодо варіанта Гомоницьке, то це вже, мабуть, наслідок народного етимологізування та відштовхування від позірного „акання”.

Гаманицьке див. Гаманисте

Гаманцівка, - и, ж. – куток с. Іллінки. За місцевим переказом, названий так через те, що тут пан Ільїн загубив колись гаманець, який довго шукали й не знайшли.

Гапчина, - ої, ж. – лівий рукав Дніпра між протоками Закопайчихою та Масюковою. В джерелах: Гапчина (МС, 84). Назва від того, що тут утопилася нібито якась Гапка (Агафія).

Гапчине, - ого, ср. – озеро в Златопільських плавнях неподалік від оз. Артемового Плеса. Біля нього одній жінці по імені Гапка була якась пригода („шось случилося з Гапкою” – с. Златопіль), тому так і назване.

Гапчині, - их, мн. – кручі, що були в кінці городу жительки с. Балок Гапки (Агафії) Демченко на лівому (південному) березі Великого Лугу. Являли собою східну ділянку Полковських круч. Тепер дуже розмиті; постійно руйнуються, відступаючи на південь.

Гараськове, - ого, ср. – урочище в Канкринських плавнях за пр. Кушугумом. Тут було рибальське займище якогось Гараська.

Гарбузівка, - и, ж. — один із кутків с. Біленького, де мешкали Гарбузи (прізвисько), - звідси й назва.

Гаркушина, - ої, ж. – балка; входила у Великий Луг з півдня в с. Златополі. Тепер виходить до Каховського водоймища. Тут жив Гаркуша, від того й назва.

Гасан-баша див. Шамбаш

Гатки, Гаток, мн. – ділянка р. Кінської вище тоні Сомової Ями навпроти ур. П’яти Верб. Назва від того, що в цьому місці жителі с.Балок намагалися перегатити річку, щоб можна було переправлятися возами на правий берег.

Гейн див. Гійний

Генеральна див. Балчанська²

Генеральні, – их, мн. — верби, якими була обсаджена з обох боків Генеральна (Балчанська², Генеральська, Струківська чи Стрюківська) дорога, їх прямі ряди чітко виділялися на тлі іншої рослинності Великого Лугу. Називалися ще й Генеральськими..

Генеральська див. Балчанська²

Генеральські див. Генеральні

Германи, – ів, мн. – озеро між Дніпром і пр. Куцою напроти с.Червоногригорівки. Тут було рибальське займище якогось Германа (прізвище) та його синів, від того й назва озера.

Герр див. Геррос

Геррос – ріка, згадувана в Геродотовій „Скіфії”: „Сьома ріка – Геррос. Вона відділилася від Бористена в тому місці, доки течія його нам відома. Від того місця пливе осібне. Називається, як і той край, Геррос. Тече в напрямку моря і відмежовує країну кочівників від царських скіфів. Впадає до Гіпакаріса” (ГС, 4). Багато вчених схильні вбачати в Герросі сучасну р. Кінську (див.МД 66; БЧ, 47 – 48; ГУ, 12; СВ, 111 та ін.). Дехто з дослідників радить шукати р.Геррос як праву притоку Дніпра десь між м. Олександрівськом (Запоріжжям) і Нікополем (див. ЗОТ, т. 1, 6). В українських та російських перекладах Геродота на позначення цієї ріки вживається ще й назва Герр (див. ГУ, 12; ГИ, 201; МЗ, 133-135).

Гирли див. Гирло¹

Гирло¹, – а, ср. – невелика протока (з кілометр довжиною), якою сполучався Біломорський лиман із р. Кінською між м. Кам’янкою-Дніпровською і с. Великою Знам’янкою. В деяких джерелах – Гирли (див. ГКГ, 45). Назва походить від місцевого говіркового „гирло”, що значить „протока”. Дослідники давно помітили, що в колишніх запорозьких володіннях „гирлами” або „горлами” називалися витоки води вузьким каналом (СО, ч. І, 60)

Гирло², а, ср. – урочище на правому березі р. Кінської при впадінні в неї пр. Клокунки (Скелянські плавні). Назва за перенесенням (гирло протоки – урочище біля нього).

Гійний, – ого, ч. – острів на Дніпрі, зі сходу і заходу відокремлений від плавнів пр. Рябком. Знаходився на 6 верст нижче с. Іванівни. Довжина – більше двох верст, ширина – одна верста; покритий лісом (ЯВ, 97). В основі назви, можливо, лежить слово „дійво” із значенням „велика грязюка” (СГ, т. І 285). Отже, „гійвний” (чи спрощене „гійний”) означає „дуже грязький”. У деяких джерелах кінця 18 – го ст. подається як о. Гейнь (АРД) або о. Томаковський (ЯВ, 97). Належав до групи Томаковських островів. Місцеві жителі розповідали Д. Яворницькому, що ще в 40-их роках 19-го ст. на Гійному мешкали колишні запорожці Самарський та Половицький. Ці козаки після знищення Січі хотіли вбити царського чиновника, який межував для московських панів запорозьку землю, за що були піймані й жорстоко покарані: Самарському вирвали ніздрі, а Половицького публічно відшмагали й обох заслали до Сибіру на каторгу. Відбувши заслання, вони повернулися додому, поселилися на о. Гійному і жили тут до самої смерті. Поховані на запорозькому кладовищі в с. Голій Грушівці(ЯЗО,227).

Гіпакір див. Кінська¹

Гіпакіріс див. Кінська¹

Гіркі Води- их Вод, мн. – річка, ліва притока р. Кінської між р. Бурчаком і р. Маячкою. Фіксується джерелами 1-ої половини 18-го ст. (див. СГУ, 132), пізніше ніде не згадується і місцевим жителям тепер невідома. Цілком можливо, що це сучасний струмок Вовче в районі с. Скельок (див. Вовче¹)

Гладківська дача, - ої – і, ж. – хутір (5 хат) на лівому березі Дніпра вище с. Біленького. Існував з кінця 19-го ст. до затоплення плавнів. Заснований якимсь Гладким (і тепер у Біленькому є жителі з таким же прізвищем). З утворенням Каховського водоймища хуторяни переселилися переважно в смт. Кушугум.

Гладківський,- ого, ч. — невеликий острів на Дніпрі (під лівим берегом) вище с. Біленького. Довжина близько 100, ширина близько 50 м. Був навпроти х. Гладківської Дачі. Називався за прізвищем засновника цього хутора (Гладкий).

Глибкувате,- ого, ср. – ділянка рук. Осетрівки при виході його з пр. Кушугуму (Великого Кушугуму). Паралельні назви – Виямка і Ямкувате. У назвах вказівка на глибину й характер дна.

Глибока Балка,- ої – й, ж. – яр на лівому березі Базавлугу в с. Бабиному. Колись був глибокою балкою, тому так і названий.

Глибока Кінська, – ої – ої, ж. – ділянка р. Кінської (метрів 300 – 400) нижче с. Скельок. Тут ріка була значно глибшою, ніж на попередніх ділянках; звідси й назва.

Глибоке (1), - ого, ср. – озеро в Біленьківських плавнях навпроти ур. Лисої Гори, поблизу оз. Вовчого Гирла. В джерелах: Глубокое (ЯВ, 191), Глибоке(КВЛ, 70). Назва за вказівкою на порівняну глибину.

Глибоке (2), - ого, ср. — озеро на правому березі пр. Кушугуму навпроти с. Приморського. Назва за вказівкою на порівняну глибину.

Глибоке (3), – ого, ер. – озеро в Базавлузі на лівобережжі Дніпра навпроти с. Великої Знам’янки. У джерелах: Глубокое (ЯВ, 192). вказівкою на порівняну глибину.

Глибоке (4), – ого, ер. — озеро в Базавлузі недалеко від с. Ушкалки у джерелах: Глибоке (КВЛ, 78). Назва того ж походження, що й у випадку Глибоке(1)та Глибоке(2).

Глибокий, – ого, ч. – рівчак у с. Кам’янському, виходить до р. Янчокраку. Назва за вказівкою на порівняну глибину.

Глибокий Бурчак, – ого – а, ч. – озеро біля с. Ушкалки, поряд із оз. Бурчаком. Щодо походження другої частини назви див. Бурчак³ , а Глибокий – вказівка на порівняну глибину.

Глухе (1), – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Клокунки недалеко від оз. Йосипового. У джерелах: Глухое (ЯВ, 19), Глухе (КВЛ, 70). Назва того, що знаходилося в глухому, безлюдному місці.

Глухе (2), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Клейнівських плавнях проти с. Архангельського, рядом із оз. Балбутиниін. Походження назви те ж саме, що й у випадку Глухе (1).

Глухий, – ого, ч. – лиман між пр. Лопушкою і пр. Змійкою, недалеко від л. Самсонового. В джерелах: Глухой (ЯВ, 192). В основі назви, слово „глухий” із значенням „зовсім закритий” (див. СУМ, т. 2, 89). Справа лиман являв собою закриту водойму, не сполучався з іншими озерами, що для даного кутка плавнів було помітним винятком.

Глухий Бакай, – ого – протока між пр. Клокункою й оз. Лозуваткою в Біленькіеських плавнях. Щодо походження другої частини назви див. Бакай¹, а в основі першої частини, можливо, лежить слово „глухий” зі значенням „дуже зарослий, непрохідний, дикий, нерозчищений” (див. СУМ, т. 2, 89).

Гнатівські див. Гнаткові

Гнаткові, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу як ділянка Больбатівських круч, знаходилися в південному кінці садиби Гнатів (Гнатка). Паралельна назва – Гнатівські кручі. Висота до 10 – 12 м. дуже розмиті й відступили на південь метрів 50 – 70.

Гнила¹ (1) – ої, ж. – протока, що з’єднувала .пр. Ревун із л. Чернишівським біля о. Томаківки. На старих картах подавалася як Прогній (Прогной) (ЯІ, т. 1, 71). Обидві назви пов’язані з особливостями води в протоці: вона місяцями (особливо влітку) застоювалася й загнивала.

Гнила¹ (2), – ої, ж. – протока між пр. Великою Скаженою і лиманом біля гирла р. Чортомлика. Мала 70 – 80 сажнів ширини й півтора аршина глибини (ЯВ, 180). У джерелах: Гнилая (МС, 86), Гнила (КВЛ, 82). Щодо походження назви див. Гнила ¹(1). Відома ще і як Гнилуша та Прогній.

Гнила² ої, ж, - балка, що виходила у Великий Луг з північного степу біля м. Нікополя. В джерелах: Гнилая (ЯВ, 207). Названа від того, що її дно було болотистим, „гнилим”.

Гнила Забіч,, ої Забочі, ж. – урочище на Попівських луках проти с. Верхньої Криниці. Знаходилося біля крутої звивини р. Кінської в болотистій місцевості. В основі другої частини назви лежить слово „забіч” із значенням „затишна затока, бухта зі спокійною течією” (СГ, 6); що ж до першої частини, то тут, як і в випадку Гнила¹ (1), маємо вказівку на гниття води.

Гниле,. –ого, ср. - озеро в Новопавлівських плавнях вище м. Нікополя. В назві вказівка на застояну, гнилу воду.

Гниленька, - ої, ж. – криниця біля залізничної станції Канкринівки. Названа через болотяний,гнилий запах води.

Гнилий, - ого, ч. – лиман у Маячинських плавнях за р. Кінською, нижче л. Семенового. В назві вказівка на застояну, гнилу воду.

Гнилий Кушугум, – ого – у, ч. – ділянка пр. Кушугуму перед ділянкою Кривим Кушугумом. У першій частині назви вказівка на застояну, гнилу воду. Щодо другої частини – див. Кушугум¹. Ця ділянка відома ще і як Гниляк або Качатник.

Гнилий Прогній, -ого – ою, ч. – лівий рукав пр. Клокунки на захід від оз. Окишиного. Тавтологічна назва пов’язана з особливістю води в цьому тихоплинному рукаві (застояна, гнила).

Гнилуша (1) і, ж. — протока між пр. Клокункою та озерами на захід від ур. Великих Кучугур. Назва пов’язана з особливостями води в протоці (застояна, гнила).

Гнулуша (2) див. Гнила¹(2)

Гниляк¹, - а, ч, — озеро між Дніпром і пр. Кушугумом недалеко від оз. Канциберівського. Назва пов’язана з особливостями води (застояна, гнила).

Гниляк² див. Гнилий Кушугум

Гніде, - ого, ср. - озеро на правому березі р. Кінської вище л. Дурного в Скелянських плавнях. Щодо назви є дві версії. Одні кажуть, що озеро назване за відтінком води, а інші, що тут рибалив якийсь Гнідий (прізвище).

Говорухи див. Говорушани

Говорушани, Говорушан, мн. – один із кутків с. Балок, де переважна більшість мешканців має прізвище Говоруха (звідси й назва). Відомий і як Говорухи.

Говорушине, - ого, ср. – урочище на правому березі р. Кінської навпроти с. Єлизаветівки, недалеко від осокорів Братків. Тут розбійники зарізали балканського чабана Говоруху (прізвище), тому така й назва.

Гола Грушівка див. Іллінка

Голий, – ого, ч. – узвіз на південному березі Великого Лугу із правого боку Лисичого яру, за ур. Прихожанкою. Тепер повністю розмитий. Біля нього не було ніякої рослинності, через те й названий так.

Голінка, – и, ж. – один із східних кутків с. Балок. Щодо походження назви є дві версії. За одною, вона походить від прізвища чи прізвиська першого поселенця (Голінка): за іншою – від того, що куток по відношенню до всього масиву села своєю формою нагадував голінку (частину людської ноги).

Головате, – ого, ср. – озеро на лівому березі Річища західніше Іллінки, недалеко від оз. Лопухуватого. Назва від прізвища запорожця Головатого (так пояснюють мешканці Іллінки).

Гологрушівка див. Іллінка¹

Галопузи, – ів, мн. – один із східних кутків с. Балок, мешканців якого дражнили Голопузами (звідси й назва).

Голувате, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра нижче виходу пр. Тараса. Дехто з місцевих жителів (с. Вищетарасівка) вимовляє Голювате. Мало чисті береги, не заростало осокою, рогозом та іншою рослинністю, тому така й назва.

Голювате див. Голувате

Гомоницьке див. Гаменисте

Гончарів, – евого, ч. – бакай у Базавлузі на правому березі Дніпра нижче пр. Скарбної. Назва від прізвища Гончар.

Горбова, – ої, ж. – озеро на .правому березі р. Кінської в Златопільських плавнях, недалеко від оз. Колодуватого. Біля нього була пасіка Горба (прізвище), тому така й назва.

Горіле, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра навпроти с. Вищетарасівки, недалеко від оз. Ковалевого, поряд із грядою Степок. Заростало очеретом, рогозом і осокою, які пізньої осені випалювалися (горіли) – звідси й назва.

Горобець, Горобця, ч. – озеро на лівому березі пр. Кушугуму в Канкринських плавнях, недалеко від оз. Бабиного. Біля нього був стан рибака Горобця (прізвище), від того й назва.

Городицьке див. Городицький

Городицький, – ого, ч. – лиман недалеко від гор. Великого, з’єднувався з Дніпром пр. Лопушиною. В деяких із навколошніх сіл (напр., у Скельках відомий як оз. Городицьке. Назва від того, що знаходився біля городища.

Городище¹, – а, ср. – до знищення Великого Лугу село Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Тепер частково затоплене, а частково віднесене до м. Марганця. Незатопленим залишився куток під назвою Острів, що знаходиться при впадінні р. Томаківки в Каховське водоймище (на правому березі). Село виникло в кінці 18-го століття на місці козацьких зимівників. Назване або за о. Городищем (Томаківкою), або за однойменною протокою (власне рукавом пр. Ревуна), що були поруч. Восени 1952 р. в селі побував О. Довженко, збираючи матеріал до кіносценарію „Поема про море”

Городище². , – а, ср. – правий рукав пр. Ревуна між сс. Червоногригорівкою та Городищем. З півночі омивав невеликий лісистий острів, що знаходився поруч із о. Городищем (Томаківкою). За цим останнім, очевидно й названий.

Городище³ (1) див. Томаківка⁴

Городище³ (2) див. Базавлуцький

Городище⁴ (1), – а, ср. – урочище на о. Сулими в Базавлузі. Назване так через залишки в ньому якихось стародавніх укріплень. За переказами, тут була колись одна із Січей (КВЛ, 99).

Городище⁴ (2) див. Велике²

Городище⁴ (3), – а, ср. – урочище в Базавлузі, на лівому березі пр. Підпільної біля с. Покровського. Довго зберігало сліди якихось споруд (від того й назва). Тут було одне з допоміжних укріплень Нової Січі (ЯЗО, 401).

Городищенський, – ого, ч. – поромний перевіз через пр. Ревун у с. Городищі¹ Функціонував до затоплення Великого Лугу.

Городок, Городка, ч. – острівець на рукаві р. Кінської Сомику поблизу ур. Баби⁴ В місцевихі говірках, зокрема в говірці с. Єлизаветівки, „городок” – це взагалі будь-який острів (СЧ, т. 1, 245). Отже, тут маємо говіркове походження гідроніма.

Городська, - ої, ж. – дорога через Великий Луг від м. Запоріжжя до с. Маячки. Пролягала високими грядами повз озера Сердюки, Дзіндзьоху,Савине, Губине та л. Грузький; біля пр. Великого Мор’ївського Прогною перетинала Василівську дорогу й кілометра через півтора сходилася із Скелянською дорогою. Від с. Скельок до с. Маячки ішла лівим берегом р. Кінської. Довжина до 40 км. Мала виключно важливе господарське значення. Природно, що функціонувала тільки тоді, коли не було повені й більшість плавневих водойм пересихала. Городською називалася тому, що сполучала місто (по-місцевому „город”) Запоріжжя із селами лівого (південного) берега Великого Лугу.

Гострувате,- ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської в Балканських плавнях , між пр. Гудзівською Плетенихою й оз. Сильчиним. Назване за формою (один із кінців сходився гострим кутом).

Гредчине, - ого, ср. – озеро в Базавлузі між пр. Підпільною та пр. Скарбною навпроти с. Покровського. Назва пов’язана, можливо, з прізвищем запорожця Гредченка (див. Я, т. 3,192).

Грекова, - ої, ж. – гряда на правому березі Дніпра західніше с. Вищетарасівки, між оз. Хрещатим та ур. В’язовим. Названа так через те, що на ній були город і сінокіс якогось грека (національність).

Гречана, – ої, ж. – могила на південно-східному березі Великого Лугу між сс. Кам’янським і Верхньою Криницею. Названа нібито за прізвищем запорожця Гречаного, який жив недалеко від неї.

Гречане (1), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської навпроти могили Гречаної, недалеко від оз. Грузького, що на Поповських луках. Було нібито рибальським займищем козака Гречаного, від того так і назване.

Гречане (2), – ого, ср. – озеро в Базавлузі південніше оз. Підстепного. Назва має відантропонімічне походження (від прізвища Гречаний).

Грищин, – ого, ч. – лівобережний рукав Дніпра між островами Британом і Сулимовим. Назва пов’язана з власним іменем Гришка,(Гриша, Григорій).

Гробівка, – й, ж. – куток с. Іллінки, що біля цвинтаря чи по-місцевому „гробів” або „гробків” (звідси й назва).

Громові, – их, мн. – гряди на південний захід від с. Вищетарасівки., біля оз. Бистрина, що над Благовєщенською дорогою. Тут часто вбивало громом людей – звідси й назва.

Грузька¹ , – ої, ж. – протока між пр. Великою Скаженою і лиманом біля гирла р. Чортомлика. У джерелах: Грузская (МС, 86), Грузька (КВЛ,82). Мала грузьке дно, від того й назва.

Грузька², – ої, ж. – лівий рукав Дніпра нижче с. Біленького. Відокремлював від плавнів великий о. Тарабаш, Названий за характером дна.

Грузька³, – ої, ж. – струмок, що впадає в затоку Каховського водоймища біля с. Кам’янського. Має грузькі берега й грузьке дно, від того й дістав назву. Протікає по однойменній балці.

Грузька⁴, – ої, ж. – балка, що виходить до Каховського водоймища в районі с. Кам’янського; по її дну протікає однойменний струмок. Названа від цього струмка.

Грузька⁵ -ої, ж. – озеро на лівому березі пр. Кушугуму навпроти залізничної станції Канкринівки. Назване за характером дна.

Грузька⁶, – ої, ж. – сага, затока р. Кінської недалеко від с. Верхньої Криниці, на Поповських луках. Названа за характером дна.

Грузька⁷ див. Тарабаш

Грузьке¹ (1), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінськоі, де Поповські луки; приблизно на кілометр західніше оз. Гречаного. Назване через те так, що мало дуже грузьке дно.

Грузьке¹ (2), – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кінської у Златопільських плавнях, недалеко від оз. Хрещатого. Назва за характером дна й берегів.

Грузьке¹ (3), – ого, ср. – озеро між пр. Цимбалом і пр. Пономарем кілометрів за три на захід від с. Іллінки. Назва за характером дна й берегів.

Грузьке¹ (4), - ого, ср. – озеро між Дніпром і р. Кінською навпроти с.Великої Знам’янки. В джерелах: Грузское (ЯВ, 192). Назва за характером дна берегів.

Грузьке², - ого, ср. – уступ Дніпра в Базавлузі нижче впадіння р. Мамайсурки. За джерелами: Грузское (ЯЗО, 333). Мав грузьке дно, від чого і названий.

Грузьке³, - ого, ср. – луг над р. Кінською в районі м. Кам’янки-Дніпровської. Дуже заболочений, грузький – від того й назва.

Грузьке⁴, - ого, ср. — урочище над рук. Грузька, що в Біленьківських плавнях. Названий від однойменного рукава Дніпра.

Грузький (1), - ого, ч. – лиман у Білеіньківських плавнях поряд із оз. Вовчим Горлом. У джерелах: Грузской лимань (ЯВ, 191). Назва за характером дна й берегів.

Грузький (2), - ого, ч. – лиман між р. Кінською і пр. Підпільньою (1), трохи нижче с. Єлизаветівки. Назва за характером дна й берегів.

Грузький (3),- ого, ч. – лиман на правому березі р. Кінської між сс. Благовіщенкою та Іванівкою, на захід від оз. Швайчиного. Назва за характером дна й берегів.

Грушівка¹ - и, ж. – річка, що впадала через протоки Бугай, Джуган Мале Річище й Куму в Дніпро нижче с. Доброї Надії, а тепер упадає в Каховське водоймище між сс. Іллінкою та Мар’ївкою, Довжина близько десяти кілометрів. Тече однойменною балкою з півночі. У джерелах: Грушевка(КЗ; СЕ, 250; СО, ч. 1, 68; ЯД, т. 1, 48; МС. 85; ЯВ, 133), Грушівка (ЛВ, 564; КРУ, 125). Назва від безлічі диких груш, що росли колись по її берегах (особливо біля гирла) (ЯВ, 133). У серпні 1697 року на березі р. Грушівки, повертаючись із турецького походу, стояло табором українське військо під командуванням гетьмана І.Мазепи(ЯІ, т. 3,170).

Грушівка², - и, ж. – балка, по дну якої текла до Великого Лугу (а тепер тече до Каховського водоймища) р. Грушівка. Довжина близько 30 км. Названа від того, що по ній росли колись дикі груші. За часів Січі тут було чимало запорозьких зимівників (див.КЗ).

Грушівка³(1) див. Іллінка¹

Грушівка³(2), - и, ж. – село Апостолівського р-ну Дніпропетровської області при вході р. Базавлука у Великий Луг (Базавлуг). Виникло на місці запорозьких зимівників(КВЛ, 94). В історичних документах уперше згадується під 1747 роком. Після зруйнівання Січі жителі Грушівки були закріпачені, а їх земля подарована князеві О.В’яземському. Існувало до 1953 р. Тепер затоплене Каховським водоймищем, а мешканці переселені на нове місце (с. Ленінське). Назване через те так, що в долині р. Базавлука, де воно було засноване, росло багато диких груш. Перший поміщик – катерининський вельможа намагався переймивати Грушівку в Оленське (Еленское) на честь своєї дружини, але

63

ця назва протрималася тільки до 1802 року, коли село перейшло у власність баронів Штигліців. У самому селі і його околицях 1886-го року Д.Яворницьким було виявлено цілий ряд запорозьких пам’яток (церковні знадоби, надмогильні хрести, зброя і т.ін.) (ЯЗО, 217–218), а дещо пізніше археологами тут же знайдено три курганні могильники епохи бронзи (3-1 тисячоліття до н.е.), та різні матеріальні пам’ятки скіфського (4-3 століття до н.е.), сарматського (2-1 століття до н.е.), ранньослов’янського (2-5 століття н.е., черняхівська культура періодів і періоду тюркських кочівників (11-14 століття н.е.) (ІМСД І68; СС, 73; АПУ, 14). Влітку 1845-го року в Гру′шівці побував відомий дослідник Запорожжя А.Скальковський.

Гру′шівка⁴, -и, ж. – луг на правому березі Дніпра при виході у Великий Луг (тепер до Каховського водоймища) б. Гру′шівської біля с. Біле′нького. Названий за балкою.

Гру′шівська¹, -ої, ж. – балка, що виходила у Великий Луг (так виходить до Каховського водоймища) з півночі біля с. Біле′нького. Названа так через те, що по ній ростуть дикі груші.

Гру′шівська² , -ої, ж. – криниця в однойменній балці (від чого й назва) біля с. Біле′нького.

Гру′шівська³ , -ої, ж. – гатка, що перегачувала р. Гру′шівку (звідси й назва) вище її впадіння в пр. Буга′й.

Гру′шівське, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Базавлука′ північніше с. Гру′шівки. Від цього села й назване. В Д. Яворницького - Грушковатое (ЯВ, 193).

Гру′шівський Кут, -ого -а, ч. – село Апостолівського р-ну Дніпропетровської області на правому березі р. Базавлука′ нижче с. Гру′шівки. Виникло в 2-ій половині 19-го ммис (по-тутешньому “кут”), утворений крутою звивиною р. Базавлука′. Існувало до 1953 року. Затоплене Каховським водоймищем, а жителі переселені в нове с. Ле′нінське. В деяких джерелах називається просто Куто′м. (ІМСД, 168).

Гру′шівські, -их, мн. – запорозькі козацькі зимівники, що існували до зруйнування Ново′ї Сі′чі на правому березі р. Базавлука′ в тій місцевості, де згодом виникло с. Гру′шівка³ (2). Мотивація їх назви та ж сама, що й мотивація назви цього села.

Гру′шка, -и, ж. – невеличке озеро між пр. Кушугу′мом і ур. Вели′кими Кучугу′рами навпроти с. Примо′рського. На його березі, кажуть, росла дика груша, від того й назване.

Грушки′, Грушо′к, мн. – урочище на правому березі пр. Підпі′льної нижче с. Капулі′вки. Тут були зарості диких груш звідси й назва. За легендою, в цьому місці запорожці сховали скарб – (НК, 63).

Грушкува′те див. Гру′шівське

64

Груща′те, -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти колишнього с. Арха′нгельського. Назване від того, що по берегах росли дикі груші. В джерелах: Грущатое (ЯВ, 192).

Губине′ (1), -o′го, cр. – озеро в Біле′ньківських плавнях поруч із оз. Во′вчим Го′рлом назва відантропонімічного походження (від прізвища Губа′). У джерелах: Губино (ЯВ, 193).

Губине′(2), -о′го, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра навпроти с. Вели′кої Зна′мянки. Походження назви таке ж, як і в випадкові Губине′ (1).У джерелах: Губино (ЯВ, 193).

Губине′ (3), -о′го, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра, недалеко від л.Вели′ких Вод. Походження назви таке ж, як і в випадках Гу6ине′ (1) та Губине′ (2). У джерелах: Губино (ЯВ 193.)

Гу′льбище див. Тара′сове Гу′льбище

Гу′нський, -ого, ч. – протока, що з’єднувала оз. Оки′шине з пр. Кушумбе′том. Протікала західніше ур. Вели′ких Кучугу′р. За переказом, назва від прізвиська Гун.

Гусакі′в, Гусако′вого, ч. – зимівник запорожця Романа Гусака, що існував у 2-ій половині 18-го ст. біля л. Сухо′го (1) (див. ГЗС, 138).

Гуси′не, -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти с. Сули′цького. Називалося ще й Гу′сячим. Улюблене місце диких гусей, від чого й одержало назву. В джерелах: Гусиное (ЯВ, 193).

Густи′й, -о′го, ч. – лиман на лівобережжі р. Кі′нської на Зла′топільських луках, недалеко від оз. Хреща′того. Густо заростав рогозом, осокою та іншими водяними рослинами – від того й назва.

Гу′сяче (1), -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра нижче с. Біле′нького, поряд із рук. Грузько′ю. Мотивація назви аналогічна випадкові Гуси′не.

Гу′сяче (2) див. Гуси′не

65

Ґ

Ґалаг′а′нівський Кіш див. Чертоми′цька Січ

Ґрант, -а, ч. – протока між пр. Змі′йкою і пр. На′скрізною Плетени′хою, по праву руку від Балча′нської дороги. За переказами, назва походить від імені чи прізвища лісника-іноземця, що служив колись у тутешнього поміщика (Стрюкова?).

Ґудзі′вська див. Гудзі′вська Плетени′ха

Ґудзі′вська Плетени′ха, -ої -и, ж. – протока між р. Кі′нською і пр. Круто′ю в Балча′нських плавнях. Мала дуже звивисте, покручене русло “плелася” поміж озерами й болотами, тому й Плетени′ха, а

Ґудзі′вська через те, що на ній мали займище рибалки з родини Гудзів. Інколи називалася просто Ґудзі′вською.

Д

Данабер див. Дніпро′

Данапер див. Дніпро′

Данапріс див. Дніпро′

Данп див. Дніпро′

Данпар див. Дніпро′

Дардане′лли, Дардане′лл, мн. – протока; сполучала Дніпро з оз. Про′пасть недалеко від Верхньотара′сівського перевозу. Названа, очевидно, кимось із місцевих освічених людей-любителів екзотики за аналогією до .відомої пр. Дардане′лли, що сполучає Мармурове та Егейське моря.

Да′шівська, -о′ї, ж. – балка; входила у Великий Луг з південного степу в районі с. Ске′льок. Тепер майже повністю розмита водами Каховського “моря”. Назва відантропонімічного походження, біля неї жив Дашівськи′й.

Дерме′зове, -ого, ср. – озеро в Іва′нівських плавнях недалеко від л.Грузько′го (3). Походження назви не з’ясоване.

Джерелі′вське, -ого, ср. – урочище на правому березі Дніпра під Ли′сою горою, що вище с. Біле′нького. Назване від того, що тут був зимівник козака Джерелівського (НП, 47. 63).

Джерелі′вський, -ого, ч. – зимівник запорожця Джерелі′всько ур. Джерелі′вському. Існував в кінці 18-го ст. Нащадки власника цього зимівника перебралися в с. Царицинку′т (тепер с. Примо′рське). Від одного з них, Василя Івановича Джерелівського. у 80-х роках 19-го ст. Я.Новицький записав перекази про Великий Луг та його околиці (див. НП, 26–27,64–65).

Джуга′н див. Річи′ще¹ (3)

66

Джума′йлова, -ої, ж. – гряда вздовж оз. Джума′йлового між пр. Вічищем і пр. Кушугу′мом, нижче ур. Вели′ких Кучугу′р. Назва від прізвища власника рибальського займища Джума′йла (був нібито запорожцем).

Джума′йлове, -ого, ср. – озеро в Скеля′нських плавнях на південь від ур. Вели′ких Кучугу′р. Щодо походження назви див. Джума′йлова.

Дзіндзьо′ха¹ -и, ж. – озеро між Дніпро′м і пр. Жбу′рівкою кілометрів на два вище л. Полта′вського. Називалося ще й Дзіндзьо′шиним за прізвищем козака Дзіндзьо′хи (Дзендзьо′хи), який мав біля нього зимівник (НП, 63).

Дзіндзьо′ха² , -и, ж. – урочище біля однойменного озера, де був зимівник запорожця Дзіндзьо′хи.

Дзіндзьо′ха³ , -и, ж. – хутір лісників в однойменному урочищі, що існував із 2-ої половини 19-го ст.. до затоплення Великого Лугу. Виник на місці козацького зимівника.

Дзіндзьо′шин, -ого, ч. – зимівник запорожця Дзіндзьо′хи в ур. Дзіндзьо′ха. Існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. Після розорення Січі його власник займався рибальством на пр. Кушугу′мі (НП, 50).

Дзіндзьо′шине див. Дзіндзьо′ха¹

Дибина′, -о′ї, ж. – гряда між озерами Німе′цьким та Широ′кою Ло′щиною у Скеля′нських плавнях, кілометрів за три від правого берега р. Кі′нської. Назва походить від прізвища пасічника й рибалки Ди′би, який стояв тут табором.

Дикане′ва, -ої, ж. – урочище на правому березі р: Кі′нської в Скеля′нських плавнях недалеко від оз. Німе′цького. Назва походить від прізвища рибалки Диканя, який мав тут свій стан.

Ди′мна, -ої, ж. – невелика протока між луговими озерами й Дніпро′м біля м. Ка′мянки-Дніпро′вської. Місцеві жителі пояснюють походження назви так: “Як підпалять, було, по берегах осінню сухі трави, так над нею все времня дим стоїть, того й Димна”.

Димченкі′вські, -их, мн. – кручі, що були в кінці городу жителя с. Ба′лок Ди′мченка на лівому (південному) березі Великого Лугу. Являли собою ділянку Полко′вських круч. Тепер дуже розмиті; постійно руйнуючись, відступають на південь. Називаються ще й Ди′мченковими.

Ди′мченкові див. Димченкі′вські

Дібро′вські¹, -их, мн. – болота на лівому березі Дніпра навпроти смт. Кушугу′му, вище оз. Сердюкі′в. Названі так через те, що навколо них по грядах росли діброви.

Дібро′вські², -их, мн. – городи жителів смт. Кушугу′му та інших ближніх населених пунктів, що садилися в районі Дібро′вських боліт.

Дібро′вські Шиші′, -их – і′в, мн. – рибальський стан біля Дібро′вських боліт. Щодо походження другої частини назви див. Вели′кий Шиш.

68

Діви′чий, -ого, ч. – острів на р. Базавлу′ці навпроти с. Гру′шівки. Назва семантично пов’язана зі словом “дівчина” (“дівча′та”). Трохи вище Діви′чого, лежав ще один, безіменний, острів, на якому, за здогадами Д.Яворницького, була, можливо, Базавлу′цька Січ (ЯІ, т. 1,68).

Дівча′чий, -ого, ч. – пляж на лівому березі р. Кі′нської (її ділянки Піща′не) навпроти с. Ба′лок. Назва від того, що в цьому місці купалися лише дівчата й жінки.

Ді′дове (1), -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти с.Сули′иького. В джерелах: Дедово (ЯВ, 193). Назва семантично пов’язана зі словом “дід”.

Ді′дове (2), -ого, ср. – озеро там же, де й оз. Ді′дове (1). В джерелах Дедово (ЯВ, 193). Назва семантично пов’язана зі словом “дід”.

Ді′дове (3), -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Базавлу′зі, вище л. Вели′ких Вод. Назва семантично пов’язана зі словом “дід”.

Дідо′к¹, Дідка′, ч. – протока між пр. Довге′нькою і р. Кі′нською на Балча′нських луках. Названа від того, що в ній буцімто втопився якийсь дідок. У джерелах: Дедокъ (ЗОТ, т. З,494).

Дідо′к², Дідка′, ч. – брід на р. Кі′нській у тому місці, де в неї входила однойменна протока. Назва від цієї протоки.

Ді′дчине, -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти колишнього с. Арха′нгельського, рядом із оз. Груща′тим. Назва, можливо, від прізвища Дідко. В джерелах: Дедкино (ЯВ, 192).

Діжу′рна, -ої, ж. – урочище над Скеля′нською дорогою, кілометрів чотири на південь від лівого берега Дніпра. Тут була хатина для чергування, вартівня лісників-об’їждчиків, через те урочище так і називалося (в місцевих говірках “діжу′рить” значить “чергувати” – СЧ, т. 1,276).

Ді′їв, -евого, ч. – острів на Дніпрі, що був розташований паралельно о. Осетрі′вському, проти виходу р. Кі′нської (Зна′мянської Кі′нської) з Дніпра. У джерелах: Деевъ (ЯЗО, 331). Назва від прізвища або прізвиська Дій.

Дмитракі′вка див. Ве′рхня Дми′трівка

Дніп див. Дніпро′

Дні′пер див. Дніпро′

Дніпр див. Дніпро′

Дніпри′ще (1), -а, ср. – правий рукав Дніпра (довжиною кілометрів три), що відокремлював незначну, південно-східну, частину Вели′кої Пущі, нижче с. Іва′нівни. А.Кащенко вважав, що це “найкрасивіша... на всьому Дніпрі протока” (КВЛ, 76). У джерелах: Днеприще (МС, 85). Назва від того, що це було колись старе русло Дніпра.

Дніпри′ще (2), -а, ср. – правий рукав Дніпра довжиною кілометрів два нижче о. Безпу′тного. В джерелах: Днеприще (МС, 87). Щодо походження назви див. Дніпри′ще (1).

Дніпри′ще(3), -а, ср. – лівий рукав Дніпра довжиною кілометрів чотири біля с.Ба′биного. В джерелах: Днеприще (МС, 88). Щодо походження назви див. Дніпри′ще(1).

Дніпро′, -а′, ч. – велика, головна ріка України. Бере початок на валдайській височині (Смоленщини), впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Довжина км., площа басейну 503 тисячі кв. км. Ділянка від хортиці до о. Скалозу′бового (близько 120 км.) була основним, стержневим компонентом усієї гідрографічної системи Великого Лугу. Від гирла р. Ни′жньої Хо′ртиці до с. Вищетара′сівки Дніпро′ тік попід правим (північно-західним) берегом заплави, далі перетинав її в західному напрямку й наближався до лівого берега в районі Во′дянських Кучугу′р, звідти знову брав північно-західний напрямок і підходив до правого берега Лугу біля с. Новопа′влівки а вже потім повертав на південь, лишаючи ліворуч незначну за величиною площу Базавлу′гу. З лівого боку майже паралельно йому (то віддаляючись, то наближаючись) бігла р. Кі′нська, а з правого – так само кілька його рукавів і р. Базавлу′к. Між ним та цими річками й рукавами було безліч проток, завдяки яким дніпрова вода легко доходила до найвіддаленіших кутків заплави й під час повені швидко її затопляла. За даними, що їх наводить Яворницький, у кінці 18-го – в другій половині 19-го ст. на великолузькому відрізку Дніпро′ мав від 8 до 22 футів (від 2 м 40 см до 6 м ЗО см) глибини і від 300 до 450 сажнів (від 640 до 960 м) ширини (ЯВ, 32–33). На цьому ж відрізку ріки було багато островів, піщаних обмілин і кілька забор (поперечних кам’яних гряд). Наіряд чи знайдеться на земній кулі ріка, що мала б стільки назв (варіантів і паралелей), як їх має центральна водна артерія нашої Батьківщини. Таке явище пояснюється тим, що Дніпро′ відіграв виключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвиткові цілого ряду цивілізацій. Українці, крім Дніпро′, вживають назви Дніпр, Дні′пер, Дніп, Ніпро′, Ніпр, Славу′т, Славу′та, Славу′тець, Сааву′тиця, Славу′тич. Літературно-нормативною, стилістично нейтральною є форма Дніпро′, походження якої досі остаточно не з’ясоване. Різні вчені думають по-різному. Так, скажімо, П. Безсонов припускав, що в її основі лежать санскритський корінь “дун” (на позначення ріки взагалі) і спільноарійське слово “апер” ("козел"); звідси Дніпро′ (первісно Дунапер чи Данапер) – це ріка диких козлів або кіз (див. ЯВ, 28). М. Надеждін вважав, що даний гідронім походить від уже згадуваного санскритського кореня “дун” (“дьн”) і давньогрецького “боріс” (“поріс” або “пріс”), тобто “північний вітер”; отже, Дніпро′ (первісно Дунаборіс, Дунапоріс, Дунапріс) слід розуміти як “ріка північного вітру” чи “просто ріка півночі” (ЗОТ, т. 1, 32). М.Нікольський виводив етимологію нашої назви зі скіфських слів “дон” (“ріка”) і “прх” (“бризки”, “піна”); таким чином, Дніпро′ (первісно Донпрх) означає “ріка бризок” або “ріка, що піниться” (див. ЯВ, 28-29). За П. Шафариком, назва української ріки складається із санкритського “дан” або “дон” (“ріка”) та фракійського чи готського “паріс” або “перес” (“потік”, “течія”); виходить, що Дніпро′ (первісно Данпаріс, Данперес,

69

Донпаріс, Донперес) треба перекладати як “ріка-потік” або “вода-течія” (ШСД, 545). На думку Д.Іловайського, в слові Дніпро′ (первісно Данапраг або Данапер), окрім скіфського “дан” чи “дана”, заховане слов’янське “праг” (“поріг”) або “Перун” (ім’я божества); значить, Дніпро′ можна тлумачити як “порожиста ріка” чи “Перунова ріка” (ИР, 72). До цієї думки схиляється Д.Яворницький (ЯВ, 29). В.Абаев у гідронімі Дніпро′ вбачає поєднання двох скіфських мовних елементів, а саме: “дан” (“ріка”) та “апр” (“глибокий”); тоді Дніпро′ (первісне Данапр) означає “глибока ріка” або “водяна глибина” (АОЯФ, 153, 154, 162, 189). Версію В.Абаєва підтримує А.Білецький (ББ, 61). Оригінальну гіпотезу висунув О.Трубачов. За його припущенням, компонент іранського походження “дан” (“ріка”) давні слов’яни Середньої і Нижньої Наддніпрянщини запозичили через фракійців у формі “дун”. Компоннент же “іпр” семантично пов’язаний із назвою лівої притоки р. Тетерева Ібр. Одже Дніпро′ (первісно Дуніпр < Дунібр) – це “ріка біля Ібру”, подібно до того як Дністер (первісно Дуністр) – це “ріка біля Істру” (Істр – стара назва Дунаю (ТНР, 216–218). В.Шаян доводить, що в основі гідроніма лежать два протослов’янські (праіндоєвропейські) корені: “дану” (течія) і “пр.” чи “пер” (“поборгувати”, “перемагати”). Отже, первісне значення назви Дніпро′ могло бути “Ріка – переможець” або “Поборник рік” чи “Володар рік” (ШД, 610-613). За О.Братком-Кутинським, першопочатковою формою назви Дніпро′ була Данапрісно, тобто вона утворилася з двох праукраїнських слів “Дана” (імя Богині води) і “прісно” (“вічно”, “завжди”) (БФУ, 16). Варіант Дніпр у сучасній літературній українській мові має дещо архаїчний і стилістично забарвлений відтінок. Він вживається здебільшого в поетичних публіцистичних та інших експресивно насичених текстах. Форми Дніп, Дніпер, Ніпер і Ніпро′ зустрічаються в розмовному мовленні. Цікаво, що, наприклад у говірках Запорізької області варіанти Ніпро′ і Дніпро′ виступають як іменники середнього роду (“Ніпро′ замерзло”, “широке Дніпро′”). Назви Славу′т, Славу′та, Славу′тець, Славу′тиця, Славу′тич (див. СГ, т. 4, 149) тепер осмислюються як похідні від прикметника “славу′тний” (тобто “славетний”; див. СУМ, т. 9, 348), відзначаються емоційно-експресивним забарвленням; тому функціонують переважно у високостильовому мовленні. Але може бути й таке, що вони є найдавнішими, власне українськими, назвами Дніпра, які етимологічно пов’язані з праслов’янським коренем слав-/слов у значенні “текти, плисти” (НС, 199–200). З ранньоукраїнських писемних джерел до нас дійшли форми Дьнепрь, Дънепрь, Непрь, Днепръ, Днепръ, Дънепръ, Днепьръ (див. СГУ, 173). У казках та билинах давньокиївського періоду, на позначення Дніпра′ вживалися назви Ріка′-Славу′та, Змія′-Діви′ця, Змій-Горинич (ЯВ, 29). Є підстави твердити, що на Дніпрі′, зокрема й на його великолузькому відтінку в 5-ому ст. до н.е. побував “батько історії” старогрецький учений Геродот (див. ГС, 23–28), який нашу ріку називав Бори′сфеном чи Бори′стеном (від “Боре′ос” – Борей і “стена” – протока), тобто “протокою Борея” або “північною протокою”. Ось як він її описав: “Четверта ріка (за Гіпанісом – В. Ч.).

70

Борисфен, що після Істру є найбільшою; на нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найприродніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими мутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі. У ньому водяться великі риби без костей до сушення, що звуться антакеї (осетри – В.Ч.), й багато іншого, гідного подиву. Аж до країни Геррос, що до неї сорок днів плавби, відома його течія, знаємо, що тече з півночі; а через які краї пливе у вищій течії – ніхто не скаже; мабуть, пливе через пустелю аж до країн скіфів-хліборобів, бо ці скіфи живуть над ним на просторі десятьох днів плавби. Лише цієї ріки, та ще Нілу не можу вказати джерел, але гадаю, що й ніхто з греків (не зуміє цього). Борисфен тече аж поблизу, моря і там разом з Гіпанісом ( Південним Бугом – В.Ч.) вливається в один і той самий лиман” (ГС, 47). Ще довго після Геродота його співвітчизники, а також римські географи й історики Скімн Хіоський ( 1 ст. до н. е.), Страбон, Помпіній Мела, Пліній Молодший та Діон Хрізостом (всі 1 ст. н. е.), Клавдій Птоломей (2 ст. н. е.), Юлій Солін (3 ст. н. е.) називали Дніпро′ Борисфеном (Бористеном) І тільки в 4 ст. н.е. анонімний грецький автор посібника для мореплавців “Плавання уздовж усіх берегів” уперше (звичайно, у відомих нам писемних джерелах) вживає назву Данапріс. У творі єпіскопа із м. Кротона (Італія) Йордана “Про походження та історію готів” ( 551-552 рр.) Дніпро′ згадується кілька разів, як Борисфенес, Борісфеніс, Данапер, Данабер, Вар та Ерас. Вчені вважають, що гідронім Вар гунського або іранського походження й означає “широкий”, а Ерас, можливо, має зв'язок із етнонімом Рос, вірніше з іменем легендарного народу роксоланів чи росомонів ( див. БРГ, 191-197). Давні скандінави (варяги) вживали низви Данп і Данпар, принаймні так поіменовано Дніпро в їхніх героїчних піснях 6-8 століть. Візантійський імператор Константан Багрянородний (10 ст.) у своїй праці “Про управління імперією “ вживає форму Донар, а також послуговується печенізькою назвою Дніпра Варух, що знову ж таки означає “широкий” (СФ, т. 1, 518). А також паралелями з нез’ясованою етимологією Алікс, Елікс і Лякс (ВКР, 165). Слід зауважити, що В.Чапленко піддає сумніву печенізьке походження топоніма Варух і, залучаючи матеріал з давньоукраїнської та інших мов, тлумачить його як “бурхливий”, “вируючий” (ЧЛ, 725-726). Арабський письменник 10-го ст. Ібн-Саїд європейські варіанти Данапер, Данабер,передає як Танабор, Такабар (див. ЯВ, 28). У середньовічних угрів Дніпро – це Атель (ИР, 137), тобто “Велика ріка”. Тюркомовні народи (половці, каракалпаки, татари, турки та ін.) дібрали для Славути такі імена: Озі-су, Озі, Озу, Узу-су, Узі, Узу, Іоза, Юзен, Озю. Гідронімічною основою для всього цього ряду є значення “ріка”, елемент же “су” в першій і четвертій назвах означає “вода” ( див. ЯВ, 30; ГУ, 167; СГУ, 173; ГИГТ, 48). У Візантійських церковних пам’ятках 10-13-го ст. наша ріка згадується як Елісс (ВКР, 165). Венеціанські та генуезькі купці 13-14-го ст., які мали в пониззі

71

Дніпра колонії й опорні пункти, називали українську ріку Елексе, Лекся, Еліче, Ексі, Ерессе, Лерессе, Ерексе, Люксом, Люксоні, Люссоні, Луосен, Лозо (ЯВ, 29; СГУ, 173). Ф.Брун вважав, що гідроніми Елексе, Лелексе, Ересе, Ерексе походять від назви міста Олешшя (Олешок), що Ексі – це переінакшене турецьке “аксу” (“біла вода” або “чиста вода”), а всі інші мають тюркський корінь “уз” чи “оз” (“ріка”), прикритий типово романським препозитивним елементом “л” (Л’уосен, Л’озо і т.д.) (БЧ, ч. 1, 21-22, 78). Італійські картографи й мандрівники 14-15-го ст. використовували уже згадані варіанти Еліче, Ерексе, Ерессе, Елексе та Лерессе (БКР, 137, 165). Запорожці називали Дніпро Коза′цьким Шля′хом і прославили його в численних думах та піснях. Взагалі, ставлення до нього було в січовиків мірилом найвищого патріотизму. Як говориться в переказі, одного разу братчики за віщось розгнівалися на свою старшину й погрожували покинути Січ. Тоді кошовий звернувся до них із такою промовою: “І ви, панове молодці, залишите Січ?!. І ви покинете Дніпро?!. Та чи є ще інший який Дніпро?!. Та ви ж, як риба без води, не зможете бути без Дніпра! Та й де ж ви знайдете нову отаку славну ріку, щоб вона вам так служила, щоб вас так кохала? Та чи ви знаєте, хлопці що наш старий Дніпро – це прямий шлях і в Татарський Крим, і в Натолію і в Румилію, і на сам Царгород, який у нечестивих руках? Ніхто вас не сміє і не може затримувати. Але ви самі утримайтесь і схаменіться... Та куди ж вас нечиста сила несе? Христос із вами!” Коли козаки почули схвильовані слова про Дніпро, вони відразу ж утихомирилися, а потім заплакали й відмовилися від свого наміру (див. НПЗ, 20-21). Історичні документи свідчать, що на обох берегах великолузької ділянки Дніпра були запорозькі зимівники. Та й усі укріплення – Січі тулилися до могутньої ріки.

Дніпрова′ Ка′м’янка див. Розумі′вка¹

Дніпрови′й див. Тома′ківка⁴

Дніпро′вка див. Червонодніпро′вка

Дніпро′вськ див. Червонодніпро′вка

Дніпро′вське див. Червонодніпро′вка

Дніпро′вський див. Тома′ківка⁴

Дніпрору′дне, -ого, ср. – місто Василівського р-ну Запорізької обл. Розташоване на південному березі Каховського водосховища між сс. Зла′тополем і Ба′лками. Засноване 1961 р. під час промислово освоєння Білозерського залізорудного родовища. Перша частина складної назви від р. Дніпра′, друга від залізної руди, яку тут добувають. На території містов розкопаних археологами курганах виявлено поховання доби бронзи (3-1) тисячоліття до н.е.) та скіфських часів (4 ст. до н.е.).

Дніпря′нське, -ого, ср. – лісництво Запорізького лісгоспу, йому належали лісові масиви Великого Лугу від м. Запоріжжя до с. Вищетара′сівки. Господарські й службові будівлі мало в ур. Діжу′рній, Існувало до затоплення плавнів. Назва від р. Дніпра′.

72

До′бра Наді′я, -ої -ї, ж. – село Томаківського р-ну Дніпропетровської обл. на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між сс. Новока′мя’нкою та Іллі′нкою. Виникло в середині 18-го ст. на місці козацьких зимівників. У кінці цього ж століття закріпачене. Кимось із екзальтованих володарів через місце розташування назване Ми′сом До′брої Наді′ї за аналогією до відомого південноафриканського мису. Така назва існувала до 1956 року, коли нижня частина села була затоплена і мис (кут) почав розмиватися. Відтоді до офіційного вжитку ввійшло просто До′бра Наді′я. Неофіційно ж село здавна називається Я′ковлівкою або Я′ковлевим (за прізвищем останнього місцевого помішика Яковлєва).

Добронаді′євські див. Я′ковлівські

До′вга¹, -ої, ж. – протока, що сполучала лугові бакаї (болота) з л. Балча′нським на лівому березі р. Кі′нської біля с. Ба′лок. Називалася ще й Довге′нькою. Обидві назви вказують на розмір (протяжність) гідрооб’єкта.

До′вга² , -ої, ж. – гряда в Кушугу′мських плавнях на захід від пр. Кушугу′му. Названа за розміром (протяжністю).

Довгалі′вка, -и, ж. – північно-східний куток м. Ні′кополя від Місте′чка до г. Ли′сої. Названий за переказами, через те, що тут жили колись запорожці Довгалі′ (НП, 34).

Довга′н, -а′, ч. – озеро між рукавами Річи′щем (ділянка Буга′й) і Тара′сом вище с. До′брої Наді′ї, поряд із оз. Лозува′тим. Відоме ще і як До′вге. Назва від “довгий” (за формою і розміром гідрооб’єкта).

До′вге (1), -ого, ср. – озеро на північний схід від ур. Вели′ких Кучугу′р, на правому березі р. Кі′нської, навпроти с. Примо′рського. Назва за розміром (протяжністю).

До′вге (2), -ого, ср. – озеро на Балча′нських луках східніше л. Полко′вського. походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (3), -ого, ср. – озеро на схід від пр. Рогово′ї Плетени′хи, поряд із озерами Братка′ми. В джерелах: Долгое (ЯВ, 191). Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (4), -ого, ср. – озеро в Благові′щенських плавнях поряд із оз. Кру′глим (6). Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (5) див. Довга′н

До′вге (6), -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра′ у Кле′йнівських плавнях, навпроти с. Арха′нгельського. В джерелах: Долгое (ЯВ, 192). Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (7), -ого, ср. – озеро між р. Дніпро′м і рук. Річи′щем, навпроти с. Іллі′нки. Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (8), -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра′ проти м. Ні′кополя. В джерелах: Долгое (ЯВ, 192). Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

73

До′вге (9), -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської, на північ від м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. Походження назви те ж саме, що й у випадку До′вге (1).

До′вге (10), -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки, неподалік від оз. Круте′нького. В джерелах: Долгое (ЯВ,193] Походження назви таке ж саме, як і в випадку До′вге (1).

До′вге (11) -ого, ср. – озеро між протоками Павлюко′м і Ска′рбною навпроти с. Капулі′вки. В джерелах: Довге (КВЛ, 98), Долгое (ЯВ, 193).

Довге′нька (1) див. До′вга¹

Довге′нька (2), -ої, ж. – протока між озерами й бакаями в товщі Великого Лугу між Дніпро′м і р. Кі′нською, навпроти с. Ба′лок. У джерелах: Долгенькая (ВТК). Назва дана за протяжністю гідрооб’єкта.

Довге′ньке¹, -ого, ср. – протока між луговими бакаями й пр. Кушугу′мом навпроти смт. Малокатери′нівки. Назва за протяжністю гідрооб’єкта.

Довге′ньке² (1), -ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу′м кілометрів за два на захід від смт. Малокатери′нівки. Було вузьким але видовженим, тому й мало таку назву.

Довге′ньке² (2), -ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′м навпроти с. Примо′рського, кілометрів за три на схід від л. Гру′зького. Походження назви аналогічне випадкові Довге′ньке² (1).

Довге′ньке² (3), -ого, ср. – озеро в південно-східному кутку Великого Лугу між ур. Вели′кі Кучуг′ури і р. Кі′нською. В джерелах: Долге′нькое (ЯВ, 191). Походження назви аналогічне випадкові Довгеньке² (1).

Довге′ньке² (4), -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської, за пр. Круто′ю, навпроти с. Ба′лок. У джерелах: Довгеньке (КВЛ, 74), Долгенькое (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Довге′ньке² (1).

Довге′ньке² (5), -озеро на правому березі Дніпра′ у Кле′йнівських плавнях, навпроти с. Арха′нгельського. В джерелах: Долге′нькое (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Довге′ньке² (1).

Довге′ньке³, -ого, ср. – бакай біля р. Кі′нської навпроти с. Зла′тополя. Походження назви аналогічне випадкові Довге′ньке² (1).

Довге′нькі, -их, мн. – група озер на Попо′вських луках біля с. Ве′рхньої Крини′ці. В назві вказівка на форму (видовжені).

Довге′нькі Вели′кі, -их – их, мн. – група озер на лівому березі р. Кі′нської біля с. Зла′тополя.. Щодо походження першої частини назви, то тут маємо те ж саме, що й у випадку Довге′нькі; друга ж частина вказує на протилежність до такої ж частини в назві Довге′нькі Малі′.

Довге′нькі Малі′, -их – их, мн. – група озер на лівому березі р. Кі′нської, біля с. Зла′тополя. В першій частині назви вказівка на форму, в другій на противагу Довге′ньким Вели′ким.

74

До′вгинське, -ого, ср. – озеро за пр. Ла′пинкою навпроти с. Сули′цького. В джереах: Долгинское (ЯВ, 193). Назва походить, очевидно, від прізвища або прізвиська До′вгий.

До′вжик¹, -а, ч. – лиман на правому березі Дніпра вище с. Капулі′вки. У джерелах: Должикъ (ЯВ, 193). Названий, мабуть, за формою (довгий).

До′вжик², -а, ч. – протока на лівому березі р. Базавлука′ проти с. Гру′шівки. З’єднувала лугові болота й бакаї з безіменним лиманом, що був праворуч від рук. Ве′рхньої Ла′пки. Названа за довжиною русла.

До′дове, -ого, ср. - урочище на лівому березі Дніпра′ нижче с. Біле′нького. Назва від антропонімічного походження.

Доманто′вичів, -евого, ч. – зимівник запорожця Яцька Домантовича. Існував у другій половині 18-го ст. десь над дорогою, що вела з Олександрівської фортеці до ур. Вели′ких Кучугу′р. Згадується в звіті поручика Корчагіна (вересень 1775р.) губернаторові Азовської губернії Черткову (див. ЯВ, 44).

Дома′ха¹ (1), -и, ж. - протока, що виходить із Дніпра′ навпроти о. Розумі′вського і, пробігши кілометрів два на південний схід, падає в пр. Кушугу′м. У джерелах: Домаха (ЯВ, 186; МС, 83; КВЛ, 60). Назва походить, мабуть, від слова «домаха», що має два значення: «житло, будинок, місце знаходження (в рибалок)» і «перший вилов біля рибальського стану» (СГ, т. 1, 18).

Дома′ха¹(2), -и, ж. – протока в плавнях між мм. Ні′кополем і Ка′м’янкою-Дніпро′вською; сполучала пр. Би′стрик із пр. Свято′ю. В джерелах: Домаха (МС, 88). Походження назви те ж саме, що й у випадку Дома′ха¹ (1).

Дома′ха² (1), -и, ж. – озеро в Бала′бинських плавнях недалеко від однойменної протоки (за нею й назване). Над ним у кінці 18-го ст. сидів зимівником запорожець Ткач (НП, 61).

Дома′ха ² (2), -и, ж. – озеро на правому березі Дніпра′ нижче с. Іллі′нки.

Походження.назви аналогічне випадкові Дома′ха¹ (1).

Дома′ха² (3), -и, ж. – озеро на правому березі р. Кі′нської (її ділянки Криво′ї ) навпроти с. Ба′лок. Щодо походження назви див. Дома′ха¹ (1).

Дома′ха² (4), -и, ж. – озеро на лівому березі пр. Ска′рбної навпроти с. Капулі′вки.

Щодо походження назви див. Дома′ха¹ (1).

Дома′ха² (5), -и, ж. – озеро в Базавлу′зі на південь від оз. Підсте′пного. В джерелах: Дома′ха (ЯВ, 193; КВЛ, 98). Щодо походження назви див. Дома′ха¹ (1).

Дома′ха² (6), -и, ж. – озеро на правому березі Дніпра′ навпроти с. Ба′биного. Щодо походження назви див. Дома′ха¹ (1).

75

Дома′ха³, -и, ж. – забора на Днінрі′ нижче о. Канівсько′го. В джерелах, Домаха (ЯВ, 52; КВЛ, 35). Назва за однойменною протокою, яка неподалік витікає з Дніпра′ вбік пр. Кушугу′му.

Дома′ха⁴, -и, ж. – глибоководна ділянка (яма) р. Кі′нської біля с.Зла′тополя. Щодо походження назви див. Дома′ха¹ (1).

Дома′шка¹ (1), -и, ж. – протока між луговими озерами й бакаями навпроти с. Примо′рського. В основі назви зменшувальна форма іменника «домаха». Див. Дома′ха¹ (1).

Дома′шка¹ (2), -и, ж. – невелика протока між бакаями й озерами в Базавлу′зі, навпроти с. Ба′биного. Щодо походження назви див. Дома′шка¹ (1).

Дома′шка², -и, ж. – озеро поблизу м. Ка′м’янки-Дніпро′вської.

Походження назви те ж саме, що й у випадку Дома′шка¹ (1).

Домашки′, Домашо′к, мн. – група озер (четверо) в Скеля′нських плавнях між пр. Богуше′м та ур. Вели′кими Кучугу′рами. Щодо походження назви див. Дома′шка¹ (1).

Доменькі′вське, -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі нижче оз. Підсте′пного.

В джерелах: Доменьковське (КВЛ, 98). Назва, мабуть, від антропонімічного походження (Доменько′; Доменькі′вський?).

Донар див. Дніпро′

До′прівські Бара′ки, -их – ів, мн. – спецпоселення, де було підсобне господарство запорізької в’язниці («до′пру» – просторічне) з бараками (звідси й назва) для робітників. Знаходилося в районі ур. Вели′ких Кучугу′р. Існувало до 1954 року.

До′рошеве, -ого, ср. – озеро по руслу пр. Кушугу′му, навпроти с. Примо′рського. Назва від імені рибалки До′роша (дехто з місцевих жителів говорить, що від імені запорожця, який жив колись над озером).

Дригані′вщина, -и, ж. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра вище л. Вели′ких Вод. У джерелах: Дрыгановщина (ЯВ, 193). Назва, очевидно від прізвища Дри′га.

Дріджи′нинний, -ого, ч. – лиман у Базавлу′зі на правому березі Дніпра′, вище л. Вели′ких Вод. Походження назви не з’ясоване.

Дру′га Дмитракі′вка див. Ни′жня Дми′трівка

Дру′гий Ху′тір див. Шлях Ілліча′

Дубкува′те¹ див. Вели′ке Дубкува′те

Дубкува′те², -ого, ср. – урочище біля оз. Вели′кого Дубкува′того.

Назва від озера.

Дубкува′те³, -ого, ср. – тирло на березі оз. Вели′кого Дубкува′того.

Назва від озера.

Дубо′ва¹ (1), -ої, ж. – балка; виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Каховського водоймища) зі східного степу в смт. Кушугу′м.

76

Довжина до двох кілометрів. Названа так через те, що по ній колись росли вікові дуби.

Дубо′ва¹(2), -ої, ж. балка; виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Каховського водоймища) з північного степу нижче с. Біле′нького. Довжина близько двох кілометрів. Колись по ній росли дуби, від того й назва.

Дубо′ва², -ої, ж. – лугова площа навпроти гирла однойменної балки нижче с. Біле′нького.

Дубо′ва³, -ої, ж. – куток смт. Кушугу′му в гирлі однойменної балки.

Дубо′вий Град див. Насипни′й (1)

Дуга′, -и′, ж. – озеро на лівому березі пр. Клоку′нки кілометрів за п’ять південний схід від Біле′ньківського перевозу. В джерелах: Дуга (ЯВ, 191). Назва за формою гідрооб'єкта.

Дунає′нків Клино′к, -ового Клинка′, ч. – виступ (кут) у Дунає′нкових кручах.

Дунаєнкі′вські див. Дунає′нкові

Дунає′нкові, -их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Больбаті′вських круч; знаходилися в північному кінці садиби Дунає′нка (звідси й назва). Називалися ще й Дунаєнкі′вськими. Висота 12 м. Тепер дуже розмиті й подалися на південь до п'ятдесяти метрів.

Дура′к, -а′, ч. – бакай біля пр. Змі′йки, нижче оз. Гамани′стого. В назві виражається негативна оцінка гідрооб’єкта, оскільки він приносив людям тільки прикрощі (був дуже грузьким, безрибним, заважав під час сінокосу).

Дурна′, -о′ї, ж. – яма на пр. Клоку′нці в Скеля′нських плавнях. У назві виражено негативну оцінку.

Дурне′, -о′го, ср. – озеро на правому березі Дніпра′ навпроти с. До′брої Наді′ї. В джерелах: Дурное (ЯВ, 192). В назві виражено негативну оцінку.

Дурни′й, -о′го, ч. – лиман на правому березі р. Кі′нської біля с. Ске′льок.. В джерелах: Дурной (ЯВ, 192), Дурний (КВЛ, 70). Назвою виражається негативна оцінка гідрооб'єкта.

Дурча′к див. Бурча′к²

Е

Ексі див. Дніпро′

Елексе див. Дніпро′

Елікс див. Дніпро′

Елісс див. Дніпро′

Еліче див. Дніпро′

77

Енергода′р¹, -а, ч. – місто обласного підпорядкування Запорізької області на південному березі Каховського водоймища в районі Во′дянських Кучугур, між сс. Іва′нівкою і Во′дяним. Засноване 1970-го року в зв’язку з будівництвом Запорізьких ДРЕС та АЕС. В основі назви поняття «дарувати енергію». Виникнення міста й побудова електростанцій були останніми з подій, які остаточно знищили Великий Луг і зруйнували одвічну збалансованість природних сил на Нижній Наддніпрянщині.

Енергода′р², -а, ч. – порт на південному березі Каховського водоймища в районі м. Енергода′ра.

Енергода′р³, -а, ч. – залізнична станція в м. Енергодарі (Придніпровська залізниця).

Ерас див. Дніпро′

Ерексе див. Дніпро′

Ерессе див. Дніпро′

Є

Єлизаве′тівка, -и, ж. – село Василівського р-ну Запорізької області на південному березі Великого Лугу, між сс. Ба′лками та Благові′щенкою.

Після затоплення плавнів зруйноване. Невеликий східний куток у вересні 1959 приєднаний до с. Ба′лок. Переважна більшість жителів перебралася до тих же Ба′лок, а решта розійшлися по всіх усюдах. Щодо заснування є різні дані.Так К.Вернер і С.Харизоменов твердять, що Єлизаве′тівка заселена 1839-го року кріпаками (20 сімей), яких поміщик Іваненко купив у Катеринославському повіті (ЗС, 27). В.Фоменко ж відносить виникнення села до 1778-го року (ФН, 20), що дуже сумнівно, оскільки в жодному офіційному джерелі кінця 18-го першої половини 19-го ст. воно не згадується. За переказами місцевих старожилів, слободу заснували незадовго до реформи 1861-го року вільні переселенці з Єлизаветградського пов. Херсонської губ. Так сталося, що деякі з них були відразу ж закріпачені, а решта – подалися далі в південні степи (тепер їхні нащадки живуть у с. Новоєлизаветівці Горностаївського р-ну Херсонської обл.). Протягом кількох років Єлизаве′тівка розташовувалася над кручами між р. Больбаті′вською і Лиси′чим яром, а після скасування кріпаччини поміщик Іваненко переніс її на правий берег згаданої річки, де були гірші угіддя. Місцевість, куди прийшли перші єлизаветівці й на якій виникла перша Єлизаве′тівка, ще й досі називається Прихожа′нкою (сьогодні тут дачі службовців і робітників м. Дніпрору′дного). Офційна назва села зберігала пам’ять прихожан-переселенців про їх батьківщину (Єлизаветгра -дщину). Неофіційно ж слобода називалася Бо′льбатовою за прізвищем управителя поміщицькою економією Больбата чи Бульбата. В джерелах:

78

Елизаветинское і Бульбатка (АП, 169), Елизаветовка (Больбатаво) (ТГС, Елизаветка (ЯВ, 167), Лизаветівка (КВЛ, 56).

Єлизаве′тинське див. Єлизаве′тівка

Єлисаве′тка див. Єлизаве′тівка

Є′рик, -а, ч. – протока між луговими бакаями в районі с. Вели′кої Зна′м'янки. Назва із значенням «невелика протока, що з’єднує два озера або річку з озером» (СУМ, т. 2, 499). У джерелах: Є′рик (СНР, 22).

Ж

Жадано′ве, -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра′, вище л. Вели′ких Вод. У джерелах: Жаданово (ЯВ, 193). Назва від прізвища Жада′н.

Жамріє′ве, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Зла′топільських плавнях. Назва від прізвища рибалки Жамрія′.

Жбу′рик див. Жбу′рівка¹

Жбу′рин, -ого, ч. – зимівник козака Жбури, що існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. в Кушугу′мських плавнях біля р. Жбу′рика (Жбу′рівки) (НП, 62).

Жбу′рівка¹, -и, ж. – протока, що виходила з Дніпра′ нижче пр. Би′стрика¹ (1) і впадала в пр. Кушугу′м навпроти с. Примо′рського. В Я.Новицького – Жбурикъ, причому назва виводиться (за народними переказами) від прізвища запорожця Жбури (НП, 62). Не виключено, що насправді гідронім походить від слова збу′рити (чи жбу′рити) в значенні «зруйнувати, повалити» або «хвилювати» (див. СГ, т. 2, 127), а вже від назви річки, можливо, одержав прізвисько і козак, який тут сидів зимівником.

Жбу′рівка² , -и, ж. – озеро біля однойменної протоки навпроти с. Примо′рського.

Жбу′рівка³ , - и, ж. – брід на однойменній протоці навпроти с. Примо′рського.

Желя′бині див. Желябі′вські

Желябі′вські, -их, мн, – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Больбаті′вських; знаходилися в північному кінці садиби жителя с. Єлизаве′тівки Швеця (прізвисько Желя^/ба). Паралельна назва – Желя′бині. Висота до 12 м. Тепер дуже розмиті й відступили на південь.

Жили′шина, -ої, ж. – плавнева ділянка на правому березі Дніпра південніше озер Розсо′хи та Хреща′те, на південний захід від с. Вищетара′сівки. Назва від прізвиська поміщиці Жили′хи, яка володіла цією діляною.

79

Жо′вте, -ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′му західніше ур. Вели′ких Кучугу′р, навпроти с. Ске′льок. Назване за кольоровим відтінком води.

Жо′вті, -их, мн. – кручі на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) в районі с. Іллі′нки. Тягнуться від пляжу Качкаря′ до ур. Сіркі′вки. Висота від 15 до 20 м. Названі за кольором глини.

Жо′лоб¹, -а, ч. – ділянка р. Кі′нської біля с. Зла′тополя. Назва пов’язана з особливістю русла річки в даному місці (вузьке, глибоке, подібне до жолоба).

Жо′лоб² див. Жолоби′

Жолоби′¹ (1), -і′в, мн. – правий рукав Дніпра в Базавлу′зі нижче гирла пр. Ска′рбної Колоті′вської, між пр. Придко′ю та пр. Білоборо′дчиною. В джерелах: Жолобы (ЯВ, 182; МС, 88). Називався ще й Жо′лобом.Щодо походження назви див. Жо′лоб¹.

Жолоби′¹ (2), -і′в, мн. – лівий рукав пр. Скарбно′ї Колоті′вської вище її впадіння в л. Вели′кі Во′ди. Щодо походження назви див. Жо′лоб¹.

Жолоби′² , -і′в, мн. – урочище між гирлом пр. Скарбно′ї Колоті′вської і р. Базавлуко′м на південний схід від смт. Нововоронцо′вки. Назва пов’язана із сусіднім рукавом пр. Скарбно′ї Колоті′вської Жолоба′ми.

Жолобо′к, Жолобка′, ч. – озеро на лівому березі пр. Клоку′нки нижче оз. Дубкува′того. В джерелах: Желобокъ (ЯВ, 191; ЯЗ, ч. 1, 268). Назва зменшувальна форма від «жо′лоб» (див. Жо′лоб¹).

Жу′жині див. Жужі′вські

Жужі′вські, -их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Больбаті′вських; знаходилися в північному кінці садиби жителя с. Єлизаве′тівки Жу′жі (прізвище Жужа). Паралельна назва - Жу′жині. Висота до 12 м. Тепер дуже розмиті й подалися на південь.

Жукі′вські, -их, мн. – гряди на лівому березі Дніпра біля оз. Би′стринка навпроти с. Благові′щенки. Названі за прізвищем якогось Жука′, що мав тут сінокоси й пасіку.

Жукі′вщина, -и, ж. – урочище, вся плавнева ділянка (разом із Жукі′вськими грядами) навколо оз. Би′стрика, що праворуч від дороги із с. Вищетара′сівки до с. Іва′нівки. Про походження назви див. Жукі′вські.

Журавле′ве, -ого, ср. – озеро між пр. Лопу′шкою і пр. Клоку′нкою недалеко від ур. Діжу′рної. Назване так через те, що на ньому буцімто жили журавлі. За іншими переказами, – через те, що воно було займищем рибалки Журавля.

Журавлі′вський, -ого, ч. – лиман у заплаві р. Базавлука′ на чотири кілометри вище її входу до Великого Лугу (Базавлу′гу), поряд із л. Бе′йкушем. Назва, можливо, пов’язана з місцевою орнітофауною (журавлями).

80

З

За′біч (1), За′бочі, ж. – протока нижче р. Чортомлика′, між пр. Те′мною пр. Вели′ким Бакає′м.У джерелах: Забичъ (МС, 87). Щодо походження назви див. Гнила′ За′біч.

За′біч (2), За′бочі, ж. – протока нижче р. Чортомлика′, між пр. Терні′вкою й пр. Би′стриком² (2). У джерелах: Забичъ (МС, 87). Щодо походження назви див. Гнила′ За′біч.

За′біч (3), За′бочі, ж. – протока в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра, поблизу с. Ба′биного. Щодо походження назви див. Гнила′ За′біч.

Заблудні′, -и′х, мн. – група невеликих озер на правому узбіччі Балча′нської дороги західніше оз. Квако′вого. Названі через те так, що знаходилися в «заблуда′х», тобто в нетрях плавнів (див. СЧ, т. 2 , 6).

Забо′ра, -и, ж. – острів на Дніпрі кілометрів зо два нижче с. Біле′нького, зараз же за о. Семе′новим. Кам’янистий, мав близько півтора кілометра довжини й п'ятсот метрів ширини. Назва походить від слова «забо′ра», що значить «ряд, гряда каміння, що перетинає русло ріки впоперек течії» (СГ, т.2, 7).

Загина′йко, -а, ч. – озеро на правому березі р. Кі′нської, нижче оз. Царгра′д (2) та с. Іва′нівки. В джерелах: Загинайко (ЯВ, 192; КВЛ, 74). Назване за формою. В місцевих говірках «загина′йко» означає «прут, ціпок і т.п. із загнутим кінцем» (СЧ, т. 2, 21).

Загі′р‘я див. Азагаріон

Загу′бин, -ого, ч. – зимівник козака Яська Загубини неподалік дороги (ймовірно, на березі пр. Кушугу′му), що в кінці 18-го ст. вела від Олександрівської фортеці (тепер м. Запоріжжя) до ур. Вели′ких Кучугу′р (див. АВ, 44).

Заї′чиха, -и, ж. – гряда на правому березі р. Кі′нської нижче с. Ске′льок. Одні виводять назву в плані т.зв. «народної етимології» («тут Кі′нська повернула в бік, наче заїхала»), інші – від прізвища (чи прізвиська) якогось Заїки.

Закі′тнє¹ (1), -ього, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу′му, навпроти смт. Малокатери′нівки на Канкри′нівських луках. Назва від слова «закотити» (чи «закотитися»); під час повені в нього бурхливо затікала («закочувалася») вода з проток.

Закі′тнє¹ (2), -ього, ср. – озеро між Дніпром і пр. Кушугу′мом, навпроти с. Бі′лого. Щодо походження назви див. Закітнє′ (1).

Закі′тнє (3), -ього, ср. – озеро на Янчокра′цьких луках східніше р. Вели′ких Кучугу′р. Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

81

Закі′тнє¹ (4), -ього, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти м. Ні′кополя. В джерелах: Закитное (ЯВ, 192). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (5), -ього, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі пр. Те′мної, недалеко від того місця, де остання витікала із пр. Ска′рбної. В джерелах: Закитное (ЯВ, 193). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (6), -ього, ср. – озеро в Малі′й Пла′вні на правому березі р. Кі′нської північніше м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. В джерелах: Закитное (ГКГ, 35; СНР, 13). Щодо походження назви див. Закітнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (7), -ього, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки. В джерелах: Закитное (ЯВ, 192). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (8), -ього, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра недалеко від оз. Закі′тнього¹ (7). В джерелах: Закитное (ЯВ, 192). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (9), -ього, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра недалеко від оз. Закі′тнього¹ (8). В джерелах: Закитное (ЯВ, 192). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє¹ (10), -ього, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра з кілометр східніше л. Вели′ких Вод, вище оз. Лебеди′ного (2). Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє², -ього, ср. – протока в Малі′й Пла′вні на північ від м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. Щодо походження назви див. Закі′тнє¹ (1).

Закі′тнє³, -ього, ср. – урочище на правому березі пр. Кушугу′му між смт. Бала′биним та смт. Кушугу′мом. Етимологія назви та ж сама, що і у випадку Закі′тнє¹ (1).

Закі′тня, -ьої, ж. – протока, що сполучала озера на Янчокра′цьких луках із р. Кі′нською. В основі назви та ж сама семантика, що й у випадку Закі′тнє¹(1).

Закля′та, -ої, ж. – протока, що витікала з Дніпра нижче пр. Би′стринки (1) і, пробігши Великим Лугом (спочатку на схід, а потім на південь) кіломерів п’ять, упадала в л. Закля′тий. У джерелах: Заклятая (ЯВ, 186; МС, 83). В основі назви форма жіночого роду від «заклятий». Називалася ще й Заку′тинок оскільки знаходилася в закутку Великого Лугу (КВЛ, 59).

Закля′те див. Закля′тий

Закля′тий, -ото, ч. – лиман у Кушугу′мських плавнях, який приймав із Дніпра пр. Закля′ту (звідси й назва). Д.Яворницький подає його то як л.Заклятый (ЯВ, 191), то як оз. Заклятое (ЯЗ, ч 1, 268); А.Кащенко як л.Заку′тний (КВЛ, 60); у пізніших дослідженнях він виступає як оз. Закляте (див. СНР, 64; СГУ, 203).

