Артемові див. Артемівські

Архангельська див. Архангельське

Архангельське, – ого, ер. – село Томаківського р-ну Дніпропетровської області на правому березі протоки Тараса нижче с. Анастасіївки. Виникло на місці козацького зимівника в кінці 18 ст. В атласі 1786 року подане як слобода князя Гагаріна Архангельская (АРД). Перестало існувати після затоплення плавнів. Жителі перебралися в навколишні села.Назва – від храмового свята Собор Архангела Гавриїла. В 19-ому і першій•половині 20 століття іменувалося ще й Новоархангелівкою, Василівкою та Василевою за прізвищем поміщика Васильєва.

Архангельський, – ого, ч. – острів на Дніпрі нижче о. Тарасівського між правобережними протоками Перебоєм і Бугаєм. У кінці 19 століття мав 1 версту 18 сажнів довжини і 135 сажнів ширини (ЯВ, 97). Назва – від сусіднього с. Архангельського. Називався ще й Клейнівським за прізвищем колишнього власника – поміщика Клейна.

Архар, – а, ч. – невелика протока між озерами й бакаями поблизу с. Великої Знам’янки. Назва походить, мабуть, від тюркського архар, що значить «дикий баран».

Архара, – й, ж. – брід на протоці Архар.

Аталик – урочище, що фіксується джерелами середини 18 ст. (ЯСМ, 24).3находилося, ймовірно, десь на південному чи південно-східному (лівому) березі Великого Лугу. Назва тюркського походження; щодо її етимології див Аталикова (1).

Атоликова (1), – ої, ж. – річка, ліва притока Кінської або Дніпра. Фіксується джерелами 17 – 19 століть як Аталыкова (ЗОТ, т. З, 580; МІ, 62, Аталыковка (ЩГС, ч. 1,28), Отолика (АР, карта № 7) й Аtalika (КМ, карта №26). Місце знаходження (протікання) точно не визначене. С. Митецький зазначав: «... ріка Аталикова від Маячки на віддалі 20 верст. Має течію із степу довжиною 100 верст; від цієї ріки вниз по Дніпру до урочища Плетеного Рогу 20 верст» (МІ, 62). На карті Івана Ісленьєва 1779 року Аталиковою позначено ділянку Кінської від Плетеницького лиману до о. Варавиного (див. додатки до ЯВ). Беручи до уваги всі наведені топографічні вказівки, можна зробити висновок, що Аталикова¹ (1) колись брала початок у степу між сучасними селами Орлянським та Маячкою Василівського р-ну Запорізької області і текла Павлівською балкою, яка тепер увіходить до Каховського водосховища між м. Дніпрорудним та с.Балками; з балки витікала у Великий Луг, впадала в Плетеницький лиман, виходила із цього лиману і вже як рукав Кінської впадала в Дніпро нижче теперішнього с. Іванівки Кам’янсько-Дніпровського р-ну. Можна приблизно визначити й залишки колишнього русла Аталикової¹ (1): балка Павлівська – протока Довгенька – протока Сомик. – протока Підпільня – один із рукавів Кінської нижче Плетеницького Рогу (сполучними частинами течії могли бути лимани Попик, Грузькій, Кузьминський і Плетеницький). Наші здогади підтверджуються й даними Річчі Заноні (див. Аталіка Соу). У назві річки маємо словотворчу адаптацію, тюркського найменування шляхом нашарування українських суфікса закінчення на чужомовну основу (аталик + ов + а) (ТУ. 177). Щодо значення тюркського аталик е різні думки. Д.Яворницький тлумачив його як «місце, де багато островів» (ЯВ, 167). О. Трубачов вважає, що це антропонім (ТНР, 67). Справді, в тюркській (татарській) антропонімічній номенклатурі є Аталик, напр.: Аталыкь – Мамай – мурза (АЮЗР. ч. І, т. І, 94), Аталыкь – салтань (АЮЗР, т.ІХ, 655). Нам же здається, що в даному разі тюркізм «аталик» – це утворення з «ат (а)» («кінь», «огир», «жеребець») (СР, т. І, ч.І, 441 – 442) і суфікса присвійності «лык». Його можна перекласти як «кінський», «огирів», «жереб’ячий». Якщо взяти до уваги, що для лівобережжя Великого Лугу, де свого часу водилося багато диких коней, іпонімічні гідроніми взагалі характерні (пор. Кінська. Жеребець. Кобиляча) (СНР, 56) і що цей гідронімічний тип підтверджується іншим випадками (пор. Чортомлик – щуча), то наше припущення буде цілком слушним, Отже, Аталикова річка – значить Кінська, Огирева чи Жеребяча річка.

Аталикова¹ (2), – ої, ж. – річка, ліва притока Дніпра. Входила у Великий Луг зі східного степу нижче с. Бабиного (ЯГО, 46; СГУ, 24). В “Описі ріки Дніпра від м. Перевалочного до Чорного моря” 1697 року подається як балка Аталыкова (ЗОТ, т. З, 580), Це, мабуть, тому, що річка протікала по однойменній балці. Про походження назви див. Аталикова¹ (1).

Аталикова², – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг зі східного степу нижче с. Бабиного. По ній текла, очевидно, однойменна річка; див. Аталикова¹ (2).

Аталикова³, – ої, ж. – долина при Великому Лузі або частина самого Великого Лугу. Вперше згадується австрійським дипломатом Еріхом Лясотою. Повертаючись із Січі, де він був за дорученням імператора Рудольфа II, Лясота 3 липня 1594 року записує в своєму щоденнику: “Пройшли повз Лису гору з лівого, руського, боку і Товсті Піски – великі піщані пагорби на татарському березі; потім, майже відразу ж, минули гирло Кінських Вод; тут ріка Кінські Води, яка тече із татарського степу, нарешті впадає в Дніпро, хоча й перед тим, іще вище, вона кілька разів з’єднується з деякими озерами та дніпровськими затоками, від котрих знову відокремлюється і повертається в степ. Далі минули три річки, що звуться Томаківками і впадають у Дніпро з руського боку; за їх іменем названо й знаменитий острів. Потім пройшли повз Кінську Пропойну, де ріка Кінська зливається з дніпровськими затоками на татарському боці; повз Аталикову долину, яка знаходиться також на татарському боці, й повз Червону гору, що знаходиться на протилежному, руському, боці. Далі минули Сім Маяків (витесані з каменю зображення, чисельністю більше двадцяти, які стоять на курганах чи могилах на татарському березі)» (МИЮР, 184 – 185). Цей •запис дозволяє локалізувати згадану долину десь між сучасними селами Благовіщенкою Кам’янсько-Дніпровського р-ну та Златополем Василівського р-ну Запорізької обл. Е.Лясота мав на увазі, очевидно, заболочену низинну частину Великого Лугу, яка дугою входила в південне лівобережжя й по якій протікала річка Аталикова¹ (1). Якщо так, то тоді виходить, що Йоганн Бабтист помилявся, називаючи на своїй карті 1777 року Аталиковою долиною низовину між рр. Білозеркою та Рогачиком, а з ним помилявся пізніше й Д.Яворницький (див. ЯВ, 167). Щодо етимології назви долини див. Аталикова¹ (1).

Аталиковий, – ого, ч. – яр на південному (лівому) березі Великого Лугу нижче р. Маячки та яру Крутого. У джерелі 1792 року: ярь Аталыковой (КМУ). Про походження назви див. Аталикова¹(1).

Аталиківка див, Аталикова¹ (1)

Аталіка (Atalika) див. Аталикова¹ (1)

Аталіка Кочу – якесь поселення, позначене латинкою (Аtalika Kocu) на карті Річчі Законі 1767 року (див. додатки до ЯВ) приблизно в тому місії теперішнє с. Златопіль або

м. Дніпрорудне. Із тюркської його можна перекласти як Аталикове Кочовище (Стійбище, Тирлище) або як Кінська Стайня (СР, т.II, ч.1,617).

Аталіка Соу – річка, позначена латинкою (Аtalika Souu) на карті Річчі Законі 1767 року (див. додатки до ЯВ) (див.). Впадала в Кінську або Плетеницький лиман. Із тюркської назву можна перекласти як Аталикова Вода або як Кінська (Жереб’яча) Вода (СР, т.IV, ч.1, 743). Мабуть, це і є та сама р. Аталикова, яка фіксується джерелами 17-19 століть нижче р. Маячки. Див. Аталикова¹(1).

Атель див. Дніпро

Аул, – у, ч. – куток с. Іллінки. За місцевими переказами, тут поселяли полонені І.Сірком татари, які з тих чи інших причин не бажали повертатися і батьківщину (ЧМ).

Б

Баба¹ – й, ж. – гора на лівому, південно-східному, березі Великого Лугу між г. Карайтебенню і с. Бабиним, Висота над рівнем моря -101 м (КХ0) Згадується в джерелах 17-19 століть (ЛВ, 569; ЯВ, 168). Назва походить очевидно, від тюркського баба, що значить “предок”, “батько”, “високоповажний старий чоловік” (СР, т. IV, ч. 2,1563 – 1564).Саме до такого й походження схилявся і Д.Яворницький (ЯВ, 168).

Баба², – й, ж. – могила на лівому, східному, березі Великого Лугу Приморського. Запорожцям могла служити як спостережний і ситна пункт. Походження назви, мабуть, те ж, що й у випадку з Баба¹. Місцеві я говорять, що могилу насипали турки і що біля неї колись “жив дядько Баба”. (СНР.67).

Баба³, – й, ж. – частина рукава Сомика від о. Городка до р. Кінської. Тут на правобережній гряді було ур. Баба. Від того, мабуть, і назва.

Баба⁴, – й, ж. – урочище на правому березі рукава Сомика нижче Городка. Тут стояла кам’яна баба, це й зумовило назву.

Баби, – ів, мн. – урочище на лівому березі р. Кінської між Чимбаркою і Балчанським бродом. Тут стояла кам’яна баба (в давні могло стояти й кілька бабів), що й зумовило назву.

Бабина¹ , – ої, і ої, ж. – річка, ліва притока Дніпра між рр.. Бистрою Карайтебенню й Татарською Підпільною. Текла однойменною балкою зі східного степу. Згадується в джерелах 18-19 століть (АРД; ЯВ, 186). Поряд г.. Назва, очевидно, від тюркського баба (див. Баба¹).

Бабина2, – ої і ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (Базавлуг) зі одного, лівобережного, степу між рр. Бистрою Карайтебенню й Татарською Підпільною. По ній текла однойменна річка (див. Бабина¹). Згадується в джерелах 17-19 століть (ЛВ, 569; ЯВ, 209). Поряд г. Баба. Назва, очевидно, від тюркського баба (див. Баба).

