Чабаненко в. Великий Луг Запорозький: Історико-топонімічний словник. – Запоріжжя, 1999.

ПЕРЕДМОВА

Ця книжка про одне з див української природи та історії – Великий Луг який перестав існувати після побудови Каховської гідроелектростанції і виникнення Каховського водосховища (1957 р.). Вона написана в формі словника енциклопедичного типу, що містить відомості про 2075 топооб’єктів, абсолютна більшість яких назавжди зникла з карти Нижньої Наддніпрянщини.

До реєстру словника включено назви не тільки тих топооб’єктів, які були колись у ВЕЛИКОМУ ЛУЗІ (тобто в дніпровських плавнях від о. Хортиці до о. Скалозубового), а й тих, що були або й досі є на його берегах. Таких топооб’єктів більше вісімдесяти видів (населені пункти, ріки, протоки, озера, лимани, затоки, болота, броди, урочища, гряди, острови, перевози, забори, дороги, миси, пустища, уступи, гори, балки, пасовища і т.п.).

Робота над словником велась упродовж кількох років. У пригоді стали мої власні спостереження (я народився і тривалий час мешкав біля ВЕЛИКОГО ЛУГУ, пройшов багатьма його дорогами і стежками), спогади місцевих жителів старшого та середнього віку, а також найрізноманітніші друковані й архівні джерела, в тому числі й картографічні. Певним чином прислужилися мені й записані на досліджуваній території народнопоетичні твори, зокрема легенди та перекази. Хронологічні рамки використаного мною матеріалу досить широкі: від Геродотових часів (5-е століття перед Христом) до наших днів.

Протягом віків фізична географія ВЕЛИКОГО ЛУГУ та його околиць неодноразово мінялася. До того ж джерельна і часова строкатість зібраних даних була надто відчутною. Все. це утруднювало наукове опрацювання реєстрових одиниць. Особливо нелегко давалися іноді локалізація і кваліфікація (визначення виду) того чи іншого топооб’єкта. Довелося ретельно перевіряти, зіставляти й уточнювати добуті факти, щоб не збитися на манівці, як то вже траплялося з попередніми дослідниками.

Словникові статті написані за такою схемою: 1) реєстрова назва (слово чи словосполучення) у формі називного відмінка з позначенням наголосу (якщо він відомий); 2) закінчення родового відмінка чи форма цього відмінка (якщо в назві є випадні О та Е, напр., Жолобка, Кривця або чергування голосних у прикінцевій частині, напр., Затону); 3) граматичний рід топоніма, а якщо назва множинна, то вказівка на граматичне число (множину); 4) номенклатурний термін, що визначає вид топооб’єкта; 5) локалізація топооб’єкта; 6) паралелі або варіанти (фонетичні, акцентологічні, словотворчі, графічні та ін.) топоніма (за наявності); 7) походження власної назви;

8) фіксації топоніма обстеженими джерелами і вказівки на ці джерела;

9) історичні, археологічні, фольклорні та інші дані про топооб’єкт. Але такої схеми дотримано не в усіх статтях. Є чимало випадків, коли вказана послідовність викладу матеріалу порушується або коли та чи інша структурна ланка (ті чи інші структурні ланки) його відсутня (відсутні). Це залежить або від неповноти зібраної інформації, або від характеру самого топооб’єкта і його місця в досліджуваній топонімічній системі. Особлива увага в словнику приділена відомостям із історії запорозького козацтва, для якого ВЕЛИКИЙ ДУГ був і пристанищем, і годувальником, і символом Вітчизни. “Наш Луг – батько, а Січ – мати; от де треба помирати”, – хвалилися славні лицарі української землі.

Заголовки реєстрових статей (досліджувані топоніми) подаються, як прийнято, в алфавітному порядку. При цьому назви однойменних однорідних об’єктів нумеруються постпозитивно в дужках, напр., Круте (1), Круте (2), Круте (3) – озера, а неоднорідних – постпозитивно вгорі без дужок, напр., Кушугум¹ – протока, Кушугум² – військове укріплення, Кушугум³ – селище міського типу, Кушугум⁴ – залізнична станція; перші фіксуються в порядку черговості знаходження називаних ними топооб’єктів за течією Дніпра, а другі – в порядку важливості пов’язаного з ними номенклатурного терміна. Окремі реєстрові позиції займають паралельні назви та варіанти назв. Таких позицій у словнику 1387. Всі вони мають відсилання до основних назв, напр.: Царицииський Кут див. Приморське; Ревинський див. Ревин; Роздьори див. Роздори; Конка див. Кінська і под.

Топоніми великолузького регіону в текстах словникових статей виділені спеціальним шрифтом.

До власне словника додані “Список основних умовних скорочень, уживаних у реєстрі словника”, “Скорочення назв використаних джерел і тукових робіт”, “Список інформаторів”, “Список досліджених топонімів, їх паралелей і варіантів” та дві карти – схеми, на одній із яких зображено ВЕЛИКИЙ ЛУГ перед його затопленням (початок 50-х років 20-го ст.), а на іншій – після затоплення (сучасний стан).

Словник може бути використаний найширшим колом читачів, але розрахований він насамперед на вчених-гуманітаріїв, краєзнавців, письменників, учителів, студентів та учнів старших класів загальноосвітньої школи.

Плід моїх багаторічних роздумів, пошуків і досліджень я присвячую вірному синові українського народу, шляхетному лицареві й великому страднику ПЕТРОВІ КАЛЬНИШУ зі всім славним Військом Низовим Запорозьким. Знаю, що на цей труд і на цю присвяту мене подвигло Боже провидіння. Йому вгодно, щоб ми, нащадки козаків, не забували свого імені, своїх поруйнованих гнізд і своїх закатованих проводирів. Воно хоче через десятиліття і віки покарати ворогів України нашою пам’яттю. Отже, читаймо, думаймо й пам’ятаймо!

Автор