Закопа′їчка див. Закопа′йчиха¹

82

Закопа′йка див. Закопа′йчиха¹

Закопа′йчик див. Закопа′йчиха¹

Закопа′йчиха¹, -и, ж. – протока між пр. Лопу′шкою і пр. Межово′ю Лопу′шкою, на правому березі р. Кі′нської в Маяча′нських плавнях. У джерелах: Закопаїчка (КВЛ, 73), Закопайчик (СНР, 98), Закопайчиха (СГУ, 203), Закопайчика (МС, 84; очевидно, помилково). Місцеві жителі зрідка вимовляли Закопа′йка. За переказом, названа буцімто за прізвищем рибалки Закопа′йка.

Закопа′йчиха², -и, ж. – гряда понад однойменною протокою в Маяча′нських плавнях.

Заку′тна див. Закля′та

Заку′тне (1), -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі біля пр. Те′мної, південніше Дома′хи² (4). В джерелах: Закутне (КВЛ, 98). Назва від слова «за′кут», тобто «віддалене, малопомітне, звичайно відлюдне місце» (СУМ, т. 3, 176).

Заку′тне (2), -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі південніше оз. Підсте′пного, поряд із Лебеди′ними озерами. В джерелах: Закутне (КВЛ, 98). Щодо походження назви див. Заку′тне (1).

Заку′тний див. Закля′тий

Заку′тні, -их, мн. – група озер на правому березі р. Кі′нської біля протоків Сири′ці та Ча′йки (КВЛ, 78). Щодо походження назви див. Заку′тне (1).

Зали′ва, -и, ж. – сага між Полко′вським і Больбаті′вським лиманами на Балча′нських луках. Назва походить від слова «заливати». Жаркого літа повністю пересихала.

Зали′ва Кі′нських Вод див. Кі′нська¹

Зало′ми, -в, мн. – урочище на північному березі Великого Лугу (правому березі Дніпра). Про нього А.Кащенко писав: «Зараз нижче устя балки Червоної висока гора над берегом репається, осідає лавами і сунеться до Дніпра разом з деревами й кущами, котрими вкрита. Ця місцевість зветься у селян Заломами і, певно, колись була запорожцям місцем доброї схованки, бо має багато глибоких та широкх розщілин та печер» (КВЛ, 36). Тепер від урочища збереглися незначні залишки. В основі назви слово «залом» із значенням «заглибина в чому-небудь, уступ (гори, скелі)» (СУМ, т. 3,193).

Зало′мний див. Вищезало′ма

Западне′, -ого, ср. – озеро недалеко від того місця, де сходилися протоки Лопу′шка і Змі′йка навпроти с. Зла′тополя. Назва від того, що водойма знаходилася в западині.

Западня′нка, -и, ж. – річка біля с. Покро′вського, права притока р. Підпі′льної. В основі назви, очевидно, слово «западня» зі значенням «провалля» (СУМ, тю 3,239).

Запла′ва див. Запла′вна (1)

83

Запла′ви див. Запла′вна (1)

Запла′вна (1), -ої, ж. – протока в Базавлу′зі між протоками Псо′ли та Млинка′ми. В джерелах: вітка Заплавна (ЛВ, 567), Заплавная,Заплава.( 182), Заплавная, Заплави (МС, 87). Названа від того, що текла заплавою.

Запла′вна (2), -ої, ж. – протока на правому березі Дніпра між протоками Жучи′хою і Дніпри′щем. Щодо походження назви див. Запла′вна (1).

Запла′вна (3), -ої, ж. – протока на лівому березі Дніпра′; з’єднує плавневі озера на о. Лободи′ському з р. Карайтебе′нню Би′строю. В джерелах: Заплавна (ЛВ, 565), Заплавная (ЯВ, 186; МС, 89). Щодо походження назви див. Запла′вна (1).

Запла′вна Хве′ська, -ої – и, ж. – протока в Базавлу′зі поряд з пр. Запла′вною (2). В джерелах: Заплавная Хвеска (МС, 89). Щодо походження першої частини назви див. Запла′вна (1), походження другої частини не з’ясоване.

Запорі′зька (1), -ої, ж. – атомна електростанція (АЕС) в м. Енергодар, на південному березі Каховського водосховища. Будівництво на Во’дянських Кучугу′рах розпочате 1977-го року, перший енергоблок потужністю 1 млн. кВт став до ладу 1984-го року. Проектна потужність – 4 млн. кВт. Станція головний фактор руйнування природної екосистеми Нижньої Наддніпрянщини. Названа за місцем знаходження (на Запоріжжі).

Запорі′зька (2), -ої, ж. – державна районна електростанція (ДРЕС) у м. Енергодарі на південному березі Каховського водосховища. Працює на теплі від спалювання вугілля, мазуту та ін. Будівництво на Водя′нських Кучугу′рах розпочате 1970-го року, перший блок потужністю 300 тисяч кВт став до ладу 1972-го, а останній потужністю 800 тисяч кВт – 1977-го року. Проектна потужність 3600 тисяч кВт (7 енергоблоків). Разом із сусідньою катастрофічне впливає на екосистему Нижньої Наддніпрянщини. Названа за місцем знаходження (на Запоріжжі). .

Запоро′зький див. Мики′тинський

Засу′ха, -и, ж. – озеро на правому березі Дніпра навпроти с. Біле′ньке поряд із л. Полта′вським. Назване через те, що в засушливу пору пересихає.

Засу′шка див. Засу′шна

Засу′шна -ої, ж. – річка в с. Покровському (СГУ, 208). Відома ще під назвою Засу′шка. В основі обох варіантів гідроніма та ж етимологія, що у випадку Засуха.

Засу′шна, -ого, ч. – лиман на правому березі р. Кі′нської в Іва′нівських плавнях. Етимологія назви та ж сама, що й у випадку Засу′ха.

Заті′н¹ (1), Зато′ну, ч. – протока в Скеля′нських плавнях між| протоками Кушугу′мом і Клоку′нкою. В джерелах: Затын (ЗОТ, т. З),

84

Зато′н (СГУ, 208), Затін (СНР, 23). Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н¹ (2), Зато′ну, ч. – протока між озерами й р. Кі′нською на По′повських луках біля с. Ве′рхньої Крини′ці. Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н¹ (3), Зато′ну, ч. – протока на правобережжі Дніпра між протоками Яретико′вим Перева′лом і Підпі′льною. В джерелах: Затонь (МС,) Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н², Зато′ну, ч. рукав р. Кі′нської біля м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н³ (1), Зато′ну, ч. – озеро в районі ур. Вели′ких Кучугур. Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н³ (2), Зато′ну, ч. – озеро між Дніпром і пр. Ска′рбною навпроти с. Запулі′вки, поблизу оз. Щу′чого. В джерелах: Зато′нъ, (ЯВ, 193). Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н⁴ – бакай на правому березі р. Кі′нської в Благові′щенських плавнях, поблизу бакая Зато′нського. Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′н Другий, Затону -ого, ч. – протока між озерами й р. Кі′нською на Поповських луках, поряд із пр. Зато′ном¹ (2). Щодо походження назви див. Великий Заті′н¹.

Заті′нець див. Бака′й

Зато′к -у, ч. – протока в Великому Лузі навпроти пр. Тара′са. Позначається на одному з планів Дніпра кінця 18-го ст. як Затокъ (див. ЯП). В основі назви дієслово «затікати».

Зато′нський, – ого, ч. – бакай на правому березі р. Кі′нської в Благові′щенських плавнях поблизу бакая Зато′ну. Назва являє собою прикметникове утворення від «затон» (див. Великий Заті′н¹).

За′яр, -у, ч. – північна частина смт. Бала′биного відокремлена глибокою балкою, яром –звідси й назва.

Зду′мівка, -и, ж. – протока, виходила з Дніпра на південь між протоками Вербі′вкою та Музурма′ном і впадала в плавневі озера за л. Закля′тим. Відома і Зу′рманівка. У джерелах: Здумовка (МС, 83), Здурмівка (КВЛ, 66), Здурмановка (ЯВ 186). Останній варіант у даному разі є, мабуть, первісним, а два перші – його пізнішим перекрученнями. Д.Яворницький назву Зу′рманівка виводив із тюркського «Джурман» (ховрашок) або «урман» (ліс) (ЯВ, 186).

Зду′рмівка див. Зду′мівка

Землянки′, Земляно′к, мн. – озеро на лівому березі Дніпра нижче пр. Кома′хи. Біля нього були житла пастухів у вигляді землянок, звідси й назва.

85

Зи′мнє, -ього, ср. – ділянка р. Кі′нської між ділянкою Карандаше′ва і ур. П’ять Верб, навпроти с. Єлизаве′тівки. Найзручніше місце зимою для риболовлі, від того й назване.

Зла′топіль, Зла′тополя,, ч. – село Василівського р-ну Запорізької обл. на південному (лівому) березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) між с. Мая′чкою і м. Дніпрору′дним. Засноване в кінці 18-го ст. переселенцями з різних регіонів України та колишніми запорожцями, тоді ж і закріпачене поручиком російської армії Бродським за сприянням Потьомкіна. Від прізвища поміщика дістало другу (неофіційну) назву – Бро′дське або Бро′цьке. Офіційна назва являє собою складне утворення від слів «золоте» й «поле». В джерелах: Златополь (Бродских) (ТГС, 68), Златопіль (КВЛ, 56). Жителі навколишніх сіл вживають переважно форму Зла′тополь, представники старшого покоління інколи вимовляють і Золотопо′ль. З утворенням Каховського водоймища нижня частина села затоплена. На околицях археологами виявлено сарматські поховання 1-2 ст. ст. н.е. (ЄСП, 57).

Зла′топіпьські¹, -их, мн. – плавні на правому березі р. Кі′нської навпроти с. Зла′тополя (звідси й назва), Часто називалися ще Зла′топольськими, зрідка – Золотопо′льськими.

Зла′топільські², -их, мн. – луки на лівому березі р. Кі′нської біля Зла′тополя (звідси й назва). Більшість місцевих мовлян вживала назву Зла′топольські, дехто ж (як правило, представники старшого покоління) користувався ще й назвою Золотопо′льські.

Зла′топільські³, -их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Тягнуться кілометрів три в районі с. Зла′тополя (звідси й назва). Висота від 5-и до 10-и метрів. Тепер дуже розмиті, постійно відступають на південь. Звуться ще й Зла′топольськими (часто) та Золотопо′льськими (зрідка).

Зла′тополь див. Зла′топіль

Зла′топольські¹ див. Зла′топіпьські¹

Зла′топольські² див. Зла′топіпьські ²

Зла′топольські³ див. Зла′топіпьські³

Зли′вки, Зли′вок, мн. – правий рукав Дніпра в самому низу Базавлугу. За джерелами: Сливки (ЯВ, 181). У нього ніби зливалася вода з л. Вели′ких Лугів та численних озер і проток перед тим, як потрапити в Дніпро (звідси й назва).

Золотопо′ль дав. Зла′топіль

Золотопо′льські¹ див. Зла′топіпьські¹

Золотопо′льські² див. Зла′топіпьські ²

Золотопо′льськ³ див. Зла′топіпьські³

Змій-Гори′нич див. Дніпро′

Змійка, -и, ж. – протока, що виходила з Дніпра нижче пр. Лопу′шка впадала в л. Семе′нів. Плуталася по плавні між озерами й протоками,

86

як гадюка (змійка). Звідси й назва. В джерелах: Змейка (ЯВ, 186; МС, 84), Змійка (КВЛ, 73; СНР, 30, СГУ, 215).

Змію′ха, -и, ж. – ковбаня на Балча′нських луках. Тут водилося багато гадюк (змій), від того й назва.

Змія′-Діви′ця див Дніпро′

Зна′м’янка, -и, ж. – північний (найбільший) куток с. Вели′кої Зна′м’янки.

Зна′м’янська Кі′нська -ої – ої, ж. – лівий рукав Дніпра, що виходив навпроти смт Кам’янки-Дніпровської і входив у районі с. У′шкалки. Вважається продовженням р. Кі′нської. Назва від того, що більша частина цього рукава протікала повз с. Вели′ку Зна′м’янку Зна′м’янськими плавнями.

Зна′м’янський, -ого, ч. – великий острів у Базавлу′зі, що омивався Дніпро′м (із заходу) і рук. Зна′м’янською Кі′нською (зі сходу). Д.Яворницький припускав, що Зна′м’янським міг називатися й о. Безпу′тний (ЯВ, 107), названий за с. Вели′кою Зна′м’янкою, навпроти якої знаходився.

Зна′м’янські¹, -их, мн. – плавні на о. Зна′м’янському навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки (звідси й назва).

Зна′м’янські², -их, мн. – луки на лівому березі рук. Зна′м’янської Кі′нської, навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки (звідси й назва).

Зна′м’янські³, -их, мн. – кручі на лівому (південно-східному) березі Великого Лугу (Базавлу′гу), а тепер – Каховського водоймища. Тягнуться вздовж с. Вели′кої Зна′м’янки (звідси й назва) кілометрів десять. Висота 18-20 м. Постійно руйнуються й відступають на схід.

Зразко′вий, -ого, ч. – виселок, північна (нова) частина смт. Кушугу′му. Назва є даниною топонімічній моді моді, що її диктувала партійна номенклатура за доби «розвинутого соціалізму»

Зу′рманівка див Зду′мівка

Й

Ири′на див. Ари′на

І

Іване′нківський Ріг див. Плетени′цький Ріг

Іване′нківські див. Благові′щенські

Іване′нкова див. Благові′щенка

Іване′нкове див. Благові′щенка

Іва′нів див. Білицький

87

Іва′нівка, -и, ж. – село Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької області розташоване на лівому (південному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) між с. Благові′щенкою і м. Енергода′ром. Офіційне заснування припадає на 80-і роки 18-го ст. До цього тут були козацькі зимівники, з самого початку маєток колишнього запорозького військового старшини Івана (звідси назва) Максимовича Синельникова (Синільника). В 1797 р. куплене сусідом поміщиком Іваненком. До 1795 р. називалося Сине′льниковим (за прізвищем першого власника). Місцеві жителі похилого віку та мешканці навколишніх сіл (теж старшого покоління) ще й досі зрідка замість Іва′нівка вживають Сині′льникове або Сині′льникова. В джерелах: Ивановское (ЯЗ, ч. 1, 23), Іванівське (КВД, 56). На околицях села археологами знайдені рештки матеріальної культури скіфсько-сарматського (3-2 ст. до н.е.) та античного (1 ст. н.е.) часу: наконечники стріл, амфори й т. ін. (ІМСЗ, 373).

Іва′нівська, -ої, ж. – відгалуження Благовєщенської дороги. Починалося біля оз. Ба′ндурового і йшло до с. Іва′нівка (звідси й назва) в плавні на південний схід. Під час повені затоплялося. Мало важливе господарське значення. Інколи називалося ще й Сині′льнииківською у зворотному напрямку це відгалуження разом із останнім відтінком від Ба′ндурового до Верхньотара′сівського перевозу іменувалося Тара′сівською дорогою.

Іва′нівське, -ого, ср. – урочище на лівому березі Дніпра нижче Біле′ньківського перевозу. За переказами, тут колись були займища запорожця Івана (звідси й назва).

Іва′нівське² див. Іва′нівка

Іва′нівське³, -ого, ер. – лісництво, що опікувалося Іванівськими плавнями.

Іва′нівський, -ого, ч. – хутір в ур. Іва′нівському. Існував із незапам’ятних часів, очевидно, на місці козацького зимівника, до затоплення плавнів. Мешканці переселилися в ближні села (Біле′ньке, Канівське′, Кушугу′м та ін). Назва за урочищем.

Іва′нівські, -их, мн. – плавні на правому березі р. Кі′нської навпроти с. Іва′нівки (звідси й назва). Людьми старшого покоління називалися ще Сині′льниківськими (за старою назвою с. Іва′нівки – Сині′льникове, Сині′льникова).

Івасе′ве, -ого, ср. – озеро між р. Кі′нською й ур. Вели′кими Кучугу′рами навпроти с. Ве′рхньої Крини′ці. За місцевою легендою, в ньому втопився покривджений паном парубок Івась – звідси й назва (СМ, 182-183).

Ілкису′ див Кі′нська¹

Ілкису′й див Кі′нська¹

Іллі′нка¹, – и, ж. – село Томаківського р-ну Дніпропетровської області на правому (північному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) між

88

с. До′бра Наді′я та Ма′р’ївка. Засноване на початку 18-го ст. запорожцями, але й до цього тут були козацькі зимівники. Теперішню офіційну назву одержало від прізвища поміщика Ільїна Здавна має ще й інші назви, а саме: Гру′шівка (за одноіменною балкою, біля гирла якої розташоване), Го′ла Гру′шівка та Го′логрушівка (є різні пояснення назви, але найімовірніше – за характером місцевості: де розташовувалося село, груші не росли; земля була "голою"). Відоме також і як Іллі′нське. В джерелах: Грушевка (АРД), Грушівка (ЯІ, т.1, 90), Гола Грушівка (КВЛ, 39) Ильинка (КДО). Цікаві відомості про село та його околиці подає А. Кащенко: "На місці, де тепер... Гола Грушівка, за часів запорожжя завжди були оселі старихсічовиків, пасічників. Була тут у них, навіть, капличка. Прозивалася ця місцевість Голою Грушівкою ніби через те, що сюди впала велика й довга балка Грушівка, "наголо" вкрита колись на протязі 10 верст самим грушевим лісом. Теперішні селяни не так пояснюють назву «Гола Грушівка». Нашу Грушівку, кажуть вони, через те звуть "Голою", що ми самі голі й босі, а голі ми через те, що не маємо землі. Коли запорозькі землі роздавалися вельможам, то за Голу Грушівку піднялася велика сварка поміж князем Вяземським, князем Прозоровським, графом Чернишовим та Толстим. Всякому бажано було захопити цей чарівний куток собі, і тільки вже Потьомкін погодив вельмож і присудив семлю Толстому, від котрого вона через кілька рук перейшла у рід великого князя Михайла Миколайовича. На запороздекілька запорозьких хрестів» (КВЛ, 39-41). Долішня частина села, зокрема куток Попі′вка (саме тут були згадувані А.Кащенком церква й козацький цвинтар) тепер затоплена. Збереглися повністю або частково кутки Ау′л, Самані′вка, Гробі′вка, Качка′р, Сіркі′вка, Слобода′ й Ху′тір (Не′сватів хутір) У гологрушівській церкві довгий час знаходилася цікава запорозька пам’ятка – фігура ангела не металевому ланцюжку, яка висіла перед іконою Розп’яття Спасителя. Фігура мала руки зі свічниками. Внизу до неї було причеплене невелике серце, на якому з лицьового боку написано: «Цю завіску в слободу Гологрушівку подарував: козак колишнього Запорожжя Панас Білий із товаришем Іваном Зазубиколесом. З іншого ж боку був такий напис: «До Храму святого архистратига Михаїла 13 серпня 1788» (ЦРЖ, 883).

Іллі′нка² -и, ж. – куток с. Вели′кої Зна′м’янки. В основі назви ім’я першопоселенця.

Іллі′нське див. Іллі′нка¹

Іллі′нські, -их, мн. – плавні на правобережжі Дніпра проти с. Іллі′нки (звідси й назва).

Іоза див. Дніпро′

Іри′на див. Ари′на

Іські′вка, -и, ж. – правий рукав пр. Підпі′льної між сс. Капулі′вкою і Покро′вським. Відомий також як Яські′вка, Юські′вка, та Яські′вська. У джерелах: протока Іські′вське (СГУ, 224), Юсківська (ЛВ, 567), Юськовская,

89

Яськовская (ЯВ, 181), Юсковская (МС, 87). Назва відантропонімічне походження (Ісько′, Юсько′ чи Ясько’).

Іські′вське див. Іські′вка

Ішевчи′ха див. Шевчи′ха (2)

Ї

Їлка див. Кі′нська¹

Й

Йо′лки-Су див. Кі′нська¹

Йо′сип див. Йо′сипове

Йо′сипове, -ого, ср. – озеро між пр. Кушумбе′том і пр.Кло′кун вище л.Скелюва′того. Називалося ще й Йо′сипом. О.Стрижак подає «р(ічку) в плавнях біля села Верхньої Криниці» (СНР, 74), цю ж помилку допускають і укладачі СГУ (див.с.225). В інших джерелах: озеро Осипово (191). Назване за ім’ям рибалки Йо′сипа.

К

Кабане′ць, Кабанця′, ч. – протока між Дніпром і р. Кінською вище Великої Знам’янки. Названа буцімто через те, що біля неї водилося багато диких свиней (кабанів).

Кабано′ве, -о′го, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра навпроти с. Великої Знам’янки, побіч пр. Кабанця’. В джерелах: Кабанець (ЯВ, 192). Походження назви таке ж, як і в випадку Кабане′ць.

Кабаня′че, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінсько-Благові′щенських плавнях. У джерелах: оз. Кабаняче (СНР, 56).

Каву′нників, -ового, ч. – зимівник запорожця Кавунника на правому березі Дніпра під г. Ли′сою, вище с. Біле′нького. Існував у кінці 18-го ст. (СНП,47).

Каза′н, -а′, ч. – річка, ліва притока Дніпра біля м.Кам’янки Дніпровської. Названа так нібито через те, що її джерельну воду «пили з казана» (див. СНР, 63).

Кака′ня див. Кока′ня

Кака′нька див. Кока′ня

90

Кали′ло, -а, ср. – озеро на Канкри′нських луках біля смт. Малокатери′нівки. В основі назви говіркове слово «кали′ло», що значить «грязюка» (СЧ, т. 2,141)

Кали′нине див. Кали′нівське

Кали′нів, -ового, ч. – лиман на правому березі Дніпра навпроти м. Нікополя. В джерелах: Калиновъ (ЯВ, 192). В основі назви, мабуть, слово «калина». У басейні Дніпра гідроніми з цією основою зустрічаються часто (СНР, 49-50).

Кали′нівське -озеро на південний схід від о. Тома′ківки в Черниші′вських плавнях. У джерелах: Калинине (ЯВ, 192), Калиновське (КВЛ, т. 1, 43), Калинувате (ЯВ, 192).. Походження назви аналогічне випадкові Кали′нів.

Кали′новське див. Кали′нівське

Кали′нувате див. Кали′нівське

Калита′¹, -и′, ж. – балка, що входила з північно-західного степу у Великий Луг (тепер виходить до Каховського водоймища) в районі с. Іллі′нки. Заросла кущами й деревами, довжина більше кілометра. За місцевим переказом,За місцевим переказом, названа за прізвищем козака Калити, що сидів тут у 18 ст. зимівником.

Калита′² – и′, ж. – урочище на березі рук. Річи′ща біля с. Іллі′нки, навпроти гирла б. Калити′. Назва від цієї балки.

Калита′³, -и, ж. – пляж на березі рук. Річи′ща біля с. Іллі′нки, в ур. Калиті′. Щодо походження назви див. Калита′¹ і Калита′².

Калити′н Ріг, -ого Ро′гу, ч. – мисова (рогова) частина Калити′нського городища біля с. Іллі′нки, де було запорозьке кладовище. Д.Яворницький, який відвідав цю місцевість 1886-го року, бачив тут камінні хрести на козацьких могилах (ЯЗО, 230). Тепер мис розмитий. Щодо походження першої частини назви див. Калита′¹.

Калити′нське, -ого, ср. – городище біля б. Калити′ в районі с. Іллі′нки. Археологами тут розкопано п’ять жител (землянок) скіфсько-сарматських та ранньослов’янських часів, знайдено рештки матеріальної культури бронзового віку. Назва за балкою.

Калити′нський, -ого, ч. – брід на ділянці рук. Річи′ща Бугаї, навпроти р. Калити′ біля с. Іллі′нки. Названий за урочищем.

Калниши′ха, -и, ж. – гряда між л. Журавлі′вським і р. Базавлуко′м. Проти неї, на лівому березі ріки, було запорозьке кладовище. Влітку 1886 р. Д.Яворницький знайшов тут два камінні хрести. На одному з них був напис, що посвідчував місце поховання козака Кущівського куреня Калниша (помер 1749 року). Можливо, небіжчик доводився родичем славному кошовому І.Калнишевському (ЯЗО, 212). Від прізвища цього Калниша і пішла назва гряди.

91

Каменоло′мня, -і, ж. – балка, що входила з південного степу в Великий Луг (тепер виходить до Каховського водоймища) в районі с. Златон. Довжина до кілометра. На її схилах добували камінь-ракушяк, від того назва.

Камі′нний див. Кам’яни′й.

Камінний Зато′н див. Кам’яни′й Зато′н¹

Кам’яна′¹ (1) див. Па′влівська

Кам’яна′¹ (2), -ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (виходить до Каховського водоймища) зі східного степу в районі с. Ба′биного. Довжина близько кілометра. Названа від того, що над нею стояла кам’яна баба.

Кам’яна′², -о′ї, ж. – гряда на правому березі рук. Річи′ща (ділянка Бугая′) навпроти с. Іллі′нки. В кількох місцях покрита камінням (гранітними брилами), звідси й назва.

Кам′яне, -о′го, ср. – правобережний рукав (річище) Дніпра в районі с. Розумі′вки. Береги кам’яні (гранітні), від того й назва.

Кам’яне′² див. Ка′м’янка-Дніпро′вська¹

Кам’яни′й, -о′го, ч. – узвіз на місці старої пристані в с. Біле′ньке. Вимощений камінням, від того й назва. Відомий ще й під назвою Камі′нний.

Кам’яни′й База′р див. Ка′м’янка-Дніпро′вська¹

Кам’яни′й Заті′н див. Кам’яни′йЗато′н¹

Кам’яни′й Зато′н¹, -о′го – у, ч. – затока в районі злиття р. Кі′нської з Дніпром вище м. Кам’янки-Дніпро′вської. Входила майже на 2 км в ур. Ка′м’янські Кучугу′ри. Спочатку вузька; а чим далі на схід, тим ширша від 400 до 600 м). Мала кам’яні (гранітні) береги, звідси й перша частина назви. Що ж до другої частини – див. Вели′кий Заті′н¹. У джерелах: Каменни′й Затонъ, (карта І.Ісленьєва 1779 р. – дивись додатки до ЯВ), Каменный-3атон (ПКБ, 386), Камінний Затон (СК, 42). В місцевому говірковому мовленны зустрічається Кам’яни′й Заті′н (старше покоління).

Кам’яни′й Зато′н², -о′го – у, ч. – урочище біля однойменної затоки на південно-східному (лівому) березі Великого Лугу. В джерелах: Кам’яни′й Затон (ЛВ, 277, 340, 390, 458; Я, т. 1, 83-84), Камьяний Затон (КВЛ 5). Знане як місце переправи, відпочинку й базування українських і російських військ під час кримських та турецьких походів у 17 – 18 століттях (див. 340). Влітку 1692 р. з ініціативи гетьмана Петрика тут було укладене перемир’я між запорожцями й Кримським ханством, спрямоване проти Москви. Здавна через Кам’яни′й Заті′н проходив чумацький шлях. Деякі автори плутають урочище з тим (теж Кам’яни′й Зато′н), яке знаходиться на правому березі Дніпра біля смт. Дніпровокам’янки Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл. (див., наприклад, ІМСЗ, 322).

Кам’яни′й Зато′н³, -ого – у, ч. – військове укріплення (фортеця на однойменному урочищі біля теперішньогб м. Ка′м’янки-Дніпро′вської,

92

збудоване 1696-го року з ініціативи гетьмана І.Мазепи й за наказом царя Петра І росіянами як стратегічний пунтк у боротьбі проти Туреччини. Неодноразово руйнувалося й відновлювалося. Проіснувало до кінця 18-го ст. У джерелах: Кам’яний Зато′н, замок Кам’яно-Затонський, Кам’янозатонська фортеця (ЛВ, 282, 366, 418, 525) Каменной Затонъ (МР, 40; НП,3), Каменный Затон (ГЗК, 327-328). Московськими царями (Петром І і його наступниками) використовувалося для російської колонізації Південної України та Криму, а також контролю за діями запорожців. Через це січовики виступали проти цього будівництва, вперто домагалися ліквідації укріплення, були вороже настроєні по відношенню до його залоги (див. ЯІ, т. 1, 83-84). Назву одержало від однойменної затоки.

Ка′м’янка¹ (1), -и, ж. – річка, що текла з північного степу і впадала в рук. Річи′ще¹ (3) вище м. Нікополя. Довжина близько 15 км. Влітку пересихала, тепер майже зовсім пересохла. В джерелах: Каменка (карта І. Ісленьєва 1799 р. – дивись додатки до ЯВ), Кам’янка Друга (ЛВ, 564), Каменка (ЯВ, 32), Б.Каменка (МС, 85). Названа через кам’яні виступи по її берегах. Відома також як Велика Кам’янка (ця назва дана в противагу сусідній Малій Кам’янці).

Ка′м’янка¹ (2), -и, ж –. річка, що текла однойменною кам’янистою Балкою (чи Мало′ю Ка′м’янкою) з північного степу і впадала в л. Черниші′вський. Довжина близько 10 км. Тепер майже зовсім пересохла. Відома також як Мала′ К′ам’янка (в противагу нижній Вели′кій Ка′м’янці), Черво′на Ка′м’янка (за кольором берегової лінії) і Черво′на. У джерелах: Кам’янка (ЛВ, 564), М.Каменка (МС, 85), Червонная Каменка (ЯВ, 133), Червонная (карта І. Ісленьєва 1799 р. – дивись додатки до ЯВ).

Ка′м’янка², -и, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (тепер виходить до Каховського водоймища) з північного степу нижче р. Тома′ківки західніше с. Червоногриго′рівки. Нею текла колись р. Кам’янка¹ (2). Відома також як Мала′ Ка′м’янка та Червонока′м'янська. Довжина більше 10 км. Назва від колишньої однойменної річки. В джерелах: Каменка (ЯВ, 133), Кам’янка (КВЛ, 42). За козаччини по балці було кілька зимівників.

Ка′м’янка³ див. Ка′м’янка-Дніпро′вська¹

Ка′м’янка див. Ка′м’янка-Дніпро′вська²

Ка′м’янка-Дніпро′вська¹, -и – ої, ж. – місто, районний центр Запорізької області. Розташоване на південно-східному (лівому) березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища). Засноване 1784 року на місці невеликої запорозької слободи Ка′м’яного та колишнього військового укріплення (фортеці) Кам’яни′й Зато′н. Саме тоді сюди були переселені Г.Потьомкіним росіяни-старообрядці з с. Знам’янки що на Єлисаветградщині (Кіровоградщині). Нове село назвали теж Знам’янкою. 1793 року на противагу сусідній Вели′кій Зна′м’янці дістало назву Мала′ Зна′м’янка. Але за давньою козацько-чумацькою традицією в місцевому усному мовленні завжди.

93

іменувалося (і тепер іменується) Ка'м’янкою, бо знаходиться при Кам’яно'му Зато'ні. 1923 року ця назва стала й офіційною (з утворенням Кам’янського р-ну Запорізької округи). В 1934 р. Ка'м’янку віднесено до розряду селищ міського типу й перейменовано у Ка'м’янку-на-Дніпрі', а в 1944 р. – у Ка'м’янку-Дніпро'вську. 1957 року селище здобуло статус міста районного підпорядкування. В джерелах: Камяное, Крымская Камянка (СП, 67), Камьянка, Мала Знамьянка (КВЛ, 57), Каменка (НП, 35), Ка'м’янка-Дніпро'вська, Ка'м’янка, Мала' Зна'м’янка, Ка'м’янка-на-Дніпрі' (ЯТС, 69), Ка'м’янка-Дніпро'вська, Кри'мський База'р, Кри'мська Ка'м’янка, Ка'м’янка-на-Дніпрі', Ка'м’янський Затін, Ка'м’янський Переві'з (КІМ, 61), Кам’яний Базар (АК, 82). Місто та його околиці займають територію стародавнього Ка'м’янського городища, дуже багатого на археологічні пам’ятки різних історичних періодів.

Ка'м’янка-Дніпро'вська², -и -ої, ж. – пристань в однойменному місті на судноплавній лінії Запоріжжя – Херсон. До затоплення плавнів була на лівому березі Дніпра, тепер – на тому ж березі Каховського водоймища (західна околиця міста). Відома ще й під назвами Ка'м’янка та Ка'м’янська.

Ка'м’янка-на-Дніпрі' див. Ка'м’янка-Дніпро'вська¹

Кам’янозато'нська¹ див. Кам’яни'й Зато'н³

Кам’янозато'нська² див. Кам’янозато'нський

Ка'м’яно-Зато'нський див. Кам’яни'й Зато'н³

Кам’янозато'нський, - ого, ч. – перевіз через Дніпро в напрямку від фортеці Кам’яно'го Зато'ну (звідси й назва) до м. Ні'кополя. Існував із незапам’ятних часів. Мав виключно важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення. Ним користувалися запорожці, чумаки, турки й татари. З історичних джерел відомий ще й як Ка'м’янський перевіз та Кам’янозато'нська переправа (ЯВ, 256-257). У зворотному напрямку (від м. Ні'кополя до Кам’яно'го Зато'ну) називався Мики'тиним і Мики'тинським перевозом або Мики'тинською переправою. За джерелами: Микитин перевіз (СІНС, 169; КВЛ, 66), Мыкытынъ, Никитинъ перевозъ (НП, 60, 35), Микитинський перевіз (АК, 36, 73, 145), Микитинська переправа (ЯІ, т. 1, 37). Після затоплення плавнів перестав функціонувати. Тепер по лінії Ка'м’янка-Дніпро'вська – Ні'кополь і назад у період навігації курсують рейсові теплоходи.

Ка'м’янська¹, -ої, ж. – остання забора на Дніпрі проти ур. Кам’яно'го Зато'ну. В джерелах: Каменская (ЯВ, 52). Названа за селищем Ка'м’янкою (тепер м. Ка'м’янка-Дніпро'вська).

Ка'м’янська² див. Ка'м’янка-Дніпро'вська²

Ка'м’янська Кі'нська, - ої – ої, ж. – ділянка р. Кі'нської між с. Во'дяним та м. Ка'м’янкою-Дніпро'вською (колишнім селищем Ка'м’янкою; звідси й перша частина назви, що ж до другої чистини – див. Кі'нська).

94

Ка'м’янське, -ого, ср. – городище на лівому (південно-східному) березі Великого Лугу (Каховського Водоймища) між сс. Во'дяним і Вели'кою Зна'м’янкою. Площа до затоплення плавнів близько 1200, тепер – близько 500 га. Територія являла собою півострів, що омивався з північного сходу та південного заходу р. Кі'нською, з північного заходу – Дніпром і з півдня л. Білозе'рським та пр. Ги'рлами. Сьогодні це також півострів, але значно менший, із іншими обрисами берегової лінії та дещо зміненою орієнтацією стосовно сторін світу; з півночі й заходу омивається Каховським водоймищем, а з півдня тим же л. Білозе'рським. Затоплена та частина городища, де були ур. Ка'м’янські Кучугу'ри і колишня фортеця Кам’яни'й Зато'н. На вцілілій частині розташоване м. Ка'м’янка-Дніпро'вська. Історичні дані й багаторазові археологічні дослідження (1899 – 1900, 1938 – 1941, 1944 – 1950, 1985 – 1993 рр.) свідчать, що серединна площа (біля 900 га) була забудована великими дерев’яними наземними житлами і землянками. З кінця 5-го до кінця 3-го ст.. до н.е. тут знаходився адміністративний, торговий і виробничий центр Скіфії. В південно-західній частині містився акрополь, де мешкала скіфська аристократія (площа понад 30 га). Пізніше на території городища існували поселення сарматів та носіїв черняхівської культури (з 2-го ст. до н.е. по 4-е ст. н.е.). Є думка, що саме тут були місто А'ргеймар – резиденція готських володарів у 3-4 ст. н.е. й, можливо, згадувані Птоломеєм міста початку н.е. Сери'м та Азагаріо'н (ОПК). І столиця Скіфії, і всі наступні стародавні поселення, що виникали на її місці, мали широкі економічні і культурні зв’язки з багатьма державами античного світу. Про це говорить хоча б такий факт: у нумізматичній колекції, добутій при розкопках городища, є монети Македонії, Істрії, Тіру, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, Риму та ін.. (ГКГ, 146). На півострові залиши сліди середньовічні кочівники, генуезькі колоністи, російські військові поселенці й, звичайно ж, запорожці. В джерелах: Каменское городище (ШАМ, 20, 91), Кам’янське городище (ШІС, 10). Назва за колишнім селищем Кам’янкою.

Кам’янське', - о'го, ср. – село Василівського р-ну Запорізької обл. на східному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища), біля горла р. Янчокра'ку. Засноване в 90-х роках 18-го ст. на місці колишнього козацького зимівника вихідцями з с. Петрівки Херсонської губ. (ІМСЗ, 199). Було кріпацьким. До 1945 р. називалося Янчокра'ком (за однойменною річкою). Розташоване на місцевості, пересіченій ярами й пагорбами з виходами каменю-черепашника (звідси теперішня назва). В джерелах: селеніе Янчокракъ (АПЗ, 49), поселеніе Янчекракъ (Сб., ч. 2, 4), деревня Янчокракъ (СВМ, 321), селени Янчакракъ (АП, 164). У місцевих говірках: Я'нчикрак і Янчикра'к. На околиці Кам’янсько'го розкопано кілька скіфських курганів (4 ст. до н.е.). В 1906 р. тут знайдено золоті і срібні речі, т. зв. Янчокрацький скарб (ИАК, 27 – 28).

Ка'м’янський див. Кам’янозато'нський

95

Кам’янськи'й, - о'го, ч. – лиман на правому березі Дніпра недалеко від с. Капулі'вки. В джерелах: Каменской (ЯВ, 193). Мав кам’яні виходи по берегах, від того й назва.

Ка'м’янський Заті'н див. Ка'м’янка-Дніпро'вська¹

Ка'м’янський Переві'з див. Ка'м’янка-Дніпро'вська¹

Ка'м’янський Під, - ого По'ду, ч. – долина, північний, західний та південно-західний краї якої були лівими берегами Великого Лугу (Тепер є лівим берегом Каховського водоймища). Займає майже всю територію Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької обл. (площа близько 16 тисяч га). Тут розташовані такі прибережні населені пункти, як мм. Енергода'р, Ка'м’янка-Дніпро'вська і сс. Благові'щенка, Іва'нівка, Во'дяне, Вели'ка Зна'м’янка, У'шкалка та ін.. У межах долини знаходяться Ка'м’янське городище й урочища Во'дянські Кучугу'ри та Ка'м’янські Кучугу'ри. Природа По'ду була тісно пов’язана з Великим Лугом, входячи в екосистему Нижньої Наддніпрянщини. Тепер ця природа, як і вся названа екосистема, фактично зруйнована. Фактори, що спричинилися до цього: затоплення плавнів, робота Запорі'зької АЕС і Запорі'зької ДРЕС, нераціональний обробіток землі. Регіон надзвичайно багатий на історико-археологічні пам’ятки, переважна частина яких безповоротно втрачена для науки (опинилися на дні Каховського водоймища, або по-варварськи знищена). Місцевість, де відбувалися інтенсивні культурні, економічні та військово-політичні контакти українців із іншими етносами; зона стратегічних інтересів козацького Запоріжжя. Перша частина топоніма – від назви м. Ка'м’янки-Дніпро'вської, друга має в основі загальний іменник «під», що значить «низинне місце», «западина» (СУМ, т. 6, 391).

Ка'м’янські¹, - их, мн. – плавні по берегах рр. Дніпра' й Ка'м’янської Кі'нської навпроти м. Ка'м’янки-Дніпро'вської.

Ка'м’янські², - их, мн. – луки на лівому березі р. Ка'м’янської Кі'нської навпроти м. Ка'м’янки-Дніпро'вської.

Ка'м’янські³, - их, мн. – кручі на лівому (південному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Тягнуться від с. Во'дяного на захід кілометрів 5-6. висота від 8 до 11 м. Над ними стоїть м. Ка'м’янка-Дніпро'вська, звідси й назва. Тепер дуже розмиті й зазнають постійного руйнування, хоча певним чином окремі їх ділянки й укріплюються.

Ка'м’янські Кучугу'ри, - их Кучугу'р, мн. – урочище на лівому (південно-східному) березі Великого Лугу між Дніпром і л. Білозе'рським. Називалося ще й Піща'ними Кучугу'рами. Являло собою дюнний степ, на якому знаходилися свого часу більша частина Ка'м’янського городища та фортеця Кам’яни'й Зато'н. Тепер майже все затоплене. Запорожці називали його Святи'м. На одному з планів нижньої течії Дніпра середини 18-го ст. позначене, як «У. Пещаныя кучугуры, а по-Запоржски Святое» (див. ГКГ, 34). 1858-го року в урочищі побував О.Афанасьєв-Чужбинський. Він свідчить, що в пісках йому трапилося багато череп’яних орнаментів від будинків якогось

96

міста, а місцеві діди розповідали про залишки бруку, кам’яних огорож і викладених каменем рівчаків, які вони бачили у часи своєї молодості. Після сильного вітру, каже мандрівник, між дюнами знаходять різні монети, шматки золотих речей та ін. (АП, 357). 1916-го року урочище відвідав А. Кащенко, після чого писав: «… оглядаючи Камьяний Затон, я ледве зміг вже розпізнати кріпость…, настільки вали її засипані пісками» (КВЛ, 58). Перша частина назви від м. Ка'м’янки-Дніпро'вської, щодо другої – див. Вели'кі Кучугу'ри¹. Чому козаки називали урочище Святим, сказати важко.

Кам’янува'те, - ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі'нської недалеко від с. Зла'тополя. Назване через кам’яні виступи на берегах.

Кам’янува'ті, - их, мн. – гряди біля оз. Кам’янува'того на Зла'топольських луках. На них були кам’яні виступи й окремі кам’яні уламки, звідси й назва.

Ка'м’янчине, - ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти колишнього с. Арха'нгельського, поряд із оз. Груща'тим. У джерелах: Камянчино (ЯВ, 192). Назване через те, що біля нього були угіддя громади с. Новока'м’янки.

Кана'ва, - и, ж. – штучна (викопана) протока між бакаями в ур. Діжурній. В основі назви загальний іменник «канава» із значенням «довга заглибина, викопана в землі», «рів» (СУМ, т. 4, 86).

Кани'гинові Ве'рби, - их Верб, мн. – урочище на правому березі Дніпра нижче с. Вищетара'сівки, на захід від оз. Лепехува'того. Назва пов’язана з прізвищем жителя с. Вищетара'сівки Кани'гина, який мав тут займище.

Кани'дій, - я, ч. – урочище на лівому березі рукава пр. Кушугу'му Осетрі'вки, під Шпиль-горо'ю. Назване за прізвиськом місцевого жителя Канидія. Дехто називає його ще й Са'дом (тут був колись Канидіїв сад, залишки якого у вигляді сливника зберігаються по цей час).

Ка'нівка див Канівське'

Канівська', - ої, ж. – балка, що виходить до Дніпра з північного степу в районі с. Канівсько'го. Довжина близько трьох кілометрів. У джерелах: Каневская (ЯВ, 207), Канівська (СГУ, 238), байрак Канівський (КВЛ, 32). Названа за урочищем Канівськи'м, де сидів зимівником запорожець Канівський (НП, 22).

Канівська' Да'ча, - ої – і, ж. – лісовий масив на правому березі Дніпра по б. Канівські'й та навколо с. Канівсько'го; звідси й перша частина назви, друга частина – від загального іменника «дача», тобто місце відпочинку.

Канівське'¹, - ого, ср. – урочище в гирлі б. Канівсько'ї на правому березі Дніпра. В джерелах: Канивське (НП, 22). Щодо походження назви див. Канівська'.

97

Канівське'², - ого, ср. – лісництво, що опікується лісовим насадженням (т. зв. Канівсько'ю Да'чею) по правому березі Дніпра на околицях однойменного села (звідси й назва).

Канівське'³, - о'го, ср. – село Запорізького р-ну Запорізької обл. на правому березі Дніпра, в гирлі б. Канівсько'ї. До 60-х років 20-го ст. – Ка'нівка. Засноване на початку 20-го ст. у вигляді двох Канівськи'х хуторів. 1957-го року хутори об’єднані в один населений пункт. За часів козаччини тут був зимівник запорожця Канівського, звідси й назва (див. НП, 22). Є версія, згідно з якою назва села походить від Канівського куреня Війська Запорожського, що нібито «стояв десь у тих місцях на березі Дніпра» (ФН, 43). Звичайно, з історичної точки зору ця версія не витримує ніякої критики. На одному з атласів Дніпра кінці 18-го ст. там, де тепер розташоване село, позначено Хуторъ (див. АРД). У районі нинішнього Канівсько'го протягом 1887 – 1888 років Я.Новицьким знайдено чимало предметів матеріальної культури минулих епох: кремінних стріл і таких же ножів, бронзових наконечників стріл, свинцевих куль, битого кольорового скла, різного череп’я, амфор і т. ін. Тут виявлено також сліди якихось жител, кістки диких тварин і так звані печища, тобто залишки вогнищ (НП, 25). Усе це свідчить про те, що територія села та його околиць була здавна місцем перебування людей і може становити неабиякий інтерес для археологів.

Канівськи'й¹, - ого, ч. – острів на Дніпрі проти ур. Канівсько'го й гирла б. Канівсько'ї. Відомий також як Канівці'в. На атласі Дніпра 1780-го року позначений як такий, що має одну версту довжини і 150 сажнів ширини (ЯВ, 95). У джерелах: Коневской (АРД). Тепер затоплений. Назва за урочищем.

Канівськи'й² див. Канівська'

Канівськи'й³, - ого, ч. – зимівник запорожця Канівського (звідси й назва) на правому березі Дніпра, в гирлі б. Канівсько'ї. Існував у 18 – на початку 19 ст. (див. НП, 22). На його місці тепер розташоване с. Канівське'.

Канівські', - и'х, мн. – два хутори на правому (північному) березі Великого Лугу, що виникли на початку 20-го ст. у гирлі б. Канівсько'ї (звідси й назва). За місцевими переказами, заселені переважно ветеранами російсько-японської війни 1904-1905 рр. У 1957 р. об’єднані в одне село – Канівське'.

Канкри'нівка див. Малокатери'нівка

Канкри'нівка², - и, ж. – залізнична станція Придніпровської залізниці на перегоні Запоріжжя – Мелітополь, піл лівим (східним) берегом Великого Лугу (Каховського водоймища), біля смт. Малокатери'нівки. Названа за прізвищем графа Канкрина, який володів колись Малокатери'нівкою й навколишніми землями.

Канкри'нівське Піща'не, - ого – ого, ср. – протока між луговими бакаями та озерами на захід від смт. Малокатери'нівки. Знаходилася на Канкри'нівських луках, через те й названа так; Піща'не, бо мало піщані дно й береги.

98

Канкри'нівський Прогрі'й, - ого – о'ю, ч. – протока між озерами на Канкри'нівських луках (звідси й перша частина назви), західніше залізничної станції Канкринівки. Щодо другої частини назви – див. Вели'кий Ма'р’ївський Прогшні'й.

Канкри'нівські¹, - их, мн. – плані по обох берегах пр. Кушугу'му навпроти смт. Малокатери'нівки (Канкри'нівки), звідси й назва.

Канкри'нівські², - их, мн. – луки під східним (лівим) берегом Великого Лугу, навпроти смт. Малокатери'нівки (Канкри'нівки), звідси й назва.

Канкри'нське¹, - ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу'му буля ур. Вели'ких Кучугу'р. Знаходиться в Канкри'нських плавнях, від того й назва.

Канкри'нське², - ого, ср. – урочище біля однойменного озера.

Канкри'нський, - ого, ч. – лісовий масив між пр. Кушугу'мом і Дніпром, від л. Закля'того до ур. Вели'ких Кучугу'р. Названий за прізвищем колишнього володаря – графа Канкрина. Називався ще й Канкри'нськими плавнями.

Канкри'нські див. Канкри'нський

Ка'нцерівський, ого, ч. – острів що був на Дніпрі проти г. Ли'сої, вище с. Біле'нького. Називався ще й Ви'рвою. Перша назва пов’язана, можливо, з висілком (залізничною станцією) Ка'нцерівкою, що в цьому ж, Запорізькому р-ні; друга вказує на причину появи топооб’єкта (вирвана чи відірвана течією частина материка).

Канци'берин, - ого, ч. – зимівник запорожця-характерника Канцибери на лівому березі Дніпра, нижче пр. Жбу'рівки. Існував у18 – на початку 19-го ст. (див. НП, 63).

Канци'берівське, - ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, нижче пр. Жбу'рівки. Біля нього колись був зимівник козака Канцибери, звідси й назва. В джерелах: Канциберивське (НП, 63).

Канци'берівщина, - и, ж. – урочище на гряді біля оз. Канци'берівського. Тут був колись зимівник запорожця Канци'бери, від того й назва. В джерелах: Канциберивщына (НП, 63).

Канчакра'к див. Янчокра'к¹

Капилі'вка див. Капулі'вка

Капило'ве, - ого, ср. – озеро на правому березі пр. Змі'йки, західніше гор. Вели'кого. В джерелах: Капилове (КВЛ, 73). За переказами, було рибальським займищем якогось Капила; звідси й назва.

Капли'ха, - и, ж. – лугова протока біля м. Ка'м’янки-Дніпро'вської. Не виключено, що нав’язана з поширеним у цій місцевості прізвищем Ка'пля.

Капулі'вка, - и, ж. – село Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. на північному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища), при гирлі (праворуч) р. Чортомлика'. Початок бере з часу Чортомлицької Січі (1652 –

99

1709 рр) на місці якої знаходиться і тепер. У кінці 18-го ст. царицею Катериною подароване князеві В’яземському й закріпачене. Нинішня назва колись (19 ст.) вважалася неофіційною, розмовною, а в офіційному вжитку була форма Капилі'вка (див. ЯІ, т. 1, 91). За джерелами: Капуловка (СП, 55), Капуливка (НП, 35), Капулівка (КВЛ, 82). Ойконім походить, очевидно, від прізвища Капула, яке ще й сьогодні зустрічається на Нікопольщині (див., напр. ІМСД, 452). На території села довго зберігалися сліди січових укріплень і рештки запорозького кладовища. Тут була й могила кошового отамана Івана Сірка. 1967-го року з наказу дніпропетровських компартійних можновладців її по-варварському розрито, а прах славного лицаря перезаховано на Бабиній могилі, що над степовою дорогою поблизу Капулівки. Туди ж перенесено і старий камінь-пам’ятник, на східному боці якого зображене розп’яття Христа, а на західному викарбуваний напис: «Р.Б. 1680 мая 4 преставися рабъ бо Иоанъ Серко Дмитрови атаманъ кошовий запорожского за его ц. п. в. Феодора Алексевича: Ппамять праведнаго со похвалами». Оскільки Сірко помер не 4 травня, а 1 серпня 1680 року, то Д.Яворницький припускає, що пам’ятник і напис на ньому зроблені не відразу ж по смерті кошового, а значно пізніше. Первісний надгробок робили, мабуть, розлючені російські карателі, коли захопили Січ 1709-го року (див. ЯІ, т. 1, 91). Біля нового місця спочинку отамана 4 серпня 1990-го року з нагоди 500-ліття Запорожжя і 310-ої річниці з дня смерті І.Сірка відбулася велелюдна (250 тисяч чоловік зі всієї України) національно-патріотична маніфестація, яка провістила крах російсько-більшовицької імперії. В Капулівці побували відомі наші історики, етнографи і фольклористи, дослідники запорозької старовини, зокрема О.Стороженко, А.Скальковський, О.Афанасьєв-Чужбинський, Л.Падалка, Д.Яворницький, А.Кащенко. О.Апанович та ін. Ними від місцевих жителів записано чимало переказів і легенд про козацтво та його ватажків. Село і прилегла до нього земля багаті на археологічні пам’ятки, які нещадно знищуються Каховським водоймищем. Свого часу тут відкриті могильники й поселення епохи міді (кінець 4-го – початок 3-го тисячоліття до н.е.), знайдені залишки бронзоливарного ремесла (кінець 2-го – початок 1-го тисячоліття до н.е.) (ІМСД, 446), розкопані житла скіфського періоду (3-є ст. до н.е.) та черняхівської культури (4-е – 5-е ст. н.е.) (ГКГ, 157).

Капулі'вський, - ого, ч. – мис (ріг) на південній околиці с. Капулі'вки (звідси й назва). Утворився після затоплення плавнів. Це невеликий залишок колишнього Чортомли'цького рогу. Багатий на степову рослинність. Виступає у водоймище більше, ніж на кілометр. Територія перспективна для археологічних досліджень.

Капулі'вські, - их, мн. – плавні між пр. Підпі'льною і Дніпром, по берегах проток Ска'рбної, Павлюка', Ла'пинки та Іскі'вки навпроти с. Капулі'вки (звідси й назва). Були частиною Базавлугу.

Капустя'нка¹ див. Ни'жня Хо'ртиця²

100

Кара'й див. Кара'йдубина¹

Кара'йдубина¹, и, ж. – урочище на півднно-східному (лівому) березі Великого Лугу (Базавлугу), а тепер – Каховського водоймища. Знаходиться біля однойменного села. В джерелах: Карай (ЯВ, 168), Карай-Тебен (ЯІ, т. 1, 99), Карай-тебен (ЯІ, т. 2, 48), Каратебен (ЯІ, т. 3, 23, 360), Карай-Дубина (НП, 74), Карай Дубина (КВЛ, 77). На одному з плавнів Дніпра середини 18-го ст. – Карайтебень (див. ГКГ, 34). Щодо походження назви є різні думки. Так, Д.Яворницький вважав, що в основі топоніма-варіанта Кара'й лежить татарське слово «кара», тобто «чорний». В.Фоменко Кара'йдубина виводив із тюркізму Каратабен, який складають два слова: «кара» («суша» або «земля») і «табан» («плоский», «рівний», «гладенький») (ФНП). О.Стрижак припускає, що назва Кара'йдубина походить від тюркських слів «кыр» або «кыра» («гора», «сопка») і «табен» або «табан» («підошва», «нижня частина чого-небудь», «заливне місце») (СНР, 42). Останнє припущення, мабуть, найбільш вірогідне; тоді зміст топоніма можна витлумачити як «підвищення з підніжками, що заливається водою». При цьому слід лише додати, що перехід тюркського Кыратабен чи Карайтабан (Карайтебень) в українське Кара'йдубина відбувся внаслідок так званого народного етимологізування. В історії Запоріжжя урочище відоме тим, що саме тут, як правило, відбувався обмін полоненими між татарами і козаками (ЯІ, т. 2, 48). У серпні-вересні 1661 року Кара-Тебен було місцем розташування військового табору кошового отамана І.Брюховецького (ЯІ, 2, 204 – 205). У липні 1687 року біля урочища об’єднані українсько-російські війська під проводом кошового Ф.Лихопія та воєводи Г.Косагова здобули важливу перемогу над турками (ЯІ, т. 3, 23). За народними переказами, «біля Карай-Дубини був перевіз, були і броди козацькі, де з турецького берега переганяли коней цілими табунами» (СМ, 113).

Кара'йдубина², - и, ж. – затон (затока) р. Кі'нської (Зна'м’янської Кінської). В джерелах: Карайдубина (МП, 102). Назва від однойменного урочища, яке знаходиться поруч.

Кара'йдубина³ див. Бережа'нка

Карайдуби'на див. Бережа'нка

Карайтабень див. Карайтебе'нь²

Карай-тебен див. Кара'йдубина¹

Карай-Тебен див. Кара'йдубина¹

Карайтебе'нь¹ див. Кара'йдубина¹

Карайтебе'нь², - і, ж. – гора на південно-східному (лівому) березі Великого Лугу (Базавлугу) в однойменному урочищі (звідси й назва). У джерелах: Карайтабень (ЛВ, 569).

Карайтебе'нь Би'стра, - і – ої, ж. – лівий рукав р. Кі'нської (Зна'м’янської Кі'нської) навпроти ур. Кара'йдубини (Карайтебе'ні), звідси й перша частина назви. Друга частина вказує на характер течії. В джерелах:

101

Карайтебе'нь Би'стра (ГУ, 167; СНР, 42), Карайтебе'нь-Би'стра (СГУ, 240), Карайтебе'нь-Швидка' (там же, 502), Карай-тебень Быстрая (МС, 86).

Карайтебе'нь-Швидка' див. Карайтебе'нь Би'стра

Карака'н, - у, ч. – озеро в Зла'топільських плавнях на правому березі р. Кі'нської. Назва пов’язана, мабуть, із «каракатий», тобто «кривий» (див. СУМ, т. 4, 100), що вказує на обриси берегів.

Карандаше'ва, - ої, ж. – ділянка р. Кі'нської між рук. Сакви' й ур. П’ять Верб, навпроти с. Єлизаве'тівки. За переказами, тут утопився якийсь Карандаш (прізвисько), від того й назва.

Карасюва'те (1), - ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, ліворуч від Балча'нської дороги, кілометрів зо два на південь від оз. Ковале'вого. В джерелах: Карасеватое (ЯВ, 191), Карасевате (КВЛ, 73). Назване так через те, що в ньому водилося багато карасів. Жителі с. Вищетара'сівки називали озеро Карасюва'тською Ло'щиною (коли пересихало, на його місці залишалася лощина).

Карасюва'те (2), - ого, ср. – озеро в Базавлу'зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели'кі Во'ди. В джерелах: Карасеватое (ЯВ, 193). Про походження назви див. Карасюва'те (1).

Карасюва'ті, - их, мн. – група озер у Канкри'нівських плавнях за пр. Кушугу'мом. Про походження назви див. Карасюва'те (1).

Карасюва'тська Ло'щина див Карасюва'те (1)

Карасюва'тська Я'ма, -ої – и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра, північніше оз. Карасюва'того (1). Щодо походження першої частини назви, то воно таке ж саме, як і в випадку Карасюва'те (1); друга частина пов’язана із значною глибиною озера.

Каратебен див. Кара'йдубина¹

Каратупрак див. Карачокра'к

Кара'ухове Пле'со див. Карна'ухів Плес

Карачакра'к див. Карачокра'к

Карачакра'н див. Карачокра'к

Карачекра'к див. Карачокра'к

Кара'чикрак див. Карачокра'к

Карачкува'те див. Корчакува'те

Карачокра'к, - у, ч. – річка, ліва притока р. Кі'нської; входила у Великий Луг (тепер упадає в Каховське водоймище) зі сходу вище м. Васи'лівки. Бере початок біля с. Новогорівки Токмацького р-ну Запорізької обл. Довжина близько 20-и км (до затоплення плавнів – близько 25 км). Д.Явоорницький помилково вказує 100 верст (див. ЯВ, 167). Влітку пересихає, по руслу кілька ставків. У місцевих говірках Кара'чикрак. У джерелах: Карачокракъ (МИЮР, 184; ЗОТ, т. 3, 494; ЯВ, 167), Карачокрак (ЯІ, т. 2, 79; т. 3, 20, 53; КВЛ, 55; СНР, 42; ГУ, 167; ЯТС, 70; СГУ, 241), Карачакракъ (ЗОТ, т. 3, 580; НИА, 16;

102

МС, 84), Карачакрак (ЛВ, 564), Карачакранъ (КРИ, 319), Карачекракъ (КЗ; МС, 84), Карачекрак (ФН, 44; ШІС, 5), Карачикракъ (МІ, 61), Кара-чокракъ (СО, 71), Окорочекракъ (БРТ, т. 1), Чекра (КБЧ, 111), Kora Czabrak (див. карту Р.Заноні в додатках до ЯВ), Karahczakrak (КМ, №22), Caratzakrak (там же, № 23), Karanokzakrak (там же, № 26). Є різні тлумачення гідроніма. Переважає думка, що в його основі лежать тюркізми «кара» («чорний») і «чокрак» («джерело») (ЯВ, 167; СФ, т. 2, 194; ГУ, 167). В,Фоменко, а за ним і Я.Янко виводять назву з тюркізмів «кара» («чорний») і «чикра» або «чокрак» («чагарник») (див. ФНП, 44; ЯТС, 70); отже, Карачокра'к – це «річка, що тече серед чорних чагарників». О.Стрижак припускає, що компонент «кара» в даному випадку походить від тюркського «кыра», «кырат»), тобто «гора» чи «сопка». Тоді гідронім слід етимологізувати як «джерело, що витікає з-під гори» (див. СНР, 43). З огляду на сумнівність переходів «чикра» → «чикрак» і «кыр», «кыра» → «кара», та враховуючи той факт, що над теперішнім Карачокраком були здавна відомі топоніми з семантичним компонентом «чорний» (див., напр., карти 1567 року Я.Гастальді й 1595 року Г.Меркатора, де позначено в даному регіоні якийсь населений пункт Nigropon, - КМ), - можна вважати першу версію най вірогіднішою. В історичній літературі річка згадується як рубіж, до якого влітку 1687-го року дісталися українсько-російські війська (командували гетьманом І.Самойловичем та князь В.Голицин) під час невдалого походу на Крим (КРИ, т. 2, 319; ЯІ, т. 3, 20). У травні 1689-го року над Карачокра'ком стояли табором козацькі полки І.Мазепи, що разом із загонами того ж таки В.Голіцина ішли новим походом на кримських татар (ЯІ, т. 3, 53; КВЛ, 55).

Карна'вухівка, - и, ж. – куток с. Ске'льок; назва від того, що тут жили переважно Карна'вухи (прізвище Карна'вух).

Карна'ухів Плес, Карна'ухового – а, ч. – озеро на правому березі пр. Лопу'шки в Маяча'нських плавнях. Відоме ще й під назвою Кара'ухове Пле'со. Перша частина гідроніма від прізвища рибалки Карнауха, друга – за характером водойми (спокійна, чиста гладінь) (див. СУМ, т. 6, 578).

Ка'рпине, - ого, ср. – ділянка пр. Кушугу'му між тонею Га'линою Я'мою і ділянкою Лозува'тою. За переказом, названа так буцімто через те, що тут утопився якийсь Карпо.

Кася'нове, - ого, ср. – озеро в Базавлу'ці на правому березі Дніпра, нижче пр. Ска'рбної. В джерелах: Касьяново (ЯВ, 193). Назва пов’язана з антропонімом Кася'н.

Катери'нівка, - и, ж. – слобідка в ур. Вели'ких Кучугу'рах на лівому березі пр. Богуша'. Виникла на місці козацького зимівника. Існувала в 18 – на початку 19-го ст. Мешканці – запорожці та втікачі-кріпаки. 1777-го року подарована царицею секунд-майорові Ходиревському й закріпачена. Згодом куплена сусіднім поміщиком Поповим, який переселив майже всіх жителів у свої прибережні маєтки (Васи'лівка, Ске'льки та ін.). За переписом 1795-го року в слободі мешкало 108 душ (НИА, 158). Після переселення на місці

103

Катери^/нівки залишився невеликий хутір, що проіснував до затоплення плавнів і називався за урочищем Вели^/кими Кучугу^/рами. В джерелах: д. Екатериновка (НИА, 158). Названа власником на честь цариці Катерини.

Кахо^/вське, -ого, ср. – водоймище (водосховище) на Запорізькій, Дніпропетровській та Херсонській областях. Утворило спорудженні Каховської ГЕС у 1956-1957 рр., звідси й назва. Площа 2155 км² повний об’єм 18,2 км³, пересічна глибина 8,5 м. Під водою опинився Великий Луг, крім невеликої його північно-східної частини нижче о. Хортиця. Стало практичним втіленням у життя т. зв. “сталінського плану перетворення природи”. Було задумане тоталітарно-більшовицьким, імперсько-шовіністичним режимом не тільки з господарсько-економічною, політичною метою. Вода мала назавжди поховати сліди волелюбного Запорожжя, притупити історичну пам’ять українського народу і, таким і послабити змагання України за свою державність і незалежність. Крім того знищення плавнів, лугів та багатющих рибальських угідь повинно було остаточно прив’язати непокірне місцеве населення до феодально-колгоспної системи, до централізованого розподілу матеріальних благ. Водоймище негативно вплинуло на довкілля Нижньої Наддніпрянщини, спричинилося до багатьох економічних, екологічних та демографічних проблем. У мешканців навколишніх міст і сіл воно сприймається з осудом, гіркою іронією. На спроби компартійної пропаганди ототожнити його з морем люди відповіли приказками: “Одним – Каховське море, а другим – горе”, “Кому – море, а кому – горе” 86, 85). Тисячі нижньонаддніпрянців могли б підписатися під словами одного з персонажів відомого роману “Собор” О.Гончара, зверненими до нищителів нашої природи: “Хочеться вам ще одним ГЕСом галасу наробити, а плавні та Скарбне хіба вам болять? Аж зашумлять під воду! Буде, як Каховському, де пів-України пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить! Пілоти носи затикають, коли пролітають над ним!..”(Гон С, 126).

Каца^/пи див. Шлях. Ілліча^/

Кача^/тник¹ див. Гнили^/й й Кушугу^/м

Кача^/тник², -а, ч. – дитячий пляж на Гниляку^/ (ділянка пр. Кушугу^/му неподалік від смт. Бала^/биного (північно-західна околиця), за лінією залізниці. Назва жартівлива (мовляв, на такій мілині купаються тільки качата).

Качка^/р¹, -я, ч.– куток с. Іллі^/нки. Названий за прізвищем першого поселенця – запорожця Качкаря.

Качка^/р², -я, ч. – ділянка берега рук. Річи ^/ща навпроти одной кутка с. Іллі^/нки, Назва за цим кутком.

Качка^/р³, -я, ч. – пляж на однойменному березі рук. Річища навпроти с. Іллі^/нки. Назва за цим берегом.

Квако^/ве, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, східніше Заблудни^/х озер, що на

104

правому узбіччі Балча^/нської дороги. В джерелах: Кваково ( ЯВ, 191). Жителі навколишніх сіл походження назви тлумачать по-різному. Одні виводять її від прізвиська рибалки Квака^/, інші – від того, що на озері завжди було багато кваків, тобтопеліканів (див. СЧ, т! 2, 160).

Квачо^/к, Квачка – озеро на правому березі Дніпра, недалеко відпершого впадіння в нього р. Кі^/нської, рядом із уступом Микола^/ївським. Назва походить очевидно від “квак” у зменш, формі (див. Квако^/ве).

Ква^/ша¹ див. Квашня^/

Ква^/ша², -і, ж. Дніпром і р. Кі^/нською (Зна^/м’янською Кінською) навпроти с. Вели^/кої Зна^/мянки. Відоме ще і як Кваші^/вське. В джерелах: Кваша (КВЛ 78), Квашивское (ЯВ, 193). Назва відантропонімічного (прізвища _;або прізвиська Кваша).

Ква^/шин, -ого, ч.- глибокий рівчак (власне, яр) у смт. Кушугу^/мі. Виходить до пр.Кушугу^/му зі сходу навпроти залізничної зупинки Платфо^/рма 1117- го км. Довжина метрів400, глибина до 20-и м. Схили і дно черепашкове. Назва від того що поряд обійстя місцевого мешканця Ква^/ші.

Ква^/шине, -ого, ср.- озеро на правому березі Дніпра в Черниші^/вських плавнях, неподалік, від оз. Кали^/нівського. В джерелах: Квашино (ЯВ, 192). Походженняназви аналогічне випадкові Ква^/ша².

Кваші^/вське див. Ква^/ша²

Квашня^/ -і, ж. – протока між л. Черниші^/вським і л. Новопа^/влівським біля колишнього с. Новопа^/влівки (тепер північно-східний район м. Ні^/кополя).В джерелах: Ква^/шня (ЯВ, 178; МС, 85; СГУ, 244). Назва, певно, походить від говіркового “квашня’”, тобто “грязюка”, “багно” (СЧ, т. 2,162).

Кирги^/зка, -и, ж. – озеро біля залізничної станції Кушугу^/м (між залізничним насипом і кручами). Утворилося після затоплення плавнів. Тут колись був нібито город якогось киргиза, тому така й назва.

Кирикі^/вське, -ого, ср. - урочище на високій гряді недалеко від оз. Дзіндзьо^/хи. Назване за іменемКирика Миценка, який мав тут у кінці 19-го ст. пасіку, сінокіс і рибальський стан.

Кирикі^/вський -колодязь в ур. Кирикі^/вському. Викопаний 1916-го року Денисом Кериковичем Миценком.

Ки^/сла¹ див. Кислі^/вка

Ки^/сла², -ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (тепер виходить до Каховського водоймища) із заходу в с. Іллі^/нці. Довжина близько кілометра. Місцеві жителі походження назви пояснюють по-різному. Одні виводять її від якогось партизана Кислого, який нібито переховувався тут у час другої світової війни; інші – від того, що по балці ростуть дикі груші-кисливці.

Ки^/сле, -ого, ср. – тирлов в б. Ки^/слій біля с. Іллі^/нки. Назване за балкою.

Кисле^/нький, -ого, ч. – рівчак у б. Кислій (звідси й назва) біля с. Іллі^/нки.

105

Кисли^/цина, -ої, ж. – гряда понад правим берегом рук. Річи^/ща (3) біля с. Іллі^/нки, навпроти гирла б. Ки^/слої (звідси й назва).

Кисли^/ці, Кисли^/ць, -мн. – запорозький зимівник, який існував на березі Великого Лугу у б. Кислі^/й (звідси й назва) в кінці 18-го ст. (БЗ, 25).

Кислі^/вка¹, -и, ж. – протока в Базавлузі між пр. Те^/ мною і пр.Білоборо^/дчихою. Відома ще й під назвою Кисла. В джерелах: Кислівка (ЛВ 567; СГУ, 248), Кислая (ЯВ, 182), Кисловка (ЯВ, 182; МС, 87). Як свідчить переказ, називається за прізвищем козака Кислого (ЯВ, 182).

Кислі^/вка², -й, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Названий:за прізвищем мешканця Ки^/слого.

Кичка^/нька, -й, ж. – озеро на правому березі р. Кі^/нської недалеко від оз.Квако^/вого. В джерелах: Кичканька (ЯВ, 191). Можливо, що в основі лежить слово "кичка", тобто “пень” або “корінь” (див. СГ, т. 2, 241) (від вирубувалися дерева). Однак не виключене й відантропонімічне походження гідроніма (від прізвища Кичкань).

Ківш, Ковша^/, -ч. – правобережна затока пр. Підпі^/льної біля Нової чи Покро^/вської Січі (в західній частині укріплення, ліворуч січових воріт). Пізніше називалася ще й Уступом. Служила гаванню для козацьких, а також іноземних суден, зокрема турецьких і грецьких, що прибували на Запорожжя з найрізноманітнішим крамом (КВЛ, 92). Назва вказує на форму об’єкта. У затоці була пристань Ца^/рська.

Кі^/нка див. Кі^/нська¹

Кі^/нська¹, -ої, ж. – ріка, ліва притока Дніпра^/. Бере початок напівнічному схилі Приазовської височини (Куйбишевський р-н Запорізької обл. у вигляді двох струмків – Мо^/крої Кі^/нської і Сухо^/ї Кі^/нської. Перший (лівий) витікає біля могили Чумацької, що на околиці залізничної станції Більманки, другий – недалеко від села Гусарки. Ономастична кореляція Мо^/кра – Суха^/вказує на характер течії й русла. Мо^/кра Кі^/нська повноводнішай тече розлогішою та вологішою балкою, аніж Суха^/ Кі^/нська. Пробігши (майже паралельно) кілометрів по двадцять у північно-західному напрямку, зливаються біля с. Кі^/нських Роздо^/рів Пологівського р-ну Запорізької обл. До затоплення плавнів довжина Кі^/нської сягала 500 км, ширина на відтинках була від 5 до 200 м, глибина – від кількох десятків сантиме м; площа басейну – близько 5000 км². У Великий Луґ ріка входила зі сходу міжсмт. Малокатери^/нівкою та с. Царку^/том (тепер Примо^/рське) і повертала на південь; прийнявши в себе рр. Янчокра^/к і Карачокра^/к, брала західний напрямок і протікала попід кручами повз сс. Ске^/льки, Мая^/чка та Зла^/топіль;далі через Балча^/нськіБольбаті^/вськілуки, дещо наближяючись до Дніпра, продовжувала текти в тому ж напрямку до с. Благові^/щенки; відцього місця звертала на північний захід і за с. Іва^/нівкою впадала в Дніпро; кілометрів через 6-7 відкидалася від Дніпра в південно-західному напрямку спочатку під назвою Перева^/л, а потім під назвою Ка^/м’янська Кі^/нська бігла до

106

с. Во^/дяного й м. Ка^/мянки – Дніпро^/вської, де вдруге зливалася з Дніпром; за ур. Ка^/мянськими Кучугу^/рами знову відкидалася від. Дніпра і вже під назвою Зна^/мянська Кі^/нська бігла попід лівим берегом Базавлугу до с. У^/шкалки, де втретє сходилася з Дніпром. Це була остання ділянка ріки у Великому Лузі, далі вона ще кілька разів то виходила з Дніпра, то входила в нього, аж поки,нарешті, не впалапаралельно із ним у Дніпровський лиман. Давня народна приповідка говорить:”До моряВода Кінська з Дніпром допливає” (СК, 43). Зі знищенням плавнів залишилася верхня течія Кі^/нської та кілька її ділянок нижче м. Но^/вої Кахо^/вки. Верхня течія довжиною 149 км, яка в багатьох місцях улітку пересихає, тепер впадає в Каховське водоймище між згадуваними вже смт. Малокатери^/нівкою та с. Примо^/рським. Після Дніпра Кі^/нська була другою за значимістю водною артерією Великого Лугу, відігравала надзвичайно велику роль у формуванні й функціонуванні всієї його гідросистеми. Вода в ній (особливо на великолузькій ділянці) була завжди дуже прозорою з синюватим відтінком. Цю прозорість, цей відтінок вона зберігала навіть тоді коли зливалася з жовтуватою водою Дніпра. За такою прикметою можна було безпомильно визначитиїї окремішну течію. Ось як описує Кі^/нську Д.Яворницький: “Ріка Конка – одна з найповноводніших, найбагатших і наймальовничіших приток Дніпра; особливо це можна сказати про нижню половину її, якою вона наближається до Дніпра і згодом упадає в нього. Тут Конка настільки глибока, що поній зовсім вільно можуть ходити пароплави; тут же вона вкрита прекрасним лісом і травою, що місцями її береги робляться зовсім непрохідними; тут же в ній ловиться так багато раків, як ні в іншій притоці Дніпра, ба навіть часто, два чоловіки витягують їх цілими лантухами; тут їх хоч лопатою греби! В тиху місячну ніч Конка постає воістину красунею-рікою. Вона тече по такому звивистому руслу, що місцями здається не рікою, а глухим закритим озером; пливеш-пливеш по ній і раптом спадає на думку, що далі пливтинібито вже й нікуди; та зробіть два-три помахи веслами – і перед вами відкривається довга-предовга панорама, і ще ж яка панорама!

Щонайчистіша, мовби дзеркало,вода, зелений, мовби смарагд, ліс і прозоре чисте небо, яке можна бачититільки в одній Італії” (ЯЗ, ч. 1, 280-281). В джерелах: Кінська: (ЛВ,564; КВЛ, 4, 55; СГУ, 251;КРУ, 124; СНР, 56-57), Кінка (СГУ, 251), Кинка (НП,45,60),Кінська Вода, Вода Кінська (СК, 43), Конска Вода (ГЗ, 108), Конская (КЗ; АРД; МИЮР, 184;ЗОТ,т.3,292; МІ, 61; СІ, ч. 1, 197; ПМ, 42; БП, 66; МС, 84),

Конскія Воды ( КБЧ,99; РЛП, 3;МИЮР; 184; БП, 120; РТ, 95; СО, ч. 1, 70; ГКГ, 34; ЯВ, додатки-карта 1779 р. І. Ісленьєва; МС, 84), Конскія Источники (СО, 127), Кінські Води (КВЛ, 56), Конка (ЗОТ, т. 3,494; АПЗ, 49; СВМ, 331; ЗОТ, т. МС, 84; КРУ, 124; ЯТС, 80; ФН, 47-49), Залива Конских Водъ ( КРИ, кн. 3,40), Конска (ЯО, 14), Конское (ЯД, т. 1, 296), Gonscauoda (КМИ, XI), Konska Woda, Konsca – uoda (МС, 84), Konskie Wody ( ЯВ, додатки-карта 1767р. Р.Заноні), Konsckawoda (БОУ, 43, 161). Всі наведені пов’язані варіанти гідроніма семантично пов’язаніз кіньми. Це пояснюється тим, що в

107

басейні ріки з найдавніших часів і до кінця 19-го ст. водилося багато диких коней (ФН, 49). Народні перекази, зокрема, свідчать: “тут ходили табунами дикі коні” (НП, 45-46), “третс-четверте покоління ловило диких коней арканами… і приручали” (СНР, 58). Образно-поетично витлумачується гідронім у місцевих легендах. За однією з них, ріку називають Кі^/нською тому, що колись на її правому березі, поблизу Великого Лугу, між запорожцями й бусурманами відбулася така битва, після якої людська кров зчервонила всю воду – ікозацькі коні відсахнулися від неї. За іншою легендою, ріка через те Кі^/нською зветься, що в ній утопився разом із своїм золотим конем переслідуваний запорожцями татарський хан (див. СМ, 173-175). Семантичний зв’язок гідроніма зі словом “кінь” (“коні”) підтверджує і той факт, що татари й турки називалинашу ріку Ілкису, Ілкікуй, Ілка (ЯВ, 176; ЯСМ, 28; ЧКП, 203), Йолки-СуВ основі цих назв тюркізм “йилки”, тобто “коні, які живуть табунами” (С 485). Є.Отін припускає, що варіант Конка міг утворитися й від турецького слова “конака” зі значенням “стоянка” (ОП, 161). У живому мовленні теперішніх жителів Запорізької та Херсонської областей вживаються ; варіанти – Кі^/нська й Ко^/нка, причому перший використовують сільські мешканці, а другий – міські, зросійщень. 3 цього приводу в с. Балкахдоводилося чути таке зауваження: “Кі^/нська – це по-на’шому, а Ко^/нка по городському, по-кацапському”. Географам та історикам ріка відома: давен. Існує думка, що Геродотів Геррос (чи Герр) – не що інше, як і (МД, 66; БЧ, 47-48; ГУ, 12; СВ, 111). Дехто з дослідників ототожнювати Кі^/нську із Геродотовими Панті^/капом (ГУ, 12) або Гапакі^/ром чи Гіпакі^/рісом (ФН, 48). А місцевий краєзнавець В.Шовкун убачає в нійлегендарну р. Каялу (Калку), на берегах якої (нібито біля теперішнього с. Григорівки Запорізького р-ну) відбулася 1223 року битва давньоруського війська з монголо-татарами (див. г. “Перекур” за 4.12.1997 р.). Гідрообєктпозначений на всіх картах Південної України, на всіх атласах і планах Нижньої Наддніпрянщини 15-19 століть. У запорожців Кі^/нська була однією знайулюбленіших рік; по її берегах (зокрема там, де вона виходила до Великого Лугу) козаки жили від часів першої Січі (РЛП, 70; СІ, ч. 1, 197; НП,46); неювідважні лицарі на своїх чайках не раз піднімалися проти течії (тоді вона була судноплавною) аж до верхів’я, потім перетягували човни волоками в Берду, спускалися до Азовського моря і з’являлися під стінами ворожих воріт з того боку, звідки на них ніхто й не чекав. По Кі^/нській у 15-17 проходив кордон між Запорожжям і Кримським ханством, а в 18 ст. між Російською й Оттоманською імперіями (ЗОТ, т. 2, 835; РЛП, 3). На початку 1616-гороку біля Кі^/нської козаки під проводом гетьмана П.Конашевича Сагайдачного розгромили турецьке військо Ібрагіма-паші (ЯІ, т. 2, 129). В долині ріки, на схід від Великого Лугу, стояли табором українські полки гетьманів І.Самойловича (червень 1637 р.) та І.Мазепи (серпень 1697 р.) див(ЛВ, 341; ЯІ, т. З, 167). При вході Кі^/нської у Великий Луг завждизапорозька сторожа (ЯІ, т. 1, 235). Козаки розуміли, що тут були східні ворота

108

до їх козацьких вольностей. Винятково важливе військово-стратегічне значення рікипідтверджує і той факт, що саме по ній протягом 1770-1772-го років з наказу цариці було збудовано кількафортець т.зв. Нової Дніпровської лінії, яка мала експансію в Північному Причорномор’ї. Кі^/нську перетинали в районіВеликого Лугу Кри^/мський (Чума^/цький) і Мики^/тинський шляхи, а в її верхів’ї сходилися шляхи Муравський і Кальміуський. Звичайно перевози й мости через ріку контролювалися запорожцями, про що свідчать документальні дані й народні перекази. Так, наприкладу записаних Я.Новицьким у с. Кушугумівці 1888-го року, говориться: “Там де слобода Янчокрак, через Кінку, був татарський міст, одбитий козаками” (НП,60). Басейн Кі^/нської в минулому – регіон інтенсивних міжетнічних контактів. За часів Січі на лівому березі ріки жили татари Джедишкульської орди, з якими запорожці мали не лише військові сутички, а й тісні господарсько-економічні взаємини. З кінця 17-го ст. серед українців і татар на багатющихземлях долини Кі^/нської з’являються росіяни (спочатку як солдати спеціальних залог, що стежили за діями січовиків, а згодом – як примусові й заохочувані урядомпереселенці). Серед місцевих жителів у найрізноманітніших варіантах поширена легенда про те, що на дні ріки лежить багато золота ( дехто з оповідачів навіть указує місце знаходження скарбу). Взагалі все, що пов’язано з Кі^/нською, міцно тримається в історичній памяті нижньонаддніпрянців.