Бабина³ див.. Бабине¹

Бабине¹, – ого, ср. – село Верхньорогачинського р-ну Херсонської обл. на лівому березі Великого Лугу (Базавлугу), підпорядковане Ушкалкській сільраді. З утворенням Каховського водоймища дві нижні вулиці затоплені. Засноване в кінці 18 ст. Належало великому князеві Михайлу Романову. На території села та поблизу нього археологами виявлені залишки кількох поселень доби ранньої й пізньої бронзи, а також могильники скіфів і сарматів _С, 73, 100; ІМСХ, 299; ЄСП, 57), Місцеві жителі й жителі навколишніх сіл вмовляють, крім офіційного Ба’бине, ще й Бабине’, Ба’бина, Бабина’, Бабино’. Розташоване по обох схилах б. Бабиної² (див.), звідси, певно, й назва. Правда, уродженець села – журналіст і письменник Костянтин Сушко вважає, що в снові цієї назви лежать тюркізми “баба” й “ана” (себто “батько” й “мати”).

Ба’бине², – ого, ер. – мис (кут, ріг) на лівому березі Великого Лугу (Базавлугу), а тепер Каховського водоймища, де починається с. Бабине і височить г. Баба. Щодо походження назви див. Баба¹.

Бабине³, – ого, ер. – пристань у с. Бабиному поблизу нинішнього гирла б. (р.) Бабиної

Бабине⁴, – ото, ер. – озеро в Канкринських плавнях на лівому березі р. Кушугуму. Назва пояснюється так; “Багато туда зліталось колись довгоногої птиці, що звемо бабами. Ця птиця з довгим носом, в воді стоїть, мов укопана, і хвата мулявку (дрібну рибу)” (НП, 66). У місцевих говірках баба вживається на означення пелікана. Озеро називалося ще й Бабським

Бабине див. Бабине¹

Бабино див. Бабине¹

Бабинські – их, мн. – плавні в Базавлузі проти с. Бабиного¹.

Бабичів, Бабичевого, ч. – острів на Річищі проти с. Гологрушівки. Утворився на початку 19-го ст. Назву одержав від прізвища полкового осавула гепана Федоровича Бабича (Бабичева), який першим поселився в ологрущівці 1780 року. Мав ще й другу назву: Тимчишин, бо ним володіла рніше якась Тимчиха (ЯВ, 98).

Бабське див. Бабине⁴

Багатий Хутір, – ого Хутора, ч. – балка, входила у Великий Луг лівобережного степу проти Кузьминського лиману кілометрів за два вище с. Благовіщенки. На ній у 20-і роки нинішнього століття виник Путь Ілліча.

Багатопільний, – ого, ч. – хутір на правому березі пр. Тараса проти о. Клейнівського. В основі назви слова “багато” й “поле”. Виник у 2-ій полої 19-го ст. Місце мешкання нащадків поміщика Клейна, які називали Многопольным. Існував до 20-х років 20-го ст. 1886-го року Д.Яворницький виявив тут (біля гирла балки, що виходила до Великого Лугу) три надмогильні хрести з піщаника. На одному з них був напис, який свідчив, що хрест стояв на могилі козака Нижньостеблівського куреня Сергія, померлого в листопаді 1751-го року (ЯЗО, 227).

Баглуй, – я^/, ч. – озеро над Гудзівською Плетенихою на правому березі Кінської проти східної околиці с. Балок. В основі назви слов “багло” (“багно”). Озеро було дуже багнисте (баглисте).

Базавлуг, – у, ч. – нижня половина Великого Лугу, починаючи від Макитиного Рогу (на правому березі) та Кам’яного Затону (на лівом березі) і кінчаючи о. Скалозубовим на гирлі р. Базавлука. Паралельна назва Велика Плавня. Протяжність – більше 30 км, ширина – від 10 до 15 км, площа близько 400 кв.км. У джерелах фіксується як Великі Плавні (ЯІ, т. 1, 110)т Великая Плавня (дивись карту І.Ісленьєва в додатках до ЯВ), Луг Базавлуг (УНД. 82, 86, 87), Базавлзуцькі Плавні (СВ, 142). Назва від Базавлук¹ (наслідок етимологічного зближення форманта “лук” із “луг”)

Базавлук¹, – а¹, ч. – ріка, права притока Дніпра. Початок бере поблизу Червоноіванівки Криничанського р – ну Дніпропетровської обл.; тепер впадає в Каховське водоймище нижче

с. Покровського, а до затоплення Великого Лугу впадала в Дніпро біля о. Скалозубового. Нинішня довжина – 150, колишня біля 200 км. Має сточище в 4600 кв.км. Входила у Великий Луг із півночі біля с. Грушівки, а далі, аж до гирла, текла Базавлугом (якому, до речі дала назву), де місцями мала від 12 до 70 сажнів ширини і 2 аршинів глибини, місцями влітку та восени пересихала (ЯВ, 134); тут же зливалася з різними протоками (Скарбною Колотівською, Бакаєм та ін.) і л. Великими Водами У джерелах: Bazanlukъ (МІРК, №№ 32, 40), Базавлукь (ЗОТ, т. З, 585; СП, СХ, 24; СІ, 146; ЯВ, 134; МС, 88), Базувлукь (НДЗЗ), Базулукь, Базовлукь(134), Базолукь (МР, 63), Бузлукь (ЯВ, 134), Бузулукь (СО, І, 67; ЯЗ, І, 255; ] 88), Бузовлук (ПШ, 11), Безовлукь (АЮЗР, т. XI, 14), Бузувлукь (КЗ), Базалук (СГУ, 29), Базавлук (КВЛ, 94; ЯТС, 18; КДО; СГУ, 29). Довгий час Базавлук був межею між запорозькими і татарськими землями, а певний час – між Кодацькою та Інгульською паланками. Січовики дуже любили цю ріку; тут вони ловили рибу, по берегах мали зимівники (див. КЗ), випасали худобу, пасічникували. Її назва служила славним лицарям своєрідним паролем – вітанням при зустрічі:

- А пугу ! Пугу !

- Козак з Лугу !

- Базувлук / .

- Соломаха та тузлук !

1771 року на Базавлуці запорожці збудували моста (АК, 127). Гідронім тюркського походження. Д.Яворницький дотримувався думки, що в його основі маємо турецьке “бузлук” (льодник чи залізна підкова для ходіння льоду) або “бузаклик” (памолодь) (ЯВ, 134). Б.Мойсеєв, який досліджує “алогічний гідронім в Оренбурзькій обл., вважає, що в його складі іменник “бузау” (теля, оленя) та суфікс – лик на означення присвійності; отже, Базавлук, (Бузаулик і под.) перекладається як Теляча ріка або ріка Оленят МТН, 180, !82). Не виключені й інші етимології. Можна припустити, наприклад, що назва походить від тюркізмів “база” (скотний двір, хлів, кошара, яма, льох)

(див. ЕСУМ, т. 1, 11) або “басали (у) к” (заболочена земля, солонець) (див. СД, т. 1, 52), або, нарешті, “Бузулук” (місце, покрите руїнами) (див. СР, IV, ч. 2, 1868). Звичайно, найбільш вірогідні .ті етимології, що пов’язані зі скотарством. Адже долина Базавлука й особливо Базавлуг були дуже гарними, багатими пасовищами, якими користувалися і татари, і запорожці. Найліпше, здається, в даному разі підходив би переклад Скатувата. Тим більше, що гідронімів із такою назвою на півдні України чимало (див. СГУ, 508).

Базавлук² кив.Базавлуцький²

Базавлук³, – а, ч. – урочище, місцевість, де р. Базавлук входила у Базавлук. Часто згадується в листуванні запорожців із російськими й турецькими урядовцями, а також між самими цими урядовцями перед тим і після того, як козаки залишили Кам’янську Січ (1734 р.), перебравшись знову до Великого Лугу (див. ЯІ, т. З, 367 – 387). Цікаво, що в листі бендерського паші Нумана до графа Вейсбаха замість Базавлук вжито Базагилике (див. ЯВ, т. З, 385).

Базавлуцька Січ, – ої – і, ж. – одне з військових оборонних укріплень, козацький стан, політичний, адміністративний та господарсько-економічний центр Запорожжя. Стояла на

о. Базавлуцькому (Базавлуці), від чого й походить перша частина її назви. Походження другої частини традиційно виводиться від слова “сікти”, вірніше від похідного іменника “засіка”, що значить “укріплення, обнесене дерев’яним частоколом”. О. Братко-Кутинський же виводить його від праукраїнського “сік” у значенні “удар” (БФУ, 88 – 89). “Коли й ким заснована Базавлуцька Січ і скільки часу вона існувала, цього ми сказати не можемо”, – писав Д.Явррщщький (див. ЯІ, т. 1, 68). А.Кащенко вважав, що ця Січ існувала з 1575 по 1583 і з 1592 по 1617 роки (див.КВЛ, 82 –84 та додаток-карту). О. Апанович веде її історію від 90-х років 16 століття до 1638 р. (див. АРК, 9). В науковій літературі запорозьке-укріплення на о. Базавлуцькому відоме ще і як Стара Січ. А.Скальковський називав цю Січ Баторієвою, бо вона була нібито офіційно визнана і затверджена 1576 польським королем Стефаном Баторіем на прохання гетьмана Якова Богдана (Ружинського) (ЗОТ, т. 4, 468). Найбільшої могутності Базавлуцька Січ досягла в період гетьманування П.Конашевича-Сагайдачного (1614 – 1622 рр.) Була місцем підготовки багатьох славних морських походів запорожців на турецькі й кримськотатарські прибережні міста, а також опорним селянсько-козацьких повстань під проводом С.Наливайка (1594 – 1596), Тараса Трясила (1630), Якова Острянина (1637 – 1638) та ін. Влітку 1594 року в ній побував посол австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота, завдяки щоденниковим записам якого маємо її докладну топографію (див. МИЮР).