Кі^/нська², -ої, ж. – колишня переправа (перевіз) через однойменну ріку на Попівських луках неподаліквід с. Ве^/рхньої Крини^/ці.

Кі^/нська Вода^/ див. Кі^/нська ¹

Кі^/нська-Промо^/йна, -ої, – и, ж. – гідрооб’єкт у Великому Лузі, згадуваний Е. Лясотою в щоденниковому записі від 3 липня 1594 року: “…Потім минули три річки, так звані Томаківками, які впадають у Дніпро з руського боку; за їх назвою зветьсяі знаменитий острів. Далі повз Кінську зливається з дніпровськими затоками на татарському боці…” (МИЮР,184). Судячи за цим записом, в кінці 16-го ст. Кі^/нською Промо^/йноюназивався, очевидно, л. Плетени^/цький. Перша частина гідроніма – від р. Кі^/нської, друга – семантично пов’язана з дієсловом “промити”,тобто “зробити в землі”, грунті заглибину, яр і т.ін. (про воду)” (СУМ, т.8, 227).

Кі^/нський¹ , -ого, ч. – острів у Базавлузі поміж сс. У^/шкалкою та Бабиним. Із заходу омивався Дніпром, а зі сходу – Кі^/нською (Зна^/м’янською Кі^/нською). За формою близькийдо кола; довжина берегової лінії 8 км. У джерелах: Конскій (ЯВ, 110). Славився добрими пасовиськами для коней (звідси й назва). Запорожці часто змагалися за нього з татарами (КВЛ, 78).

Кі^/нський² , -ого, ч. – міст на р. Кі^/нській( звідси й назва), що був недалеко від м. Василівки. Через нього переїздили (переходили), щоб дістатися на Попо^/вські луки, а такождо ур. Малі^/ Кучугу^/ри й ур. Вели^/кі Кучугу^/ри.

109

Кі^/нський Янчикра^/к див. Янчокра^/к¹

Кі^/нські Води¹ див. Кі^/нська¹

Кі^/нськіВоди², -их Вод, мн. – місцевість, долина р. Кі^/нської ( Кі^/нських Вод), край, де ця ріка протікає (протікала). В джерелах: край Кі^/нські Води ( СК, 42).

Кінща^/нський, - ого, ч. – шлях від м. Запоріжжя (колишнього Олександрівська) до р. Кі^/нської (звідси й назва). Пролягав через Бала^/бинські, Кушугу^/мські, Канари^/нські й Попо^/вські плавні. Довжина близько 25 км. Нимкористувалися лише влітку й восени, коли значна частина проток, озер і бакаїв у Великому Лузі пересихала. Відомий ще й під назвою Кіща^/нський.

Кіща^/нськийдив. Кінща^/нський

Кладбі^/вка, -и, ж. – один із кутків с. Біле^/нького поряд із кладовищем ( звідси й назва).

Кле^/йнівський див. Арха^/нгельський

Кле^/йнівські, -их, мн. – плавні на правому березі Дніпра навпроти с. Новоолекса^/ндрівка (Клейнової). Названі за прізвищем колишнього володаря, помішика Клейна.

Кле^/йновадив. Новоолекса^/ндрівка

Клинува^/те, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нськоїнадБалча^/нською дорогою, нижче оз. Довге^/нького. В джерелах: Клинува^/тое (ЯВ 192), Клинувате (КВЛ, 74). Назва за формою.

Клокунка, -й, ж. – протока, що виходила з Дніпра майже навпроти с. Біленького і, перетнувши весь Великий Луг упоперек, впадала в р. Кінську (через оз. Божок) між сс. Скельками та Маячком. В джерелах: (ЗОТ, т. З, 494; ЯВ, 186; МС, 84; СНР, 20; СГУ, 254), Клокушка (КВЛ66). У місцевих говірках, зокрема в говірці с. Скельок, вимовляють Клукунка й Куку^/нка (ЧМ). Назва, очевидно, походить від "клокуша" (чи "клокунка”), що значить “дощечка, оброблена в вигляді ложки, яку використовують під часловіння сома: від удару нею по воді утворюється звук, схожий наквакання жаби, що й приманює сома” (СГ, т. 2,252).

Клоку^/нка¹, -й, ж. – озеро на лівому березі Дніпра недалеко від оз. Во^/вчого Го^/рла, навпроти с.Біле^/нького. В джерелах: Клокунка (ЯВ, місцевих говірках, зокрема в говірках смт. Кушугума та с.Ске^/льоквимовляють Клуку^/нка. Назва від сусідньої однойменної протоки.

Клоку^/ночка, -й, ж. – протока між пр. Клоку^/нкою і пр. Лопушкою. В говірці с. Ске^/льок: вимовляють Клуку^/нка. Назва від пр. Клоку^/нки (зменшувальнаформа), з якої бере початок.

Клокунча^/нські, -их, мн. – гряди вздовж пр. Клоку^/нки (звідси й назва).

Клоку^/шка див. Клоку^/нка ¹

Клуку^/шка¹ див. Клоку^/нка¹

Клуку^/нка² див. Клоку^/нка²

110

Клуку^/ночка див.Клоку^/ночка

Коби^/лчине, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Балча^/нських плавнях від оз. Козіє^/вого. В джерелах: Кобильчино ( ЯЗ, ч.1, 268). Назва відантропонімічного походження (відпрізвища чи прізвиська Кобилка).

Ковале^/ва Я^/мка, -ої – и, ж. – озеро на лівому березі пр. Кушугу^/му вКанари^/нських плавнях. Невелике й справді нагадувало ямку – звідси й друга частина назви, перша від прізвища рибалки Коваля.

Ковале^/ве¹(1), -ого. ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Кушугу^/мських плавнях. Біля нього жив колись запорожець Коваль, звідси й назва. В джерелах: Ковалево (ЯВ, 191).

Ковале^/ве¹(2),-ого.-ср.–озеро на лівому березі Дніпра, кілометрів за два на схід від Верхньотарасівського перевозу. В джерелах: Ковалево (ЯВ, 191). Назва від прізвища рибалки Коваля.

Ковале^/ве², -ого, ср. – урочищебіля оз. Ковале^/вого¹ (1). Тут жив колись запорожець Коваль, звідси й назва. Відоме ще й під назвою Кова^/льське (НП, 62).

Ковалі¹, - ів, мн. – урочище на лівому березі Дніпра нижче с. Біле^/нького, на березі пр. Коваля^/. Назва від прізвища Коваль.

Ковалі^/в, -евого, ч. – зимівник запорожця Коваля; знаходився біля оз. Ковалевого¹ (1). Існуваву 18 на початку 19-го ст. (див. НП, 62).

Коваль, -я,ч. – протока між пр. Лопу^/шкою і пр. Ре^/виною Плетени^/хою. За переказом, над нею стояла пасіка якогось Коваля.

Кова^/льське див. Ковале^/ве²

Ковтьо^/ба див. Орло^/ва Я^/ма²

Коза^/цький, -ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Козу^/линого. За картографічними данними кінця 18-го ст., мав півверсти довжини й одну четверту версти ширини (ЯВ, 110). Був у запорозькому козацькому володінні, звідси й назва.

Коза^/цький Шлях див. Дніпро^/

Коза^/ча, -ої, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Першими поселенцями його були запорозькі козаки – звідси й назва.

Козіє^/ве, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської нижче с. Іва^/нівни, недалеко від оз. Згина^/йка. В джерелах: Козіево (ЯВ, 192). Назва відантропонімічного походження (від прізвища або прізвиська Козій).

Козли^/ха див. Козу^/лина

Козля^/чий, -ого, ч. – один із островів у Каховському водоймищі навпроти с. Біле^/нького. Утворився після затоплення плавнів. Являє собою частину високої гряди, що булаколись на лівому березі Дніпра^/. Покритий буйною луговою травою та вербовими й осокоровими зарослями. Назва

111

походить від слова “козел” (сюди свого часу випущено козуль, яких жителі називають дикими козами).

Козу^/лин, -ого, ч. – острів на Дніпрі в Базавлу^/зі, проти виходу протоки Козу^/линої (звідси й назва). В джерелах: Козулин (ЛВ, 567),Козулинъ ( ЯВ, 110).

Козу^/лина, -ої, ж. – протока в Базавлузі між Дніпром і пр. Ска^/рбною нижче пр. Павлюка^/. В джерелах: Козулина (ЛВ, 567), Козулчха, Козли (180), Козулина, Козулиха, Козлиха (СГУ, 262). Названа так через те, що на берегах водилися дикі кози (козулі).

Козу^/лине, -ого, ср. – урочище в Базавлузі на березі пр. Козу^/линої. В історії Запорожжя відоме тим, що тут свого часу був козацький Кіш. Про це дізнаємося з листа кошового отамана до гетьмана І.Виговського від 16 лютого1658 року (див. ПКК, 279). Назване за протокою.

Козу^/лиха див. Козу^/лина

Кока^/ня, -і, ж. – протока, що виходила з пр. Ла^/пинки навпроти с. Сули^/цького (Неплю^/євого) і впадала в л. Сули^/цький. У джерелах: Коканя (КВЛ, 81), Кака^/ня, Кака^/нька (СГУ,228). Походження назви остаточно нез’ясоване. Можна лише припустити, що гідронім пов’язаний із говірковим словом “кокати”, тобто “стригти” (переважно овець) (див. СЧ, т. 2, 186). Направому (степовому) березі протоки колись справді були вівчарні, девідбувалося, звичайно, й кокання тварин. Отже, Кока^/ння (Кака^/ня) моглоозначати “місце, де стрижуть овець”. Місцеві жителі вважають, що це назвататарська. Якщо це дійсно так, то в її основі, можливо, лежить тюркізм (“стояча вода”, “калюжа”) або “кока” (“смердіти”, “гнити”) (пор. СР, т.2, 57, 509).

Кока^/нь див. Біле^/нький

Колодкува^/те, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Колодкоеатое (ЯВ, 193). По ньому часто плавали колодки, тобто стовбури повалених негодою або зрубаних дерев,–звідси й назва.

Колодува^/та, -ої, ж. – протока, що з’єднувала озера на Зла^/топільських луках із р. Кі^/нською нижче с. Мая^/чки. Названа так через те, що по ній у повінь запливали до златопольського берега із плавнів колоди, всяке дрюччя і т.п. Відома ще й під назвою Колодува^/те.

Колодува^/те див. Колодува^/та

Колоті^/вське див. Скарбна^/ Колоті^/вська

Коля^/дчине, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських плавнях. Назване за прізвищем запорожця Колядки (НП, 61).

Комизо^/ве, -ого, ср. – озеро між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, вище оз. Кру^/глого. Назване за прізвищем рибалки Комизи.

112

Комишува^/тий, -ого, ч. – яр, що виходив до Великого Лугу (тепер виходить до Каховського водоймища) зі сходу в районі смт. Кушугу^/ма. Названий від того, що заростає комишем (очеретом). Довжина близько півкілометра.

Ко^/нка див. Кі^/нська

Ко^/нонів, -ового, ч. – зимівник запорожця Ко^/нона, що існував у 18 – на початку 19-го ст. біля оз. Ко^/ноновогона лівому березі Дніпра, в Балабинських плавнях ( див. НП,61).

Кононове (1), -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських плавнях. Назване за ім’ям козака Конона, який жив на його березі зимівником (НП, 61). У джерелах: Кононове (КВЛ,62).

Ко^/нонове (2), -ого, ср. – озеро в Черниші^/вських плавнях, на південний схід від о. Томаківки поряд із оз. Кали^/нівським. У джерелах: Кононово (ЯВ,192). Назва пов’язана з іменем якогось Ко^/нона.

Коно^/шків, -ового,ч. – брід на р. Кі^/нській навпроти с. Примо^/рського. Названий буцімто, що тут утопився якийсь Коно^/шко. ,

Копило^/ве, -ового, ср. – озеро на лівому березі Дніпра кілометрів за два на захід від гор._: Вели^/кого. В джерелах: Копылово (ЯВ, 191). Назва явно відантропонімічного походження (очевидно, від прізвища Копил).

Кори^/тня, -і,ж. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської, навпроти гирла б. Сухо^/ї (3).Назва за формою, семантично пов’язана зі словом “корито”.

Коро^/вка див. Коро^/вчине

Коро^/вчине, -ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі між протоками Мало^/ю Скаже^/ною і Би^/стриком²(1), напроти с. Сули^/цького. В джерелах: Коровка ЯВ, 193), Коровчине ( КВЛ, 81). Назва, очевидно, від прізвища або прізвиська Коровка.

Корцюва^/те див. Корчува^/те²

Корчакува^/те, -ого. ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/ навпроти с. Іва^/нівни, південніше оз. Пло^/ского (5). Відоме й під назвою Карачкува^/те. Назване через те, що берегах і на дні було багато корчів.

Корчува^/те¹, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/ в районі городища Вели^/кого, між озерами Розсо^/хою та Ре^/вою. Назване через те, що на його дні було багато корчів.

Корчува^/те², -ого, ср. – ділянка пр. Кушугу^/му між ділянками Лозува^/ткою та Лахно^/вим. Назва від того ж, що й у випадкові Корчува^/те¹. Відома ще і як Корцюва^/та.

Корчува^/те³, -ого, ср. – урочище на лівому березі Дніпра^/ біля однойменного озера, нижче с. Біле^/нького. Назва від озера (див. Корчува^/те¹).

Корчува^/те⁴, -ого, ср. – хутір на лівому березі пр. Кушугу^/му в Кушугу^/мських плавнях. Існував на місці козацького зимівника до затоплення

113

плавнів. Мешканці переселилися в смт. Кушугу′м. Названий за однойменною ділянкою пр. Кушугу′му.

Корчува′те⁵, – ого, ср. – тирло на лівому березі однойменної ділянки пр. Кушугу′му, недалеко від х. Корчува′того (звідси й назва).

Коса′р, – я′, ч. – невелика протока між болотами на правому березі пр. Кушугу′му, навпроти смт. Кушугу′му. В джерелах Коса′р (СНР, 68; СГУ, 274). Над нею щоліта був стан косарів, тому й названа так.

Косі′вка див. Анастасі′ївка

Косі′вська, – ої, ж. – гряда на лівому березі Дніпра нижче с. Біле′нького. Довжина близько 3 км. Місце сінокосів і пасік. В основі назви, ймовірно, слово «косити». Під час повені окремі її ділянки затоплювалися, тоді утворювалося пасмо островів, які називалися Косі′вськими.

Косі′вські, – их, мн. – острови, що утворювалися під час повені з Косі′вської гряди (див. Косі′вська).

Кості′вське, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, кілометрів зо два на захід від городища Вели′кого. За переказами, було займищем запорожця Костя, від того й назва.

Кото′ве, – ого, ср. – озеро на првому березі р. Кі′нської, недалеко від того місця, де в неї входила пр. Рогова′ Плетени′ха. В джерелах: Котово (ЯВ, 192), Котове (КВЛ, 74). Назва відантропонімічного походження (прізвище Кіт).

Коче′рги, Коче′рг, мн. – один із кутків с. Ба′лок, де колись мешкало багато господарів із прізвищем Кочерга′.

Кочержина′ див. Велича′нська²

Кочкува′те, – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі між протоками Мало′ю Скаже′ною та Би′стриком² (1), напроти с. Сули′цького, поряд із оз. Коро′вчиним. У джерелах: Кочковате (КВЛ, 81). Мало нерівне, бугристе, з «кочками» дно – від того й назва.

Кочого′ри, Кочого′р, мн. – якесь урочище у Великому Лузі. Фіксується ще й під назвою Кучугури джерелами 17 ст. (ЛС, 143; СНР, 44). Не виключено, що йдеться про ур. Вели′кі Кучугу′ри та Малі′ Кучугу′ри.

Кошогу′м див. Кушугу′м¹

Кошоу′м див. Кушугу′м¹

Кошугу′м див. Кушугу′м¹

Кравчи′ха, – и, ж. – правобережна затока р. Кі′нської при впадінні її в Дніпро біля ур. Ка′м’янських Кучугу′р. Значиться на одному з плавнів початку 19 ст. (див. ГКГ, 35). Назва, мабуть, відантропонімічного походження.

Крамари′ха, – и, ж. – рибальська ділянка, яма на р. Кі′нській біля с. Зла′тополя. За переказом, названа через те так, що тут утопився якийсь Крамаре′нко (за іншою версією, дружина якогось крамаря).

Крамни′й База′р див. Ша′мбаш

114

Кра′сне, – ого, ср. – озеро в Базавлузі на лівому березі Дніпра, навпроти с. Вели′кої Знам’янки. В джерелах: Красное (ЯВ, 192). Назва від місцевого говіркового «красний», тобто «червоний» (вода в озері мала червонуватий відтінок).

Кра′сний, – ого, ч. – острів, що омивався Дніпром і Вели′ким Дніпри′щем, навпроти пр. Перева′лу (з лівого боку) і рук. Би′стрика (з правого боку). Довжина більше двох, ширина більше одного кілометра. В джерелах: Красный (ЯВ, 98). На острові росла шелюга, кора якої, як відомо має червоний (по-місцевому говірковому «красний») колір, – звідси й назва.

Кра′сний Кут¹ див. Малокатери′нівка

Кра′сний Кут², – ого, – а′, ч. – урочище, мис при виході р. Кі′нської в долину Великого Лугу (праворуч). У джерелах: Красный Куть (НИА, 154). Назва Кут означає «мис», а Кра′сний – від кольору глини (червона) на схилах високого берега. За легендами, в кінці 18 ст. тут було військове укріплення – резиденція князя Потьомкіна й відбулася жорстока битва між запорожцями і татарами (СМ, 227-229). Пізньої осені 1616-го року поблизу цього урочища П. Сагайдачний, повертаючись із чергового походу через Азовське море, Берду та Кінську, зустрів військо турецького паші Ібрагіма і вщент розгромив його (КО, 108).

Кра′сний Кут³, – ого, – а′, ч. – мис між високим східним берегом р. Базавлука′ при вході її в долину Великого Лугу та правим берегом пр. Підпільної. В джерелах: Красний Кут (ЯІ, т. 1, 68, 110). Назва такого ж походження, як і увипадку Кра′сний Кут². На думку Д. Яворницького, саме в цій місцевості протягом 1734 – 1775 рр. Знаходилася Красноку′тська (Нова′, Підпі′льненська чи Покро′вська) Січ (ЯІ, т. 1, 110). Мис відомий ще й під назвою Покро′вський. Тепер дуже розмитий.

Красногриго′рівка див. Червоногриго′рівка

Красногриго′рівський див. Червоногриго′рівський

Красногриго′рівські див. Червоногриго′рівські

Краснодніпро′вка див. Червонодніпро′вка

Краснодніпро′вський див. Червонодніпро′вка

Красноку′тівка див. Малокатери′нівка

Красноку′тська Січ див. Нова′ Січ

Кре′мсо, – а, ср. – озеро в Базавлу′зі. За даними А. Кащенка, знаходилося на правобережжі Дніпра, між м. Ні′кополем і с. Капулі′вкою, недалеко від озер Піскува′того та Василе′вого (КВЛ, 82). Ніякими іншими джерелами не засвідчується. Етимологія назви не ясна.

Крива′¹(1), – о′ї, ж. – протока у Попо′вських плавнях між р. Кі′нською і пр. Кушугу′мом, нижче ур. Мали′х Кучугу′р. У джерелах: Кривая (МС, 84). По ній улітку 1882 р. плавав човном А. Кащенко, досліджуючи урочища Вели′кі Кучугу′ри й Малі′ Кучугу′ри (КВЛ, 72). Названа за формою русла.

115

Крива′¹ (2), – о′ї, ж. – протока між пр. Ла′пинкою й оз. Рогува′тим недалеко від м. Ні′кополя (на південний захід). Названа за формою русла.

Крива′², – о′ї, ж. – ділянка р. Кі′нської навпроти с. Ба′лок, між Чо′рним бродом і ділянкою Піща′ним. Назва за формою (тут Кі′нська робила коліно зі сходу на північний захід).

Крива′³, – о′ї, ж. – озеро на правому березі р. Кі′нської, навпроти с. Кам’янсько′го. В джерелах: Крива′ (СНР, 30). Назва за формою водойми.

Крива′⁴, – о′ї, ж. – болото на Янчокра′цьких луках, між р. Кі′нською й ур. Мали′ми Кучугу′рами. Походження назви аналогічне випадкові Крива′³.

Крива′⁵, – о′ї, ж. – сага на р. Кі′нській біля залізничної станції Попо′вого. Назва за формою (тут русло ріки мало викривлення в бік ур. Вели′ких Кучугу′р).

Криве′¹ (1), – о′го, ср. – озеро в Бала′бинських плавнях навпроти уступу Річи′ще. В джерелах: Кривое (ЯВ, 191); Крыве (НП, 62). «Прозване того так, що покручене» (НП, 62).

Криве′¹ (2), – о′го, ср. – озеро на лівому березі Дніпра навпроти ур. Канівсько′го, недалеко від ур. Зду′мівки. В джерелах: Кривое (ЯВ, 191), Крыве (НП, 49). Назване за прізвищем (прізвиськом?) запорожця Кривого, який у кінці 18 – на початку 19 ст. мав біля нього зимівник (НП, 49). За словами А. Кащенка, водойма «уявляє з себе неначе затоку Дніпра, одбившись од котрого версти за дві вище Крутоярського острова, йде у товщу плавні кількома колінами на три з половиною верстви. Ушир це озеро має всього од кількох десятків до півтораста сажнів» (КВЛ, 63).

Криве′¹ (3), – о′го, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′му, навпроти смт. Малокатери′нівки, вище оз. Царьгра′да. Назва за формою. А. Кащенко говорить, що воно «лежить на дві версти нижче» Криво′го¹ (2) «і сполучається з ним маленькою протокою. Воно дуже вугласте і лежить неначе чотири пальці руки, у версту довжини всякий палець, і всього обсягає не менше, як півтори квадртових верств» (КВЛ,63).

Криве′¹ (4), – о′го, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської, навпроти залізничної станції Попо′вого. В джерелах: Криве (КВЛ, 70). Назва за формою.

Криве′¹ (5), – о′го, ср. – озеро на лівому березі р. Кі′нської, недалеко від м. Васи′лівки. Назва за формою.

Криве′¹ (6), – о′го, ср. – озеро в Канкри′нських плавнях недалеко від озера Ба′биного. В джерелах: Криве (КВЛ, 70). Назва за формою.

Криве′¹ (7), – о′го, ср. – озеро у Вищетара′сівських плавнях, на правому березі Дніпра. В джерелах: Кривое (ЯВ, 192). Назва за формою.

Криве′¹ (8), – о′го, ср. – озеро в Скеля′нських плавнях, на правому березі пр. Кушугуму, західніше ур. Вели′ких Кучугу′р. Назва за формою.

Криве′¹ (9), – о′го, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Іва′нівських плавнях. Назва за формою.

116

Криве′¹ (10), – о′го, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра недалеко від м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. В джерелах: Крывое (СНР, 30). Назва за формою.

Криве′¹ (11), – о′го, ср. – озеро в Базавлу′зі на лівому березі Дніпра, навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки. В джерелах: Кривое (ЯВ, 192). Назва за формою.

Криве′², – о′го, ср. – ділянка р. Базавлука′, що витягнулася (викривилася) дугою (звідси й назва) нижче с. Грушівки³ (2).

Криве′³, – о′го, ср. – урочище в Кушугу′мських плавнях біля оз. Криво′го¹ (2), де був колись зимівник запорожця Кривого.

Криве′ Діжу′рне, – о′го – ого, ср. – озеро в ур. Діжу′рній, між Васи′лівською і Скеля′нською дорогами, кілометрів чотири на південь від Дніпра. Перша частина назви – за формою, друга – за урочищем.

Криве′ Дніпри′ще (1),– о′го – а, ср. – протока на правому березі Дніпра між пр. Кумо′ю та р. Гру′шівкою, нижче с. До′брої Наді′ї. В джерелах: Дніприще Криве (СНР, 92). Колись була руслом Дніпра, через те й Дніпри′ще, а Криве′ – за формою.

Криве′ Дніпри′ще (2),– о′го – а, ср. – протока на правому березі Дніпра між протоками Ревуно′м (3) і Піскува′тою, недалеко від м. Ні′кополя. Походження назви таке ж, як і в випадку Криве′ Дніпри′ще (1).

Криве′ Колі′но¹, – о′го – а, ср. – ділянка Дніпра в Базавлу′зі між островами Братано′м і Сулимо′ю. Назва за формою (тут Дніпро робив крутий поворот спочатку на північний захід, а потім на південь).

Криве′ Колі′но², – о′го – а, ср. – урочище на правому березі Дніпра, навпроти його однойменної ділянки (звідси й назва), вище виходу з Дніпра пр. Павлюка′. В джерелах: Криве Коліно (КВЛ, 82).

Криве′ньке, – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, нижче оз. Підсте′пного. Відоме ще і як Мале′ Криве′. В джерелах: Мале Кривое (ЯВ, 193), Криве′ньке (КВЛ, 98). Назва за формою й протиставленням до сусіднього оз. Вели′кого Криво′го.

Криве′ць, Кривця′, ч. – бакай на лівому березі р. Кі′нської, недалеко від с. Зла′тополя. Місцеві жителі пояснюють походження назви так: "Криве′ць од того, що кривий» (ЧМ).

Криви′й, – о′го, ч. – лиман у Кушугу′мських плавнях на правому березі пр. Кушугу′му. Назва за формою.

Криви′й Бака′й, – о′го - я′, ч. – протока між пр. Межово′ю Плетени′хою і р. Кі′нською. В джерелах: Кривой Бакай (ВТК), Кривий Бакай (КВЛ, 73; СГУ, 286). Перша частина назви – за формою, щодо другої частини див. Бака′й¹.

117

Криви′й Кушугу′м, – о′го – у, ч. – ділянка пр. Кушугу′му між ділянками Гнили′м Кушугу′мом і Вели′ким Кушугу′мом біля смт. Балабиного. Перша частина назви – за формою, щодо другої частини див. Кушугу′м¹.

Криви′й Прогні′й, – о′го – о′ю, ч. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, навпроти с. Ушкалки.. В джерелах: Криви′й Прогні′й (СНР, 39). Перша частина назви – за формою, щодо другої частини див. Вели′кий Ма′р’їнський Прогні′й.

Кри′мська Ка′м’янка див. Ка′м’янка-Дніпро′вська

Кри′мський (1), – ого, ч. – шлях, що починався в с. Китайгороді (тепер Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.); переходив на правий берег Дніпра біля с. Романкового (тепер у межах м. Дніпродзержинська), потім тягся уздовж правого берега р. Базавлука′, перетинав р. Базавлу′к недалеко від теперішньої залізничної станції Чортомлика й тягся до м. Ні′кополя, звідти – через Дніпро, Вели′кий Луг, Ка′м’янське городище, рр. Білозе′рку¹, Рогачик і далі в татарські володіння (див. ЯІ, т.1, 36). Для Запорозької Січі мав виключно важливе військово-стратегічне й торгово-економічне значення; названий за краєм, у який пролягав (Крим).

Кри′мський (2), – ого, ч. – шлях (власне вітка Муравського шляху), що починався біля р. Вовчої (в районі теперішнього м. Павлограда) і йшов прямо з півночі на південь через нинішні сс. Зайцеве та Славгород (Дніпропетровщина), м. Вільнянськ (Запорізька обл.) до гирла р. Мокрої Московки (тепер район м. Запоріжжя), далі східним берегом Вели′кого Лу′гу через Бала′бине, Кушугум, Григорівку, р. Кі′нську, Кам’янське′, р. Карачокрак′, Васи′лівку; звідси – до р. Молочної, де знову з’єднувався з Муравським шляхом (див. ЯВ, 242). Походження назви те ж саме, що й у випадку Кри′мський (1). Називався ще й Чума′цьким, оскільки по ньому щосезону рухалися чумацькі валки. Для Запорожжя мав дуже важливе військово-стратегічне й торгово-економічне значення. В часи Нової Січі від Мики′тиного перевозу через Вели′кий Луг до нього підходив Би′тий шлях (там, де теперішнє с. Кам’янське′).

Кри′мський База′р див. Ка′м’янка-Дніпро′вська¹

Крини′ця, – і, ж. – балка, що була продовженням Больбаті′вського яру й виходила у Великий Луг поруч із р. Больбаті′вською. Довжина близько півкілометра. Під лівим (південним) схилом була криниця – від того й назва. Тепер балка майже повністю затоплена.

Крини′чна (1), – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (а тепер виходить до Каховського водоймища) зі східного степу між с. Ве′рхньою Крини′цею та р. Карачокра′ком. Довжина понад 7 км. Як свідчать джерела середини 19 ст., колись по ній текла р. Криничува′та (Криничеватая – ЗОТ, т. 3, 494). Тепер річка висохла. Балку теж інколи називають Криничува′тою. Назва від того, що по ній багато криниць.

Крини′чна (2), – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (а тепер виходить до Каховського водоймища) з південного степу на західній околиці с.

118

Зла′тополя. Довжина більше кілометра, дуже крута. Закінчувалася яром із кручами висотою до 7 м. У ній була криниця – звідси й назва. Місцева вимова: Крини′шна (ЧМ).

Криничува′та¹,– ої, ж. – річка, що колись текла балкою Крини′чною (1) і впадала в р. Карачокра′к на Попо′вських луках. У джерелах: Криничева′тая (ЗОТ, т. 3, 494). Походження назви таке ж як і в випадку Крини′чна (1). Тепер на місці річки струмок Сім Крини′ць.

Криничува′та² див. Крини′чна (1)

Кропи′вна,– ої, ж. – протока в Базавлузі десь між протоками Святою та Вели′кою Скаже′ною. Джерелами сер. 19 ст. Кваліфікується як ріка Крапивная й подається без точної локалізації (ЗОТ, т. 3, 494). Із пізніших джерел не відома. Названа, очевидно, від того, що заростала водяною кропивою.

Кропи′вне,– ого, ср. – озеро ліворуч від Васи′лівської дороги, північніше (приблизно на кілометр) від оз. Круто′го (1). Заростало водяною кропивою – звідси й назва.

Кру′гла, – ої, ж. – гряда навколо оз. Кру′глого (1). Названа за формою. В джерелах: Кругла гряда (НП, 63).

Кру′гле (1), – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′му, навпроти с. Примо′рського, північніше (приблизно на кілометр) від оз. Кропи′вного. В джерелах: Кругле (НП, 63). Назване за формою.

Кру′гле (2), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської нижче ур. Вели′ких Кучугу′р, навпроти с. Ске′льок. Назване за формою.

Кру′гле (3), – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі′нської недалеко від Густо′го лиману, навпроти с. Зла′тополя. Назване за формою.

Кру′гле (4), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Вищетара′сівських плавнях, між урочищами Ясено′вим й Осоко′ровою. З’єднувалося з Дніпром пр. Прі′рвою. В джерелах: Круглое (ЯВ, 192). Назване за формою.

Кру′гле (5), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської південніше оз. Довге′нького² (4), навпроти с. Ба′лок. Назване за формою.

Кру′гле (6), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської західніше оз. До′вгого (4), навпроти с. Благові′щенки. Назване за формою.

Кру′гле (7), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра між урочищами Сіркі′вкою та Вели′кою Пу′щею. Назване за формою.

Кру′гле (8), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра вище пр. Шара′ю, недалеко від м. Ні′кополя. В джерелах: Круглое (ЯВ, 192). Назване за формою.

Кру′гле (9), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра недалеко від оз. Кру′глого (8). В джерелах: Круглое (ЯВ, 192). Назване за формою.

119

Кру′гле (10), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра, південніше оз. Підсте′пного. В джерелах: Кругле (КВЛ, 98). Назване за формою.

Кру′глий¹, – ого, ч. – лиман у Біле′ньківських плавнях навпроти г. Ли′сої (1). В джерелах: Круглый (ЯВ, 191). Названий за формою.

Кру′глий² (1), – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Прорізно′го (Черниші′вського), під лівим берегом, був покритий густими кущами. В джерелах: Круглый (ЯВ, 104). Названий за формою.

Кру′глий² (2), – ого, ч. – острів на Дніпрі, під лівим берегом навпроти пр. Свято′ї. Очевидно, це той самий острів, що на карті Р. Заноні 1767 року позначений як Святий (Swiaty). У джерелах: Круглый (ЯВ, 98). Названий за формою.

Кру′глик¹(1), – а, ч. – озеро на правобережжі Дніпра у Вищетара′сівських плавнях, на захід від оз. Кру′глого (4). З’єднувалося з рук. Нажо′рою пр. Прогно′єм. Назва за формою, утворена від прикметника «круглий» з допомогою суфікса –ик.

Кру′глик¹(2), – а, ч. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Благові′щенських плавнях. Походження назви таке ж, як і в випадку Кру′глик¹(1).

Кру′глик², – а, ч. – острів, що омивався з півночі пр. Темрюко′м, зі сходу р. Кі′нською, з півдня пр. Рябко′м, а з заходу Дніпром. За Д. Яворницьким, мав до 2 верст довжини й 335 сажнів ширини, щороку збільшувався в довжину і зменшувався в ширину (ЯВ, 97). Походження назви таке ж, як і в випадку Кру′глик¹(1).

Кру′глик³, – а, ч. – гряда біля однойменного озера в Благові′щенських плавнях. Назва від озера.

Кру′глик⁴(1), – а, ч. – лісовий масив на правому березі пр. Кушугу′му, навпроти гирла б. Виногра′дної. Зберігався до початку 20 ст. Д. Яворницький характеризував його так: «прекрасний дубовий ліс Круглик, здалеку схожий ніби на корону» (ЯЗ, ч. 1, 270). В цьому лісі був запорозький зимівник з пасікою; коли почали землю ділити між панами (кінець 18 ст.), його господар подався за Дунай (НП, 62). Походження назви таке ж, як і в випадку Кру′глик¹(1).

Кру′глик⁴(2), – а, ч. – лісовий масив на правому березі р. Кі′нської в Благові′щенських плавнях. Походження назви таке ж, як і в випадку Кру′глик¹(1).

Кру′глик⁵, – а, ч. – місцевість, берегове заокруглення (звідси й назва) там, де ділянка р. Кі′нської Перева′л виходить із Дніпра (на захід від Во′дянських Кучугу′р).

Крута′ ¹, – о′ї, ж. – протока в Ба′лківських плавнях між озерами Си′лчиним та Баглує′м. Русло мало круті звинини – звідси й назва.

120

Крута′², – о′ї, ж. – балка, що входила у Великий Луг (а тепер виходить до Каховського водоймища) з північного степу в районі с. До′брої Наді′ї. Має дуже круті схили – звідси й назва. Іноді її називають ще й Круте′нькою.

Крута′ Жбу′рівка, – о′ї, – и, ж. – ділянка пр. Жбу′рівки навпроти смт. Малокатери′нівки, де була крута звивина русла (звідси й назва). В деяких джерелах (напр., СГУ, 295 та СНР, 78) подається як окрема ліва протока Дніпра, що є помилкою.

Круте′ (1), – о′го, ср. – озеро між Васи′лівською дорогою і пр. Кушугу′мом, з кілометр південніше оз. Кропи′вного. Назва пов’язана з характером берега водойми (крутий).

Круте′ (2), – о′го, ср. – озеро між пр. Богуше′м і р. Кі′нською недалеко від залізничної станції Попо′вого. В джерелах: Круте′ (СНР, 43). Походження назви таке ж, як і в випадку Круте′ (1).

Круте′ (3), – о′го, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, навпроти с. Сули′цького. В джерелах: Крутое (ЯВ, 193). Походження назви таке ж, як і в випадку Круте′ (1).

Круте′нька (1), – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Кавського водоймища) зі сходу в смт. Малокатери′нівці. Довжина з півкілометра. Має круті схили – звідси й назва.

Круте′нька (2), – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Кавського водоймища) з південного степу в районі с. Зла′тополя. Довжина до затоплення плавнів метрів 200 – 300, тепер значно менше. Має круті схили – звідси й назва.

Круте′нька (3) див. Крута′ ²

Круте′нька (4), – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Кавського водоймища) зі сходу біля с. Ба′биного. Довжина не більше 200 метрів, схили круті – звідси й назва.

Круте′ньке¹(1), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Кле′йнівських плавнях, недалеко від оз. Балбу′тиного. В джерелах: Крутенькое (ЯВ, 192). Назва пов’язана з характером берегів водойми (круті, крутенькі).

Круте′ньке¹(2), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки, неподалік від оз. До′вгого (10). Походження назви таке ж, як і в випадку Круте′ньке¹(1).

Круте′ньке², – ого, ср. – яр, що виходить до р. Кі′нської в с. Примо′рському. На дні багато джерел. Місцеві жителі вважають його чарівним, оскільки тут, буцімто, водяться фантастичні блакитні птахи (ЧМ). В яру невеликі, але дуже круті кручі, – звідси й назва.

Крути′й¹, – о′го, ч. – яр, що виходить до Великого Лугу з південного степу нижче р. Мая′чки. Фіксується джерелами кінця 18 ст. як яръ Крутой (АОТ). В пізніших джерелах не згадується. Локалізувати сьогодні його важко,

121

оскільки південний берег Каховського водоймища дуже розмитий і різко змінив свої обриси. Названий був, очевидно, за характером боків – круч.

Крути′й², – ого, ч. – берег (ділянка правого берега) Дніпра (Каховського водоймища) між с. Біле′ньким і с. Червонодніпро′вкою довжиною близько 8 км. Назва за ознакою крутий, обривистий.

Крути′й Куто′к, – о′го Кутка′, ч. – урочище на правому березі р. Кі′нської, навпроти залізничної станції Пла′внів. Тут крута звивина ріки утворювала кут – звідси й назва.

Крути′й Перева′л, – о′го – у, ч. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Благовіщенських плавнях. У джерелах: Крутий Перевал (СНР, 43). Перша частина назви – за характером берегів, друга від того, що через озеро в час повені вода переливалася («перевалювалася») із плавневих проток у р. Кі′нську.

Крути′й Шиш, – о′го – а′, ч. – ділянка пр. Шиша′ в Кушугу′мських плавнях, починаючи від Дніпра й кінчаючи місцевістю біля л. Закля′того. Спекотного літа протока подекуди пересихала, тому ця її ділянка ставала на певний час озером. Перша частина назви – за характером берегів, щодо другої частини – див. Великий Шиш.

Крути′й Яр, – ог′о – у, ч. – глибока, з стрімкими схилами балка (звідси й назва), що виходить до Дніпра з північного степу нижче б. Канівсько′ї. Довжина до 3 км. Була улюбленим урочищем запорожців. За переказами, в кінці 18 – на початку 19 ст. тут жили козаки Камінник (був характерником) і Харсун. Як почали ділити землю панам, перший подався на Кубань, а другий переселився в м. Олександрівськ (Запоріжжя) (НП, 17-18). 10 січня 1885 р. Я.Новицький записав від жителя с. Підсте′пного (тепер с. Примо′рське) Василя Джерелівського (84 роки) про балку ось який спогад: «В Крутому Яру – ліс, кручі і таке місто затишне, що Бог його зна де вже такого й найти! В Яру й побіля Яру запорожці, кажуть, всю зиму пасли табуни коней і скот. У них тут були й хати, й землянки, і садки, й пасіки. Уже слободи почали селиться за Катерини, уже відовсюди й козацтво перебралось у Чорноморію, а в Крутому Яру ще багато оставалось запорожців. Так у землянках і скалатали останній вік. Багатий і хлібосольний був народ! Полягло все, тіко пам’ять осталась та ще кажуть, допропасти в землі лежить нерушимих кладів. Гроші деякі люди находили і розжилися, тіко таяться... Давно колись у Крутому Яру щось тужило, – сумно було, а тепер сумують та тужать по козаках пугачі!..» (НП, 26-27). Влітку 1916 року в балці побував А.Кащенко, після чого писав: «Найчарівнішим місцем між Хортицею та Лисою горою треба вважати Крутий Яр. Глибокі, вкриті дубовим лісом та терниками, кручі сього Яру неначе ховають у собі таємницю минулого життя сих місць, криниці ж з джерелами холодної, мов лід, і прозірної, мов кришталь, води надають йому вигляд привітного затишку... Ліс із Крутого Яру в давні часи виходив на гору і слався по степу, до року ж 1916 він додержався тільки в самому байраці; побіля нього

122

ж, горою, лишилися тільки поодинокі груші» (КВЛ,33). Тепер же від колишньої краси Круто′го Я′ру немає й сліду.

Круті′,– и′х, мн. – група невеликих лугових озер пр. Кушугу′му, навпроти смт. Малокатеринівки. Малі круті береги – від того й назва.

Крутоя′рівське див. Крутоя′рське

Крутоя′рське, – ого, ср. – лісництво, що опікується лісонасадженнями (закладені в кінці 40-х років 20 ст.) на схилах правого берега Дніпра по обох боках балки Круто′го Я′ру (звідси й назва). Площа понад 750 гектарів. Ростуть біла акація, зрідка – дуб. Вважається мисливським заповідним господарством. Водяться зайці, лисиці й дикі кози. На території лісництва знаходяться бази відпочинку деяких запорізьких підприємств. Називається ще й Крутоя′рівським.

Крутоя′рський див. Ви′щий Просере′д

Крутува′те, – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Скеля′нських плавнях, недалеко від л. Крутува′того. В джерелах: Крутоватое (ЯВ, 192). Назва мотивована характером берегів водойми (круті, крутуваті).

Крутува′тий, – ого, ч. – лиман на правому березі р. Кі′нської, в Скеля′нських плавнях, нижче л. Скелюва′того. В джерелах: Крутоватый (ЯВ, 192), Крутоватий (КВЛ, 70). Назва вказує на характер берегів водойми.

Крутя′ка¹ (1), – и, ч. – протока, що з’єднувала оз. Дурне′ з ділянкою Річи′ща Бугає′м навпроти с. До′брої Наді′ї. Назва являє собою афективне утворення від прикметника «крутий» (протока мала дуже круті береги) з допомогою суфікса -ак- (-як-).

Крутя′ка¹ (2), – и, ч. – протока, що з’єднувала оз. Царгра′д (2) із пр. Рівчако′м навпроти с. Іва′нівки. Походження назви таке ж, як і в випадку Крутя′ка¹ (1).

Крутя′ка², – и, ч. – затока на правому березі однойменної протоки (звідси й назва) біля с. До′брої Наді′ї.

Крутя′ка³, – и, ч. – тоня на Бугає′ві (ділянці Річи′ща) біля с. Іллі′нки. Знаходилася зараз же за перекатом, де з порога падала вода й утворювала вир, крутіж, – звідси й назва.

Крутько′,– а′, ч. – протока в Базавлу′зі між озерами й болотами вище л. Вели′ких Вод. У джерелах: Крутько (ЯВ, 181). Русло мало круті звивини, крутилося – від того й назва (в місцевих говірках «крутько»– це той, що крутиться).

Кру′чене, – ого, ср. – протока в Скеля′нських плавнях. Виходила з пр. Кушумбе′та нижче ур. Вели′ких Кучугу′р і, пробігши з півкілометра на південний захід, розділялася на дві вітки: одна через пр. Вели′кі Осо′ки прямувала до пр. Зато′ну¹ (1), а друга на південь і впадала в р. Кі′нську. Назва вказує на форму русла (звивисте).

123

Кру′чений, – ого, ч. – бакай на правому березі р. Кі′нської, навпроти с. Ске′льок. Назва вказує на форму водойми.

Крючо′к, Крючка′, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Ціка′виного. За даними Д. Яворницького Крючокъ мав 0,5 версти довжини і 100 сажнів ширини (ЯВ, 97). Називався за прізвищем рибалки Крючка. Паралельна назва – Я′ковлівський (колись належав поміщикові Яковлєву).

Крячи′ха¹, – и, ж. – бакай у Кушугу′мських плавнях недалеко від оз. Дзіндзьо′хи. З’єднувався з пр. Жбу′рівкою (ділянкою Круто′ю Жбу′рівкою). Улюблене місце болотяних птахів крячків – звідси й назва.

Крячи′ха², – и, ж. – гатка на однойменному бакаєві (звідси й назва) в Кушугу′мських плавнях.

Кузьмина′, – о′ї, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу з південного заходу в с. Ро′за Люксембу′рг. Тепер повністю затоплена. Довжина близько двох кілометрів. Названа за іменем гайдамаки Кузьми, стан якого був колись у сусідньому лісі. Про Кузьму та його вчинки записано кілька переказів у с. Ба′лках (див. СМ, 163-166). Називалася ще й Хуторя′нською (с. Ро′за Люксембу′рг вважалося хутором).

Кузьмине′, – о′го, ср. – урочище в гирлі б. Кузьмино′ї. Походження назви таке ж, як і в випадку Кузьмина′.

Кузьми′нський, – ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кінської, навпроти гирла б. Кузьмино′ї, між с. Єлизаве′тівкою та с. Благові′щенкою. З р. Кі′нською з’єднувався пр. Рівчако′м на ділянці Про′різі. Походження назви таке ж, як і в випадку Кузьмина′.

Куку′нка див. Клоку′нка

Кума′, – и′, ж. – протока на сході Вели′кої Пу′щі. З’єднувала плавневі озера з пр. Тара′сом навпроти с. Іллі′нки. В джерелах: Кума (ЯВ, 133; МС, 85; КВЛ, 76; СГУ, 301). В основі назви, очевидно, іменник – загальна назва «кума».

Кумі′вка, – и, ж. – урочище між Дніпром і пр. Змі′йкою, недалеко від гор. Вели′кого. За переказами, назва пов’язана з двома кумами-рибалками, яким у цьому місці трапилась якась пригода.

Ку′нделі, – ів, мн. – куток с. Червоногриго′рівки, затоплений Каховським водоймищем. Назва походить від слова «ку′ндель», що значить «собака-вівчарка» (СГ, т.2, 325). Кажуть, що саме таких собак було багато по дворах мешканців того кутка.

Ку′пиха, – и, ж. – озеро між гирлом б. Дубо′вої¹(1) та залізничною платформою Осетрі′вкою на південний околиці смт. Кушугу′му. Утворилося після затоплення плавнів. Назване за прізвищем (Ку′па) одного з тутешніх мешканців, який живе біля озера.

Кургу′тове, – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Іва′нівських плавнях, південніше оз. Карачкува′тго. Місцеві жителі виводять назву від прізвиська рибалки Кургу′та, але цілком можливо, що в її основі

124

лежить тюркізм куру (куруг), що значить «сухий» (СР, т. ІІ, ч. 1, 926 – 930), тим паче, що водойма, дійсно, пересихала.

Курцемаль – городище в ур. Вели′ких Кучугу′рах, яке Е. Лясота ще 1594-го року називав «стародавнім» (МИЮР, 185). Д. Яворницький висловлював припущення, що це залишки колишньої столиці степових татарських володінь, яку згадує С. Мишецький у своїй «Історії про козаків запорозьких...» під назвою Самис (ЯВ, 167). У ній було нібито біля сімдесяти мечетей. Латинкою (в того ж таки Е. Лясоти) назва передавалася як Kurzemal. Не виключено, що в основі топоніма лежать два тюркські корені: куру (куруг), який означає «сухий» (СР, т.ІІ, ч.1, 926 – 930) і емель із значенням «широкий, сідловидний перевал» (УГП, 198 – 199). Ця етимологія повністю узгджується з характером місцевості. Городище відоме ще й під назвою Кучугу′рське. 1953-го року його досліджував археолог В.Й. Довженок. Ним на піщаній площі в 10 гектарів, а також на ближніх околицях урочища виявлено залишки (переважно фундаменти) близько 50-и житлових і культових споруд, знайдено багато предметів золотоординського побуту, монет та ін. Все це датоване 14 – 16-им століттями. Вчений прийшов до висновку: на Вели′ких Кучугу′рах було середньовічне татарське місто. Він припускає, що це той самий Мамаїв Сарай (Мамаевъ Сарай), про який читаємо в «Книзі Великому Креслюнку» першої половини 17-го ст. (див. ДТМ, 175 – 193). В історичній пам’яті місцевого населення й досі зберігається легенда про якусь турецьку фортецю («кріпость») на Вели′ких Кучугу′рах (див. СМ, 105 – 107). Можливо, це легенда про Курцемаль-Самис-Мама′їв Сара′й?

Ку′рячий, – ого, ч. – невеликий острів під правим берегом Дніпра біля с. Вищетара′сівки, поряд із Верхньотара′сівським перевозом. Місцеві жителі назву острова пояснюють так: «Він був недалеко

од берега, так що на його й кури перелітали. Од того й Курячий».

Кут¹ див. Гру′шівський Кут

Кут², – а′, ч. – яма на пр. Річи′щі (ділянка Буга′й) біля с. Іллі′нки. Являла собою невелику затоку, береги якої сходилися під кутом (звідси й назва).

Кутахо′ве, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Кле′йнівських плавнях, навпроти с. Арха′нгельського, поряд з оз. Балбу′тиним. У джерелах: Кутахово (ЯВ, 192). Назване, мабуть, за прізвищем або прізвиськом Кута′х.

Ку′тик, – а, ч. – місцина на правому березі р. Базавлука′ біля с. Гру′шівки³ (2), де знаходилося запорозьке козацьке кладовище. Тепер затоплена. Влітку 1886-го року Д. Яворницький бачив тут надмогильний кам’яний хрест із написом «Зде опочивае рабъ божій демьянъ мукосей козакъ куреня титаровского преставися року 1732 марта 8 дня». Назва являє собою зменшувальну форму іменника «кут» у значенні «частина якої-небудь території, місцевості» (СУМ, т. IV, 417).

Кутучу′ма див. Кушугу′м¹

125

Ку′ца¹, – ої, ж. – протока на правому березі Дніпра між рук. Річи′щем та оз. Широ′ким, у Червоногриго′рівських плавнях. Була короткою, «куцою», звідси й назва.

Ку′ца², – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (Базавлу′гу), а тепер виходить до Каховського водоймища зі східного степу в районі с. Ба′биного. В джерелах: Куцая (ВЯ, 210). Коротка, «куца» – звідси й назва.

Кучеря′ве, – ого, ср. – озеро на правобережжі Дніпра в Кле′йнівських плавнях, навпроти с. Арха′нгельського, недалеко від оз. Балбу′тиного. В джерелах: Кудрявое (ЯВ, 192). По берегах водойми росли кущі, кучеряві верби – від того назва.

Кучугу′м див. Кушугу′м¹

Кучугу′мка див. Кушугу′м¹

Кучугу′мовка див. Кушугу′м¹

Кучугу′ри, Кучугу′р, мн. – спільна назва всіх піщаних пагорбів, які були колись у Великому Лузі та на його південному березі. Див. Вели′кі Кучугу′ри¹, Во′дянські Кучугу′ри, Ка′м’янські Кучугу′ри та Малі′ Кучугу′ри. В джерелах: Кучугуры (НП, 58, 64; ЯВ, 160 – 161), Кучугури (КВЛ, 70; СНР, 44; АВ, 43).

Кучугу′рка, – и, ж. – висока піщана гряда біля р. Кі′нської навпроти с. Ба′лок. Пісок тут лежав дюнами, кучугурами – від того й назва.

Кучугу′рний, – ого, ч. – острів на Дніпрі (під лівим берегом на території колишнього Катеринославського повіту, нижче о. Піскува′того). Його подає Д. Яворницький (див. ЯВ, 78), посилаючись на карту-план Дніпра 1780 року. Очевидно, мав вигляд піщаних кучугур – звідси й назва.

Кучугу′рське див. Курцемаль

Кучу′жбине, – ого,ср. – озеро на правому березі Дніпра в Кле′йнівських плавнях, навпроти с. Арха′нгельського, недалеко від оз. Балбу′тиного. В джерелах: Кучужбино (ЯВ, 192). Назване, очевидно, за прізвищем або прізвиськом Кучу′жба.

Кучуку′м див. Кушугу′м¹

Кучу′м див. Кушугу′м¹

Кучу′ри див. Кочого′ри

Куши′нівка, – и, ж. – хутір на лівому березі Дніпра нижче рук. Грузько′ї, з кілометр північніше ур. Ковалі′в. Кажуть, що тут жив якийсь Куши′н (від того й назва). Існував до затоплення плавнів. Жителі переселилися до с. Біле′нького.

Куширува′те (1), – ого,ср. – озеро на лівому березі Дніпра навпроти с. Вищетара′сівки, недалеко від оз. Близнюкі′в (кілометрів за два на південний схід). Відоме ще й під назвою Кушурува′те. В джерелах: Кушуруватое (ЯВ, 191), Куширувате (КВЛ, 73). Заростало водяною кропивою («куширем») – звідси й назва.

126

Куширува′те (2), – ого,ср. – озеро в Базавлу′зі на правобережжі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. Походження назви те ж саме, що й у випадку Куширува′те (1).

Кушугу′м¹, – у, ч. – протока, що сполучала р. Мо′кру Моско′вку з р. Кі′нською. Мала таке русло: від р. Мо′крої Моско′вки (майже біля гирла цієї річки, там, де тепер парк Дубовий Гай у м. Запоріжжі) в південно-західному напрямку до Дніпра′; сполучившись із Дніпро′м, зараз же відходило від нього на південь і йшло в Бала′бинські плавні, потім підступало до півнчно-східного берега Великого Лугу на околиці нинішнього смт. Кушугу′му й попід цим берегом тяглося аж до гирла б. Дубо′вої¹ (1), звідси різко повертало на захід, а кілометра через півтора – на південь; перерізавши оз. Ли′зине, обходило ур. Вели′кі Кучугу′ри (по праву руку); пересікало озера Рясне′ й До′рошеве, а далі плавно завертало на південний схід і входило в л. Кушугу′мський, через останній трохи вище с. Ске′льок сполучалося з р. Кі′нською. Довжина більше 30-и км, ширина від 10 до 100 м, глибина від 0,5 до 6 м. На сьогодні збереглася лише та частина протоки, що тягнеться вздовж залізничного насипу навпроти смт. Кушугу′му (кілометрів зо 2); північна майже повністю засипана намивними пісками в зв’язку з будівництвом заводів та нового житлового масиву м. Запоріжжя, а південна затоплена Каховським водоймищем. Деякі автори допускають різні помилки, говорячи про цю протоку. Так, наприклад, О. Афанасьєв-Чужбинський називає Кушугум ділянкою протоки Осетрі′вки, яка впадає в Дніпро (АП, 163). Д. Яворницький твердить,що Кушугу′м впадає в р. Кі′нську через пр. Кушумбе′ту й л. Дурни′й (ЯВ, 185 – 186). Для В. Фоменка Кушугу′м – це «один з рукавів р. Конки, який протікав по зовнішньому кордону Великого Лугу (?!) до Дніпра» (ФН, 51). О. Стрижак визначає його як ліву притоку Дніпра (СГУ, 307). Місцеві жителі протоку теж сприймали за річку. Я. Новицький 19.12.1884 року в м. Олександрівську (Запоріжжі) про Кушугу′м записав ось що: «Кушугум – річка взялась із Московки; вона узенька та глибока була спрежду, – така вона й тепер. Колись по ній ріс очерет, як ліс, і водились бобри й віднихи (видри). Біля Кушугуму, над кручами, де тепер німецький Шенвіз (колонія), жили колись турки; жили вони, кажуть, в ямах, як собаки: накида туди бур’яну, трави, листя та й зимує. Це давно діялось: як ще границя турецька була по Оріль-річку. Там, де тепер городи й хати Шенвіза (південна околиця м. Запоріжжя – В.Ч.), над Кушугумом, було турецьке кладовище. Запорожці, як зігнали турка, поселились скрізь по плавнях, де високі гряди. У них була велика сила коней, скоту, а деякі діди-сидні дуже кохалися в бджолах. І козацьке кладовище було, кажуть, в кінці Шенвіза, понад Кушугумом, біля турецького» (НП, 44 – 45). Д. Яворницький та А. Кащенко зазначають, що Кушугум звивистий, улітку й восени пересихає, а тому поділяється на окремі ланки-плеса (ЯЗ, ч.1, 267; КВЛ, 52). Відомості про те, що по берегах протоки жили запорожці, подають не тільки місцеві народні перекази, а й історичні документи (СІ, ч.1, 197). Жоден із гідрооб’єктів

127

Великого Лугу не має в своїй назві стількох варіантів, як їх має Кушугу′м. Вони фіксуються джерелами 18-20 століть: Кушугумъ (СО, 70; СІ, ч.1, 197; ЯВ, 185; ЯЗ, ч.1, 267; НП, 44; МС, 83), Кушугум (КВЛ, 4, 51; ФН, 51; СНР, 36; ЯТС, 88; ТНР, 256; СГУ, 307; ГУ, 167), Кошугумъ (ЗОТ, т.3, 494; МС, 83), Кошогумъ (МС, 83), Кошоумъ (АЮЗР, ч. VII, т.2, 84), Кучугумъ (СІ, ч.3, 131; ЯВ, 185; МС, 83), Кучукумъ (БЧ, ч.2, 64), Кушугуръ (карта І. Ісленьєва 1779 р., див. додатки до ЯВ), Кучумъ (КЗ), Кутучума (ВЕГ, 40, 76), Кучугумка, Кучугумовка (НИА, 36). Не виключено, що серед наведених гідронімічних варіантів трапляються помилкові написання (такі, скажімо, як Кутучума або Кушугуръ). Є різні думки щодо походження назви протоки. Д. Яворницький вказував на чотири можливі її етимології з тюркськомовними основами: 1) від «кузгун» із значенням «ворон» (ЯЗ, ч.1, 267); 2) від «кочкум», що значить «баранячий пісок»; 3) від «коджакум» із значенням «крупний пісок» і 4) від «кушмак» – «з’єднувати» (звідси Кушугу′м – «місце, де з’єднуються ріки») (ЯВ, 185 – 186). О. Трубачов припускає, що в основі назви маємо два тюркізми, а саме: «кучук» і «кум», тобто «дрібний пісок» (ТНР, 207). О. Стрижак вважає, що гідронім слід виводити із тюркського «кушум» («кошум») і тлумачити як «з’єднувач», «протока» чи «біжівка» (СНР, 37). Звичайно, остання етимологія з усіх нведених здається найбільш імовірною, але, ясна річ, не доконечною. На нашу думку, можна було б прийняти й такі етимології (всі теж із тюркськомовними основами): 1) від «куш» («птах») (СР, т.ІІ, ч.1, 1022) і «гум» («пісок») (МСГТ, 165), тобто «пташиний пісок» (дійсно, на піщаних берегах Кушугу′му, особливо в районі ур. Вели′ких Кучугу′р, дуже любили збиртися різні плавневі й лугові птахи); 2) від «кошум» («біг», «течія») (СР, т.ІІ, ч.1, 643) і «гум» («пісок»), тобто «той що біжить у піски» або «той, що біжить серед пісків»; 3) від «кош» («коч»), що значить «кочовище», «стан», «тирло», «тимчасове житло пастухів» (МСГТ, 297, 299) і «гум» («пісок») – отже, «кочовище (стан, табір, тирло і т.п.) на піску»; 4) від «кошкакум» із значенням «голі піски, що перевіваються вітром і не заростають рослинністю» (МОТ, 222); 5) від «каш» чи «кош» із значенням «високий, крутий берег, вал, пагорб» (МОТ, 289) і «гум» («пісок»), тобто «той, що має високий (крутий) піщаний берег». Протока поділялася на кілька частин (відрізків): Гнили′й Кушугу′м або Гниля′к, Криви′й Кушугу′м, Вели′кий Кушугу′м, Во′вче Го′рло, Ка′рпине, Лозува′тка, Корчува′те або Корцюва′те, Лахно′ве,

Паперу′шка та Різни′чка.

Кушугу′м², – у, ч. – татарське військове укріплення (фортеця), яке, за даними О. Стрижака (СНР, 37), в 1770 р. знаходилося на Кучугу′рах (очевидно, в ур. Вели′ких Кучугу′рах на місці колишнього Курцемаля чи Самиса). Назва, безперечно, від пр. Кушугу′му.

Кушугу′м³, – у, ч. – селище міського типу Запорізького району Запорізької області на північно-східному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища), понад однойменною протокою (її ділянкою Вели′ким Кушугу′мом) (звідси й назва). Засноване 1770 року на місці зимівників запорожцями й називалося спочатку Кушугу′мівкою. 1775 року подароване

128

царицею князеві Потьомкіну й закріпачене. З 1781 року перейшло у власність небоги князя графині Катерини Скавронської-Енельгард і було перейменоване на Вели′ку Катери′нівку (в противагу сусідній слободі цієї ж володарки Малі′й Катери′нівці). Під цією офіційною назвою проіснувало до 1920 року, потім стало іменуватися знову Кушугу′мівкою, а по війні – Кушугу′мом. У живому народному мовленні й досі зберігаються стара назва Кушугу′мівка та її варіант Кушу′мівка. Як свідчать історичні документи, закріпачені козаки та їх родини не змирилися зі своїм становищем і впродовж багатьох років бунтували. 1839 року вони відрядили своїх послів Панаса Грицая та Семена Прудника до отамана Азовського Козацького Війська Йосипа Гладкого з проханням прийняти всю кушугумівську громаду під його руку. Коли ж отман відмовив, бунтарі були жорстоко покарані, а їх село продали новому поміщикові – тодішньому міністрові фінансів Російської імперії графові Канкрину (НИА, 31). Пам’ять про Запорозьку Січ і колишню волю завжди жила в душах кушугумівців. Вони зберегли багато легенд та переказів про козаччину, Великий Луг, славних запорозьких ватажків. Частину цих уснопоетичних творів записав у Кушугумі наприкінці 19 ст. Я. Новицький (див. НП, 47 – 55, 58 – 59, 60, 62 – 64, 102). Протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть селище дуже розрослося за рахунок переселенців; особливо інтенсивно його дозаселення відбувалося після затоплення Великого Лугу. Тепер воно складається з чотирьох масивів: власне Кушугу′му (старої Кушу′гумівки), виселка Зразко′вого (північна, зовсім нова частина), кутків Дубо′вої ( в гирлі однойменної балки) та Осетрі′вки (південна частина), що понад однойменною протокою. Джерелами фіксуються такі назви селища: Кушугумивка (НП, 51, 57), Кушугумівка (КВЛ, 53), Кушугумовка (МКС, 310; НП, 56; НИА, 154; ЯЗ, ч.1, 268), Большая Катериновка (АП, 163; ЯЗ, 268), Большая-Екатериновка (НИА, 154), Больше-Екатериновка (НП, 56), Велика Катеринівка (КВЛ, 53), Кушугум (КІМ, 77; ЯТС, 88; ФН, 51 – 52).

Кушугу′м⁴, – у, ч. – залізнична станція на північно-східному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища), на перегоні Запоріжжя – Мелітополь Придніпровської залізниці, біля смт. Кушугу′му (звідси й назва).

Кушугу′мівка див. Кушугум³

Кушугумівське, – ого,ср. – лісництво, що опікувалося лісовими масивами в Кушугу′мівських плавнях. Існувало до затоплення Великого Лугу. Назване за плавнями. Іменувалося ще й Кушугу′мським.

Кушугу′мівський див. Кушугу′мський

Кушугу′мівські, – их, мн. – плавні між пр. Кушугу′мом та Дніпром навпроти смт. Кушугу′му. Протягом 1953 – 1956 рр. були знищені. Названі за селищем. Відомі ще і як Кушугу′мські.

Кушугу′мське див. Кушугум′ський

Кушугу′мський, – ого, ч. – лиман, що знаходився східніше л. Дурно′го, вище с. Ске′льок. Через нього протікала пр. Кушугу′м (від цього й назва), йдучи

129

на з’єднання з р. Кі′нською. Відомий ще й під назвою Кушугу′мівський. Дехто з місцевих жителів вважає його озером (Кушугу′мське).

Кушугу′мські див. Кушугу′мівські

Кушугу′р див. Кушугум¹

Кушумбе′т, – у, ч. – протока, що з’єднувала пр. Кушугу′м із л. Дурни′м нижче південно-західних піщаних схилів ур. Вели′ких Кучугу′р. У джерелах: Кушумбет (СНР, 36), Кушумбета (ЯВ, 185). Назва має явно тюркське походження. До її складу входять, очевидно, три елементи: «кош», «гум» і «бет», що можна перекласти як «схил піщаного кочовища» або «притока біля піщаного кочовища». В тюркських мовах слово «бет» («бот», «бут») означає «схил гори», «укіс», «бік пагорба» (МСГТ, 83; КПТ, 212) або «притока» (ГИГТ, 50). До речі, в Оренбурзькій області

(тюркськомовний топонімічний ареал) є річка Гумбет (тобто «піщана притока») (МТН, 177), назва якої семантично, без сумніву, пов’язана з великолузьким Кушумбетом. Жителі навколишніх сіл називали протоку ще й Шапова′ловим Кушугу′мом (буцімто, через те, що на її березі був стан рибалки Шапова′ла).

Кушумбе′та див. Кушумбе′т

Кушу′мівка див. Кушугу′м³

Кушу′р див. Кушурува′та

Кушурува′та, – ої, ж. – протока між пр. Рогово′ю Плетени′хою і пр. Прогно′єм¹ (5) у Благові′щенських плавнях. За джерелами: Кушуруватая (ЯВ, 186), Кушурувата, Кушуръ (МС, 84), Кушурувата (СНР, 50). Заростала кушурем (куширем), тобто водяною кропивою – звідси й назва.

Кушурува′те див. Куширува′те (1)

Кущі′вське, – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Клоку′нки недалеко від гор. Вели′кого. Було займищем якогось рибалки Куща′ (прізвище) – звідси й назва.

Л

Лада′ни, – ів, мн. – один із кутків с. Ске′льок. Названий за родинним прізвиськом (Лада′ни) його мешканців.

Ла′пине, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, західніше (приблизно з кілометр-півтора) оз. Корчакува′того, що навпроти с. Іва′нівки. Відоме ще і як Ла′пинка. Назва походить від прізвища Ла′па.

Лапи′нине, – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Ла′пинки, навпроти с. Сули′цького. В джерелах: Лапинино (ЯВ, 193). Походження назви аналогічне випадкові Ла′пинка¹.

Ла′пинка¹, – и, ж. – протока, що виходила з Дніпра (його рукава чи ділянки Орло′вої) зараз же за Мики′тиним рогом і прямувала північним берегом Великого Лугу на захід; недобігши кілометрів зо два до р.

130

Чортомлика′, плавно завертала на південь і, пробігши так кілометрів сім-вісім, біля с. Капулі′вки зливалася з пр. Ска′рбною. Літньої пори мала 80 сажнів ширини і 1,5 аршина глибини (ЯВ, 180). В джерелах: Лапинка (АРД; ЯТО, 392; МС, 85; МП, 101; КВЛ, 4, 47; СГУ, 310), Лапынка (НП, 34), Лапанка (ПВЛ, 312; очевидно, з коректорським недоглядом). Іноді називалася Мо′крою Ла′пинкою (на противагу Сухі′й Ла′пинці). В Д. Яворницького також знаходимо: Мокрая-Лапинка (ЯВ, 180). Ділянку від с. Сули′цького до повороту на південь звали Підсте′пною Ла′пинкою (текла попід степом). Гідронім походить, мабуть, від запорозького козацького прізвища або прізвиська Ла′па. При виході Ла′пинки з Дніпра (Орло′вої), на Мики′тиному розі, протягом 1638 – 1652 рр. знаходилася Мики′тинська Січ. За переказами, понад протокою жили січові рибалки (НП, 34). А. Кащенко відзначав: «Річка Лапинка, одбившись од Дніпра зараз за Нікополем, йде на захід, навертаючи трохи до півночі. Понад нею степом тягнеться високий кряж, рясно засіяний могилами. За часів Запорожжя берегами Лапинки скрізь рясно стояли по лощинках запорозькі зимівники. Місцевість ця була завжди забезпечена од татарських наскоків, і через те тут були найзаможніші запорозькі сидні» (КВЛ, 80).

Ла′пинка² див. Ла′пине

Ла′пинка³, – и, ж. – колись велике село на правому березі пр. Ла′пинки (від неї й назване), а тепер західна частина м. Ні′кополя на березі Каховського водоймища. В джерелах: Лапынка (НП, 34), Лапинка (КВЛ, 76, 81). Як запорозьке козацьке поселення, Ла′пинка існувала ще в 17 ст. Наприкінці 19-го ст. Д. Яворницький знайшов тут верхній козацький одяг і передав його І. Рєпіну (ШН, 30).

Латукі′вське, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Кле′йнівських плавнях, проти с. Арха′нгельського, недалеко від оз. Балбу′тиного. В джерелах: Латуковское (ЯВ, 192). Назва, очевидно, має відантропонімічне походження (прізвище чи прізвисько Лату′к?).

Лахно′ве¹, – ого, ср. – ділянка пр. Кушугу′му між ділянками Корчува′тим (Корцюва′тим) і Ли′зиним. Улітку, коли Кушугу′м подекуди пересихав, перетворювалося на озеро. Саме як озеро її й подає Д. Яворницький (ЯВ, ч.1, 268). Названа за прізвищем рибалки Лахна′.

Лахно′ве², – ого, ср. – брід на однойменній ділянці пр. Кушугу′му.

Ле′бедева, – ої, ж. – урочище в Базавлу′зі біля с. Ба′биної. В джерелах: Лебедева (СНР, 58). Назва пов’язана з колишньою місцевою орнітофауною (в пониззі Дніпра лебеді зустрічалися часто).

Ле′бедеве (1), – ого, ср. – озеро в Канкри′нських плавнях біля Ба′штових дубів, поруч із оз. Балаба′новим. Назване за прізвищем запорожця Ле′бедя, який мав тут зимівник (НП, 49). У джерелах: Лебедево (НП, 59).

Лебедеве (2), – ого, ср. – одне з озер на правому березі р. Кі′нської, навпроти с. Ба′лок. Існує легенда, що за дорученням товариства якийсь отаман Лебідь потопив у ньому запорозькі скарби, рятуючи їх від московського війська

131

під час руйнування Січі. Відтоді буцімто воно й почало нзиватися Ле′бедевим (СМ, 179 – 181). Точно локалізувати водойму не вдалося.

Ле′бедеве (3), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі між р. Кі′нською (рук. Зна′м’янською Кі′нською) та пр. Лебеди′хою, нижче с. Вели′кої Зна′м’янки. В А. Кащенка про це озеро сказано: «Крайній між річкою Лебедихою та Кінською закуток плавні весь порізаний озерами, протоками й затоками. Між озерами тут є одно з назвою Лебедове. Треба гадати, що ця місцевість... була найбільше укохана лебедями» (КВЛ, 78).

Ле′бедеві, – их, мн. – група озер (за одними даними – 3, за іншими – 5) між пр. Кушугу′мом і пр. Би′стриком¹ (1). 1885-го року Я. Новицький у с. Кушугу′мівці про ці озера записав таке: «Лебедеві озера – їх троє: двоє круглих, а одно довге. Біля них жив і рибальчив козак Лебідь» (НП, 62). В А. Кащенка про вказані водойми дещо відмінна інформація: «У горішньому кутку поширеної частини Великого Лугу треба спинити увагу на цілій купі озер, що звуться Лебедовими. Всіх Лебедових озер п’ять. Найбільше з них тягнеться на півтори версти. Лежать вони верст на п’ять од Кушугу′мівки між річками Бистриком та Кушугумом, оточені великою низиною, вкритою несходимими очеретами; поміж озерами ж росте рясна діброва. Це дуже характерний закуток Великого Лугу, що був колись притулком довгошиїх лебедів. Тепер про лебедів у Великому Лузі вже й не згадують, і по Лебедових озерах плавають тільки дикі качки та чайки-риболови» (КВЛ, 62 – 63).

Лебеди′не (1), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра′, нижче пр. Бочкі′в. В джерелах: Лебедине (КВЛ, 98). Походження назви аналогічне випадкові Ле′бедева.

Лебеди′не (2), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі південніше (кілометрів на два) оз. Лебеди′ного (1). У джерелах: Лебеди′не (КВЛ, 98). Походження назви аналогічне випадкові Ле′бедева.

Лебеди′не (3), – ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра, біля с. Ба′биного. В джерелах: Лебеди′не (СНР, 58). Походження назви таке ж, як і в випадку Ле′бедева.

Лебеди′ха¹, – и, ж. – лівий рукав Дніпра в Базавлу′зі; виходив із Дніпра нижче м. Кам’янки-Дніпровської, а входив навпроти с. Великої Знам’янки. Ширина від 20 до 50 сажнів, довжина 3 версти (КВЛ, 96). У джерелах: Лебедиха (КВЛ, 78, 96), Лебедишка (КВЛ, 77; СНР, 58; СГУ, 311). Назва пов’язана з колишньою місцевістю орнітофауною (водилися лебеді).

Лебеди′ха² див. Лободи′ха¹

Лебеди′ха³, – и, ж. – урочище, власне острів, між Дніпро′м і його лівим рук. Лебеди′хою¹. Довжина три, ширина дві версти. Називалося за вказаним рукавом, але тільки в козацькі часи, а пізніше було відоме як ур. Степако′ве (КВЛ, 78). Чому Степако′ве – не з’ясовано (можливо, відантропонімічне утворення?). В деяких джерелах фіксується як Лободиха (ЯС, 155). Острів мав

132

важливе військово-стратегічне положення. Це було на руку запорожцям. З історичних документів довідуємося, що в серпні 1679-го року на Січ посунуло величезне турецько-татарське військо, і тоді кошовий Іван Сірко, реально оцінивши свої сили, – перевів на Лебеди′ху з Чортомлика′ все товариство, канцелярію, переніс січові скарби і навіть січову церкву. Коли вороги, піймавши облизня, покинули Запорожжя, козаки благополучно вернулися до свого гнізда (див. ЯС, 155; КВЛ, 78; АЗС, 293; ПН, 340).

Лебеди′шка¹ (1), – и, ж. – протока між рук. Мете′лихою і пр. Сири′цею південніше м. Ні′кополя. В джерелах: Лебедишка (СНР, 58). Назва є, очевидно, пестливо-зменшувальним протиставленням гідроніму Лебеди′ха.

Лебеди′шка¹ (2) див. Лободиха¹

Лебеди′шка² див. Лебеди′ха¹

Ле′бедів, Ле′бедевого, ч. – зимівник запорожця Ле′бедя, що існував у кінці 18-на початку 19 ст. біля Ле′бедевих озер (НП, 62).

Лебеді′вська, – ої, ж. – яма на пр. Ве′рхній Плетени′сі. Кажуть, що тут колись любили плавати лебеді, – від того й назва.

Лебеді′вська Плетени′ха, – ої – и , ж. – протока між пр. Змі′йкою і пр. Ве′рхньою Плетени′хою навпроти с. Зла′тополя. В джерелах: Лебеді′вська Плетени′ха (СНР, 31). Перша частина назви пов’язана або з орнітофауною, або з легендарним запорозьким отаманом Ле′бедем (див. СМ, 179 – 181); щодо другої частини – див. Ве′рхня Плетени′ха.

Лебеді′вські¹, – их, мн. – група озер біля пр. Лебеді′вської Плетени′хи. Назви озер і протоки перекликаються.

Лебеді′вські² (1), – их, мн. – гряди понад пр. Лебеді′вською Плетени′хою та Лебеді′вськими озерами (звідси й назва).

Лебеді′вські² (2), – их, мн. – гряди біля оз. Лебеди′ного (3). В джерелах: Лебеді′вські (СНР, 58). Назва за озером.

Лебеді′вщина, – и, ж. – озеро, що його згадує Д. Яворницький (див. ЯВ, 191). Знаходилося в товщі Великого Лугу навпроти с. Ба′лок. Цілком можливо, що це те саме озеро Ле′бедеве (див. СМ, 179 – 181), назва якого пов’язана з прізвищем легендарного запорозького отамана Лебедя.