Базавлуцький¹див. Великі Води

Базавлуцький², – ого, ч. – острів, на якому була розташо Базаелуцька Січ. У різні часи і в різних джерелах називається по-різному. Посол австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота, який навесні 1594 року побував на ньому, називає його Базавлуком (див. ЯІ, т. 1, 67); А.Кащенко який також побував на цьому острові, але вже на початку нашого століття Базавлуцьким або Городищем (КВЛ, 82); автори “Радянської єнциклопедії історії України” (т. 1, К., 1969, с. 100) – Базавлуком або Чортом ликом; перекладачі й коментатори “Опису України” Г.Л. де Боплана (див. БОУ, 161) - Базавлуком або Чортомлицьким.. Як каже О.Апанович, точне знаходження острова “досі не встановлене” (АРК, 9). Справді, серед дослідників немає одностайності щодо його локалізації. Так, Д. Яворницький шукав його на правому березі р. Базавлука біля с. Грушівки (ЯІ, т. 1, 68) А.Кащенко ж вважав, що він знаходився проти Чортомлицького рогу й с.Капулівки посеред лиману, який утворювався злиттям р. Чортомлика та проток Скарбної, Павлюка й Підпільної (КВЛ, 82-83). З А.Кащенком погоджується В.Голобуцький, вказуючи при цьому, що острів нагадував собою прямокутний трикутник, боки якого були довжиною близько двох кілометрів (ГЗК, 109). Думається, що А.Кащенко та В.Голобуцький мають рацію. На їх користь свідчить такий запис у щоденнику ЕЛясоти: “Дев’ятого прибули ми до острова Базавлука, біля рукава Дніпра Чортом лика, або, як вони висловлюються, біля Чортомлицького Дніприща, близько двох миль. Тут була тоді Січ козаків...” (див. ЯІ, т. 1,67). Із попередніх записів посла стає ясно, що його судно, поминувши якийсь острів на Дніпрі, звернуло в Чортомліщьке Дніприще (мабуть, протоку, що пізніше стала Пшлюком) і, подолавши “близько двох миль” (=15 км), пристало в Січі. Якби острів знаходився на р. Базавлуці (що намагався довести Д.Яворницький), то пунктуальний Е.Лясота про це обов’язково б зазначив, і плив би посол із Дніпра до нього не дві милі, а миль чотири-п’ять. Крім того, в листі кошового Б.Мікошинського до Рудольфа II від 3 липня 1594 року значиться: “Дано на Базавлуку, при Чортомлицькому рукаві Дніпра”. Із огляду на це Базавлуком і Базавлуцьким він називався, очевидно, не за однойменною рікою, а за однойменним урочищем (однойменною місцевістю). Паралелі Чортомлик і Чортомлицький – від того, що рядом були гирло р. Чортомлика і течія Чортомлицького Дніприща. Городищем же в часи А.Кащенка й пізніше острів звався через те, що на ньому були руїни Базавлуцької Січі (КВЛ, 82).

Базавлуцькі Плавні див. Базавлуг

Базагилике див. Базавлук³

Базалук див. Базавлук¹

Базар див. Шамбаш

Базарянська див. Болчанська

Базовлук див. Базавлук¹

Базоглук див. Базавлук¹

Базувлук див. Базавлук¹

Базулук.див. Базавлук¹

Базухи, – і’в, мн. – озеро на лівому березі пр. Перевал у Во’дянських плавнях. Джерелами минулого не фіксується. В назві, мабуть, той же тюркський корінь, що й у Базавлук, Базавлуг. Озеро було дуже зручним місцем для водопою скотини, а його береги – для тирлищ.

Байова¹, – ої, ж. – гряда між пр. Підпїльньою і л. Грузьким у межах Больбатівських лук. Тут свого часу (початок 20 ст.) знаходився стан пасічника ; рибалки Ба^/я.

Байова², -ої, ж. – стара крислата верба, що росла на Бойовій гряді.

Бойове, ого, ч. – урочище, стан пасічника й рибалки Бая на гряді Байовій гряді.

Бакай¹, – я’, ч. – річка (струмок, потічок); входила у Великий Луг зі ходу в районі с.Бабиного. Назва походить від “бакай”, що значить “річкова протока, прохід у плавнях”, “рівчак з водою”, “наповнена водою вибоїна”, глибока яма в річці”. В основі – очевидно , тюркізм “бок” (“гній”, “болото”, “кал”) (див. ЕЄУМ, т. 1, с. 119).

Бакай² (1) – я, ч. – протока між ділянками пр. Лапинки Підстепною Лапинкою і Коканею; виходила з Лапинки трохи нижче с. Суліцького, а входила – проти с. Олексїївки. Злившись із Лапинкою (Коканею) у Сулицькому лимані, витікала з цього лиману й знову ж під назвою Бакай прямувала до гирла р. Чортомлика. У джерелах: Бакай (МС, 86; СО, ч. 1,121; °⁸. 180; КВЛ, 81; СГУ, ЗО). Мала від 70 до 80 сажнів ширини й близько 1,5 аршина глибини (ЯВ, 180). Щодо походження назви див. Бакай¹.

Бакай² (2,),-я, ч. – протока між р.Базавлуком та оз. Підстепним, яке було під правим берегом Базавлугу трохи вище с. Мар’їнського. Від Базавлука відділялась там, де він переходив у Скарбну Калотівську. Була північно-західною межею Базавлугу. Щодо походження назви див. Бакай¹

Бакай² (2), – я, ч. – протока між пр. Йосипом і Клокункою у Поповських плавнях. Мала паралельну назву Затінець (демінутив від Затін), в основі якої дієслово “затонути”.

Бакай³ (1) – я, ч. – невелике багнисте озеро на лівому березі р. Кушугум серед Царкутянських лук проти теперішнього с. Приморського. Щодо походження назви див. Бакай¹.

Бакай³ (2), – я, ч. – невелике багнисте озеро між Високою грядою і Грузьким лиманом серед Больбатівських лук проти колишнього с. Єлизаветівки. Щодо походження назви див. Бакай¹.

Бакай³ (3), – я, ч. – невелике багнисте озеро на південній околиці с. Іллінки (поблизу кутка Сірківки). Наповнювалося водою струмка, що витікав із Крутої балки, а навесні й талими водами. Влітку та ранньою осінню як правило, висихало. Щодо походження назви див. Бакай¹

Бакланове, – ого, ер. – озеро в Базавлузі нижче оз. Підстепного майже проти

с. Мар’їнського. Було улюблене бакланами, через те дістало nfre назву (КВЛ, 98).

Балабанів, – ового, ч. – зимівник (хутір) козака Балабана біля оз. Балабанового в Канкринських плавнях. Існував у кінці 18 – на початку 19 ст.(див.НП,49).

Балабанова, – ої, ж. – гряда уздовж оз. Балабанового в Канкринських плавнях. Тут у кінці 18 – на початку 19 століття був зимівник (хутір) запорожця Балабана.

Балабанове, – ото, ер. – озеро в Канкринських плавнях над Битим шляхом. Біля нього в кінці 18 – на початку 19 століття знаходився зимівник (хутір) козака Балабана (НП, 49,59).

Балабанові, – их, мн. – горо’ди лісників біля Балабанового озера. Садилися аж до затоплення Великого Лугу.

Балабина див. Балабине

Балабине¹ – ого, ер. – селище міського типу Запорізького р-ну Запорізької обл., розташоване на початку лівого північно-східного берега Великого Лугу між б. Виноградною і смт. Кушугумом. Поділяється на три частини (кутки): власне Балабане, Заяр і Піщану. Здавна тут були козацькі зимівники. З 30-х років 18-го століття це вже невелика слобода. 1777 року_, вона дісталася як “рангова дача” російському генералу Іванові Балабину й почала називатися Петрівською або Петрівкою за іменем господаревого сина Петра і Балабиним-Петрівським. В середині 19-го ст. Село перейшло у власність графині Ганни Строганової й під назвою Петрївське-Строганове, або просто Строганове, стало центром волості. Після 1917 року за ним закріпилась теперішня назва. У джерелах: слобода Петровская (НИА, 142), Балабана (АП, 163) Петровка (ФМ, 265), Балабино-Петровское (ЯЗ, ч. 1, 270), Петрівське (ЯІ, т. 1, 215 – 216) Бала6ине (Петровське) (КВЛ, 53). Неофіційно, в ромовному мовленні – Балабина. Цікаві відомості про минуле цього селища знаходимо в одному з описів Катеринославської єпархії:”... Тут, у Петрівці, за розпорядженням запорозького Коша в літню пору завжди знаходився спільний козацький провіант, заготовлявся і зберігався громадський житейський продовольчий запас для всього запорозького братства й товариства, яке займало лівий бік Великого Лугу... Десь із 1740 року в Петрівці була каплиця і при ній виконував службу ієромонах Самарського монастиря” (ФМ, 266).

Балабине², – ого, ер. – залізнична платформа (зупинка приміських поїздів) біля

смт. Балабиного на перегоні Запоріжжя-1 – Таврійськ придніпровської залізниці. Поряд оз. Просте (на південний схід) і залишки Балабинських плавнів (на захід).

Балабине-Петрївське див. Балабине¹

Балабинова Яма, – ої – й, ж. – озеро в Балабинських плавнях на Лівому березі Дніпра. Назване через те так, що в ньому “Балабин купався” (НП, 61)

Балабинські, – их, мн. – плавні на лівому березі Дніпра по обох боках р. Кушугуму проти смт. Балабиного. Тепер від них збереглися жалюгідні залишки. Належали поміщикам Балабиним (із 1777 р.) і Строгановим (з середини 19 ст.). Тому старі люди називають їх ще й Строганівськими.

Балбутине, – ого, ер. – озеро на правому березі Дніпра у Кишинівських павнях, проти

с. Архангельського. Назване, очевидно, за прізвищем або прізвиськом Балбута. У Д.Яворницького – Балбутино (ЯВ, 192),

Балка¹, – й, ж. – річка, ліва притока Кїнської; входила у Великий Луг із південного степу; текла, очевидно, балкою, яка нині називається Павлівською (між м. Дніпрорудним і с. Балками), бо А.Скальковський подає її після р. Маячки перед р. Білозіркою (СО, 71). Не виключено, що це було верхів’я колишньої р. Аталикової. До будівництва м. Дніпрорудного тут іще тік струмок. Тепер же він, як і б. Павлівська перериті й засипані.

Балка² – й, ж. – балка на північно-східній околиці с. Приморського;входить зліва у долину

р. Кінської при її впадінні в Каховське водоймище.

Балки, Балок, мн. – село Василівського р – ну Запорізької області на південному березі Великого Лугу (тепер Каховського водоймища) між м. Дніпрорудним і ур. Прихожанкою. Місцеві жителі вимовляють Балки. Засноване 1795 року державними селянами – вихідцями з Миргородського пов. Полтавської губ. Осідали тут і колишні запорожці. У джерелах: селение Балки (АП, 165), казенное селение Балки (ТГС, 68). Назване за характером рельєфу місцевості, на якій розташоване (порізана численними балками, що входять у Великий Луг). Поділяється на кутки Бенди, Буци, Велички, Говорушани, Голінка, Голопузи, Кочерги, Матяшівка, Нова Больбатова, Павлівка, Сорочки, Чапівка і Широка. На околицях виявлені рештки стоянок доби палеоліту, поховання епохи бронзи, а також скіфських, сарматських, печенізьких і половецьких часів (ІМСЗ, 189;СС 73,101;ЄСП,57).

Балківські¹, – их, мн. – плавні за р. Кінською проти с. Балок із безліччю озер, бакаїв і проток. Паралельна назва – Балчанські.

Балківські², – их, мн. – луки на лівому березі р. Кінської проти с. Балок. Паралельна назва – Балчанські.

Балчанська¹ – ої, ж. – річечка (струмок); витікала з Балчгінського яру на Балківські (Балчанські) луки повз базарний майдан с. Балок, називалася ще й Базарянською.

Балчанська², – ої, ж. – дорога через плавні від Верхньотара’сівського перевозу до с. Балок. Пролягала з півночі на південь поблизу оз. Кушуруватого та. Довгенького, через броди

на.пр. Крутій і р. Кінській зворотному напрямку називалася Тарасівською. А загалом же з 2-ої полов 19 століття її називали ще й Струковеькою (Стрюковською) або Генеральською (Генеральною), бо була вона прокладена за розпоряджен вищетарасівського поміщика-генерала Струкова. Мала важливе господ значення. Довжина до 13 км.

Болчонський¹, – ого, ч. – яр майже посередині с. Балок, із нього витікала у Великий Луг невеличка річечка Балчанська або Базарянська.

Балчанський², – ого, ч. – лиман на Балчанських (Балківських) луках під Полковськими кручами. Мав паралельну назву – Полковськнй від того, що був якраз проти того кутка с. Балок, де жили колгоспники артілі ім. 286-го стрілецького полку.

Балчанський³, – ого, ч. – брід на р. Кінській проти с. Балок між ур. Баби та ур. Карандашевою.

Балчанські¹.див. Балківські¹

Балчанські² див. Балківські²

Бандура¹, – протока; починалася з лівого боку Дніпра проти с. Розумівки. Пробігши на схід із півкілометра, поділялася на два рукави. Од них нижче л. Закутного сполучався з р. Кушугумом, а другий, повернувши на південь, – із пр. Домахою. Названа через те, що біля неї в зимівнику (на хуторі) жив запорожець Бандура (НП, 63). У джерелах називається ще й Бандуркою (ЯВ, 186).

Бандура²,- брід на р. Кінській біля с. Приморського. За переказами, тут утопився якийсь бандурист (СНР,61).

Бандурин, – ого, ч. – зимівник (хутір) запорожця Бандури, що в кінці 18 початку 19 століття знаходився на лівому березі Дніпра у Барабинських плавнях біля оз. Бандуриного (НП, 63).

Бандурине¹, – ого, ср. - озеро на лівому березі Дніпра в Балабинських плавнях. У 80-х роках 19 століття було засипане піском, лишилося невелике плесо. Біля нього в кінці 18 – на початку 19 століття жив зимівником (хутором) козак Бандура (НП, 63).

Бандурине², – ого, ср. – плесо, залишок від озера Бандуриного. Існувало в кінці 19 ст.

Бандурине³– ого, ср. – урочище біля-оз. Бандуриного, де в кінці 18 – на початку 19 століття був зимівник (хутір) запорожця Бандури (НП, 63).

Бандурка див. Бандура¹

Бандурове, – ого, ср. – озеро на лівому березі Дніпра кілометра за два на схід від

оз. Карячкуватого. Назва походить мабуть, від прізвиська або прізвища Бандур.

Бандурське, – ого, ср. – хутір у Канкринських плавнях біля р.Бандура. Існував до 40-их років 20 ст.

Баранів див. Просеред² (1)

Баранник, – а, ч. – озеро на правому боці р. Кінської в Селянських плавнях. Назване за прізвищем рибалки Баранника.

Баранаова¹, – ої, ж. – балка на південній околиці смт. Балабиного. Входить у Великий Луг зі сходу. Довжина близько двох кілометрів.

Баранаова², – ої, ж. – річечка (потічок), що тече Барановою балкою (південна околиця

смт. Балабиного) і впадає в ,пр. Кушугум (Малий Кушугум).

Баранаова³– ої, ж. – південний куток смт. Балабиного над б. Барановою. Назва від першого поселенця Барана.

Баржак,– а, ч. – пляж у с. Біленькому на правому березі Дніпра (тепер Каховського водоймища). Назва від того, що під час Вітчизняної війни тут топлено баржу.

Басанька, – й, ж. – східний куток с. Скельок. Названий першими поселенцями в кінці 18-го ст., які прибули з містечка Нової Басані, що на Чернігівщині.

Баторієва Січ див. Базавлуцька Січ

Баштові, – их, мн. – вікові дуби, що росли в південно-східній частині Великого Лугу. Про них 1888-го року Я.Новицький записав у сс. Краснокутівці та Кушугумівці Олександрівського пов. Катеринославської губернії від дідів Петра Стогнія (70 років) і Арсена Чорновола (97 років) такі перекази: 1. “В наших плавнях єсть два озера – Лебедеве і Балабанове, а проміж ними колись лежав Битий шлях через Великий Луг над шляхом, по праву і по ліву руку, стояли два Баштових дуба. Як зруйнували Запорожжя, дуби ще довго стояли, а шлях заріс травою і лісом. Товсті були дуби. Покійний дід, було, розказує, що як не чотири чоловіка, то й не обхватять дуба. А гілчасті які! Од дощу можна було сховать цілу чумацьку валку!.. Чого вони прозвані Баштовими – Бог його зна, а тіко казав покійний дід, що під ними, було збираються запорожці на сходку зо всього Великого Лугу. Од тих дубів шлях, кажуть, ішов плавнею скрізь до Кучугур і далі, де тіко жило запорізьке військо аж до Микитиного перевозу” (НП, 59 – 60); 2. “Баштові дуби були біля озера Лебедевого, а потім далі верстов на шість – на Великій гряді, що від межі пана Попова, біля Кучугур. На цих дубах, кажуть, запорожці становили якісь високі башти, а на них викидали вогонь, щоб скликать козаків нічної доби. Біля; кажуть, жила ціла бурса козаків. Оце як прийде звістка від кошового або повертаються козаки з роз’їзду, то й скликають товариство, щоб розкать, що бачили й чули. Побіля дубів, кажуть, лежав битий шлях через .увесь Великий Луг. Там, де слобода Янчакрак, через Кінку, був татарський міст, одбитий козаками. Запорожці жили й по степах. Оце як блисне вогонь в Лузі на дубах, то зараз і світять на могилах Безщасній, Градисці, Юрківській, Караватчиній і інших, – бо й могили були баштові. Так, було, й залопотять запорожці кіньми туди, відкіль вперве заглядять огонь” (НП, 60).

Бездонна Ямка, – ої – й, ж. – невелике, але глибоке (“бездонне”) озеро в Канкринських плавнях на лівому березі пр. Кушугуму.

Безіменний, – ого, ч. – острів; на одному з планів 18 століття показаний якраз там, де був

о. Британ (приблизно 15 км нижче м. Нікополя на Дніпрі, проти виходу з нього пр. Скарбної) (ЯВ, 10). Можливо, це і є Британ.

Безовлук див. Базавлук¹

Безпутний, – ого, ч. – острів на Дніпрі приблизно кілометрів два нижче виходу пр. Павлюка. В кінці 18 століття був круглим, маючи діаметр 150 сажнів (ЯВ, 107). У джерелах: Безпутной (АРД). Названий, очевидно, через “безпуття”, тобто через відсутність на ньому стежок і доріг, через неможливість пройти по ньому (див. СГ, т. 1,44).

Безчесна див. Безщасна

Безщасна, – ої, ж. – степова могила на правому березі р. Кінської при вході її у Великий Луг (на північно-західній околиці с. Григорівки), якраз над автотрасою Харків – Сімферополь (ліворуч). Має й паралельну назву: Безчесна. За легендою, назви походять від того, що колись, дійшовши до цієї могили на прив’язі в ординських людоловів, полонені українці втрачали сподівання на визволення, на щасливий випадок; бранок-дівчат, до того ж, татари тут ще й безчестили (див. СМ,199). Відомий також переказ про те, що запорожці мали на Безщасній (Безчесній) стороживій пост і сигнальну фігуру (башту) (див. НП, 62). Археологами в могилі виявлено низку поховань ямної, катакомбної та багатокружкової кераміки культур (ОПК).

Бейкус див. Бейкуш¹

Бейкуш¹, – а, ч. – протока в районі с. Капулівки між пр. Павлюком і пр. Скарбною; разом із Павлюком, Гнилушею (Прогноєм) і Скарбною омивала Чортомлицьку Січ. На початку 20 століття пересохла. Відома ще й під назвою Бейкус (СГУ, 38). В основі гідроніма лежить, можливо, тюркізм “байгуш” (“бейгуш”),що означає “жебрак” або “далекий хутір”, ”займище” (СД, т. 1,3).

Бейкуш² – а, ч. – лиман; був кілометрів на чотири вище входу р. Базавлука у Базавлуг. Поряд – л. Журавлівський (ЯІ, т. 1, 68). Щодо походження назви див. Бейкуш¹.

Белеїв, – євого, ч. – острів на Дніпрі; фіксується джерелами кінця 17 століття між

о. Хортицею й о. Білієм (ЛВ, 564). У пізніших джерелах не згадується. Названий, певно, від антропоніма Белей. Можливо це о.Беляевъ, згаданий ДЯворницьким (ЯВ, 95).

Бенди, – ів, мн. – один із кутків с. Балок, де більшість мешканців мала коїлись прізвище Бенда (звідси й назва).

Бережанка, – и, ж. – село Верхньорогачинського р-ну Херсонської обл. Розташоване на південно-східному березі (звідси й назва) Каховського Водоймища між сс. Михалівкою та Ушкалкою, Донедавна називалося Карайдубиною або Карайдуби’ною за однойменним урочищем. Засноване в кінці 18 ст. У джерелах: Карай-Дубина (КВЛ, 80), Карайдубина (ІМСХ, 288), Бережанка (КХО).

Бережнівське, – ого, ср. – озеро в Балабинських плавнях на правому і р. Кушугуму. Біля нього жив у своєму зимівнику після-зруйнування Січі запорожець Бережний (НЕП 61; КВЛ, 62).

Бережнівський, – ого, ч. – зимівник (хутір) запорожця Бережного біля оз. Бережнівського; існував у кінці 18 – на початку 19 ст. (НП, 61).

Березнегувата див. Березувата

Березувата, – ої, ж. – балка, що виходила з північно-східного степу до пр. Бугая (тепер виходить, до Каховського водоймища) в с. Добрій Надії. На одній із карт кінця 18 століття значиться як Березнеговатая і тут же, при її гирлі, показано три запорозькі зимівники (КЗ). Довжина більше 10 км. Названа, мабуть від того, що по ній росли або болотяна березка, або очерет, повитий цією березкою (пор. СГ,51). Про дерево березу (чи про березняк) тут говорити не доводиться, оскільки воно у Великому Лузі не росло.

Березуватка, – й, ж. – річка, що текла балкою Березуватою (звідси й назва). Брала початок із джерел вище с. Анастасіївки (Косівки) і впадала в рук. Річище (ділянка Бугай) у с. Добрій Надії. Довжина більше 10 км. Місцеві жителі той її відрізок, що протікав у самому селі, називали Течією, а всю річку – ще й Борознуваткою (буцімто через те, що вона в повінь розмивала ріллю, борозни). Тепер річка майже повністю пересохла. Відрізок Течія, як і гирло б. Березуватої, затоплений Каховським водоймищем.