Ле′бедове див. Ле′бедеве (3)

Ле′бедові див. Ле′бедеві

Лева′да, – и, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу з південного степу в районі с. Зла′тополя. Довжина метрів 300 – 400. Тепер розмита й затоплена Кахвським водоймищем. Біля неї жив буцімто якийсь чоловік на прізвище Лева′да – звідси й назва.

Левени′ха¹, – и, ж. – протока в Базавлу′зі навпроти м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. З’єднувала плавневі бакаї за р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською) з Дніпром. Довжина – кілометрів п’ять. Відома ще і як Леве′нкова. Походження назви явно відантропонімічне (мабуть, від прізвища Леве′нко).

133

Левениха , – и, ж. – урочище в Базавлу’зі на правому березі однойменної протоки (середня течія).

Леве’нкова див. Левениха

Левків, Левко’ваго, ч. – зимівник запорожця Левка^/ на правому березі пр. Кушугу’му, в Бамібинських плавнях. Існував у кінці 18 * на початку 19 ст. (НП 61).

Левко ви, – ої, ж. – протока між пр. Бандурою і пр. Кушуг/мом у Бамібинських плавнях. Названа за ім’ям запорожця Левка⁷, що сидів тут зимівником (див. ЛевкҐв), Відома ще і як Левю/ві Йми (по руслу було багато заглибин, ям). Теперішні місцеві жителі назву пояснюють тим, що в протоці буцімто утопився якийсь парубок Левко (ЧМУ

Левкові, – ого, ср. – озеро біля пр. Левко’вої в Бала’бинських плавнях. Назване за ім’ям запорожця Левка⁷, який мав на його березі зимівник (НП, 61).

Левкі/ві ІҐми див. Левкоєва

Лезкний, – ого, ч. – уступ Дніпра на його правому березі, де відділяється пр. БугІ/й. В основі топоніма прикметник "ле’жйий", що значить "лежачий". Лежкими називають повалені бурею або зрубані дерева. Очевидно, біля уступу бували такі дерева.

Леллексе див. Дніпро’

Ленінське, – ого, ср. – село Апостолівського р-ну Дніпропетровської обл. на північному березі Каховського водоймища, нижче впадіння р. БазавлукІ/, Виникло 1953-го року в зв’язку з переселенням на нове місце жителів сс. Грушівки³ (2) і Грз/шівського Купи/, територія яких підлягала затопленню. Назване тодішньою партноменклатурою в честь свого вождя.

Лепехи, Лепе’х, мн. – озеро на правому березі Дніпра, навпроти с. рої Надїї. Заростало лепехою – звідси й назва.

Лепехувате (1), – ого, ср. – озеро у Вищетара’сівських плавнях, на лівому березі пр. Намсори, між ур. КанІ/гиновими Вербами та ур. Пінською Пла’внею. Походження назви аналогічне випадкові Лепехи.

Лепехувате (2), – ого, ср. – озеро між пр. Клок/нкою та пр. Лон/шкою недалеко від гор. Великого, Походження назви аналогічне випадкові Лепехи.

Лерессе див. Дніпрі/

Лизаве’тівка див. Єлизаве^/тівка

Лизине, – ого, ср. — озеро, через яке протікала ділянка пр. Кушуг/му Папер/шка. За переказами, тут було рибальське займище якогось Лиз (мешканців із прізвищем Ли’зя і тепер багато в смт. Кушугу’мі)- звідси й назва.

Лим^н, – у, ч. – озеро на лівому березі р. КҐнськоІ біля с. Маячки. Назви являє собою відапелятивне утворення ("лиман" у значенні "грузьке озеро поблизу якоїсь водойми" – див. СУМ, т.ІУ, 485).

Інець, Лиманця, ч. – озеро в Базавл/зі на правому березі Дніпра, Великих Вод. У джерелах: Лиманець (ЯВ, 193). Назва являє собою льну форму від "лима’н" (див. СУМ, т.ІУ, 485).

ГПСЬКиП, – ого, ч. – острів на Дніпрі в Бозавл/зі, нижче о. Козацького. річними даними кінця 18 ст., що їх наводить Д.Яворницький, мав у біля одної, а в ширину – чверть версти (ЯВ, 110). Назва походить, від того, що на острові росла "липка", тобто таволга (див. СУМ, т. IV,

|са (1), – ої, ж. – гора, підвищення правого берега. Дніпра на північ від с. о. До середини 50-х років 20-го ст. тяглася кількома валунами довжина близько двох кілометрів) і піднімалася над водою ріки 1’чгіж на сто метрів. Після затоплення плавнів південно-східний схил ий, а інші схили пориті бульдозерами, тому гора осіла, значно пась і тепер являє собою жалюгідну руїну, її вершина була колись |"лисою" – звідси й походження топоніма. Відома ще і як БҐла, *і так називав її в кінці 16-го ст. Е_;Лясота (МИЮР, 185). Ця, друга, «гається тим, що піщана голова підвищення своєю білизною І в сонячну погоду) чітко виділялася на зеленому тлі Великого Лугу і Дніпра. А.Кащенко писав: "Лису гору видко дуже здалеку: з города рівська (18 верст), з острова Хортиці і навіть з гори, що на захід од верст). Лиса гора уявляє з себе дуже цікаве з’явище. На версі, що Цушкий, вона має кілька глибоких розлогих ям, і в одній з таких ям з-осокора, з піску, вибивається чимале джерело. Криниця, що з того джерела, ніколи не висихає і ні в які зими, як говорить д. ький ("Запорожье...", ч.І, стор. 271), не замерзає. Народні перекази що цю криницю викопав апостол Андрій, коли, їдучи Дніпром з Ца хрестити Русь, деякий час пробував тут. Околишні люди ще й тепер цієї криниці за святу й цілющу. По Лист горі, як кажуть люди, кається гостряків од стріл, стремен та іншої зброї. У давні часи, як рі люди, од Дніпра до Лисої горя було сажнів 50 берега з лісом, коли І тут року 1916, то ввесь той ліс уже було змито Дніпром, і навіть і.була водою й сама гора сажнів на 10. Можливо, що через кілька РЙТ і верх гори з криницею рушиться у Дніпр" (КВЛ, 34). Краса й велич : захоплювали запорожців. Один із їхніх нащадків, 84-літній Василь Іський 10 січня 1885 року в с. Підступному (тепер Приморське) І Я.Новицькому таке: "Лису гору далеко видно і з степу, і з плавень.)! Глянеш відтіль – як на долоні все: і Дніпро, і плавні, і слободи! На мзь піщані кучугури та ями, мов кріпость яка! В однім місті єсть То, кажуть старі люди, викопав якийсь пустельник Андрей ї. В старі годи тут були пущі великі – і він собі молився. Потім на рі жили запорожці; жив там і мій батько, а потім почув, що степ став – він і перебрався хутором у Великий Луг. Колись, було, люди . в піску багато креміння, стремен, куль, стрілок і всяке залізо. Це ж усе

135

козацьке добро! А то раз в Лисогорсиай заборі рибалка найшов кусок маслака, – видно, з ноги, – такий, що в три пуди не вбереш! Бог його зна колишнє воно і що воно в світі за людина або звірюка була!.." (НП, 26).

Лиса (2), – ої, ж. – гора на північному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) вище м. Нікополя. Висота близько 25 м. Дуже стрімка. Згадується в щоденнику Е.Лясоти: "З липня. Пройшли повз Лису гору по лівому, руському, боці й Товсті Піски, великі піщані пагорби на татарському березі" (МИЮР, 184). В інших джерелах: Лиса гора (КВЛ, 38). Мотивація назви та ж сама, що й випадку Ли’са (І). Відома ще і як г. Червсіна (див. Ж, т.1, 28) завдяки своїм червонуватим глиняним схилам. З південного боку гори знаходилося запорозьке кладовище, що тепер повністю затоплене. Д.Яворницький в кінці 80-х років 19-го ст. застав на ньому лише один надмогильний хрест із написом, який свідчив, що тут поховано у липні 1729 року козака Левушківського куреня Василя Гайдука (ЯЗО, 272).

Лиса (3), – ої, ж. – гора, підвищення на східному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) в с. Приморському, недалеко від залізничної платформи 1130-го кілометра пергону Запоріжжя – Мелітополь. Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Лиса (1).

Лиса (4), – ої, ж. – гора, підвищення на південному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) недалеко від м. Василівни. Мотивація топоніма така ж, як і в випадку Ли’са (І). Серед жителів навколошніх сіл побутують легенди про цю гору, як нечисте місце, як оселю диявола (див. СМ, 14-16, 167-168, 224-226). Археологами тут виявлені поховання епохи ямної культури, тобто періоду 3-2 тисячоліття до н.е. (АВ, 42).

Лиса Гірка, – ої – и, ж. – річка, права притока Дніпра* що входила у Великий Луг (а тепер упадає в Каховське водоймище) з півночі між м. Нікополем і р. Чартомлши/м. У джерелах: Лисе Гфка (СГУ, 316). Назва, очевидно, пов’язана з особливостями берегів (берега) річки (голі, "лисі" підвищення, пагорби). • •

Лиса ГҐрквГ, – ої – н, ж. – лівий рукав Дніпра у В^дмнських плавнях, нижче р. Митітиного Реігу. В джерелах: Лисая Гурка (МС, 85), ЛІ/са ГҐрка (СГУ, 316). Не виключено, що названа за аналогією до правобережної р. ЛІ/сої ГҐрки, що була навпроти.

Лиса Гора (1), – ої – й⁷, ж. – урочище, місцевість на правому березі Дніпра (тепер Каховського водоймища) біля г. Ли’сої (1). В джерелах: Лисая Гора (ЯВ, 191). Назване за горою,

Лиса Гора (2), – ої – а⁷, ж. – урочище, місцевість на північному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) вище м. Нікополя, біля г. Ласої (2), де Дніпро випускав праворуч рук. Орлову. З історичних документів, 1767 роком, довідуємося, що тут стояв запорозький бекет вий загін) (Ж, т.1,234).

іса Гора, – ої – и, ж. – запорозький зимівник, який існував у кінці 18-г. Лисої (2), за чотири версти (на північний схід) від м. Нікополя

Іса Гора³, – ої – и, ж. – заказник на південному березі Каховського а. Займає територію г. Ли’соі (4) (звідси й назва) та її околиць. Існує з у.В лісових насадженнях (акація, клен, маслина та ін.) типово степова , їітофауна.

сачо’к, Лисачкс/, ч. – місцина на правому березі Дніпра біля ур. о, у Вшцетара’сівських плавнях. Назва являє собою зменшувальну І іменника "лиса’к", що значить "оголений берег" (СГ, т.2, 361)1

{сина див. Сімейна

чий¹ див. Лисичий¹

іи^/чачий² дкв.Лиси^/чий²

й¹, – ого, ч. – яр, що виходив до Великого Лугу (а тейе’р до Каховського водоймища) з півдня між ур. Прихожа¹ нкою та ур. Ціим. Довжина біля півкілометра, висота круч (сьогодні дуже розмиті) "в Луг до 15 м. Жителі сусіднього с. €лиза#/тівки інколи називали й ЛисІ/чачим. Назва від того, що в ньому водилися лисиці.

, – ого, ч. – узвіз на південному березі Великого Лугу праворуч /чого яру (від цього яру й названий). Теиер розмитий. У місцевій І відомий ще й як Лисичачий.

Ісівка, – и, ж. – протока, що з’єднувала р. Кінську (Зна’м’янську пр. Кабанцем. У джерелах: Льісовка (ЗОТ, т.З, 494). Похбджейня не встановлене. Цілком імовірно, що воно пов’язане з лом Лис або з місцевою фауною (водилися лисиці).

СОгҐрка, – и, ж. – село Запорізького р-ну Запорізької обл. на правому : (тепер Каховського водоймища), в ур. Ли’са Гора" (1) (звідси й якло в кінці 20-х років нашого століття в зв’язку з заснуванням тут \. Постійно дозаселялося і як населений пункт сформувалося фактично І кінець 50-х років.

огҐрська, – ої, ж. – забора т Дніпрі проти г. Ли’сої (1) (звідси й ^джерелах: яьЛьїсогорскій забори (НП, 26).

согірський див. Новопа^/влівський

винове, – ого, ср. – озеро в Базавя/зі на правому березі Дніпра, Підступного. В джерелах: Литвинове (КВЛ, 98). Назва понімічного походження (від прізвища Литви’н).

136

Лізки, Лізо’к, ми. – лісовий масвв, що тагся вузькою смугою попід Хутор^нсиаиш кручами, починаючи від гирю ЛІкИчІив яру на сході в кінчаюче ур. Кузииииім на заході. Росію багато лози березі я. КупмІ^млкога) -звідси й назва.

ЛІС,- у, ч. – лісовий масвв на високих лівобережних грядах, навпроти _г. ЛІ/сої(1) та с. Біленького. Цростягався в довжину на 12, а в ширину на 2-3 км Починався нижче оз. Щрив^т’ (2), а кінчався на лівому березі щ.ДвІ^шки. був порізаний упоперек протоками 34/мівкио, Цузурж/ном та Хованкою. Восяи осокір, верба, дака Іруша і дуб. У повінь, як правило, яе заливався, тому був пристанищем скотарів, рибалок, пасічників, мисливців з цієї вівнічно-східної товщі великого Лугу. На всьому протязі (особливо по берегах проток і озер) траплялися вечища (залишки старих поселень) і навіть кладовища. За переказами, тут у часи Запорожжя було багато козацьких зимівників. Перед затопленням плавнів масив вирубано; вікові дуби і групгі повикорчувано бульдозерами та вирвано вибухівками.

ЛіснІ/цьке, – ого, ср. – озеро в Базавяу’зі на правому березі Дніпра, вище л. Великих Мєд. У джерелах: Лесншіюк (ЯВ, 193). Назване від того, що біля нього жив лісник.

.

Дободіісший, – ото, пр. острів на Дніпрі в Баммл/зі, нижче о. (звідси й назва). Відомий і як (Ш, 565), Ло6одшижий(т, 1 10).

Лободиха , – и, ж. – протока в Базшяз/зі на лівому березі Дяш/ю. Виходила з озер і боліт навпроти ур. Мамайсу’рки і, пробігши на південь кілометрів 5*7і ввадала » рук. Карайтеб/нь БІ/стру. Відома також як Лебедихя та ЛебедІ/шка (можливо, це наслідок поплутання з рук. ДкоІ/ад Ле6едііл»ю, ад^був вище, навпроти с. Великої Зшім’яюш). У джерелах: ДоЬ&ая (Ш, 565), Добейюя, ЛеМинта, Лебедю» (ЯВ, ІЩ, Лебедиха, Лободиха (МС, »і). Мешканці сусідніх сіл назву протоки пов’язують із лободою, що буцімто росла тут по берегах. Але більш імовірно, що це відантропонімічннй гідронім (вор. поширене на Запорожжі прізвище Лобода⁷).

польська т».

(1% – ого^ ср. – озеро ва правому березі р. КҐисмсаі в районі ур. Мяміх Кучугур. Береги заростали лозою – від того Й назм^Іа|:.

Лвзумш (2), – ото, ср. – озеро в Скем/нсиаїх плавнях ва правом)’ берем р. Кінськоітж пр. Кя**/н*т і пр. Лощ/шкою. Походжешм назви ге ж саі^ вк> й у вшв4)Іку ЛЬдо’ме (1).

(3), – ого, ср. – озеро в Зл^топольських плавнях на правому р. Кінської, на південний захід від пр. Межовії Лопушки. Походження погічне випадкові Лозуввіпк (1).

І0зув</те (4), – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Тараса у ських плавнях, поряд з оз. Ді/вгим (6). У джерелах: Лозуватое (ЯВ, ходження назви аналогічне випадкові Лозувііте (1).

вате (5), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у ських плавнях, недалеко від оз. Балб/тиного. В джерелах: Лозовате 2). Походження назви аналогічне випадкові Лозув</те (1). цуваше (6), – ого, ср. – озеро між пр: Цимбалам і пр. ІІономар^м, рів із п’ять на південний захід від с. ІллҐнки. Походження назви : випадкові Лозувсґте (1).

5(1 те (7), – ого, ср. – озеро між Дніпром і р. КҐнською (ділянкою у Веґдянських плавнях. Походження назви аналогічне випадкові

^1}>

ЇОЗувате (8), – ого, ср. – озеро на-правому березі Дніпра проти е. Увлівки. В джерелах: Лозоватое (ЯВ, 192). Походження назви е випадкові Лозува’те (1).

зувате (9), – ого, ср. – озеро між пр. Ла’пинком та пр. Шарае^м у ських плавнях. У джерелах: Лозоватое (ЯВ, 193). Походження назви ае випадкові ЛозувІ/те (Г).

е (10), – ого, ср. – озеро між пр. Велі/кою Скаженою і пр. о, навпроти с. СулІ/цького. В джерелах: Лозоватое (ЯВ, 193). пня назви аналогічне випадкові Лозува’те (1).

ві/те (11), – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. ЛІ/пикки, Р> від оз. Коре/«чийого. В джерелах: Лозоватое (ЯВ, 193). Походження погічне випадкові Лозу’ва’те (1).

«й те (12), – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Ла’пинки, І від оз. ЛямувІ/того. В джерелах: Лозоватое (ЯВ, 193). Походження огічне випадкові Лозу «а*те (1).

е (13), – ого, ср. – озеро в Базавл/зі між р. Енською чською КҐнською) і Дніпром, навпроти с. Великої Знам’янки. В с Лозоватое (ЯВ, 192), Лозовате (КВЛ, 78). Походження назви ае випадкові Лозуа^те (І).

зубатий, – ого, ч. – лиман у Базавлу’зі на правому березі Дніпра, ^Великих Вод. У джерелах: Лозоватьт (ЯВ, 193). Походження назви чне випадкові Лозува*те (1).

їозуваітий², – ого, ч. – бакай на правому березі р. КҐнської в Іьських плавнях. Походження назви аналогічне випадкові Лозувате

139

Лозува ^/тий Поло ^/й, – ого – я, ч. – озеро на правому березі р. Кі´нської в Маячанських плавнях, на схід від оз. Бугає^/вого Поло^/я. Походження першої частини назви аналогічне випадкові Лозува^/те (1); щодо другої частини – див. Бугаї^/в Поло^/й.

Лозува^/тка¹ (1), – и, ж. – озеро між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, недалеко від оз. Довге^/нького² (2). Походження назви аналогічне випадкові Лозува^/те (1). Відоме ще і як Лозува^/тське та як Біле^/ньківська Лозува^/тка, оскільки знаходилося в Біле^/ньківських плавнях. У джерелах: Лозоватское (ЯВ, 191).

Лозува^/тка¹ (2), – и, ж. – озеро на правому березі пр. Клоку^/нки, недалеко від пр. Вели^/кого Ма^/р´їнського Прогно^/ю. Походження назви аналогічне випадкові Лозува^/ те (1). Відоме ще і як Ма^/р´їнська (чи Ма^/р´ївська) Лозува^/тка. Мотивація першої частини цієї назви така ж, як і в випадкові Вели^/кий Мар’ївський Прогні^/й.

Лозуватка², – и, ж. – ділянка пр. Кушуг^/му між ділянками Ка^/рпиним і Корчува^/тим. Походження назви аналогічне випадкові Лозува^/те (1).

Лозуватка³, – и, ж. – урочище на лівому березі однойменної ділянки пр. Кушугу^/му (звідси й назва).

Лозува^/тське див. Лозува^/тка¹ (1)

Лойок, Лійка, ч. – невелика протока між болотами й р. Кі^/нською (Зна^/м’янською Кі^/нською) неподалік с. Вели^/кої Знам’янки. В джерелах: Лойо^/к (СГУ, 324). О.Стрижак вважає, що гідронім являє собою демінутив від "лій" (з "лой", тобто "сало овець і рогатої худоби, свічкове сало" – див. СГ., т.2, 368), в якому маємо перетасовку до "лити", "ллю" (СНР, 14).

Лопа^/та, – и, ж. – озеро між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, недалеко від оз. Кру^/глого (1). Назва антропонімічного походження (від прізвища Лопа^/та)

Лопухува^/та див. Лопу^/шка

Лопухува^/те (1), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Вищетара^/сівських плавнях, нижче оз. Голува^/того. В джерелах: Лопуховатое (ЯВ, 192). Береги заростали лопухами (реп’яхами) – звідси й назва.

Лопухува^/тое (2), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Черниші^/вських плавнях, поряд з оз. Кали^/нівським. У джерелах: Лопуховатое (ЯВ, 192), Лопуховате (КВЛ, 75). Походження назви аналогічне випадкові Лопухува^/те (І).

Ло^/пуша див. Лопу^/шка

Лопу^/шин, – ого, ч. – хутір на високій лівобережній гряді недалеко вія того місця, де з Дніпра витікала пр. Лопу^/шка. За місцевими переказами.

140

Заснований як зимівник козаком Лопу^/хою (звідси й назва). Існував до ня плавнів. Жителі переселилися в с. Біле^/ньке.

Лопу^/шина див. Лопу^/шка.

Лопу^/шине, - ого, ср. – урочище в Біле^/ньківських плавнях біля х. Лопу^/шиного (звідси й назва).

Лопу^/шка, – и, ж. – протока, що виходила з Дніпра нижче пр. Клоку^/нки і вливалася в л. Городи^/цький, а з лиману витікала далі на південь і впадала в р. Кі^/нську поблизу с. Мая^/чки. Довжина близько 15-и км, ширина від 10 до 25 м. Ще в середині 19-го ст. була судноплавною; під час весняної повені служила шляхом для суден і плотів, які пливли з Дніпра я приставали в с. Ске^/льках або м. Василівці (НП, 58). У джерелах: Лопушня (ЗОТ, т.З, 494), Лопушка (ЯВ, 186; МС, 84; КВЛ, 66, 73; НП, 57; СНР, 52; СГУ, 326), (НП, 57). Серед місцевого населення відома ще і як Лопу’ша, іина, Лопухувата (НП, 57). Серед місцевого населення відома ще як, Лопу^/ша, Лопу^/шина, Лопухува^/та, Лопу^/шна та Лупу^/шна (ЧМ). Щодо походження є дві версії. О.Стрижак вважає, що в його основі лежить слово із значенням "реп’ях" (СНР, 52). Деякі ж мешканці навколошніх сіл виводять цю назву (як і назви х. та ур. Лопу^/шиного, що були поблизу протоки) запорожця Лопу^/хи.

Лопу^/шна див. Лопу^/шка

Лопу^/шня див. Лопу^/шка

Лубенце^/ве, – ого, ср. – озеро на Попо^/вських луках, між р. Кі^/нською та Богу^/шем, недалеко від с. Ве^/рхньої Крини^/ці.. Назване за прізвищем Лубенця^/.

Луг Базавлу^/г див. Базавлу^/г

Лугови^/й, – о^/го, ч. – острів, що значиться на карті Р.Заноні (див. додатки до ЯВ) 1767 року (Lugowoy). Його вершина омивається пр. Кушугу^/мом, а прохвістя — водами Плетени^/цького лиману; з півночі його омиває Дніпро, а з півдня — р. Кі^/нська. Це фактично майже вся територія власне Великого Лугу ( звідси, очевидно, й назва Лугови^/й). Пізнішими джерелами не фіксується.

Лукнува^/те (1), – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му в Бала^/бинських плавнях. У джерелах: Лукновате (НП, 61). Заростало лукном, тобто куширем та іншими водяними рослинами (КВЛ, 62), – звідси й назва.

Лукну^/вате (2), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Зла^/топільських плавнях, недалеко від оз. Салимо^/на. Походження назви не випадкові Лукнува^/те (1).

Лукнува^/те (3), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти с. Арха^/нгельського, поряд із оз. Груща^/тим. У джерелах: Лукноватое (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Лукнува^/те (1).

141

Лукнува^/те (4), – ого, с4), – ого, еі навколошніх сіл .ще як0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000р. – озеро на правому березі Дніпра у Кле^/йнівських плавнях, недалеко від оз. Балбу^/тиного. В джерелах Лукноватое (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Лукнув^/те (1).

Лукнува^/те (5), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра навпроти м Ні^/кополя. В джерелах: Лукноватое (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Лукнува^/те (1).

Лукнува^/те (6) – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, навпроти с. Вели^/кої Знам^/янки. В джерелах: Лукнова^/тое (ЯВ, 193). Походження назви аналогічне випадкові Лукнува^/те (1).

Луосен див. Дніпро^/

Лупу^/шна див. Лопу^/шка

Лутова^/, – о^/ї, ж. – балка, що виходила до Базавлу^/гу з південно-західного боку в районі колишнього с. Мали^/х Гирл, а тепер виходить до Каховського водоймища біля с. Фи^/рсівки. Довжина близько двох кілометрів. У джерелах: Лутова^/ (СГУ, 331). В основі назви, очевидно, слово "луг" чи "лу^/ття", що значить "лико" або "лоза" (див. СГ, т.2, 383). Відома ще і як Лю^/та (ЯВ, 207). Друга назва постала, мабуть, унаслідок переосмислення першої (через близкість звукового складу).

Луце^/нкові, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Полко^/вських круч; знаходяться в північному кінці садиби Луце^/нка (звідси й назва). Висота до 15 м. Тепер дуже розмиті й значно подалися на південь.

Люби^/мівка див. Ни^/жня Хо^/ртиця²

Люксом див. Дніпро^/

Люксоні див. Дніпро^/

Люссоні див. Дніпро^/

Лю^/та дав. Лутова^/

Лякс див. Дніпро^/

Лямува^/те, – ого, ср. – озеро між пр. Ска^/рбною і пр. Вели^/кою Скаже^/ною навпроти с. Сули^/цького. В основі назви лежить, очевидно, слово "ля^/ма", що означає рибальський пристрій, з допомогою якого тягнуть човен або сітку (СГ, т.2, 392).

Ляси^/нська, – ої, ж. – місцевість над р. Кі^/нською біля с. Іва^/нівки. Назва від антропонімічного походження (від прізвища колишнього власника цього займища Лясинського).

Ля^/щенків, Ля^/щенкового, ч. – хутір, що існував до початку 20-х років 20-го ст. на північно-західній околиці м. Кам^/янки-Дніпро^/вської, де р. Кі^/нська вдруге зливалася з Дніпром. Пізніше тут була пристань Кам^/янська (до 1956 р.). Тепер це місце затоплене. Назва від прізвища хуторянина (Ля^/щенко).

142

М

Макі^/терка, – и, ж. – озеро на правому березі р. Кі^/нської, навпроти с. Ба^/лок поряд із пр. Гудзі^/вською Плетени^/хою. Назва являє собою яьну форму іменника "макі^/тра" (водойма за формою та особливостями берега нагадувала цю посудину).

Маковка див. Томакі^/вка¹

Максимі^/вський, – ого, ч. – колодязь на березі Великого Лугу (Кахо^/вського водоймища) в с. Іллі^/нці (куток Слобода^/). Викопаний у 30-х роках 20-го ст. якимсь Максимом (звідси й назва).

Мала^/, – о^/ї, ж. – балка, що виходила у Великий Луг з південного степу на західній околиці с. Ске^/льок. Коротка (до 300 м) і неглибока – звідси й назва. Тепер майже повністю розмита Каховським водоймищем.

Мала^/ Во^/лба, – о^/ї – и, ж. – протока в Канкри^/нських плавнях. Сполучала лугові озера з пр. Вели^/кою Во^/лбою (на противагу якій і названа) поблизу смт. Малокатери^/нівки. Сумісна течія Мало^/ї та Вели^/кої Волб нерідко іменувалася просто Во^/лбою (в основі гідроніма, очевидно, метатезоване «во^/бла»)

Мала^/ Зна^/м ‘янка див. Ка^/м ‘янка-Дніпро^/вська¹

Мала^/ Ка^/м’янка див. Ка^/м’янка (2)

Мала^/ Ка^/м ‘янка див. Ка^/м’янка²

Мала^/ Катери^/нівка див. Малокатери^/нівка

Мала^/ Кислі^/вка, – о^/ї – и, ж. – протока в Базавлу^/зі між пр. Ска^/рбною Колоті^/вською і л. Вели^/кими Во^/дами. В джерелах: Кисловка-Малая (ЯВ, 135), Мала^/ Кислі^/вка (СГУ, 340). Названа на противагу сусідній пр. Вели^/кій Кислі^/вці.

Мала^/ Ку^/ца, – о^/ї – и, ж. – протока в Базавлу^/зі між пр. Си^/синою і пр. Похи^/ловою, навпроти с. Покро^/вського. В джерелах: М.Куцая (МС, 87), Мала^/ Ку^/ца, 35; СГУ, 340). Назва тавтологічна, обидві її частини пов’язані зі значенням "коротка".

Мала^/мина див. Новока^/м’янка

Мала^/ Осоко^/рівка, – о^/ї – и, ж. — річка, права притока р. Базавлука^/. Виходила до Великого Лугу (Базавлугу) вище р. Вели^/кої Осоко^/рівки (на противагу якій і названа), а тепер упадає в Каховське водоймище. Влітку пересихає. В джерелах: Малая-Осокоровка (ЯВ, 134), Осокоринка (СНР, 54), Мала^/ Осокорі^/вка (СГУ, 341). Серед місцевого населення відома і як Мала Осокорі^/вочка.

Мала^/ Осокорі^/вочка див. Мала^/ Осоко^/рівка

143

Мала^/ Па^/влікна, – ої – и, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Перша частина назви – за розміром кутка, а друга – від імені першого поселену (Павло).

Мала^/ Піскува^/та, – о^/ї – ої, ж, – гряда на Балча^/нських луках недалеко від Вели^/кої Піскува^/тої гряди (на противагу якій і названа).

Мала^/ Пла^/вня, – о^/ї – і, ж. – плавневий масив між р. Кі^/нською (Ка^/м’янською Кі^/нською) і Дніпро^/м на північ від м. Ка^/м’янки-Дніпро^/всякої. Названий на противагу сусідній Вели^/кій Пла^/вні, тобто Базавлу^/гові. Відомий ще і як Малі^/ Пла^/вні.

Мала^/ Скаже^/на, – о^/ї – ої, ж. – протока, що виходила з пр. Ла^/пинки нижче м. Ні^/кополя і, пробігши кілометрів зо два на захід, зливалася з сусідньою пр. Вели^/кою Скаже^/ною (на противагу якій і названа). В джерелах: М.Скажена (МС, 86), Мала Скажена (КВЛ, 81; СГУ, 341), Скаженка (ЗОТ, т.3,494).

Мала^/ Терені^/вка див. Мала^/ Терні^/вка

Мала^/ Терні^/вка, – о^/ї – и, ж. – річка, права притока р. Базавлука^/ нижче р. Вели^/кої Терні^/вки (на противагу якій і названа). Тепер упадає в Каховське водоймище біля смт. Нововоронцо^/вки. Являє собою невеликий струмок, улітку пересихає. Відома ще й під назвою Мала^/ Терені^/вка. На карті І.Ісленьєва (1779 р.) значиться як Мал. Терновка (див. додатки до ЯВ). В інших джерелах: Ке. Теrпоwkа (ТКХ), Мала^/ Терні^/вка (СГУ, 342). Біля гирла в 2-ій половині 18-го ст. були запорозькі зимівники (див. КЗ).

Мале¹ (1), – о^/го, ср. – озеро в Скеля^/нських плавнях поряд із оз. Вели^/ким¹ (1), на противагу якому й назване (за розміром).

Мале¹ (2), – о^/го, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської, трохи нижче т. Со^/мової Я^/ми. Називалося за розмірами на противагу сусідньому оз. Вели^/кому. В с. Єлизаве^/тівці відоме ще й під назвою Мали^/й Бо^/клаг.

Мале^/2, – о^/го, ср. – городище в товщі Великого Лугу між протоками Клоку^/нкою та Лопу^/шкою, кілометрів на сім південніше гор. Вели^/кого² (ка противагу якому і назване за розміром). Являло собою кругле глинисте підвищення посеред озер, боліт і проток. Радіус близько 25-и метрів. За переказами, на ньому жили колись турки, а потім запорожці. Місцеві селяни знаходили тут людські черепи й кістки (НП, 56).

Мале^/ Дніпри^/ще, – о^/го – а, ср. – озеро на правому березі Дніпра північніше уступу Микола^/ївського, навпроти с. Іллі^/нки. Продовгувасте (до 2-х кілометрів). У минулому було руслом Дніпра – звідси й Дніпри^/ще, а Мале^/ -на противагу великому, новому руслу.

Мале^/ Закі^/тне, – о^/го – ого, ср. – озеро в Бала^/бинських плавнях за пр Кушугу^/мом, поряд із оз. Вели^/ким Закі^/тним, на противагу якому й назване. В джерелах: МалеЗакитне (НП, 61).

144

Мале^/ Кото^/ве, – о^/го – ого, ср. – озеро в Балча^/нських плавнях за р. Кі^/нською недалеко від оз. Вели^/кого Кото^/вого (на противагу якому й назване).

Мале^/ Криве^/, – о^/го – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/кі Во^/ди. Було порад із оз. Вели^/ким Криви^/м, на противагу якому й назване. Відоме ще і як Криве^/ньке. В джерелах: Малое Кривое (ЯВ, 193), Кривеньке (КВЛ, 98).

Мале^/ Піскува^/те, – о^/го – ого, ср. – озеро поблизу ур. Вели^/ких Кучугу^/р у Попо^/вських плавнях, порад із оз. Вели^/ким Піскува^/тим, на противагу якому й назване.

Мале^/ Свирі^/вське, – о^/го – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод, недалеко від оз. Вели^/кого Свирі^/вського, на противагу якому й назване.

Мале^/ Сліпоко^/нове, – о^/го – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нською проти с. Зла^/тополя, недалеко від оз. Вели^/кого Сліпоко^/нового, на противагу якому (за розміром) і назване.

Мале^/ Річи^/ще, – о^/го – а, ср. – протока між оз. Дурни^/м і правим рук. Дніпра Річи^/щем (ділянка Буга^/й) навпроти с. Іллі^/нки. В джерелах: М.Речище (МС, 85), Мале^/ Річи^/ще (СГУ, 343). У минулому разом із пр. Крутя^/кою була, із рукавів Дніпра, Названа на противагу основному, великому Річи^/щу.

Мале^/ Ямува^/те, – о^/го – ого, ср. – озеро в Канкри^/нських плавнях на лівому березі пр. Кушугу^/му, недалеко від оз. Вели^/кого Ямува^/того, на противагу якому (за розміром) і назване.

Мали^/й Бака^/й, – о^/го – я, ч. – протока між пр. Вели^/ким Бакає^/м і пр. Підпі^/льною² нижче р. Чортомлика^/. В джерелах: М.Бакай (МС, 87), Малий Бака^/й (СНР, 41; СГУ, 343). Назва дана за розміром на противагу сусідній пр. Вели^/кому Бакає^/ві.

Мали^/й Бо^/клаг див. Мал^/1 (2)

Мали^/й Заті^/н , – о^/го Зато^/ну, ч. – озеро на правому березі р. Кі^/нської проти с. Зла^/тополя. В повінь перетворювалося на затоку р. Кі^/нської. Назване за розміром на противагу затоці Вели^/кому Зато^/ну, що була трохи нижче. Відоме і як Ве^/рхній Заті^/н (на противагу Ни^/жньому Зато^/ну).

Мали^/й Заті^/н² , – о^/го Зато^/ну, ч. – урочище на правому березі р. Кі^/нської біля однойменного озера (звідси й назва), проти с. Зла^/тополя.

Мали^/й Кушугу^/м, – о^/го – у, ч. – лівобережне відгалуження, затока пр. Кушугу^/му між південною околицею смт. Бала^/биного і залізничною станцією Кушугу^/мом. Назва за розміром на противагу сусідній ділянці пр. Кушугу^/му, що зветься Вели^/ким Кушугу^/мом.

145

Мали^/й Шиш, – о^/го – а^/, ч. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му проти смт. Малокатери^/нівки. Назване за розміром на противагу сусідній пр. Вели^/кому Шишу^/.

Малиші^/вський див. Велича^/нський

Малиші^/вські, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Велича^/нських круч. Знаходилися , північному кінці городу жителя с. Ба^/лок Ма^/лиша (звідси й назва). Висота до 7 метрів. Тепер дуже розмиті й значно відсунуті на південь.

Малі^/ Бочки^/ див. Бочки^/

Малі^/ Бучки^/ див. Бочки^/

Малі^/ Кучугу^/ри¹, – и^/х Кучугу^/р, мн. – урочище, піщане підвищення в південно-східній частині Великого Лугу навпроти с. Ске^/льок, поряд із ур Вели^/кими Кучугу^/рами (на противагу якому за розміром і назване). Довжина із заходу на схід близько двох кілометрів, ширина з півночі на південь близько кілометра. Після затоплення плавнів над водою залишилася у вигляді острова невелика частина площі, яка заросла вербами, лозою, очеретом, рогозом, осокою та ін. Тут водиться чимало птахів, у тому числі й рідкісних. Із 1974 р. територія урочища оголошена державним орнітологічним заказником. За переказами, на Мали^/х, як і на Вели^/ких Кучугу^/рах, жили колись запорожці (НП.64).

Малі^/ Кучугу^/ри² , – и^/х Кучугу^/р, мн. – хутір в однойменному урочищі (звідси й назва). Існував з початку 19-го ст. до затоплення плавнів на місці запорозького зимівника. Мешканці займалися городництвом, скотарством, рибальством і бджолярством; після 1955 р. вони переселилися в ближні села (Ске^/льки, Ве^/рхня Крини^/ця та ін.).

Малі^/ Кучугу^/ри³, – и^/х Кучугу^/р, мн. – державний орнітологічний заказник у південно-східній акваторії Каховського водосховища на острові, що залишився після затоплення ур. Мали^/х Кучугу^/р. Існує з 1974 року. Тут водяться сіра й мала біла чаплі, квакви, баклани, дикі качки, гуси, чайки, кулики та інші птахи. Названий за колишнім однойменним урочищем.

Малі^/ Кучугу^/ри⁴, – и^/х Кучугу^/р, мн. – острів у південно-східній акваторії Каховського водоймища. Це незатоплений верх колишнього ур Мали^/х Кучугу^/р (звідси й назва острова). З 1974 р. має статус державного орнітологічного заказника.

Малі^/ Пла^/вні див. Мала^/ Пла^/вня

Малокатери^/нівка, – и, ж. – селище міського типу Запорізького р-нУ Запорізької обл. на східному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища). Засноване 1777 року на місці зимівників запорожцями під назвою Красну^/тівка, оскільки перші хати з’явилися в ур. Кра^/сному Куті^/ при виході р. Кі^/нської в плавні. Того ж року подароване царицею князеві Потьомкіну й закріпачене. З 1781 року перейшло у власність небоги князя

146

графині Скавронської-Енгельгард і було перейменоване на Малу^/ Катери^/нівку, (в противагу сусідній слободі цієї ж володарки Вели^/кій Катери^/нівці. В 1839 р. продане тодішньому міністрові фінансів Російської ві Канкрину і з того часу неофіційно називається Канкри^/нівкою. Теперешня офіційна назва селища Малокатери^/нівка утвердилася в 20-3 0-х ого століття. У джерелах: Краснокутовка (МКЄ, 310; НП, 54; НИА, 154), Красний Куть (ЯЗ, ч.І, 269), Малая Катериновка (ПМ, 42; АП, 163; ЯЗ, 269), Малая-Екатериновка (НИА, 154), Мала Катеринівка (КВЛ, 55; ФН, 54), Малоекатериновская (НИА, 155), Мало-Екатериновка (НП, 54), Канкриновка (КВЛ, 55). Пам’ять про славну минувшину краю, про козацьке жила в серцях малокатеринівців. Від них у різний час ряд переказів та легенд про р. Кі^/нську, ур. Кра^/сний Кут, і подвиги запорожців (див. НП, 59-60, 74-77; СМ, 68, 173, 227-228). Протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть селище дуже розрослося, особливо інтенсивно воно дозаселялося після затоплення Великого Лугу.

Мама^/єва див. Мамайсу^/рка¹

Мама^/єва-Гора^/ див. Мамайсу^/рка¹’

Мама^/єва Моги^/ла див. Мамайсу^/рка¹

Мама^/їв Сара^/й див. Курцемал

Мама^/й, – я, ч. – місто (поселення), що, за легендою, засноване татарським ханом Мамаєм (звідси й назва) поряд із зруйнованою генуезькою фортецею Білозе^/ркою (див. Білозе^/рка² ). Існувало до 17-го ст. Було на лівому березі Базавлу^/гу біля г. Мамайсу^/рки. У джерелах: Р, 51; МІ, 63).

Мама^/йгора¹ див. Мамайсу^/рка³

Мама^/йгора, –и, ж. – скіфський могильник 5-4 ст. до н.е. в однойменному урочищі. Досліджується археологами з 1988 р. Площа більше 30000 кв.м., містить 136 поховальних об’єктів (переважно ям і катакомб). І, очевидно, жителями Ка^/м’янського городища. Окрім людських і тваринних кістяків, тут знайдено багато зброї (мечі, стріли), побутово-вжиткових і культових речей (див. АТИ, 12-16).

Мама^/йгора, – и, ж. – державний заказник в однойменному урочищі. Унікальна за ландшафтом та науковою цінністю пам’ятка природи й археології. Існує з 1974 р. Включає в себе г. Мамайсу^/рку, могильники Мама^/йгору та Мамайсу^/рку, гор. Мама^/й-Су^/рку, б. Мама^/йку й р. Мамайсу^/рку. В деяких джерелах Мама^/й-Гора^/.

Мама^/й-Гора^/1 див. Мамайсу^/рка³

Мама^/й-Гора^/2 див. Мама^/йгора³

Мама^/й-гора^/ див. Мамайсу^/рка³

Мама^/й-Даг див. Мамайсу^/рка¹

Мама^/йка¹див. Мамайсу^/рка⁴

147

Мама^/йка, – и, ж. – балка, якою зі східного степу текла до Базавлу^/гу (тепер впадає в Каховське водосховище) однойменна річка (або Мамайсу^/рка). Довжина близько 10 км. У джерелах: Мамайка (КВЛ, 58).

Мамайси^/рка див. Мамайсу^/рка⁴

Мама^/й-сур див. Мамайсу^/рка³

Мамайсу^/ра, – и, ж. – запорозьке козацьке поселення, що існувало за часів Нової Січі в гирлі б. Мама^/йки на лівому березі Базавлу^/гу (СП, 67-68). Назва від ур. Мама^/й-сур (або Мамайсу^/рка).

Мамайсу^/рка¹, – и, ж. – гора на лівому березі Базавлу^/гу (тепер Каховського водоймища) між селами Вели^/кою Зна^/м’янкою та Миха^/йлівкою. Висота над рівнем моря 79 м. Тутешнє населення називає гору здебільшого Мама^/євою горою або Мама^/євою Могилою. У джерелах: Мамаєва-Гора, Мамай-Даг (СП, 68), Мамай-Сурка (ПВЛ, 311), Мамай Сурка (КВЛ, 58, 77), Мама-сура (ГКГ, 34). Перша частина назви, без сумніву, відантропонімічного походження. Легенда пов’язує її з ім’ям татарського хана Мамая (див. КВЛ, 58). Що ж до походження й значення другої частини (сурка", "сура"), то тут не все ясно. В.Фоменко вважав, що вона походить від тюркського слова "сур", яке означає "міська стіна", "мур" (ФН, 55). Але, на нашу думку, її краще було б виводити від тюркізму "саур" у значенні "округла вершина" (ГУ, 169) або "спина і холка, круп коня" (СР, т.ІV, ч.І, 236). Коли дивишся на гору звіддалік, то помічаєш, що вона, дійсно, має округлості й нагадує спину коня чи ведмедя. Очевидно, первісною формою (в мові кочівників-тюрків) топоніма була Мамайсаур. Згодом (у мові українців) ця форма поступово набрала інтерферентних ознак: зникнення роззіву (Мамайсур), заміна чоловічого роду на жіночий (бо ж "гора", "могила") та в зв’язку з цим набуття закінчення -а (Мамайсура) й нарешті суфіксація (Мамайсурка). Топооб’єкт із кількома скіфськими курганами, що знаходяться на його вершині, становить частину державного заказника Мамайгори^/. Вчені-археологи вважають, що в 4-2 століттях до н.е. гора знаходилася на території скитської столиці, а на ній самій було головне скитське святилище. Є загроза зруйнування Мамайсу^/рки, оскільки її голова (західний бік) постійно розмивається й осувається на дно водоймища.

Мамайсу^/рка², – и, ж. – стародавнє городище з валами біля однойменної гори. Очевидно, це залишки якоїсь фортифікаційної споруди скіфсько-сарматських часів. Згодом тут були легендарне генуезьке місто Білозе^/рка (див. Білозе^/рка²), татарське місто Мама^/й і запорозьке поселення Мамайсу^/ра. Згадується в мемуарах ЕЛясоти: "Того ж дня (2 липня 1594 року – В.Ч.) ми проїхали повз Мамай-сурку, давнє городище, тобто вали, що оточували давне укріплення на татарському боці..." (МИЮР, 184).

Мамайсу^/рка³, – и, ж. – урочище, місцевість довкола однойменної гори За переказом, записаним влітку 1901 року Я.Новицьким у с. Покро^/вському Катеринославського пов., тут жив колись хан Мамай. із яким змагався кошовий

148

Иван Сірко (див. НП, 72). В джерелах: Мамай-сур (ФН, 55), Мамай-Сурка (НП, 72), Мамайгора ГСНР, 79), Мамай-Гора (ШІС, 4), Мамай-гора (АВ, 5,25, 37). .

Мамайсу^/рка⁴, – и, ж. – річка, що тече б. Мама^/йкою зі східного степу. Впалала в р. Кі^/нську (Зна^/м’янську Кі^/нську) нижче р. Білозе^/рки, а тепер впадає в Каховське водоймище. Довжина близько 10 км. Влітку пересихає. У джерелах: Мамайсирка (ЛВ, 569; МС, 86), Мамайка (СП, 68), Мамай-Сурка (ЯВ, 168), Мамайсурка (СНР, 42, 70; СГУ, 350), Мама-сура (ГКГ, 34). Назва від •тої гори на правому березі.

Мамайсу^/рка⁵, – и, ж. – середньовічний ґрунтовий могильник, що знаходиться за 1 км на схід від скіфського могильника Мама^/йгори, біля с. Вели^/кої Зна^/м’янки. Досліджується археологами з 1989 р. Містить близько 200 поховань (АВ, 36-38). Назва від однойменного урочища.

Мама^/й Су^/рка див. Мамайсу^/рка¹

Мама^/й-Су^/рка див. Мамайсу^/рка³

Мама^/й-су^/рка див. Мамайсу^/рка²

Ма^/ма-су^/ра¹ див. Мамайсу^/рка¹

Ма^/ма-су^/ра² див. Мамайсу^/рка⁴

Ма^/ндич, – а, ч. – озеро на лівому березі Дніпра поряд з оз. Ковале^/вим (2) на схід від Верхньотара^/сівського перевозу. В джерелах: Мандычъ (ЯВ, 191). За переказом, назване за прізвищем одного з жителів с. Вищетара^/сівки.

Марачки^/, – і^/в, мн. – урочище між пр. Кушугу^/мом і пр. Жбу^/рівкою. Назва відантропонімічного походження (за одними даними, від прізвища, за іншими, – від прізвиська Марачко^/)

Мари^/нчин, – ого, ч. – острів на Дніпрі навпроти с. Біле^/нького. За даними Д.Яворницького, утворився в кінці 60-х – на початку 70-х років 19 ст.; круглий, 300 сажнів по периметру. Названий за ім’ям біленьківської селянки Марини (Маринки), яка на ньому часто збирала дрова. Відомий і як Солда^/тський, оскільки Марина (Маринка) була вдовою-солдаткою (ЯВ, 95-96).

Ма^/ріїндорф див. Новока^/м’янка

Ма^/ріїнське див. Мар’я^/нське

Марі^/я див. Мару^/сина

Ма^/р’ївка, – и, ж. – село на правому березі Великого Лугу (тепер Каховського водосховища) між с. Іллі^/нкою та с. Червоногриго^/рівкою.Підпорядковане Марганецькій міській Раді (Томаківський р-н

Днвпропетровської обл.). Інколи його називають Ма^/р’ївським, а в минулому ще й Очер^/етьковою. Всі назви відантропонімічного походження.Засноване в 1-ій половиш 19 ст.

Ма^/р’ївська Лозува^/тка див. Лозува^/тка¹ (2)

Ма^/р’ївське див. Ма^/р’ївка

149

Ма^/р’ївський, – ого, ч. – хутір лісників і рибалок біля оз. Ма^/р’ївської Лозува^/тки (звідси й назва). Існував із незапам’ятних часів (можливо, на місці запорозького зимівника) до затоплення Великого Лугу. Мешканці переселилися в навколошні правобережні й лівобережні села.

Ма^/р’ївський Прогні^/й див. Вели^/кий Ма^/р’ївський Прогні^/й

Ма^/р’їнська Лозува^/тка див. Лозува^/тка¹(2)

Ма^/р’їнський Прогні^/й див. Вели^/кий Ма^/р’ївський Прогні^/й

Ма^/рківка, - и, ж. – річка, що за даними Д. Яворницького, впадала, болота на правому березі Дніпра проти л. Плетене^/цького. Мала близько 15 верст довжини, влітку пересихала (ЯВ, 32). За джерелами пізнішого часу гідронім не простежується. Назва від імені Ма^/рко.

Ма^/ркове, – ого, с. – урочище в Базавлузі, на правому березі Дніпра проти с. Ушка^/лки. В джерелах: Марково (КВЛ, 96). За переказом, назва пов’язується з іменем якогось запорожця Марка.

Мару^/нине, – ого, с. – протока, яка з’єднувала Дніпро з пр. Кушугу^/м, у Кушугу^/мських плавнях. За переказом, назва походить від того, що тут буцімто втопилася якась Маруня (Марія).

Мару^/сина, – ої, ж.—верба, що росла на правому березі Дніпра навпроти с. До^/брої Наді^/ї. Дуже стара і висока. Місцева легенда пов’язує її назву з іменем бранки Марусі, яка, рятуючись від татарської погоні, вилізла на дерево, кинулась додолу й розбилася на смерть (див. СМ, 215). Інколи вербу називай ше й Марі^/єю.

Мар’ян^/ське, – ого, с. – село Апостолівського р-ну Дніпропетровської обл. на північно-західному березі Великого Лугу (гелер Каховського водоймища) біля гирла р. Польово^/ї Гру^/шівки. Засноване в кінці 18 ст. на місці запорозького зимівника. Спочатку називалося Терні^/вкою від однойменної річки, що впадала у Базавлу^/г поряд із р. Польово^/ю Гру^/шйкою. Сучасна назва відома з 1787 року і походить, очевидно, від імені котрогось із перших поселенців (Мар’я^/ни чи Мар’я^/на), які були переважно полтавцями (див. МОЗ, 96, 142-143; УСП, 62). В джерелах: Марьинское (ЯВ, 135), Маріїнське (КВЛ, 95). На околицях села виявлено цілий ряд поховань епохи бронзи, сарматського часу та періоду пізніх кочівників (АПУ, 126).

Масюко^/ва, – ої, ж. – протока між пр. Кушугу^/мом і р. Кі^/нською в Маяча^/нських і Зла^/топільських плавнях. У джерелах: Масюкова (МС, 84; КВЛ, 73; СНР, 80). За переказом, назва від прізвища запорозького рибалки Масюка^/.

Матлаше^/вська див. Міклаше^/вська

Матнині^/, - и^/х, мн. – група озер у Канкри^/нівських плавнях за пр. Кушугу^/мом. За переказом, були рибальським займищем запорожця Матні^/ – від того і назва.

150

Матня^/ – і^/, ж. – один із кутків с. Зла^/тополя. Мав глуху вулицю, схожу на матню в неводі – від того й назва.

Матня^/ (2), – і^/, ж. – один із кутків с. Червоногриго^/рівки. Тепер затоплений. Був розташований на околиці біля злиття р. Тома^/ківки і рук. Би^/стрика¹ (4). Саме за цим місцем розташування та за своїми обрисами нагадував матню в неводі. Очевидно, через це так і названий. Правда, дехто з вдів виводить назву від прізвища якогось Матні, що буцімто колись ту першим поселився.

Матяші^/вка, – и, ж. – один із серединних кутків с. Ба^/лок, де жили Матяші^/ (прізвище Матя^/ш). – звідси й назва.

Матяші^/вська, – ої, ж. – струмок, що витікає з-під гори в кутку с. Ба^/лок Матяші^/вці (звідси й назва). Колись впадав у л. Балча^/нський, а тепер упадає в Каховське водоймище (з півдня).

Мая^/к¹ див. Мая^/чка¹

Мая^/к² – а^/, ч. – татарське місто при вході р. Мая^/чки у Великий Луг. Існувало в 17-18 ст. Про нього згадує С.Мишецький: "На тій ріці (Мая^/чці –В.Ч.) було місто Маяк і в ньому мечеть (МІ, 61). Назва походить, очевидно, від слова «маяк» що колись означало "висічене з каменю зображення". Таких зображень (кам’яних баб?) біля гирла р. Маячки, на курганах, в кінці 16-го ст., за свідченням Е.Лясоти, стояло більше двадцяти (МИЮР, 184). Можливо, саме їх мав на увазі польсько-український поет 16-17-го ст. Мартин Пашковський, коли в одному із своїх історичних творів писав: "Той край Кінські Води зовуть; у давніх літах гуляв на свободі князь Місей (мабуть, Михайло Вишневецький – В.Ч.), де маяки. А тії маяки минеш, то будуть в полі козацькі знаки» (Ск, 42).

Маяча^/нська, – ої, ж. — балка; входила у Великий Луг (виходить до Каховського водоймища) з півдня в районі с. Мая^/чки (звідси й назва). Довжина близько 10 км. По її дну текла колись р. Мая^/чка. Саму балку в минулі часи теж звали Ма^/ячкою (див. ЛВ, 564; ЗОТ, т.З, 580; КВЛ, 56).

Маяча^/нський¹, – ого, ч. – брід на р. Кі^/нській навпроти с. Мая^/чки (звідси і назва).

Маяча^/нський² , – ого, ч. – невеликий лісовий масив на лівому березі р. Кі^/нської біля однойменного броду, навпроти с. Мая^/чки (звідси й назва).

Маяча^/нські¹, – их, ми. – плавні на правому березі р. Кі^/нської навпроти с. Мая^/чки (звідси і назва).

Маяча^/нські², – их, мн. – луки на лівому березі р. Кінської навпроти с. Мая^/чки (звідси і назва).

Маяча^/нські³, – их, ми. – кручі південного берега Великого Лугу вздовж і с. Мая^/чки (звідси й назва). Протяжність близько 2 км., пересічна висота -5м. Тепер їх лінія дуже розмита і значно відсунута на південь (від 50 до 200 м.).

151

Мая^/чка¹, – и, ж. - річка, ліва притока р. Карачекра^/ка. Текла (до початку 20-го ст.) до Великого Лугу з південного степу балкою Маяча^/нською. Довжина – близько 10 км. (у Д.Яворницького помилково – 20 верст; ЯВ, 167). Тепер зовсім висохла. На ній, за свідченням С.Мишецького, в 17-18 ст. татарське місто Мая^/к (МІ, 61): У червні 1691 року біля Ма^/чки був із загоном своїх прихильників гетьман Петрик (Петро Іваненко). Тут він вів переговори січовиками, намовляючи їх разом із турками й татарами виступити проти Москви (ЯІ, т.З, 103). Джерела фіксують дві форми гідроніма: Маячка (МІ, од. СО, ч.1, 70; МС, 84; СНР, 63) і Маяк (НИА, 16). Щодо Походження н річки, то воно таке ж саме, як і у випадку Мая^/к².

Мая^/чка² див. Маяча^/нська

Мая^/чка³, – и, ж. – село Василівського р-ну Запорізької обл. щ південному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) між Ске^/льками та с. Зла^/тополем. Виникло на місці татарського поселення Маяш (див. Мая^/к²) біля гирла р. Мая^/чки (звідси й назва) в кінці 18 ст. Першими поселенцями були вихідці з Полтавщини й Чернігівщини, а також колишні запорожці. До 1861 р. закріпачене (власність поміщика Горнобарського). Поблизу села археологами виявлено стоянку доби пізнього палеоліту, залишки жител та могильники часів неоліту й епохи бронзи (1МСЗ, 220). У джерелах: Маячка (АГО, 48; КВЛ, 56), Маячки (АП, 165).

Маячки^/ див. Мая^/чка³

Медя^/нка, - и, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Тут першим поселив» нібито Медя^/ник (прізвище) – від того й назва.

Межова^/ Лопу^/шка, – о^/ї – и, ж. – рукав пр. Лопу^/шки (звідси друга частина назви), що відходив на південний захід у Маяча^/нських плавнях і губився в болотах на правому березі р. Кі^/нської. Був межею угідь маячансьш та здатопільської громад (звідси перша частина назви).

Межове^/, – о^/го, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської між пр Клоку^/нкою та пр. Лопу^/шкою. Назву одержало від того, що було на межі угідь скелянеької та маячанської громад.

Межови^/й Прогні^/й, – о^/го – о^/ю, ч. – лівий рукав пр. Клоку^/нкою на схід від оз. Оки^/шиного. Колись розмежовував поміщицькі володіння у Великому Лузі – відси перша частина назви. Що ж до другої частини, то її походженй таке ж саме, як і в випадку Вели^/кий Ма^/р’ївський Прогні^/й.

Мелени^/ха див. Мете^/лиха

Мелиниха дяв.Мете^/лиха

Мельни^/ха¹ див. Метели^/ха

Мельни^/ха², – и, ж. – озеро між р. Кі^/нською (Зна^/м’янською Кі^/нською) і Дніпром у Зна^/м’янських плавнях, над рук. Мете^/лихою чи Мельни^/хою (звідси й назва).

Мельничи^/ха див. Мете^/лиха

152

Мертве^/ць, – я^/, ч. - бакай над р. Кі^/нською біля с. Ба^/лок. У ньому нічого не росло і не водилося, був безживний (мертвий) — від того й назва.

Мете^/лиха, – и, ж. – лівий рукав Дніпра, що протікав у Ка^/м ‘ямських і Зна^/м’янських плавнях між пр. Британо^/м та рук. Лебеди^/хою¹. Впадав у рукав р. Кі^/нської (Зна^/м’янської Кі^/нської) Карайтебе^/нь Би^/стра. Із джерел відомий як Мете^/лиха (ЯВ, 186; МС, 86; СНР, 98; СГУ, 360), Метлиха (ЛВ, 565), Мелениха (ЯВ, 186), Мелиниха (МС, 86), Мельниха (ЗОТ, т.З, 494; КВЛ, 96), (КВЛ, 96). Походження назва не зовсім ясне. Її варіанти могли виникнути внаслідок поплутання близьких; при вимові формантів "мет(е)л" і “мет(е)н”

Метлиха див. Мет^/елиха

Мики^/тин¹ дасв. Кам‘янозато^/нський

Мики^/тин² , – ого„ ч. — узвіз у колишньому с. Новопа^/влівці, що тепер у межах м. Ні^/кополя. Як і ряд інших тутешніх топонімів, назва походить від імені першого поселенця – запорожця Микити. За переказом, його хата стояла біля перевозу (НП, 34), який теж звався Мики^/тиним або Мики^/тинським.

Мики^/тина¹ див. Ні^/кополь¹

Мики^/тина² - оїі, ж, – запорозька козацька застава на правому березі Мики^/тиного (Мики^/тинського) перевозу. В російськомовних джерелах 18-початку 19-го ст. згадується як Никитинская (МІ, 80) і Никитина (ТГС, ч.4, 65:8-659), а в найновіших вітчизняних – як Микитинська застава (АК, 44).

Мики^/тине¹ див. Ні^/кополь¹

Мики^/тине² - ого, ср. – передмістя, куток м. Ні^/кополя біля колишнього Мики^/тиного (Мики^/тинського) перевозу. Відоме ще і як Микитинка. Найстаріша частина поселення, започаткованого козаком Микитою (ЗОТ, т.9, 523). Тут за часів Січі постійно перебувала озброєна запорозька варта (Мики^/тина чи Мики^/тинська застава).

Мики^/тине³ , – ого, ср. – у 16-18 ст. урочище на правому березі Великого Лугу, що займало територію, прилеглу до мису Мики^/тин Ріг. Тепер тут розташоване м. Ні^/кополь. Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Мики^/тине².

Мики^/тинка див. Мики^/тине²

Мики^/тин Переві^/з див. Ні^/кополь,¹

Мики^/тин Ріг¹ ,– ого Ро^/гу, ч. – мис (кут) на правому березі Великого Лугу (Каховського водоймища), де тепер розташована більша (центральна) частина м. Ні^/кополя і де була колись Мики^/тинська Січ. Тут починався Мики^/тин (Мики^/тинський) перевіз. Перша згадка про мис в історичних джерелах датується 1530 роком. Омивався правим рукавом Дніпра Орло^/вою (з північного сходу і сходу) та пр. Ла^/пинкою (з півдня і південного заходу). ‘Перша половина назви від імені запорожця Микити (див. Мики^/тине²), друга

153

(Ріг) є синонімом до слова "мис" (СУМ, т.8, 554). Тепер називається Ні^/копольським (від м. Ні^/кополя).

Мики^/тин Ріг², – ого Ро’гу, ч. – річка, яка, за наведеними С.Величком даними 1697 року, була правою притокою Дніпра вище р. Чортомлика^/ (ЛВ, 565). ПМаштаков же, під назвою Микитшп Ругь, подає її як ліву притоку Дніпра, що знаходиться вище р. Білозе^/рки (МС, 85). Тепер вона ні в тому, ні в іншому місці не простежується. За своїм походженням гідронім, безперечно, пов’язаний із назвою однойменного мису. Цілком можливо, що саме в районі цього мису річка колись і протікала, тобто була все-таки правою притокою Дніпра.

Мики^/тинська¹ див. Кам’янозато^/нський

Мики^/тинська² див. Мики^/тина²

Мики^/тинська³ див. Ні^/кополь¹

Мики^/тинська Січ, – ої – і, ж. – одне з військових оборонних і козацький стан, політичний, адміністративний та господарсько-економічний центр Запорожжя. Стояла в самому кінці мису Мики^/тинського Ро^/гу (на півтораста сажнів нижче о. Орло^/ваго), біля Мики^/тинського перевозу, від чого й одержала назву. Заснована отаманом Федором Линчаєм 1638 або 1639 року, проіснувала до 1653 року. Тут перебував деякий час гетьман Павлюк (Бут Павло Михнович) і звідси розсилав по всій Україні заклики до повстання (АПС, 740). 25 січня 1648 року, перебивши польську залогу, її здобув Б.Хмельницький. 19 квітня запорожці обрали Хмельницького своїм гетьманом, а вже 22 квітня козацько-селянські загони виступили з Мики^/тинської Січі перший похід проти шляхти. Так почалася визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. Різні причини (головним чином військово-політичні) змусили січовиків 1652-го року перейти на Чортомли^/цький Ріг; одначе аж до 1775-го року в Мики^/тиному залишалась козацька сторожа (застава) і справляли обов’язки урядові старшини (шафар, підшафарій, писар, підписарій та товмач). Покинуте ж укріплення ще деякий час називалася Ста^/рою Сі^/ччю. Місце розташування цієї Січі поступово руйнувалося течією рук. Орло^/вої, а під час великої повені 1846 року було змите остаточно (разом із запорозьким кладовищем). Тепер же сліди славного козацького гнізда назавжди поховані на дні Каховського водоймища неподалік м. Ні^/кополя.

Мики^/тииський¹ див. Кам’янозато^/нський

Мики^/тинський², – ого, ч. – острів на Дніпрі біля Мики^/тиного Ро^/гу (звідси й назва), навпроти виходу пр. Ла^/пинки. За даними Д.ворницького, довжина – 1 верста, ширина – 100 сажнів (ЯВ, 106-107). Відомий ще й під назвою Осетрі^/вський (кажуть, у водах, що його омивали, водились осетри). В джерелах:Никшпинський (АРД).

Мики^/тинський³, – ого, ч. – старий запорозький шлях; починався від Мишуриного Рогу і йшов у напрямку: Коржеві могили – р. Базавлу^/г – р. Чортомли^/к – Мики^/тине – Мики^/тинський перевіз (ЯІ, т.1, 36). Мав

154

військово-стратегічне й торгово-економічне значення. Зв’язував Великий Луг із глибинними районами Запорожжя. Названий за кінечним пунктом.

Мики^/тівка див. Ні^/кополь¹

Мики^/тчин див. Велича^/нський

Микі^/льська, – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі нижче пр. Ша^/бельної. Сполучала підстепні правобережні озера з л. Вели^/кі Во^/ди. Протікала Нововоронцо^/вських (колись Миколаї^/вських) плавнях. За даними Д.Яворницького, ширина – 40 сажнів, глибина – 1 аршин (ЯВ, 182) Відома також як Мико^/лина (КВЛ, 96) і Перева^/л (ЛВ, 567). В інших джерелах: Никольская (МС, 88), Микі^/льська (СГУ, 362). Гідронімічні варіанти Микі^/льська й Мико^/лина мотивовані, очевидно, антропонімом Микола – тим самим, що й назва сусіднього с. Миколаї^/вки (тепер смт Нововоронцо^/вки). Щодо назви Перева^/л, то вона пов’язана з тим, що під час повені протокою вода проходила ("перевалювалась") із системи горішніх озер у л. Вели^/кі Во^/ди, а далі – в Дніпро.

Мико^/лаївка¹ див. Нововоронцо^/вка

Микола^/ївка¹ (2), – и, ж. – колись невеличке поміщицьке село на правому березі пр. Тара^/са, між с. Олексі^/ївкою й с. Анастасі^/ївкою (КВЛ, 38). Засноване в 1-ій половині 19 ст. Назва відантропонімічного походження (можливо, від імені першого поселенця чи когось із перших володарів). У 20-х роках нинішнього ст. перестало існувати, злившись із Анастасі^/ївкою (Новоанастасі^/ївкою, Косі^/вкою).

Микола^/ївка², – и, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Тут першим поселився якийсь Миколай – від того й назва.

Микола^/ївський, – ого, ч. – правобережний уступ Дніпра нижче о. Сухо^/го Рибака^/. Назва відантропонімічного походження.

Микола^/ївські див. Нововоронцо^/вські

Мис До^/брої Наді^/ї ¹- у –ої – ї, ч. - ріг (кут) на правому березі Великого Лугу (Каховського водоймища) в районі с. До^/брої Наді^/ї. Названий на початку 19 ст. кимось із екзальтованих членів місцевої поміщицької родини за аналогією до відомого південноафриканського мису. А.Кащенко говорить, що це зробила володарка Яковлєва (КВЛ, 39). Тепер кут дуже розмитий, як і б. Березува^/та, що була на його північно-східному боці.

Мис До^/брої Наді^/ї ² див. До^/бра Наді^/я

Миха^/йлівка – и, ж. – село Верхньорогачицького р-ну Херсонської обл. Розташоване на південно-східному березі Каховського водоймища між сс. Вели^/кою Зна^/м’янкою та Бережа^/нкою, трохи нижче ур. Мамайсу^/рки. Засноване в 1-ій половині 19 ст. німецькими колоністами на землі, що належала тоді великому князеві Михайлу Романову (звідси, мабуть, і назва). На околиці виявлено скіфсько-сарматські поселення та поховання (ІМСХ, 298).

155

Ми^/шрик, – а, ч. – протока, що з’єднувала Дніпро з оз. Піскува^/тим². Приймала й викидала з себе багато дрібніших проток у плавнях західніше пр. Змі^/йки. За джерелами: Мышрикь (ЯВ, 186; МС, 84), Мишрик (СНР, 98; ер 365). А.Кащенко (певно, помилково) подає Митрик (КВЛ, 73). Етимологія гідроніма затемнена. О.Стрижак припускає, що назва утворена з допомогою демінутивного суфікса -ик від корені "мишр", який семантичне пов’язанний із говірковим східнослов’янським словом "мишерина" ("мішаний ліс на вології фунті" або "смуга між двома річками") (СНР, 98).

Міклаше^/вська, – ої, ж. – плавня на лівому березі Дніпра від с. Розумі^/вки до с. Біле^/нького, що в 19-ому – на початку 20-го ст. належані родині помішика Міклашевського (Миклашевського), – звідси й назва. Місцеві жителі вживали варіант Матлоше^/вська (див. НП, 64).

Мілке^/, – о^/го, ср. – озеро в Базавлу^/зі між оз. Підсте^/пним і л. Вели^/кими Во^/дами, У джерелах: Мілке (КВЛ, 98). Назва вказує на незначну глибину водойми.

Міро^/шник, – а, ч. – протока в горішній частині Великого Лугу. Виходить із Дніпра навпроти о. Риба^/льського (1), тече на південний схід і впадає двома рукавами в пр. Кущугу^/м: першим – нижче смт Бала^/биного, а другим – навпроти залізничної станції Кушугу^/му. Відома ще й під назвою Міро^/шникова. Місцеві жителі старшого покоління вимовляють Миро^/шник, Миро^/шникова. У джерелах: Мирошникь (ЯВ, 186; МС, 83), Мирошник (КВЛ, І 60), Мі^/рошник (СНР, 69; СГУ, 365). За переказом, назву одержала від прізвищ | запорожця Мірошника, який біля неї мав зимівник (НП, 62).

Міро^/шників, – ого, ч. – запорозький зимівник козака Мірошника (звідси й назва). Існував у 18 – на початку 19 ст. біля пр. Міро^/шника (НП, 62).

Міро^/шникова див. Міро^/шник

Місте^/чко, – а, ср. – куток давнього м. Ні^/кополя, де в кінці 19 – ні початку 20 ст. стояла церква і розташовувалися різні крамниці (НП, 34). Назва,очевидно, пов’язана з поняттям "група житлових або службових будинків, об’єднаних за своїм призначенням" (СУМ, т.4,749). І

Міща^/нка,- и, ж. – один із кутків с. Благові^/щенки. За переказом,тут жили буцімто якісь переселенці-міщани від того й назва.

Млинки^/, – і^/в, мн. – протока в Базавлу^/зі нижче пр. Запла^/вної. У джерелах: Млинки (ЯВ, 182; МС, 87; СГУ, 367). Відома з кінця 17-го ст. (ЛВ, 567). Назву одержала від того, що на ній були запорозькі млини (млинки).

Мо^/кра Кі^/нська див. Кі^/нська¹

Мо^/краЛа^/пинкл див.Ла^/пинка¹

Мо^/кра Шабе^/льна, – ої – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правові березі Дніпра, між пр. Прогно^/єм¹ (8) і Сухо^/ю Шабе^/льною. В джерелах: Мокр.Шабельна (МС, 88), Мо^/кра Шабе^/льна (СГУ, 371). Перша частина назви

156

дана на противагу сусідній пр. Сухі^/й Шабе^/льній (пересихала), а друга – мабуть за формою русла (вигнуте, як шабля).

Мокря^/нка, – и, ж. – болотиста місцина на правому березі пр. Кушугу^/му навпроти залізничної платформи 1117-го км. Рідко коли пересихала, булла мокрою - звідси й назва.

Мокря^/нська Ха^/та, – ої – и, ж. – хутір на правому березі пр. Кушугу^/му біля болотистої місцевості Мокря^/нки (звідси й перша частина частина від того, що тут, власне, була одна хата й кілька господарських будівель). Зник після затоплення плавнів. Жителі пересилилися в смт Кушугу^/м.

Мокря^/нський, – ого, ч. – брід на пр. Кушугу^/мі навпроти х. Мокря^/нської Ха^/ти (звідси й назва). Існував до затоплення плавнів.

Моли^/твяне¹, – ого, ср. – протока, що з’єднувала ряд озер під східним берегом Великого Лугу, тягнучись від смт Малокатери^/нівки до с. Кам’янсько^/го. У джерелах: Моли^/твяне (СНР, 64; СГУ, 372). Названа так над нею читалися молитви у свято Водохреща.

Моли^/твяне², – ого, ср. – озеро біля однойменної протоки (звідси й назва) неподалік від с. Кам’янсько^/го.

Молохува^/те, – ого, ср. – озеро в правобережних плавнях Базавлу^/гу вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Молоховатое (ЯВ, 193). Назване, мабуть, через те так,що заростало молохом болотним (рослина з роду молочаєвих).

Мо^/ре- я, ср. – озеро в Балча^/нських плавнях на правому березі р.Кі^/нської. В джерелах: Море-озеро (ЯЗ, ч.І, 268). Назва за розміром гідрооб’єкта ("широке було це озеро, як море").

Москале^/ве, – ого, ср. – озеро поблизу с. Зла^/тополя; знаходилося на лівому березі р. Кі^/нської, з якою з’єднувалося невеличкою протокою (рівчаком). За місцевим переказом, було рибальським займищем якогось москаля (відставного солдата царської армії) – звідси й назва.

Москальча^/та, Москальча^/т, мн. – група озер біля р. Кі^/нської на луках. Походження назви, мабуть, таке ж, як і увипадкові Москале^/ве. Зменшувальність гідроніма мотивована невеликим розміром озер (озерчат).

Моцько^/ва, – ої, ж. – протока між Дніпром і р. Кі^/нською навпроти о. Орло^/вої в Ка^/м’янських і Ні^/копольських плавнях, нижче пр. Попл^/авки. У джерелах: Моцковая (ЯВ, 186), Моцько^/ва (СНР, 80; СГУ, 376). Назва «імічного походження (від прізвища Моцько).

Музурма^/н, – а, ч. – протока нижче пр. Зду^/мівки, що з’єднувала Дніпро з озерами в лівобережних (Біле^/ньківських) плавнях. У джерелах: Музурмань (ЯВ, 186; МС, 84), Музурман (КВЛ, 66; СНР, 64; СГУ, 378), Музурмана (ЯЗ, ч.І, 274). Д.Яворницький вважав, що назва походить від "мусульман" («бусурман») (ЯВ, 186). Такої ж думки й О.Стрижак (СНР, 64). Нам же

157

здається, що даний гідронім слід виводити від тюркського "мазарурман" у значенні "цвинтарний ліс", "ліс на кладовищі" (див. СР, т.4, ч.2,2056-2057 і т.і., ч.2, 1673). Наше припущення тим більше слушне, що саме над цією протокою справді були старі поховання (кладовища). Про них і досі пам’ятають довгожителі с. Біле^/нького.

Музурма^/на див. Музурма^/н

Муро^/ве, – ого, ср. – урочище між пр. Ска^/рбною і пр; Грузько^/ю над л. Вели^/ким¹ (2). У джерелах: Мурове (КВЛ, 82). Назва невідомого походження (можливо, від прізвища чи прізвиська Мур?).

Мусі^/єва, – ої, ж. – забора на Дніпрі біля г. Ли^/сої (1), де запорожець Мусій "рибальчив і стояв курінем" (НП. 49) - звідси й назва.

Мусі^/єва Да^/ча, – ої – і, ж. – хутір на лівому березі Дніпра навпроти Мусі^/євої забори, в Біле^/ньківських плавнях. Існував на місці запорозького зимівника до затоплення плавнів. Мешканці переселилися в смт Кушугу^/м. Перша частина назви пов’язана з ім’ям козака Мусія, а друга – з апелятивом "дача" в значенні "лісова ділянка – самостійна господарська одиниця" (СУМ, т.П.215).

Мусі^/єве, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, навпроти г. Ли^/сої (1), поблизу х. Мусі^/євої Да^/чі. Восени 1885-го року Я.Новицький записав про нього у с. Кушугу^/мівці від 60-літнього Оксентія Орла такий переказ: "Мусієве озеро, – жив козак Мусій. Воно біля Дніпра, супротів острівка. Біля цього озера був шинок запорозький. Як вийшли запорожці відсіль в Чорноморію, хата довго оставались і там кошикувала прохожа бурлапшя та сіромашня. Сіроми найбільше йшли Великим Лугом: там легше було прохарчиться і ніхто не питав, відкіля і хто. Пашпортів у них чортмало... Де буди запорозькі хап, печища і тепер знать" (НП, 63).

Мусіє^/нків див. Мусі^/ївка

Мусі ^/їв, – євого, ч. – зимівник запорожця Мусі^/я на лівому березі Дніпра, біля оз. Мусі^/євого. Існував із незапам’ятних часів до ліквідації Січі. Пізніше на його місці виник х. Мусі^/єва Да^/ча. Про козака Мусія та його стійбище Я.Новицьким восени 1885-го року в с. Кушугу^/мівці записано переказ (див. НД, 63).

Мусі^/ївка, – и, ж. – село Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Виникло за столипінщини як х. Мусі^/єнків (назва за прізвищем господаря Мусієнка). Згодом хутір розрісся й перетворився в село, яке 1922-го року перейменоване на Мусі^/ївку. Тепер належить до Придніпровської сільради. Нижня частив затоплена разом із плавнями.

Мухові^/й, – я, ч. – озеро між пр. Ци^/мбалом та пр. Паламаре^/м у Черниші^/вських (Червоногри^/рівських) плавнях. Цілком можливо, що назва відантропонімічного походження (прізвище або прізвисько Мухові^/й).

158

Мухува^/те, – ого, ср. – озеро на правому боці Дніпра в Базавлу^/зі, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Муховатае (ЯВ, 193). Влітку біля нього й над ним було багато мух – звідси й назва (за місцевим переказом).

Н

На^/бережне, – ого, ср. – невелике поселення (виселок) на північному овського водоймища між с. Покр^/’вським та с. Ле^/нінським. Належить до Покровської сільради Нікопольського р-ну Дніпропетровськоїт обл. Його виникнення пов’язане із затопленням плавні біля входу р. Базавлука^/ у Великий Луг. Тут мешкають тепер в основному колишні жителі сс. Гру^/шівки³ (2) та Гру^/шівського Купта^/. Назва мотивована місцем розташування.

Набо^/кова Плетени^/ха, – ої — и, ж. – протока між пр. Масюко^/вою та оз. Кушируватим(1). Першу частину гідроніма пов’язують із прізвищем рибалки Набоки, друга ж частина від того, що протока була дуже звивистою, «плелася» поміж озерами та бакаями.

Наже^/ра див. Нажо^/ра

Нажо^/ра¹, – и, ж. – правий рукав Дніпра нижче с. Верхньотара^/сівки. Протікав південніше рук. Тара^/са і вливався в пр. Перебі^/й навпроти с. Новока^/м’янки. Відомий ще й під назвами Наже^/ра, Ненаже^/ра та Ненажо^/ра. У джерелах: Нажора (КВЛ, 38), Ненажора (АРД; ЯВ, 178; СГУ, 385). За даними Д. Яворницького, мав 3 сажні ширини і 4 вершки найменшої глибини (ЯВ, 178).Гідронім метафоричного змісту, в його основі дієслово «(не)нажертись» (рукав, мовляв, нія’к не міг "нажертись" – напитися чи, навпаки, «нажирався» – напивався дніпрової води). Звук О після Ж у формах Нажо^/ра й Ненаж^/’ра відбиває особливість місцевої говірки.

Нажо^/ра², – и, ж. – ділянка рук. Тара^/са від виходу його з Дніпра до с. Анастасі^/ївки. Походження назви аналогічне випадкові Нажо^/ра¹.

Назаре^/ві, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Больбаті^/вських; знаходилися в садиби жителя с. Єлизаве^/тівки Назаря^/ (ім’я) – звідси й назва. Паралельна форма – Назарі^/вські. Висота до 15 м. Тепер дуже розмиті й подалися на південь.

Назарі^/вські див. Назаре^/ві

Найді^/вський, – ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кі^/нської навпроти с. Ба^/лок. Свого часу був займищем рибалки На^/йди (Найда – прізвище) – від того й назва.

Нали^/вач, – а, ч. – урочище на правому березі Дніпра нижче г. Ли^/сої (1). Являло собою низину, вкриту лісом. Під час повені перетворювалося на острів довжиною більше 2-х верст і шириною близько 1,5 версти (ЯВ, 95). У джерелах 20-го ст.: Налывачъ (НП, 24), Наливач (КВЛ, 7, 35). Один із планів

159

Дніпра кінця 18-го ст. подає його як о. Неналивачь, що має 3 версти 50 довжини і 300 сажнів ширини (ЯВ, 95). Назва, очевидно, від того, що пори року місцевість то "наливалась" (Нали^/вач), то "не наливалась» (Ненали^/вач) дніпровою водою. Запорожці дуже любили урочище, вони йому і назву дали.

Нами^/в, – у, ч. – пляж на північному березі Каховського нижче с. Ілл^/нки, ліворуч від гирла р. Тама^/ ківки. Створений штучно,намитий — від того й назва.

На^/сип, – у, ч. – хутір на лівому березі Дніпра нижче с. Червонодніпро^/вки. Поблизу був штучний насип як захист від дніпрової води, звідси й назва. Існував до затоплення плавнів. Жителі переселилися у с. Вищетара^/сівку.

Насипни^/й (1), – ого, ч. – острів на Дніпрі (під лівим берегом) навпроці виходу пр. Міро^/шника. За даними Д.Яворницького, мав близько 5 верст довжини й менше версти ширини (ЯВ, 95). У часи Запорожжя називався Дубовим Гра^/дом, оскільки був покритий старим дубовим лісом (МИЮР, 185). Частина топоніма Град означає "острів". Із таким значенням у говірках Нижньої Наддніпрянщини слово "го^/род" ("городо^/к") вживається ще й тепер (див. СЧ, т.1, 245). Пізніша назва острова пов’язана з особливостями його рельєфу: після того, як ліс був вирубаний, тут відкрилися піски, переносилися вітром і утворювали насипні горби (дюни).

Насипни^/й (2), – ого, ч. — острів на Дніпрі (під правим берегом) нижче гирла б. Черво^/ної, кілометрів зо 3 на схід від с. Вищетара^/сівки. У джерелах: Насыпной (ЯВ, 96). Мотивація назви така ж сама, як і в випадку Насипни^/й (1).

Насипни^/й (3), – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Крючка^/. У джерелах: Насыпной (ЯЗО, 227). Мотивація назви аналогічна випадкові Насипни^/й (1). Відомий ще і як Яковлівський (колись належав поміщику яковлєву).

Наскво^/зня Плетени^/ха див. На^/скрізна Плетени^/ха

На^/скрізна Плетени^/ха, – ої – и, ж. – протока, що виходила з Дніпрі нижче пр. Чагарни^/хи, та, петляючи – заплітаючись (звідси й Плетени^/ха), перерізала Великий Луг наскрізь (звідси й На^/скрізна) і входила в р. Кі^/нську через затоку Вели^/кий Заті^/н (на межі Зла^/топільських і Балча^/нських плавнів). Дехто з місцевих жителів (зокрема в с. Ске^/льках) називав її ще й Наскво^/зньою Плетени^/хою.

Наста^/сівка див. Анастасі^/ївка

Неві^/стиче- ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Наскрізної Плетени^/хи в Зла^/топільських плавнях. Відоме ще і як Неві^/сточеве. Назва походить від "невіста" чи "невістка" (за переказом, тут нібито втопилась чиясь невістка).

Неві^/сточеве див. Неві^/стиче

160

Не^/йдорф, – а, ч. – німецький хутір-колонія на правому березі пр. Тара^/са нижче колишнього с. Анастасі^/ївки. Існував з середини 19-го до 40-х років 20-го ст. Назва в перекладі українською означає "Нове село".

Ненаже^/ра див. Нажо^/ра

Ненажо^/ра див. Нажо^/ра

Ненали^/вач див. Нали^/вач

Неплю^/єве див. Сули^/цьке

Нерва^/ч – а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі; з’єднувала озера нижче пр. Ска^/рибної з пр. Холоднува^/тою. У джерелах: Нырвачь, (ЯВ, 181), Нерва^/ч (СГУ,386). Походження назви не зовсім ясне. Можливо, в її основі антропонім Нервач (прізвище).

Несва^/тівський, – ого, ч. – колодязь на Не^/сватовому (звідси й назва) Ху^/торі в с. Іллі^/нці.

Несва^/тів Ху^/тір, – ового Ху^/тора, ч. – один із кутків с. Іллі^/нки. Колись був окремим поселенням (хутором), – звідси й друга частина назви; а Несва^/тів тому, що першим поселенцем був запорожець Не’сват. За місцевим переказом, козак дістав землю від кошового Івана Сірка, якому вірно служив багато літ. Хутір засновано в кінці 17-го ст. поруч із займищем отамана Сіркі^/вкою.

Нетригу^/з, – а, ч. — протока в Базавлу^/зі, точне місце знаходження якої визначити не вдалося. Згадується в переказі, записаному 10 вересня 1896р. Я. Новицьким у с.. Капулі^/вці від 73-літнього Кіндрата Матрапаса, як річка, по берегах якої жили запорожці (НП, 85). В основі гідроніма, очевидно, козацьке прізвисько.

Нехоті^/лівка див. Придніпро^/вське

Неча^/їв див. Риба^/льський (3)

Неча^/ївський див. Риба^/льський (3)

Ни^/жнє¹ див. Новоолека^/індрівка

Ни^/жнє²– ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Клей^/нівських проти с. Ни^/жнього (звідси й назва), поряд із оз.Балбу^/тиним. У джерелах: Нижнее(ЯВ, 192).

Ни^/жній Заті^/н див. Вели^/кий Заті^/н¹

Ни^/жній Хо^/ртич див. Ни^/жня Хортиця^/

Ни^/жня Дми^/трівка, – ьої – и, ж. – протока в Базавлу^/зі. Виходила із пр. Ска^/рбної (вірніше, її ділянки Старо^/ї Си^/синої) і текла на південний схід; через 5-6 км зливалася з пр. В^/ерхньою Дми^/трівкою (на противагу якій і названа). У джерелах: Друга Дмитраківка (ЛВ, 267), Нижня Дмитровка (ЯВ,181), Ниж. Дмитровка (МС, 87), Ни^/жня Дми^/трівка (СГУ, 389).

Ни^/жня Криниця, – ьої – і, ж. – до 50-х років 20-го ст. окреме поселення на крайньому східному березі Великого Лугу біля гирла б.

І6І

Крини^/чної, на лівому її схилі. Потім злилося з с. Ве^/рхньою Крини^/цею і тепер є власне південним кутком останнього (див. Ве^/рхня Крини^/ця).

Ни^/жня Ла^/пка, – ьої – и, ж. – рукав пр. Санда^/лки, що з’єднував цю протоку з р. Базавлу^/гом. Текла паралельно рук. Сере^/дній Ла^/пці і рук. Ве^/рхній Ла^/пці (на противагу останній і названа).

Ни^/жня Хо^/ртиця¹, – ьої – і, ж. – річка, права притока Дніпра. Текла із західного степу однойменною балкою. Довжина близько 12 км. Існувала до середини 19-го ст., потім пересохла. У Дніпро впадала вище с. Розумі^/вки на крайній півночі Великого Лугу. За джерелами: Нижній Хортичь (КМ, № з І) Нижняя Хортиця (АРД; ЯВ, 132; МС, 83; НП, 20), Ни^/жня Хо^/ртиця (КРУ, 124; СГУ, 389). Друга частина гідроніма пов’язана з сусіднім о. Хортицею, а перша дана на противагу р. Верхній Хортиці, що впадала в Дніпро кілометрів на 10 вище. Після зруйнування Січі по берегах річки доживали свій вік сімейні козаки: Леонтій Попович, Федір Задерака, Максим Нечепій, Хома Самарський та ін. Вони займалися рибальством, мисливством, пасічництвом і скотарством, вирощуючи добрих верхових коней (НП, 20).

Ни^/жня Хо^/ртиця² , – ьої – і, ж. – балка, якою до середини 19-го ст. текла однойменна річка (звідси й назва). Довжина близько 12 км. Виходить до Дніпра із заходу вище с. Розумі^/вки. В період існування Січі по ній були запорозькі зимівники (КЗ). Через те, що козаки садили тут на городах (левадах) капусту, називалася ще й Капустя^/нкою. За переказами, в різних місцях балки заховані запорозькі скарби (НП, 21 -22).

Ни^/жня Хо^/ртиця³ , – ьої – і, ж. – село Запорізького р-ну Запорізької обл. на правому березі Дніпра, в гирлі однойменної балки (а колись і річки) (звідси й назва). Засноване на місці козацьких зимівників у кінці 18-го сі. Архівні документи, датовані 1780 роком, подають його як слободу Люби^/мівку, що була власністю князя Потьомкіна. В 1803 р. кріпки-любимівці переселені поміщиком в інші маєтки, а на їх вжитки прибули німці-колоністи (НП, 20-21). Відтоді й аж до 40-х років 20-го ст. існувала колонія Ни^/жня Хо^/ртиця; після виселення німців сталінським режимом – це село з тією ж назвою (належить до Розумівської сільради). У джерелах: Любимовка (АРД; НП, 20-21,24).

Ни^/жня Хо^/ртиця, – ьої – і, ж. – пристань на Дніпрі в однойменному селі (звідси й назва).

Ни^/жчий Просере^/д, – ото – у, ч. – острів на Дніпрі, посередині між кінцем Нали^/вача і лівим берегом ріки, – звідси й друга частин назви; перша ж - на противагу Ви^/щому Просере^/ду. За даними Д.Яворницького, мав 550 сажнів ширшій (ЯВ, 95). У джерелах: Нижній Просередь (АРД).

Низ, – у, ч. – ділянка Великого Лугу навпроти с. Єлизаве^/тівки між Больбаті^/вськими кручами (з півдня) та л. Больбаті^/вським, пр. Бро^/диком і пр. Підпі^/льнею (з півночі). Після того, як спадала повінь (червень), тут завжди були пасовища й городи єлизаветівської (больбатівської) громади. Назва за

162

характером місцевості (в порівнянні з високим берегом, по якому лося село).

Ни^/кипіль див. Ні^/кополь

Ни^/киполь див. Ні^/кополь

Ни^/конівська, – ої, ж. – забора на Дніпрі проти виходу лівої пр. Музу^/рмана. Назва пов’язана з ім’ям запорожця Ни’кона. В джерелах: Никоновская (ЯВ, 96).

Ни^/конівський, – ого, ч. – острів на Дніпрі рядом із Ніи^/конівською заборою. Мав близько ста сажнів по периметру, піщаний; періодично то змивався, то намивався (ЯВ, 96). Мотивація назви та ж, що й у випадку Ни^/конівська.

Ни^/копіль див. Ні^/кополь

Нігропон – якесь поселення, позначене латинкою (Nіgrороп) на картах Я. Гастальді (1567 р.) та Г.Меркатора (1595 р.) приблизно в тому місці, де р. Карачокрак уходила у Великий Луг (див. КМИ, №№ 22, 11). Із романських (італійської, французької) мов перекладається як Чорний міст. Можливо, що »й великий ногайський аул у гирлі р. Карачокрака^/, який фіксується 17-18 ст. (ФН, 44). Щодо назви, то формант "нігро" семантичне тюркізмові "кара" ("чорний"), а формант "пон" мотивується тим, що тут дійсно був міст через р. Карачокрак. Картографи-іноземці, очевидно, скалькували даний тюркський топонім (не виключено, що в цьому їм ьукрашськомовні інформатори).

Ні^/кополь, – я, ч. – місто обласного підпорядкування, центр Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на правому березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища). Займає майже всю прибережну територія між б. Ка^/м’янкою та р. Чортомлико^/м. Порівняно недавно (50-60-і рр..) поглинуло колись великі ближні села Новопа^/влівку, Ла^/пинку та Сулицьке. Історичний центр знаходиться на мисі Мики^/тиному Ро^/зі (Ні^/копольському). Веде свій початок від поселення Мики^/тиного, або Мики^/тиного Перево^/зу, заснованого в першій половині 16-го ст. запорожцем Микитою Циганом. В різний час дозаселялося головним чином вихідцями з Середньої Наддніпрянщини. Після зруйнування Січі (1775р.) перйменоване в Слов^/нське або Слов’я^/нськ (Слав^/енськ). Під такою ж назвою 1778-го року ялося збудувати фортецю (колишні козаки називали її Мики^/тинською). 1781-го року Слов’я^/нське (Слов’я^/нськ) дістало назву Ні^/кополя і 1782-го року набуло статусу повітового міста. Остання назва (вона як і сучасна) походить від двох давньогрецьких слів: Ніка (ім’я богині перемоги) і поліс (місто); придумана царськими фаворитами, московськими завойовниками в честь їхньої "перемоги" над запорожцями. Українськими патріотами топонім має сприйматися як глум над нашими славними лицарями, над нашою історією. З утвердженням справжньої незалежності України він) буде замінений первісним, козацьким найменуванням – Микимтине.

163

Місцеві жителі й мешканці сусідніх сіл вимовляють Ни^/киполь, Ни^/кипіль. У джерелах: Микитине (СІНС, 179; ЯІ, т.1, 76, 128; КВЛ, 48),, Никитингь Перевозь, Славенскь (ГП, т.2, 168), Микитовка (ГКГ,34), Мыкытына, Ныкыполь (НП, 34), Никипіль (КВЛ, 80), Нікополь (КІЦ, ЯТС, 102-103). З 1638 (чи 1639) по 1652р. в районі сучасного Н^/ікополя, ( на кінці мису Мики^/тиного Ро^/гу) стояла Микі^/тинська Січ, повз яку пролягав чумацький шлях у Крим і біля якої було велике торговище. У Нікопольському краєзнавчому музеї й досі зберігаються деякі запорозькі пам’ятки, а саме: хрест із Микитинської січової церкви, в якій 1647-го року молився Б.Хмельницький, аналой-підставка для читання Євангелія, подарований козакам константинопольським патріархом; ікона 18-го ст. з кипарисовим хрестом,що колись була в Покровській січовій церкві; плащаниця, яка належала козакові Тимошівського куреня Івану Гаркуші; риза з Чортомлицької Січі, пошита і суцільної золотої парчі; Євангеліє, подароване запорожцям царице Єлизаветою (ВС, 172-173). Д.Яворницький та А.Кащенко в кінці 19-го-І початку 20-го ст. застали в Ні^/кополі ще й інші козацькі старожитності, зокрема зимівник, гармату, різні речі культового і побутового вжитку (див. ЯЗ, ч.2,4 КВЛ, 48-49). Цікава розповідь про минуле Мики^/тиного записана влітку 1894 року Я.Новицькям від 78-літнього нікопольця Дмитра Биковського (див. НП, 34-36). Цілий ряд легенд і переказів, присвячених запорожцям та їх вата записав у Ні^/кополі Д.Яворнкцький (див. ЖЯН; СМ, 118, 119). Я.Новицького та Д.Яворницького, в Ні^/кополі з метою дослідження козац.кої старовини побували також О.Стороженко, О.Афанасьєв-Чужбинський, Л.Падалка, А.Скальковський, В.Голобуцький, О.Апанович та ін. 10 жовтня 1952 р. до міста навідувався О.Довженко, про що дізнаємося з його "Третьої записної книжки" (див. ДТ, 118-120). Письменник захоплювався красою тутешньої набережної і дуже жалкував, що вона "піде під воду". На території Ні^/кополя археологами виявлено чимало залишків скіфської, сарматської та інших культур (див. СС, 73; ІМСД, 425).

Ні^/кополь² , – я, ч. – пристань в однойменному місті на судноплавній лінії Запоріжжя – Херсон. Відома ще й під назвою Ні^/копольська.

Ні^/копольська див. Ні^/кополь²

Ні^/копольське, – ого, ср. – курганне поле, що включає в себе регіон м. Ні^/кополя та його околиць (звідси й назва). Багате на археологічні пам’ятки 4-5-го ст. до н.е. (переважно скіфського і сарматського походження). В часи козаччини на могилах цього поля знаходилися спостережно-охоронні пункти, які контролювали підходи до Січі й Мики^/тинського перевозу.

Ні^/копольський див. Мики^/тин Ріг¹

Ні^/копольські, – их, мн. – плавні навпроти м. Ні^/кополя (звідси й назва); на о. Орло^/вій і по берегах проток Свято^/ї, Ла^/пинки, Шара^/ю та ін.

164

Німе^/цька, – ої, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Назва від того, що тут жила колись родина якогось німця (очевидно, вихідця з ближньої німецької колонії).

Німе^/цьке, – ого, ср. – озеро недалеко від Вели^/кого городища, між озерами Журавле^/вим і Вилува^/тим у Біле^/ньківських плавнях. Було рибальським займищем якогось німця з с. Біле^/нького (звідси й назва).

Ніпр див. Дніпро^/

Ніпро^/ див. Дніпро^/

Нова^/1 - о’ї, ж. — мис на правому (північно-східному) березі Каховського водоймища нижче с. Біле^/нького, де був колись виселок Нова^/ Слобі^/дка (звідси іназва). Утворився мис після затоплення Великого Лугу.

Нова^/2- – о’ї, ж. – пляж на однойменному мисі біля с. Біле^/нького. Називаєтсья ще й Партмаше^/вою (див. Нова^/ Слобі^/дка).

Нова^/3 – о’ї, ж. – ділянка правого берега Каховського водоймища, уздовж якої бу розташований колись виселок Нова^/ Слобі^/дка (звідси й назва). Паралельна назва – Партмаше^/ва (див. Нова^/ Слоб^/дка).

Нова^/4 див. Нова^/ Слобі^/дка

Нова^/ Бо^/льбатова, – о^/ї – и, ж. – західний куток с. Ба^/лок. Виник на околиці останнього після затоплення Великого Лугу й переселення сюди, на нове місце, багатьох жителів с. Єлизаве^/тівки (Бо^/льбатови) – звідси й назва.

Нова^/ Си^/сина, – о^/ї – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі, на правому березі Дніпра вище л. Вели^/ких Вод. У Д.Яворницького Новая Сысина довжиною ти і найбільшою шириною 25 сажнів (ЯВ, 181). Щодо походження Ідругої частини назви див. Сисина, перша ж частина дана на противагу Старі^/й Си^/синій, яка протікала у верхній частині Базавлу^/гу.

Нова^/ Січ, – о^/ї — і, ж. – одне з військових оборонних укріплень, козацький стан, політичний, адміністративний та господарсько-економічний центр Запорожжя. Заснована з 15 березня 1734-го року в новому місці (звідси й назва) після того, як запорожці, покинувши Кам’янську Січ, повернулися на північний беерг Базавлу^/гу. Остання із Січей. Існувала до 4 червня 1775-го на т.зв. Кра^/сному Куті^/ (тому її інколи називають ще й Красноку^/тською Сі^/ччю), в місцевості між лівим берегом р. Базавлука^/ і правим берегом пр. Підпі^/льної, там, де розташоване сучасне с. Покро^/вське. За згаданою протокою і селом ця Січ відома також під назвами Підпі^/льненська й Покро^/вська. Була взірцем козацького фортифікаційного мистецтва. Зберігся її план-креслюнок, виконаний французьким інженером Данієлем де-Боксетом (див. ЯІ, т.1, 109). Згідно з ним та описами сучасників, Нова^/ Січ поділялася на три частини: Внутрішній Кіш (паланка), Зовнішній Кіш (городок) і Ретрашемент. Перший називався ще За^/мком, бо був найкраще укріплений валом і з півночі мав широку браму та високу муровану вежу). Посередині цього Коша містився широкий майдан, на якому відбувалися ради.

165

В південно-східному кутку майдану стояла Покровська січова церква, а побіч висока дзвіниця; тут же були школа, військова скарбниця, канцелярія і збройниця (арсенал). Зовнішній Кіш складали 8 куренів – козацьких жител, пушкарня та кілька складських приміщень. Його оточували рів та вал із палісадами й вежами. Ретрашемент знаходився на північно-східному боці Зовнішнього Коша. В ньому розміщувався (за спеціальною угодою) невеликий московський гарнізон, що пильно стежив за діями січовиків. Із північно-західного боку до Зовнішнього Коша прилягало передмістя. Тут стояли хати (близько п’ятдесяти) ремісників і крамарів, а поруч був базарний майдан. Запорожці називали це передмістя Гаса^/н-баше^/ю (чи Ша^/мбашем) або просто База^/ром. За північним ровом Зовнішнього Коша знаходився цвинтар, де поміж інших могил була й могила кошового отамана Стефана Гладкого. Вниз від Ша^/мбашу з пр. Підпі^/льної в глибину обох Кошів уходила затока Ківш; сюди запливали козацькі чайки, а також судна турецьких і грецьких купців. За час існування Ново^/’ї Сі^/чі козаки обирали собі багатьох проводирів (23-х), найвидатніпшм із яких був Петро Іванович Кальнишевський. Він отаманував із 1762-го по 1775 р. З його іменем пов’язана остання, дуже трагічна сторінка в історії запорозької вольниці. Виконуючи підступний план цариці Катерини та її фаворитів, серед ночі 4 червня (за новим стилем) Січ обступило 120-тисячне московське військо під орудою генерала Текелія. Нападниками було використано зручний момент: більшість козаків на той час розійшлася по домівках (святкувалися Зелені свята) та промислах; в Січі й побіля неї нараховувалося всього близько 10-и тисяч запорожців, та й то переважно літніх людей. Отже, сили були нерівні. Це й вирішило долю обложених. Молодики поривалися в бій з москалями, але їх стримували священик СокальськиЙ і старшина, закликаючи не~ проливати християнську кров. Хитрощами, облесливою криводушністю Текелій добився перемоги. Кошового Кальнишевського, військового суддю Головатого, генерального писаря Глобу та кількох курінних отаманів було арештовано, а Нову^/ Січ пограбовано і зруйновано дощенту. Біля п’яти тисяч уцілілих козаків вислизнули з ворожого кільця і чайками подалися на Дунай, решта ж – розійшлися хто куди. Невдовзі закутого в кайдани Кальнишевського було відпроваджено на Соловки, де він карався протягом 25-и років (помер на 112-ому році життя 31 жовтня 1803-го року); суддю Головатого і писаря Глобу заслано до Сибіру. Спеціальним указом цариці ліквідовано запорозький уряд по всіх паланках, козацькі землі роздано московським вельможам, а місцеве населення закріпачено. Знищення Ново^/ї Сі^/чі український народ сприйняв як національну катастрофу і навік закарбував її в своїй історичній пам’яті. Про це свідчать численні перекази, легенди, думи та пісні (див., наприклад: СМ, 88-98, 108, 179-181, 224-226; Й 552-581). Ще й досі по багатьох нижньонаддніпрянських селах сивовусі Д’Д^Й інколи тужать – співають:

Катерино – вража бабо, Що ж ти наробила?!.

166

Запорожжя – край веселий

Та й занапастила...

не намагалися московські окупанти зітерти сліди останнього гнізда, все ж від нього протягом тривалого часу дещо залишалося. За свідченням Д.Яворницького й А.Кащенка, в кінці 19-го – на початку 20-го ст. на місці Ново^/ї Сі^/чі можна ще було розгледіти залишки ровів, високих (понад 2 , трьох редутів і городища, тобто Внутрішнього Коша. Траплялося тут (при розкопках) безліч речей військового та побутового вжитку: пістолів, аниць, гармат, ядер, кахлі, казанів, пляшок, тарілок і т.п. Знаходили навіть склад сухарів, а 1890-го року підняли із дна пр. Си^/синої два запорозькі т.1, 113-114; КВЛ, 93-94). У "байстрюків Єкатерини" знайшлися спадкоємці – вони й пустили 1957-го року святу землю Ново^/ї Сі^/чі, як і Великий Луг, під воду.

Нова^/ Слобі^/дка, – о^/ї – и, ж. – колись (2-га половина 19-го – початок 20-го ст..) хутір, невеличка слобідка на південно-західній околиці с. Біле^/нького (правий берег Дніпра), якраз навпроти виходу пр. Музурма^/на. Перша частина вказує на більш пізнє поселення порівняно з сусіднім Біле^/ньким. Тут була пристань, якій власник дав екзотичну назву Порт-Міше^/ль. Інколи Порт-Міше^/лем називався й сам хутір. Місцеве населення переінакшило цю назву на Порт-маше^/ва. Тепер тут дуже розмитий мис Нова^/. В джерелах: Новая , Порть-Мишель (ЯВ, 96).

Нови^/й Прогні^/й див. Прогнімй¹ (8)

Нови^/й Шара^/й, – о^/го – а^/ю, ч. – протока в Ні^/копольських плавнях, протоки Ла^/пинку і Воли^/нку ще й під назвою Нови^/ й Ширля^/й, та Ширля^/й. За джерелами: Новий Шарай, Новий Ширляй (ЯВ, 180). ":, 85; КВЛ, 81), Нови^/й Шара^/й (СГУ, 391). Названа в противагу пр. Старо^/му Шараю^/, що була в Покро^/вських плавнях.

Нови^/й Ширляй див. Нови^/й Шара’й

Новоанастасі^/ївка див. Анастасі^/ївка

Новоарха^/нгелівка див. Арханге^/льське

Нововоронцо^/вка¹, – и, ж. – селище міського типу, районний центр Херсоньскої обл. Розташоване на західному березі Базавлу^/гу (тепер Каховського водоймища). Засноване на місці запорозьких зимівників. Під назвою Микола^/їка (від імені одного з перших поселенців) згадується в документах, датованих 1795-м роком. У 1821 р. Миколаї^/вку придбав граф М. Воронцов і перейменував її на Нововоронцо^/вку. В околицях селища виявлені пам’ятки скіфського походження, а також періоду 11-13 ст. (МСХ, 503). Влітку 1845-го року в Нововоронцо^/вці побував відомий дослідник Запорожжя А.Скальковський.

Нововоронцо^/вка², – и, ж. – пристань в однойменному селищі міського оплавній лінії Ні^/кополь – Херсон.

167

Нововорнцо^/вські, – их, мн. – плавні в Базавлу^/зі навпроти смт. Нововоронцо^/вки (звідси й назва). Відомі ще і як Микола^/ївькі (від давньої назви селища – Миколаї^/вка).

Новока^/м’янка, – и, ж. – село Томаківського р – ну Дніпропетровської обл. на правому березі рук. Тара^/са (тепер Каховського водоймища), нижче с. Новоолекса^/ндрівки. Засноване в кінці 18-го ст. на місці запорозького зимівника. До початку 20-го ст. називалося Підгоро^/днім або Підгоро^/дньою (розташовувалося попід городами). Потім, з’єднавшись із сусідніми с. Мала^/миною (колишній маєток поміщика Мала^/ми) і німецькою колонією Ма^/ріїндорф, прийняло сучасну назву, мотивація якої не зовсім ясна. Після затоплення Великого Лугу значно зменшилося й наблизилося до с. До^/брої Наді^/і У джерелах: Підгородня (КВЛ, 38).

Новонастасі^/ївка див. Анастасі^/ївка

Новоолекса^/ндрівка, – и, ж. – село Томаківського р – ну Дніпропетровської обл. на правому березі рук. Тара^/са, між с. Арханге^/льським і с. Новака^/м’янкою. Засноване в 1-ій половині 19-го ст. біля німецької колонії Нейдорф; було маєтком поміщика Клейна, за прізвищем якого називалося Кле^/йновою до 20-х років 20-го ст. Потім перейменоване в Новоолекса^/ндрівку (згідно з переказом саме в той час сюди пересклилося кілька родини із якоїсь Олекса^/ндріаки). Місцеві жителі ще довго називали село Кле^/йновою, а також Ни^/жнім (очевидно, на противагу ближній Вищетара^/сівцї). Існувало до затоплення Великого Лугу. Мешканці вибралися в сусідні населені пункти -Новака^/м’янку, Вищетара^/сівську, До^/бру Наді^/ю та ін. У джерелах: Нижнєє (ЯВ, 192).

Новопа^/влівка, – и, ж. – село Нікопольського р – ну Дніпропетровської обл. Як самостійний населений пункт існувало до затоплення Великого Лугу. Після того значна частина його пішла під воду, а решта приєднана до м. Ні^/кополя (північно-східний район). Засноване в кінці 18-го ст. на місці запорозького зимівника. На атласі 1784-го року значиться як слобода Новопавловская (АРД). Назване, очевидно, першими поселенцями – вихідцями із якоїсь Па^/влівки. Спочатку серед жителів переважали соддати-відставники, що брали участь у ліквідації Ново^/ї Сі^/чі, тому слобода мала ще й другу (неофіційну) назву – Солда^/тська. Згодом сюди прийшло чимало переселенців із Середньої Наддніпрянщини і Катеринославщини, колишніх козаків та їх родичів. Село розташовувалося в мальовничому кутка Великого Лугу на березі л. Новопа^/влівського, під г. Ли^/сою (2). Про красу цього кутку писав О.Довженко, який побував тут у жовтні 1952-го року і в якого, до речі, село назване просто Па^/влівкою (ДТ, 118-119). В інших джерелах: Новопавловка, Солдатская (ЯВ, 192), Новопавлівка (КВЛ, 46).

Новопа^/влівська¹, – ої, ж. – штучна затока (бухта) в північно-східному кінці м. Ні^/кополя, в районі колишнього с. Новопа^/влівки (звідси й назва). Тут знаходиться база місцевого рибгоспу.

168

Новопа^/влівська² , – ої, – круча на березі Каховського водоймища в північно-східному кінці м. Ні^/кополя, в районі колишнього с. Новопа^/влівки (звідси і назва). Висота більше 10м. Утворилася внаслідок розмивання г. Ли^/сої (2). Не так давно висота сягала 20 м.

Нвопа^/влівський¹ , – ого, ч. – лиман на правому березі Дніпра^/ біля колишьного с. Новопа^/влівки (звідси й назва). Сполучався кількома протоками з Рі^/чищем (3). Під час повені заливався, а коли вода спадала, перетворювався на широкий луг. Відомий ще й під назвами Черво^/ний та Лисогі^/рський, бо на його північному березі височіла г. Черво^/на, вона ж – Ли^/се (2). У джерелах: Новопавловскій, Червоний (ЯВ, 192), Новопавлівський (КВЛ, 46), Лисогірський(ЯВ, 178).

Новопа^/влівський , – ого, ч. – мис вище мису Мики^/тиного Ро^/гу в районі колишнього с. Новопа^/влівки (звідси й назва), а тепер – північно-східної частини м. Ні^/кополя. Утворився після затоплення Великого Лугу.

Новопа^/влівські, – их, мн. – плавні на правому березі Дніпра^/ проти с. Новопа^/влівки (звідси й назва), східніше л. Новопа^/влівського.

О

Обиті^/к, Обито^/ку, ч. – протока в Канкри^/нських плавнях, що зєднувала оз. Мале^/ Ямува^/ те з пр. Кушугу^/мом. Назва від дієслова "обтікати" (дійсно, протока обтікала, обходила кілька бакаїв, боліт і т.ін.).

Облуква^/, – и^/, ж. – місцевість на правому березі рук. Річи^/ща¹ (3) (його ділянки Бугая^/)проти с. До^/брої Наді^/ї. В місцевій говірці "облуква’" означає «луки» або "пасовище на березі якоїсь водойми" (СЧ, т. 3,12).

Облукви^/, – і^/в, мн. – місцевість на правому березі Дніпра від гирла б. Біле^/нької до ур. Зало^/мів, позначена на одній із карт 1774-го року як "долина Облукві» (К3). Походження назви пояснюється аналогічно випадкові Облуква^/.

Обрізни^/й (1), – о^/го, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Наси^/пного (2). За Д.Яворницького, утворився на початку 60-х років 19-го ст., по периметру мав близько півтори версти (ЯВ, 96). Названий так тому, що обріза^/вся дніпровою водою і ставав усе меншим.

Обрізни^/й (2) див. Шовко^/вий

Ове^/ча- ої, ж. – гряда в Базавлу^/зі навпроти с. Бамбиного. Назва пов’язана з вівчарством.

Оджиг^/і^/ль, Оджг^/о^/лю, ч. – урочище на правому березі р. Кі^/нської, де в останню входить протока Оджиг^/і^/льня (від того й назва). Місцеве населення вимовляло часто Оджиголь.

Оджигі^/льна Плете^/ниха див. Оджиг^/і^/льня

Оджиг^/ільня, – і, ж. – протока між Дніпром і р. Кі^/нською. В останню впадала навпроти л. Кузьми^/нського, між с. Єлизаве^/тівкою та с.

169

Благові^/щепкою. Назва походить від двох тюркських слів: "аджи" – "гіркий" і "голь" – "озеро", "водойма" (див. ГУ, 166, 171). Відома ще і як Оджигі^/льна Плетени^/ха (текла звивинами, "плелася" плавнею).

Оджиг^/о^/ль див. Оджигі^/ль

Озе^/рка, – и, ж. – один із найстаріших, центральних кутків с. Біле^/нького. Колись розташовувався поміж озерцями-бакаями (звідси й назва).

0зі^/ див. Дніпро^/

Озі-су див. Дніпро^/

Озу див. Дніпро^/

Озю див. Дніпро^/

Оки^/шине¹, – ого, ср. – озеро між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, ліворуч Васи^/лівської дороги навпроти с. Примо^/рського. Не виключено, що назва походить від антропоніма Оки^/ша (прізвище або демінутив імені Окакій).

Оки^/шине², – ого, ср. – болото на правому березі р. Кі^/нської неподалік с. Ве^/рхньої Крини^/ці Щодо походження назви див. Оки^/шине¹.

Окорочекрак див. Карачокра^/к

Олексі^/ївка¹ (1 ), – и, ж. – село Томаківського р – ну Дніпропетровської обл. на правому березі рук. Тара^/са, вище с. Анастасі^/ївки. Як окремий населений пункт існувало до 30-х років 20-го ст., потім злилося з с. Вищетара^/сівкою і тепер є північно-західним кутком останнього. Виникло в 1-ій половині 19-го ст., було поміщицьким маєтком. У джерелах: Олексіївка (КВЛ, 38). За переказом, назва пов’язана з іменем першого володаря.

Олексі^/ївка¹ (2), – и, ж. — село Нікопольського р – ну Дніпропетровської обл. на лівому боці гирла р. Чортомлика^/. Засноване на початку 20-го ст. вихідцями з навколошніх сіл. Назва пов’язана з іменем першого поселенця (за переказом). Після затоплення Великого Лугу відступило на північ і значно розширилося. Тепер підпорядковане Менжинській сільраді. Територія багата археологічними пам’ятками: залишками поселень черняхівської культури (АПУ, 89), курганними могильниками епохи ранньої бронзи, скіфськими курганами (ІМСД, 466).

Олексі^/ївка² див. Олексі^//ївський

Олексі^/ївка³, – и, ж. – один із кутків с. Вели^/кої Зна^/м’янки. Назва за іменем першого поселенця.

Олексі^/ївська, – ої, ж. – затока на лівому березі Каховського водоймиша між с. Вели^/кою Зна^/м’янкою (його кутком Олексі^/ївкою – звідси й назва) та горою Мамайсу^/ркою. Утворилася після затоплення Базавлу^/гу.

Олексі^/ївський, – ого, ч. – хутір у гирлі б. Круто^/го Я^/ру. Заснований на початку 20-го ст. Існував до затоплення Великого Лугу. Мешканці переселилися до с. Канівсько^/го. Інколи називався Олексі^/ївкою (кажуть, за іменем першого поселенця).

Оле^/нське див. Гру^/шівка³(2)

170

Оле^/шина, – ої, ж. – протока, позначена в атласі р. Дніпра^/1786-го року. Зєднувала рук. Річи^/ще з р. Гру^/шівкою (див. АРД). В пізніших джерелах не згадується. Назва явно відантропонімічного походження.

Ольхо^/вський, – ого, ч. – острів на Дніпрі біля с. Вищетара^/сівки. Названий так через те, що на ньому росла вільха (в місцевій говірці ольха^/).

Оме^/льниха (1), – и, ж. – протока в Базавлу^/зі (Зна^/м’янські плавні) між Дніпром і р. Кі^/нською (Зна^/м’янською Кі^/нською), поряд із пр. Лободи^/хою. За джерелами: Омельниха (МС, 86; СНР, 99; СГУ, 398). Не виключено, що назва пов’язана з оме^/лою – паразитичною рослиною, що росте на стовбурах і гілках верб та деяких інших дерев.

Оме^/льниха (2) див. Омельни^/шка

Омельни^/чка див. Омельни^/шка

Оме^/льнишка, – и, ж. – протока в Базавлу^/зі, на правобережжі Дніпра; з’єднувала пр. Ска^/рбну Колоті^/вську з пр. Ни^/жньою Дми^/трівкою. За даними Д.Яворницького, мала до 40 сажнів ширини й 1 аршин глибини (ЯВ, 181). Джерела фіксують її ще й під назвами Оме^/льни^/чка, Оме^/льчиха (СГУ, 98), Омельниха (ЯВ, 181). Всі форми гідроніма пов’язані, очевидно, як і в випадку (1), з рослиною оме^/лою; демінутиви Омельни^/шка та Оме^/льничка утворені, мабуть, на противагу формі Оме^/льниха, якою названа в Зна^/м’янськкх плавнях (ця протока була значно довшою, ніж Оме^/льнишка).

Оме^/льчиха див. Омельни^/шка

Они^/ськів, Они^/ськового, ч. – ділянка рук. Річи^/ща¹ (3) від того місця, де ходила пр. Ци^/мбал, до л. Черниші^/вського. Назва пов’язана з іменем якогось Они^/ська (Они^/сима). Одні кажуть, що цей чоловік тут рибальчив, інші, - що він тут втопився.

Оре^/л див. Орло^/ва²

Оріхі^/вка, – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Ореховка (ЯВ, 193). Назва пов’язана з тим, що тут росли водяні горіхи (місцева говіркова вимова: орі^/хи).

Орі^/хова¹ див. Оріхува^/те (4)

Орі^/хова² , – ої, ж. – бухта, що була на лівому березі Дніпра біля виходу пр.. Закля^/тої В джерелах: Оріхова (КВЛ, 59-60). Походження назви аналогічне випадкові Оріхівка.

Орі^/хове (1), – ого, ср. – озеро в Бала^/бинських плавнях на лівому березі пр. Банду^/ри. У джерелах: Ореховое (ЯВ, 191), Оріхове (КВЛ, 61-62), Орихове (НП, 61). Походження назви аналогічне випадкові Оріхівка.

Орі^/хове (2), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/ в Біле^/ньківських плавнях, недалеко від оз. Дзіндзьо^/хи. В джерелах: Орехово (ЯВ, 191). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

171

Орі^/хове (3), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/, навпроти с. Вищетара^/сівки, недалеко від оз. Пло^/ского (3). У джерелах: Оріхове (Квл 73). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (4), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/, недалеко від того місця, де з рук. Річи^/ща’ (3) витікає пр. Ци^/мбал (між с. Іллі^/нкою та с. Червоногриго^/рівкою). У джерелах: Оріхове (КВЛ, 75). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (5), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ проти с. Новопа^/влівки. В джерелах: Орехово (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (6), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ біля с. Новопа^/влівки. В джерелах: Орехово (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (7), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/поряд (західніше) із оз. Орі^/ховим (6). У джерелах: Орехово (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (8), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ в Ні^/копольських плавнях. У джерелах: Орехово (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Орі^/хове (9), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ проти м. Ні^/кополя. В джерелах: Орехово (ЯВ, 192). Походження назви аналогічне випадкові Орі^/хівка.

Оріх^/овий Зато^/н, – ого – у, ч. — очевидно, бухта (зотока) на лівому березі Дніпра^/ в Базавлу^/зі; як свідчать джерела початку 17-го ст., знаходилася на 7,5 км (милю) нижче Ка^/м’яного Зато^/ну (див. ШН, 11), тобто десь між сучасними сс. Вели^/кою Зна^/м ‘янкою та Бережа^/нкою. За пізнішими джерелами не простежується. Мотивація першої частини назви аналогічна випадкові Орі^/хівка; щодо другої частини див. Вели^/кий Заті^/н¹.

Оріхува^/те (1), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/ нижче пр Кушугу^/му. В джерелах: Ореховатое ЯВ, 191). В основі назви прикметник неповної ознаки середнього роду "оріхувате", утворений від говіркового "оріх", тобто "горіх" (в озері росли водяні горіхи).

Оріхува^/те (2), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра^/ проти с. Ба^/лок, між пр. Рогово^/ю Плетени^/хою та пр. Оджигі^/льною Плетени^/хою. У джерелах: Ореховатое (ЯВ, 192). Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1)

Оріхува^/те (3), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ у Кле^/йнівських плавнях, недалеко від оз. Балбу^/тиного. Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1).

Оріхува^/те (4), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ проти с Новака^/ м’янки, поряд із оз. Рогозува^/тим (2). Відоме ще і як Орі^/хова. Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1).

172

Оріхува^/те (5), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ проти с. Сули^/цького. В джерелах: Ореховатое (ЯВ, 193). Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1).

Оріхува^/те (6), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра^/,вище від л. Васю^/ринського. У джерелах: Ореховатое (ЯВ, 193), Оріхува^/те (КВЛ, 98). Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1).

Оріхува^/те (7), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра^/, вище від л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Ореховатое (ЯВ, 193). Щодо походження назви див. Оріхува^/те (1).

Орлі^/в¹ див. Орло^/ва¹

Орлі^/в², Орло^/вого, ч. – луг понад лівим берегом рук. Орло^/вої, тобто північна частина о. Орло^/вої . Тут на старій дикій груші було гніздо орла –звідси і назва всіх згаданих топооб’єктів (див. ЯВ, 178-179). Улюблене місце запорожців (особливо за часів Мики^/тинської Сі^/чі).

Орло^/ва¹ , – ої, ж. – острів на Дніпрі^/ навпроти м. Ні^/кополя. Мав форму правильного кола з діаметром близько двох кілометрів. Омивався з ходу однойменним рукавом, а зі сходу й півдня – основним потоком Дніпра (Стари^/м Дніпро^/м). За джерелами: Орлова, Орлів (КВЛ, 46-47, 49), 34), Орловь (ЯВ, 104). Щодо походження цих топонімічних варіантів див. Орлі^/в². Острів відомий ще й під іншими назвами. Так, на плані 1776-го року він показаний як Стукаловь , тобто Стуколів, а в атласі 1786 року – як Третьяковь, тобто Третяків (ЯВ, 104). Очевидно, обидві ці назви походять від запорозьких прізвищ або прізвиськ. За переказами, тут був кіш січових рибалок (НП, 34).

Орло^/ва², – ої, ж. – правий рукав Дніпра, що починався вище мису Мики^/тиного Ро^/гу і кінчався трохи нижче виходу пр. Ла^/пинки. Дугою омивав : берег о. Орло^/вої (Орлі^/в луг). У минулому називався Підпі^/льною (тік попід полем). 1842-го року під час великої повені дуже розширився (до 250 сажнів) і згодом почав іменуватися Орло^/вою, Щодо походження цієї назви див. Орлі^/в². За джерелами: Орлова, Підпільна (ЯІ, т.1, 77-78), Орлова (МС, 85; КВЛ, 47), Орлова, Надпильная (ЯВ, 178; АИМ, 9), Орло^/ва (СГУ,402). Серед місцевих жителів був відомий ще й як Оре^/л.

Орло^/ва Я^/ма¹, – ої – и, ж. – бакай на Ба^/лківських луках біля р. К^/інської. Перша частина назви буцімто від того, що тут пили воду орли, а друга – за формою водойми.

Орло^/ва Я^/ма², – ої – и, ж. – озеро в південно-східному закутку Великого ко від м. Васи^/лівки. Назва мотивована тим же, що й у випадку Орло^/ва Я^/ма¹. Інколи це озеро місцеві жителі називали ще й Ковтьо^/бою (від говіркового "ковтьо’^/ба", тобто "ковбаня" -. див. СУМ, т.4,206).

Орло^/ве, – ого, ср. – озеро між пр. Кушумбе^/том і пр. Клоку^/нкою, від оз. Білоцеркі^/вського. У джерелах: Орлова (ЯВ, 191), Орлове Місцеві жителі пояснюють походження назви гідрооб’єкта по-

173

різному: одні кажуть, що поблизу озера на високому дубі гніздився орел, _а інші, що тут рибалчив запорожець Орел.

Орло^/ве², – ого, ср. – урочище недалеко від оз. Орло^/вої Я^/ми, між с Ве^/рхньою Крини^/цею і м. Васи^/лівкою. Назва, очевидно, пов’язана з озером.

Орло^/вий¹ див. Орло^/ва¹

Орло^/вий², – ого, ч. – брід на оз. Орло^/вій Я^/мі (звідси й назва).

Осетрі^/вка¹ (1), – и, ж. – лівий рукав пр. Кушугу^/му; відокремлювався проти гирла б.Дубо^/вої¹ (1) і, прямуючи на південь, доходив до оз. Бурчако^/вої Я^/ми, що на Канкри^/нських луках. Тепер збереглася тільки початкова ділянка Ви^/ямка (Ямкува^/те або Глибкува^/те) та невелика частина русла, що за цією ділянкою; південна ж половина рукава злилася з Каховським водоймищем, у джерелах: Осетровка (АП, 163), Осетрівка (СГУ, 403). Назва мотивується тим, що тут колись водилися осетри.

Осетрі^/вка² (2), – и, ж. – правий рукав Дніпра нижче мису Мики^/тиного Ро^/гу. За Д.Яворницьким, мав 70 – 80 сажнів ширини і півтора аршина глибини (ЯВ, 180). У джерелах: Осетровка (АРД; ЯВ, 180), Осетрівка (СНР, 59). Назва мотивується тим же, що й у випадку Осетрі^/вка¹ (1).

Осетрі^/вка³ , – и, ж. – південний куток смт Кушугу^/му уздовж рукава пр. Кушугу^/му Осетрі^/вки¹ (1) (звідси й назва). Заселений після затоплення Великого Лугу.

Осетрі^/вка⁴, – и, ж. – залізнична платформа, зупинка електропоїздів на перегоні Запоріжжя – Таврійськ поряд із однойменним кутком смт Кушугу^/му (звідси й назва), під східним берегом Великого Лугу (Каховського водоймища).

Осетрі^/вська, – ої, ж. – забора на Дніпрі проти о. Осетрі^/вського (звідси й назва). В джерелах: Осетровская (ЯВ, 52).

Осетрі^/вський див. Мики^/тинський²

Осетро^/ва, – ої, ж. – протока в Бала^/бинських плавнях між р. Мо^/крою Моско^/вкою і рук. Би^/стриком¹ (1). У джерелах: Осетровка (ЯВ, 186; СНР, 59; СГУ, 403).

Осину^/вате, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти с. Су^/лицького (Неплю^/євого). У джерелах: Осиноватое (ЯВ, 193). По берегах росли осини – звідси й назва.

Оситнюва^/те, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ в гирлі б. Біле^/нької. Заростало оситнягом – звідси й назва. Місцеві жителі вимовляють Осітнюва’те.

Оситнягува^/те, – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу^/му в КанкрІи^/нських плавнях, недалеко від оз. Горобця^/. Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Оситнюва^/те. Місцеві жителі вимовляють здебільшого Осітнягува^/те.

Осітнюва^/те див. Оситнюва^/те

Осітнягува^/те див. Оситнягува^/те

174

Осмикува^/те, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра^/ у Кле^/йнівських плавнях, недалеко від оз. Балбу^/тиного. За джерелами: Осмиковатое (ЯВ, 192). Походження назви не зовсім ясне (від "осми^/кувати"?).

Осокори^/нка див. Мала^/ Осокорі^/вка

Осоко^/рівка¹, – и, ж. – балка, що виходила до Базавлу^/гу (тепер виходить ького водоймища) із західного степу. Довжина близько 20 км, по дну Вели^/ка Осоко^/рівка. Колись у цій балці росло багато осокорів (звідси й назва), а біля гирла тулилося кілька запорозьких зимівників (див. КЗ). За джерелами: Осокорівка (КВЛ, 95).

Осоко^/рівка² див. Вели^/ка Осоко^/рівка

Осоко^/рівка³, – и, ж. – село Нововоронцовського р – ну Херсонської обл. на західному березі Каховського водоймища (колись ВеликогоЛугу) в гирлі б. Осоко^/рівки (від цього й назва). Засноване на місці запорозьких зимівників 1778-го року кріпаками-втікачами з Київської та Полтавської губерній. Біля села археологами виявлено могильник епохи бронзи (АПУ, 5) і кіфських поселень (ІМСХ, 526).

Осоко^/рівка⁴, – и, ж. – пристань в однойменному селі на західному березі Каховського водоймища.

Осоко^/рівочка, – и, ж. – річка, що текла колись із північно-західного степу вище р. Вели^/кої Осокорі^/вки (на противагу якій і названа) та впадала в л. Вели^/кі Вади. Згадується в одному з описів кінця 17-го ст. як річка Сокорівочка (ЛВ, 568). Довжина русла близько 8-й км. Нижня його частина лена Каховським водоймищем, а верхня пересохла.

Осоко^/рова, – ої, ж. – урочище на правому березі Дніпра у Вищетара^/сівських плавнях, південніше оз. Кру^/глого (4). Назва мотивована тим, що тут росло багато осокорів.

Осокува^/те, – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської біля с. Вели^/кої Зна^/мянки північніше л. Па^/нського. Заростало осокою – звідси й назва, влітку висихало.

О^/стрів див. Тома^/ківка⁴

Острівки^/, – і^/в, мн. – озеро в Бвзавлу^/зі на лівобережжі Дніпра, неподалік від с. Вели^/кої Зна^/м’янки. Місцеве населення вимовляє Островки. У джерелах: Островки (ЯВ, 192), Острівки (ЄНР, 72). Назва від того, що на озері було декілька острівків.

Острівне^/ , – о^/го, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської біля с. Зла^/тополя. Посеред нього був невеликий острів – від того й назва. У місцевій говірці: Островне^/.

Островки^/ див. Острівки^/

Острокне^/ див. Острівне^/

175

Осьми^/ха, – и, ж. – бакай на лівому березі рук. Тара^/са проти с. Арха^/нгельського, південніше ур. Кани^/гинових Верб. Назва пов’язана нібито з прізвиськом (Осьми^/ха) якоїсь місцевої жительки.

Отоли^/ка див. Атали^/кова¹ (1)

Отченіа^/шкова, – ої, ж.- невелика балка, що входила у Великий Луг із півночі біля с. Мар^/ївки. Тепер затоплена. Наприкінці 80-х років 19-го ст Д.Яворницький знайшов у ній камінний хрест на могилі запорожця Павла Гориська. Напис на хресті був дуже пошкоджений дробом: святий надмогильний знак служив мішенню, по якій стріляли недолітки поміщиці Очеретковської (ЯЗО, 271). Назва балки відантропонімічного походження (від прізвища якогось козака Отченашка).

Очере^/тькова див. Мар^/ївка

Очереткува^/те (1), – ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу^/му в Канкри^/нських плавнях, неподалік від оз. Ба^/биного. Назване так тому, що заростало очеретом.

Очеретува^/те (2), – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської проти с. Зла^/топопя, неподалік від оз. Осокува^/того. Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Очеретува^/те (1).

П

Павли^/чка, – и, ж. – протока між бакаями й озерами на правому березі р. Кі^/нської, проти с. Примо^/рського. Коло неї був рибальський стан Павлика^/ -звідси й назва.

Па^/влівка¹ (1) див. Новопа^/влівка

Па^/влівка¹ (2), – и, ж. – село Василівського р – ну Запорізької обл. Розташоване біля гирла б. Па^/влівської на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між с. Зла^/тополем і с. Ба^/лками. Засноване наприкінці 18-го ст. Як поміщицька слобода вперше згадується в документах 1796-го року (див. ИТАК, 52). Самостійною адміністративною одиницею було до 50-х років 20-го ст. Приєднане до с. Ба^/лок (тепер є східним кутком останнього). Назване, за переказом, від імені першого володаря. У джерелах: Павловка (ИТАК, 52), Павлівка (КВЛ, 56; ІМСЗ, 189).

Па^/влівка² (1), – и, ж. – один із кутків с. Біле^/нького. Названий за іменем першого поселенця.

Па^/влівка² (2), – и, ж. – один із кутків с. Ба^/лок. Щодо походження назви див. Па^/влівк¹(2).

Па^/влівська, – ої, ж. – балка, що входила з південно-східного степу у Великий Луг (тепер виходить до Каховського водоймища) між с. Зла^/тополем і с. Ба^/лками. В гирлі розташований східний куток с. Ба^/лок, а колись окреме село Па^/влівка (звідси й назва П^/авлівська). Довжина – близько 15 км. Схили

176

зазнали значних змін під час будівництва сусіднього м. Дніпрору^/днаго. Відома д назвою Ка^/м’яна’ (колись у ній були каменоломні). Не виключена, що балка є руслом колишньої р. Атали^/кової див. Атали^/кова¹’ (1).

Па^/влівська², – ої, ж. – струмок, який тече однойменною балкою і впадає і водоймище (до затоплення Великого Лугу впадав у р. К^/інську. Є підстви вважати, що це залишок колишньої р. Атали^/кової Див. Атали^/кова¹(1).

Па^/влііський¹, – ого, ч. – брід на р. Кі^/нській проти с. Па^/влівки¹ (2) (звідси і назва).

Па^/влівський², – ого, ч. – невеликий лісовий масив на лівому березі р. проти с. Па^/влівки¹ (2) (звідси й назва), східніше бр. Па^/влівського.

Па^/влівські, – их, мн. – луки на лівобережжі р. Кі^/нської проти с. Па^/влівки (2) (звідси й назва).

Павлю^/к, - а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі .Виходила з Дніпра проти о.Сулими і входила в пр. Підпі^/льну. За даними Д.Яворницького, мала 4 версти (текла на захід) й до 80 сажнів ширини; названа від імені кошового Павлюка. (Бута Павла Михновича), який потопив у ній татарський загін (КВЛ, 180). У джерелах: Павлюкь (АРД; СП, 56; ПВЛ, 312; МП, 102; МС,86) Павлюк (КВЛ,82;СГУ,409).

Палама^/р¹ , – я^/, ч. – протока, що з’єднувала рук. Річи^/ще з оз. Пло^/ским с. Ма^/рївки. За переказом, назва походить від прізвища рибалки Паламара^/. В місцевих говірках вимовляється як Палама^/рь.

Палама^/р² , – я^/, ч. – тоня на однойменній протоці. Говіркова вимова: Палама^/рь.

Палама^/р³ – я^/, ч. – рибальський стан на березі однойменної протоки однойменної тоні). Говіркова вимова: Палама^/рь.

Паламаре^/ві, – их, мн. – група озер (3) на лівому березі пр. Кушугу^/му смт Малокатери^/нівки. Назва являє собою множинну форму присвійного прикметника, утворену від прізвища рибалки Паламаря^/ (за місцевим переказом).

Паламарчу^/к, – а^/, ч. – лівий рукав пр. Палама^/рі між оз. Пло^/ским (6) і оз. Прочним. Назва утворена з допомогою патронімічного суфікса -чук від і Палама^/р (згадана протока, від якої цей рукав відходять).

Пала^/нка, – и, ж. – гряда між рук. Річи^/’щем¹ (3) (ділянкою Бугає^/м) і навпроти с. Новока^/м’янки. Назва походить від слова "пала^/нка". он запорожців воно означало: "полкове укріплення, місце полковника з іншими посадовими особами полку, а також округ ¹ (СГ, т.З, 88). Та навряд щоб саме з цим значенням був пов’язаний топонім. Тут, очевидно, маємо зв’язок із значенням "піч у таборі (СГ, т.З, 88) чи "місце знаходження табору косарів".

177

Палії^/в, – є^/вого, ч. – крайній камінь Палії^/вської забори під лівщ, берегом Дніпра. На ньому були вибиті дві людські ступні. Легенди свідчать "Тут Семен Палій лежав та стріляв качок, так ото від нього і сліди на скелі, д жив він у цьому самому лісу, від того й ліс прозвався Палі^/вщшюю" (ЯЗо 229).

Палії^/вська, – ої, ж. – забора на Дніпрі проти ур. Палії^/вщини, нижче першого впадіння р. Кі^/нської, Назва пов’язана з прізвищем славного запорозького лицаря Семена Палія.

Палії^/вщина, – и, ж. – урочище на лівому березі Дніпра нижче першого впадіння р. К^/інської. За народним переказом, назване так тому, що тут деякий час мешкав видатний запорозький ватажок Семен Палій. Саме звідси він 1681-го року подався на Фастівщину поновляти винищене під час Великої Руїни козацтво (КВЛ, 74). В джерелах: Павлиивщина (ЯВ, 117; ЯЗ, 268), Павліївщина (КВЛ, 7, 56, 74). Тепер незатоплена частина урочища знаходиться на північній околиці м. Енергода^/ра.

Па^/льчик, – а, ч. – озеро на лівому березі Дніпра трохи вище першого впадіння в нього р. КҐнської. Етимологія гідроніма затемнена. Цілком можливо, що вона пов’язана з назвою татарського городища Пальчика, про яке згадує С.Мишецький (МІ, 62).

Пампу рине, – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської східніше ур. П’яти^/ Верб, проти с. Єлизаве^/тівки. Народна легенда пов’язує назву з больбатівським силачем Грицьком Пампурою (див, СМ, 202-203), який нібито в цьому озері втопився. Частина місцевих мовлян уживає форму Панпу^/рине.

Пани^/дине, – ого, ср. – урочище в Базавлу^/зі між пр, Ти^/хінкою і пр. Стари^/м Ревуно^/м, навпроти с. Бережа^/нки (Карайдуби^/ни). Назва відантропонімічного походження. За переказом, після зруйнування Січі тут ще довго жив запорожець Усатий. Він мав тільки одного дуже довгого вуса і коней кував назад підковами (НП, 84). У джерелах: Панидино (НП, 84), Панидине (КВЛ, 97).

Панпу/рине див. Пампу^/рине

Па^/нська Пла^/вня, – ої – і, ж. – урочище на правому березі Дніпра проти с. Вшцетара^/сівки, між оз. Голува^/тим та оз. Лепеху^/ватим (1) Колишнє панське займище – від того й назва.

Па^/нське, – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської при виході її у Великий Луг, вище смт Малокатери^/нівки. За легендою, водойма штучного походження: викопана буцімто з панської (звідси й назва) примхи (див. СМ, 183).

Па^/нський, – ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кі^/нської нижче с. Зла^/тополя, між оз. Кривцем та оз. Осокува^/тим. Колишня власність місцевого пана (звідси й назва).

Пантіка^/п див. Кі^/нська¹

178

Па^/нщина- и, ж. – ділянка північного берега Великого Лугу го водоймища) між с. До^/брою Наді^/єю та с. Іллі^/нкою. Місце ї панської садиби (звідси й назва). Тепер тут дачі жителів м. Марганця.

Папару^/шка¹ див. Паперу^/шка¹

Папару^/шка² див. Паперу^/шка²

Паперу^/шка³ див. Паперу^/шка³

Папару^/шка⁴ див. Паперу^/шка⁴

Паперу^/шка¹, – и, ж. – ділянка пр. Ку шугу^/му на оз. Ли^/зинім. Назва від його урочища, що було поряд. У місцевих говірках відомі ще й гі варіанти гідроніма: Папару^/шка, Попару^/шка і Поперу^/шка.

Паперу^/шка², – и, ж. – урочище біля оз. Ли^/зиного в Кушугу^/мівських .Топонім мотивується, очевидно, загальним іменником "паперу’шка", лоротник" (пор.: "паперушина" – "папоротник"; СГ, т.З, 95). У говірках відомі ще й фонетичні варіанти Папару^/шка, Попару^/шка та виникнення яких пов’язане напевно, з деетимологізацією мотивуючої основи.

Паперу^/шка³, – и, ж. - брід на однойменній ділянці пр. Кушугу^/му. Фонетичні варіанти: Папару^/шка, Попару^/шка, Поперу^/шка.

Паперу^/шка⁴ , – и, ж. – хутір в однойменному урочищі біля оз. Ли^/зиного в Кушугу^/мівських плавнях. Виник на місці козацького зимівника після Січі. Існував до затоплення Великого Лугу. Мешканці пересилилися в смт Кушугу^/м та смт Малокатери^/нівку. Фонетичні варіанти Папару^/шка, Попару^/шка, Поперу^/шка.

Пари^/сте, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище Вели^/ких Вод. У джерелах: Паристое (ЯВ, 193). Назва пов’язана з "пари^/стай", тобто такий, що складається із двох однакових частин (СУМ, т.6, 69, 71). Гідрооб’єкт, дійсно, складався з таких частин, с протокою.

Партмаше^/ва¹ див. Порт-Міше^/ль

Партмаше^/ва² див. Нова^/ Слобі^/дка

Партмаше^/ва³, – ої, ж. – урочище на правому березі Дніпра (Каховського водоймища) нижче с. Біле^/нького (південно-західна околиця), являє собою по-народному переінакшене Порт-Мішель (колись так тутешня пристань). Відоме ще і як Портмаше^/ве. На території археологами відкриті рештки черняхівського і давньоруського І(АВ,35).

Партмаше^/ва⁴ , – ої, ж. – рибальський стан в однойменному урочищі до затоплення Великого Лугу.

Партмаше^/ва⁵, – ої, ж. – пляж на березі Каховського водоймища в йому урочищі. Паралельна назва Нова^/.

179

Партмаше^/ва⁶ див. Нова^/3

Пасько^/ва, – ої, ж. – гряда біля оз. Пасько^/вого (звідси й назва).

Пасько^/ве, – ого, ср. – озеро в Біле^/ньківських плавнях поблизу оз Лозува^/тки¹ (І). Назва від прізвища запорозького рибалки Паська^/ (за переказом).

Па^/цове, – ого, ср. – озеро на правому березі рук. Межово^/ї Лопу^/шки в Мая^/чинських плавнях. За переказом, було у володінні орендаря Паца – звідси й назва.

Пе^/кло¹ (1), – а, ср. -озеро на Канкри^/нівських луках міжр. Кі^/нською і пр. Вели^/кою Во^/лбою. Глибоке, дуже грузьке. Хто в нього входив, той наче провалювався в пекло (від того й назва), І з необачності міг утопитися.

Пе^/кло² (2), – а, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти с. Вищетара^/сівки, недалеко від оз. Близнюкі^/в (1). З нього "бралась" пр. Рогова^/ Плетени^/ха. Мотивація назви така ж, як і в випадку Пе^/кло¹ (1).

Пе^/кло³, – а, ср. – коліно рук. Річи^/ща¹ (3) навпроти с. Іллі^/нки, біля гирла пр. Палама^/рі. В джерелах: Пекло (КВЛ, 41). Назване так через те, що було дуже небезпечним для людей місцем (значна глибина, швидка течія, водоверті).

Пенькі^/вська, – ої, ж. – забора на Дніпрі нижче о. Ни^/конівського. В джерелах: Пенькивская(ЯВ, 52). Назва від оз. Пеньок, що було навпроти (лівий берег Дніпра).

Пеньо^/к, Пенька^/, ч. – озеро на лівому березі Дніпра проти Пенькі^/вської забори, дещо північніше оз. Баглуя^/. В джерелах: Пенекь (ЯВ, 191). За місцевим переказом, назване тому так, що біля нього був величезний пень якогось зломленого бурею дерева.

Пе^/рвий Ху^/тір див. Ро^/за Люксембург

Перебі^/й¹, – бою, ч. – правий рукав Дніпра, що відходив нижче рук. Нажо^/ри і з’єднувався з рук. Тара^/сом між с. Арха^/нгельським та с. Новока^/м’янкою. Відомий ще й під назвами Перебоїна, Перебой, Перебо^/йна, Перебійна. У джерелах: Перебоина (ЯВ, 178), Перебій (КВЛ, 38; ОТУ, 414), Перебойна (СНР, 14). В основі назви дієслово "перебивати" із значенням "переділяти, перегороджувати що-небудь" (див. СУМ, т.6, 122). Цей рукав, дійсно, "перебивав" острівну плавню між рук. Нажо^/рою і ділянкою Річи^/ща (3) Бугає^/м на дві половини.

Перебі^/й², – бо’ю, ч. – протока, що з’еднувала р. Кі^/нську з лівим рук Дніпра Річи^/щем’ (4) нижче с. Іва^/нівки. Відома також під назвами Перебо^/й, Перебої^/на та Вели^/ка Перебої^/на. У джерелах: Перебій (КВЛ, 56; СГУ, 414), Перебой (МС, 84; ЯВ, 186; СНР, 26). Походження назви аналогічне випадкові Перебі^/й¹.

Перебі^/йна див. Перебі^/й¹

Перебо^/їна¹ див. Перебі^/й¹

180

Перебо^/їна² див. Перебі^/й²

Перебо^/їнне, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти с. Іванівки. Повз нього ішла пр. Перебі^/й, або Перебо^/їна – звідси й назва.

Перебо^/й¹ див. Перебі^/й¹ •

Перебо^/й² див. Перебі^/й²

Перебо^/йна див. Перебі^/й¹

Перева^/л¹ , – у, ч. – лівий рукав Річи^/ща¹ (3) в правобережних плавнях Тома^/ківки. У джерелах: Переваль, (МП, 100; МС, 85), Перевал (СГУ, нові назви дієслово "перевалювати" (про воду), тобто "перетікати з водойми в іншу під час повені".

Перева^/л², – у, ч. – ділянка р. Кі^/нськоі, що відбивалася від. Дніпра вище і текла в південно-західному напрямку до ділянки Ка^/м’янської , Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Перева^/л¹. Відома ще і як Піща^/ний Перевал.

Перева^/л³ (1) див. Микі^/льська

Перева^/л³ (2), – у, ч. – протока в Базавлу^/зі між пр. Ска^/рбною Колоті^/вською і пр. Ни^/жньою Дми^/трівкою. Відома ще і як Те^/мний Перева^/л (за відтінком води). У джерелах: Перевал Темний (ЛВ, 567), Перевал (СГУ, 415). Мотивація назви та ж, що й у випадку Перева^/л¹.

Перева^/л⁴ , – у, ч. – потічок на Ка^/м’янських луках. Мотивація назви та випадку Перева^/л¹,

Перева^/л⁵, – у, ч. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських плавнях. Місцеві жителі пояснюють походження назви так: "‘Перева^/л озеро -пюсться з Дніпра весною через піщану гряду" (НП, 61).

Перева^/л⁶ , – у, ч. – бакай на Канкри^/нівських луках. Під час повені в ввалювалась" (перетікала) вода з пр. Вели^/кої Во^/лби (звідси й назва).

Перев^/али, – ів, мн. – урочище на правому березі пр. Кушугу^/му проти смт. Кушугу^/му. Являло собою гряди, через які під час повені вода пася" (перетікала) з Дніпра у Вели^/кий Кушугу^/м (звідси й назва).

Переві^/зьке, – ого, ср. – озеро в долині р. Базавлука^/ вище с. Гру^/шівки³ (2). Знаходилося біля перевозу – звідси й назва.

Переволо^/ка¹ (1), – и, ж. – протока в Новопа^/влівських плавнях між рук. Річи^/щем¹ (3) і л. Новопа^/влівським, вище г. Ли^/соі (2). У джерелах: Переволока (МС, 85; СГУ, 415; СНР, 25). Назва мотивована дієсловом вікати", тобто "волочачи, переміщати кого, що-небудь з одного місця на друге (СУМ, т.6, 146). Очевидно, ця протока була місцем переволікання чогось.

Переволо^/ка¹ (2), – и, ж. – протока на правому березі р. К^/інської між бакаями й озерами поблизу с. Благові^/щенки. Мотивація назви та ж сама, що й у випадкові Переволо^/ка¹ (1).

181

Переволо^/ка² (1), – и, ж. – озеро над пр. Моли^/тв’яним проти с. Примо^/рського. Про походження назви див. Перевело^/ка¹ (І).

Перевело^/ка² (2), – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на лівому березі Дніпра>^/біля оз. Стрижа^/чки. В джерелах: Переволока (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічне випадкові Перевало^/ка¹ (1).

Переволо^/ка³, – и, ж. – бакай на лівому березі р. Кі^/нської неподалік м. Васи^/лівки. Мотивація назви аналогічна випадкові Переволо^/ка¹ (1).

Перегні^/й, Перегно^/ю, ч. – протока на правобережжі Дніпра, що з’єднувала оз. Кру^/гле (4) з рук. Нажо^/рою у Вцщетара^/сівських плавнях. Назва являє собою префіксальне утворення від дієслова "гни^/ти" (вказівка на якість води в протоці).

Переле^/тне, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинсьних плавнях. За переказом, було займищем запорожця Перелета (НП, 61) – звідси й назва.

Перемі^/л, – у, ч. – ділянка р. Кі^/нської нижче ур. Мало^/го Зато^/ну навпроти с. Зла^/тополя. Порівняно з сусідніми ділянками тут було мілко -звідси й назва.

Перемо^/жний, – ого, ч. – зупинка приміських поїздів на перегоні Запоріжжя – Таврійськ біля с. Примо^/рського (східний берег Великого Лугу). Назва з лексикону епохи тоталітаризму (від слова "перемога"). В кінці 50-х років 20-го ст. замінена трафаретним Платформа 1132-го кілометра. Місцеве ж населення називало й називає цю зупинку Бі^/лицьким за однойменним сусіднім хутором (тепер південний куток с. Примо^/рського).

Пере^/рва¹ , – и, ж. – струмок, ліва притока р. Кі^/нської при виході останньої у Великий Луг (тепер у Каховське водоймище). Назва від однойменної балки, по дну якої протікає. В джерелах: Перерва (ЯВ, 167; СНР, 26;СГУ,416).

Пере^/рва², – и, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу, а тепер виходить до Каховського водоймища з південно-східного степу в с. Примо^/рському, розділяючи (перериваючи) це село на дві частини (звідси й назва). Довжина близько 12 км. На останньому кілометрі по дну тече однойменний струмок. У джерелах: Перерва (ВТК; СГУ, 416).

Петляне^/, – ото, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му в Бала^/бинських плавнях. За переказом, біля нього жив запорожець Петляний (НП, 61)- звідси й назва.

Петляні^/вський, – ого, ч. – запорозький козацький зимівник, що існував у 18-му – на початку 19-го ст. біля оз. Петляно^/го. Назва за прізвищем власника Петляного (пор. НП, 61).

Петрі^/вка див. Бала^/бине¹

Петрі^/вська див. Бала^/бине¹

Петрі^/вське див. Бала^/бине¹

182

Петрі^/вське-Стро^/ганове див. Бала^/бине¹ .

Петрі^/вщина, – и, ж. – урочище в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, Бережа^/нки (Кара^/йдубини). У джерелах: Петровщина (КВЛ, 80). мімічного походження.

Петру^/шине, – ого, ср. – озеро на Попо^/вських луках недалеко від р. Карачокра^/ку в р. Кі^/нську. Було займищем рибалки Петру’ші –звідси й назва.

Пе^/чище, – а, ср. – урочище між Дніпром і рук. Би^/стриком¹ (1), вище оз. Криво^/го¹ (1). Являло собою високу гряду, на якій зберігалися ознаки гіх хат і сліди перебування багатьох людей. А.Кащенко висловлює , що тут були запорозькі рибальські заводи (КВЛ, 63). Я.Новнцький 1885-записав у с. Кушугу^/мівці переказ, де говориться, що Печище – то «кишло» запорожців (НП, 63). Назва від іменника "печище" в значенні "місце,де була піч, а після зруйнування хати лишилися глина й цегла" (СГ, т.3,149).

Пиня^/нка, – и, ж. – протока в Базавлу^/зі між Дніпром і пр. Ска^/рбною, нижче пр. Кози^/линої В джерелах: Пинянка (ЯВ, 180). В основі назви ник говіркового походження "пи^/нявий", тобто "повільний, неквапливий" (СУМ, т.6, 356). Течія в протоці була, справді, повільною. За Д.Яворницького, Піщанка мала від 20 до 25 сажнів ширини і від 12вершків до 1 аршина глибини (ЯВ, 180).

Підгоро^/днє див. Новока^/м ‘янка

Підгоро^/дня див. Ново^/ка’м’янка

Піддко^/ва, – и, ж. – гряда на правому березі р. Кі^/нської в Благові^/щенських плавнях, західніше пр. Рогово^/ї Плетени^/хи. За формою нагадувало підкову – звідси й назва.

Підпіль^/на¹ див. Орло^/ва²

Підпі^/льна², – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра. Зєднувала л. Чортомли^/цький із пр. Санда^/лкою. її ділянка від виходу пр. і до згаданої пр. Санда^/лки називалася Піскува^/тою. Вся протока відома ще як Підпі^/льня. В джерелах: Подпольная (карта І.Ісленьєва 1779 р. , 33; СП, 39; АК, 23; ПВЛ, 304-305), Надпильная (МС, 86), Підпільна 7; КВЛ, 90; СГУ, 424), Підпільня (КВЛ, 4, 91). З 1734 по 1775 р. на • березі протоки (в районі теперішнього с. Покро^/вського) знаходилася остання із запорозьких Січей Нова^/ Січ. Надзвичайною, урочистою красою Підпі^/льної захоплювався О.Довженко, споглядаючи її 13 жовтня 1952-го року 130). Гідронім являє собою утворення від словосполучення "під полем» (протока омивала польовий берег Великого Лугу від с. Капулі^/вки до р. Базавлука^/).

Підпі^/льненська Січ див. Нова^/ Січ

Підпі^/льня (1), – і, ж. – протока, що з’єднувала пр. Бро^/дик із л. (2) біля с. Єлизаве^/тівки, на Больбаті^/вських луках. У джерелах:

183

Подпильная (ЗОТ, т.З, 494). Походження назви аналогічне випадкові Підпі^/льна².

Підпі^/льна (2) див. Підпі^/льна²

Підпі^/льна (3), – ьої, ж.- протока між пр. Мали^/м Бако^/м і пр. Борови^/цькою нижче м. Ні^/кополя, В джерелах: Подпильня (МС, 87), Надпильная (МІГ, 104), Підпі^/льня (СГУ, 424). Походження назви аналогічне випадкові Підпі^/льна².

Підси^/лине, – ого, ср. – озеро в Базавл^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Подсилино (ЯВ, 193). Назва, мабуть, відантропонімічного походження (від прізвища чи прізвиська Підси^/ла).

Підсте^/пна , – ої, ж. – протока або якийсь інший гідрооб’єкт під лівим (південним) берегом Великого Лугу десь поблизу сіл Ске^/льок і Мая^/чки. Фіксується джерелом, датованим 1850-им роком (див. ЗОТ, т.З, 494). За пізнішими джерелами й експедиційними матеріалами не простежується. Цілком можливо, що колись так називалася ділянка р. Кі^/нської, яка між с. Ске^/льками та с. Мая^/чкою дійсно проходила під степом (тому й Підсте^/пна).

Підсте^/пна² див. Примо^/рське

Підсте^/пна Лапи^/нка див. Лапи^/нка¹

Підсте^/пне¹ див. Примо^/рське

Підсте^/пне², – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі вище смт Нововоронцо^/вки, між р. Базавлуко^/м та л. Вели^/кими Вода^/ми, сполучене з пр. Бакає^/м² (2). У джерелах: Підстепне (КВЛ, 98). Назва мотивується місцем знаходження (під степом).

Піски^/, – і’в, мн. – урочище на правому березі Дніпра між ур. Біляє^/м і б. Канівсько^/ю. Являє собою нерівну піщану (звідси й назва) місцевість із багатьма слідами перебування стародавньої людини, а також людей пізніших часів. Тут у кінці 80-х років 19-го ст. кілька разів побував Я.Новицький, про що згодом писав: "При дослідженні відкритих пісків від с. Розумі^/вки до урочища Кру^/того Я^/ру і розкопках кострищ виявилося, що всі вони – то купи попелу, перемішаного з обвугленими кістками четвероногих та череп’ям. Тут же, поблизу кострищ і всюди на піску, розкидані уламки глиняного посуду Розкопуючи невеликий, засіяний черепками пагорб, ми знайшли розбиту амфору витонченої роботи, з вузькою горловиною, двома ручками, із дном, що закінчується гостряком. Окрім того, під час огляду місцевості 2 травня 1887 року і 26 та 27 березня 1888 року, біля урочищ Біляя, Канівського й Крутого Яру нами знайдено більше 10 наконечників бронзових стріл, кілька крем’яних стріл і таких же ножів, 2 свинцеві кулі грубої обробки та кілька, без сумніву, запорозьких рушничних кремнів. На пісках трапляються також мідний шлак, намисто із зеленого і синього скла, шматочки мідного дроту, шматочки закругленого, подібно до дроту, зеленого і синього скла у вигляді поламаних браслетів, грузила з червоної глини, раковини річкових та озерних молюсків і. нарешті, ікла дикого кабана. Останні частіше трапляються біля кострищ, поміж

184

інших тварин. Тут же зрідка трапляються і людські кістки. З монет (довелося знайти жодної, а знайдені раніше пастухами, за розповідями ького діда Кирила Коваля, збуті свого часу місцевим євреям -гі" (НП, 25). Цікаві перекази про урочище той же таки Я.Новицький с. Біл^/енькому 12 липня 1887 року від 76-літнього Макара Пазюка та в с. Підсте^/пному (Царку^/ті) 10 січня 1885 року від 84-літнього Василя Джерелівського (див. НП, 24, 27).