Берестова, – ої, ж. – балка в с. Камянському; виходить до р. Янчокрака при його впадінні в Каховське водоймище. В ній ростуть берести тому так і названа.

Бирючий, – ото, ч. – лиман у Благовєщенських плавнях проти Плетеницького рогу. Названий від “бирю’к” (вовк) або “бирючина” (рослинавовчі ягоди).

Бистра див. Бистрик¹ (1)

Бистрик¹ (1), – а, ч. – ліва протока (вірніше, рукав) Дніпра; відходила нижче пр. Мірошника і в повінь сполучалася з пр. Кушугумом. Називалася ще й Бистрою, У джерелах: Быстрикь (МС, 83). Названа за характером течії (“бистра”) під час повені.

Бистрик¹ (2), – а, ч. – правий рукав р. Кінської між с.. Во’дяним і м. Кам’янкою-Дніпровською. Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик¹ (3), – а, ч. – правий рукав Річища проти л. Новопавлівського. У джерелах: Быстрикь (ЯВ, 178; МС, 85). походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик¹ (4), – а, ч. – правий рукав пр. Ревуна. Відділявся від Ревуна біля о. Томаківки і йшов на сполучення з р. Томаківкою; з’єднавшись із нею на околиці с. Чернишівки, повертав знову до Ревуна. Мав паралельну Ревунець. У джерелах: Быстрикь (МС, 87), Бистрик або Ревунець (КВІ| Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик² (1), – а, ч. – протока між ділянками дніпровського рукава Лапинки Підстепною Лапинкою і Коканею; текла паралельно Бакаєві² (1) по ліву руку. На її берегах виявлені залишки скіфських поселень 5 – 4 ст. до н.е. (ПСГ, 155). У джерелах: Быстрикь (МС, 86). Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1).

Бистрик² (2), – а, ч. – протока між пр. Забіччю (2) і пр. Ревуно. У джерелах: Быстрикь (МС, 87). Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик² (3), – а, ч. – протока в Базавлузі. З’єднувала озера, що були ліворуч від пр. Білобородчихи, з пр. Темною. Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик³, - а. ч. – озеро на лівому березі Дніпра майже проти с. Вищетарасівки, праворуч від плавневої дороги, що вела з Вищетарасівки в с. Іванівку. Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик⁴, – а, ч. – затока р. Кушугуму в районі залізничної станції Кушугуму. Утворилася після затоплення Великого Лугу. Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1)

Бистрик⁵, – а, ч, – ділянка р. Базавлука проти смт Нововоронцоівки довжиною біля двох кілометрів. Щодо походження назви див. Бистрик¹ (1).

Бистрик⁶, – а, ч. – хутір над рук. Бистриком¹ (1) у Кушугумівських плавнях. Існував на місці козацького зимівника аж до затоплення Великого Лугу. Називався за однойменним рукавом Дніпра.

Битий, – ого, ч. – шлях (відгалуження Кримського шляху); починався біля теперішнього

с. Кам’янського і пролягав на захід через Великий Луг аж до Микитиного перевозу. Для Січі мав військово-стратегічне й господарсько-економічне значення (див. НП, 59 – 60). “Битий” шлях значить “уторований”, “широкий” шлях (СУМ, т. 1, 170).

Бідне, – ого, ср. – озеро в Базавлузі на правому березі Кінської проти с. Великої Знамянки. Назву одержало через те, що нічим особливо не виділялося, було бідним на рибу.

Біла¹ див Лиса (1)

Біла² див. Білинка

Біле див. Білозерський

Бїле Озеро, – ого – а, ср. – ухід, місце промислу вихідців із Середньої Наддніпрянщини десь у районі сучасного Білозерського лиману (можливо, це і є той лиман). Фіксується джерелами середини 16 ст. (АЮЗР, ч. VII, т. II, 84) як Бело Озеро.

Біленська див. Біленьке³

Біленька¹ див. Білинка

Біленька², – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг (а тепер виходить до Каховського водоймища) з північного степу в с. Біленькому. По ній колись текла р. Білинка (Біла, Біленька) і розташовувалися запорозькі зимівники. Назву одержала від Білої (Лисої) гори, залишки якої й досі височать на північно-східній прибережній околиці с Біленького.

Біленька³, – ої, ж. – затока Каховського водоймища на південний схід (пристані Біленьке. Утворилася після затоплення Великого Лугу в гирлі б. Біленької (р. Білинки).

Біленька⁴див. Біленьке³

Біленька⁴див. Біленьке²

Біленьке¹, – ого, ср. – урочище біля Білої (Лисої) гори на правому березі Дніпра. Тут здавна жили запорожці (ЯВ, 124). В Еріха Лясоти (1594 р.) Білогір’я (див. ЯІ, т. 2, 69).

Біленьке², – ого, ср. – село Запорізького р-ну Запорізької області на північному березі Великого Лугу (Каховського водоймища) нижче г. Білої (Лисої) біля гирла б. Біленької. Початок веде від запорозьких зимівників. В офіційних документах уперше згадується 1770 року, належало до Козацької паланки (ЯІ, т. 1, 128). З 1780 року – кріпацьке село, “ранговая дача” графа Каменського. На початку 19 століття дозаселене кріпаками з Полтавщини та закріпаченими козаками. Назване за тутешньою однойменною річкою (балкою) або за сусідньою Бїлою (Лисою) горою. У джерелах: слобода Белинкая (АРД} село Беленькое (ЯВ, 175), Биленька (НП, 22 – 23), село Біленьке (КВЛ, 35). У теперішньому розмовному мовленні: Біленька. Відомо, що тут за часів Січі перебували козацькі бекети (сторожові пости) (СІ, т. 1, 115). Околиці багаті на археологічні пам’ятки, зокрема поховання доби бронзи, скіфської епохи та кочівників 10 – 12 ст. На початку 50-х років 19 століття ці пам’ятки досліджував археолог О.Терещенко. Тоді ж він писав: “Ніде я не бачив такої кількості курганів, як у Біленькому, що простягайся довжиною на 40 верст. Степ засіяний тут курганами такого розміру, що подібних їм мало” (ТО, 11).

Біленьке³, – ого, ср. – пристань у с. Біленькому на судноплавній лінії Запоріжжя – Херсон. Має й паралельні неофіційні назви: Біленька, Біленська, Біленьківська.

Біленький, – ого, ч. – бакай на березі Каховського водоймища біля с. Біленького. Утворився в низині після затоплення Великого Лугу. Довжина більше кілометра, ширина до 7 м. Улітку частково пересихає. Називається ще й Кокань. Етимологія цієї назви затемнена, хоча вона, безперечно, така ж як і гідроніма з колишнього Базавлугу Коканя чи Каканя (Каканька).

Біленківська¹ (1) див. Василівська³

Біленківська¹ (2) див. Скелянська³

Біленківська² див. Біленьке³

Біленьківська Лозуватка див. Лозуватка¹ (1)

Біленьківський, – ого, ч. – перевіз на поромах через Дніпро; існував від початку 20 ст. (див. КВЛ, 36) до затоплення Великого Лугу. На лівому березі від нього відходили плавневі дороги на південь, у с. Скельки та м. Василівку Називався ще й Білянською переправою.

Біленьківські¹ – их, мн. – плавні на лівобережжі Дніпра навпроти с. Біленького між протоками Жбурівкою та Лопушкою.

Біленьківські², – их, мн. – кручі, що тягнуть північним берегом Каховського водоймища від уз. Камяного до ур. Заломи. Назва від с. Біленького.

Білецьке див. Білицький

Білий,- ого, ч. – острів на Дніпрі нижче с. Розумовки; майже увесь покритий світлим (білим) піском, від того й назва. Це, мабуть, той острів, що в 17 століття фіксується як Білій (ЛВ, 564). Відомий ще й під назвою Біляй.

Білий Перевал, – ого – у, ч. – правий рукав Дніпра нижче Микитиного рогу; 20 – 25 сажнів ширини, від 12 вершків до 1 аршина глибини (ЯВ, 180). Ним світла (біла) вода перетікала (перевалювалася) – від того й назва.

Білинка, - й, ж. – річка; текла з північного степу балкою Біленькою і впадала в Дніпро біля

с. Біленького. Течія близько двох кілометрів. У джерелах: Белинка (АРД), Біла (ЛВ, 564), Беленькая, Белинка (МС, 83), Белая, Беленькая, Белинка (ЯВ, 132-133). Назву, мабуть, одержала від сусідньої гори Білої (Лисої), що виділялася на зеленому тлі Великого Лугу своєю білою піщаною вершиною. По обох берегах річки до зруйнування Січі були козацькі зимівники. В останні десятиліття висохла.

Білицький¹ – ого, ч. – з 20-х років хутір, а з 60-х років 20 ст. Південна частина с. Приморського на східному березі Великого Лугу (Каховського водоймища). Назву одержав від прізвища першого поселенця Івана Білицького. Відомий ще і як Білецьке та Іванів

Білицький² див. Переможний

Білій див. Білий

Білобородчина¹, – ої, ж. – протока в Базавлузі на правому березі Дніпра; виходила із пр. Скарбної Колотівської і впадала в пр. Темну. В джерелах: Білобородчина (КВЛ, 97). Названа, мабуть, від прізвища або прізвиська Білобородько.

Білобородчина² див. Білобородчиха (1)

Білобородчиха (1), – й, ж. – правий рукав Дніпра між рук. Жолоби (Жолоб) і рук. Бочка.. Мав і другу назву – Білобородчина. В джерелах: Белобородчина (МС, 88). Щодо походження назви див. Білобородчина¹

Білобородчиха (2), – й, ж. – правий рукав Дніпра нижче м. Нікополя. Фіксується джрелами як Білобородчиха (ЯІ, т. 2, 206; ЯД, т. 2, 316), Белобородчиха (ЯВ, 182), Білоборотчиха (ЛВ, 567; тут, звичайно, орфографічна помилка). Щодо походження назви див. Біпобородчина (1).