Піскува^/та, – ої, ж. – ділянка пр. Підпі^/льної¹ від виходу пр. Похи^/лої до оз. Санда^/лки. В джерелах: Песковатая (ЯВ, 135), Піскувата (КВЛ, 4, 7, 94; 5). Мала піскуваті береги й дно (від того й назва).

Піскува^/те¹ , – ого, ср. – урочище на лівому березі Дніпра в Кушугу^/мських плавнях. Знаходилося біля однойменного озера (звідси й назва).

Піскува^/те² (1), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра нижче пр. Кушугу^/му в Кушугу^/мських плавнях. За джерелами: Песковатое (ЯВ, 191). дія назви та ж сама, що й у випадку Піскувата.

Піскува^/те² (2), – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Вели^/кої Во^/лби від залізничної станції Канкри^/нівки (кілометрів два на захід). ція назви та ж, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (3), – ого, ср. – озеро між ур. Вели^/кими Кучугу^/рами і пр. , поряд із оз. Жолобко^/м, Мотивація назви така ж, як і в випадку

Піскувате² (4), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Ске^/лянських плавнях, біля л. Скелюва^/того. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 192). Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (5), – ого, ср. – озеро в товщі Великого Лугу проти с. , Сполучалося з Дніпром пр. Мишриком. У джерелах: Песковатое (ЯВ, ГІскувате (КВЛ, 73). Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскувата.

Піскува^/те² (6), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти ур. Палії^/вщини. Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (7), – ого, ср. – озеро на лівому березі Річи^/ща¹ (3) між с. До^/брої Наді^/єю та с. Іллі^/нкою. Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскува^/та..

Піскува^/те² (8), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти м.Ні^/кополя. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 192). Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (9), – ого, ср. – озеро між пр. Шара^/єм і пр. Грузько^/ю проти м. Ні^/кополя. В джерелах: Піскувате (КВЛ, 82). Мотивація назви така ж, як у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (10),- ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на лівому березі Дніпра проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки. За джерелами: Песковатое (ЯВ, 192), Піскувате , 78). Мотивація назви та ж, що й у випадку Піскува^/та.

185

Піскува^/те² (11), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі південніше оз Підсте^/пного. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 193), Піскувате (КВЛ, 98) Мотивація назви така ж, як і в випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (12), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра нижче пр. Ска^/рбної. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 193). Мотивація назви така ж, як і в випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (13), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра західніше ур. Степка^/. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 193). Мотивація назви така ж, як і в випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (14), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 193). Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/те² (15), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, проти с. Ба^/биного. У джерелах: Песковатое (ЯВ, 193). Мотивація назви та ж сама, що й у випадку Піскува^/та.

Піскува^/тий¹, – ого, ч. – бакай у Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки, Мотивація назви така ж, як і в випадку Піскува^/та.

Піскува^/тий², – ого, ч. – острів на Дніпрі вище о. Кучугу^/рного. Позначений на одній із карт 1780-го року (див. ЯВ, 78). Пізнішими джерелами не фіксується. Очевидно, утворився з наносного піску (звідси й назва) і свого часу був розмитий.

Піща^/на, – ої, ж. – один із кутків смт Бала^/биного. На території, де він розташований, багато піску – звідси й назва.

Піща^/не¹ (1), – ого ср. – озеро на лівому березі Дніпра біля Громови^/х гряд. Дуже глибоке, з піщаними берегами (звідси й назва), багате ка крупну рибу (водилися й соми).

Піща^/не¹ (2), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кепської, кілометрів зо два на північний захід від с. Верхньої Криниці. Мотивація назви гака ж, як і в випадку Піщане’ (1).

Піща^/не¹ (3), – ого, ср.- озеро на правому березі р. Кі^/нської західніше оз. Бра^/жиного, в Ба^/лківських, плавнях. За джерелами: Песчаное (ЯВ, 192). Мотивація назви така ж, як і в випадку Піща^/не¹ (1).

Піща^/не², – ого, ср. – ділянка р. Кі^/нської між ділянками Криво^/ї та Чи^/мбаркою проти с. Ба^/лок. Береги й дно були піщаними – звідси й назва.

Піща^/ний, – ого, ч. – острів на Дніпрі проти гирла б. Ни^/жньої Хо^/ртиці. Позначений на одному з планів кінця 18-го ст. як такий, що має 137 сажнів довжини і 333 сажні ширини (див. ЯВ, 94). Утворився з намивного піску -звідси й назва.

Піща^/ний Перева^/л див. Перева^/л²

Піща^/ні Кучугу^/ри див. Ка^/ м ‘янські Кучугу^/ри

186

Плавне^/вий, – ого, ч. – острів у плавнях (звідси й назва) нижче с. Червоногриго^/рівки. Омивався рук. Дніпри^/щем (1) і рук. Стари^/м Річи^/щем.

Пла^/вні¹, – ів, мн. – острів під правим (північним) берегом Великого с. До^/брої Надї^/ї. Омивався з півночі ділянкою рук. Річи^/ща¹ (3) Бугає^/м зі сходу та південного сходу пр. Крутя^/кою¹ (1), з півдня та південного заходу пр. Мали^/м Річи^/щем. Назва мотивується значенням загального іменника плавні.

Пла^/вні², – -ів, мн. – село Василівського р – ну Запорізької обл. на березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між с. Примо^/рським та с. Кам’янськи^/м. Склалося на початку 50-х років 20-го ст. із І хуторів, що існували тут від часу столипінських реформ. Значно після затоплення Великого Лугу. Належить до Кам’янсько’ї сільради.

Пла^/вні³, – ів, мн. – залізнична станція на перегоні Запоріжжя – Таврійськ (східний берег Великого Лугу, а тепер Каховського водоймища). Назва від однойменного села, біля якого вона (станція) знаходиться.

Пла^/вні Ванта^/жні, – ів – их, мн. – вантажний відділок залізничної (звідси й назва) та зупинка приміських поїздів на перегоні Запоріжжя – Таврїйськ.

Пластуни^/, – і’в, мн. – озеро в Базавлу^/зі поблизу с. Ушка^/лка. Не що в основі назви слово "пластун" із значенням "козак, що несе та розвідувальну службу й водночас займається мисливством та ом" (див. СГ, т.З, 192). Як відомо, в складі Січі був Пластуні^/вський

Платфо^/рма 117-го кіломе^/тра, – и 177-го кіломе^/тра, ж. – зупинка електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між пою станцією Кушугу^/мом і зупинкою Осетрі^/вкою на перегоні Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничників. Серед місцевого населення відома ще і як Площа^/дка та Площа^/дка Кушугу^/м.

Платфо^/рма 1123-го кіломе^/тра, – и 1123-го кілом^/етра, ж. – зупинка електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між платформою Осетрі^/вкою і залізничною станцією Канкри^/нівкою на перегоні Запоріжжя - Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничників.

Платфо^/рма 1130-го кіломе^/тра, – и 1130-го кіломемтра, ж. -зупинка приміських електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між залічничною станцією Канкри^/нівкою та Платфо^/рмою 1132-го кіломе^/тра на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничниківів.

Плафо^/рма 1132-го кіломе^/тра див. Перемо^/жний

Плафо^/рма 1134-го кіломе^/тра, – и 1134-го кіломе^/тра, ж. – зупинка електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між

187

Платфо^/рмою 1132-го кіломе^/тра і відділком Пла^/внями Ванта^/жними на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничників.

Платфо^/рма 1138-го кіломе^/тра, – и 1138-го кіломе^/тра, ж. ,- зупинка приміських електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між залізничною станцією Пла^/внями і Платфо^/рмою 1141-го кілом^/етра на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничників.

Платфо^/рма 1141-го кіломе^/тра, – и 1141-го кіломе^/тра, ж. -зупинка приміських електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між Платфо^/рмою 1138-го кіломе^/тра і Платфо^/рмою 1143-го кіломе^/тра на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ. Назва з професійного лексикону залізничників. Серед місцевого населення відома ще і як Я^/нчикрак, Янчикра^/к (див. Янчокра^/к²).

Платфо^/рма 1143-го кіломе^/тра, – и 1143-го кіломе^/тра, ж. -зупинка приміських електропоїздів на східному березі Каховського водоймища між Платфо^/рмою 1141-го кіломе^/тра і залізничною станцією Попо^/вим на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ, Назва з професійного лексикону залізничників.

Пле^/са, Плес, мн. – група озер на правому березі р. Кі^/нської в Скеля^/нських плавнях, нижче ур. Вели^/ких Кучугу^/р. У джерелах: Плеса (ЯВ, 192). Назва являє собою множинну форму іменника плйсо із значенням "спокійна, чиста водна гладінь" (СУМ, т.6,578).

Пле^/со, – а, ср. – протока в Базавлу^/зі нижче пр. Підпі^/льної, поряд із пр. Запла^/вною (1). У джерелах: Плесо (МС, 89). В основі гідроніма загальний іменник плесо із значенням "відносно широка, з спокійною течією ділянка річки між двома перекатами, закрутами" (СУМ, т.6, 578).

Плетене^/цький див. Плетен^/ицький

Плетене^/цький Ріг див. Плетени^/цький Ріг

Пле^/тений Ріг див. Плетени^/цький Ріг

Плетени^/ха¹, – и, ж. – озеро в товщі Великого Лугу проти с. Зла^/тополя, західніше пр. Змі^/йки. У джерелах: Плетениха (ЯВ, 191). Довге, покручене ("плетене") – звідси й назва. Очевидно, колись являло собою ділянку протоки.

Плетени^/ха², – и, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (а тепер виходить до Каховського водоймища) з південного степу в районі с. Ске^/льок. Довжина до 1 км. Покручена, "плетена" – звідси й назва.

Плетен^/иха³, – и, ж. – криниця в однойменній балці (від балки й назва) на південному березі Великого Лугу біля с. Ске^/льок.

Плетени^/ха-Витівка, – й – и, ж. – одна з ділянок пр. Рогово^/ї Плетени^/хи біля оз. Раду^/та в Благові^/щенських плавнях. Щодо походження

188

першої частини назви див. Плетени^/ха¹; друга частина пов’язана зі словом «ви^/тівка», яке означає щось надмірне, незвичайне, ненормальне (на цій ділянці зки було справді навдивовижу звивистим, "плетеним").

Плетени^/ця, – і, ж. – уход, промисловий стан у Великому Лузі, що в одному з джерел, датованих 1552-м роком (АЮЗР, ч.7, т.2, 84). ся, очевидно, біля одної з проток Плетени^/х (звідси й назва).

Плетеніи^/цьке, – ого, ср. – урочище на лівому березі р. Кі^/нської біля Плетени^/цького Ро^/гу, вище с. Благові^/щенки. Назва належить до гідронімічного комплексу, пов’язаного з великолугівськими протоками Плетени^/хами (проти урочища входила в р. Кі^/нську Рогова^/ Плетени^/ха). За джерелами: Плетеницкое (ЯВ, 167).

Плетени^/цький, – ого, ч. – великий лиман, що розливався по всьому ну закутку Великого Лугу вище першого впадіння р. Кі^/нської в Дніпро між теперішніми с. Ба^/лками та с. Благові^/щенкою. Значиться на картах 18-го ст.(Р.Заноні 1767 р. та І.Ісленьєва 1779 р.) як Рlеtепіskoу і назвою Плетеницький (див. додатки до ЯВ). В історичних працях відомий ще й під Плетене^/цький (ЯІ, т.З, 442). Картографічними джерелами пізніших фіксується. Очевидно, на його місці згодом утворилися лимани Кузьми^/нський, Грузьки^/й (2) та ціла низка дрібних озер на правому березі р. проти мису Плетени^/цького Ро^/гу. Гідронім належить до того у, що пов’язаний із великолугівськими протоками Плетени^/хами свідчать, що в лиман уливалися з півночі Рогова^/ Плетени^/ха й Оджиші^/льна Плетени^/ха).

Плетени^/цький Ріг, – ого Ро^/гу, ч. – мис (кут) на південному березі Лугу (тепер Каховського водоймища) вище с. Благові^/щенки. ще й під назвами Плетене^/цький Ріг, Плетений Ріг, Благовіщенський Ріг, Іване^/нківський Ріг та просто Ріг. У джерелах: Рогь (МІ, 61), Плетеницький Рогь (ЯВ, 167). Проти мису в р. па одна з численних великолугівських проток Плетени^/х (Рогова^/ Плетини^/ха) – від того й назва.

Плетени^/шка, – и, ж. – протока, що з’єднувала л. Семе^/нів із р. Кі^/нською навпроти с. Зла^/тополя. Назва являє собою зменшувальну форму від Плетени^/ха (щодо походження останньої див. Плетени^/ха¹).

Пл^/оска, – ої, ж. — протока в Базавлу^/зі, що з’єднувала пр. Білоборо^/дчину (1) з пр. Во^/вчим Го^/рлом. У джерелах: Плоская (ЯВ, 181), (СГУ, 430). Назва мотивована прикметником шіо’ский у значенні цо має береги без помітного схилу", тобто "неглибокий" (пор.СУМ, т.6, 591).

Пло^/ске (1), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра нижче пр. в Кушугу^/мських плавнях. Мотивація назви така ж, як і в випадку Пло^/ска.

189

Пло^/ске (2), – ого, ср. – озеро в Скеля^/нських плавнях між ур. Вели^/кими Кучугу^/рами і р. Кі^/нською. В місцевій говірці: Плоське. Мотивація назви аналогічна випадкові Пло^/ска.

Пло^/ске (3), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра, між пр. Змі^/йкою і оз. Карасюва^/тим (1). У говірці с. Вищетара^/сівки: Пло^/ське. В джерелах також Плоське (КВЛ, 73). Мотивація назви аналогічна випадку Пло^/ска.

Пло^/ске (4), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Кишинівських плавнях, недалеко від оз. Балбу/тиного, У джерелах: Плоское (ЯВ, 192). Мотивація назви аналогічна випадкові Пласка.

Пло^/ске (5), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Іва^/нівських плавнях, недалеко від оз. Корчакува^/того (кілометрів зо два на північний захід). Мотивація назви аналогічна випадку Пло^/ска.

Пло^/ске (6), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Черниші^/вських плавнях. Сполучалося пр. Палама^/рем із рук. Річи^/щем¹ (3). У джерелах: Плоское (ЯВ, 192). Мотивація назви аналогічна випадкові Пло^/ска.

Пло^/ске (7), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра в Новопа^/влівських плавнях. Відоме ще й як Солда^/тське (було займищем одного з відставних солдат – перших поселенців с. Новопа^/влівки). У джерелах: Плоское, Солдатское (ЯВ, 192). Мотивація основної назви аналогічне випадку Пло^/ска,

Пло^/ске (8), – ого. ср. – озеро в Базавлу^/зі на лівобережжі Дніпра, біля с. Вели^/кої Зна^/м’янки, поряд із оз. Острівка^/ми. В джерелах: Плоское (ЯВ, 192), Мотивація назви аналогічна випадкові Пло^/ска.

Пло^/ске (9), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, між пр. Вели^/кою Скаже^/ною і пр. Криво^/ю¹ (2). Мотивація назви аналогічна випадкові Пло^/ска.

Пло^/ске (10), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра біля оз. Лукнува^/того (6), проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки. У джерелах: Плоское (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадку Пло^/ска.

Пло^/ский Шиш, – ого – а’, ч. – озеро на лівому березі Дніпра в Кушугу^/мських плавнях, біля оз. (ділянки протоки) Круто^/го Шиша (на противагу останньому й назване). У говірці смт Кушугу^/му: Пло^/ський Шиш,

Пло^/скі Шиші, – их – їв, мн. – рибальський стан біля оз. Пло^/ского Шиша^/ (звідси й назва). В говірці смт Кушугу^/му: Пло^/ські Шиші^/.

Пло^/ське (1) див. Плоске (2)

Пло^/ське (2) див. Пло^/ске (3)

Пло^/ський Шиш див. Пло^/ский Шиш

Пло^/ські ШишҐ див. Пло^/скі Шиші^/

Плохи^/й, – ого, ч. – острів на Дніпрі біля гирла р. Ба^/биної. За даними Д.Яворницького, позначений на атласі Дніпра кінця 18-го ст. як такий, що має 420 сажнів довжини і 100 сажнів ширини (ЯВ, 110). Назва, напевно.

190

мотивується якоюсь поганою (плохою) ознакою топооб’єкта. В пізніші часи іменувався Пограни^/чним, оскільки знаходився проти межі (по-тутешньому границі) базавлузьких угідь с. Карайдуби^/ни і с. Ушка^/лки. В джерелах: Пограничний (КВЛ, 80).

Площа^/дка див. Платфо^/рма 1117-го кіломе^/тра

Площа^/дка Кушугу^/м див. Платфо^/рма 1117-го кіломе^/тра

Повздо^/вжня Плетени^/ха, – ьої – и, ж. – протока в товщі Великого Лугу проти с. Ба^/лок, між оз. Саливо^/ном і пр. Рогово^/ю Плетени^/хою. Завивисто протікала ("плелась") уздовж усіх Ба^/лківських плавнів – звідси й назва.

Пограніи^/чний див. Плохи^/й

Погрян^/чний див. Плохи^/й

Поді^/вська, – ої, ж. – забора під правим берегом Дніпра недалеко від впадіння р. Кі^/нської. Знаходилася майже навпроти найпівнічнішого Ка^/м’янського По^/ду, – від того, мабуть, так і названа. В джерелах: Подовская (ЯВ, 52).

Поді^/вський, – ого, ч. – острів на Дніпрі проти другого впадіння р. Кі^/нської . У джерелах: Подовский (ЯВ, 98). Мотивація назви, очевидно, та ж, дку Поді^/вська.

Поді^/вські Кучугу^/ри див. Во^/дянські Кучугу^/ри

Поді^/льські Кучугу^/ри дав. Во^/дянські Кучугу^/ри

Покі^/йний, – ого, ч. – острів на Дніпрі, позначений на карті Р.Заноні 1767-го року. Знаходився рядом з о. Соло^/ним біля Ка^/м’янозато^/нського перевозу. Згодом зник (очевидно, був розмитий), принаймні Д.Яворницький в кінці 19-го ст. не міг його знайти (див. ЯВ, 98). Походження назви не зовсім ясне. Можливо, від прикметника "покійний" у значенні "спокійний" або «зручний»(див.СУМ,т.7,24).

Покро^/вськ див. Покро^/вське

Покро^/вська див. Покро^/вське

Покро^/вська Січ див. Нова^/ Січ

Покро^/вське, – ого, ср. – село Нікопольського р – ну Дніпропетровської гаптоване на північному березі Великого Лугу (Базавлу^/гу) (тепер Каховськогоого водоймища), нижче с. Капулі^/вки. Виникло 1775-го року на місці останньої Ново^/ї Сі^/чі. Спочатку було відоме як слобода Покро^/вська (див. СО, 307), заселена вихідцями з центральних регіонів України; в 1777 - місто Покро^/вськ, з 1778 р. – містечко Покро^/вськ, а з 1784 р. – кріпацьке село Покро^/вське (власність князя ОЛяземського). Назване за святом Покрови. Тут свого часу побували видатні українські я, історики, етнографи і фольклористи – дослідники запорозької зокрема О.Стороженко, А.Скальковський, О.Афанасьєв-ський, Л Падалка, Д.Яворницький, А.Кащенко, О.Апанович та ін. Ними

191

від місцевих жителів записано цілу низку переказів і легенд про козацтво та його ватажків. У жовтні 1952-го року Покро^/вське відвідав О.Довженко, після чого в своєму щоденнику зробив такий запис: "Село прекрасне. Одно ₃ найкращих сіл, які я бачив на Вкраїні взагалі. П’ятсот дворів, себто майже його половина, піде під воду" (ДТ, 125). Територія Покро^/вського та його околищ багата на різного роду археологічні пам’ятки (див. ГКГ, 157-158; КВЛ, 93-94). Тут поховано кошового отамана Степана Гладкого, який верховодив Січчю в 1741 році (СІНС, 598).

Покро^/вський див. Кра^/сний Кут³

Покро^/вські¹, – их, мн. – плавні між протоками Підпі^/льною та Скарбно^/ю навпроти с. Покро’вського (від нього й названі).

Покро^/вські², – их, мн. – хутори на околицях с. Покро^/вського (звідси й назва), що існували в 1-ій половині 19-го ст. Були залишками запорозьких зимівників. Зникли під тиском поміщицьких латифундій. У джерелах: Покровские хутора (СП, 40).

Полко^/вське, – ого, ср. – тирло на південно-східному березі л. По^/пика. Тут тирлувалася череда колгоспників артілі ім. 268 стрілецького полку (звідси й назва).

Полко^/вський¹ див. Балча^/нський²

Полко^/вський, – ого, ч. – узвіз між правим берегом річечки Велича^/нської та Полко^/вськими кручами (від тих круч і казза). Тепер дуже розмитий.

Полко^/вські, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) в с. Ба^/лках. Над ними були садиби колгоспників артілі ім. 268 стрілецького полку (звідси й назва). Висота від 7 до 20 м. Тепер дуже розмиті й відступили метрів 100 – 150 на південь.

Полови^/нне (1), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти м. Ні^/кополя. В джерелах: Половиннеє (ЯВ, 192). Назване так буцімто через те, що влітку одна його половина висихала.

Полови^/нне (2), – ого, ср. – озеро між Дніпром і пр. Личи^/нкою проти с. Сули^/цького, В джерелах: Половинное (ЯВ, 193). Мотивація назви, мабуть, така ж, як і в випадку Полови^/нне (1).

Полови^/цькі, – их, ми. – група озер між р. Кі^/нською (Ка^/м’янською Кі^/нською) і Стари^/м Дніпром, західніше пр. Свято^/ї. Не виключено, що назва від запорозького прізвища Половив.

Половог^/о¹, ч. – гряда нижче ур. Канци^/берівщини. Назва у формі родового відмінка від прізвища Половив, що його мав запорожець — власник тутешнього зимівника (див. НП, 63).

Полово^/го ², ч. – зимівник запорожця на прізвище Полови^/й. Знаходився на однойменній гряді нижче ур. Канци^/берівщини. Існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. (див. НП, 63).

192

Полта^/вський див. Полтавці^/в

Полтавці^/в, – е^/вого, ч. – лиман у Біле^/ньківських плавнях, кілометрів зо юкче оз. Дзіндзьо^/хи. Біля нього жив лісник Полтавець (прізвище) – від і назва. Відомий ще і як л. Полтавський. Круглий за формою, не висихав, заростав очеретом.

Польова^/ Гру^/шівка, – о’ї – и, ж. – річка, що входила в Базавлум^/г з півнчно-західного степу біля с. Марян^/ського. Впадала в л. Вели^/кі Во^/ди. Століть два тому мала довжину близько 20 верст, у кінці 19-го ст. це був заболочений струмок довжиною півтори версти (ЯВ, 135). Тепер майже зовсім висохло. Гирло балки, якою вона текла, дуже розмите й затоплене Каховським водойищем. У джерелах: Польова Грушівка (ЛВ, 567; СГУ, 437), Палевая Грушовкака (МС, 87), Полевая-Грушевка (ЯВ, 135). Назва мотивується тим, що річка текла з поля і понад її берегами росли дикі груші.

По^/льчик, – а, ч. – татарське поселення на лівому березі Дніпра в районі Во^/дянських Кучугу^/р, на 20 верст нижче мису Плетени^/цького Ро^/гу (ЯВ, 167). С.Мишецьким згадується як городище Польчик (МІ, 62). Назва, ймовірно, від тюркського "паликчи" ("рибалка") або "палчак" ("болото", болотиста земля") (див. СР, т.4, 1167, 1172). Не виключено, що з нею пов'язаний гідронім Па^/льчик (назва озера, що було на лівобережжі трохи вище першого впадіння р. Кі^/нської в Дніпро).

Поми^/йниця¹ , – і, ж. – озеро на лівому березі Дніпра недалеко від гор. Вели^/кого, нижче с. Біле^/нького. Мало гнилу, брудну, як помиї, воду – від того і назва.

Поми^/йниця², – і, ж. – урочище біля однойменного озера (від того озера й назва), на правому березі пр. Лопу^/шки.

Пону^/рка, – и, ж. – протока між луговими озерами й р. Кі^/нською на схід . Вели^/ких Кучугу^/р, проти с. Ка^/м’янського. В джерелах: Пону^/рка (СНР, 27, СГУ, 437). О.Стрижак пов’язує назву з корнем "-нур-" ("зануритися", ", "нурига") (СНР, 27), нам же здається, що, зважаючи на характер води в протоці, правильніше було б пов’язувати її зі словом "понурий" у значенні похмурий", "непривітний", "темний" (див. СУМ, т.7,166-167).

Пону^/рський, – ого, ч. – брід на пр. Пону^/рці

Попару^/шка див. Паперу^/шка¹

Попару^/шка² див. Паперу^/шка²

Попару^/шка³ див. Паперу^/шка³

Попару^/шка⁴ див. Паперу^/шка⁴

Попере^/чна, – ої, ж. – гряда, що йшла впоперек (звідси й назва) Кушугу^/мських плавнів від Дніпра до пр. Кушугу^/му. Місцеві жителі називають Попере^/шня.

Попере^/чна Плетени^/ха, – ої – и, ж. – протока у вигляді зв’язаних між собою бакаїв і озер, що була навпроти с. Вищетара^/сівки і прилягала до

193

Балча^/нської дороги. Звиваючись ("плетучись"), перерізала впоперек (звідси й назва) лісний масив між оз. Карасюва^/тим і оз. Піскува^/тим² (5). У місцевих говірках: Попере^/шня Плетени^/ха.

Попере^/шня див. Попере^/чна

Папере^/шня Плетени^/ха див. Попере^/чна Плетени^/ха

Попере^/чні Бочки^/ див. Бочки^/

Попере^/чні Бучки^/ див. Бочки^/

Поперу^/шка¹ див. Паперу^/шка¹

Поперу^/шка² див. Паперу^/шка²

Поперу^/шка див. Паперу^/шка³

Поперу^/шка⁴ див. Паперу^/шка⁴

По^/пик, – а, ч. – лиман між р. Кі^/нською та її рук. Со^/миком на Балча^/нських луках. За місцевим переказом, одного разу в день Водохреща тут утопився піп (попик, бо був маленьким на зріст) – від того й назва.

Попі^/вка, – и, ж. – один із кутків с. Іллі^/нки. Тепер затоплений. Тут до 1956 рокку була церква, а поруч неї мешкав піп – звідси й назва.

Попі^/вська Я^/ма, – ої – и, ж. – озеро на лівобережжі р. Кі^/нської біля с. Ба^/лок. Назва пов’язана з тим, що тут священики (попи) на Водохреще святили воду.

Попі^/вський, – ого, ч. – лиман під північним берегом Великого Лугу біля с. Іллі^/нки, точніше проти колишнього його кутка Попі^/вки (звідси й назва).

Попла^/вка, – и, ж. – протока між Дніпром і р. Кі^/нською у Во^/дянських. плавнях. За джерелами: Поплавка (ЯВ, 186). Назва являє собою зменшувальну форму від "поплава", тобто "болотисте пасовище" (СГ, т.З, 332).

Попо^/ва¹ , – ої, ж. – ліва притока р. Кі^/нської між р. Карачокра^/ком і р. Бурча^/ком. Фіксується А.Скальковським в середені 19-го ст. (див. СО, 71). За пізнішими джерелами й тепер на вказаній місцевості не простежується. Очевидно, це був колись струмок у районі м. Васи^/лівки. тобто біля маєтку поміщика Попова (звідси й назва).

Попо^/ва² , – ої, ж. – гряда на Попі^/вських луках між р. Кі^/нською та пр. Богу^/шем, проти залізничної станції Попо^/вого. Назва з комплексу місцевих топонімів, пов’язаних із прізвищем катерининського вельможі Попова, що володів тут багатющими землями.

Попо^/ва³ див. Ве^/рхня Крини^/ця

Попо^/ва⁴ див. Попо^/ве³

Попо^/ва Я^/ма, – ої – и, ж. – озеро на правому березі р. Кі^/нської поблизу с. Благові^/щенки. Мотивація та ж сама, що й у випадку Попі^/вська Я^/ма.

Попо^/ве¹ (1) див. Попі^/вське

Попо^/ве¹ (2), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Балча^/нських плавнях, східніше оз. Кото^/вого. У джерелах: Попово (ЯВ, 192),

194

Попове (КВЛ, 74). Назва являє собою форму присвійного прикметника від «піп» (мотивація не зясована)

Попо^/ве² див. Ве^/рхня Крини^/ця

Попо^/ве³, – ого, ср. – залізнична станція на східному березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між Платфо^/рмою 1143-го кіломе^/тра і станцією Таврі^/йськом на перегоні Запоріжжя – Таврі^/йськ. Знаходиться біля с. Ве^/рхньої Крини^/ці, а колись Попо^/вого, – звідси й назва. В місцевих говірках відома як Попо^/ва.

Попо^/вське, – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нськгі проти с. Ка^/мянського на Попо^/вських луках (звідси й назва). Відоме і як Попо^/ве.

Поповські¹, – их, мн. – плавні в південно-східній частині Великого Лугу. Головним чином на околицях ур. Вели^/ких Кучугу^/р. Названі за прізвищем колишнього власника – поміщика Попова.

Попо^/вські², – их, мн. – луки по берегах до. Кі^/нської, Карачокрака^/ та проток Богуша^/, Ві^/чища і Кушугу^/му в південно-східній частині Великого Лугу. Походження назви аналогічне випадкові Попо^/вські¹.

Попо^/вщина¹, -и.ж.-урочище в Базавлу^/зі біляс. Карайдуби^/ни (тепер Бережанки). За місцевим переказом, назване тому так, що тутешні угіддя колись орендували священики (попи).

Попо^/вщина², – и, ж. -протока між озерами в однойменному урочищі біля с. Карайдуби^/ни (тешр Бережанки). Назва від урочища.

Попо^/вщина³, – и, ж. – група озер в однойменному базавлузькому урочищі біля с. Карайдуби^/ни (тепер Бережанки), що з’єднувалися між собою однойменною протокою. Назва від урочища.

Попо^/вщина⁴, – и, ж, – криниця в однойменному базавлузькому урочищі біля с. Карайдуби^/ни (тепер Бережанки). Назва від урочища.

Поро^/н, – а, ч, – перевіз через рук. Річи^/ще (ділянка Буга^/й) у с. До^/брій Наді^/ї. Назва від загального іменника "поро^/н" зі значенням "укритий настилом великий човен (або два човни), баржа, пліт і т.ін, що звичайно пересуваються на канаті і призначені для переправи людей, вантажів, машин,возів тощо через річку або озеро" (СУМ, т.7,282).

Порт-Міше^/ль¹ див. Нова^/ Слобі^/дка

Порт-Міше^/ль² див. Нова^/ Слобі^/дка

Посу^/ньків - кового, ч. – зимівник запорожця Посунька на правому Дніпра біля г.Ли^/сої (1). Існував у 18 ст. до зруйнування Січі (дав. НП, 47).

Потюпа^/чині, – их, мн. – група озер у Скеля^/нських плавнях біля ур. Вели^/ких Кучугу^/р, поряд з оз. Вели^/ким Піскува^/тим. Назва від прізвища рибалки Потюпа^/ки.

Похи^/ла див. Похи^/лова

195

Похи^/лова, – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі. Виходила з пр. Підпі^/льної проти с. Покро^/вського і, пробігши в південно-західному напрямку через кільца озер та лиманів, упадала в пр. Ска^/рбну нижче л. Руси^/нського. Відома ще й під назвою Похила. В джерелах: Похилова (ПВЛ, 306; МС, 87; КВЛ, 98; СГУ, 445), Похила (КВЛ, 94), Похилая (ЯВ, 182). Не виключено, що гідронім відантропонімічного походження (від прізвища Похил або Похилий?).

Пошто^/ве, – ого, ср. – урочище на південному березі Великого Лугу між колишніми селами Єлизаве^/тівкою та Ро^/зою Люксембу^/рг. Тепер розмите й затоплене Каховським водоймищем. За місцевою легендою, назване так через те, що тут трапилася пригода поштареві, який віз у поміщицький маєток (до Благові^/щенки) царський указ про скасування кріпацтва (див. СМ, 163-166).

Прачки^/, Прачо^/к, мн. – озеро під східним берегом Великого Лугу біля с. Ка^/м’янського. Назва являє собою множинну форму від іменника "пра^/чка" (тут жінки прали білизну та ін.).

Придка^/, – о’ї, ж. – протока в Базавлу^/зі між пр. Ве^/рхньою Дми^/трівкою та рук. Жолоба^/ми. В джерелах: Придка (МС, 88; СГУ, 446). Назва, очевидно, походить від говіркового "придки^/й", тобто "прудкий, швидкий" (вказівка на характер течії).

Придніпро^/вська, – ої, ж. – залізниця, ділянка якої від платформи Бала^/биного до станції Таврі^/йськ проходить східним берегом Каховського водоймища (колись Великого Лугу). Збудована в 70-х роках 19-го ст. До 1934-го року називалася Лозо^/во-Севасто^/польською, потім Ста^/лінською. Сучасна назва – з 1961-го року (мотивація прилеглістю до Дніпра). Перед затопленням плавнів великолугівський відрізок реконструйований (на кілька метрів піднятий насип, прокладено паралельну колію та ін.).

Придніпро^/вське, – ого, ср. – село Нікопольського р – ну Дніпропетровської обл. на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між с. Червоногриго^/рівкою і м. Ні^/кополем, біля гирла р. Ка^/м’янки (2). Засноване 1919-го року переселенцями з сусіднього с. Новопа^/влівки. Назва мотивується бяизкістю населеного пункту до Дніпра. Місцеві жителі вживають ще й неофіційну назву Нехоти^/лівка, пояснюючи її таким чином: "сюди не хотіли люди переселятися, особливо перед затопленням плавнів, бо тут була гірша земля".

Примо^/рське, – ого, ср. – село Василівського р -ну Запорізької обл. на східному березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між смт Маоокатери^/нівкою і с. Пла^/внями. Засноване в кінці 18-го ст. колишніми запорожцями та переселенцями з центральних регіонів України. Невдовзі після виникнення подароване царицею Катериною князеві Потьомкіну й закріпачене. До 40-х років 20-го ст. мало офіційну назву Підсте^/пне (знаходилося під степом) і неофіційну Цари^/цин Кут (розташоване на куті біля входу р. Кі^/нської у Великий Луг, на землі, що після зруйнування Січі належала цариці та її фаворитам). Відоме ще й під назвами Підсте^/пна, Цари^/цинський Кут,

196

Сарича^/нський Кут, Царку^/т, Цари^/цинкут.З кінця 40-х до 1964-го року офіційно іменувалося Цари^/циним Куто^/м. У 1964 р. перейменоване на Примо^/рське (після затоплення плавнів опинилося при т.зв. Каховському морі), на кутки Бі’леиький, Снігове’, Ху^/тір і Царку^/т. За джерелами: Подстепное (АП, 164), Царицинский Куть (Подстенное) (ТГС, 68), Ф-Куть (ССТ, 44), Саричанский-Куть (ССМ, 321), ПодстепноеКуть (НП, 27), Царицин Кут або Підстепне (КВЛ, 55). В селі записано цілий ряд легенд та переказів про козаччину, Великий Луг, р. Кі^/нську та ін.. (НП, 26-27, 64-65; СМ, 14-15, 223-226). Археологами біля виявлені поховання ямних племен кінця 3 – початку 2-го тисячоліття до н.е.(АВ,41-42).

Присті^/нь, – і, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу з північного степу в районі с. Іллі^/нки. Довжина близько півкілометра. Мала дуже стрімкі схили, через що й одержала назву ("присті^/й" – прямовисний берег ріки; СГ, т.3, 442). Тепер затоплена і дуже розмита.

Прихожа^/нка, – и, ж. – урочище на південному березі Великого Лугу ,(Каховського водоймища) між р. Больбаті^/вською і Лиси^/чим узвозом. Тут 1839-го року кілька сімей переселенців – прихожан (звідси й назва) заснували с. Єлизаве^/тівку, яке після реформи 1861-го року було переведене поміщиком на інше місце (див. Єлизаве^/тівка). Тепер урочище зайняте дачами службовців робітників м. Дніпрору^/дного.

Прихожа^/нська, – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) з південного степу в районі ур. Прихожа^/нки (від цього й назва). Довжина близько кілометра. На лівому схилі балки під час риття силосної ями в 1951-ому році нами знайдено знаряддя, якими користува люди кам’яного віку.

Прихожа^/нські, – их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища), над якими знаходиться ур. Прихожа^/нка (звідси й назва). Тягнуться від гирла б. Прихожа^/нської до уз. Лиси^/чого (близько кілометра). Висота від 5 до 20 м. Тепер дуже розмиті й подалися на південь.

При^/шиб, – у, ч. – яма на пр. Клоку^/нці в Скеля^/нських плавнях. Назва походить від говіркового загального іменника "при^/шиб", що значить "причал"

Прище^/па, – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра,південніше оз. Підсте^/пного. В джерелах: Прище^/па (КВЛ, 98). Походження не зовсім ясне (можливо, від прізвища чи прізвиська?). Прі^/рва¹ (1), – и, ж. – протока, що виходила з Дніпра нижче пр. Жбу^/рівки і впадала в озера Кушугу^/мських плавнів. Відома і як Про^/рва. У джерелах: Прі^/рва (СИР, 27). Під час повені дніпрова вода входила в неї, "як у прірву» - від того й назва. В суху пору року перетворювалася на два озера Прі^/рви.

197

Прі^/рва¹ (2), – и, ж. – протока у правобережних Вищетар^/сівських плавнях між Дніпром та оз. Кру^/глим (4). Назва мотивується так же, як і у випадку Прірва¹ (1). Дехто з місцевих жителів вимовляє Прорви.

Прі^/рва², – и, ж. – потічок у с. Олексі^/ївці, що впадав до р. Чортомлика^/ при вході останнього у Великий Луг. Тік яром – прі^/рвою, від того й назва. В місцевій говірці відомий ще як Про^/рва.

Прі^/рва³ , – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі біля м. Ка^/м ‘янки-Дніпро^/вської. В основі назви загальний іменник "прі^/рва" зі значенням "яма, чорторий, вирва" (див. СУМ, т.8, 109).

Прі^/рви див. Прі^/рва¹ (1)

Прово^/рне, – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му навпроти смт Малокатер^/нівки, трохи нижче оз. Рогува^/того (1). Назва відантропонімічного походження (від прізвиська Прово’рний).

Прогні^/й¹ (1), – о^/ю, ч. – протока в північно-східному закутку Великого Лугу, що з’єднувала оз. Піскува^/те² (1) з пр. Банду^/рою. Назва мотивується якістю води й пов’язана з дієсловами "гнити", "прогнива^/ти".

Прогні^/й¹ (2), – о^/ю, ч. – протока між р. Кі^/нською і оз. Я^/мою на південній околиці смт Малокатери^/нівки. Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹ (1).

Прогні^/й¹ (3), – о^/ю, ч. – протока між болотами й озерами на лівому березі пр. Кушугу^/му проти смт Малокатери^/нівки. Походження назви аналогічне випадкові Прогн^/ій¹ (1).

Прогні^/й¹ (4), – о^/ю, ч. – протока між р. Кі^/нською та оз. Закутнім^/ (2) на Янчокра^/цьких луках. Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й’ (і).

Прогні^/й² (5), – о^/ю, ч. – протока в правобережних Кшцетара^/сівських плавнях, що з’єднувала оз. Кру^/гле (4) з рук. Нажо^/рою. Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹ (І).

Прогні^/й¹ (6), – о^/ю, ч. – протока, що з’єднувала Дніпро з р. Кі^/нською навпроти с. Благов^/іщенки. В джерелах: Прогной (ЯВ, 186; МС, 84; КВЛ, 74). Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й’ (1).

Прогні^/й¹(7) див. Гнила^/1 (1)

Прогні^/й¹ (8) див. Гнила^/1 (2)

Прогні^/й¹ (9), – о^/ю, ч. – протока в Базавлу^/зі між протоками Стари^/м Прогні^/єм і Мо^/крою Шабе^/льною нижче м. Ні^/кополя. Відома ще і як Нови^/й Прогні^/й. У джерелах: Прогний (СГУ, 448). Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹ (1).

Прогні^/й² (1), – о^/ю, ч. – озеро на лівобережжі Дніпра проти г. Ли^/сої (1) У джерелах: Прогной (ЯВ, 191). Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹(І).

Прогні^/й² (2), – о^/ю, ч. – озеро в Базавлу^/зі біля с. Ба^/биного. Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹(1).

198

Прогні^/й³ (1), – о^/ю, ч. – брід на р. Карачокра^/ці біля м. Васи^/лівки. Походження назви аналогічне випадкові Прогні^/й¹ (1) (коли річка пересихала, воду в цьому місці загнивалась).

Прогні^/й³ (2), – о^/ю, ч. – брід на оз. Прогно^/ї¹ (2) в Базавлу^/зі, біля с. Ба^/биного. Назва від озера.

Прогно^/ївські, – их, мн. – гряди на захід від ур. Вели^/ких Кучугу^/р понад рук. Межови^/м Прогно^/єм (звідси й назва).

Прогно^/йне, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, південніше оз. Підсте^/пного. В джерелах: Прогно^/йне (КВЛ, 98). Мотивація к, що й у випадку Прогні^/й’ (1).

Прокопі^/вські, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Велича^/нських. Знаходилися в кінці садиби жителя с. Ба^/лок Бугаря Прокопа (звідси й назва), називалася ще й Про^/коповими. Висота до 15м. Тепер дуже розмиті й значно посунилися на південь.

Про^/копові див. Прокопі^/вські

Про^/меск, – а, ч. – озеро на правому березі р. Кі^/нської у Скеля^/нських плавнях; біля л. Бурува^/того. У джерелах: Промескь (ЯВ, 192). Походження зясувати не вдалося.

Про^/пасть¹ , – і, ж. – протока, що виходила з Дніпра і впадала в озера проти с.Благові^/щенки. Під час повені мала дуже сильну течію, перекидала човни, топила людей; усе, що потрапляло в неї, пропадало (звідси й назва).

Про^/пасть² , – і, ж. – озеро в лівобережних Вищетара^/сівських плавнях Сполучалось з Дніпром пр. Дардане^/ллами. Було дуже глибоким. Назва походить від говіркового загального іменника "про^/пасть", що значить "прі^/рва, бездна».

Про^/рва¹ див. Прі^/рва¹ (2)

Про^/рва² див. Прірва²

Прорізни^/й див. Черниші^/вський

Про^/різь, – і, ж. – ділянка р. Кі^/нської навпроти л. Кузьми^/нського, чи від гирла пр. Оджигі^/льні й закінчаючи тим місцем, де в р. Кі^/нську з лівого боку входила пр. Рівча^/к (2). Вузька, але глибока. Назва походить від загального іменника "прорізь" у значенні "штучно або природно утворений прохід у чому-небудь, через щось" (СУМ, т.8,269-270).

Про^/серед¹, – у, ч. – протока між озерами на лівобережжі Дніпра біля м. Ка^/мянки-Дніпро^/вської. У джерелах: Про^/серед (СГУ, 449; СНР, 72). Назва вказує на серединне місце знаходження об’єкта.

Про^/серед² (1), -у, ч. -острів на Дніпрі проти ур. Нали^/вача. Відомий ще як Барані^/в. Мав по периметру близько чотирьох верст і був покритий лісом, серед якого ховалися три дуже багаті на рибу й дичину озера

199

(ЯЗО, 222). Мотивація основної назви аналогічна випадкові Про^/серед. Варіант Барані^/в має відантропонімічне походження.

Про^/серед² (2), – у, ч. – острів на Дніпрі проти гирла б. Пуши^/нної нижче с. Біле^/нького. Являв собою середню (звідси й назва) частину порізаного протоками о. Пуши^/нного. У джерелах: Просередь (АРД; ЯВ, 96).

Про^/серед² (3), – у, ч. – острів на Дніпрі нижче с. Ілл^/нки. В джерелах: Просередь (АРД). Мотивація назви така ж, як і в випадку Про^/серед¹.

Про^/серед³, – у, ч. – коса на Дніпрі нижче о. Кра^/сного. Доходила аж до середини ріки – звідси й назва. Час від часу розмивалася.

Про^/середине, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти с. Сули^/цького. В джерелах: Просередино (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадкові Про^/серед¹.

Про^/середівська, – ої, ж. – забора посеред Дніпра (звідси й назва) навпроти ур. Нали^/вача. В джерелах: Просередівська (КВЛ, 35).

Про^/сте, – ого, ср. – озеро між залізничним насипом і смт Бала^/биним, Утворилося після затоплення плавнів. З’єднане із затокою Мали^/м Кушугу^/мом каналом. Звичайне, ніякими особливостями не відрізняється – звідси й назва.

Про^/чне, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра біля рук. Палама^/рчука¹, нижче с. Іллі^/нки. Не виключено, що назва походить від говіркового прикметника "опрічний" ("опро^/ний") із значенням "особливий, окремий" (СГ, т.З, 60), який згодом деетимологізувався (асоціація з рос. "прочньїй").

Псо^/ля, – і, ж. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, між протоками Запла^/вною (1) і Тихе^/нькою. У джерелах: Псоля (МС, 87; СГУ, 452). Походження назви не зовсім ясне. Можливо, вона етимологічне споріднена із гідронімом Псел (Псьол), в основі якого лежать іменник "пес" (див. СФ, т.З, 397).

Пти^/чне, – ого, ср. – озеро над р. Кі^/нською поблизу с. Благові^/щенки, Улюблене місце водоплавної птиці (звідси й назва).

Пти^/чня, – і, ж. – струмок, що виходив до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) зі сходу в районі с. Кам’янсько^/го. В джерелах: Пти^/чня (СНР, 59). Улюблене місце свійської водоплавної птиці (звідси й назва).

Пу^/дичка, – и, ж. – протока на правому березі Дніпра в Капулі^/вських плавнях. У джерелах: Пу^/дичка (СГУ, 452). Назва, ймовірно, відантропонімічного походження.

Пузи^/р, – я^/, ч. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Скеля^/нських плавнях, нижче л. Дурно^/го. В джерелах: Пузьірь (ЯВ, 192). За місцевим переказом, названий буцімто від прізвища рибалки Пузиря.

Пухачи^/не, – ого, ср. – озеро між Дніпром і пр. Ла^/пннкою навпроти с. Сули^/цького. В джерелах: Пухачиное (ЯВ, 193). Назва, мабуть, від того, що

200

водойма заростала пухачем (пухівкою) – багаторічною болотяною рослиною родини осокових, плоди якої вкриті довгим шовковистим пухом (див. СУМ,

Пушина^/ див. Пуши^/нна²

Пуши^/нна¹ , – ої, ж. – невелика річка, що текла однойменною балкою з півночі і впадала в Дніпро вище с. Червонодніпро^/вки. Тепер струмок, що впадає в Каховське водоймище (влітку майже зовсім пересихає). У джерелах: Пушинная (ВЯ, 207), Пуши^/нна (СГУ, 454). Назва, можливо, від того, що гирло заростало пушиною, чи пухом болотяним (див, СГ, т.З, 502).

Пуши^/нна², – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (виходить до Каховського водоймища) з північного’степу вище с. Червонодніпро^/вки. Дуже глибока. Довжина близько кілометра. Назва від річки, яка колись текла по її дну. В жерелах: Пущина (мабуть, помилково АРД), Пушинная (ЯВ, 207). Жителі сусіднього с. Біле^/нького вимовляють Пушина^/.

Пуши^/нний, – ого, ч. – острів на Дніпрі проти гирла р. Пуши^/нної (від того і назва). За даними Д.Яворницького, в. кінці 18-го ст. мав 2 версти 200 сажнів довжини і одну версту ширини (ЯВ, 96). Протоками був розділений на три частини (острови): Вищезало^/му (Заломний), Про^/серед і Хвості^/в.

Пшени^/шний,– ого, ч. – острів на Дніпрі (під лівим берегом) проти Ба^/биної. У джерелах: Пшеничний (ЯВ, 193). Назва пов’язана, з відомим злаком. Не виключається й відантропонімічне походження її.

П’я^/ний, – ого, ч. – старий, розлогий осокір, що ріс над Балча^/нською дорогою, в Вищетара^/сівських плавнях, вище оз. Рогозува^/тої Ло^/щини.Жителі пояснюють назву так: "під тим деревом, мабуть, п’янствували".

П^/ять Верб, – й^/ Верб. мн. – урочище на лівому березі р. Кі^/нської, вище того місця, де з неї виходив рук. Со^/мик (навпроти с. Єлизаве^/тівки). Назва від того, що тут росло п’ять дуже старих, розлогих верб.

Р

Радут^/ - а, ч. – озеро в Благові^/щенських плавнях. Сполучалося з р. Кі^/нською пр. Рогово^/ю Плетени^/хою. Гідронім походить від загального "раду^/т" (чи "реду’т") із значенням "зімкнуте квадратне або не польове укріплення, здатне до самостійної оборони" (див. СГ, т.4, Л, т.8, 483). Очевидно, в часи козаччини біля озера, тобто на підступах І було таке укріплення. За спогадами сучасника Микити Коржа, "... од іманської границі, на північ східню, од ріки Орелі аж по ріку Кінку, були побудовані радути: де гори – верстов на десять один од одного, де рівно -иять і тридцять. В кожному радуті був курінь на п’ятдесят козаків, без чуланів і перегородок, з сіньми, а через сіни – комора, де складувалась козацька

201

бутра. Ці курені були побудовані з доброго лісу і вкриті очеретом, дряницек,_; а деякі землею, і наоколо обгороджені ділованням з станею для коней. У цих радутах стояло по п’ятдесят вартових козаків, де в яких наші, а других –з Гетьманщини, і щороку змінялися. Ці козаки висилали од себе в степи пікети і розвідки, і цим побитом пильнували край од татар і ногайців" (ССК, 262-263).

Ра^/ківка¹ , – и, ж. – протока, що виходила з лугових боліт навпроти с. Малокатери^/нівки (біля оз. Ямува^/того² (3)) і, пробігши кілометрів 4-5 на південний схід, входила в р. Кі^/нську біля с. Прим^/орського (Царкута^/). у джерелах: Раківка (СНР, 59; СГУ, 456). Названа так через те, що в ній водилося багато раків.

Ра^/ківка² , – и, ж. – брід на однойменній протоці проти с. Примо^/рського (Царкута^/).

Ра^/ків Усту^/п¹ , – ового – у, ч. – правий рукав Дніпра в Базавлу^/зі, нижче о. Козли^/ного. У джерелах: Раковь Уступь (ЯВ, 180). Перша частина назви пов’язана, найвірогідніше, з місцевою фауною; не виключене також і відантропонімічне її походження (від прізвища або прізвиська Рак). Друга частина мотивується формою гідрооб’єкта ("уступ" – "виступ або виїмка в чому небудь, що нагадує східець"; СУМ, т.ІО, 502).

Ра^/ків Усту^/п², – ового – у, ч. – урочище в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, поряд із однойменним рукавом (від нього й назване). У джерелах: Раков Уступь (ЯЗО, 332).

Ра^/кове, – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської біля м. Васи^/лівки. Мотивація назви аналогічна випадкові Ра^/ківка¹.

Ра^/ковий, – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Британа^/. Правий його берег омивався рук. Ра^/ковим Усту^/пом (звідси й назва). За даними ДЯворницького, мав півтори версти довжини й одну версту ширини (ЯВ, 107).

Ра^/кові, – их, мн. – група невеликих озер на правому березі р. Кі^/нської біля с. Благові^/щенки. Мотивація назви аналогічна випадкові Ра^/ківка¹.

Ра^/чне, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, між протоками Скарбно^/ю та Павлюко^/м. У джерелах: Рачное (ЯВ, 193), Рачне (КВЛ, 82). Мотивація назви аналогічна випадкові Ра^/ківка¹.

Рашня^/, – і’, ж. – протока на правому березі Дніпра біля с. Капулі^/вки. В джерелах: Рашня (СГУ, 458). Назва від збірного іменника "рачня’" (у місцевій вимові "рашня’" – багато раків).

Рваче^/вський, – ого, ч. – зимівник братів-запорожців Терешка та Олекси Рвачевських у районі ур. Вели^/ких Кучугу^/р. Згадується в архівному джерелі, датованому 1775-м роком. Це ж джерело засвідчує, що біля зимівника знаходилися залишки (фундамент із тесаного каміння) якоїсь стародавньої споруди (див. АВ, 44). У тих залишках слід вбачати частину руїн генуезького міста, знищеного татарами (КВЛ, 71).

202

Ребрі^/в¹ , – о^/вого, ч. – хутір на південному березі Великого Лугу нижче ур. Пошто^/вого. Існував у другій половині 19-го – на початку 20-го ст. Назва ища власника – лісника Ребра^/. Був відомий ще і як Ребрі^/вський.

Ребрі^/в² , – о^/вого, ч. – узвіз на південному березі Великого Лугу біля х. Ребро^/вого (від нього й назва). Був знаний ще і як Ребрі^/вський.

Ребрі^/вський¹ див. Ребрі^/в¹

Ребрі^/вський² див. Ребрі^/в²

Ребро^/вий Ріг, – ого Ро^/гу, ч. – піщана коса під лівим берегом Дніпрабіля с. Бала^/биного. Перша частина назви від прізвища Ребро (місцевий житель), друга – за формою об’єкта. Часто іменувалася просто Ро^/гом.

Ре^/ва¹, – и, ж. – озеро на лівобережжі Дніпра західніше пр. Лопу^/шки (кілометра на два), неподалік гор. Вели^/кого. За переказом, було рибальським займищем запорожця Ре’ви (звідси й назва).

Ре^/ва², – и, ж. – урочище біля однойменного озера (від нього й назва) на правому березі пр. Лопу^/шки.

Ре^/вин, – ого, ч. – лиман у Базавлу^/зі направому березі пр. Скарбно^/ї, між пр. Си^/синою і р. Базавлуко^/м. Відомий ще і як Ре^/винський. У джерелах: Ревин (КВЛ, 98). Назва від запорозького прізвища Рева.

Р^/евина Плетени^/ха, – ої – и, ж. – протока між пр. Змі^/йкою та оз. Ре^/вою. Перша частина гідроніма від цього озера, а друга – від характеру русла (дуже звивисте, "плетене"). Відома ще й під назвою Бурла^/чка. За переказом, на її березі (в ур. Ре^/ві) після зруйнування Січі жило багато козаків-нетяг, бурлак.

Ре^/винький див. Ре^/вин

Ре^/вка¹, – и, ж. – протока в Кушугу^/мських плавнях. Виходила з лівобережних озер і входила в пр. Кушугу^/м нижче пр. Би^/стрика¹ (1). У джерелах: Ре^/вка (СНР, 20; СГУ, 458). Місцеві жителі пояснюють походження м, що під час повені у цій вузькій протоці вода рине дуже бурхливо (аж реве).

Ре^/вка² , – и, ж. – тирло на березі однойменної протоки (від неї й назва) проти смт Кушугу^/му.

Ре^/вун¹ (1), – а^/, ч. – правий рукав р. Кі^/нської (Зна^/м’янської Кі^/нської) в Базавлу^/зі. проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки. За формою нагадував півколо. Мотивація назви аналогічна Ре^/вка¹.

Ре^/вун¹ (2), – а^/, ч. – лівий рукав р. Базавлука^/ навпроти смт Нововоронцо^/вки. Мотивація назви аналогічна випадкові Ре^/вка¹.

Ре^/вун² (1), – а’, ч. – протока, що сполучала рук. Річи^/ще¹ (3) з л. Черниші^/вським. Обходила зі сходу й півночі о. Тома^/ківку, і сама колись від того і називалася Тома^/ківкою (МИЮР, 185). Після затоплення плавнів збреглася її невелика ділянка на північно-східній околиці с.

203

Червоногриго^/рівки. В джерелах: Ре^/вун (КВЛ, 4, 41, 43, 75; СГУ, 458) Мотивація назви аналогічна випадкові Ре^/вка¹.

Реву^/н² (2), – а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі між рук. Дніпри^/щем (2) і пр Стари^/м Ревуно^/м. У джерелах: Ревун, (ЯВ, 179; МС, 87), Реву^/н (СГУ, 458-459). Мотивація назви аналогічна випадкові Ре^/вка¹.

Реву^/н² (3), – а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі між вершинами проток Білоборо^/дчихи і Те^/мної .За даними Д.Яворницького, мала 20 сажнів ширини й 4 вершки глибини (влітку) (ЯВ, 181). Була відома ще і як Реву^/ча. В джерелах: Ревунь, Ревучая (ЯВ, 181), Ревунь, (МС, 87), Ревун (СГУ, 459). Мотивація назви аналогічна випадкові Ре^/вка¹.

Реву^/н³, – а^/, ч. – ділянка рук. Тара^/са від с. Анастасі^/ївки до с. Арха^/нгельського. Мотивація назви аналогічна випадкові Ре^/вка’.

Ревуне^/ць див. Би^/стрик¹ (4)

Ревунча^/, – а^/ти, ср. – правий рукав пр. Ревуна^/2 (1), що омивав о. Тома^/ківку з півдня і сходу. Зменшувальна форма назви вказує на родову підлеглість рукава протоці.

Реву^/ча див. Реву’н² (3)

Реву^/н, – а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі (нижня частина), позначена на картах 13-го ст., яку пізніше дослідникам (у тому числі і Д.Яворницькому) знайти не вдалося (див. ЯВ, 182). Очевидно, це ще був якийсь Реву^/н, крім відомих тепер.

Риба^/льський (1), – ого, ч. – острів на Дніпрі біля виходу пр. Дома^/хи¹ (1). Відомий і як Розумі^/вський (знаходиться проти с. Розумі^/вки). В джерелах: Рыбачій (ЯВ, 186), Розумі^/вський (КВЛ, 60). Здавна був улюбленим місцем рибалок — звідси й назва.

Риба^/льський (2), – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче виходу пр. Лопу^/шки. Мотивація назви аналогічна випадкові Риба^/льський (1). Відомий і як Великий, Табуни/в та Рика^/нський (два останні варіанти відантропонімічного походження і є значно давнішими за назву Риба^/льський). За даними Д.Яворницького, о. Рыканскый (він же Рыбачій і Табунцовь) в кінці 18-го ст. мав 400 сажнів довжини і 150 сажнів ширини (ЯВ, 96).

Риба^/льський (3), – ого, ч. – острів на Дніпрі проти гирла рук. Річи^/ща¹ (3). Був відомий і як Неча^/ївський, бо знаходився колись у володіннях поміщика Нечаєва (Нечая). Перший варіант гідроніма мативусться аналогічно випадкові Риба^/льський (І). У джерелах: Рыбачій, Нечаевській (ЯВ, 104).

Риба^/льський (4), – ого, ч. – острів на пр. Кушугу^/мі. Утворився після затоплення плавнів унаслідок з’єднання затоки Французької (Хранцу^/зької) і рук. Гадю^/чого. Знаходиться проти залізничного насипу між Платфо^/рмою 1117-го кіломе^/тра і гирлом б. Дубо^/вої (1). Мотивація назви аналогічна випадкові Риба^/льський (1). Дехто з місцевих жителів уживає варіант Риба^/цький.

Риба^/цький див. Риба^/льський (4)

204

Рика^/нський див. Риба^/льський (2)

Рів, Ро^/ву, ч. – озеро на лівобережжі Дніпра проти г. Ли^/сої(1), недалеко Клоку^/нки. В джерелах: Ровь, (ЯВ, 191), Рів (СНР, 45). В основі гідроніма іменник "рів" із значенням "довга глибока канава, розмита водою на в землі" (СУМ, т.8,547).

Рі^/вне, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра нижче с. Капулі^/вки,.недалеко від оз. Свина^/рського. В джерелах: Ровне (ЯВ, 193). Місцеві жителі Івляють Рі^/мне. В основі назви прикметник "рівний" із значенням Іає викривлень, закрутів; прямий" (СУМ, т.8, 548). У даному разі форму гідрооб’єкта й характер його берегів.

Рівча^/к (1), – а^/, ч. – протока між бакаями і л. По^/пиком на Балча^/нських луках. Влїтку пересихала. В основі назви загальний іменник "рівчак" із "не дуже глибокий і широкий рів; канава" (СУМ, т.8, 553).

Рівча^/к (2), – а^/, ч. – протока, що з’єднувала л. Кузьми^/нський із р. Кі^/ньскою (в кінці ділянки Про^/різі). Походження назви аналогічне випадкові Рівча^/к (1).

Рівчачо^/к, Рівча^/чка, ч. – протока на Балча^/нських луках, що з’єднувала л. По^/пик л. Сухи^/й. Назва являє собою зменшувальну форму від "рівча^/к". Див. Рівча^/к (1).

Ріг¹ див. Плетени^/цький Ріг

Ріг² див. Ребро^/вий Ріг

Різакува^/те, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти с. Біле^/нького. В джерелах: Резаковатое (ЯВ, 191). Заростало різаком (див. СУМ, т.8, 560) - звідси й назва.

Різни^/чка, – и, ж. – одна з нижніх ділянок пр. Кушугу^/му неподалік ур. Вели^/ких Кучугу^/р. Назва пов’язана з прізвищем рибалки (за деякими переказами й, запорожця) Різника.

Ріка-Славу^/та див. Дніпро^/

Рі^/мне див. Рі^/вне

Річи^/ща, Річи^/щ, мн. – урочище в Базавлу^/зі на лівому березі Дніпра,вище с. Ушка^/лки. Значиться на одному з планів гор. Ка^/м’янського, датованому кінцем 18-го ст. (див. ГКГ, 34). У пізніших джерелах не простежується. Знаходилося біля кількох старих русел (річищ) р. Кі^/нської (Зна^/мянської Кі^/нської) та базавлузьких проток – звідси й назва.

Річи^/ще¹ (1), – а, ср. – лівий рукав Дніпра нижче пр. Міро^/шника в Кушугу^/мських плавнях. У джерелах: Речище (ЯВ, 186). Назва вкзує на старе русло ріки, тобто Дніпра.

Річи^/ще (2), – а, ср. – лівий рукав Дніпра навпроти с. Вищетара^/сівки. Омивав з півдня о. Ольхо^/вський. Мотивація назви аналогічна випадкові Річи^/ще¹ (І).

205

Річи^/ще¹ (3), – а, ср. – правий рукав Дніпра. Відокремлювався від головного русла навпроти с. Новока^/м’янки (Мала^/миної) і під назвою Буга^/й кілометрів із п’ять прямував на північ, потім повертав на північний захід; біля сіл Підгоро^/дньої та До^/брої Наді^/ї приймав назву Джуга^/н, а далі, роблячи різке коліно, вже під назвою Річи^/ще знову тік на північ, до о. Тома^/ківки омивши цей острів з півдня, впадав у л. Черниші^/вський; виходив із лиману і, пробігши кілометрів десять на південний захід, з’єднувався з Дніпром біля с. Новопа^/влівка. Ділянка від того місця, де від нього відкидалася пр. Ци^/мбал, і до л. Черниші^/вського була відома як Они^/ськів. У минулому ж дана ділянка (а можливо, й увесь рукав) називалася Тома^/ківкою (прийнамні так іменує її Е.Лясота в кінці 16-го ст.; див. МИЮР, 185). За джерелами кінця 19-го – 20-го ст., рукав – це Речище (ЯВ, 178) і Річище (КВЛ, 4, 75; СГУ, 565). Мотивація назви аналогічна випадкові Річи^/ще¹ (1).

Річи^/ще¹ (4), – а, ср. – лівиий рукав Дніпра, що омивав зі сходу та півдня Тома^/ківські (Тома^/кові) острови вище першого впадіння р. Кі^/нської в Дніпро. У джерелах: Речище (АРД; ЯВ, 186; МС, 84), Річище (КВЛ, 74). Мотивація назви аналогічна випадкові Річи^/ще (1). Відомий також як Стари^/к (старе русло Дніпра).

РІчи^/ще², – а, ср. – уступ на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських плавнях, неподалік від виходу пр. Банду^/ри. За джерелами: Речище (ЯВ, 191), Ричи^/ще (НП, 61). Колись був, очевидно, частиною дніпровського рукава, а той, у свою чергу, – старим руслом ріки (звідси й назва).

Річи^/ще³ , – а, ср. – озеро в Скеля^/нських плавнях між озерами Орло^/вим і Про^/меском. У минулому було, очевидно, ділянкою старого русла пр. Кушугу^/му або пр. Кушумбе^/ту (звідси й назва). За джерелами: Річище (КВЛ, 70).

Річне^/, – ого, ср. – виселок працівників рибгоспу на лівому березі р. Кі^/нської при впадінні її в Каховське водоймище, кілометрів зо два на північний схід від с. Примо^/рського. Виник на початку 60-х років 20-го ст. Названий за місцем розташування (біля ріки).

Рога^/та Я^/ма, – ої – и, ж. – острів під лівим берегом Дніпра нижче пр. Бистрина^/ (1). Довжина близько ста метрів. Заростав травами, лісистий. На ньому була заглибина (яма), краї якої розходилися кутами ("рогами"), – звідси й назва.

Рога^/чик, – а, ч. – затока пр. Рівчачка^/ на Балча^/нських луках, між л. По^/пиком та л. Сухи^/м. За формою нагадувала рогач (рогачик) – звідси й назва ("роги" звернені до р. Кі^/нської).

Рогова^/ див. Рогова^/ Плетени^/ха

Рогова^/ Плетени^/ха, – о’ї – и, ж. – протока, що виходила з оз. Пе^/кла (2) в лівобережних Вищетара^/сівських плавнях і, перетнувши весь Великий Луг упоперек (у тому числі й кілька озер), – впадала в р. Кі^/нську проти ур. Ро^/гу (Плетени ^/цького Ро^/гу) (звідси й перша частина назви). Глибока,

206

шкидвоплинна, з багатьма колінами – крутими поворотами, вона являла собою складне гідрографічне плетиво (звідси й друга частина назви). Була відома і як і Рогова^/.

Рогові^/, – и^/х, ми. – кручі мису Плетени^/цького Ро^/гу, або Ро^/гу, – звідси й назва.В окремих місцях висота досягала 20-и метрів. Тепер дуже розмиті й почали руйнуватися.

Рогозува^/та Лощи^/на, – ої – и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра с. Вищетара^/сівки, між оз. Карасюва^/тим й оз. Кушурува^/тим. Заростало рогозом – звідси й перша частина назви; було неглибоким,своєрідною лощи’ною – звідси друга частина назви.

Рогозува^/те (1), – ого, ср. – озеро на Попо^/вських луках проти с. Ве^/рхньої Крини^/ці Заростало рогозом – від того й назва.

Рогозува^/те (2), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти с. До^/брої Наді^/ї В джерелах: Рогозувате (КВЛ, 75). Мотивація назви аналогічна випадкові Рогозува^/те (1).

Рогозува^/те (3), – ого, ср. — озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Рогозуватое (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадкові Рогозува^/те (1).

Рого^/зяне (1), – ого, ср. – озеро в районі ур. Вели^/ких Кучугу^/р, Мотивація назви аналогічна випадкові Рогозува^/те (1).

Рого^/зяне (2), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на лівому березі Дніпра, проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки. Мотивація назви аналогічна випадкові Рогозува^/те (1).

Рогува^/те (1), – ого, ср. — озеро на правому березі пр. Кушугу^/му навпроти смт Малокатери^/нівки. Назва за формою.

Рогува^/те (2), – ого, ср. — озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, мыж пр. Шара^/єм і пр. Криво^/ю¹ (2), нижче м. Ні^/кополя. В джерелах: Роговатое (ЯВ, 193). Назва за формою.

Роє^/ва, – ої, ж. – гора над б. Ки^/слою в с. Іллі^/нці (куток Несва^/тів Ху^/тір). За місцевим переказом, тут на одній з груш кошовий І.Сірко, пасіка якого була поряд, зловив великий бджолиний рій (від того буцімто й прозвано гору)

Ро^/за Люксембу^/рг, – и Люксембу^/рг, ж. – село Кам’янсько-ого р – ну Запорізької обл. на лівому березі Великого Лугу в гирлі б. нижче ур. Пошто^/вого. Засноване на початку 20-х років 20-го ст. поділу земельних володінь поміщика Іваненка. Перші жителі -з сусідніх сіл. Назване, як тоді було модно, в честь відомої німецької революціонерки. Мешканці ближніх сс. Ба^/лок та Єлизаве^/тівки називали його Перви^/м Ху^/тором (на противагу Друго^/му Ху^/тору, що був біля мису Плетени^/цького Ро^/гу). Перестало існувати перед затопленням плавнів! ячні джерела кінця 18-го ст. засвідчують, що на місці села було якесь

207

військове укріплення (ретраншемент) (див. КЗ). Очевидно, це те саме укріплення, що збудоване московським військом 1736-го року під час війни з Туреччиною і що його згадує в своїй "Історії про козаків запорозьких.." С.Мишецький (див. МІ, 61-62).

Розво^/ра, – и, ж. – правобережний рукав пр. Гудзі^/вської Плетени^/хи в Балча^/нських плавнях, південніше оз. Си^/льчиного. Назва мотивується тим, щ₀ гідрооб’єкт був ніби додатком до згаданої протоки, своєрідною її розво’рою (див. СУМ, т.8, 640).

Роздо^/ри, – ів, мн. – рибальський стан у правобережних плавнях на південний схід від с. До^/брої Наді^/ї. Колись належав місцевому поміщику Ільїну, але на нього претендували також вільні нащадки запорожців, що жили поблизу. Точилася суперечка, тривали роздори з цього приводу – звідси й назва. Був відомий ще і як Роздьо^/ри.

Роздьо^/ри¹ див. Роздо^/ри

Роздьо^/ри² , -ів, мн. – протока в Іва^/нівських плавнях. З’єднувала рукав р. Кі^/нської Усту^/п із оз. Широ^/ким.3а місцевим переказом, була предметом розбрату (роздьорів) між рибалками – звідси й назва.

Розко^/пане, – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської проти с. Зла^/тополя, нижче оз. Москале^/вого. Назва від того, що береги водойми розкопувалися під городи.

Розко^/панка¹ (1), – и, ж. – протока в Базавлу^/зі, що з’єднувала озера з пр. Скарбно^/ю нижче с. Капулі^/вки. За місцевим переказом, свого часу "розкопувалась запорожцями, щоб була ширшою" (звідси й назва). У джерелах: Раскопанка (ЯВ, 180; МС, 87).

Розко^/панка¹ (2), – и, ж. – протока в нижній правобережній частині Базавлу^/гу. З’єднувала Дніпро з л. Вели^/кими Во^/дами, ,приймаючи по дорозі пр. Те^/мну і пр. Темне^/ньку. В джерелах: Раско^/панка (ЯВ, 181; МС, 87). Назва пов’язана, очевидно, з тим, що об’єкт свого часу кимось розкопувався.

Розко^/панка², – и, ж. – лівий рукав р. Кі^/нської (Зна^/м’янської Кі^/нської) проти с. Вели^/кої Зн^/ам’янки. В джерелах: Раскопанка (ЗОТ, т.З, 494), Розкопанка (СНР, 28). Мотивація назви аналогічна випадкові Розко^/панка¹ (2).

Розко^/панка³ (1), – и, ж. – озеро в Скеля^/нських плавнях між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, кілометрів за три на захід від ур. Вели^/ких Кучугу^/р. У джерелах: Раскопанка (ЯВ, 191), Розкопанка (КВЛ, 70). Мотивація назви аналогічна випадкові Розко^/панка¹ (2).

Розко ^/панка (2), – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра проти с. Ушка^/лки. Мотивація назви аналогічна випадкові Розко^/панка¹ (2).

Розко^/панка³ (3), – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра проти с. Ба^/биного. Мотивація назви аналогічна випадкові Розко^/панка¹ (2).

Розко ^/панка⁴, – и, ж. – брід на однойменному озері (назва від озера) проти с. Ба^/биного.

208

Розко^/панки, – ок, мн. – урочище на Попі^/вських луках проти с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Тут, кажуть, було кілька розкопаних (звідси й назва) на березі р. Кі^/нської місць, де брали воду для господарських потреб.

Розсі^/л, Розсо^/лу, ч. – озеро на правому березі Дніпра проти с. До^/брої Надії, кілометрів зо два на південний захід від оз. Рогозува^/того (2). В ньому вода була солоною, як розсіл – звідси й назва.

Розсо^/ха¹ (1), – и, ж. – протока між пр. Лопа^/ткою і пр. Змі^/йкою в районі гор. Вели^/кого. Зв’язуючи названі гідрооб’єкти, утворювала розгалуження, розсо^/ху (див. СУМ, т.8, 813), – звідси й назва. Пізнього літа й ранньої осені пересихала з обох кінців і тоді виникало продовгувасте озеро. Це, мабуть, його Д.Яворницький називає Розсоховим (ЯВ, 191).

Розсо^/ха¹ (2), – и, ж. – протока між луговими озерами і пр. Кушугу^/мом і смт Малокатери^/нівки. В джерелах: Розсо^/ха (СГУ, 470). Названа за роздвоєне, розсохувате русло). Спекотного літа пересихала й перетворювалася на озеро.

Розсо^/ха ²(1), – и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра проти с. Ске^/льок, вище оз. Гамани^/стого. За формою нагадувало розсо^/ху – звідси й назва.

Розсо^/ха² (2), – и, ж. – озеро на правому березі р. Кі^/нської вище с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Мотивація назви така ж, як і в випадку Розсо^/ха¹.(1).

Розсо^/ха² (3), – и, ж. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Благові^/щенських плавнях. Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха¹(1).

Розсо^/ха² (4), – и, ж. – озеро на правому березі Дніпра східніше с. Новопа^/влівки. В джерелах: Разсоха (ЯВ, 192). Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха² (1).

Розсо^/ха² (5), – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Разсоха (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха² (\).

Розсо^/ха³, – и, ж. – глибокий бакай, яма в Бала^/бинських плавнях.Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха² (1).

Розсо^/ха⁴ – и, ж. – болото на Попі^/вських, луках, неподалік від м. Васи^/лівки. Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха² (1).

Розсо^/ха⁵, – и, ж. – острів на Дніпрі вище виходу пр. Павлюка^/. Значиться на одному з атласів кінця 18-го ст. як о. Разсоха (див. АРД). За даними Д..Яворницького, мав 300 сажнів довжини і 70 сажнів ширини (ЯВ, 107). Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/ха¹ (1).

Розсо^/ха⁶ , – и, ж. – гряда в Базав^/лузі навпроти с. Ба^/биного. Мотивація логічна випадкові Розсо^/ха² (1).

Розсо^/хи (1), Розсо^/х, мн. – озеро на правому березі Дніпра у Вищетара^/сівських плавнях, західніше оз. Хреща^/того (1). З кількох боків мало розгалуження, розсохи– від того й назва.

209

Розсо^/хи (2), Розсо^/х. мн. – група озер на лівому березі Дніпра у Во^/денських плавнях, південніше оз. Лозува^/того (7). Мотивація назви аналогічна випадкові Розсо^/хи¹.

Розсо^/хи³ , Розсо^/х, мн. – городи понад протокою Розсохою¹ (2) між смт Кушугу^/мом і смт Малокатери^/нівкою. Назва від протоки.

Розсо^/хове див. Розсо^/ха¹ (1)

Розсо^/хський, – ого, ч. – лиман у районі ур. Вели^/ких Кучугу^/р. Назва являє собою прикметник, утворений від іменника "розсо^/ха", що вказує на форму об’єкта.

Розсохува^/те (1), – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти г. Ли^/сої (1). Найбільше’з усіх тутешніх озер. У джерелах: Разсоховатое (ЯВ, 191), Розсоховате (КВЛ, 66). Походження назви аналогічне випадкові Розсо^/хський.

Розсохува^/те (2), – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра південніше рук. Палама^/рчука^/, проти с. Ма^/р’ївки. Походження назви аналогічне випадкові Розсо^/хський.

Розсохува^/те (3), – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Разсоховатое (ЯВ, 193). Походження назви аналогічне випадкові Розсо^/хський.

Розсо^/шки, – ок, мн. – озеро на правому березі Дніпра у Кле^/йнівськт плавнях, проти с. Арха^/нгельського. У джерелах: Розсошки (ЯВ, 192), Назва являє собою зменшувальну форму від множинного іменника "розсохи" ("розгалуження", "роздвоєння").

Розумі^/вка¹, – й. ж. – село Запорізького р – ну Запорізької обл. на правому березі Великого Лугу між сс. Ни^/жньою Хо^/ртицею та Канівськи^/м. Виникло 1778-го року на місці козацьких зимівників. Перші поселенці -запорожці. Після скасування Січі подароване царицею Катериною останньому гетьманові України графу Кирилові Розумівському і закріпачене. На атласі 1786-го року позначене як слобода Дніпрова^/ Ка^/м’янка (Днепрова Каменка) (АРД). Згодом почала називатися Розумі^/вкою за прізвищем власника. В 1802 р. Розумівський продав слободу катеринославському губернаторові Михайлу Миклашевському, який переселив сюди кріпаків із інших своїх маєтків (головним чином із Полтавщини та Чернігівщини). Свого часу була відома і як село Розумівське та як хутір Розумівський. В джерелах: хуторь Розумовскій (ЯВ, 95), Разумовское (ЯВ, 132), Разумовка, Розумовка (НІГ, 27), Розумівка (КВЛ, 32; ФН, 85). У селі неодноразово бував Я.Новицький. 1902-го року він записав тут цікаві перекази про навколишні урочища (див. НП, 27-28).

Розумі^/вка², – и, ж. – пристань у с. Розумі^/вці на судноплавній лінії Запоріжжя – Ні^/кополь.

210

Розумі^/вська¹, – ої, ж. – забора на Дніпрі (під правим берегом) проти с. Розумі^/вки(звідси й назва). В джерелах: Розумовская (ЯВ, 52). До виникнення села вона називалася, очевидно, Біляко^/вою (див. СВ, 124).

Розумі^/вська² див. Розумі^/вський⁴

Розумі^/вське див. Розумі^/вка¹’

Розумі^/вський¹ , – ого, ч. – лісовий масив на правому березі Дніпра між с. Розумі^/вкою (від чого й названий) та лісовим масивом Канівсько^/ю Да^/чею. Площа близько 500 га. Ростуть сосна, акація, дуб; водяться зайці, лисиці, дикі ні співочі птахи. Являє собою штучні насадження на місці старого природного лісу.

Розумі^/вський² див. Риба^/льський (1)

Розумі^/вський³ днв. Розумі^/вка¹

Розумі^/вський⁴ , – ого, ч. – перевіз через Дніпро з с. Розумі^/вки (звідси й назва) на с. Бала^/бине. Існував у 1-ій половині 20-го ст. (до затоплення Лугу). Використовувалися порон та човни. Був відомий і як Розумівська переправа. В джерелах: Розумі^/вський (КВЛ, 32).