Білогір’я див. Біленьке¹

Білозерка¹ – й, ж. – ріка, впадала зі сходу в Білозерський лиман, а звідти через Гирли (Гирло) витікала в р. Кінську вище с. Великої Знам’янки. Течія довжиною близько 60 км (у Д.Яворницького помилково 100 верст – див. ЯВ, 168). Джерелами фіксується як Білозірка (ЛВ, 564; СГУ, 56; СНР, 16), Білозерна (КВЛ, 58), Белозерка (ПКБ, 387-389; ЯД, т. 1, 406), Белозурка (МС, 86), Белозерская (ОК), Белосерка (КМ, №25; тут, певно, орфографічна помилка), Аджи-Су (ТКХ, 48), Ак-Суй (СО, т. 1, 71), Belo Oserskie R. (КМ, № 23). Назву одержала від Білого Озера, тобто Білозерського лиману, в який впадає. За легендами, названа так через те, що в ній нічної доби яскраво відбивалися білі (мала й велика) зірки (СМ, 178), або тому, що на її березі сталося чудодійне перевтілення татарської бранки-українки в орлицю-білозірку (СМ, 178). Щодо гідронімів Аджи-Су та Ак-Суй. то вони тюркського походження (“аджи” або “ачи” – гіркий, солоний; “ак” – білий; “су” або “суй” – вода). Через Білозерку була переправа, якою користувались чумаки й запорожці (ЯІ, т. 1, 299). За згодою хана Крим-Гірея в кінці 60-х років18-го століття козаки збудували на Білозерці моста (АК, 93). Пониззя ріки було традиційним місцем різних переговорів між Кошем і татарами (АК, 59)

Білозірка², – й, ж. – місто (укріплення) на східному березі Базавлугу г. Мамайсуркою, поряд із р. Білозіркою та Білозерським лиманом. Як пересказували запорожці, його заснували франки (себто генуезці) ще в дотатарсько-монгольські часи. Коли хан Мамай приступив до міста володарка (буцімто цариця Білозірка) втекла за Дніпро (КВЛ, 58). Мамай зруйнував Білозерку і збудував неподалік (за 10 верст від р. Білозерки) нове місто, зробивши його своєю столицею (МІ, 61 – 62). У науковій літературі відоме ще й під назвою Білозірка (ІШС, 5) та Белозерский городокь І 142 -145). Найменоване, очевидно, аналогічно до Білозе’рка¹

Білозерська¹ див. Білозерка¹ . ,

Білозерка², – ої, ж. – балка, по якій тече р. Білозерка до входу в л.Білозерський.

Білозерка³, – ої, ж. – переправа через р. Білозерку в часи існування Запорозької Січі (див. Білозерка¹).

Білозерка⁴, – ої, ж. – плавня в Базавлузі проти л. Бєлозерського і впадіння р. Білозерки в

р. Кїнську. На карті І.Ісленьєва 1779 року значиться як Белозерская Плавня (дивись додатки до ЯВ).

Білозерське, – ого, ср. – городище поблизу Кам’яного Затону і л.Біпозерського. У запорожців називалося урочищем Святим (ЗОТ, т. 4, 468).

Білозерський, – ого, ч. – лиман на правому, південно-східному березі Базавлугу між Кам’яним Затоном і с. Великою Знам’янкою. Можливо, це легендарне Біле Озеро? Принаймні,

Л.Падалка так його й називає (див.ПКБ,301). Ширина близько трьох, а довжина – близько п’яти кілометрів. На картах кінця 18 століття значиться як Белозерской лимань (К3; карта І.Ісленьєва в додатках до ЯВ). Із самого початку, очевидно, – Бєлозерський (від Біле озеро). В семантиці “біле” тут маємо “чисте”, “прозоре”, “світле” (див. СУМ,т. 1,181).

Білозірка¹див. Білозерка¹

Білозірка²див. Білозерка²

Білоцерківка, – й, ж. – протока, що виходила з р. Кушугуму проти смт. Малокатеринівки і впадала в р. Кінську під с. Скельками. Ціла група топооб’єктів присвійного значення із цією основою в даному кутку Великого Лугу (див. далі) служить підставою того, щоб назву протоки, як і назви топооб’єктів, виводити від антропоніма Біло церківець або Білоцерківський.

Білоцерківське¹, – ого, ср. – озеро над пр. Білоцерківською недалеко оз Йо’сипового. В джерелах: Белоцерковське (ЯВ, 191), Білоцерковне (КВЛ, 70). Щодо походження назви див. Білоцерківка.

Білоцерківське², – ого, ср. – урочище на Білоцерківських грядах східніше л. Дурного. Щодо походження назви див. Білоцерківка.

Білоцерківські, – их, мн. – гряди поміж пр. Білоцерківкою та оз. Білоцерківським у південно-східному кутку Великого Лугу. Щодо ходження назви див. Білоцерківка.

Білоцерковне див. Білоцерківське¹

Біляї див. Біляй²

Біляїв, – є’вого, ч. – зимівник на правому березі Дніпра в урочищі Біляй, що на кілометр нижче с. Розумівки. Тут жили запорожці Біляї або Білівці (НП, 22).

Біляй¹ див. Білий

Біляй², – я, ч. – урочище (густий ліс) на.правому березі Дніпра нижче с. Розумівки. Тут був зимівник козака Біляя та його родичів. Після зруйнування Січі в цій місцевості поселилося багато літніх запорожців, яких згодом закріпачив поміщик Миклашевський і переселив у слободу Біленьку (НП, 22-24). Урочище називалося ще й Біляї (НП,23; КВЛ, 32).

Білякова, – ої, ж. – забора (гряда каміння поперек течії ріки) на Дніпрі нижче о. Хортиці Згадується в джерелах початку 17 ст. (СВ, 124). Недалеко о. Білий чи Білій. Очевидно, в назвах забори та острова одна й та ж семантична основа. Мабуть, це та ж сама забора, що й пізніша Розумівська.

Білянська див. Біленьківський

Благовіщенка¹, – й, ж. – село Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької області на лівому березі Великого Лугу (Каховського водоймища) між Плетеницьким рогом і с. Іванівкою. Засноване в кінці 18 ст. кріпаками із с.Озеряни (тепер Боровицький р-н Чернігівської обл.) та. запорозькими козаками. З 1813 року називалося Іване’нкове за прізвищем поміщика, потім «о назву за храмовим святом Благовіщення. З 1831 року переведене в розряд містечок. Тутешні жителі старшого покоління та жителі навколишніх сіл ще й досі зрідка називають Іваненковою. У джерелах: селени Благовещенское (АП, 169), містечко Благовещенское (Іваненкова) (ТГС, 66),Благовещенка (ЗС, 26), Благовещенская (ИТАК, 52) містечко Благовіщенське (КВЛ,56). В самому селі й на околицях археологами виявлені залишки стоянки доби палеоліту, а також поселень і могильників доби бронзи, черняхівської культури (2-6 століття н.е.) та культури осілих кочовників пізніших століть (ІМСЗ, 372). Нещодавно в Благовіщеній розкопане, крім того, поки що невідоме поселення 12-14 століть (АВ, 39).

Благовіщенка¹, – й, ж. – пристань у с. Благовіщенці на суднохідній лінії Запоріжжя – Херсон.

Благовіщенська¹ див. Благовіщенка¹

Благовєщенська², – ої, ж. – дорога через плавні від Верхньотарасівського перевозу до

с. Благавіщенки. Пролягала з сходу на південний схід поблизу озер Близнюків та Шваччиного. Під час повені, звичайно, не функціонувала. Мала важливе господарське значення. В зворотному напрямку називалася Тарасівською. Назви за кінечними пунктами. Довжина 8 км.

Благовіщенське¹ див. Благовещенка¹

Благовіщенське², – ого, ср. – лісництво, що існувало до Великого Лугу в с. Благовіщенці й опікувалося Благовіщенськими плавнями.

Благовіщенський, – ого, ч. – паромний перевіз через р. Кінську. До нього через Благовіщенські плавні підходила з півночі дорога від Тарасівського перевозу.

Благовіщенський Ріг див. Плетеницький Ріг

Благовіщенські, – их, мн. – плавні між р. Кінською і Дніпром проти с.Благовіщенки. Називалися ще й Іваненківськими..

Близнеці див. Близнюки (1)

Близнюки (1), – ів, мн. – озеро на лівому березі Дніпра східніше дороги, що веде від Тарасівської (Верхньотарасівської) переправи до с.Благовіщенки. Поряд (кілометрів півтора на південний схід) оз.Кушурувате. Відоме ще й під назвою Близнеці (КВЛ, 73). Іменувалося, мабуть, так через те, що, пересихаючи влітку, ділилося на два озера (майже однакові за розміром і формою).

Близнюки (2), – ів, мн. – озеро на лівому березі р. Кїнської неподалік від с. Златополя, поряд із пр. Колодуватою. Мотивація назви така ж сама,як і в випадку Близнюки (1).

Блискавівщина¹ – й, ж. – невелика протока між озерами (бакаями) на Царицинкутських луках. Про походження назви див. Блискавівщина²

Блискавівщина², - и, ж. – урочище на березі однойменної протоки. Тут косив сіно і ловив рибу Блискавка, нащадки якого живуть і тепер у с. Приморському (Царицинкуті).

Блуква, - и, ж. – луки, низинна місцевість на правому березі пр. Тараса проти

с. Новокамянки (Маламини). “Блуква” значить “пасовище” або “вигін“ (СГ т. 1, 76), а в запорожців це назва лугових місць, які не затоплялися . заселялися зимівниками та були зручними для будівництва млинів-вітряків (ЯВ,32).

Богунова, – ої, ж. – гряда біля Богунавих озер. Жителі с. Скельок вимовляють Бугунова.

Богунові, – их, мн. – озера (за одними даними два, за іншими – три озера) поряд із

пр. Богушем на захід від с. Верхньої Криниці. Жителі с.Скеїльок вимовляють Бугунова. Назва, певно, від прізвища Богун.

Богуські, – их, мн. – лимани (три) на лівому березі пр. Богуш у південно-східному кутку Великого Лугу проти с. Приморського. В деяких прибережних населених пунктах відомі як Бугуські. Названі від протоки Богуша.

Богуш¹, – а, ч. – протока, що виходила біля Великих Кучугур із пр. Кушугуму і вливалася в р. Кїнську недалеко від с. Верхньої Криниці. пі тих близьких сіл (напр., Скельок), говірці яких характерне “укання”, мовляють Бугуш. У джерелах: Богушь (СО, т. 1, 70), Богушъ (ЯВ, 185; ЗОТ, З, 494), Бугушь (НИА, 158). За переказами, називається за прізвищем запорозького козака (СНР, 77).

Богуш², – а’, ч. – пустище в районі Великих Кучугур вище того місця, де пр.. Богуш виходить із пр. Кушугуму. Відоме ще й як Бугуш (ЯВ, 185). Щодо рходження назви див. Богуш¹.

Богушник, – а, ч. – протока; виходила з пр. Кушугуму, а впадала в Бокові лимани на Янчокрацьких луках. Відома ще і як Бугушник (СГУ, 61). Назва від більшої протоки Богу’ш (Бугу’ш), що протікає поруч.

Божок, – а’, ч. – озеро на правому березі Кінської, в яке впадала пр. Клокунка. Нижче

с. Скельок. У О.Стрижака назване лиманом (СНР, 20). Гідронім утворений, мабуть, від антропоніма Божок чи Божко.

Бокові, – их, мн. – лимани на Янчокрацьких луках. Власне, це окремі частини великого лугового озера, яке влітку в багатьох місцях пересихало. Названі через своє місце знаходження: під лівим південно-східним берегом (боком) Великого Лугу, осторонь від основних проток і озер.

Болгарів, – евого, ч. – бакай у Базавлузі на правому березі Дніпра (ЯВ, 193) Очевидно, займище або місце пригоди якогось болгарина.

Болгарська Хата див..Болгарське¹

Болгарське¹ , – ого, ср. – хутір болгарина, що займався городництвом. Знаходився в товщі Великого Лугу кілометрів за п’ять-шість на захід від смт. Кушугуму. Заснований у 20-і роки нинішнього століття. Називався ще Болгарською Хатою.

Болгарське², – ого, ср. – місцевість, урочище навколо х. Болгарського.

Болотна, – ої, ж. – протока на лівому березі Дніпра в гідрографічні системі Великого Лугу. Точне місце знаходження не відоме. Фіксуєтьс джерелами 2-ої половини 19 ст. (див. СГУ, 63).

Больбатівська, – ої, ж. – річка (вірніше, струмок), що витікає з-пі гори в колишньому панському саду між с. Балками (кутком Балок Больбатовою, який до 1959 року був окремим населеним пунктом) та ур.Прихожанкою. Тепер упадає в Каховське водоймище, а раніше впадала в пр. Підпільню (1).

Больбатівське, – ого, ср. -тирло на лівому березі пр. Підпільні (1), де тирлувалася череда селян Больбатови (Єлизаветівки).

Больбатівський¹, – ого, ч. – лиман на лівому березі пр. Сомика проти с. Больбатови (Єлизаветівки).

Больбатівський², – ого, ч. – брід на р. Кінській між Сомовою Ямою і Проріззю, яким користувалися больбатівці (жителі с. Больбатови-Єлизаветівки).

Больбатівський³ ,- ого, ч. – узвіз ліворуч від р. Больбатівської, яким виходила дорога з Великого Лугу в с. Больбатову(Єлизаветівку).

Больбатівський⁴, – ого, ч. – яр на південно-західній околиці .с. Больбатови (Єлизаветівки). поступово переходив у б. Криницю, а ті . виходила у Великий Луг поруч із р, Больбатівською.

Больбатґвські¹ , – их, мн. – луки на лівому березі р. Кінської понад пр.Сомиком,

л. Больбатівським, л. Грузьким і пр. Підпільньою (1). Належали громаді с. Больбатови (Єпизаветівки).

Больбатґвські¹, – их, мн. – кручі на південному березі Великого Лугу вздовж с. Больбатови (Єпизаветівки). Протяжність – біля кілометра, висота -від 3 до 10м.Тепер їх лінія дуже розмита водами Каховського “моря” і значно відсунута на південь (від 20 до 200 м.).

Больбатова див. Єлизаветівка

Больбатове див. Єлизаветівка

Бондарів, – евого, ч. – лиман у Базавлузі на правому березі Дніпра вище л. Великих Вод. У джерелах: Бондаревъ (ЯВ, 193). Назва за прізвишем Бондар.

Борисоглібівка, – й, ж. – село на північному березі Великого Лугу між

с. Червоногригорівкою і с. Новопавлівкою. Виникло в 60-і роки 19-го ст. Було власністю поміщика. Назване за храмовим святом Бориса і Гліба. З початку 20-го століття північний куток

с. Новопавлівки. Остаточно зникло під час затоплення плавнів. На його місці тепер невеличкий острів, покритий вербами й очеретом.

Бористен див. Дніпро

Борисфен див. Дніпро

Борисфенес див. Дніпро

Борісфеніс див. Дніпро

Боровицька, - ої, ж. – правий рукав Дніпра між пр. Підпільна² і Тихенька нижче м. Нікополя. У джерелах: Боровицкая (МС, 87), вітка Боровицька (ЛВ, 567). Можливо відантропонімічне утворення (Боровий, Боровицький).

Борознуватка див. Березу ватка

Борсунка,- й, ж. – правий рукав р. Кінської, відійшовши від якої, зникав серед озер і боліт у Благовіщенських плавнях. Відомий ще і як Бурсунка (СГУ, 66). Походення назви не з’ясоване. Може, від антропоніма Борсун або зооніма “борсук”; не виключено, що в її основі дієслово “борсатися”, тобто кидатися (повертати) то в один бік, то в інший. Справді, течія рукава була зигзагоподібною.

Бочки, мн. – протока в Базавлуці. Витікала з Дніпра напроти с. Ушкалки і йшла на з’єднання із пр. Скарбною Колотівською. Мала паралельну назву Бучки.. В джерелах: вітка Бучки (ЛВ, 567), Бочки (ЯВ, 182; МС, 88), Большія Бучки (ЯВ, 182). О.Стрижак припускає походження назви від слова “бочка”(посуд для води) (СНР, 61). Нам же здається, що в основі гідроніма лежить іменник “бочок” (зменшувальне від “бік”). Множинність тут через те, що протока складалася з кількох частин: із власне Бочків або Великих Бочків (див.) і Поперечних Бочків або Малих Бочкїв (Бучків) (див.). Обидві відходили вбік від Дніпра. Пор.: Бокові лимани (див.). |

Бражин,- ого, ч. – узвіз на правому березі Дніпра в північно-східній частині с. Біленького. Названий тому так, що поруч жив Брага.

Бражине- ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської проти ур. Карандашевої у Балківських плавнях. Було займищем рибалки й пасічника Браги.

Братки¹- ів, мн. – два майже однакових за обрисами берегів і величиною озера•поміж

оз. Піскувсітим² (4) та оз. Довгим (3) на схід від пр. Рогової Плетенихи. Назва за схожістю топооб’єктів.

Братки²– ів, мн. — гатка на болоті недалеко від господарських будівель Кушугумівського лісництва (правий берег пр. Кушугуму проти однайменого селища). Походження назви місцевими жителями пояснюється по-різному. Одні кажуть: гатка називається так тому, що її мостили брати (братки): інші кажуть: тут загинули якісь брати ін.

Братки³, – ів, мн. – дерева, два високих осокори, що росли на гряді за р. Кінською проти с. Єлизаветівки. Посаджені батьком двох пастушків, хлопчиків-братів на тому місці, де ці хлопчики загинули (почаділи в землянці)

Брикова Яма, – ої – й, ж. – ковбаня, утворилася біля Тарасівського перевозу на правому березі Дніпра після затоплення Великого Лугу. Сполучається з Каховським водоймищем. Названа за прізвищем чоловіка, що жив поряд (Брик). Інколи її називають просто Ямою.

Брилик, – а, ч. – озеро за р. Кушугумом у Балабинських плавнях Назване “по запорожцю Брилю” (НП, 61)

Бристана, – й, ж. – лівий рукав Дніпра нижче р. Бистрої Карайтебені поряд із р. Бабиною (ЯВ, 186). Пізнішими джерелами не фіксується. Д.Яворницький вважав, ці назва рукава споріднена з старогрецькою назвою Дніпра Бористен (ЯВ, 186).

Британ¹, – а, ч. – великий острів на Дніпрі трохи вище витоку пр. Павлюка, приблизно на 15 кілометрі нижше м. Нікополя. В А.Кащенка помилково Братан. У Д.Яворницького Британъ(ЯВ, 107). Довжина більше трьох кілометрів, ширина більше кілометра. Щодо походження назви є різні думки. Одні вчені вважають, що її слід виводити від тюркських слів “бр”(“бир”), тобто “один”, та “ітан”, тобто “зниклий” (острів, на якому один хтось зник); інші не виключають можливості, що вона походить від “бурмак” (“нерівна місцевість”) (СНР, 87). Але найвірогідніше, що в її основі лежать слова “брити”, “бритий” (образно), тобто “голий”,”без рослинності”.

Британ², – а, ч. – протока у Каменських плавнях між пр. Святою і пр. Метелихою. В джерелах: Британъ, (МС, 86) Щодо походження назви див. Британ¹.

Британа, – й, ж. – лівий рукав Дніпра виходив із головного русі. вище о. Британа, а входив напроти початку пр. Павлюка. Фіксується одним із атласів р. Дніпра кінця 18 ст. (АРД) як Протокъ Британа. Названий, мабуть за сусіднім островом Британом.

Британський¹, – ого, ч. – плавневий ліс над пр. Британом (район Камянських плавнів). Дерева, в основному, верба й осокір. Названий за протокою.

Британський², – ого, ч. – сінокісний луг під Британським лісом.

Брід, Броду, ч. – озеро в Базавлуці поблизу с. Ушкалки. Було мілким зручним для переходу. Від того й назва.

Бродик, – а, ч. – протока, що з’єднувала пр. Сомик і пр. Підпільню (1) на лівобережжі

р. Кінської проти с. Єлизаветівки. Дуже мілка, влітку майже пересихала. Всі хто йшов на луки чи в плавні, мусили її перебродити (звідси й назва).

Бродське див. Златопіль

Броцьке див. Златопіль

Брязкуче – ого, ср. – озеро на правому березі р. Кінської в Іванівських плавнях.

Д. Яворницький вважав його одним із “найзначніших” у Великому Лузі(ЯЗ, ч.1,268). Походження назви не з’ясоване. Оскільки апелятив “брязк” логічно з гідронімом не в’яжеться, то можна припустити, що в основі найменування першопочатково було близьке за звучанням “бризкуче” (від “бризки”, ”бризкати”).

Бугаїв Полой, – євого – я, ч. – озеро на правому березі р. Кінської недалеко від оз. Салимона в Златопольських плавнях. Назва від прізвища рибалки Бугая та слова “полой”, що в місцевій говірці означає “дно висохлого озера”.

Бугай¹ див. Річище¹ (3)

Бугай² - я, ч. – невелика протока в Кам’янських плавнях. Місцеві жителі пояснюють таку назву так: “реве, як бугай” (СНР, 19). При цьому, очевидно, мається період, коли прибуває або спадає вода.

Бугай³, - ч. – урочище біля оз. Бугаїв Полон. Назва від антропоніма (прізвища).

Бугайське Гирло, – а, – ого, ср. — невелика протока, що з’єднувала оз. Піскувате² (6) з ділянкою рук. Річища Бугаєм біля с. ІллІнки. Перша частина назви від ділянки рукава, щодо другої частини див. Гирло¹.

Бугарівські, – их, мн. – кручі (ділянка Больбатівських круч), якими закінчувався город жителя с. Єлизаветівки Бугаря (прізвище). Висота до 10м.

Бугач, - а, ч. – правобережний рукав Дніпра, який фіксується П.Маштаковим серед таких же рукавів Нажори, Перебою; Перевалу та Переволоки(МС, 85). Точно не локалізований, походження назви не з’ясоване.

Бугорська, ої, ж. — балка; виходила у Великий Луг (а нині виходить до Каховського водоймища) зі сходу між власне с. Приморським та його південним кутком Білицьким (колишній однойменний хутір). Названа так дається через те, що знаходиться між пагорбами (буграми).