Рома^/нове, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Романово (ЯВ, 193). Назва відантропонімічного походження.

Руді^/ Поло^/ї, – и^/х – їв, мн. – група озер на правому березі пр. Кушугу^/му, нижче оз. Криво^/го (3). В основі другої частини назви говірковий іменник «поло^/й», що значить "дно висохлого озера" (СЧ, т.З, 178). Водойми влітку, дйсно, висихали. Дно, яке при цьому відкривалося, було рудим – звідси перша частина гідроніма.

Ру^/дя, – і, ч. – протока в Базавлу^/зі між озерами біля с. Покро^/вського. У джерелах: Ру^/дя (СГУ, 479). Назва, очевидно, відантропонімічного походження.

Руми^/нові, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як кінцева (західна) ділянка Полко^/вських круч. До них виходив город мешканця с. Ба^/лок на прізвисько Руми^/н (звідси й назва). Висота до 20-и метрів. Тепер дуже розмиті й значно подалися иа південь.

Рюхі^/вка, – и, ж. – один із кутків с. Біл^/енького. Кажуть, що першим тут поселився якийсь Рюх (буцімто німець) – від того й назва.

Рябко^/ див. Рябо^/к³

Рябко^/ва, – ої, ж. – забора на Дніпрі (під лівим берегом) нижче о. Ви^/рвача, біля виходу пр. Рябка^/ (звідси й назва).

Рябо^/к, Рябка^/, ч. – місце злиття пр. Перебо^/ю і пр. Рябка^/ з рук. Річи^/щем¹(4) у вигляді озера нижче с. Іва^/нівки. Вода тут від сильної течії (з оків) завжди рябіла, тобто вкривалася дрібними хвилями (див. СУМ, т.8, 920) - звідси й назва.

211

Рябо^/к², Рябка^/, ч. – протока між Дніпром і пр. Перебо^/єм. При злитті з останньою та з рук. Річи^/щем¹ (4) утворювала своєрідне озеро Рябо^/к, від якого й одержала назву. В джерелах: Рябокь (МС, 85).

Рябо^/к³, Рябка^/, ч. – урочище на східному березі пр. Рябка^/, від якої і одержало назву. Відоме також під назвою Рябко^/.

Ря^/жині, – их, мн. – група озер на правому березі р. Кі^/нської, кілометрів п’ять на захід від г. Ли^/сої(4). Були відомі і як Ря^/жські. Назване за прізвищем, Ря^/жа (кажуть, був колись такий рибалка-запорожець).

Ря^/жський, – ого, ч. – лиман біля Ря^/жиних озер (приблизно на півкілометра північніше). Мотивація назви аналогічна випадкові Ря^/жині.

Ря^/жські див. Ря^/жині

Ря^/ска, – и, ж. – протока між озерами в Базавлу^/зі, на правому березі Дніпра проти с. Ба^/биного. Заростала ряскою – від того й назва.

Рясне^/1, – о^/го, ср. – протока між луговими бакаями на правому березі р. Кі^/нської, проти с. Примо^/рського (Царку^/ту). Поверхня її рясніла (звідси й назва) лататтям та іншими плаваючими рослинами.

Рясне^/2, – о’го, ср. – озеро в Скеля^/нських плавнях на південний захід від ур.Вели^/ких Кучугу^/р, через яке прямувала пр. Кушугу^/м. Мотивація назви аналогічна випадкові Рясне^/1.

С

Са^/вине¹, – ого, ср. – протока між озерами та пр. Лопу^/шкою неподалік від гор. Вели^/кого. Спекотного літа в окремих місцях пересихала – тоді ставала озером. Саме як озеро зафіксована Д.Яворницьким (Савино; ЯВ, 191). Назва відантропонімічного походження.

Са^/вине² , – ого, ср. – озеро на лівобережжі Дніпра проти с. Біле^/нького, нижче л. Полтавце^/вого. В джерелах: Савино (ЯВ, 191), Савене (НП, 64). Місцеве населення пов’язує назву з іменем Сави Чалого: "Тут, кажуть, жив той Сава. шо про його пісня єсть: "Ой був в Січі старий, сідий на прізвище Чалий; Вигодував сина Саву ляшєнькам на славу" (НП, 64).

Са^/вка, – й, ч. – озеро на правому березі Дніпра проти с. Новока^/м ‘янки, західніше оз. Лопухува^/того (1). У джерелах: Савка (КВЛ, 75). Назва пов’язана з іменем якогось Савки (Савви).

Са^/вченків, – свого, ч. – лиман на лівому березі пр. Кушугумму проти смт Малокатери^/нівки. Назва від прізвища рибалки Савченка.

Са^/вчині, - их, мн. – кручі на лівому (південному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Полко^/вських круч. Були в кінці городу жителя с. Ба^/лок Леоненка Савви (по-вуличному Савки) – звідси й назва. Висота до 10м. Тепер дуже розмиті й значно подалися на південь.

212

Са^/ги, мн. – озеро в товщі Великого Лугу навпроти с. Ба^/лок, недалеко від оз. Квако^/вого. У джерелах: Саги (ЯВ, 191). Назва являє собою множинну форму загального іменника "сага", що значить "улоговина серед піщаних відкладів річки, озеро в такій улоговині чи в заплаві річки" (СУМ, т.9, 8) Обєкт складався із кількох саг – звідси й множинність гідроніма.

Сад див. Кани^/дій

Савки^/, – ко^/в, мн. – лівобережна затока р. Кі^/нської навпроти с. Ба^/лок, рряянки Карандаше^/вої. Назва мотивована формою об’єкта: затока "сакви", тобто "дві з’єднані одним полотнищем торби, які , через плече" (СУМ, т.9,16).

Са^/кове, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Саково (ЯВ, 193). Назва може витлумачуватися вона відантропонімічного походження (від прізвища чи прізвиська Сак), пов’язана з іменником "сак", який означає "риболовна снасть із сітки, що має форму конусоподібного мішка, натягнутого на обруч і прикріпленого до держака» (СУМ, т.9,16).

Салево^/н див. Соломо^/нове¹

Саливо^/н див. Соломоно^/ве¹

Саливо^/нове див. Соломо^/нове¹

Саливо^/нове Ги^/рло див. Соломо^/нове¹

Салимо^/н див. Соломо^/нове¹

Салимо^/нове див. Соломо^/нове¹

Са^/лове, – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушу гу^/му в Кушугу^/мських плавнях. Тут рибалчив якийсь Сало (прізвище) – від того й назва.

Самис – татарське поселення (місто, укріплення), що в давні часи існувало, як припускає Д.Яворницький (див. ЯВ, 167), на місці ще давнішого гор. Курцемаль в ур. Вели^/ких Кучугу^/рах. Згадується і в інших джерелах. Так, в «Історії про козаків запорозьких..." С.Мишецького читаємо: "По тій же іш ріці, біля самого Дніпра, стояло здавна місто під назвою Самис (Самысъ), де була колишніх татарських володарів столиця, і в цьому місті увалося 700 мечетей" (МІ, 61). А.Кащенко схилявся до думки, що Самис, (чи, як він пише, Саміс) знаходився не в ур. Вели^/ких Кучугу^/рах, а в ур. Камяно^/му Зато^/ні (див. КВЛ, 57). Дехто ж із дослідників, посилаючись на перекази запорожців, поміщав Самис за 35 верст від с. Вели^/кої Зна^/м’янки на березі р. Білозе^/рки (ЗОТ, т.Ш, 131). Нам здається, що припущення рницького найвірогідніше. Воно підтверджується й можливими (з точки зору локалізації об’єкта) етимолопями топоніма. Пропонуємо дві з них: 1) назва походить від запозиченого монголотатарами китайського слова "са", що , "за^/мок" ("палаац") (див. СР, т.4, ч.1,215), і тюркського слова "мийис", що означає "мис" ("кут, ріг") та регулярно вживається в ролі топонімічного

213

форманта (див. МСГТ, 283); 2) в основі назви тюркізм "саі", що значить "мілина, брід" або "течія" (див. СР, т.4, ч.1,219-220), і вже згадуване «мийис». Отже, Самис – це "замок (чи палац) на мисі", "брід біля мису" або "течія біля мису",

Саміс див. Самис

Самси^/чин, – ого, ч. – зимівник запорожця Самсики в Бала^/бинських плавнях біля оз. Самси^/чиного (див. НП, 61). Існував у 18 – на початку 19-го ст.

Самси^/чине, - ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му в Бала^/бииських плавнях. За переказом, біля нього жив колись запорожець Самси^/ка (НП, 61). Людей із таким прізвищем можна й досі зустріти в навколишніх селищах (Бала^/бине, Кушугу^/м, Малокатеринівка).

Самсо^/нів, – ового, ч. – лиман на лівому березі Дніпра нижче с. Іва^/нівки, недалеко від о. Вара^/ваного. У джерелах: Самсоновь (ЯВ, 192). Назва являє собою форму присвійного прикметника від імені Самсон (за переказом, ім’я рибалки).

Санда^/лка, – и, ж. – протока, що з’єднувала пр. Підпі^/льну з р. Базавлуко^/м. У джерелах: Сандалка (ЯВ, 181). В основі назви слово "сандал", яке означає "невелике судно, що було поширине в тюркських народів Причорномор’я" (СУМ, т.9, 52). Очевидно, саме цією протокою проходили турецькі та інші човни-сачдали, прямуючи на Січ (зокрема Базавлу^/цьку Січ).

Са^/нчина див. Са^/ньчина

Са^/ньчина, – о^/го, ж. — протока на правому березі р. Кі^/нської проти с. Мая^/чки, між пр. Масюко^/вою та пр. Криви^/м Бака^/єм. У джерелах: Санчина (КВЛ, 73). Назва являє собою форму присвійного прикметника від жіночого імені Са^/нька (Олександра). Переказують, що тут буцімто втопилася дівчина з таким іменем.

Сапа^/те, – ого, ср. — лівий рукав Дніпра навпроти с. Біле^/нького, Місцеві жителі кажуть, що течія утворювала тут сап, тобто звук сопіння (див. СУМ, т.9, 55), – від того нібито й назва рукава. Спекотного літа в деяких місцях пересихав і ставав озером.

Сапа^/тий, – ого, ч. – острів під лівим берегом Дніпра нижче с. Біле^/нького. З півдня омивався рук. Сапа^/тим – від того й названий.

Сарича^/нський Кут див. Примо^/рське

Са^/сина див. Си^/сина

Свина^/реве, – ого, ср. – озеро на правому березі р. К^/інської між пр. Богуше^/м і л. Кушугу^/мським. Було рибальським займищем якогось чоловіка з прізвиськом Свинар (за переказом) – звідси й назва.

Свина^/рка, – и, ж. – лівий рукав Дніпра на відрізку між першим впадінням у нього (Дніпро) р. Кі^/нської і виходом іх нього (Дніпра) ділянки р Кі^/нської Перева^/лу. Назва пов’язана з місцевим свинарством.

214

Свина^/рське, – ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра нижче с.Капулі^/вки. У джерелах: Свинарское (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадкові Свина^/рка.

Свина^/рський, – ого, ч. – уступ на лівому березі Дніпра біля з’єднання рук. Свина^/рки. Від цього рукава й названий.

Свиня^/ча, – ої, ж. – гряда в Базавлу^/зі поблизу с. Ба^/бинаго. Мотивація аналогічна випадкові Свина^/рка.

Свиня^/че Мо^/ре, – ого – я, ср. – озеро на лівому березі пр. Ла^/пинки. пр. Би^/стрик² (1) сполучалася проти с. Олексі^/ївки¹(2) з пр. Бака^/єм. Мотивація першої частини назви аналогічна випадкові Свина^/рка, друга частина має гіперболічно-гумористичне підґрунтя (звичайне озеро порвнюється з морем). У джерелах: "Свиняче море" (КВЛ, 81-82).

Свиня^/чий, – ого, ч. – кут на лівому березі Великого Лугу в районі с. Благові^/щенки. Тепер розмитий. Мотивація назви аналогічна випадкові Свина^/рка.

Свиня^/чі, – их, мн. – група озер (троє) на правому березі р. Кі^/нської проти с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Мотивація назви аналогічна випадкові Свина^/рка.

Сви^/рка, – и, ж. – протока в Базавлу^/зі між Дніпром і пр. Ска^/рбною (поряд із пр. Пиня^/нкою). За даними Д.Яворницького Свирка мала 20-25 сажнів і від 12 вершків до 1 аршина глибини (ЯВ, 180), Назва пов’язана з рослиною свиркою (див. СГ, т.4,106).

Свята^/1 , – о’ї, ж. – протока, що виходила з р. Кі^/нської (Ка^/м’янської Кі^/нської) навпроти ур. Свято^/го (від якого й названа) і, перетнувши всю плавню упоперек, падала в рук. Стари^/й Дніпро^/ проти о. Орло^/вої. За даними Д.Яворницького, мала 7 сажнів ширини і 6 вершків глибини (ЯВ, 186). На атласі Дніпра 1786-го року значиться як протокь Святой (див. АРД), а на карті 1782-го року – як река Светая (див. ГКНГ). В інших джерелах: Святая і, 494; МС, 85), Свята Гірка Вода (Я, т.1, 36), Света Гарная Вода (МС, 85), Святі^/ (СЕР, 64-65; СГУ, 492). Уздовж неї за часів козацьких часів із "ерега Великого Лугу на лівий пролягав Кри^/мський (1) шлях..

Свята^/2, – о’ї, ж. – затока на лівому березі р. Кі^/нської біля с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Назва пов’язана з тим, що тут на Водохреще святили воду.

Святе^/1 (І), – о’го, ср. – озеро на Канкри^/нських луках між пр. Кушугу^/мом і гір. Вербо^/вою, поблизу оз. Царегра^/да (1). Мотивація назви випадкові Свята^/2.

Святе^/1 (2), – о’го, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, іше оз. Підсте^/пного. Було відоме і як Свя^/чене. Мотивація назви аналогічна випадкові Святе^/2. У джерелах: Свяченее (ЯВ, 193), Святе (КВЛ, 98).

Святе^/2 див. Ка^/м ‘янські Кучугу^/ри

Святи^/й див. Кру^/глий² (2)

215

Свяче^/не див. Святе^/1 (2)

Семе^/нів¹, – ового, ч. – лиман між пр. Змі^/йкою та л. Гнили^/м у Маяча^/нських плавнях. Був відомий і як л. Семе^/новий. За джерелами: Семеновий, Семенів (КВЛ, 73, 74). Назва пов’язана з якимсь запорожцем Семеном.

Семе^/нів², – свого, ч. – острів на Дніпрі біля с. Біленького. Довжина бли іько 600 м; ширина – до 200 м. Поряд із ним утопився бакенщик Семен – від його імені й назва.

Семе^/новий див. Семенів¹

Сердюки^/, – і’в, мн. – протока між Дніпром і пр. Жбу^/рівкою навпроти г. Ли^/сої (1). Влітку могла пересихати й перетворюватися на озеро. Біля неї, кажуть, був рибальський стан якихось Сердюків (прізвище Сердюк) – від того й назва.

Сердюко^/ве, – ового, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Благові^/щенських плавнях, назва від прізвища місцевого рибалки й пасічника.

Сере^/днє, – ього, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Кле^/йнівських плавнях, проти с. Архангельського. У джерелах: Середнее (ЯВ, 192). Назва за місцем розташування: знаходилося посередині між оз. Балбу^/тиним і До^/вгим (6).

Сере^/дня Ла^/пка, – ьої – и, ж. – рукав пр. Санда^/лки, який сполучав її з р. Базавлуко^/м. Перша частина назви мотивована тим, що рукав знаходився посередині між рук. Верхньою Ла^/пинкою і рук. Ни^/жньою Ла^/пинкою. Що ж до другої частини гідроніма, то вона пов’язана, очевидно, з назвою пр. Ла^/пинки.

Середови^/й, – ого, ч. – острів на Дніпрі в Базавлу^/зі, поряд із оз, Шиюва^/тим. За джерелами: Середовый (ЯЗО, 332). Знаходився посередині ріки – звідси й назва.

Серим, – а, ч. – сарматське або слов’янське місто, що його згадує старогрецький географ початку н.е. Птолемей при описі Нижньої Наддніпрянщини. Дехто з учених припускає, що воно було розташоване на території теперішнього Ка^/м’янського городища (ОПК). Етимологія назви не з’ясована.

Сива^/ш, – а^/, ч. – озеро в Базавлузі на лівобережжі Дніпра, проти с. Вели^/кої Зна^/м’янки. У джерелах: Сиваші, (ЯВ, 192). О.Стрижак схильний виводити етимологію цієї назви з тюркського слова "сиваш", що значить "прилипати" (СНР, 40). Та, здається, тут краще підходить українізм "сива’ш" У значенні "кінь сивої масті" (СУМ, т.9, 153), тим більше, що для Базавлугу "тваринна" топонімія була досить характерною.

Си^/кавині, – их, мн. – група островів (3) на Дніпрі біля с. Вищетара^/сівки. Назва, ймовірно, відантропонімічного походження. Але не виключено також, що в її основі маємо або слово "си^/кава" (чи "си^/кавка") у

216

значенні рослина Conium macalatum L" (див. СГ, т.4, 119), або слово "си^/ква" чи «си^/кова") у значенні "дрібна риба родини коропових із слизуватою шкіркою, без луски" (див. СУМ, т:9, 163).

Си^/лчина Плетени^/ха, – ої – и, ж. – протока між оз. Си^/чаним і пр. Гудзі^/вською Плетени^/хою в Балча^/нських плавнях. Перша частина гідроніма ним озером, а друга мотивується тим, що протока була дуже звивистою, петляла, "плелась" поміж озерами та бакаями.

Си^/лчине, – ого, ср. – озеро на лівому березі Оджигі^/льної Плетени^/хи, вище оз. Піщ^/аного¹ (3). З’єднувалося з пр. Ґудзі^/вською Плетени^/хою іншою протокою – Си^/лчиною Плетени^/хою. Назва "від імені Си^/лка (зменшувальна форма від Сила, Силантій).

Сині^/льниківська див. Іва^/нівська

Сині^/льниківські див. Іва^/нівські

Сині^/льникова див. Іва^/нівка

Сині^/льникове див. Іва^/нівка

Сири^/ця, – і, ж. – протока в Базавлу^/зі на лівобережжі Дніпра. З’єднувала пр. Лебеди^/ху з пр. Ча^/йкою у Зна^/м ‘янських плавнях. За джерелами: Сырица (ЯВ, 186; МС, 86), Сириця (КВЛ, 77). В основі назви прикметник "сирий", тобто «вологий".

Си^/сина, – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра. ла пр. Підпі^/льну з пр. Скарбно^/ю проти с. Покро^/вського (колись Ново^/ї Сі^/чі). У джерелах: Сисина (МС, 87; КВЛ, 91; СГУ, 502), мабуть, Сасина (СП, 40), Сисина і Лисина (ССК, 255; СШС, 59, 596). Була дуже глибокою й слугувала фарватером запорозьким суднам для виходу в Дніпро (ССІНС, 596). На початку 90-х років 19-го ст. у ній знайдено уламки два козацькі човни (ЯІ, т.1, 278). Дехто з дослідників назву протоки виводить від тюркізму "саси" зі значенням "гнилий" (див. ГУ, 172). Але як тоді узгодити це значення з тим фактом, що Си^/сина ніколи не гнила? Мала ж бо досить поважну глибину і швидку течію. На нашу думку, гідронім пов’язаний із прізвищем або переяславського полковника й курінного отамана Леська Сиса (сподвижника Петрика й Мазепи), або козака Миргородського полку Семена Сиса. Обидва були відомими людьми на Запорожжі (див. ЯІ, т.З, 91, 99, 101-103, 342).

Сім Крини^/ць, Семи^/ Крини^/ць, мн. – струмок у б. Крини^/чній (1). де текла колись р. Криничува^/та. Впадає в Каховське водоймище біля с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Назва від того, що його буцімто живлять сім криниць.

Сім Маякі^/в, Семи^/ Маякі^/в, мн. – урочище на південному (лівому) ликого Лугу при вході в плавні р. Мая^/чки. Згадується Е.Лясотою в подорожніх нотатках, датованих 3 липня 1594 року як місцевість, де на степових могилах стояло більше двадцяти кам’яних зображень – баб (МИЮР, 185). Могил було, мабуть, сім, і правили вони, очевидно, за якісь орієнтири або служили комусь сторожовими вежами, тобто маяками (див. СУМ, т.4, 659) -

217

звідси й назва урочища. В 17-18 століттях тут знаходилося татарське поселення Мая^/к, на місці якого згодом виникло теперішнє с. Мая^/чка.

Сіркі^/вка¹ , – и, ж. – урочище на північному (правому) березі Великого Лугу над рук. Річи^/щем¹ (3), біля с. Іллі^/нки. Тепер майже повністю затоплене. Назва пов’язана з прізвищем славного кошового отамана Івана Сірка. Тут, на своїй пасіці, кошовий пробував останні роки свого життя, тут же 1 серпня 1680 року він і помср. Звідси на другий день, дуже урочисто, його тіло було перевезене річками до Січі (під сучасну Капулі^/вку) і там поховане "з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська" (ЛВ, т.1, 265). На незатопленій частині урочища й досі ростуть п’ять дерев (диких груш), у затінку яких, за місцевим переказом, любив відпочивати отаман.

Сіркі^/вка² , – и, ж. – південно-західний куток с. Іллі^/нки. Розташований на незатопленій частині однойменного урочища (від нього й названий).

Сіркі^/вський, – ого, ч. – рибальський стан, шо до затоплення Великого Лугу був над рук. Річи^/щем’ (3) в ур. Сіркі^/вці. Названий від цього урочища.

Сірко^/ва Січ див. Січ

Сірошта^/нка, – и, ж. – коса посеред Дніпра в Базавлу^/зі, нижче впадіння р. Білозе^/рки. В джерелах: Сироштанка (ЯЗО, 332). Назва від прізвища Сірошта^/н.

Січ, – і, ж. – острів на місці Чортомли^/цької Сі^/чі (звідси й назва) біля с. Капулі^/вки. Утворився після того, як запорожці 1709-го року, укріплюючи фортецю, прокопали на її низинній частині (з боку поля) рів. Весняна повінь той рів розмила, і він з’єднався з пр. Підпі^/льною та л. Чортомли^/цьким. Існував острів до затоплення Великого Лугу. З джерел відомий ще й під назвами Січовий (Сечевой) (ГКГ, 157) та Сірко^/ва Січ (Серкова Сечь) (ПВЛ, 312). Щодо останньої, то вона пов’язана з прізвищем кошового отамана І.СІрка, якого тут протягом 1659-1680 рр. козаки вісім разів обирали своїм проводирем.

Січови^/й див. Січ

Скабна^/ див. Скарбна^/

Скаже^/на див. Вели^/ка Скаже^/на

Скаже^/нка див. Мала^/ Скаже^/на

Скалозу^/бів, – ового, ч. – острів на Дніпрі в самому кінці Великого Лугу (зокрема Базавлу^/гу), майже проти гирла р. Базавлу^/гу. Невисокий, у велику повінь заливався (КВЛ, 98). Довжина 2 версти, ширина 200 сажнів (ЯВ, 110). За джерелами: Скалозубів (ЛВ, 567; КВЛ, 99), Скалозубоп (ЯВ, ПО). Назва утворена від прізвища гетьмана Війська Запорозького Семена Скалозуба, який загинув 1599-го року під час морського походу козаків на Азов. Не виключено, що острів свого часу був опорним пунктом Скалозубового товариства.

Скалозу^/бове¹, – ового, ср. – правий рукав Дніпра, що омивав о. Скалозу^/бів (звідси й назва). У джерелах: Скалозубаве (ЛВ, 567; СГУ, 505).

218

Скалозу^/бове², ср. – урочище в південному кінці Базавлу^/гу. Включало в себе о. Скалозу^/бів та правий берег рук. Скалазу^/бового (звідси й часи Ново^/ї Сі^/чі тут знаходився прикордонний сторожовий пункт запорожців(ЯІ,т.1,234).

Скарби^/нка, – и, ж. – ділянка пр. Скарбно^/ї від виходу з Дніпра (проти о. Британа^/) до л. Чортомли^/цького. Гідронім являє собою зменшувальну форму від Скарбна^/. Паралельно з цією формою вживалася й назва Ско^/вська, рння якої не з’ясоване. В джерелах: Скарбника (АРД), Скарбника І (ЯВ, 180).

Ска^/рбна, – о’ї, ж. – протока в правобережному Базавлу^/зі. Витікала з навпроти о. Британа^/ і під назвою Скарби^/нка, або Ско^/вська, прямувала на захід, щоб злитися з л. Чортомли^/цьким; нижче с. Капулі^/вки яа з цього лиману і кілометрів зо три текла на південь; біля оз. Дома^/хи² на південний захід, а далі – на захід і проти с. Покро^/вського зливалася із пр. Си^/синою; прийнявши останню, вже під назвою Стара^/ Си^/сина І сполучення з р. Базавлуко^/м; сполучившись із р. Базавлуко^/м неподалік степного, через певну відстань одкидалась від нього в південному ку і, пробігши кілометрів п’ять під назвою Скарбна^/ Колоті^/вська (чи Колоті^/вське). падала в л. Вели^/кі Води. За даними Д.Яворницького, довжина близько 40 верст, ширина від 6-й до 70-и сажнів, глибина до 2-х | (див. ЯВ, 180, 182). На карті І.Ісленьєва 1779-го року значиться як р. (див. КМ, № 31). За іншими джерелами: Скарбная (ПВЛ, 312; ЯВ, 180), Ска^/рбна (КВЛ, 82). Дехто з місцевих жителів вимовляв Скабна^/, тому й Ска^/бная (МС, 86), Скабна^/ (СГУ, 505). А в минулому вживався й Скарбни^/ця, що його зафіксував А.Скальковський (Скарбница; див. СП, 40). Назва мотивована тим, що в протоці козаки ховали січові скарби та оли того вимагали обставини. Про це свідчать не тільки документальні й народні перекази, наприклад: "В Капулі^/вці, на Скарбні^/й, стояли, кажуть, запорозькі кораблі. Як тікали запорожці під турка, то багато, кажуть, казни і пушок у Скарбні^/й. Гроші, кажуть, замулили в річку, в мідних казанах, і будуть вони лежать, поки світ сонця" (НД, 85).

Скарбна^/ Колоті^/вська, – о^/ї – ої, ж. – ділянка пр. Скарбно^/ї між р. Базавлуко^/м і л. Вели^/кими Во^/дами. Називалася ще й просто Колоті^/вським (очевидноо, відантропонімічне утворення). В джерелах: Колотовське (ЛВ, 568), Колотовская (ЯВ, 182; МС, 87), Скарбна Колотівська (КВЛ, 95), Скарбна^/-Колоті^/вська (СГУ, 505).

Скарбне^/ див. Військо^/ва Скарбни^/ця

Скарбни^/й, – о^/го, ч. – острів у північно-східній частині Базавлу^/гу, в місцевості, яка Бопланом названа Військовою Скарбницею (БОУ, 44). Згадується в описі Дніпра 1696-го року як такий, що підходить "до самої Січі" (ЛВ, 565). За пізнішими джерелами не простежується. Д.Яворницький висловлював здогад, що Скарбни^/м у давнину міг називатися о. Андру^/щин

219

(див, ЯВ, 108). На нашу ж думку, Скарбни^/м треба вважати острів, який омивався з півночі пр. Підпі^/льною, зі сходу та півдня пр. Скарбно^/ю (від неймовірно, і назву одержав), а з заходу пр. Си^/синою. Своїм північно-східним кінцем він дійсно наближався до Чортомли^/цької Сі^/чі.

Скарбни^/ця див. Скарбна^/

Скелюва^/тий, – ого, ч. – лиман на правому березі р. Кі^/нської між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, в Скеля^/нських плавнях. У джерелах: Скелеватый (ЯВ, 192), Скелюватий (КВЛ, 70). Назва мотивована тим, що на берегах водойми були виходи скельних порід. Відомий ще й під назвами Ске^/льський та Скеля^/нський.

Скеля^/нська , – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (тепер виходить до Каховського водоймища) з південного степу в районі с. Ске^/льок (звідси й назва). Довжина близько 7 км. Гирло дуже розмите.

Скеля^/нська , – ої, ж. – пристань на р. Кі^/нській біля с. Ске^/льок (звідси й назва). Існувала до першої половини 19-го ст., поки була судноплавного пр. Лопу^/шка, якою заходили сюди судна з Дніпра (НП, 58).

Скеля ^/нська, – ої, ж. – дорога через плавні від Біле^/ньківського перевозу до с. Ске^/льок (звідси й назва). Пролягала з півночі на південь через увесь Великий Луг повз озера Черепа^/шаче і Во^/вче Ги^/рло, понад пр. Вели^/ким Ма^/рївським Прогно^/єм та пр. Клоку^/нкою, повз л. Скелюва^/тий і виходила до Скеля^/нського броду на р. Кі^/нській. Під час повені, звичайно, не функціонувала. Мала важливе господарське значення. В зворотному напрямку називалася Біле^/ньківською.

Скеля^/нське, – ого, ср. -лісництво, що існувало до затоплення Великого Лугу й опікувалося Скеля^/нськими (звідси й назва) плавнями. Управління знаходилося на хуторі в ур. Вели^/ких Кучугу^/рах. Називалося іноді й Ске^/льківський.

Скеля^/нський, – ого, ч. – брід на р. Кі^/нській біля с. Ске^/льок (звідси й назва). Був відомий і як Ске^/льківський.

Скеля^/ нські¹ , – их, мн. – плавні на правому березі р. Кі^/нської нижче ур. Вели^/ких Кучугу^/р, між пр. Кушугу^/мом і пр. Клоку^/нкою, проти с. Ске^/льок (звідси й назва). Були відомі і як Ске^/льківські.

Скеля^/нські², – их, мн. – луки понад правим берегом р. КҐнської навпроти с. Скельок (звідси й назва). Були відомі і як Ск^льківські.

Скеля ^/нські³, – их, мн. – кручі південного (лівого) берега Великого Лугу (Каховського водоймища) уздовж с. Ске^/льок (звідси й назва) та його східної і західної околиць. Довжина до 7-й км, пересічна висота 5 м. Тепер дуже розмиті й значно подалися на південь. Відомі і як Ске^/льківські.

Ске^/лька див. Ске^/ільки

Ске^/льки, Ске^/льок, мн. – село Василівського р – ну Запорізької обл. на лівому (південному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між м.

220

Васи^/лівкою і с. Мая^/чкою. Засноване після скасування Запорозької Січі з кріпаками з Чернігівщини та Полтавщини. До 1861-го року власність катерининського вельможі Попова і його нащадків. Назване так через те, що на місці його розташування є виходи скельних порід (скельки, як тут кажуть). Відома і як Ске^/лька. Поділяється на кутки: Баса^/нька, Карнаву^/хівка, Лада^/ни і Собака^/рня. За джерелами: Ске^/лька (ТГС, 68; АП, 165; СВМ, 321; ЯВ, 186), Скельки (ЯЗ, ч.І, 267; КВЛ, 56; ФН, 87; ІМСЗ, 219-220). Поблизу села виявили стоянку доби пізнього палеоліту, поселення та могильники часі неоліту і епохи бронзи (ІМСЗ, 220; АВ, 41). У Скельках 1963-го року записано цікаву легенду про турецьку фортецю в ур. Вели^/ких Кучугу^/рах (див. СМ, 105-107).

Ске^/льківське див. Скеля^/нське

Ске^/льківський див. Скеля^/нський

Ске^/льківські¹ див. Скеля^/нські¹

Ске^/льківські² див. Скеля^/нські²

Ске^/льківські³ див. Скеля^/нські³

Ске^/лянський див. Скелюва^/тий

Ско^/вська див. Скарби^/нка

Ско^/речка, – и, ж. – протока в Базавлу^/зі. З’єднувала пр. Те^/мну з л. Вели^/кими Во’дами. За даними Д.Яворницького, мала 50 сажнів ширини й 1аршин глибини (ЯВ, 181). У джерелах: Скоречка (МС, 88; СГУ, 507). Названа за характером течії (скора).

Скотува^/та (1) див. Васи^/лівська¹

Скотува^/та (2), – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) з південного степу нижче с. Ске^/льок. Довжина близько кілометра. Під сучасну пору гирло дуже розмите. Назва від того, що тут випасали скотину.

Сла^/бурне, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище Вели^/ких Вод. У джерелах: Слабурное (ЯВ, 193). Походження назви не з’ясоване.

Сла^/венськ див. Ні^/кополь¹

Славу^/т див. Дніпро^/

Славу^/та див. Дніпро^/

Славу^/тець див. Дніпро^/

Славу^/тиця див. Дніпро^/

Славу^/тич див. Дніпро^/

Слі^/па, – о’ї, ж. – фяда на правому березі р. Кі^/нської, між озерами й проти с. Іванівки. Була дуже вузькою, майже не помітною за плавневою рослинністю, тому на ній доводилося слі^/пати, сильно напружувати зір (СГ, т.4, 151), щоб не збочити в болото (звідси буцімто й назва).

221

Слііпоко^/н, – а, ч. – озеро на правому березі р. Кі^/нської в Зла^/топільських плавнях, північніше оз. Мало^/го Зато^/ну. За кріпаччини було заповідним й охоронялося панським сторожем Сліпоконом (звідси й назва).

Слобода^/, – и^/, ж. – один із кутків с. Іллі^/нки. Знаходиться на місці козацької слободи (Гру^/шівки, Гологру^/шівки), що виникла тут у кінці 18-го ст. (звідси й назва).

Слов^/янськ див. Ні^/кополь¹

Слов^/янське див. Ні^/кополь’

Снігова^/, - о’ї, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховськогоь водоймища) зі східного степу в с. Примо^/рському. Довжина близько трьох кілометрів. Узимку по ній бувають великі снігові замети – звідси й назва.

Снігове^/, – о^/го, ср. – куток с. Примо^/рського. Розташований по б. Снігові^/й та на її схилах – звідси й назва.

Собака^/рня, – і, ж. – куток с. Ске^/льок. Першим поселився тут Собакад (прізвище) – звідси й назва.

Соба^/чий Уступ, – ого – у, ч. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. У джерелах: Собачи^/й Уступь (ЯВ, 193). Являло собою уступ (звідси й друга частина назви) однієї з проток. Перша частина гідроніма пов’язана з собаками (тут, переказують, було багато сторожових собак на пасіках і рибальських станах).

Со^/колова, – ої, ж. – яма (бакай) на правому березі пр. Кушугу’му в Кушугу’мських плавнях. Була в межах займища якогось Со^/кола (прізвище) -звідси й назва.

Сокорі^/вочка див. Осокорі^/вочка

Солда^/тик, – а, ч. – бакай у Базавлу^/зі над р. Кі^/нською (Зна^/м’ямською Кі^/нською), проти с. Вели^/кої Зна^/м ‘янки. Назва пов’язана (за переказом) з якимось відставним солдатом-москалем, що жив поблизу – в ур. Солда^/тському.

Солда^/тська¹ див. Новопа^/влівська

Солда^/тська², – ої, ж. – гряда в Базавлу^/зі на лівому березі Дніпра, вище бакая Солда^/тика. Була займищам якогось відставного солдата-москаля (звідси й назва).

Солда^/тське¹ , – ого, ср. – урочище в Базавлу^/зі на Солда^/тській гряді, нижче м. Ка^/м‘янки-Дніпро^/вської. Щодо мотивації назви див. Солда^/тське².

Солда^/тське² див. Пло^/ске (7)

Солда^/тський див. Мари^/нчин

Солов^/янів, – о^/вого, ч. – рівчак на лівому березі р. К^/інської в с. Приморському. Біля нього стоїть Хата Солов’яна^/ (прізвище Соловун) – звідси й назва. Відомий ще і як Солов’я^/нчик.

222

Солов’я^/нчик див. Солов’яні^/в

Соломо^/н див. Соломо^/нове¹

Соломо^/нове¹, – свого, ср. – озеро в товщі Великого Лугу на лівому березі пр. Змі^/йки, вище оз. Піскува^/того¹ (5). Колись, за переказом, було о орендаря Соломона (звідси й назва). Відоме також як Соломо^/н, Сали^/мон, Салимо^/нове, Салева^/н, Саливо^/н, Саливо^/нове і Саливо^/нове Ги^/рло.

Соломо^/нове², – свого, ср. – урочище на березі однойменного озера. Назване від цього озера.

Соло^/мчине,- ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра. Прилягало з півдня до о. Тома^/ківки. За джерелами: Соломчине (ЯІ, т.1, 74). Назва відантропонімічного походження (очевидно, від прізвища Соломка).

Соло^/на¹, – ої, ж. – річка, права притока пр. Ревуна^/2 (1). Входила до ~ Лугу (впадає в Каховське водоймище) з півночі біля с. Червоногриго^/рівки. Мала русло довжиною до 7-й км. Тепер значно покоротшала і перетворилась на струмок. Названа за смаком води.

Соло^/на² , – ої, ж. – балка, якою текла колись річка (тепер тече струмок) Соло^/на (від неї й назва). Довжина близько 5-й км.

Соло^/ний, – ого, ч. – острів на Дніпрі між ур. Мики^/тиним та ур. Камяни^/м Зато^/ном. Значився на картах кінця 18-го ст: У час, коли Великий Луг досліджував Д.Яворницький (кінець 19-го ст.), його вже не було (див. ЯВ, 98). Можливо, змитий великою повінню 1846-го року. Назва пов’язана, очевидно, з сусідньою р. Соло^/ною.

Со^/мик, – а, ч. – лівий рукав р. Кі^/нської навпроти с. Єлизаве^/тівки. Вигнутої, лукоподібної, форми нижнім кінцем наближалося до л.Балча^/нського (в давніші часи воно, мабуть, з’єднувалося з цим лиманом) За «джерелами: Сомикь (ЮТ, т.З 494). Названий так через те, що відокремлювався від р. Кі^/нської на її ділянці Со^/мовій.

Со^/мова, – ої, ж. – ділянка р. Кі^/нської, де відкидався на південь рук. Со^/мик. Названа тому так, що тут водилися соми.

Со^/мова Я^/ма, – ої – я, ж. – тоня на р. Кі^/нській у західному кінці ділянки Со^/мової. Перша частина назви від згаданої ділянки, друга від значної заглибини в цьому місці.

Сопі^/льників, - свого, ч. – зимівник запорожця Сопільника (звідси й назва) на лівому березі Дніпра біля пр. Холуюва^/тої, проти ур. Нали^/вача. Існував у 18 – на початку 19-го ст. (див. НП, 50). ‘

Сопі^/льникове, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра біля пр. Холуюва^/тої, проти ур. Нали^/вача. Колись біля нього жив запорожець Сопільник – звідси й назва. Серед жителів с. Біле^/нького відоме як Сопля^/кове.

Сопляко^/ве див. Сопі^/льникове

223

Сорочки^/ , Сорочо^/к, мн. – один із кутків с. Ба^/лок, де мешкали колись люди, переважно на прізвище Соро^/ка. Дражнили їх Сорочка^/ми – звідси и назва кутка.

Со^/тникові, – их, мн. –група озер (4) між у Базавлу^/зі між пр. Скарбн^/ої і рук. Іські^/вкою, в Покро^/вських плавнях. Назва від прізвища Со^/тник.

Со^/шників, – ового, ч. – лиман у Базавлу^/зі на правому березі Дніпра нижче пр.. Скарбно^/ї. В джерелах: Сошниковь (ЯВ, 193). Назва від прізвища Сошник.

Спи^/чине, – ого, ср. – озеро, що з півночі прилягає до о. Тома^/ківки. В джерелах; Спичине (ЯІ, т.1, 74). Назва від антропоніма Спиця (прізвище, прізвисько?).

Спі^/рне, – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. В основі назви прикметник, "спірний". Свого часу було, мабуть, предметом суперечок між якимись .окремими людьми чи громадами. За джерелами: Спорное (ЯВ, 193).

Спі^/рний(1)див.Шовко^/’вий

Спі^/рний (2) див. Сулимо^/вий

Ста^/лінська див. Придніпро^/вська

Станува^/та Плетени^/ха, – ої – и, ж. - протока міжівзерами на правому березі р. Кі^/нської в Балча^/нських плавнях,східніше оз., Клинува^/того. Звиваючись плавнею, перепліталася з багатьма іншими водоймами, плелась поміж ними (звідси й друга частина назви). Станува^/та ж від того, що біля неї на грядах у давнину був, кажуть, якийсь, стан. Можливо, це той самий промисловий стан (уход), що під назвою Плетени^/ця згадується в документах 1552-го року (див. АЮЗР, ч.7, т.2, 84)?

Станува^/ті, – их, мн. – гряди понад пр,. Станува^/тою Плетени^/хою. Названі від того ж, що й ця протока. В с. 3ла^/топоолі відомі як Станюва^/ті.

Станюва^/ті див. Станува^/ті

Стара^/ Ла^/пинка, – о^/ї – й, ^:ж. - правий рукав пр. Ла^/пинки¹ (звідси й друга частина гідроніма) біля с. Сули^/цького. Колись це була; очевидно, ділянка старого русла протоки (звідси перша частина назйи).

Стара^/ Си^/сина, – о^/ї -ої, ж. – ділянка пр. Скарбно^/ї від впадіння в неї пр. Си^/синої до злиття її з р. Базавлу^/гом. У старі часи вважалася продовженням пр. Си^/синої (звідси й назва). За даними Д.Яворницького, мала 10 верст довжини і 26 сажнів ширини (ЯВ, Ші).

Стара^/ Січ (1) див. Базавлу^/цька Січ

Стара^/ Січ (2) див. Мики^/тинська Січ

Стара^/Січ(3) див.Чортомли^/цька Січ

Старе^/ Дніпро^/ див. Стари^/й Дніпро^/ (4)

224

Старе^/ Річи^/ще, – о^/го – а, ср. – лівий рукав рук. Річи^/ща¹ (3) в Новопа^/влівьких плавнях, назва за давністю русла (в порівнянні з пізнішим Річи^/щем).

Стар^/ий База^/р, – ого – у, ч. – один із кутків с. Біле^/нького, де в минулому (старі часи) був базар (звідси й назва).

Стари^/й Дніпро^/ (1), – о^/го – а^/, ч. – лівий рукав Дніпра біля с. Вищетара^/сівки. В минулому був старим руслом ріки (звідси й назва).

Стари^/й Дніпро^/ (2), – о^/го – а^/, ч. – лівий рукав Дніпра, що омивав з півдня й зі сходу о. Орло^/ву навпроти м. Ні^/кополя. Мотивація назви аналогічна випадкові Стари^/й Дніпро^/ (1).

Стари^/й Дніпро^/ (3), – о^/го – а^/, ч. – лівий рукав Дніпра навпроти м. Ка^/мянки-Дніпро^/вської. Мотивація назви аналогічна випадкові Стари^/й Дніпро^/ (1).

Стари^/й Дніпро^/ (4), – о^/го – а^/, ч. – правий рукав Дніпра навпроти с. Ушка^/лки. Мотивація назви аналогічна випадкові Стари^/й Дніпро^/ (1). Місцеві вживають гідронім Стари^/й Дніпро^/. У джерелах: Стари^/й Дніпро^/(1)

Стари^/й Прогні^/й, – о^/го – ю, ч. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра із пр. Прогно^/єм¹ (8), або Нови^/м Прогно^/єм (на противагу якому і названа). За джерелами: Ст.Прогной (МС, 88), Старий Прогній (СГУ, 527).

Стари^/й Реву^/н, – о^/го – а^/, ч. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі поряд із ур. Пани^/диним. Тут же пр. Реву^/н^г (2), що була промита, пізніше (в нові часи); на противагу їй давніший Ревун і став Стари^/м. За джерелами: Старий Ревун (КВЛ, 97; СГУ, 527), Ст.Ревунь, (МС, 87).

Стари^/й Шара^/й, – о^/го – а^/ю, ч. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, між пр. Си^/синою та пр. Скарбно^/ю біля с. Покро^/вського. Відома і як Стари^/й Ширля^/й, Шара^/й та Ширля^/й. Названа у противагу пр. Ново^/му Шара^/ю, що була біля м. Ні^/кополя. Щодо другої частини гідроніма (Шара^/й), то вона, мабуть, відантропонімічного походження. За джерелами: Стари^/й Шара^/й, Стари^/й Ширля^/й (ЯВ, 180), Шара^/й (МС, 86), Ширляй (КЯВ, 146).

Ста^/рий Ширля^/й див. Стари^/й Шара^/й

Стари^/к¹ див. Річи^/ще¹ (4)

Стари^/к, – а^/, ч. – острів на Дніпрі (під лівим берегом) нижче с. Розумі^/вки. У джерелах: Старик (КВЛ, 35). Був давнім, старим, не розмивався и і не зникав, як інші, – тому так і названий. Мав, дві з половиною версти довжини й одну версту ширини (ЯЗО, 221).

Стару^/ха, – и, ж. – протока між Дніпром і пр. Кушугу^/мом проти о. Старика^/ , на противагу якому (в родовому значенні) й названа. За джерелами: Старуха (ЯВ, 191).

225

Стаха^/новський, – ого, ч. – виселок на північному (правому) березі Великого Лугу поряд із с. До^/брою Наді^/єю. Існував більше 20-и років. У 1955 р. затоплений. Називався за прізвищем відомого шахтаря Стаханова.

Степако^/ве див. Лебеди^/ха³

Степо^/к (1), Степка^/, ч. – урочище на лівому березі Дніпра біля оз. Близнюкі^/в (1), проти с. Вищетара^/сівки. Являло собою ніби невелику ділянку степу на високих грядах – звідси й назва.

Степо^/к (2), Степка^/, ч. – урочище на лівому березі Дніпра біля с. Бережа^/нки (Карайдуби^/ни). У джерелах: Степок (КВЛ, 96). Мотивація назви аналогічна випадкові Степо^/к (1).

Степо^/к (3), Степка^/, ч. – урочище в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра, між протоками Ша^/ховою та Білоборо^/дчиною (1). У джерелах: Степок (КВЛ, 97). Мотивація назви аналогічна випадкові Степо^/к (1).

Стогні^/їв, – є^/вого, ч. – лиман на лівому березі пр. Кушугу^/му проти смт Малокатери^/нівки. Назва від прізвища Стогній (за переказом, був такий запорозький козак-рибалка).

Столярі^/вські, – их, мн. – група озер (3) на правому березі Дніпра біля с. Біле^/нького. Тут був земельний наділ Сто^/ляра (прізвище) – від того й назва,

Стрижа^/чка, – и, ж. – озеро в Базавлу^/зі на лівому, березі Дніпра, проти гирла б. Ба^/биної. У джерелах: Стрижачка (ЯВ, 193). Назва пов’язана, ймовірно, з конярством (пор.: "стрижа^/чка" – кобила на другому році; СГ. т.4. 215).

Стрі^/лка, – и, ж. – острів на Дніпрі нижче о. Арха^/нгельського. За даними Д.Яворницького, мав 462 сажні довжини і 136 сажнів ширини (ЯВ, 97). Названий за формою.

Стро^/ганівські див. Бала^/бинські

Стро^/ганове¹ див. Бала^/бине¹

Стро^/ганове² , – ого, ср. – будинок відпочинку на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських (колись Стро^/ганівських плавнях (звідси й назва).

Стро^/ців, – евого, ч. – великий камінь на лівому березі пр. Підпі^/льної біля с. Капулі^/вки. В джерелах: Строцевь (ПВЛ, 314). Назва утворена від прізвища Строць.

Строць, – я, ч. – острів на Дніпрі (під правим берегом) південніше о. Орло^/вої. За даними Д.Яворницького, був довжиною 1 верста 50 сажнів і шириною 100 сажнів (ЯВ, 104). У джерелах: Строць (АРД). Про походження назви див. Стро^/ців.

Струків, – а, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Обрізно^/го (1). Утворився на початку 60-х років 19-го ст. (ЯВ, 96) у межах володінь поміщика Струкова (звідси й назва). Був відомий також як Стрю^/ків.

Стру^/ковська див. Балча^/нська

226

Стру^/ковськии, – ого, ч. – хутір у товщі Великого Лугу над Балча^/нською (Стру^/ковською) дорогою. Тут мешкали робітники угівської економії поміщика Струкова (звідси й назва). Виник у першій половині 19-го. ст., існував до 20-х років 20-го ст. Був відомий також як Стрюко^/вський.

Стрю^/ків див. Стру^/ків

Стрю^/ковська див. Балча^/нська²

Стрю^/ковський див. Стру^/ковський

Стука^/лів див. Орло^/ва¹

Стукано^/ве, – ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі^/нської проти с. Зла^/тополя, недалеко від оз. Москале^/вого. Назва від прізвища Стука^/н.

Ступа^/чка, – и, ж. – озеро між Дніпром і рук. Річи^/щем¹ (3) навпроти с. До^/брої Наді^/ї. Назва від прізвища Ступа^/к.

Судако^/ве, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра вище л. Вели^/ких Вод. За джерелами: Судаково (ЯВ, 193). Назва пов’язана з рибою судаком.

Сукрова^/тий, – ого, ч. – лиман на лівому березі Дніпра в Іва^/нівських , неподалік від о. Варави^/ного. За джерелами: Сукрова^/тий (СНР, 24). Назва пов’язана з кольором води (жовтувата, як су^/кровиця). Сулима^/ див. Сулимо^/вий

Сулимо^/вий, – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Британа^/, майже виходу пр. Павлюка^/. Часто називався просто Сулимо^/ю, а ще За джерелами: Сулимовий (ЛВ, 565), Сулима (КВЛ, 77). Довжина біля двох кілометрів, ширина більше кілометра. Топонім пов’язаний із прізвищем гетьмана запорозьких козаків Івана Михайловича Сулими, відомого ватажка антипольського повстання 1635-го року. За даними Д.Яворницького, острів мав близько двох верст довжини й півтори версти ширини (ЯВ, 107). 1916-го року його обстежив А.Кащенко і знайшов тут руїни стародавнього городища (КВЛ, 77). Не виключено, що в давнину на острові було запорозьке укріплення, залога якого охороняла підходи до Січі.

Сули^/цьке, – ого, ср. – село Нікопольського р – ну Дніпропетровської правому (північному) березі Великого Лугу, між колишнім с. Ла^/пинкою та с. Капулі^/вкою. Засноване в кінці 18-го ст. на місці запорозьких зимівників, тоді ж закріпачене. До 20-х років 20-го ст. офіційно називалося Неплю^/євим (за прізвищем володаря-поміщика) і неофіційно Сули^/цьколиманським або Сули^/цьким-Лима^/нським (тому, що було юване біля Сули^/цького лиману). В 30 – 50-х рр. 20-го ст. узвичаїлася неофіційна назва Сули^/цьке. Після затоплення плавнів поступово ввійшло в межі м. Ні^/кополя. За джерелами: Неплюєво, Сулицьколиманское (ЯВ, 193), Сулицьке-Лиманське, Неплюєво (КВЛ, 81), Сулицьколиманська (БЗ, 52). На території села археологами знайдені рештки скіфських поселень (ГКГ, 155).

227

Сули^/цьке-Лима^/нське, – ого, ч. – лиман під правим (північним) берегом Великого Лугу (Базавлу^/гу) біля с. Сули^/цького (Неплю^/євого). У джерелах: Сулицкій (ЯВ, 193), Сулицький (КВЛ, 81). Назва походить або від іменника "сула" в значенні "риба судак", або від іменника "сули^/ця" в значенні "спис" (СУМ, т.9, с.832-833). Звичайно, не виключається й відантропонімічне її походження (скажімо, від прізвищ Сула, Сулиця чи Сулицький).

Сулицьколима^/нська див. Сули^/цьке

Сулицьколима^/нське див. Сули^/цьке

Суха^/ (1), – о’ї, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) зі сходу між південною околицею м. Запоріжжя і б. Виногра^/дною. Довжина близько 7-й км. Назва вказує на відсутність джерел (води) в балці.

Суха^/ (2), – о’ї, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) зі сходу між Шпиль-горо^/ю та смт Малокатери^/нівкою. Довжина близько 12-и км. За джерелами: Суха (КВЛ, 54). До початку 60-х років 20-го ст. мала живописні схили й багату степову рослинність. Тепер майже повністю розорана й віддана під т.зв. дачі городянам із Запоріжжя. Мотивація назви аналогічна випадкові Суха^/ (І).

Суха^/ (3), – ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) Зі сходу між с. Примо^/рським і с. Плавня^/ми. Довжина близько 15-и км. У гирлі тепер широка затока, яку перетинає залізниця. Мотивація назви аналогічна випадкові Суха^/ (1). Відома ще і як Сухоіва^/нівська (по ній кілометрів за три-чотири від гирла розташоване селище Степногі’рськ, що донедавна було селом Сухоіва^/нівкою).

Суха^/ Ла^/пинка, – о^/ї – и, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, між пр. Вели^/кою Скаже^/ною і л. Чортомли^/цьким. За джерелами: Сухая-Лапинка (ЯВ, 180), Суха^/ Ла^/пинка (СГУ, 544). Названа в противагу пр. Мо^/крій Ла^/пинці (Ла^/пинці).

Суха^/ Терні^/вка див. Вели^/ка Терні^/вка

Суха^/ Шабе^/льна, – о’ї – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, поряд із пр. Мо^/крою Шабе^/льною (в противагу останній і названа). За джерелами: Сух.Шабельна (МС, 88), Суха^/ Шабе^/льна (СГУ, 546).

Сухи^/й (1), – о^/го, ч. – лиман у товщі Великого Лугу нижче пр. Попере^/чної Плетени^/хи. Влітку пересихав – звідси й назва. У 18-ому ст. над ним був зимівник запорожця Романа Гусака (див. ГЗС, 138).

Сухи^/й¹ (2), – ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кі^/нської, між л. По^/пиком і рук. Со^/миком. Мотивація назви така ж, як і в випадку Сухи^/й¹ (1).

Сухи^/й² , – о^/го, ч. – брід на пр, Богуші^/ проти с. Ве^/рхньої Крини^/ці. Був у тому місці, де спекотного літа протока пересихала (звідси й назва).

228

Сухи^/й Риба^/к, - о^/го – а^/, ч. – острів на Дніпрі проти с. До^/брої Наді^/ї. Названий так буцімто через те, що на ньому рибалки (рибаки) сушили сітки.

Сухи^/нин, – ого, ч. – зимівник запорожця Сухи^/ни в Бала^/бинських с біля оз. Сухи^/ниного. Існував у 18-ому-на початку 19-го ст. (див. НП,

Сухи^/нине, – ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу^/му в Бала^/бинських плавнях. Біля нього сидів зимівником запорожець Сухи^/на (НП, 61) - від того й назва. За джерелами: Сухи^/нине (КВЛ, 62). Сухоіва^/нівська див. Суха^/ (3)

Т

Табунці^/в див. Риба^/льський (2)

Таврі^/йськ, – а, ч. – залінична станція в м. Васи^/лівці на перегоні Запоріжжя – Мелітополь. Назва утворена, від Та^/врія (колись Васи^/лівка входила до Таврійської губернії, або Та^/врії) й існує з 1957-го року (до цього – станція Чокра^/к; назва за р. Карачокрако^/м – скорочено).

Такабар див. Дніпро^/

Такабор див. Дніпро^/

Тарабані^/в див. Тараба^/ш

Тараба^/ш, – а^/, ч. – острів на Дніпрі, під лівим берегом нижче с. Біле^/нького. Від плавнів відокремлювався рук. Грузько^/ю. Довжина близько 3-х км, ширина близько 800 м. Відомий також як Тарабані^/в. За джерелами: Тарабаш (КВЛ, 36) Обидва варіанти назви відантропонімічного походження, очевидно, від прізвища Тарабаш або Тараба^/н).

Тара^/с¹, – а, ч. – протока між Дніпромі рук. Річи^/щем¹ (3). Виходила з в районі с. Вищетара^/сівки, з’єднувалася з рук. Річи^/щем¹ (3) біля с. Новока^/м’янки (Мала^/мини). За даними Д.Яворницького, довжина близько 12 ширина 14 сажнів, глибина 18 вершків (ЯВ, 133). Складалася з ділянок Нажо^/ри і Ревуна^/. Відома також як Тара^/сівька і Тара^/сівка. За джерелами: Тарась (АРД; МС, 84), Тарас (КВЛ, 4, 75), Тарасівська (ЛВ, 564), Тарасовка (ЯВ, 133). При виході її з Дніпра було якесь давнє городище; тут же в часи Запорожжя стояв зимівник козака Тараса (від цього й назва протоки).

Тара^/с² , – а, ч. – лівий рукав рук. Річи^/ща^/ (3) між сс. До^/брою Наді^/єю та Іллі^/нкою. Довжина близько 5 км. Вважався продовженням пр. Тара^/са (звідси). За джерелами: Тарас (КВЛ, 38).

Тара^/с³ див. Тара^/сова

Тарасі^/вка¹ див. Тара^/с¹

Тарасі^/вка² див. Вищетара^/сівка

229

Тарасі^/вка³, – и, ж. – запорозький зимівник у районі сучасного с Вищетара^/сівки. Існував у кінці 18-го ст. (БЗ, 25). Назва пов’язана з іменем козака Тара^/са.

Тара^/сівська¹ див. Тара^/с

Тара^/сівська² , – ої, ж. – забора на Дніпрі, під правим берегом вище с. Вищетара^/сівки. За джерелами: Тарасовская (ЯВ, 52). Назва входить до цілого топонімічного компоненту, пов’язаного з іменем запорожця Тараса.

Тара^/сівська³ див. Верхньотара^/сівський

Тара^/сівська⁴ див. Балча^/нська²

Тара^/сівська³ див. Благові^/щенська²

Тара^/сівське¹, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинських плавнях. За переказом, було займищем запорожця Тарасика -звідси й назва (див. НП, 61). У джерелах: Тарасівське (КВЛ, 62).

Тара^/сівське², – ого, ср. – урочище на північному (правому) березі Великого Лугу над пр. Тара^/сом (звідси й назва). В часи Запорожжя тут були чудові луки, де козаки випасали своїх коней (див. ЯС, 56). на карті І.Ісленьєва 1779-го року позначене як урочище Тарасовское (КМ, № 31).

Тара^/сівське³, – ого, ср. – лісництво, що опікувалося Вищетара^/сівськими (чи Тара^/сівськими – звідси й назва) плавнями.

Тара^/сівський¹ , – ого, ч. – лиман у Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, вище л. Вели^/ких Вод. За джерелами: Тарасовскій (ЯВ, 193). Назва відантропонімічного походження.

Тара^/сівський², – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Великого² (2), проти виходу пр. Нажо’ри. Утворився в 50-х роках 19-го ст. (ЯЗО, 226). За джерелами: Тарасівський (ЛВ, 564), Тарасовскій (ЯВ, 97). Назва належить до місцевого топонімічного комплексу, пов’язаного з іменем запорожця Тараса.

Тара^/сівський³ , – ого, ч. – уступ на правому березі Дніпра біля с. Вищетара^/сівки (чи Тарасівки) – звідси й назва.

Тара^/сівський Кут, – ого – а^/, ч. – мис на правому (північному) березі Великого Лугу між Дніпром та пр. Тара^/сом (від останнього й назва). Тепер частково затоплений, а частково розмитий і втратив свої обриси. За джерелами: Тарасовскій Куть (ЯВ, 207).

Тара^/сівські див. Вищетара^/сівські

Тарасова, – ої, ж. – ділянка р. КҐнської нижче оз. Мало^/го Зато^/ну, проти с. Зла^/тополя. Відома також як Тара^/с. Назва відантропонімічного походження.

Тара^/сове Гу^/льбище, – ого – а, ср. – урочище на правому (північному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) нижче с. Червонодніпро^/вки. Відоме також як Гу^/льбище. Являє собою вузький ріг гори, який іде до Дніпра. Цей ріг оточений кручами й лісом (КВЛ, 37). Існують легенди, що тут колись стояв кам’яний стіл, а навколо нього були кам’яні лави. За тим столом буцімто

230

любили бенкетувати (гуляти – звідси й Гу^/льбище) запорожці зі своїм ватажком Тарасом (звідси й Тара^/сове) (див. ЯЗ, ч. 1,227; МС, 208).

Таро^/к, Тарка^/. ч. – протока між рр. Кі^/нською і Карачокра^/ком на Попо^/вських луках. За джерелами: Таро^/к (СГУ, 554). Гідронім, імовірно, вний зі словами "тарко^/", "тарка^/ч", які називають плямистих тварин (зокрема, коней) (див. СГ, т.4,248).

Татар-Гечіді – татарське поселення на лівому (південному) березі ВеликогоЛугу вище ур. Кам’яно^/го Зато^/ну. Показане на карті Р.Заноні 1767-го року (див. ЯВ, 257). В перекладі топонім означає Татарський Брід (див. СР, т.2, 1570-1571).

Те^/мна¹ (1), – ої, ж. -протока в Базавлу^/зі на правобережжі Дніпра. пр. Скарбну^/ з л. Вели^/кими Во^/дами. Довжина близько 20-и км. Відома також як Те^/мні Во^/ди. За джерелами: Темная (ЯВ, 180; МС, 87), Темни (НП, 85), Темна (КВЛ, 96; ЛВ, 567; СНР, 17; СГУ, 557). А.Кащенко вважав її продовженням пр. Скарбно^/ї (КВЛ, 7). Назва за відтінком води. В часи Ново^/ї Сі^/чі у верхів’ї протоки запорожці тримали свою прикордонну сторожу (ЯІ, т.1, 234). Після зруйнування Січі на берегах Те^/мної, за переказами, жило багато козаків, зокрема й Занудько, який займався пасічництвом (НП, 85).

Те^/мна¹ (2), – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правобережжі Димра, між пр. Тихи^/нкою і пр. Похи^/ловою, нижче с. Покро^/вського. Відома також як Темне^/нька. За джерелами: Темная (ЯВ, 181; МС, 86), Темненькая (ЯВ, 181), Темнаш (ЛВ, 567; СНР, 17; СГУ, 557). Мотивація назви аналогічна випадкові Те^/мна¹(1).

Те^/мна² див. Те^/мне

Те^/мне, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі між сс. Ушка^/лкою та Ба^/биним. Відоме і як Те^/мна. Мотивація назви аналогічна випадкові Те^/мна¹ (1).

Темне^/нька див. Те^/мна¹ (2)

Те^/мний Перева^/л див. Перева^/л³ (2)

Те^/мні Во^/ди див. Те^/мна¹ (1)

Темрю^/к, – а^/, ч. – лівий рукав Дніпра, що прилягав до р. Кі^/нської, омиваючи о. Кру^/глик (нижче с. Іва^/нівки). За джерелами: Темрюкь (ЯВ, 186), Темрюк (СНР, 82; СГУ, 557). Назва, очевидно, походить від прізвища Темрюк.

Терлі^/вська, – ої, ж. – забора на Дніпрі нижче забори Вели^/кої. У джерелах: Терлівська (КВЛ, 35), Тырливская (ЯВ, 52). Назва, мабуть, відантропонімічного походження.

Терні^/вка¹ див. Вели^/ка Терні^/вка

Терні^/вка² див. Ма^/рянське

Течія^/1 див. Березува^/тка

Течія^/2, – ії, ж. – струмок у районі м. Васи^/лівки. Впадає в р. Карачокра^/к. Назва утворена способом перенесення у сферу гідронімії апелятива "течія".

231

Тимоше^/ва, – оі, ж. – протока між озерами на правому березі пр. Скарбно^/ї в Покро^/вських плавнях. За джерелами: Тимоше^/ва (СГУ, 563). Назва від імені Тиміш.

Тимчи^/шин див. Ба^/бичів

Ти^/тині див. Титі^/вські

Титі^/вські, – их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Больбаті^/вських; знаходилися в північному кінці городу жителя с. Єлизаве^/тівки на ім’я Тит (Ти^/та) – звідси й назва. Відомі також як Титині. Висота до 15 м. Тепер дуже розмиті й відступили на південь.

Ти^/хе (І), – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі^/нської у Скеля^/нських плавнях, неподалік від оз. Про^/меска. У джерелах: Тихое (ЯВ, 192), Тихе (КВЛ, 70). Гідрооб’єкт був у такому місці плавнів, де завжди панувала тиша; через захищеність лісом на його поверхні ніколи не піднімалися хвилі – звідси й назва.

Ти^/хе (2), – ого, ср. – озеро між Днінром і р. Кі^/нською нижче с. Іва^/нівки. Мотивація назви аналогічна випадкові Ти^/хе (1).

Тихе^/йська див. Тихе^/нька

Тихе^/нька, – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, між пр. Білоборо^/дчиною і пр. Те^/мною, поряд із ур. Пани^/диним. Відома також як Тихе^/йська, Ти^/хинка і Ти^/хінка. За джерелами: Тихенька (ЛВ, 567), Тихенькая (НУ, 808), Тихинка (МС, 87), Тихинка, Тихейская (ЯВ, 181), Тихінка (КВЛ, 97), Ти^/хинка (СГУ, 565). Всі варіанти гідроніма пов’язані, очевидно, з характером течії (тиха). Звичайно, окремі з них (наприклад, Ти^/хінка) могли виникнути внаслідок переосмислення першооснови: Ти^/хінка могла асоціюватися з власним іменем Ти^/хін. тим більше, що поряд протікали Дми^/трівки (Ве^/рхня й Ни^/жня).

Ти^/хинка див. Тих^/енька

Ти^/хинька (1), – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра. З’єднувала пр. Скарбну^/ (Скарбну^/ Колоті^/вську) із пр. Запла^/вною (1). За джерелами: Тихинькая (ЯВ, 182; МС, 87). Мотивація назви аналогічна випадкові Тихе^/нька.

Ти^/хинька (2), – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, між пр. Скорбно^/ю (Скарбно^/ю Колоті^/вською) і пр. Ни^/жньою Дми^/трівкою, вище л. Вели^/ких Вод. За джерелами: Тихинькая (ЯВ, 182). Мотивація назви аналогічна випадкові Тихе^/нька.

Ти^/хінка див. Тихе^/нька

Ткаче^/ва, – ої, ж. – протока в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра. З’єднувала пр. Вели^/ку Скаже^/ну з пр. Бака^/єм² (1). За джерелами: Ткачева (КВЛ,,82; МС, 86; СГУ, 566). Назва від прізвища Ткач.

Ткаченкі^/вські шв.Ткаче^/нкові

232

Ткаче^/нкові, - их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка круч Больбаті^/вських; знаходилися в північному кінці городу жителя с. Єлизав^/етівки Ткаченка – звідси й назва. Відомі також як Ткаченкі^/вські. Висота до 15 м. Тепер дуже розмиті й відступили на південь.

Ткачі^/в, Ткаче^/вого, ч. – зимівник запорожця Ткача біля оз. Дома^/хи¹ (1). Існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. (див. НП, 61).

Ткачі^/вка, – и, ж. — протока на лівобережжі Дніпра, десь у Благові^/щенських або Іва^/нівських плавнях, нижче Рогово^/ї Плетени^/хи.Фіксується джерелом середини 19-го ст. як Ткачевка (ЗОТ, т.З, 494). У джерелах не згадується, точній локалізації не піддається. Мотивація, вочевидь, аналогічна випадкові Ткаче^/ва.

Товсті^/ Піски^/ див. Во^/дянські Кучугу^/ри

Тома^/ківка¹, – и, ж. – річка, що бере початок біля с. Лукашевого Запорізького р – ну Запорізької обл. і тече в південно-західному напрямку Дніпропетровської обл. до Каховського водоймища. Впадає в це водоймизе біля с. Червоногриго^/рівки; колись же тут увіходила у Великий Луг і через пр. Ревун² (1), л. Черниші^/вський та рук. Річи^/ще¹ (3) впадала в Дніпро. Довжина 51 км, площа басейну 1015 кв.км, ширина річища у верхів’ї від 3 до 8 м, а в нижній течії – до 24 м. За джерелами: Томаковка (КМ, №31; ШН, 11; МС, 85, Яв, 133), Маковка (КЗ), Томаківка (ЛВ, 564; КВЛ, 41; КРУ, 125; СГУ, 568), Tomakowka (ТКХ, карта). Назва походить від тюркського слова "тамак", що значить гирло річки; вхід в ущелину та ін." (ТУ, 168) або "місце злиття річки з іншою водою (озером, морем)" (ГИГТ, 52). За народною ж легендою, гідронім буцімто виник унаслідок злиття вказівної частки "то" й іменника «ма^/ківки», так само, як і назва смт Томаківки – районного центру Дніпропетровської обл. (див. СМ, 219). Входячи у Великий Луг, р. Тома^/ківка разом із пр. Ревуно^/м² (1), рук. Річи^/щем¹ (3) та л. Черниші^/вським омивала однойменний острів, на якому в 1564-1593 рр. знаходилася Тома^/ківська Січ. По берегах річки в часи Запорожжя було багато козацьких зимівників (див. КЗ), а в її пониззі, на чудових луках, січовики випасали своїх коней (див. ЯІ, т.2,

Тома^/ківка² див. Реву^/н² (1)

Тома^/ківка³ див. Річи^/ще¹ (3)

Тома^/ківка⁴ , – и, ж – острів під правим (північним) берегом Великого Лугу. Омивався однойменною річкою, пр. Ревуно^/м² (1), рук. Річи^/щем¹ (3) та л. Черниші^/вським. Площа більше 350 га. Майже весь затоплений Каховським водоймищем, за. винятком невеликої північної частини, що тепер зветься О^/стровом. Назву одержав від р. Тома^/ківки, біля гирла якої знаходився. Це підтверджує Е.Лясота у своїх мемуарах (див. МИЮР, 184). Правда, Д.Яворницький вважав, що топонім походить від татарського слова "тумак",тобто «шапка" (острів за формою справді нагадував шапку) (див. ЯІ, т.1, 73).

233

Відомий також, як Бу^/цький, Бу^/цька, Бу^/чка, Бу^/чки, Б^/учацький (в основі цих варіантів слово "буц", тобто "втікач"; див. СГ, т.1, 118), Городи^/ще (через залишки на ньому колишнього січового укріплення), Дніпро^/вськиу, Дніпрови^/й (знаходився недалеко від Дніпра), Тома^/ківський. За джерелами; Томаковка (ШН, П; ЯВ, 98-100), Tomakowka (БОУ, 43), Тома^/ківський (ЛВ, 564; КВЛ, 9, 19, 41), Бучки, Буцька, Городище, Дніпровський (ЯІ, т.І, 71) Буцький, Бучка (БОУ, 161), Дніпровий (ЯІ, т.З, 447), Томаківка (КВЛ, 47; ЯІ, т.З, 168; ЦРЖ, 876), Бучацький (КО, 50). У 1564-1593 рр. на острові знаходилася Тома^/ківська Січ. Запорожці вибрали це місце для свого гнізда не випадково, а врахувавши його винятково вигідне військово-стратегічне положення та його природно-ландшафтні особливості. Польський шляхтич Самуїл Зборовський, який побував на Тома^/ківці в кінці 16-го ст., відзначив: острів "такий широкий, що може вмістити 20 тисяч чоловік і немало коней" (ГЗК, 68). Французький інженер Г.Левассер де Боплан у першій половині 17-го ст. писав таке: "Томаківка – це острів до третини льє в діаметрі або біля того, майже круглий, дуже високий, здіймається у вигляді півкулі, геть покритої лісом. Якщо стати на його вершині, то видно увесь Ніпро від Хортиці аж до Тавані. Цей острів дуже гарний, я лише не зміг дізнатись, які у нього береги" (БОУ, 43). А ось якою побачив Тома^/ківку в кінці 19-го ст. ДЛворницький: "Сам острів з південного боку, там, де до нього підходить Річище, у наш час пустельний і голий; береги його круті, уривисті, оголені й складаються з червоної глини, яка щороку на’великому просторі обвалюється в ріку після весняної повені; тут найбільша висота острова – сім сажнів. Зі східного боку берег острова знижується, поступово стаючи розлогим, укритим степовою травою; він обрамлений цілою алеєю диких групі; майже на самій середині східний берег має невеликий згин, схожий на майстерно вирізаний серп місяця. Грунт тут чорноземний, вельми вигідний для вирощування хліба. Від середини острова східний берег стає зовсім голим і лише в самому кінці, на північному сході, поступово з’являються грушеві дерева, тут же з’являються вапнякові камені. З північного боку весь берег острова пологий, вкритий степовою й болотяною травою, грушами, вербами, де-не-де є пні тополь, вишень і терну, а в нижньому кінці є великі поклади вапняку з морськими черепашками дуже великого розміру. До двох берегів Томаківки, східного й південного, прилягають розлогі плавні, частково казенні, частково селянські, що тягнуться сім верст до самого Дніпра, вкриті густою травою "кукотиною", порослі товстими вербами, осокорами, шовковицею, густою лозою. Навесні їх повністю заливає водою. Уся окружність острова Томаківки становить шість верст, а площа – 350 десятин; поверхня острова, крім описаних околиць, позбавлена всілякої рослинності, як деревної, так і трав’яної, що пояснюється стійкою звичкою селян Чернишівки вивозити на випас на острів Томаківку свою худобу – коней, коров, свиней – і залишати іх тут без жодного догляду на все літо, дозволяючи їм бродити по острову до самої осені й знищувати на ньому будь-яку рослинність дощенту" (ЯІ, т.1, 74). Фактично з о. Тома^/ківки почалася

234

визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. У кінці грудня 1647 або на початку січня 1648 р., утікши з в’язниці, сюди разом із сином Тимошем прибув Б. Хмельницький. Тут він застав близько трьох сотень запорожців, підбив їх на повстання проти Польщі, звів міцне укріплення і почав активні дипломатичні стосунки з кримським ханом, намовляючи його укласти військовий союз. Звідси Богдан 25 січня 1648 р. подався на Мики^/тинську Січ, легко здобув її, а через кілька днів після цього козаки обрали його своїм гетьманом та оголосили війну шляхті. В серпні 1697 р., повертаючись із турецького походу, на острові зупинявся І.Мазепа (ЯІ, т.1, 73). Сплюндрована у 19-ому і майже повністю знищена у 20-ому ст., Тома^/ківка в докозацькі й запорозькі часи була одним із і найбільших кутків Великого Лугу. Як свідчать архівні документи, опис Черкаського замку 1552-го року, тут були промислові уходи (АЮЗР, ч.УІІ, т.1, с.84). На чудових острівних луках випасалися не тільки січові скакуни, ай дикі коні-тарпани (КВЛ, 9). Запорожці ніколи не покидали Тома^/ківку зовсім. Коли Січ знаходилася в іншому місці, на острові постійно була козацька сторожа (ЯІ, т.1, 234), а по його берегах жили запорозькі рибалки. Взагалі, томаківська земля приваблювала людей з давніх-давен. Про це свідчить хоча б те, що тут були скіфські кургани, які розкопав Д. Яворницький.

Тома^/ківка⁵, – и, ж. – урочище, місцевість на Тома^/ківці й побіля нього. Назва від острова. В джерелах:урочище Томаківка (ЯІ, т.З, 171):

Тома^/ківська Січ, – ої- і, ж. – одне з військових оборонних укріплень, ий стан, політичний, адміністративний та господарсько-економічний центр Запорожжя. Стояло на південній половині о. Тома^/ківки (звідси й назва). Заснована приблизно 1564-го року. В 1592 р., коли козаки на чолі з К.Косинським штурмували Київ (під час селянсько-козацького повстання 1591-1593 рр.), захоплена й зруйнована татарами (після цього запорожці перейшли на о. Базавлу^/цький; див. Базавлу^/цька Січ). Була оточена ровом і валом чотирикутної форми, займала площу шириною близько 400 м. Залишки від укріплення зберігалися, як свідчать Д.Яворницький і А.Кащенко, ще в кінці 19-го - на початку 20-го ст. Вони являли собою редут, що складався з трьох частей: східної – завдовжки 49 сажнів, західної – завдовжки 29 сажнів і північної – завдовжки 95 сажнів. Найбільша висота кожної з траншей – три з половиною сажні. До 70-х років 19-го ст., крім цих окопів, поблизу можна було розгледіти обвалений великий льох та ознаки січового кладовища (див. ЯІ, т.1, і КВЛ, 45). З історією Тома^/ківської Сі^/чі пов’язані численні переможні запорожців на кримські й турецькі приморські фортеці. В цю історію і такі славні імена, як Іван Підкова, Богдан Ружинський, Богдан Мікошнський, Криштоф Косинський та ін. Тепер городище Січі поховане на дні Каховського водоймища.

Тома^/ківський¹ див. Тома^/ківка⁴

235

Тома^/ківський², – ого, ч. – виселок (хутір) на правому (північному) березі Великого Лугу, на східній околиці с. Іллінки. Існував у 20-х – 40-х роках 20-го ст. Назва належить до місцевого топонімічного комплексу, пов’язаного з р. Тома^/ківкою.

Тома^/ківські¹, – их, мн. – група (3) островів на Дніпрі нижче ур. Рябка^/. Від лівобережних плавнів відокремлювалися рук. Річи^/щем’ (4). Кожен окремо називалися Вара^/вин, Гі^/йний (Гейн) і Ціка^/вин. Спільна ж назва пов’язана з тим, що острови знаходилися поряд із Томаіківськими плавнями. Відомі ще і як Тома^/кові. Колись на них постійно знаходилися рибальські заводи (господарства). За джерелами: Томасівські (КВЛ, 74).

Тома^/ківські², – их, мн. – плавні на правому березі Дніпра. На сході починалися від ділянки рук. Річи^/ща¹ (3) Бугає^/м, а на заході кінчалися біля л. Новопа^/влівського. Включали в себе Добронаді^/ївські, Іллі^/нські, Черниші^/вські та Новопа^/влівські плавні. Названі за річкою Тома^/ківкою, яка входила в них із півночі.

Тома^/кові див. Тома^/ківські¹

Топо^/льки, Топо^/льок, мн. – місцина в с. Іллі^/нці (куток Несв^/атів Ху^/тір), де колись була поміщицька економія. Обсаджена тополями – звідси й назва.

Топчи^/нка, – и, ж. – озеро на правому березі Дніпра у Кле^/йнівських плавнях, проти с. Арха^/нгельського, недалеко від оз. Балбу^/тиного. Етимологія гідроніма пов’язана, очевидно, з дієсловом "топити", а сама назва (її апелятив) є, мабуть, синонімом до слова "топи^/ло", що значить "місце, куди стікає весняна вода і де вона застоюється" (див. СГ, т.4,273).