Бугрова, - ої, ж. — один із кутків с. Біленького. Назва від місця розташування (на бугрі).

Бугунова див. Богунова

Бугунові див. Богунові

Бугуськи див. Богуськи

Бугуш¹ див. Богуш¹

Бугуш² див. Богуш²

Бугушник див. Богушник

Будьоннівське, – ого, ср. -тирло на південному березі оз. Попик тирлувалася громадська череда селян колгоспу ім. Будьонного із с. Балок.

Бузинувата, – ої, ж. – балка, що входила у Великий Луг з півдня быля с. Златополя. Заростала бузиною, від того й названа так. Тепер її гирло дуже розмите водами Каховського “моря”.

Бузівська див. Бузівська Плетениха

Бузівськії Плетениха, – ої і – ої, ж. – одна з численних плавневих проток між озерами й бакаями Великого Лугу за р. Кінською проти с. Балок Часто її називали просто Бу^/зівською або Бузівськ^/ою. Одні говорять, – через те що тут утопився чи рибалчив Буз, а інші – через те, що по її берегах пасли бузівки (телята). Плетениха ж тому, що вона дуже звивиста, покручена, “плелася по всій плавні” (с. Балки).

Бузлук див. Базовлук¹

Бузовлу’к див. Базавлук¹

Бузувлук див. Базавлук¹

Бузулук див. Базавлук’

Буагакове Печище, – ого – а, ср. – урочище в районі Великих Кучугур. Це були залишки від стану чи хутора, де жив Булгак. “Печище” тут у значенні “місце, де була піч, а після зруйнування хати лишилися глина та цегла” (СГ, т. 3,149).

Бульбатка див, Єлизаветівка

Бунчукрак див. Янчокрак¹

Бурлачка див. Ревина Плетениха

Бурсунка див. Борсунка

Буруватий, – ого, ч. – лиман на правому березі р. Кінської між лиманами Дурним і Скелюватим (напроти с. Скельок). Названий з відтінком води. В джерелах: Буроватый (ЯВ, 192), Буроватий (КВЛ, 70).

Бурча див. Бурчак¹

Бурчак¹, – а, ч. – річка (тепер потічок), ліва притока р. КЇнської Входила у Великий Луг на північній околиці м. Василівки (нині впадає в Каховське водоймище). Степове русло тягнеться з півдня однойменною балкою кілометрів 8-10. У джерелах: Бурчакь (СО, 71), Бурча, Бурчикь (МС 84). Назва від слова “бурчак”, тобто “дзюркотливий, стрімкий потік води” (СУМ, т. 1,262).

Бурчак², – а, ч. – балка, по якій тік Бурчак¹. Входила у великий Луг із півдня (нині виходить до Каховського водоймища) на північній околиці м.Василівки. У джерелах: Бурчукь (ПГК), Дурчакь (ГКАМ). Названа за однойменною річкою.

Бурчак³ (1) див. Бурчакова Яма

Бурчак³ (2), – а, ч. – озеро поряд із оз. Глибоким Бурчаком біля с. Ушкалки. Недалеко однойменний рукав р. Кінської, за яким і назване.

Бурчакова Яма, – ої – й, ж. – озеро на Канкринівських луках, поряд із рукавом Кушугуму Осетрівкою. В нього вода вливалася під час повені як у яму; звідси й назва. Називалося ще й просто Бурчаком.

Бурчик див. Бурчак¹

Бурчук див. Бурчак²

Буци, - ів, мн. – один із кутків с. Балок, де переважна більшість мешканців мала колись прізвисько Буц (звідси й назва).

Буцька див. Томаківка⁴

Буцький див. Томаківка⁴

Бучацький див. Томаківка⁴

Бучка див. Томаківка⁴

Бучки¹ див. Томаківка⁴

Бучки² див. Бочки

В

Ваварин. див. Варавин

Валки, Валок, мн. – урочище на правому березі р. Кінської, над шляхом, що вів через плавні від Біленьківського перевозу до с. Скельок. Тут, кажуть, зупинялись на перепочинок валки, що рухалися в Крим і з Криму.

Варавин – ого, ч. — острів; омивався водами пр. Рябка (зі сходу), р. Кінської ( з заходу) і Дніпра (з північного сходу). Розміри: 2 версти довжини, 400 сажнів ширини. Затоплявся тільки у велику повінь весною, лісистий. Колись належав громаді с. Томаківки, тому називався ще й Томасівським (ЯВ, 97-98). Основна назва від власного імені Варава. На атласі р. Дніпра 1786 року подано (можливо помилково або відповідно до тутешньої метатезної вимова Варваринъ (АРД).

Вар див. Дніпро

Варух див. Дніпро

Василева див. Архангельське

Василеве, - ого, ср. – озеро на північний схід від с. Капулівки між протоками Скарбною та Грузькою. Назва від антропонімічного походження.

Василинині, - их, мн. – кручі (ділянка Больбатіеських круч), якими закінчувався город жительки с. Єлизаветівки Василини Шевченко. Висота до 10м.

Василівка¹, – й, ж. – місто, районний центр Запорізької області південно-східному березі Каховського водоймища, де колись входили у Великий Луг р. Карачокрак і р. Бурчак. Виникло як маєток катерининського вельможі Василя Попова в кінці 18 ст. Заселене кріпаками з Чернігівщини 1831 року містечко, з 1957 року місто. В джерелах: селение Васильевка (дц. 49; АП, 164), поселение Васильевка (ЗС, ч. 2, 4), местечко Васильевка (СВМ 321). Кілька десятиліть тому тут в археологічних шарах 2 -початку 1 тисячоліття до н.е. знайдено виготовлений із кременю тризуб, що служив імовірно, скіпетром якомусь давньому володарю (БФУ, 140).

Василівка² див. Архангельське

Василівська¹, – ої, ж. – балка на північно-західній м.Василівки. Входила у Великий Луг напроти р. Карачокрака, поряд із р.Бурчаком. У джерелах: Васильевская (ОК, 58). Місцеві жителі називають її ще й Скотуватою, бо через неї переганяли скотину у Великий Луг на пашу. •

Васи’лівська², – ої, ж. – пристань на лівому березі р. Кінської біля містечка Василівки; існувала до початку 20 ст., поки була судноплавна: пр. Лопушка, яка з’єднувала Дніпро з

р. Кїнською.

Василівська³, – ої, ж. – дорога через плавні від Білеіньківського перевозу до м. Василівки. Пролягала із північного заходу на південний схід поблизу озер Вовчого Горла, Крутого й Окишиного, перерізала Великі Кучугури і далі йшла Попівськими луками до Лисої гори та Василівки. Під час повені, звичайно, не функціонувала. Мала важливе господарське значення. В зворотному напрямку називалася Біленьківською. Назви за кінечним пунктами. Довжина 23 км.

Васюрине¹ див. Васюринський

Васюрине², – ого, ср. – урочшце між протоками Павлюком, Скарбною, Темною та Дніпром, власне великий острів у Бвзавлузі Відоме і як Васюринське. А.Кащенко вважав, що воно назване за прізвищем запорожця Васюри, як і січовий курінь Васюринський (КВЛ, 96).

Васюринське див. Васюрине²

Васюринський, – ого, ч. – лиман у Базавлузі на лівому берез пр.Темної, поряд із

ур. Васюриним. Д. Яворницький називає його озером Васюриним (ЯВ, 193).

Вахненків, Вахненкового, ч. – рибальський стан над оз. Шмальок у Попівських плавнях. Названий за прізвищем рибалки (Вахненко).

Велика¹- й, ж. – забора під правим берегом Дніпра проти гирла р. Нижньої Хортиці. В Е.Лясоти значиться як “острів і скелясте місце, що нагадує поріг, на Дніпрі поблизу руського берега” (МИЮР, 185). Назва за розміром. В пізніші часи називалася Великою Розумівською (поряд

с. Розумівка) (КВЛ, 35).

Велика² , - ої, ж. – гряда біля Великих Кучугур кілометрів за шість від оз. Лебедевого.На ній колись росли Баштові дуби (див.), що служили запорожцям як сторожові вежі. Названа за розміром.

Велика Вода див. Великі Воіди

Велика Волба, – ої – й, ж. – протока в Канкринських плавнях. Сполучала лугові озера з

пр. Кушугумом поблизу смт. Малокатеринівки. Була продовженням. Милої Волби, на противагу якій і названа Великою. Сумісна течія Малої та Великої Волб нерідко іменувалася просто Волбою. Волба , очевидно, являє собою метатезоване “вобла”.

Велика Знамянка, – ої – й, ж. – село Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької області на берегах Каховського водоймища та л.Білозерського. Засноване державними селянами із Стародубського пов. Чернігівської губернії в 1780 р. Дещо пізніше (1785 – 1786 рр.) тут поселилося кілька сімей запорожців, що повернулися із-за Дунаю, та чимало вихідців із сіл Старої Знамянки Дмитрівського пов. Херсонської губернії і Знам’янки Єлисаветградського пов. Катеринославського намісництва. Від тих місць, звідки прибула більшість поселенців, нове село й дістало назву. Поділяється на три кутки: Знам’янку , Іллінку та Олексіївку (два останні названі за іменами першопоселенців). Район Великої Знамянки здавна був відомий запорожцям, зберігся переказ, що нібито саме тут, під горою колись генуезьке місто-фортеця Білозерка, зруйноване татарами (КВЛ, 58). На околицях села археологами відкриті скіфські й сарматівські поховання, а також залишки матеріальної культури пізніших кочовників (СС, 101; ЄПС, 57; ІМСЗ, 342). Тут, зокрема, М.Веселовський у 1912-1913 роках розкопав і дослідив знаменитий скіфський курган Солоху.

Велика Кам’янка див.Кам’янка¹ (1)

Велика Катеринівка див.Кушугум³

Велика Кислівка, – ої – й, ж. – протока між пр. Скарбною Колотівкою і л. Великими Водами. В джерелах: Кисловка-Великая (ЯВ, 135). Друга частина назви, мабуть, відантропонімічного походження (пор. Кислівка), а перша на противагу сусідній Малій Кислів ці..

Велика Осокорівка, – ої – й, ж. – річка, тече в заходу; тепер впадає в Каховське водоймище, а колись була правою притокою р. Базавлука. Біля її гирла розташоване с. Осокорівка. Влітку пересихає. В джерелах: Осокорова Великая (МС, 88), Великая-Осокоровка (ЯВ, 134), Sokorowka (МІРК, №32, 11), Ozorowka (ТКХ). По берегах росли осокори – від того й назва Осокорівка„ а Велика – як противага Малій Осокорівці, що впадала в р. Базавлук трохи вище.

Велика Перебоїна див. Перебій²

Велика Піскувата, – ої – ої, ж. – гряда на Балканських луках недалеко від оз. Попика. Піскуватою названа через те, що являла собою піскові наноси, а Великою – за розміром, на противагу сусідній Піскуватій гряді.