То^/рські Піски^/ див. Во^/дянські Кучугу^/ри

Третяків див. Орло^/ва¹

Три Братки^/ див. Три Брідки^/

Три Брідки^/, Трьох – і^/в, мн. – протока між бакаями в Базавлу^/зі, на лівому березі Дніпра поблизу с. Вели^/кої Зна^/м’янки. Назва пов’язана з тим, то цю протоку місцеві жителі перебродили в трьох місцях. За джерелами: Три Брідки (СНР, 37; СГУ, 571). Відома також як Три Братки^/ (переосмислення другої частини гідроніма під впливом звукової схожості).

Тригу^/бівське, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала^/бинсиак плавнях. Було займищем запорожця Тригуба - звідси й назва. За джерелами: Тригубивське (НП, 61), Тригубівське (КВЛ, 62).

Три Сестри^/, Трьох Сесте^/р, мн. – три старі верби, що росли одна біля одної метрів за п’ятдесят від Балча^/нськаї дороги у Вищетара^/сівських плавнях (нижче осокора П’яного). Були схожі, як сестри (звідси й назва).

Трі^/бне, – ого, ср. – озеро в Базавлу^/зі на правому березі Дніпра, нижче оз. Підсте^/пного. За джерелами: Трібне (КВЛ, 98). В основі назви прикметник "трібний" із значенням "потрібний, необхідний" (СГ, т.4, 284).

236

Туре′цький, -ото, ч. – вал, що пересікає м. Ка′м’янку-Дніпро′вську. Тягнеться з південного заходу на північний схід. Довжина близько 10 км, ширина близько 11 м і висота до 2 м. Археологи вважають, що це захисна споруда Ка′м’янського городища, зведена в скіфські часи (див. ПСГ, 46, 39). Туре′цьким вал названий у 17-ому ст., коли турки (разом із татарами) використовували його у військових цілях.

Тю′пин, -ого, ч. – рівчак у б. Малі′й. Виходив до р. Кі′нської нижче с. Ске′льок, Назва пов’язана з прізвищем місцевого жителя Тю′пи.

У

Узі див. Дніпро′

Узу див. Дніпро′

Узу – су див. Дніпро

Узьке′ Святе′ див. Вузьке′ Святе′

Ули′тчині, -их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Полко′вських круч; знаходяться в північному кінці городу Ули′ти (Ули′тки) – звідси й назва. Висота до 20 м. Тепер| дуже розмиті й значно подалися на південь.

Уля′ниччин, -ого, ч. – острів на пр. Квашні′ біля колишнього с. Новопа′влівки. Назва походить від власного імені Уляничка (Уляна).

Усту′п¹, -у, ч. – протока між озерами в Капулі′вських плавнях вище пр. Павлюка′ . За джерелами: Усту′п (СГУ, 581). назва за формою русла.

Усту′п², -у, ч. – лівий рукав р. Кі′нської біля с. Іва′нівки. Назва за формою.

Усту′п³ див. Ківш

Усту′п⁴, -у, ч. – озеро між протоками Дома′хою¹ (2) та Свято′ю¹ в Ні′кольських плавнях. Мотивація назви аналогічна випадкові Усту′п².

Уступ5, -у, ч. – затока на лівому березі рук. Річи′ща¹ (3) біля Вовчи′шиного перевозу, недалеко від с. До′брої Наді′ї. Мотивація назви аналогічна випадкові Усту′п².

У′стя, -я, ср. – протока між Дніпром і пр. Ла′пинкою¹ неподалік від м.Нікополя. Відома також як Ву′стя. За джерелами: У′стя, Ву′стя (СГУ, 581). В основ|і назви апелятив „у′стя”, тобто „гирло” (див. СУМ, т. 10,503).

У′шкалка¹, - и, ж. – річка (власне, струмок), що витікала з-під гори нижче ур. Кара′йдубини і впадала в р. Кі′нську (Зна′м’янську Кі′нську). За джерелами: Ушкалка (ЗОТ, т.З, 494). В основі назви слово „ушка′л” зі значенням або „річний розбійник” (СГ, т.4, 372), або „великий човен, легке

237

бойове судно”. Останнє значення в даному разі більш прийнятне, тим більше що є документальні свідчення, згідно з якими саме тут (над річкою) влітку 1687-го року запорожці розбили турецький загін і здобули трофеї – два човни-ушкалки та п’ять гармат (ЯІ, т.3,23).

У′шкалка², -и, ж. – село Верхньорогачинського р – ну Херсонської обл, на лівому (крайньому східному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Засноване 1792-го року. До реформи 1861-го року було власністю великого князя Михайла Романова. Перші поселенці з Полтавської та Чернігівської губерній. Назване за річкою Ушкалкою, що протікала поряд. За джерелами: Ушкалка (КВЛ, 80). Нижня половина села, що була під горою, затоплена. На околицях археологами виявлені залишки поселень доби ранньої та пізньої бронзи, а також скіфські й сарматські поховання (ІМСХ, 299; СС, 71 73).

У′шкальські¹, -их, мн. – луки понад р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською) навпроти с. У′шкалки (від нього й названі).

У′шкальські², - их, мн. – плавні в Базавлу′зі між Дніпром і пр. Те′мною¹ (1), навпроти с. У′шкалки (від нього й названі).

Ф

Федори′шине, -ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі′нської проти с. Зла′тополя, між л. Чи′стим та оз. Москале′вим. Назва утворена від антропоніма Федори′ха. Місцеві жителі (особливо старшого покоління) вимовляють Хведори′шине.

Фе′дорове, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на лівому березі Дніпра, проти гирла б. Ба′биної. Назва від антропонімічного походження. Місцеві жителі вимовляють Хведорове. За джерелами: Федорово (ЯВ, 193), Фе′дорове (СНР, 75)-

Феські′в, -о′вого, ч. – зимівник запорожця Феська′ (звідси й назва) біля оз. Фесько′вої Я′ми в Бала′бинських плавнях. Існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. (див. НП,63).

Фесько′ва Я′ма, -ої – й, ж. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала′бинських плавнях. Біля нього жив запорожець Швець Фесько (звідси й перша частина назви). Я′ма – тому, що озеро було круглим і глибоким, як яма. За джерелами: Фесько′ва Я′ма (НП, 63). Місцеві жителі вимовляють здебільшого Хвеськова Яма.

Францу′зька, -ої, ж. – до затоплення плавнів правобережна затока пр. Кушугу′му проти залізничної зупинки Платфо′рма 1117-го кіломе′тра, після затоплення ж Великого Лугу злилася з рук. Гадю′чим і, перетворившись на протоку (чи рукав), стала омивати з заходу новий о. Риба′льський (4). Відоме

238

також як Францу′зьке. Кажуть, що названа від прізвиська Францу′з. Місцеві жителі (особливо старшого покоління) вимовляють Хранцу′зька або Хранцу′зьке.

Францу′зьке див. Францу′зька

Х

Харкі′в, -о′вого, ч. – зимівник запорожця Харка (звідси й назва) біля оз. Харко′вого, в Бала′бинських плавнях. Існував у кінці 18-го – на початку 19-го в. НП, 49, 63).

Харкі′вські Я′ми, -их Ям, мн. – група озер (3) між Дніпром і пр. Кушугу′мом Бала′бинських плавнях, в ур. Харко′вому. Перша частина назви від цього урочища, друга від того, що озера були круглі й глибокі, як ями.

Харко′ве¹, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Балабинських плавнях, недалево від озер Харкі′вських Ям. Назва за ім’ям запорожця Харка. [мав тут зимівник (НП, 49, 63).

Харко′ве², -ого, ср. – урочище в Бала′бинських плавнях біля однойменного озера. За джерелами: Харькове (НП, 63). Мотивація назви аналогічна випадкові Харко′ве¹.

Харчове′ (1), -о′го, ср. – озеро в Базавлузі між пр. Скарбно′ю та Ла′пинкою, навпроти с. Сули′цького (Неплю′євого). За джерелами: Харчевое, 193). Гідронім утворено від прикметника апелятива „харчовий” у значенні пов´язаний з виробництвом і зберіганням продуктів харчування”. Цілком можливо, що в козацькі часи біля озера заготовлялися рибні та інші продукти для потреб Коша.

Харчове′ (2), -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Харчевое (ЯВ, 193). Мотивація назви, мабуть аналогічна випадкові Харчове′ (1).

Ха′та, -и, ж. – озеро в Базавлузі між Дніпром і р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською), навпроти с. Вели′кої Зна′м’янки. За джерелами: Хата (ЯВ, 192; СНР, 64). На його березі колись стояла лісникова хата, тому воно так і назване (переказують місцеві жителі).

Хваті′вщина, -и, ж. – луговий рівчак біля смт Малокатери′нівки. За місцевим переказом, біля нього був город та сінокіс якогось Хва′та (чи Хваті′вського) – звідси й назва.

Хведори′шине див. Федори′шине

Хве′дорове див. Фе′дорове

239

Хведо′рчині, -их, мн. – гряди на правому березі р. Кі′нської між протоками Клоку′нкою і Лопу′шкою, в Скеля′нських плавнях. Назва від жіночого власного імені Хведо′рка (Федо′рка).

Хведосі′їв, -євого, ч. – рибальський стан біля оз. Шмалька′ на Попо′вських луках, недалеко від г. Ли′сої (4). Тут стояв рибалка Хведо′сій (Федо′сій) – звідси й назва.

Хве′нна, -и, ж. – протока в Базавлузі на правому березі Дніпра поряд із пр. Шеви′хою. З’єднувала плавневі озера з л. Вели′кими Во′дами. Відома також як Хве′нька. За джерелами: Хве′нна (ЛВ, 567; СГУ, 588), Хвенька (ЯВ, 182). Назва пов’язана з жіночим власним ім’ям Феодосія (розмовні форми: Хведоська. Хвеська. Хве′нька. Хвеня. Хвенна).

Хве′нька див. Хве′нна

Хвесько′ва Я′ма див. Фесько′ва Я′ма

Хвості′в, -о′вого, ч. – острів на Дніпрі навпроти гирла б. Пуши′нної. В джерелах: Хвостовъ (ЯВ, 96). Являв собою власне частину о. Пуши′нного, притому частину хвостову – звідси й назва.

Хлопча′чий, -ого, ч. – пляж на ділянці р. Кі′нської Кри′вій проти с. Ба′лок. Назва від того, що тут купалися лише хлопці й чоловіки (Дівча′чий був дещо нижче за течією). Відомий також як Хлоп´я′чий.

Хлоп’я ′чий див. Хлопча′чий

Хма′рине (1), -ого, ср. – озеро між р. Кі′нською і Дніпром в Іва′нівських плавнях, назва утворена від прізвища Хмара. У Д.Яворницького Хмарное (ЯЗ, ч. 1, 269).

Хма′рине (2), -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Хмарино (ЯВ, 193). Походження назви аналогічне випадкові Хма′рине (І).

Хмельни′цька¹, -ої, ж. – плавня між Дніпром і р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською) вище ур. Кара′йдубини, Назва пов’язана з прізвищем великого гетьмана України Б.Хмепьницького. Про цю місцевість Я.Новицький 17 серпня 1901-го року записав від 93-літнього Федора Жмудя в с. Покро′вському такий переказ: „Як гетьманував над козаками Хмельницький, то вище урочища Карайдубини, з цього (правого) боку, була і його плавня. Ця плавня, проти Капулівки, й досі зветься Хмельницькою. Біля Карайдубини був перевіз, були й броди козацькі, де з турецького берега переганяли коней цілими табунами. В Хмельницькій плавні, кажуть, паслась така сила коней, що ніхто їм і щоту не знав. Сюди їх гнали пасти з Туреччини, з Польщі й зо всього Запорожжя. Як під добру ласку, то козаки не брали за це грошей з татар і ногайців, бо й самі пасли коней на їх суміжній землі” (НП, 72).

Хмельни′цька², -ої, ж. – протока в Базавлу′зі, що з’єднувала плавневі озера з р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською) біля о. Хмельницького. Названа за плавнею, по якій протікала.

240

Хмельни′цький, -ого, ч. – острів, що омивався уступом Грузьки′м, р. Кі′нською (Зна′м’янською Кі′нською) та пр. Хмельни′цькою. Знаходився в Хмельни′цькій плавні, від якої отримав і назву. За нього запорожці дуже часто змагалися з татарами, маючи тут чудові пасовиська для своїх коней (КВЛ, 78) Довжина більше кілометра, ширина біля кілометра.

Хмільне′¹, -о′го, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′му проти залізничної зупинки Платфо′рма 1117-го кіломе′тра. Заростало болотяним хмелем — звідси й назва.

Хмільне′², -о′го, ср. – урочище на лівому березі Дніпра західніше пр. Жбу′рівки, проти с. Біле′нького. Назва пов’язана з рослиною хмелем болотяним.

Холо′дне, -ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі′нської неподалік від л. Ли′сої (4). З його дна били джерела, тому вода була завжди холодною (звідси й назва).

Холо′дний¹, -ого, ч. – лиман на правому березі р. Кі′нської в Скеля′нських плавнях, східніше л. Дурно′го. Мотивація назви аналогічна випадкові Холо′дне. За джерелами: Холодний (КВЛ, 70), Холодний (ЯВ, 192).

Холо′дний², -ого, ч. – острів на Дніпрі нижче виходу пр. Павлюка′. За даними Д.Яворницького, утворився десь у 30-40-х роках 19-го ст. Довжина більше версти, ширина півверсти (ЯВ, 107). Був покритий лісом, де можна було в холодку знайти захист від літньої спеки (звідси й назва).

Холоднува′та, -ої, ж. – протока в Бвзавлузі на правому березі Дніпра, між протоками Скарбно′ю та Пло′скою. За джерелами: Холодноватая (ЯВ, Холоднува′та (СГУ, 592). Назва за температурною ознакою води.

Холуюва′та, -ої, ж. – протока, що з’єднувала Дніпро з плавневими озерами навпроти ур. Нали′вача. Виходила з Дніпра нижче пр. Жбу′рівки. За джерелами: Халуеводская (АРД), ричка Халуевата (НП, 50). Спекотного літа могла пересихати й перетворюватися на озеро. Деякі місцеві жителі її вважали тільки за озеро Холуюва′те (напр., жителі смт Кушугу′м). Біля неї мав колись зимівник запорожець Сопільник (див. НП, 50). Назва походить від говіркового слова „холу′й” у значенні „корч на дні річки, озера” (СЧ, т.4, 197).Переказують, що на дні протоки було справді багато корчів.

Холуюва′те¹ див. Холуюва′та

Холуюва′те², -ого, ср. – урочище на березі пр. Холуюва′тої (від неї й назване). Тут колись сиділи зимівниками запорожці Біля′й та Сопільник (див. НП,24,50)

Хомина′, -о′ї , ж. – балка, що виходила до Великого Лугу з південного степу в районі с. Ске′льок, між балками Мало′ю та Дашівсько′ю. Довжина більше 200 м. Тепер майже повністю розмита. Назва від імені місцевого мешканця Хоми.

241

Хомине′, -о′го, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, нижче оз. Підсте′пного. За джерелами: Хомине (КВЛ, 98). Назва відантропонімічного походження.

Хотня′, -і′, ж. – уступ на лівому березі Дніпра проти с. Во′дяного. Походження назви точно не встановлене. Можна припустити, що в основі гідроніма лежить прізвище Хотня′.

Хранцу′зька див. Францу′зька

Хранцу′зьке див. Францу′зька

Хре′стики, - ів, мн. – гряди поміж озерами й бакаями на правому березі пр. Кушугу′му, нижче її ділянки Паперу′шки. Назва за формою.

Хресто′ве¹, -ого, ср. – озеро в товщі Великого Лугу нижче пр. Змі′йки. Назва від однойменного урочища, в якому воно знаходилось.

Хресто′ве², -ого, ср. – урочище в товщі Великого Лугу між протоками Змі′йкою і Межово′ю Лопу′шкою. Тут, як перказують, стояв великий дерев’яний хрест – від того й назва.

Хреща′те (1), -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра у Вищетара′сівських плавнях, нижче виходу пр. Нажо′ри. Назване за формою (хрестоподібне).

Хреща′те (2), -ого, ср. – озеро на лівому березі р. Кі′нської проти с. Зла′тополя, вище л. Чи′стого. Мотивація назви аналогічна випадкові Хреща′те (1).

Хреща′те (3), -ого, ср. – озеро на південний схід від о. Тома′ківки в Черниші′вських плавнях, поряд із оз. Кали′нівським. За джерелами: Хрещатое (ЯВ, 192). Мотивація назви аналогічна випадкові Хреща′те (1).

Хреща′те (4), -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Хрещатое (ЯВ, 193). Мотивація назви аналогічна випадку Хреща′те (1),

Хреща′ті, -их, мн. – група озер (3) на правому березі р. Кі′нської в Скеля′нських плавнях, нижче ур. Вели′ких Кучугу′р. Мотивація назви аналогічна випадкові Хреща′те (1).

Хрещува′те див. Хрящува′те

Хрящува′те, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на лівому березі Дніпра, проти с. Вели′кої Зна′м’янки. За джерелами: Хрещеватое (ЯВ, 192), Хрещева′те (СНР, 33), Хрящувате (КВЛ, 78). Назва, найімовірніше, походить від слова „хрящ” у значенні „крупний пісок” (див. СУМ, т.11, 162). Варіант Хрещувате міг виникнути внаслідок переосмислення (за аналогією до Хреща′те).

Ху′тір, Ху′тора, ч. – один із кутків с. Примо′рського, що довгий час існував окремішно у вигляді хутора (звідси й назва).

Хуторя′нська див. Кузьмина′

242

Хуторя′нські, -их, мн. – кручі на лівому (південному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Починалися від Лиси′чого яру й кінчалися біля ур. Пошто′вого. Понад ними була земля, що належала мешканцям хутора (звідси й назва) Ро′за Люксембу′рг. Висота від 15 до 3 м. Тепер дуже розмиті й значно подалися на південь.

Ц

Ца′врина, -ої, ж. – протока в Базавлузі на правому березі Дніпра. З´єднувала протоки Вели′ку Скаже′ну і Бака′й² (1). Відома ще і як Ца′врине. За джерелами: Цаврина (КВЛ, 82; МС, 86; СГУ, 596). Гідронім відантропонімічного походження (від Ца′вро, що є, мабуть, зіпсованим Са′вро, тобто Сава, Савелій).

Ца′врине див. Ца′врина

Цалігра′д див. Царгра′д (2)

Ца′пові¹, -их, мн. – озера (2) недалеко від пр. Клоку′нки в Маяча′нських плавнях, на північ від р. Кі′нської. Були рибальським займищем якогось Цапа (прізвисько) – звідси й назва.

Ца′пові², - их, мн. – гряда біля Ца′пових (звідси й назва) озер у Маяча′нських плавнях.

Царгра′д (1), -у, ч. – озеро між протоками Кушугу′мом і Вербо′вою навпроти с. Примо′рського. Місцеві жителі вимовляють Царьгра′д або Царегра′д (Царигра′д). За джерелами: Царьградь, Царыградъ, (ЯВ, 191), Царьград (КВЛ, 70), Цариград (СНР, 70). Назва, без сумніву, дана запорожцями і якимось чином пов’язана з історизмом Ца′ргород, або Царгра′д (сучасне турецьке місто Стамбул).

Царгра′д (2), -озеро на лівому березі р. Кі′нської нижче с. Іва′нівки. Місцеве населення вимовляє Царьгра′д, Царегра′д (Царигра′д),або Цалігра′д розподібнення звуків р).За джерелами: Царьград(ЯВ,192),Царьград (КВЛ, 74) Походження назви аналогічне випадкові Царгра′д (1). Побутує легенда, що під час одного з походів запорожців на Туреччину, коли січова флотилія дісталася цього озера, якийсь козак, напередодні добре погулявши в шинку, спросоння закричав: „Цареград! Цареград! Давай на Цареград!” То було порушенням лицарських правил і наказу кошового (треба було тихо й непомітно минути ворожі бекети на лівому березі Великого Лугу), тому п’яного невдаху викинули за борт. Саме через цю пригоду буцімто й назване озеро Царегра′дом. (див. СМ, 181-182).

Царегра′д (1) див. Царгра′д (1)

Царегра′д (2) див. Царгра′д (2)

Царигра′д (1) див. Царгра′д (1)

243

Царигра′д (2) див. Царгра′д (2)

Царицинку′т див. Примо′рське

Цари′цин Кут див. Примо′рське

Цари′цинкутські, -их, мн. – луки між р. Кі′нською та пр. Кушугу′мом, навпроти с. Примо′рського, а колись – Царицинку′ту (звідси й назва). Відомі також як Царку′тські й Царкутя′нські

Цари′цинський Кут див. Примо′рське

Царі′, -і′в, мн. – ділянка р. Кі′нської нижче ур. Мало′го Зато′ну навпроти с. Зла′тополя. Назва від родового прізвиська місцевих жителів, які мали тут рибальський стан.

Царі′вка, -й, ж. – один із кутків с. Біле′нького. Названий за прізвиськом (Цар) першого поселенця.

Царку′т¹, див. Примо′рське

Царку′т², -а′, ч. – один із кутків, центральна (найдавніша) частина с. Примо′рського. Називається так, як у давнину називалося все село.

Царку′тські див. Царицинку′тські

Царкутя′нські див. Царицинку′тські

Ца′рська, -ої, ж. – пристань у правобережній затоці пр. Підпі′льної Ковші′ біля Ново′ї Сі′чі (Покро′вської Сі′чі). Тут швартувалися козацькі, а також іноземні судна (переважно турецькі з Ца′ргорода, „царські” – звідси й назва). За джерелами: „ пристань, звана Царською” (ЯІ, т.1, 113).

Царьгра′д (1) див. Царгра′д (1)

Царьград (2) див. Царград (2)

Ци′мбал, -а, ч. – лівий рукав рук. Річи′ща¹ (3). Відкидався навпроти с. Ма′р’ївки і, зробивши велику дугу (вигнуту на південь), впадав нижче о. Тома′ківки знову в Річи′ще¹ (3). За джерелами: Цымбаль (МС, 85), Ци′мбал (КВЛ,75;СГУ,599).

Ци′мбалів, -ового, ч. – зимівник запорожця Цимбала (звідси й назва) біля оз. Ци′мбалового в Бала′бинських плавнях. Існував в кінці 18-го – на початку 19-го ст. (див. НП, 61).

Ци′мбалове, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Бала′бинських плавнях. Біля нього були зимівник та угіддя запорожця Цимбала – звідси й назва. За джерелами: Цымбалеве (НП, 61), Цимбалове (КВЛ, 62).

Ціка′вин, -ого, ч. – один із групи Тома′ківських островів на Дніпрі нижче ур. Рябка′. За даними Д.Яворницького, мав 1 версту 354 сажні довжини й 250 сажнів ширини; від материка (з півдня) відокремлювався рук. Старико′м і, як свідчить легенда, називався за прізвищем запорожця Цікавого (ЯВ, 97).

244

Чага′рине, -ого, ср. – озеро на праовму березі р. Кі′нської в Скеля′нських плавнях, недалеко від л. Кушугу′мського. Назва походить від прізвища Чага′ря.

Чагарни′ха¹, -и, ж. – протока в Скеля′нських плавнях, що з’єднувала о. Чага′рине (від нього й назву одержала) з р.Кі′нською.

Чагарних′а²,-и, ж. — озеро на лівому березі Дніпра проти с.Червонодніпро′вки. Заростало чагарником – від того й назва.

Чагарни′ха³, -и, ж. – хутір біля однойменного озера (від нього й назва). Існував до затоплення плавнів. Жителі переселилися в с. Червонодніпро′вку.

Ча′йка, -и, ж. – протока в Базавлузі на лівобережжі Дніпра, проти с. Вели′кої Зна′м’янки. З’єднувала рук. Розко′панку з пр. Лебеди′шкою¹ (1). За джерелами : Чайка (ЯВ, 186; МС, 86; КВЛ, 77; СНР, 99; СГУ, 600). Назва пов´язана найімовірніше, з запорозьким бойовим судном чайкою. Не виключається й відантропонімічне походження гідроніма, якщо взяти до уваги, той факт, що прізвище Чайка мав один із отаманів Платнірівського куреня (див.ЯІ_!т.1,94).

Чака′л, -а, ч. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Чакаль (ЯВ, 193). Назва пов’язана з тюркізмом „чака′л” („чокало′к”. „чока′лка”), що значить „шакал”, „особливо злий вовк” |(див.СР, т.З, ч.2,1833; СЧ, т,4,219; СГ, т.4,468).

Чалі′вка, -и, ж. – один із кутків с. Ба′лок, де жили переважно мешканці з прізвищем Ча′лий (звідси й назва).

Ча′плинка, -и, ж. – протока в нижній частині Базавлугу між Дніпром і л. Вели′кими Во′дами. За джерелами: Чаплинка (ЛВ, 567; ЯВ, 182; МС, 88; СГУ,601). Назва, ймовірно, пов’язана з водолюбним птахом чаплею.

Чачикле′я див. Чичеклі′

Чачиклі′я див. Чичеклі′я

Чекра′ (1) див. Карачокра′к

Чекра′ (2) див. Янчокра′к¹

Черва′ див. Черво′нська

Черві′вський, -ого, ч. – перевіз (човновий) через пр. Черву′(Черво′нську) (звідси й назва) навпроти с. Новопа′влівки. Серед місцевого населення відомий також як Чірві′вський.

Черво′на¹, -ої, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) з північного степу вище ур. Зало′мів. Довжина близько 7 км. На початку 20-го ст., за словами А.Кащенка, була „красива і вкрита дубами та грушами” (КВЛ, 36). На сьогодні від тієї краси й тих дерев майже нічого не залишилося. Відома також як Червоня′нська. У джерелах:

245

Червонная (ЯВ, 96, 133, 207). Названа за кольором глини на схилах (червоний). В часи Запорожжя по ній існували козацькі зимівники (див. КЗ), тепер у гирлі розташоване с. Червонодніпро′вка. Дном текла колись однойменна річка.

Черво′на² (1), -ої, ж. – річка, що текла колись по дну однойменної балки (від неї дістала й назву) з півночі й упадала в болота на правому березі Дніпра вище ур. Зало′мів. Довжина не більше 7 км. Висохла в кінці 19-го ст. На карті І.Ісленьєва 1779р. значиться як р. Червонная (КМ, № 31). За іншими джерелами: Червленая, Червоная (МС, 86), Червонная (ЯВ, 32). Відома також як Чо′рна (ця назва дана, очевидно, на противагу сусідній р. Бі′лій).

Червона² (2) див. Ка′м’янка¹ (2)

Черво′на² (3) див.Чево′нська

Черво′на³ див. Ли′са (2)

Черво′на Григо′рівка див. Червоногриго′рівка

Черво′на Дніпро′вка див. Червонодніпро′вка

Черво′на Ка′м ‘янка див. Ка′м‘янка¹ (2)

Черво′не¹, -ого, ср. – озеро на правому березі Дніпра проти с. Новопа′влівки. За джерелами: Червонное (ЯВ, 192). Назва входить до місцевого топонімічного комплексу, пов’язаного з прикметником „червоний” (річка, протока, лиман, гора і т.п.).

Черво′не² див. Червонодніпро′вка

Черво′ний див. Новопа′влівський¹

Черво′ні, -их, мн. – пагорби (гори) на правому (північному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) по обох боках б. Черво′ної¹. Названі за виходами червоної глини на схилах. У „Книзі Великому Креслюнку” 16-го ст. зазначено, що Червонные гори знаходяться на 15 верст нижче Біляко′вої забори (див. ШН, 11). Згадуються як місце змагань запорожців з ворогами в творі польсько-українського поета 16-17 ст. Мартина Пашковського „Дії турецькі і змагання козацькі з татарами” (див. СК, 43).

Черво′нова, -ої, ж. – запорозький зимівник, що існував наприкінці 18-го ст. у гирлі б. Черво′ної (БЗ, 26). Назва від балки.

Червоногриго′рівка, -й, ж. – селище міського типу Нікопольського р -ну Дніпропетровської обл. на північному (правому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища), між сс. Ма′р’ївкою та Мусі′ївкою. Виникло в кінці 70-х років 18-го ст. на місці зимівника запорожця Черниша й довгий час називалося Черниші′вкою. В кінці 19-го ст. за розпорядженням губернського начальства перейменоване на Красногриго′рьевку, а в 20-х роках 20-го ст. більшовицькою владою – на Черво′ногригорівку. Мотивація другої частини топоніма-композита точно не з’ясована, перша ж частина пов’язана з тим, що в цьому районі до Великого Лугу входила р. Черво′на² (2). Місцеве населення вживає тепер здебільшого назву Красногриго′рівка. За джерелами

246

Чернишівка, Красногригорівка (КВЛ, 42), Червоногригоровка (КДО), Червона Григорівка (СНР, 62). У 80-х роках 19-го ст. в Черниші′вці від 116-річного І.Рорзсолоди Д.Яворницький записав цікаві перекази про життя та звичаї запорожців (див. СМ. 51,53-54,56,82-83).

Червоногриго′рівський, -ого, ч. – лиман під правим (північним) берегом Великого Лугу біля с. Червоногриго′рівки (звідси й назва). Серед місцевого населення більше відомий як Красногриго′рівський, а в історичній

літературі – як Черниші′вський та Черниші′вка (див. КВЛ, 41; КГН. 154; ЯІ, 74). Із заходу омивав о. Тома′ківку. Один із найбільших лиманів у Томаківських плавнях.

Червоногриго′рівські, -их, мн. – плавні на правому березі Дніпра проти с. Червоногриго′рівки (звідси й назва). Входили до Тома′ківських плавнів. Відомі також як Черниші′вські та Красногриго′рівські.

Червонодніпро′вка, -и, ж. – село Запорізького р – ну Запорізької обл. на правому (північному) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) між сс. Біле′ньким і Вищетара′сівкою. Виникло в 20-х роках 20-го ст. біля гирла б. Черво′ної¹, яка виходила до Дніпра (звідси й назва). Перші поселенці – жителі навколишніх сіл. Сучасне офіційне найменування утвердилося на початку 60-х і 20-го ст., до цього ж село називалося по-різному, а саме: Дніпро′вка, Дніпро′вськ, Дніпро′вське, Краснодніпро′вка, Краснодніпро′вський, Червонодніпро′вський, Черво′на Дніпро′вка, Черво′не. Належить до Біленьківської сільради.

Червонодніпро′вський¹, -ого, ч. – лиман на правому березі Дніпра проти с. Червонодніпро′вки (звідси й назва). Відомий також як Червоня′нський.

Червонодніпро′вський² див. Червонодніпро′вка

Червонока′м’янська див. Ка′м ‘янка²

Черво′нська, -ої, ж. – протока в Новопа′влівських плавнях. Відкинувшись від рук. Річи′ща¹ (3) направо, робила велику дугу (вигнуту на північ) і впадала в Дніпро біля м. Ні′кополя. За даними Д.Яворницького, мала 20 сажнів ширини і 4 вершки глибини (ЯВ, 133). Відома також як Черво′на, і Черва′ і Чірва′. Назва входить до місцевого топонімічного комплексу, пов´язаного з прикметником „червоний”.

Черво′нці див. Шлях Ілліча′

Червоня′нська, -ої, ж. – протока, що з’єднувала л. Червоня′нський звідси й назва) з Дніпром.

Червоня′нська² див.Черво′на¹

Червоня′нський див. Червонодніпро′вський¹

Черепахува′те, - ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Черепаховатое (ЯВ, 193). В ньому водилося багато черепах – від того й назва.

247

Черепа′шаче, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти с.Біле′нького, вище оз. Во′вчого Го′рла². Мотавація назви аналогічна випадкові Черепахува′те.

Черне′че, -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра біля пр. Стару′хи, в Бала′бинських плавнях. Очевидно, як рибальське займище належало служителям (ченцям) Петровської (Балабинської) церкви (звідси й назва), у Д.Яворницького (мабуть, помилково): Чернето (ЯВ, 191).

Черне′чий, -ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Хортиці, на одному з планів кінця 18-го ст. поданий як такий, що має півверсти довжини й 140 сажнів ширини (див. ЯВ, 94-95). Цілком можливо, що топонім перегукається з назвою озера Черне′чого, яке було неподалік у Бала′бинських плавнях.

Чернише′ва, -ої, ж. – забора на Дніпрі нижче Под′івської забори, навпроти с. Черниші′вки (Червоногриго′рівки). За джерелами: Чернишева (ЯВ, 52). Назва пов’язана з прізвищем запорожця Черниша – засновника згаданого села.

Черниші′в див. Черниші′вський¹

Черниші′вка¹ див. Червоногриго′рівка

Черниші′вка² див. Червоногриго′рівський

Чернишівка³, -и, ж. – балка, що виходила до Великого Лугу (виходить до Каховського водоймища) з північного степу в районі однойменного села (тепер с. Червоногриго′рівки). Довжина близько п’яти кілометрів, скелювата. Улюблене місце запорожців, на її схилах були козацькі зимівники і кладовища (КВЛ, 42).

Черниші′вський, -ого, ч. – острів на Дніпрі проти с. Черниші′вки (Червоногриго′рівки). Відомий також як Черниші′в. Назва пов’язана з прізвищем запорожця Черниша. Д.Яворницький засвідчує, що острів іменувався ще й Прорізни′м (ЯВ, 104). Ця назва походить від дієслова „проріза′ти” (Дніпро прорізав збоку нове русло й таким чином утворився даний топооб’єкт).

Черниші′вський² дав. Червоногриго′рівський

Черниші′вські див. Червоногриго′рівські

Чигрині′вська див. Чигрино′ва

Чигрино′ва, -ої, ж. – річечка (струмок), що витікала з-під гори в городі жителя с. Ба′лок Чигрина¹ (звідси й назва) і впадала в л. Балчанський. Відома також як Чигрині′вська.

Чи′мбарка, -и, ж. – ділянка р. Кі′нської навпроти с. Ба′лок, між ділянками Піща′ним та ур. Баба′ми. Переказують, що тут утопилася дружина якогось чимбаря (чинбаря), – від того й назва.

Чистий, -ого, ч. – лиман на лівому березі р. Кі′нської проти с. Зла′тополя, нижче оз. Хреща′того (2). Нічим не заростав, був чистим – звідси й назва.

248

Чичакле′я див. Чичеклі′я

Чичаклі′я див. Чичеклі′я

Чичеклі′я, -і′ї, ж. – протока в Новопа′влівських плавнях між пр.Квашне′ю й рук. Орло′вою. Відома також як Чачикле′я,Чачиклі′я, Чичаклі′я,та Чичиклі′я. За джерелами: Чичаклея (ЯВ, 178), Чачикле′я (МС, 85), Чачиклія (СГУ, 601), Чичиклія (КГН, 154). Назва походить від турецького „чічеклі” що значить „прикрашений квітами, квітучий” (див. СР, т.З, ч.2, 2145). Більше всього, що на водоймі завжди цвіло латаття.

Чичиклі′я див. Чичеклі′я,

Чірв′а. див. Черво′нська

Чірві′вський див. Черві′вський

Чобота′р, -я′, ч. – протока в Базавлузі на правому березі Дніпра, між пр. Шабе′льною і Микі′льською. За джерелами: Чеботарь (МС, 88), Чобота′р (СГУ, 609). Назва відантропонімічного походження.

Чокра′к див. Таврі′йськ

Чопи′, - і′в, мн. – протока в Базавлу′зі. З’єднувала озера, що були на правобережжі Дніпра, з пр. Бочка′ми. За місцевим переказом, назва пов’язана словом „чіп” (риба родини окуневих; див. СУМ, т.11,340).

Чо′рна¹ (1) див. Черво′на² (1)

Чо′рна¹ (2), -ої, ж. – річка, ліва притока р. Кі′нської (Зна′м’янської Кі′нської). Витікала з-під гори між р. Білозе′ркою¹ (на противагу їй, очевидно, і названа) та Мамайсу′ркою⁴, в районі с. Вели′кої Знам’янки, Текла Зна′м’янськими луками в західному напрямку; довжина близько 2 км. Тепер русло затоплене. За джерелами: Чорна (ЛВ, 564; СНР, 17; СГУ, 610), Черная МС,87) .

Чо′рна, -ої, ж. – гряда біля оз. Чо′рного(2.) (звідси й назва).

Чо′рна Крини′ця, -ої – і, ж. – урочище в Базавлу′зі біля с. Ба′биного. За переказом, тут була криниця, в якій вода через затінок мала темний чорний) відтінок (звідси буцімто й назва).

Чо′рна Я′ма, -ої – и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра в Кушугу′мських плавнях, нижче х. Мусієвої Да′чі. Відоме ще і як Чо′рне. Я′ма -тому, що було дуже глибоке, а Чо′рна — за прізвищем запорожця Чорного, який сидів тут зимівником (див. НП, 63).

Чо′рне (1) дав. Чо′рна Я′ма

Чо′рне (2), -ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу′му недалеко від Малокатери′нівки. Назва за відтінком води.

Чо′рне (3), -ого, ср. – озеро в Попо′вських плавнях поблизу ур. Мали′х Кучугу′р. Мотивація назви аналогічна випадкові Чо′рне (2).

249

Чо′рний¹, -ого, ч. – зимівник запорожця Чорного в Кушугу’мських плавнях біля оз. Чорної Я′ми. Існував у кінці 18-го – на початку 19-го ст. (див. НП, 63).

Чо′рний², -ого, ч. – брід на р. Кі′нській проти с. Ба′лок., нижче броду Дідка′. Мотивація назви аналогічна випадкові Чо′рне (2).

Чорнокрини′чні, -их, мн. – луки в Базавлузі побіля ур. Чорної -Крини′ці (звідси й назва), недалеко від с. Ба′биного.

Чортомли′к¹, -а′, ч. – річка, права притока Дніпра, що входила у Великий Луг, а тепер впадає в Каховське водоймище з північного степу біля с. Капулі′вки. Довжина близько 30-и км. У багатьох місцях дуже обміліла, звузилась і навіть пересохла. За даними Д.Яворницького, ще в кінці 19-го ст. у нижній течії мала 20-25 сажнів ширини та від 12-и до 1-го аршина глибини (ЯВ,134). До затоплення плавнів упадала в л. Чортомли′цький. За джерелами: Чертомлыкь (КМ, № 31; КЗ; ЯВ, 134), Чортомлик (ЛВ, 565; БОУ, 44, 161; АК, 94; КВД 81; ЯТС, 163; СГУ, 614). В основі гідроніма тюркізм „чортан” („чуртан”), що значить „щука”; отже, Чортанлик, або з пізнішими звуковими змінами Чортомли′к, перекладається як „щуча” (річка, в якій водяться щуки) (див. ГУ,173).Згідно ж із місцевим народним етимологізуванням, що склалося в легенду, назва походить від слів „чорт” і „мликнути”: нібито на цій річці кошовий І.Сірко вбив чорта, який „мликнув догори ногами” (див. СМ,176).Біля гирла Чортомлика (на л. Чортомлицькому) був колись о. Базавлу′цький (Чортомли′к), де стояла Базавлу′цька Січ, а праворуч, на материку, - Чортомли′цька Січ. По берегах річки тулилося багато козацьких зимівників (див. КЗ).

Чортомли′к² див. Базавлу′цький²

Чортомли′цька Дніпро′ва див. Чортомли′цьке Дніпри′ще

Чортомли′цька Січ, -ої – і, ж. – одне з військових оборонних укріплень, козацький стан, політичний, адміністративний та господарсько-економічний центр Запорожжя. Заснована 1652-го року кошовим отаманом Федором Лютаєм (Лутаєм) на Чортомли′цькому розі, праворуч від гирла р. Чортомлика′ (звідси й назва). Зберігся архівний документ, датований 1672-им роком, у якому знаходимо опис укріплення, зроблений самими козаками. Тут сказано: „Місто Січа, земляний вал, стоїть при гирлах Чортомлика й Прогною над рікою Скарбною; той вал шість сажнів заввишки; з поля, від Сумського боку та від Базавлука, у валу є палі й бійниці, а з другого боку, від гирла Чортомлика і від ріки Скарбної до валу, пороблені коші дерев’яні, в які земля насипана. А в цьому місті башта з поля, мірою навкіл 20 сажнів, а в ній вікна для гарматної стрільби. А щоб ходити по воду, зроблено на Чортомлик і на Скарбну вісім пролазів, і над тими пролазами бійниці, а шириною ті пролази такі, що тільки одна людина пройде з водою. А мірою те місто Січа з поля від річки Прогною до річки Чортомлика сто сажнів. Навколо того міста викопаний рів 5 сажнів завглибшки; з правого боку міста річка Прогній, а з

250

лівого річка Чортомлик, і впали ті річки в річку Скарбну, яка тече позад міста біля самого рову. А мірою все місто Січа навкруги біля 900 сажнів. А будував це місто Січу кошовий отаман Лутай з козаками 20 літ тому. В Січі є гарматний одна гармата мідна ломова й до неї 100 куль, що важать по вісім гривенок ядро на московську міру; 11 гармат менших і до них по 100 куль, що важать по 4, по 3 й по 2 гривенки і по півгривенці ядро. А ковалів у Січі повсякчас пробуває біля сотні. Пороху гарматного й ручного- 350 пудів,свинцю- 300 пудів і труту – біля 30 пудів" (АЮЗР, т.11, № 5, 12). На початку 18-го ст. запорожці поглибили рів із боку степу, а весняні води затопили його та з´єднали з пр. Підпі′льною і р. Чортомлико′м, унаслідок чого Чортомли′цька Січ опинилася на острові. Упродовж віків острів поступово розмивався. : Місцеве населення називало його Сі′ччю. Як свідчить О.Апанович, у 1951 році, коли проводилися археологічні розкопки Чортомли′цької Січі, від острова ще зберігався південно-західний край. То була територія, де колись стояли січові підсобні будівлі, кузні, ливарні та інші дрібні майстерні (АЗС, 19). Під час затоплення Великого Лугу і цей залишок запорозького гнізда зник під водою.1672-го року у фортеці було збудовано величну церкву на честь Покрови Святої Богородиці, а згодом і дзвіницю, школу та лікарню. Чортомли′цька дуже славну історію. Кошовими в ній побували І.Брюховецький, І.Сірко та К.Гордієнко, її лицарі підтримали визвольні змагання гетьмана І.Мазепи, за що накликали на себе гнів московського царя Петра І. У травні 1709-го року, коли Кіш був малолюдним, запорозьку твердиню дощенту зруйнувало і спалило російське військо. Спалили навіть церкву, сплюндрували січове кладовище, розрили могилу І. Сірка й порозкидали його кістки по степу. Чинити таку наругу москалям допомогав зрадник і перевертень, колишній запорожець, полковник Гнат Ґалаґан, якого козаки прокляли, а цар обсипав усякими дарунками й нагородами. Після поразки уцілілі братчики взяли чудом урятовану ікону Божої Матері й подалися в турецькі володіння, де в гирлі р. Кам’янки заснували Кам’янську Січ. Про це писав Т.Шевченко у вірші „Іржавець”:

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матір Божу,

А більш нічого не взяли...

Руїни на Чортомли′цькому розі довго називалися Старо′ю Сі′ччю. У жовтні 1952-го року тут побував О.Довженко. Про свої враження він записав таке: „Я на острові. Передо мною Запорозька Січ проти Капулівки. Проти могили Сірка. Верби, тополі, грушки, берест. Так, як дома. Річка Підпільна у пісках, і бистрий Павлюк берег миє. Шелестить пожовкле листя, човен пливе до мене. Тут була колись гребля, якою їздили козаки. Сушаться великі неводи. Багато гадюк і ужів. На місці Січі хтось трохи копав, звичайно, що можна викопати? Тут, як і крізь, будувалися предки наші на піску. Дерев’яна була матеріальна культура і глиняна. Не мудрувати, а руйнувати ворожі мури, не кувати, а рвати кайдани

251

судила їм історія. Нічого нема. Ніякого сліду. Тільки могила Сіркова та кілька хрестів кам’яних. Але до чого ж прекрасно в Капулівці! Яка річка Підпільна, і Павлюк, і Скарбна, які ліричні привілля! Човнів багато. Жінки пливуть човнами. Сиджу на березі біля човнів на тині. Хлюпочеться вода. Чути голоси і сміх з того берега. Мимоволі тут пригадуються старі часи. Ні одному негіднику з так званого українського панства і ні одному з потомків старшини чи поміщику, нікому в голову дурну й убогу не прийшло поставити десь пам’ятник у старих місцях на спогад потомкам, матеріалізувати свою думку в камені чи бронзі. Куди було! Не було ні думок, ні спогадів високих, ні прагнень. Десь під копицями кашу варили та, випивши, співали п’яними голосами „старокозацьких пісень”, сентиментально хлипаючи, зітхаючи. „Славних прадідів великих правнуки погані”, бодай вас земля не прийняла! І бодай ви згинули безслідно! І таки зникли, і не осталося сліду од вашого нікчемного буття, од кволості й убогості, од жалюгідних ваших зітхань чи проклятого мовчання перевертнів, як не оставили ви знаків пам’яті великої героїчної доби народу” (ДТ, 129).

Чортомли′цьке Дніпри′ще, -ого – а, ср. – протока, що з’єднувала пр. Павлю′к із Дніпро′м проти гирла р. Чортомлика′ (звідси й перша частина назви). За Д.Яворницьким, починалася на півтори версти нижче Чортомли′ цької Сі′чі й мала 60 аршинів ширини й 1,5 аршини глибини (ЯВ, 180). Була ділянкою давнього русла Дніпра – звідси й друга частина назви. Відома також як Чортомли′цька Дніпро′ва (КО, 83). В кінці 16-го – першій половині 17-го ст. (а може, й пізніше) Чортомли′цьким Дніпри′щем називалися, очевидно, ще й протоки Павлю′’к та Підпі′льна, які разом із пізнішою вищепойменованою протокою становили суцільну водну артерію Базавлугу. На цю думку наштовхують мемуари Е. Лясоти (див. ЯІ, т.1, 67-68) і той факт, що кожен документ, який, виходив із Базавлу′цької Сі′чі, закінчувався словами „Давно на Базавлуку, при Чортомлицькому рукаві Дніпра”. Звичайно, канцелярсько-поштовим орієнтиром міг бути лише значний за розміром (протяжністю) гідрооб’єкт, а не та коротенька протока, що звалась Чортомли′цьким Дніпри′щем в час Д.Яворницького.

Чортомли′цький¹, -ого, ч. – лиман під правим (північним) берегом Великого Лугу (Базавлу′гу) біля с. Капулі′вки. В нього впадала р. Чортомли′к – звідси й назва, а також уливалися з північного сходу протоки Ла′пинка, Скарбна′ й Павлю′к. На середині знаходився о. Базавлу′цький, де свого часу (кінець 16-го – початок 17-го ст.) перебувала Базавлу′цька Січ.

Чортомли′цький² див. Базавлу′цький²

Чортомли′цький³, -ого, ч. – ріг (мис) на правому (північному) березі Великого Лугу (Базавлу′гу). Назву одержав від р. Чортомлика′. Омивався цією рікою (зі сходу), л.Чортомли′цьким і протоками Чортомли′цьким Дніпри′щем та Підпі′льною (з півдня і південного заходу). В 1652-1709 рр. на ньому стояла Чортомли′цька Січ. Упродовж століть поступово розмивався і

252

майже зовсім зник після затоплення плавнів. Та, дуже незначна, його частина, залишилася, тепер зветься Капулі′вським мисом (рогом).

Чума′цький див. Кри′мський (2)

Ш

Шабе′льна, -ої, ж. – протока в нижній правобережній частин Базавлу′гу. Приймала протоки Мо′кру Шабе′льну та Суху′ Шабе′льну і з’єднувала л. Великі′ Во′ди з Дніпром навпроти с. Ба′биного. За даними Д. Яворницького, мала 40 сажнів ширини й 1 аршин глибини (ЯВ, 182). У джерелах Шабельна (ЛВ, 567; СГУ, 617), Шабельная (МС, 88), Шебалина (АРД, очевидно, помилково). Назва пов’язана зі словом „шабля” (може, русло було вигнуте, як шабля).

Шава′рин, -ого, ч. – зимівник запорожця Шавари в Бала′бинських плавнях біля оз. Шава′риного. Існував у кінці 18-го — на початку 19-го ст. (див. НП, 61).

Шава′рине, -ого, ср. – озеро на правому березі пр. Кушугу′му в

Бала′бинських плавнях.Було рибальським займищем запорожця Шавари – звідси й назва (НП, 61).

Шаву′лиха, -и, ж. – протока, що з’єднувала Дніпро з пр. Розсо′хою¹ (1) в лівобережних плавнях с. Біле′нького. Відома також як Шау′лиха і Шау′ла. За джерелами: Шаву′лиха (СНР, 83), Шау′лиха (СГУ, 619). Назва походить від досить поширеного на Запорожжі прізвища Шавула (Шау′ла).

Шалаба′лині, -их, мн. – група старих верб у правобережних плавнях біля с. Вищетара′сівки. Назва пов’язана з прізвищем місцевого мешканця Шалаб′али.

Ша′мбаш, -у, ч. – торгове передмістя Ново′ї (Покро′вської) Сі′чі Тут стояли шинки, крамниці та хати (близько півсотні) ремісників і крамарів, а поруч знаходився базарний майдан. Називалося також Ша′нбашем, База′ром, Крамни′м База′ром і Госа′н-баше′ю. Останній варіант пов’язаний з іменем турецького купця Гасана. який мав тут крамниці. Форми Ша′нбаш та Ша′мбаш є розмовними перекрученнями цього варіанта. За джерелами: Гасан Баша, Шамбаш (КО, 66), Гассан-Баша (СІНС, 59), Крамний Базар (там же, 179), Шам-баш (ССК, 260), Шамбаш (КВЛ, 92).

Ша′нбаш див. Ша′мбаш

Шапова′лів Кушугу′м див. Кушумбе′т

Ша′пчине, -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської в Зла′топільських плавнях. Було займищем якогось Шапки (прізвище) – звідси й назва.

Шара′й (1) див. Нови′ й Шара′й

253

Шара′й ¹ (2) див. Стари′й Шара′й

Шарай,² -а′ю, ч. – озеро в Базавлузі на правобережжі Дніпра, поряд із пр. Стари′м Шара′єм (Шара′єм), від якої, мабуть, дістало й назву.

Шарша′ва, -ої, ж. – протока в Базавлу′зі між пр. Ла′пинкою та р. Базавлуко′м. Відома також як Шарша′вівська. За джерелами: Шаршавая (ЯВ, 182; МС, 87), Шаршава (КВЛ, 94), Шарша′вівська (СГУ, 618). Назва походить, очевидно, від прізвища Шаршавий.

Шарша′вівська див. Шарша′ва

Шау′ла див. Шаву′лиха

Шау′лиха див. Шаву′лиха

Шау′лишине, -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правобережжі Дніпра, нижче с. Покро′вського. За джерелами: Шаулихино (ЯВ, 193). В основі назви антропонім Шаулиха.

Ша′хіве див. Ша′хова

Ша′хівка див. Ша′хова

Ша′хівське, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра біля пр. Ша′хової ( від неї й назване). За джерелами: Шаховское (ЯВ, 193).

Ша′хова, -ої, ж. – протока в Базавлузі на правому березі Дніпра. З’єднувала пр. Скарбну′ з л. Вели′кими Во′дами. Текла між протоками Білоборо′дчихою і Ве′рхньою Дми′трівкою. Мала 50 сажнів ширини й 1 аршин глибини (ЯВ, 181). Відома також як Ша′хіве, Ша′хівська та Шо′хівка. За джерелами: Шахова (ЛВ, 567), Шаховка, Шахова, Шохівка (ЯВ, 181), Шахіве, Шахівка (СГУ, 619). Назва відантропонімічного походження (пор. прізвище відомого ватажка запорожців Якова Шаха). Після зруйнування Ново′ї Сі′чі на берегах Ша′хової ще довго жили козаки похилого віку (див. НП, 85).

Шва′йчине див. Шва′ччине Ги′рло

Шва′ччине див. Шва′ччине Ги′рло

Шва′ччине Ги′рло, -ого – а, ср. — протока в Благові′щенських плавнях, що сполучала л. Грузьки′й (3) із р. Кі′нською. Влітку пересихала з обох боків (північного та південного) і утворювала озеро. Відома також як Шва′ччине і Швайчине. Перша частина назви відантропонімічного походження, а друга пов’язана з апелятивом „гирло”.

Швеці′в, Швеце′вого, ч. — запорозький зимівник, що існував наприкінці 18-го ст. десь вище сучасного с. Біле′нької (БЗ, 25). Називався за іменем власника – козака Швеця.

Шева′те, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. За джерелами: Шеватое (ЯВ, 193). Назва пов’язана, можливо, з прізвищем або прізвиськом Шеватий.

Ше′вське, -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра, між протоками Павлюко′м і Скарбно′ю, кілометрів зо два на схід від с. Капулі′вки. За джерелами: Шевское (ЯВ, 193). Назва пов’язана з прізвищем Швець.

254

Шевчи′ха (1), -и, ж. – протока, що з’єднувала р. Кі′нську (Ка′м’янськуку Кі′нську) з Дніпром. Протікала західніше Поло′вицьких озер. Спекотного літа могла пересихати й перетворюватися на затоку або Дніпра, або р. Кі′нської. На одному з планів початку 19-го ст. (див. ГКГ, 35) показана як затока р. Кі′нської („заливъ Шевчиха”). Мотивація назви аналогічна випадкові Ше′вське.

Шевчих′а (2), -и, ж. – протока в Базавлу′зі поруч із пр. Хве′нною,нижче

пр. Ско′речки. З’єднувала пр. Те′мну з л. Вели′кими Во′дами. Відома також як Ішевчи′ха. За джерелами: Шевчиха (ЛВ, 567.; МС, 88; СГУ, 620),

Шевчиха, Ишевчиха (ЯВ, 182). Мотивація назви аналогічна випадкові

Шевчи′ха(1).Варіант Ішевчиха не зовсім зрозумілий.

Ши′бенишина Плетени′ха див. Ши′бенишна Плетени′ха

Ши′бенишна Плетени′ха, -ої – и, ж. – протока між озерами й бакаями

майже посередині Великого Лугу, проти с. Ба′лок, недалеко від пр.Ве′рхньої Плетени′хи. В джерелах: Ши′бениш(и)на Плетени′ха (СНР, 31).Перша частина назви пов’язана зі словом „шибениця” (за місцевим переказом, біля протоки колись повісився нібито якийсь солдат); щодо другої частини — див. Ве′рхня Плетени′ха.

Шигані′вське, -ого, с. – озеро в Базавлу′зі на правобережжі Дніпра,нижче с. Покро′вського. За джерелами: Шигановское (ЯВ, 193). В основі назви антропонім Шиган.

Ши′йка (1), -и, ж. – протока, що сполучала безіменне озерце з р. Кі′нською нижче її ділянки Криво′ї, проти с. Ба′лок. Названа за функціональною подібністю до відомої частини людського тіла.

Ши′йка (2), -и, ж. – протока, що сполучала л. Больбаті′вський із рук.

Со′миком напроти с. Єлизаве′тівки. Походження назви аналогічне випадкові Ши′йка(1).

Ши′йчин, -ого, ч. – зимівник запорожця Шийки. Існував у кінці 18 – на початку 19 ст. в Кушугу′мських плавнях, біля оз. Ши′йчиного (див. НП, 62).

Ши′йчина, -ої, ж, – громадська пасіка, що постійно стояла біля оз. Ши′йчиного (звідси й назва) в Кушугу′мських плавнях.

Ши′йчине, -ого, с. - озеро між Дніпром і пр. Кушугу′мом у Кушугу′мських плавнях. Було рибальським займищем запорожця Шийки. звідси й назва (НП, 62).Серед місцевих жителів відоме також як Шиюва′те (переінакшення за аналогією до Піскува′те, Куширува′те, Крутува′те і под.).

Ширля′й (1) див. Нови′й Шара′й

Ширля′й (2) див. Стари′й Шара′й

Широ′ка, -ої, ж. – протока в Базавлу′зі нижче с. Покро′вського. З’єднувала пр. Похи′лову з р. Базавлуко′м. Назва вказує на ширину гідрооб’єкта (справді, порівняно з усіма сусідніми протоками ця була найширшою).

255

Широ′ка² (1), -ої, ж.. – один із кутків с. Біле′нького, де дуже широка вулиця (звідси й назва).

Широ′ка² (2), -ої, ж. – один із кутків с. Ба′лок. Походження назви аналогічне випадкові Широ′ка² (1).

Широ′ка Лощи′на, -ої – и, ж. – озеро біля ур. Дикане′вої напроти с. Ске′льок. Перша частина назви пов’язана з розміром гідрооб’єкта, а друга мотивується тим, що в спекотне літо озеро висихало й перетворювалося у звичайну лощину.

Широ′ке¹ див. Широ′ке Святе

Широ′ке² (1), -ого, ср. – озеро між Дніпром і рук. Річи′щем¹ (3) напроти смт Червоногриго′рівки. Назва вказує на ширину гідрооб’єкта.

Широ′ке² (2), -ого, ср. – озеро біля с. Іва′нівки. Сполучалося з р. Кі′нською рук. Усту′пом. Походження назви аналогічне випадкові Широ′ке² (1).

Широ′ке² (3), -ого, ср. – озеро в Капулі′вських плавнях між пр. Підпі′льною і пр. Скарбно′ю, кілометрів зо два на захід від оз. Дом′ахи² (4). За джерелами: Широкое (ЯВ, 193). Походження назви аналогічне випадкові Широ′ке² (1).

Широ′ке³, -ого, ср. – ділянка р. Кі′нської при впадінні її в Каховське водоймище біля с. Примо′рського (у районі залізничного моста). Названа за шириною русла на противагу вищій ділянці Вузько′му (Вузе′нькому).

Широ′ке Святе′, -ого – ог′о, ср. – протока між р. Кі′нською і Дніпром у районі м. Ка′м’янки - Дніпро′вської. Перша частина назви за шириною русла на противагу сусідній пр. Вузько′му Свято′му, а щодо другої частини – див. те ж таки Вузьке′ Святе′.

Широча′нська, -ої, ж. – річечка (струмок), що витікає з-під кручі в Широча′нському яру і впадає в Каховське водоймище, а до затоплення плавнів упадала в пр. До′вгу. Назва від кутка с. Ба′лок Широ′кої, де вона бере початок.

Широча′нський¹, -ого, ч. – яр на південному березі Каховського водоймища (колись Великого Лугу) в районі кутка с. Ба′лок Широ′кої (від того кутка й названий). Довжина до 200, а глибина до 15 м. По дну тече річечка (струмок) Широча′нська. Тепер дуже розмитий і втратив колишні обриси.

Широча′нський², -ого, ч. – брід на р. Кі′нській проти кутка с. Ба′лок Широ′кої (звідси й назва).

Широшта′нський Усту′п, -ого – у, ч. – озеро в Малі′й Пла′вні недалеко від м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. Перша частина назви пов’язана з антропонімом Широшта′н (< Широкошта′н), що ж до другої частини – див. Уступ^1.

Ши′чне, -ого, ср. – озеро в Кушугу′мських плавнях між Дніпром і пр. Кушугумом. Походження назви не з’ясоване. Можливо, в її основі вигук „шич” (або „шиць”), що значить „скік”(озеро, в яке скакали жаби?) (див. СГ, т.4, 497).

256

Шиш, -а′, ч. – протока в Кушугу′мських плавнях. З’єднувала пр. Во′вкову з Дніпром; ділилася на дві частини: Крути′й Шиш (від Дніпра) і Пло′ский Шиш. За джерелами: Шишъ (МС, 83), Шиш (СГУ, 624; СНР, 45). Верхня ділянка (Крути′й Шиш) спекотного літа могла пересихати й утворюти озеро. Про походження назви див. Вели′кий Шиш.

Шиюва′те¹ див. Ши′йчине′

Шиюва′те², -ого, ср. – рибальський стан біля оз. Ши′йчиного (Шиюва′ того). Назва за цим озером.

Щиюва′тий, -ого, ч. – острів на Дніпрі в Базавлузі, біля о. Андру′шкового. За джерелами: Шиюватий (ЯЗО, 332). Посередині мав видовжене звуження, ніби шию (звідси й назва).

Ши′я, -ї, ж. – урочище біля р. Кі′нської недалеко від м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. Назва, очевидно, пов’язана з говірковим „шия” („шийка”), що значить „потік, який з’єднує дві водойми” (див. СНР, 30). Урочище саме й знаходилося над таким потоком.

Шкварці′вське, -ого, ср. – озеро між Дніпром і пр. Кушугу′мом у Бала′бинських плавнях. Було займищем запорожця Шкварця (НП, 61), звідси й назва.

Шку′рина, -ої, ж. – могила, піщаний курган на Вели′ких Кучугу′рах. |Назва входить до цілого топонімічного комплексу, який пов’язаний, очевидно, з антропонімом (прізвищем) Шкура. Цілком можливо також, що цей комплекс має якусь дотичність до Шкуринського куреня Запорозької Січі.

Шкурине¹, -ого, ср. – лівий рукав пр. Кушугу′му, що протікав попід західним схилом ур. Вели′ких Кучугу′р навпроти с. Пла′внів. Посушливого літа перисихав і перетворювався в довге озеро. Про походження назви див. Шку′рина.

Шку′рине², -ого, ср. – болото на правому (західному) березі рук. Шку′риного в районі ур. Вели′ких Кучугу′р. Відоме також і як Шкуринки′. Стосовно походження назви див. Шку′рина.

Шку′рине³, -ого, ср. – хутір на західному схилі ур. Вели′ких Кучугу′р біля рук. Шку′риного. Існував з незапам’ятних часів (мабуть, на місці запорозького зимівника) до затоплення плавнів. Мешканці переселилися в навколишні прибережні села (Ске′льки, Пла′вні, Примо′рське та ін.). Щодо походження назви див. Шку′рина.

Шкуринки′ див. Шку′рине²

Шлях Ілліча′, -у Ілліча, ч. – село Кам’янсько - Дніпровського р – ну Запорізької обл. на лівому березі Каховського водоймища (колись Великого Лугу) перед мисом Плетени′цьким Ро′гом, неподалік с. Благові′щенки. Засноване на початку 20-х років 20-го ст. під час поділу земельних володінь поміщика Іваненка. Перші жителі – переселенці з сусідніх сіл. Назва з тодішнього більшовицького тополексикону. Мешканці ближніх сс. Бал′ок та

257

Єлизаве′тівки називають його ще й Дру′гим Ху′тором (на противагу Пе′рвому Ху′тору, або Ро′зі Люксембу′рг, що був до затоплення плавнів поруч), Каца′пами (переважна більшість жителів є етнічними росіянами) та Черво′нцями (за колишнім колгоспом). Підпорядковане Благовіщенській сільраді.

Шмальки′ див. Шмальо′к²

Шмальо′к¹, -лька′, ч. – правий рукав пр. Кушугу′му в районі ур Вели′ких Кучугу′р. За джерелами: Шмальок (СГУ, 626; СНР, 83). Назва відантропонімічного походження (від прізвища Шмальок або Шмалько).

Шмальо′к²,- лька’, ч. – озеро на правому березі р. Кі′нської кілометрів за п’ять на північний захід від м. Васи′лівкни, поряд із Ря′жиними озерами. За джерелами: Шмальки′ (СНР, 83). Місцеві жителі походження назви пояснюють так: озеро заростало густим очеретом, який пізньої осені палили, і цим ніби „шмалили” воду. Насправді ж гідронім мотивується, очевидно, так само, як і Шмальо′к^1.

Шовко′вий, -ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Гі′йного. За даними Д.Яворницького, мав у довжину одну версту, а в ширину – менше півверсти (ЯВ, 97). Відомий ще і як Обрізни′й (води Дніпра його постійно „обрізали”, робили все меншим і меншим) та Спі′рний (за нього сперечалися колись різні тутешні володарі). Назву Шовко′вий одержав від того, що на нього претендувала поміщиця Шовкова (ЯЗО, 227).

Шо′хівка див. Ша′хова

Шпиль, -я′, ч. – західний кінець гряди Висо′кої, що омивався водами пр. Підпі′льної (1) та л. Грузько′го. Назва за формою.

Шпиль-гора′, -и, ж. – пагорб на лівому (східному) березі Каховського водоймища (колись Великого Лугу) між б. Дубо′вою¹ (1) та б. Сухо′ю (2), нижче смт Кушугу′му, уздовж рук. Осетрі′вки¹ (1). Висота близько ста метрів. У 50-60-і роки 20-го ст. поритий кар’єрами, в яких добували камінь-вапняк; згодом розрівняний бульдозерами і пущений під дачі службовцям м. Запоріжжя. Назва пов’язана зі словом „шпиль” у значенні „горб, невисока кругла гора” (СУМ, т. ХІ, 521). 28 грудня 1885 р. Я.Новицький записав у с. Кушугу′мівці від діда Оксентія Федоровича Орла про Шпиль-гору таку легенду: „Од слободи Кушугумівки аж до Сухої балки потяглась Шпиль-гора. Розказували старі люди, що як задумав Потьомка зігнать запорожців, вислав генерала з військом на Шпиль-гору і давай подихать з холостих пушок в Кучугури (ідеться про ур Вели′кі Кучугу′ри – В.Ч.). Там, кажуть, їх був стан. Запорожці посідлали коней і всі сорок тисяч вискочили з Великого Лугу. Кожда тисяча стала особо, а попереду ватаги так і заграли кіньми. Генерал обвів військо очима і каже: „Ну, братці, збирайте своє добро та виходьте на Дністрові лимани, бо тут будуть селиться слободи”. Повісили запорожці голови та й подалися до куренів. „Бодай, кажуть, Потьомко, твої діти стіко заслужили, як ми у тебе!” Запорожці, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались: „Прощай, батьку Великий

258

Луже! Не звели ми тебе, – не зведе ніхто, поки світ сонця!” Так думали запорожці, та не по-їхньому вийшло: земля пішла в поділ, і за старих панів ліс держався, а як настали молоді – все вирубали, все пішло димом. У інших панських плавнях по десять год і більше риндували ліс явреї і палили на вугілля, а тепер од того лісу і сліду не осталось: все попсовано та сплюндровано” (НП, 58-59).

Штани′на, -и, ж. – протока між р. Кі′нською (Ка′м’янською Кі′нською ) і оз. Широшта′нським Усту′пом у Малі′й Пла′вні, біля м. Ка′м’янки-Дніпро′вської. В джерелах: Штани′на (СГУ, 627; СНР, 34). Назва, можливо, мотивується формою (в місцевих говірках „штани′на” або „хало′ша” означає „протока”), але не виключається і зв’язок із гідронімом Широшта′нський Усту′п.

Штанці′,-і′в, мн. – озеро в Базавлу′зі на правобережжі Дніпра, вище л. Вели′ких Вод. У джерелах: Штанці (ЯВ, 193). Назване, очевидно, за формою.

Шундареве¹, -ого, с. – озеро на лівому березі Дніпра нижче с. Біле′нького, поряд із рук. Грузько′ю. Відоме ще і як Шу′ндерове. Назва походить від прізвища орендаря Шу′ндера (чи Шу′ндаря).

Шу′ндареве², -ого, с. – урочище на березі однойменного озера. Відоме і як Шу′ндерове.

Шу′ндерове¹ див. Шу′ндареве¹

Шу′ндерове² див. Шу′ндареве²

Щ

Щепієв′а, -ої, ж. – річечка (струмок), що витікає з-під гори в центрі с. Ба′лок і впадає в Каховське водоймище, а до затоплення плавнів упадала в пр. До′вгу. Назва за прізьвиськом тутешнього господаря (Ще′пій), в городі якого починалася.

Щербане′ві див. Щербані′вські

Щербані′вські, -их, мн. – кручі на південному (лівому) березі Великого Лугу (Каховського водоймища) як ділянка Больбаті′вських круч. Знаходилися в північному кінці садиби Щербаня′ (звідси й назва). Відомі ще і як Щербане′ві. Висота до 10 м. Тепер дуже розмиті й подалися на південь до 70 метрів.

Щу′риків¹ див. Щурі′вський¹

Щу′риків² див. Щурі′вський²

Щурів¹ див. Щурі′вський¹

Щурів² див. Щурі′вський²

Щурівський¹, -ого, ч. – узвіз на південному (лівому) березі Великого Лугу в с. Єлизаве′тівці, праворуч від однойменного яру, напроти садиби

259

місцевого мешканця Щура′, або Щу′рика (прізвисько), – звідси й назва. Тепер повністю розмитий. Відомий був ще і як Щу′риків та Щурі′в.

Щурі′вський², -ого, ч. – яр на південному (лівому) березі Каховського водоймища (Великого Лугу) в с. Єлизаве′тівці. Як і однойменний сусідній узвіз, названий за прізвиськом місцевого мешканця Щура′ (або Щу′рика). До затоплення плавнів мав довжину до ста метрів і глибину до двадцяти метрів. Тепер дуже розмитий (власне, лишалася тільки невелика північна частина) Відомий ще й під назвами Щу′риків та Щурі′в.

Щу′че, -ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, між пр. Павлюко′м і пр. Скарбно′ю, поблизу оз. Зато′ну³ (2). У джерелах: Щучье (ЯВ, 193). Назване від того, що в ньому водилися щуки.

Ю

Юзен див. Дніпро′

Юскі′вська див. Іські′вка

Юскі′вський див. Юські′вський

Юські′вська див. Іські′вка

Юські′вський, -ого, ч. – острів на Дніпрі напроти рук. Юські′вської (звідси й назва), нижче рогу Чортомли′цького. В джерелах: Юсківський (ЛВ, 567), Юськовский (ЯВ, 110).

Я

Явдо′шка¹, -и, ж. – невеличка протока між луговими болотами, на лівому березі р, Кі′нської, напроти с. Примо′рського. Назва являє собою демінутив від жіночого імені Явдо′ха (Євдокія). Одні кажуть, що тут якась Явдо′шка любила прати, інші – що вона тут загрузла, а ще інші – що втопилася.

Явдо′шка², -и, ж. – брід на однойменній протоці.

Яви′сін, -ого, ч. – пагорб на правому березі р. Кі′нської в районі смт Малокатери′нівки. Висота близько 80 м. Названий за прізвищем кріпака-втікача Яви′сі, який колись жив біля нього. У місцевій говірці вживається й топонімічний варіант Яви′сіний. Прізвище Яви′ся і тепер поширене серед мешканців Малокатери′нівки.

Яви′сіний див. Яви′сін

Я′ковлеве див. До′бра Наді′я

Я′ковлівка див. До′бра Наді′я

Я′ковлівський (1) див. Крючо′к

260

Я′ковлівський (2) див. Насипни′й (3)

Я′ковлівські, -их, мн. – плавні на правому березі Дніпра проти с. До′брої Наді′ї (Я′ковлівки). Колись ними володів поміщик Я′ковлєв – звідси й назва.Інколи їх називали й Добронаді′ївськими.

Я′ма¹ (1), -и, ж. – озеро на правому березі р. Кін′ської при вході її у Великий Луг біля смт Малокатери′нівки. Являло собою ніби яму, заповнену водою, – звідси й назва.

Я′ма¹ (2), -и, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу′му, біля північного краю ур. Вели′ких Кучугу′р. Мотивація назви та ж, що й у випадку Я′ма¹ (1).

Яма² див. Брико′ва Я′ма

Я′ми (1), Ям, мн. – озеро на правому березі Дніпра у Кле′йнівських плавнях, проти с. Арха′нгельського, недалеко від оз. Балбу′тиного. В джерелах: Ями (ЯВ, 192).Дно мало багато заглиблин (ям) – звідси й назва.

Я′ми (2), Ям, мн. – озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра, проти с. Вели′кої Зна′м’янки. В джерелах: Я′ми (СНР, 45). Мотивація назви аналогічна випадкові Я′ми (1).

Я′мка¹, -и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра поряд із оз. Ма′ндичем, на схід від Верхньотара′сівського перевозу. В джерелах: Ямка (ЯВ, 191). Формою нагадувало невелику яму, заповнену водою (звідси й назва).

Я′мка², -и, ж. – бакай на лівому березі р. Кі′нської проти с. Зла′тополя, між оз. Хреща′тим (2) і л. Чи′стим. Мотивація назви аналогічна випадкові Я′мка.¹

Ямкуват′е див. Глибкува′те

Ямува′те¹,- ого, ср. – протока між болотами на правому березі пр. Кушугу′му, в районі ур. Вели′ких Кучугур. Мотивація назви аналогічна випадкові Я′ми (1).Відома ще й під назвою Ямува′тий Прогні′й.

Ямува′те² (1), -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра проти с. Біле′нького, недалеко від оз. Во′вчого Го′рла. За джерелами: Ямоватое (ЯВ, 191).Щодо походження назви див. Я′ми (1).

Ямува′те² (2), -ото, ср. – озеро між Дніпром і пр. Кушугу′мом у Бала′бинських плавнях. За джерелами: Ямова′тое (ЯВ, 191). Щодо походження назви див. Я′ми (1).

Ямуват′е² (3), -ого, ср. – озеро на лівому березі пр. Кушугу′му проти смт Малокатери′нівки. Щодо походження назви див. Я′ми (1).

Ямува′те² (4), -ого, ср. – озеро на правому березі р. Кі′нської проти с. Ве′рхньої Крини′ці. Щодо походження назви див. Я′ми(1).

Ямува′те² (5), -ого, ср. – озеро на правому березі пр. Лопу′шки, з кілометр на південний схід від оз. Ре′ви. Щодо походження назви див. Я′ми (1).

Ямуват′е³, -ого, ср. – тирло біля оз. Ямува′того² (2).

Ямува′тий Прогні′й див. Ямува′те¹

261

Ямува′ті, -их, мн. – бакаї (2) за пр.Кушугу′мом навпроти смт Кушугу′му. Мотивація назви аналогічна випадкові Я′ми (1)

Янчакра′к¹ див. Янчокра′к¹

Янчакра′к² див. Кам’янське′

Янчекра′к¹ див. Янчокра′к¹

Янчекра′к² див. Кам’янське′

Янчекра′цькі див. Янчокра′цькі

Я′нчикрак¹ див. Янчокра′к¹

Янчикра′к¹ див. Янчокра′к¹

Я′нчикрак² див. Кам’янське′

Янчикра′к² див. Камянське′

Я′нчикрак³ див. Платфо′рма 1141-го кіломе′тра

Янчикра′к³ див. Платфо′рма 1141-го кіломе′тра

Я′нчикрацькі див. Янчокра′цькі

Янчикра′цькі див. Янчокра′цькі

Янчокра′к¹ -у, ч. – річка, ліва притока р. Кі′нської; входила у Великий Луг (тепер упадає в Каховське водоймище ) зі сходу в районі с. Кам’янсько′го. Бере початок біля с. П’ятиха′ток Василівського р – ну Запорізької обл. Довжина близько 10-и км (до затоплення плавнів – близько 12 км). Д. Яворницький помилково вказує 100 верст (див. ЯВ, 167). Влітку перисихає, по руслу кілька ставків. У мічцевих говірках Я′нчикрак і Янчикра′к. За джерелами: Анчакрак (ЛВ, 564), Анчикрак (СНР, 42), Анчакракь (ЗОТ, т.3, 580), Бунчукракь (ГК), Канчакракь (КМ, № 25), Конскій Янчикракь (НИА, 15), Чекра (МС, 84), Янчакракь (АП, 164), Янчекрак (ФН, 102), Янчекракь (МІ, 61), Янчокра′к (СГУ, 637; СНР, 94; КВЛ, 55), Янчокракь ((ЗОТ, т.3, 494;СО, 71; МС, 84; ЯВ, 167), Янчукракь (МС, 84), Янчупракь (ІК), Janczakrak (КМ, № 22), Dzantzakrak R. (КМ, № 23). Є різні тлумачення гідроніма. Так, Д. Яворницький пов’язував його з тюркізмами „янги” („новий”) та „чекран” (назва птаха) (ЯВ, 167; ЯТО, 53). М. Фасмер же виводить його з тюркізмів „ян” („бік”) і „чокрак” („джерело”) (СФ, т.4, 558). Остання етимологія видається імовірнішою, бо „тогобічним джерелом”, „заджерелом” річка могла називатися по віднощенню до сусіднього Карачокра′ку. Щодо назви Кі′нський Янчикра′к, яку зустрічаємо в джерелах, то вона (зокрема її перша частина) мотивується, очевидно, тим, що річка впадала в Кі′нську. В 30-40-х роках 18-го ст. на березі Янчокра′ку існувало татарське городище із залишками багатьох мечетей (ШІС, 5). 15-16 червня 1687 року тут потерпали об’єднані українсько-російські війська (відступаючи татари спалили степ) І. Самойловича та В. Голіцина, коли ішли походом на Крим (ЯІ, т.3, 20-22). Великолузька ділянка Янчокра′ку (тепер затоплена) була у володінні запорожців.

Янчокр′ак² див. Кам’янське′

262

Янчокра′цькі, -их, мн. – луки по берегах колишньої течії р. Янчокра′ку (звідси й назва) напроти с. Кам’янсько′го. Місцеві топонімічні варіанти: Янчекра′цькі, Я′нчикрацькі та Янчикра′цькі.

Я′рчина Лощи′на, -ої – и, ж. – озеро на лівому березі Дніпра нижче с. Вищетара′сівки, поблизу оз. Би′стрика. Перша частина назви пов’язана з прізвищем жителя с. Благові′щенки Я′рки, друга з тим, що водойма влітку висихала й ставала звичайним видолинком (лощиною).

Ясено′ве, -ого, ср. – урочище на правому березі Дніпра біля с. Вищетара′сівки, поряд із ур. В’язовим. Тут росли ясени – від того й назва.

Яські′вка див.Іські′вка

Яськівська див Іські′вка

Ясько′ве, -ого, ср. – озеро в Базавлу′зі на правому березі Дніпра, між пр. Підпі′льною та пр. Скарбно′ю, нижче с. Капулі′вки. У джерелах: Яськово (ЯВ, 193). щодо походження назви див. Іські′вка (озеро було неподалік цього рукава).

Я′шник, -а, ч. – протока в Біле′ньківських плавнях, що зєднувала плавневі озера з пр. Гнилу′шею (1).Відома також як Я′шникове. Назва від прізвища Я′шник.

Я′шників див. Я′шникове²

Я′шникове¹ див. Я′шник

Яшникове², -ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра в Біленьківських плавнях, у верхів’ї пр. Я′шника (назване від того ж прізвища, що й ця протока). За джерелами: Ячниково (ЯВ, 191).Серед місцевого населення було відоме також як бакай Я′шників.

263